Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №120/16427/25
Суддя: Жданкіна Наталія Володимирівна
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
04 листопада 2026 р. Справа № 120/16427/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки до відповідача не може застосовуватись відповідальність, передбачена для роботодавця за порушення у трудових відносинах з працівниками.
В подальшому від позивача отримано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що доводи відповідача не спростовують позовних вимог та суперечать правовим висновкам Верховного Суду. Позивач наголосив, що положення трудового законодавства, зокрема статей 116, 117 КЗпП України, підлягають застосуванню до спірних правовідносин у частині відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця, оскільки відповідні питання не врегульовані спеціальним законодавством. Також позивач заперечив доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду, посилаючись на перевагу положень статті 233 КЗпП України над частиною п`ятою статті 122 КАС України у спорах щодо оплати праці.
Крім того, позивач стверджував, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а відповідач не звільняється від обов`язку своєчасного проведення остаточного розрахунку у зв`язку з неприбутковим статусом чи особливостями бюджетного фінансування.
На завершення позивач уточнив розрахунок середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, визначаючи його у розмірі 16 025,04 грн за робочими днями або 16 696,42 грн за календарними днями, та просив врахувати наведені пояснення і задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2025 за № 237 позивача було виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Однак остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 04.09.2025, що підтверджується доданою до матеріалів позовної заяви копією довідки АТК "Приватбанк".
Так, згідно вказаної довідки, на банківський рахунок позивача трьома окремими платежами надійшли кошти:
- в сумі 203 109,58 грн (Деталі операції: Зарплата. Військова частина НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata);
- в сумі 20 785,83 грн (Деталі операції: Зарплата. Військова частина НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata);
- в сумі 33 342,05 грн (Деталі операції: Безготівкове поповнення. Військова частина НОМЕР_1 . Коментар до платежу: Zarobitna plata).
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні було проведено лише 04.09.2026 року, позивач звернувся до суду із позовом щодо нарахування і виплати середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача (грошового забезпечення у належному розмірі).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 справа №810/451/17 провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу положень статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Окрім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.
Водночас стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, Законом №2352-ІХ були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому застосування положень статті 117 КЗпП України пов`язується не лише з фактом невиплати належних працівникові сум у день звільнення, а й із наявністю вини роботодавця у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку.
Суд зазначає, що хоча проходження військової служби має особливий правовий характер та регулюється спеціальним законодавством, останнє не містить положень, які б визначали відповідальність військової частини за затримку проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.
Водночас відсутність у спеціальному законодавстві відповідного правового регулювання не свідчить про відсутність у військової частини обов`язку своєчасно виплатити військовослужбовцю всі належні йому суми та не виключає застосування загальних гарантій, передбачених трудовим законодавством у частині відповідальності за порушення строків остаточного розрахунку.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 23.12.2020 у справі №560/4006/19 та від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.
Таким чином, саме по собі посилання відповідача на особливий правовий статус військовослужбовців та відсутність між сторонами трудових відносин не є достатньою підставою для незастосування положень статей 116, 117 КЗпП України до спірних правовідносин.
Досліджуючи обставини дотримання відповідачем строків проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2025 №237 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Отже, саме 22.08.2025 є останнім днем проходження позивачем військової служби у відповідача, а тому остаточний розрахунок з ним мав бути проведений у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Водночас із наданої позивачем довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що кошти від військової частини НОМЕР_1 були зараховані на його банківський рахунок лише 04.09.2025 трьома окремими платежами у загальному розмірі 257 237,46 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що фактичне зарахування коштів на рахунок позивача відбулося після його виключення зі списків особового складу військової частини.
При цьому суд критично оцінює доводи відповідача щодо проведення своєчасного розрахунку, які обґрунтовані наданими до відзиву копіями платіжних інструкцій.
Так, самі по собі платіжні інструкції підтверджують оформлення відповідачем розрахункових документів та ініціювання відповідних платіжних операцій, однак за своїм змістом не дають можливості достовірно встановити факт зарахування зазначених у них коштів саме на банківський рахунок позивача.
Зокрема, надані документи не містять достатніх відомостей, які б дозволяли ідентифікувати кінцевого отримувача коштів та співвіднести відповідні платіжні операції з конкретними зарахуваннями на картковий рахунок позивача.
Більше того, зазначені у платіжних інструкціях суми не відповідають сумам, які, відповідно до банківської довідки, фактично зараховані на рахунок позивача 04.09.2025. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити відповідність між платіжними інструкціями, наданими відповідачем, та фактичними надходженнями коштів, підтвердженими банківською установою.
Отже, надані відповідачем платіжні інструкції не можуть самостійно вважатися належним та достатнім доказом фактичного проведення остаточного розрахунку з позивачем у день його виключення зі списків особового складу військової частини.
Натомість довідка банківської установи безпосередньо підтверджує дату та розміри коштів, фактично зарахованих на рахунок позивача, а тому суд вважає її більш переконливим доказом визначення моменту проведення остаточного розрахунку.
Відповідачем не надано доказів того, що належні позивачу виплати були фактично зараховані на його рахунок 22.08.2025 або раніше, а також не наведено переконливих пояснень щодо розбіжностей між сумами, зазначеними у платіжних інструкціях, та сумами фактичних банківських зарахувань.
За таких обставин суд доходить висновку, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 04.09.2025, тобто з порушенням установленого строку.
Щодо доводів відповідача про відсутність вини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку суд зазначає, що обов`язок роботодавця провести повний розрахунок у день звільнення не залежить від наявності чи відсутності у нього статусу прибуткової організації, особливостей бюджетного фінансування або порядку виділення коштів розпорядником бюджетних коштів.
Саме по собі посилання військової частини на необхідність замовлення та отримання фінансування від відповідних структурних підрозділів Міністерства оборони України не свідчить про відсутність її вини у несвоєчасному проведенні розрахунку, оскільки організація фінансового забезпечення та своєчасне вчинення необхідних дій для виплати належних військовослужбовцю сум належать до сфери відповідальності відповідача.
Крім того, як слушно зауважив позивач у відповіді на відзив, процедура оформлення документів для звільнення військовослужбовця за станом здоров`я передбачає отримання відповідних документів до видання наказу про звільнення. Тому відповідач мав можливість завчасно вжити необхідних заходів для забезпечення проведення остаточного розрахунку з позивачем, не очікуючи його виключення зі списків особового складу військової частини.
Доказів наявності об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали проведення остаточного розрахунку з позивачем у встановлений строк, відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд доходить висновку, що несвоєчасне проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося з вини відповідача.
Переходячи до визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за час затримки розрахунку при звільненні провадиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Як вбачається з довідки відповідача про розмір грошового забезпечення позивача за червень та липень 2025 року, загальна сума грошового забезпечення за вказаний період становила 78 344,76 грн, з яких 44 494,96 грн за червень 2025 року та 33 849,80 грн за липень 2025 року.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1284,34 грн (78344,76 грн (заробіток за два останніх місяці)/61 календарний день (30 календарних днів у червні 2025 року+31 календарний день у липні 2025 року).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 16 696,42 грн (1284,34 грн х 13 календарних днів (період затримки розрахунку при звільненні з 23.08.2025 по 04.09.2025)).
Таким чином, суд дійшов висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16 696,42 грн.
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежі.
Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №240/7633/25 від 17 березня 2026 року.
Таким чином, позовні вимоги звернені до відповідача підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 696,42 грн.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
в и р і ш и в :
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 16 696,42 грн. (шістнадцять тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 42 копійки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua