Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №205/2977/26
Суддя: Гапонов А. В.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9902/26 Справа № 205/2977/26 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
- за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
на заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
30 червня 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулося через систему «Електронний суд» до Новокодацького районного суду міста Дніпра з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач у своєму позові посилався на те, що 13 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 6179530 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 8 150 грн. строком на 360 днів і сплатою кожні 30 днів. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 Договору. ОСОБА_1 свої зобов`язання перед кредитором не виконав, надалі оплату за кредитним договором не здійснював. Розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року станом на 24 вересня 2024 року становить 33 898 грн. 06 коп. 25 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги, у тому числі за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року, про що було повідомлено відповідача шляхом направлення на його електронну пошту відповідного повідомлення. Рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року змінено найменування на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року у розмірі 33 898 грн. 06 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 987 грн. 81 коп., процентів за користування кредитом у розмірі 13 988 грн. 25 коп. і процентів, нарахованих за 75 календарних днів, у розмірі 11 922 грн., а також витрати судові витрати по справі зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Також просили орган (особу), який здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні втрати і три відсотки річних відповідно до ст. 625 ЦК України за формулою та роз`яснити цьому органу (особі), що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ
Заочним рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2) заборгованість за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року у розмірі 13 867 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 22 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 81 коп. та процентів за користування кредитом у розмірі 5 879 (п`ять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) гривень 41 коп., а також судовий збір у розмірі 990 (дев`ятсот дев`яносто) гривень 97 коп., а всього 14 858 (чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 19 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
24.07.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування заочного рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованих процентів, вийшов за межі наданих йому повноважень та фактично втрутився у договірні правовідносини сторін без належних правових підстав.
Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо стягнення відсотків. В даному випадку нараховані відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 33 898,06 грн., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено.
13 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 6179530 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. строком на 360 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,99 % за кожен день користування коштами у строк кожні 30 днів (а.с. 22-24).
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом директора № 205-ОД від 10 лютого 2022 року і розміщених на офіційному сайті https://creditplus.ua.
Згідно з п.п. 1.3, 1.4, 1.5 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 8 150 грн., строк кредиту 360 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % на день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Згідно з п. 3.1 кредитного договору № 6179530 від 13 грудня 2022 року нарахування процентів за кредитним договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
13 грудня 2022 року ТОВ «Авентус Україна» здійснило зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 8 150 грн., що також підтверджується відомостями про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», наданих на виконання ухвали судді про витребування доказів.
ОСОБА_1 оплату заборгованості за договором не здійснив, свої зобов`язання за кредитом не виконує, тому станом на 24 вересня 2024 року розмір заборгованості, як стверджує позивач склав 33 898 грн. 06 коп. (а.с. 37-50).
25 вересня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набула право грошової вимоги за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 (а.с. 55-57, 59, 60-62).
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» відповідача було повідомлено шляхом направлення на адресу електронної пошти, зазначену при укладенні кредитного договору № 6179530 від 13 грудня 2022 року (а.с. 51).
На підставі рішення № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було змінено назву на ТОВ «ФК «Фінтраст Каптіал» (а.с. 77-78, 79-80).
Таким чином, між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на умовах фінансового кредиту.
Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року у розмірі у розмірі кредитом у розмірі 13 988 грн. 25 коп. і процентів, нарахованих за 75 календарних днів, у розмірі 11 922 грн., суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних в цій частині.
Позичальник, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Авентус Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру відсотків за користування кредитом із загального розміру 25 910 грн. 25 коп. (13 988 грн. 25 коп. + 11 922 грн. = 25 910 грн. 25 коп.) до розміру тіла кредиту у сумі 8 150 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 09 січня 2023 року ОСОБА_1 було здійснено платіж на загальну суму 2 432 грн. 78 коп., з якої було зараховано в рахунок погашення тіла кредиту 162 грн. 19 коп. та 2 270 грн. 59 коп. в рахунок погашення заборгованості по відсотками.
Таким чином, розмір відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 5 879 грн. 41 коп. (8 150 грн. – 2 270 грн. 59 коп. = 5 879 грн. 41 коп.).
З урахуванням того, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість, яка ОСОБА_1 добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 6179530 від 13 грудня 2022 року у розмірі 13 867 грн. 22 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 987 грн. 81 коп. та процентів за користування кредитом у розмірі 5 879 грн. 41 коп.
Стосовно позовних вимог в частині органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні втрати і три відсотки річних відповідно до ст. 625 ЦК України за формулою та роз`яснити цьому органу (особі), що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, суд приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Тому у задоволенні вимог позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили, до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості, стягнення отриманої суми інфляційних втрат та 3% річних з відповідача на користь позивача, слід відмовити.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки ці висновки ґрунтуються на ретельному аналізу доказів, що є у матеріалах цивільної справи.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.
У справі встановлено, що для підписання договору №6179530 про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками з причин того, що їх розмір не відповідає принципам розумності та справедливості.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такого рішення.
13 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» і відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 6179530 про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого позивач надав позичальникові кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. строком на 360 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,99 % за кожен день користування коштами у строк кожні 30 днів.
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом директора № 205-ОД від 10 лютого 2022 року і розміщених на офіційному сайті https://creditplus.ua.
Згідно з п.п. 1.3, 1.4, 1.5 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 8 150 грн., строк кредиту 360 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % на день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Згідно з п. 3.1 кредитного договору № 6179530 від 13 грудня 2022 року нарахування процентів за кредитним договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.
Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.
Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.
Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.
Матеріали справи дійсно свідчать про підписання відповідачем Договору про надання споживчого кредиту, але водночас вказаний договір, паспорт споживчого кредиту та додатки до нього, містять нечіткі та двозначні істотні умови кредитування щодо процентних ставок, в той час як Товариство не надало суду жодних достовірних доказів на підтвердження узгодження з відповідачем зрозумілих умов щодо процентної ставки.
Враховуючи викладене, з урахуванням наявних у справі доказів, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок процентів за користування кредитом.
Через відсутність достовірних доказів про розмір заборгованості відповідача за відсотками, позовні вимоги Товариства в цій частині не могли бути задоволені у зв`язку з їх недоведеністю.
У справі відсутній належний розрахунок заборгованості за відсотками, з якого б вбачалось, яку саме процентну ставку було застосовано до кредиту відповідача, враховуючи встановлені судом нечіткі та двозначні умови кредитного договору.
Тож, за встановлених обставин у справі, всебічно проаналізувавши умови кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Товариство мало право на отримання процентів від позичальника за користування наданим кредитом, але водночас позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми і допустимими доказами та задля уникнення доказування на підставі припущень, не надав суду достовірних та достатніх доказів, які б надавали можливість встановити правильність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, що є обов`язковим для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором.
Отже доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом до уваги.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23, дане клопотання не підлгягає задоволенню, оскільки Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже винесено постанову від 07 вересня 2026 року.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» залишити без задоволення.
Заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua