Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №521/8837/25
Суддя: Комлева О. С.
Номер провадження: 22-ц/813/5310/26
Справа № 521/8837/25
Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Присакара О.Я., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на заочне рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 січня 2026 року, постановленого під головуванням судді Громіка Д.Д., повний текст рішення складений 30 січня 2026 року, у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в:
У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі по тексту ТОВ «Він Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 24.03.2016 року Малиновський районний суд м. Одеси ухвалив рішення по справі № 521/14042/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11393440000 від 11.09.2008 р. у розмірі 349171,33 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке виніс Малиновський районний суд м. Одеси, не виконувалося відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.
Зазначало, що Кредитний договір № 11393440000 від 11.09.2008 р. укладено між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «Дельта Банк», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку - 21.11.2019 року Малиновський районний суд м. Одеси постановив ухвалу по справі 521/14042/13-ц, якою, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11393440000 від 11.09.2008р. до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Тому, відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 11393440000 від 11.09.2008р. належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25.07.2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239).
Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 31396,72 грн. та інфляційні збитки у розмірі 76351,35 грн. (разом становить 107748,07 грн.), що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання рішення суду.
З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення у розмірі 107748,07 грн. та сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.01.2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішення суду першої інстанції, ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовну заяву у повному обсязі, посилаючись на невідповідність обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані позивачем докази у вигляді копій рішення та ухвали за якими визначався обов`язок відповідача щодо сплати грошових сум. Разом із тим в матеріалах справи відсутні докази виконання судового рішення. Сукупність даних обставин має визначатись як прострочення виконання, оскільки рішення про стягнення кредитної заборгованості було постановлено і станом на час розгляду справи воно не виконане, матеріали справи не мають доказів на підтвердження зворотного
Окрім того, скаржник також звертає увагу на те, що вимога, на підставі якої проводилось нарахування компенсаційних втрат не може визначатись як натуральне чи задавнене зобов`язання, оскільки дана вимога вже захищена в судовому порядку (обов`язковість виконання судового рішення закріплена як в Конституції України так і в галузевих кодексах). Щодо твердження про задавненість, то варто зауважити, що кредитор звернувся із захистом невиконаної вимоги, оскільки позовна давність прямо не зазначена щодо даного типу зобов`язань (окрім твердження, що зобов`язання припиняється його виконанням)
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання призначене на 27 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 90, 90 зв.б., 91-92).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для стягнення інфляційних витрат та 3% річних за невиконання кредитного договору № 11393440000 від 11.09.2008 р. та за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №521/14042/13-ц, тому що фактично, обов`язок боржника перед кредитором набув ознак натурального зобов`язання, оскільки в натурі він існує, однак не може бути примусово стягнений.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог, однак не погоджується з її мотивувальною частиною, за наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11.09.2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11393440000.
В подальшому, право вимоги АКБ «УкрСиббанк» було відступлено до ПАТ «Дельта Банк».
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24.03.2016 року по справі №521/14042/13-ц, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11393440000 від 11.09.2008 р. у розмірі 349171,33 грн. (а.с. 27-29).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
ПАТ «Дельта Банк» відступив своє право вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.11.2019 року по справі 521/14042/13-ц замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі № 521/14042/13-ц (а.с. 30-31).
На підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «Він Фінанс».
Представником позивача в позовній заяві зроблено розрахунок виходячи із загальної суми заборгованості відповідача, з 25.02.2020 року по 23.02.2022 року 3% річних у розмірі 31396,72 грн. та інфляційні збитки у розмірі 76351,35 грн. (разом становить 107748,07 грн.).
З реєстру боржників, вбачається, що відсутні будь-які виконавчі провадження з 2016 року (з моменту ухвалення рішення) та по день звернення з позовом у даній справі.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.129-1 Конституції України).
Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24.03.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості не виконане та на примусовому виконанні не перебуває.
Ураховуючи положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» присудженої суми заборгованості, збіг.
У позовній заяві представник позивача жодним чином не обумовив про звернення позивача до суду в порядку ч. 1 ст. 433 ЦПК України із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції ВП ВС від 11.02.2026 року у справі 754/511/23, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущене і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі. Тобто таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким хоч і позбавлені примусового захисту, проте їх добровільне виконання визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку згідно з рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби з 2016 року, свідчить про сплив строку для його пред`явлення та унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.
У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.
Належить зазначити, що сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.
При цьому, суд враховує не лише право стягувача, а й права боржника, у підсумку обом гарантуючи право на справедливий суд, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у даному випадку правомірно протягом кількох років міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення.
Таким чином, встановивши відсутність обов`язку відповідача перед позивачем у грошовому зобов`язанні за кредитним договором №11393440000 від 11.09.2008 року у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, очевидним є відсутність правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача можливого похідного зобов`язання, передбаченого ст. 625 ЦК України.
Ураховуючи встановлені у справі фактичні обставини та норми чинного законодавства України в сукупності із правовими висновками Верховного Суду, колегія суддів приходить висновку про зміну рішення суду, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких підстав, апеляційний суд приходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам законодавства та підлягає зміні в мотивувальній частині.
У зв`язку з відмовою в позові, понесені апелянтом витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» – задовольнити частково.
Заочне рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20 січня 2026 року – змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 03 листопада 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ О.Я. Присакар
______________________________________ С.М. Сегеда
Оригінал: reyestr.court.gov.ua