Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №591/7556/24 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №591/7556/24

Суддя: Петен Я. Л.

Справа №591/7556/24

Номер провадження 22-ц/816/511/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Петен Я.Л. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Воронкова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності:

позивача ОСОБА_1 та його представника, адвоката Дяченка Юрія Васильовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2025 року у складі судді Ніколаєнко О.О., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення складено 20 травня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що наказом Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» його з 09 червня 2022 року звільнено з роботи з посади сторожа у зв`язку з воєнним станом та змінами у штатному розкладі.

Вважав звільнення з роботи незаконним, адже про наступне звільнення у зв`язку зі змінами в штатному розкладі не був попереджений, а з наказом про скорочення посади не був ознайомлений. На його думку, цей наказ був виготовлений вже після його звільнення. У наказі про звільнення відсутня дата його видання та відсутнє посилання на норму, на підставі якої він виданий.

За період роботи зауважень та претензій відносно виконуваної роботи не мав. Останнім часом тяжко хворів. При звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок.

Вказує, що незаконне звільнення заподіяло йому моральну шкоду. У нього погіршилось здоров`я, порушились нормальні життєві зв`язки. Моральну шкоду оцінює в 50000 грн.

Зазначає, що він раніше звертався із позовом про поновлення на роботі, в якому не було заявлено вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, оскільки так його зорієнтував юрист. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено. Колегією суддів Сумського апеляційного суду йому було рекомендовано повторно звернутися до суду з позовною заявою про визнання наказу про звільнення незаконним.

Посилаючись на вказані обставини, просив: поновити пропущений строк звернення до суду у зв`язку з хворобою, встановленням групи інвалідності, воєнним станом та необізнаністю з юридичними питаннями; визнати незаконним та скасувати наказ №5/6 без дати про його звільнення з 09 червня 2022 року.; поновити його на роботі сторожем; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на його користь завдану незаконним звільненням моральну шкоду, яку оцінює в 50000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь держави судовий збір у розмірі 242 грн 27 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є незаконним. Однак, з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, позивач звернувся із значним пропуском, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України, строку, і ним не наведено поважних причин для його поновлення.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення Зарічного районного суду від 29 січня 2024 року та постанова Сумського апеляційного суду від 11 липня 2024 року є незаконними та несправедливими, оскільки суди, для ефективного захисту його прав, повинні були вийти за межі позовної заяви. Суди формально послалися на те, що наказ про його звільнення не був предметом дослідження.

Наголошує на тому, що суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ є незаконним та йому завдано моральну шкоду. Однак, відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення з позовом, суд не врахував наведені ним доводи: щодо запровадженого воєнного стану; постійні повітряні тривоги; перебування на лікуванні протягом двох років перед його звільненням з роботи; встановлення йому другої групи інвалідності та необхідність пристосування до нових життєвих обставин.

Звертає увагу на те, що він раніше звертався до суду з позовом про його поновлення. При цьому справа судом першої та апеляційної інстанцій розглядалася протягом тривалого періоду з явним порушенням строків розгляду трудових спорів у зв`язку з неналежною процесуальною поведінкою відповідача.

Вказує, що він за порадою колегії суддів Сумського апеляційного суду, звернувся до Зарічного районного суду м. Суми із позовною заявою з новими позовними вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник, адвокат Дяченко Ю.В., доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Зазначили, що з розміром стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди згодні.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник відповідача та третя особа у судове засідання апеляційного суду не прибули, про дату, місце та час розгляду були повідомлені належним чином. Відзиви на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

З 10 вересня 2012 року по 09 червня 2022 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», працюючи на посаді сторожа.

Наказом ТДВ «Сумська СТО 15997» №13-ОК від 01 березня 2022 року у період дії воєнного стану скорочено посаду сторожа з 01 травня 2022 року та внесено зміни до штатного розкладу. В графі щодо ознайомлення із наказом ОСОБА_1 його підпис відсутній. Під цією графою міститься запис «від підпису відмовився».

Наказом ТДВ «Сумська СТО 15997» від 23 травня 2022 року №5/6 сторожа ОСОБА_1 звільнено з 09 червня 2022 року по закінченню щорічної відпустки у зв`язку з воєнним станом та змінами в штатному розкладі (від 01.03.2022). Підстава: Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ХІ від 15 березня 2022 року.

Така ж підстава звільнення вказана у записі в трудовій книжці.

У наданому позивачем примірнику оскаржуваного наказу відсутня дата його видання та зазначено, що із наказом позивач ознайомлений 23 травня 2022 року.

Позивач перебував на стаціонарному лікуванні у періодах з: з 18 жовтня 2021 року по 29 жовтня 2021 року, з 26 січня 2022 року по 16 лютого 2022 року, з 21 квітня 2022 року по 28 квітня 2022 року, з 03 травня 2022 року по 12 травня 2022 року, що підтверджується виписками із медичної карти хворого.

Відповідно до довідки ТДВ «Сумська СТО 15997» від 18 липня 2023 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за вересень-жовтень 2021 року становить 317 грн 94 коп.

Після видання оскаржуваного наказу позивач звертався до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ТДВ «Сумська СТО 15997», в якому просив поновити його на роботі в ТДВ «Сумська СТО 15997» на посаді сторожа, а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що ОСОБА_1 наказ про звільнення не оскаржував і тому він не був предметом дослідження, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання звільнення незаконним. Суди зазначили, що оскільки справа вирішувалася в межах позовних вимог, то суд був позбавлений можливості аналізувати законність та правомірність наказу про звільнення.

Позивач звертався до управління Держпраці в Сумській області із заявою щодо вчинення відповідачем порушення трудового законодавства.

Листом від 26 серпня 2022 року Управління Держпраці у Сумській області повідомило ОСОБА_3 про те, що в ході опрацювання документів, отриманих від ТДВ «Сумська СТО 15997», встановлено, що згідно наказу №5/6 від 23 травня 2022 року сторожа ОСОБА_1 звільнено з 09 червня 2022 року у зв`язку з воєнним станом та змінами в штатному розписі (від 01 березня 2022 року). Проте наказ про звільнення працівника не містить законних підстав для звільнення з ініціативи роботодавця, встановлених ст. 40, 41 КЗпП України.

06 вересня 2023 року інспектором праці Північно-Східного міжрегіонального Управління державної служби з питань праці проведено позаплановий захід державного контролю ТДВ «Сумська станція технічного обслуговування автомобілів 15997» та складено припис про усунення виявлених порушень № ПНС/СМ/14908/058/ІІ.

06 вересня 2023 року інспектором праці Північно-Східного міжрегіонального Управління державної служби з питань праці, за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, складено акт № ПНС/СМ/14908/058, яким зафіксовано порушення ТДВ «Сумська СТО 15997» при звільненні працівника ОСОБА_1 з роботи.

Постановою Окружної прокуратури міста Суми від 27 вересня 2023 року об`єднано в одне провадження матеріали досудових розслідувань № 12022205520000376 та № 12023205520000751. Об`єднаному провадженню присвоєно номер 12022205520000376. Встановлено, що у провадженні групи дізнавачів СД Сумського РУП ГУНП в Сумській області перебуває: кримінальне провадження № 12022205520000376, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 червня 2022 року про кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 175 КК України за фактом невиплати заробітної плати ОСОБА_1 керівником ТДВ «Сумська СТО 15997»; кримінальне провадження № 12023205520000751, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 липня 2023 року про кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України за фактом порушення трудових прав ОСОБА_1 під час перебування його на посаді сторожа ТДВ «Сумська СТО 15997».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 та 6 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно і положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено наступне: «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом ТДВ «Сумська СТО 15997» від 23 травня 2022 року №5/6 сторожа ОСОБА_1 звільнено з 09 червня 2022 року по закінченню щорічної відпустки у зв`язку з воєнним станом та змінами в штатному розкладі (від 01.03.2022). Підстава: Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ХІ від 15 березня 2022 року.

Проте, як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, у наказі про звільнення не зазначено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , а лише вказано загальне посилання на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відсутнє формулювання причини звільнення і у трудовій книжці позивача.

Відповідно до положень пунктів 2.3, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Всупереч наведених норм ані у наказі про звільнення, ані у трудовій книжці відсутнє формулювання причин звільнення позивача, яке б дозволяло б встановити дійсні причини звільнення.

Крім того, матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду доказів про ознайомлення позивача у належний спосіб із наказом про скорочення його посади та про наступне вивільнення. Відмова від підписання цього наказу не зафіксована у належний спосіб.

За встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача та саме його звільнення з роботи є не законним.

Разом з тим колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції на час звернення до суду з позовом), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

При цьому, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України).

Глава XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX була доповнена пунктом 2, який передбачає, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України його положення застосовуються, у тому числі до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).

Водночас пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції від 19 липня 2022 року (Закон України від 15 березня 2022 року № 2120IX) передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема статтею 258 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 ЦК України викладений у новій редакції: «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Зазначений пункт 19 ЦК України виключений Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Верховний Суд неодноразово підтримав правовий висновок Верховного Суду України з приводу того, що визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогою про вирішення трудового спору є нічим іншим як спеціальним строком позовної давності у розумінні ЦК України (постанови від 20 січня 2022 року у справі № 402/761/18, від 15 березня 2024 року у справі № 593/1168/21, від 08 квітня 2024 року у справі № 593/1177/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 404/5412/17 тощо).

Ані КЗпП України, ані Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не уточнюють питання зупинення чи переривання перебігу строків позовної давності, на відміну від ЦК України, під час дії воєнного стану.

У зв`язку з цим, відповідно до приписів частини першої статті 9 ЦК України, положення ЦК України з цього питання розповсюджуються й на строки позовної давності у трудових відносинах, якщо інше прямо не передбачено законодавством. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув.

Таким чином, враховуючи запроваджений в Україні правовий режим воєнного стану, звернувшись до суду першої інстанції 25 липня 2024 року, позивач строк звернення до суду не пропустив.

Такий висновок щодо строку звернення до суду у розумінні ст. 233 КЗпП України висловлений Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 373/1381/25.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржуваний наказ ТДВ «Сумська СТО 15997» від 23 травня 2022 року №5/6 про звільнення ОСОБА_1 видано без дотримання норм чинного законодавства, тому він є незаконним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 - поновленню на посаді сторожа, як такий, що звільнений без достатніх правових підстав.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним, то у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України, останній має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої ТДВ «Сумська СТО 15997» довідки від 18 липня 2023 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 317 грн 94 коп.

Отже, за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 червня 2022 року по 09 червня 2023 року, в сумі 82982 грн 34 коп. (261 робочий день * 317,94 грн), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Доводів щодо вимоги про стягнутий судом першої інстанції розмір моральної шкоди апеляційна скарга не містить, а у судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник зазначили, що з ним згодні. Тому в частині вимог про моральну шкоду рішення суду першої інстанції не переглядається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню (з урахуванням розрахунку розміру середнього заробітку за рік), а оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2664 грн 64 коп.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633 грн 60 коп.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2025 року в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, а в частині судових витрат - змінити.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» від 23 травня 2022 року №5/6 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» з 10 червня 2022 року.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82982 грн 34 коп., з послідуючим відрахуванням з цих сум податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь держави судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2664 гривні 67 копійок.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь держави судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633 гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Головуючий - Я.Л. Петен

Судді: А.О. Замченко

Д.В. Воронков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua