Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №494/57/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2678/26

Справа № 494/57/25

Головуючий у першій інстанції Рябчун А. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів Громіка Р. Д., Роїка Д. Я.,

при секретарі Узун Н. Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байдерін Олександр Анатолійович, на рішення Березівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: Березівська міська рада Одеської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: Березівська міська рада Одеської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Позовна заява мотивована тим, що вона є багатодітною матір?ю та потребувала покращення житлових умов і перебувала у пошуку будинку та/або земельної ділянки, які могли б забезпечити відповідного покращення житлових умов. У 2023 році вона дізналася про вільний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зі слів представників місцевої громади, у даному житловому будинку ніхто не проживав більше 15-ти років, він був покинутим, нікому не належав, та оскільки громада потребує людського ресурсу, розвитку взаємовідносин, то вона могла оселитися в будинку зі своєю родиною, аби в подальшому облаштовуватися та проживати.

Позивачка зазначила, що спробувала заселитися до житлового будинку та жити в ньому, але такий будинок був фактично не придатним для проживання, оскільки він перебував в аварійному стані та підлягав знесенню. Надалі вона вирішила, що можливо провести або реконструкцію, або збудувати на земельній ділянці новий житловий будинок, у зв?язку з чим звернулася по допомогу в законному оформленні документів (на її ім?я) до юристів, які їй роз?яснили, що вона дійсно має право отримати житловий будинок та земельну ділянку у власність, для чого вони все зроблять на її користь за процедурою, передбаченою законом.

Вказує, що надалі на підставі виготовленого юристами технічного паспорту, з планом та експлікаціями до схематичного плану, на житловий будинок садибного типу (реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності TIО1:0673-9721-6960-6534) 11.09.2023 державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації Старомаяківської сільської ради Березівського району Одеської області Мирза М. П. зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за нею право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому їй було надано витяг про вказану реєстрацію.

Крім того, рішенням Березівської міської ради від 05.10.2023 їй було передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5121282100:03:001:0175.

Надалі у зв`язку з сімейними обставинами, зокрема внаслідок істотних витрат і недостатності коштів на нове будівництво, вона вирішила здійснити продаж вказаних више житлового будинку та земельної ділянки. На виконання зазначених намірів, 01.11.2023 між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу об?єктів нерухомого майна.

Позивач посилається, що їй випадково, за результатами спілкування та консультацій з адвокатом щодо вище вказаних юридичних подій та угоди з купівлі-продажу об?єктів нерухомого майна, стало відомо про те, що реєстрація та набуття права власності на вказані об?єкти нерухомості відбулися з порушеннями, зокрема юристами було невірно оформлено право власності за нею, не через суд, а через таку процедуру, за якою вона не могла набувати права власності на житловий будинок та земельну ділянку.

Так, адвокатом було роз?яснено, що викладені у Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підстави виникнення права власності законодавством не трактуються як дійсно підстави набуття права власності за нею, оскільки остання не будувала житловий будинок.

Зазначає, що вона не могла набувати право власності на такий житловий будинок, навіть і напівзруйнований та аварійний, ніким не заселений, а відтак вона і не могла набувати право власності на земельну ділянку за рішенням Березівської міської ради від 05.10.2023.

З урахуванням ухвали Березівського районного суду Одеської області від 08 квітня 2025 року, ОСОБА_1 просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладений 01.11.2023 між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Суворовської державної нотаріальної контори у м. Одеса Дацковою Ф. А. за реєстровим №1-371;

- зобов?язати ОСОБА_2 повернути у комунальну власність Березівській міській раді Одеської області земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121282100:03:001:0175.

ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що погоджується з тим, що у позивачки були відсутні підстави для набуття права власності на спірні об`єкти нерухомості, відтак, вона визнає позовні вимоги. Крім того, посилається на те, що позивачкою повернуто їй кошти за оспорюваним договором купівлі-продажу у розмірі 245 853 грн.

14 квітня 2025 року рішенням Березівського районного суду Одеської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: Березівська міська рада Одеської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байдерін Олександр Анатолійович, подала апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Березівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 21 жовтня 2026 року об 14:30 год учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 183-187).

Від ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивачки та її представника.

Відповідачці ОСОБА_2 судові повістки про виклик в судове засідання неодноразово направлялись на відому суду адресу її реєстрації, однак поштові повідомлення повертались до суду з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялась на всі відомі суду адреси місця реєстрації відповідачки, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача та третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову з підстав недоведеності з боку позивача наявності помилки щодо правової природи укладеного з відповідачем договору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що висновки суду першої інстанції є помилковими, адже реєстрація права власності за позивачкою не була підставою набуття права власності на житловий будинок та сама така реєстрація, як вважає позивачка, була помилковою - незаконною, а подальше укладання договору купівлі-продажу відбулось під впливом помилки, тому такий договір має бути визнаний недійсним зі всіма подальшими процесуальними наслідками.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, відхиляє вказані доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав від 13.09.2023 житловий будинок загальною площею 55,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 (підстава - технічний паспорт, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 30.08.2023, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, відомості, серія та номер: 250, виданий 08.09.2023, видавник: ВУЖКГ м. Березівка; виписка із погосподарської кинги, серія та номер: 251-2, виданий 30.08.2023, видавник: Гуляївський старостинськиії округ Борезівської міської ради Одеської області).

Згідно з технічним паспортом від 30.08.2023 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , загальна площа будинку становить 55,6 кв.м, житлова - 36,6 кв.м.

Відповідно до Рішення Березівської міської ради Одеської області від 05.10.2023 №1489-VIII ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121282100:03:001:0175 на території Березівської міської ради Березівського району Одеської області за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2500 га, за рахунок земель Березівської міської ради;

передано ОСОБА_1 земельну ділянку у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,2500 та за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу від 01.11.2023, посвідченого державним нотаріусом Суворовської державної нотаріальної контори м. Одеса Дацковою Ф. А., ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними господарськими будівлями, та земельну ділянку кадастровий номер 5121282100:03:001:0175 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2500 га. Ціна продажу вказаних об`єктів нерухомості зазначена 245 853,83 грн.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 01.11.2023 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121282100:03:001:0175 за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 ..

Заявою від 05.03.2025, посвідченою приватним нотаріусом Березівського міського нотаріального округу Одеської області Мухаір В. Т., адресованою до Березівської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 просила, зокрема, надати згоду на передачу земельної ділянки кадастровий номер 5121282100:03:001:0175 за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність у зв`язку із добровільною відмовою власника.

Відповідно до розписки від 05.03.2025 ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 кошти у розмірі 245 853 грн.

Згідно висновку про знищення/знесення майна від 06.08.2024 житловий будинок садибного типу на земельній ділянці з кадастровим номером 5121282100:03:001:0175 за адресою: АДРЕСА_1 , - знищено (статус зареєстровано реєстратором).

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 в справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Відповідно до частини 1статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №759/17065/14-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено висновок щодо застосування ст. 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продаж у житлового будинку та земельної ділянки, позивач та її представник посилалися на те, що хоча у позивачки і було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, проте підстави для його набуття у власність були відсутні. З огляду на зазначене, позивачка та її представник стверджували, що позивачка не набула у визначеному законом порядку права власності на спірне нерухоме майно, отже, не могла його відчужувати.

Однак, незаконність передачі ОСОБА_1 майна не встановлено, а доводи скаржника про те, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок не оскаржувалось з тієї причини, що на теперішній час запис про право власності на даний житловий будинок знищено в Державному реєстрі речових прав є непідтвердженими.

Запис про державну реєстрацію права власності був внесений реєстратором та не оспорюється жодною стороною правочину.

Обґрунтування помилковості такого запису тим, що позивачка вважає невірним шлях набуття нею права власності є суб`єктивним трактуванням норм законодавства ОСОБА_1 та не ґрунтується на нормах права.

Вбачається, що право власності ОСОБА_1 на житловий будинок адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав від 13.09.2023.

Підставою реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 у Витязі з державного реєстру речових прав від 13.09.2023 вказано технічний паспорт, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 30.08.2023, видавник: ЄДЕССБ, Документ отримано з ЄДЕССБ; документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, відомості, серія та номер: 250, виданий 08.09.2023, видавник: ВУЖКГ м. Березівка; виписка із погосподарської книги, серія та номер: 251-2, виданий 30.08.2023, видавник: Гуляївський старостинськиії округ Борезівської міської ради Одеської області.

При цьому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №5121282100:03:001:0175 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Березівської міської ради Одеської області від 05.10.2023 №1489-VIII.

Вказане рішення також є чинним та сторонами не оспорюється.

Більш того, вказівка скаржника на те, що наразі існує необхідність повернення Березівській міській раді належного їй майна судом сприймається критично, адже Березівська міська рада, залучена до розгляду даної справи, жодних пояснень не подавала.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 01.11.2023 у позивачки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна, що відчужувалися за оспорюваним договором купівлі-продажу. Державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на вказані об`єкти була чинна, не оспорена та не скасована. Підстав у приватного нотаріуса для відмови у посвідченні оспорюваного договору купівлі-продажу та надалі реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за відповідачкою ОСОБА_2 були відсутні.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03).

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байдерін Олександр Анатолійович - залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 03 листопада 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

Д. Я. Роїк