Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №639/3486/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №639/3486/25

Суддя: Гєрцик Р. В.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/3486/25 Головуючий суддя І інстанції Макаров В. О.

Провадження № 33/818/226/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

за участю захисника Муфазалова С.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Муфазалова С.Р. на постанову судді Новобаварського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 11 травня 2025 року о 22 год. 03 хв. по вул. Баркалова, 6 в м. Харкові водій ОСОБА_1 керував автомобілем KIA Sorento, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager Аlcotest 6810 та у закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Новобаварського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, та стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Муфазалов С.Р. просить постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 . Суддя суду першої інстанції проігнорував його право на захист, не зважаючи на те, що стороною захисту неодноразово було повідомлено суд про неможливість прибуття останнього у судове засідання з об`єктивних причин, а саме – у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 військової служби в ЗСУ поза межами м.Харків.

Вказує, що відеозаписом події не зафіксовано факт керування ОСОБА_1 автомобілем, а також пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Зазначає, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця мав бути проведений співробітниками ВСП, а не поліцією.

Крім того, інспектори патрульної поліції не повідомили ОСОБА_1 щодо наслідків відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі.

Мотиви суду

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Муфазалов С.Р. підтримав доводи, викладені ним в апеляційній скарзі, просив її задовольнити. Також, зазначив, що у разі, якщо апеляційний суд дійде висновку щодо наявності в діях його підзахисного складу інкримінованого йому правопорушення, то просив не позбавляти останнього права керування транспортними засобами.

Так, судовим розглядом встановлено, що 11 травня 2025 року о 22 год. 03 хв. по вул. Баркалова, 6 в м. Харкові водій ОСОБА_1 керував автомобілем KIA Sorento, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager Аlcotest 6810 та у закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога водій ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №327565 від 11.05.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 11.05.2025 року, згідно якого огляд водія за допомогою приладу «Драгер Алкотест 6810» у зв`язку з виявленими ознаками (порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота) не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 11.05.2025 року о 22 год. 15 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;

- письмовим зобов`язанням ОСОБА_1 , підписаним ним особисто 11.05.2025 року о 22 год. 50 хв., за змістом якого він зобов`язується не сідати за кермо ТЗ до повного протверезіння та зникнення ознак сп`яніння;

- рапортом інспектора взводу 1 роти 3 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Босенка М. від 11.05.2025 року щодо події з зазначенням обставин та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про те, що справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , чим порушено його право на захист, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, як убачається з матеріалів судового провадження, після надходження справи у провадження судді Новобаварського районного суду м.Харкова 22.05.2025 року, її було призначено до розгляду на 10.06.2025 року, 24.06.2025 року, 06.08.2025 року 28.08.2025 року та на 16.09.2025 року.

Водночас, тричі судовий розгляд було відкладено за клопотанням захисника ОСОБА_2 : 10.06.2025 року – через перебування захисника у відрядженні у м.Київ та перебуванням ОСОБА_1 на службі (а.с. 13); 06.08.2025 року – через виконання ОСОБА_1 його службових обов`язків військової служби (а.с. 20); 28.08.2025 року - через зайнятість захисника у іншому судовому провадженні у м.Київ та перебуванням ОСОБА_1 на службі (а.с. 17).

Судове засідання, призначене на 16.09.2025 року о 09 год. 30 хв., адвокат Муфазалов С.Р. також просив відкласти, посилаючись знову таки на виконання ОСОБА_1 його обов`язків військової служби, подавши клопотання про відкладення за день до призначеної дати (а.с.21)

При цьому, слід зазначити, що обгрунтовуючи необхідність відкладення судового розгляду з підстав, наведених у його численних клопотаннях, захисник жодного разу не надав документів, які б підтверджували викладені ним обставини. Крім того, неявка ОСОБА_1 не звільняє від обов`язку прибуття в судове засідання самого захисника, де повинно вже безпосередньо вирішуватися питання щодо можливості проведення судового розгляду або його відкладення.

Водночас, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 28.05.2025 року особисто знайомився з матеріалами справи про адміністративне правопорушення на підставі поданої ним заяви. (а.с. 11, 12)

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції, розгляд районним судом справи про адміністративне правопорушення без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки апеляційний суд розцінює такі їх дії як зловживання учасниками справи їх процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи, а тому доводи захисника щодо порушення судом першої інстанції процесуальних прав його підзахисного є безпідставними.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписом події не зафіксовано факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

Згідно відеозапису події, що мала місце 11.05.2025 року, на окремому відеоносії (диску) зафіксований рух автомобіля KIA Sorento, д.н.з. НОМЕР_1 .

Відповідно до відеозапису, розміщеному на другому диску, убачається, що у вище вказаному автомобілі на місці водія перебуває чоловік, особу якого після перевірки документів було встановлено як ОСОБА_1 . Водночас, спірний автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції за порушення ним вимог ПДР України, а саме – керування авто без увімкненого ближнього світла фар у темний час доби, про що йому було повідомлено, та складено щодо нього постанову за ч.2 ст.122 КУпАП.

Аналогічні обставини зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відображені і у рапорті інспектора взводу 1 роти 3 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Босенка М. від 11.05.2025 року. (а.с. 9)

Водночас, ОСОБА_1 під час спілкування із співробітниками поліції жодним чином не заперечував факт керування ним ТЗ, відповідав на запитання, надавав документи, та, як водій ТЗ, погодився на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «Драгер Алкотест», який у результаті не пройшов за власною ініціативою.

При цьому, апеляційний суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення підписаний ОСОБА_1 власноруч та без будь-яких зауважень. (а.с. 3)

Таким чином, доводи адвоката у цій частині є неспроможними та спростовуються матеріалам справи, зокрема, даними відеозапису, який узгоджується з іншими зібраними у справі доказами.

Заперечуючи проти протоколу, захисник ОСОБА_2 зазначив, що відеозаписом не зафіксовано, зокрема, момент керування ОСОБА_1 автомобілем. Проте, всупереч вказаним доводам, законом не передбачено обов`язку поліцейського фіксувати рух авто та фіксувати факт керування ним. Частиною 2 ст.266 КУпАП передбачено, що поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису саме під час огляду поліцейським водія на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння на місці за відсутності свідків.

Доводи захисника про те, що спірним відеозаписом не зафіксовано пропозицію працівників поліції ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку також не є слушними за таких підстав.

Відповідно до відео з бодікамер поліції, після того, як у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, про що йому було повідомлено, інспекторами поліції та запропоновано пройти відповідний огляд на місці зупинки ТЗ або у закладі охорони здоров`я. ОСОБА_1 погодився пройти такий огляд на місці за допомогою газоаналізатора «Драгер Алкотест», однак, після кількох невдалих спроб з його сторони, останньому було роз`яснено поліцейськими, що якщо він буде продовжувати проходити огляд у такий спосіб, його дії будуть розцінені як відмова від його проходження, за що також передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП. Також, запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у лікаря-нарколога, при чому, неодноразово, на що ОСОБА_1 категорично відмовився. Водночас, співробітник поліції роз`яснив водію, що у такому разі щодо нього буде складено відповідний протокол за керування ТЗ з ознаками алкогольного сп`яніння, який в подальшому буде направлений до суду.

З огляду на викладене, з урахуванням даних відеозапису, апеляційний суд відхиляє доводи захисника у цій частині, як і доводи, що інспектори патрульної поліції не повідомили ОСОБА_1 щодо наслідків відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі, в той час як останній відмовився від проходження огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння за встановленою законом процедурою.

Посилання апелянта на неповноту відеофіксації не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано.

При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, про що ОСОБА_1 було одразу повідомлено співробітниками поліції, та проти чого останній не заперечував.

Даних, що відеофіксація здійснювалась з недозволеного технічного засобу апеляційним судом не встановлено.

Посилання апелянта на те, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця мав бути проведений співробітниками ВСП, а не поліцією, є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Згідно відеозапису події, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений інспекторами патрульної поліції по вул. Баркалова, 6 в м. Харкові. Після зупинки останній повідомив, що він є військовослужбовцем. При цьому, ОСОБА_1 не зазначав поліцейським, що він за вказаних обставин виконував будь-які обов`язки військової служби, та вимагав викликати на місце події співробітників ВСП.

Водночас, після кількох невдалих спроб ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу «Драгер», на зауваження співробітника поліції викликати працівників ВСП, водій не висловив такого бажання.

Також, слід зазначити, що матеріали судового провадження не містять жодного документа, який дозволив би достеменно встановити, що за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 виконував військові обов`язки, не надано таких доказів стороною захисту і до суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов`язків, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.

Також, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ст.15 КУпАП (частина 1), військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Апеляційний суд звертає свою увагу, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» та КУпАП, поліція має право зупиняти транспортні засоби та складати протоколи про адміністративні правопорушення щодо будь-якого громадянина, незалежно від його статусу (цивільний чи військовий), в той час як норми чинного законодавства не містять прямої вимоги зупиняти складення протоколу до приїзду представників Військової служби правопорядку (ВСП).

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи що складала протокол та фіксувала правопорушення, можe бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено матеріали справи таких даних не мітять, не надано таких відомостей стороною захисту і до апеляційного суду. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді з підстав, передбачених п.1 ст.247 КУпАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Вимоги захисника у частині незастосування до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами задоволенню також не підлягають за тих підстав, що штраф і позбавлення права керування транспортними засобами є обов`язковим видом стягнення при порушенні ч.1 ст.130 КУпАП, санкція даної статті не передбачає накладення штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

Тобто, санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП передбачено безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульоване главою 4 КУпАП.

При цьому нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимога ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання захисника на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Муфазалова С.Р. залишити без задоволення.

Постанову судді Новобаварського районного суду м.Харкова від 16 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик

Оригінал: reyestr.court.gov.ua