Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №130/3414/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/3414/25

Провадження № 22-ц/801/2541/2026

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуСправа № 130/3414/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кулішко Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 130/3414/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" про спростування тверджень відповідача, що в Державі Україна місяць березень йде попереду місяця січня,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року, ухвалене у складі судді Роздорожна А. Г., -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" про спростування тверджень відповідача, що в Державі Україна місяць березень йде попереду місяця січня.

В позові зазначив, що протягом тривалого часу відповідач у своїх відзивах до суду стверджує, що договір постачання електричної енергії від 2 січня 2019 року є примірником публічного договору, оприлюдненого у березні 2019 року, про що, на думку позивача, також зазначено у рішеннях суду у справах № 130/2553/19 та № 130/893/20. Позивач посилається на те, що рішенням суду у справі № 130/2553/19 встановлено факт його приєднання до умов договору та фактичного споживання електричної енергії з її оплатою з 4 березня 2019 року, а рішенням у справі № 130/893/20 – факт його приєднання до примірника договору, розміщеного на сайті ТОВ «Енера Вінниця». Водночас позивач вважає, що такі висновки не відповідають обставинам щодо договору, укладеного ним 2 січня 2019 року з іншою посадовою особою ТОВ «Енера Вінниця». Посилаючись на порушення своїх прав, як споживача електричної енергії, позивач просить суд захистити його права, зокрема визнати відповідні факти щодо його приєднання до умов договору та споживання електричної енергії, а також визнати його право на укладення договору постачання електричної енергії від 2 січня 2019 року, укладеного з іншою посадовою особою ТОВ «Енера Вінниця», зазначаючи, що за однією адресою можливе укладення лише одного договору (а.с.1). На підтвердження позовних вимог позивач надав копію договору про постачання електричної енергії споживачу, копію договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для побутових споживачів), окремі сторінки з рішень суду №130/2553/19 та №130/893/20, копію відзиву ТОВ «Енера Вінниця» в іншій справі, роздруківку статті із інтернет-представництва Офісу Президента України.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із таким рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним, висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.

21 вересня 2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено відповідно до норм чинного законодавства. Просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Вінниця" судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до копії договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для побутових споживачів), укладеного між ТОВ «Енера Вінниця» в особі головного адміністратора Козака Н.М. та ОСОБА_1 , визначено порядок та умови постачання електричної енергії побутовому споживачу, предмет договору, права та обов`язки сторін, умови постачання, порядок повідомлення сторін та інші умови договірних відносин. У договорі зазначено адресу об`єкта споживача: АДРЕСА_1 , а також реквізити постачальника та споживача. Крім цього, договір містить підписи сторін та дату підписання - 2 січня 2019 року (а.с.2).

Відповідно до копії примірника договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, укладеного між ТОВ «Енера Вінниця» в особі директора Близнюка О.І. та Вещуновим І.С., у договорі вказано, що він є публічним договором приєднання, встановлює порядок та умови постачання електричної енергії побутовому споживачу та укладається шляхом приєднання споживача до його умов. Договором визначено предмет договору, порядок постачання та оплати електричної енергії, права й обов`язки сторін, а також зазначено адресу об`єкта споживача та його особисті реквізити (а.с.3).

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач долучив копії окремих сторінок судових рішень у справах № 130/2553/19 та № 130/893/20, в яких містяться висновки суду щодо виникнення та змісту договірних відносин між сторонами з приводу постачання електричної енергії, а також обставин фактичного споживання позивачем електричної енергії та приєднання до умов публічного договору (а.с.4-5).

Відповідно до копії відзиву ТОВ «Енера Вінниця» на позовну заяву в справі №130/259/22, долученого позивачем, відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на встановлення відповідних договірних правовідносин попередніми судовими рішеннями (а.с.6).

Згідно із копією роздруківки сторінки з офіційного інтернет-представництва Офісу Президента України під назвою «Неправомерные решения судов и безнаказанность судей», яка міститься в матеріалах справи, на веб-ресурсі розміщено текст російською мовою, що містить критичні висловлювання щодо діяльності суддів та судової системи (а.с.7).

Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» є юридичною особою, здійснює діяльність з постачання електричної енергії та має право діяти через уповноважених представників (а.с.74-75).

Також, судом встановлено, що рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 грудня 2020 року у справі №130/893/20 за позовом ТОВ «Енера Вінниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію встановлено факт приєднання ОСОБА_1 до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом фактичного споживання електричної енергії та оплати виставлених рахунків починаючи з 1 січня 2019 року (а.с.76-78).

Крім того, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року у справі №130/2553/19 також встановлено наявність між сторонами договірних правовідносин щодо постачання електричної енергії, які виникли внаслідок приєднання позивача до умов публічного договору постачальника універсальних послуг (а.с.79-84).

Відповідно до копії договору про постачання електричної енергії споживачу від 1 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Енера Вінниця» та ОСОБА_1 , вбачається, що він є публічним договором приєднання, предметом якого є постачання електричної енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язується оплачувати вартість спожитої електричної енергії та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору. Договором визначено права та обов`язки сторін, порядок формування ціни, обліку та оплати електричної енергії, відповідальність сторін, порядок зміни та припинення договору, а також порядок вирішення спорів. Зокрема, відповідно до умов договору, споживач зобов`язується своєчасно та повністю оплачувати спожиту електричну енергію, укласти у встановленому порядку договір про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи та виконувати інші обов`язки, передбачені договором. Постачальник, у свою чергу, зобов`язується забезпечувати постачання електричної енергії, виставляти рахунки та надавати споживачу відповідну інформацію (а.с.87-91).

Також, відповідачем долучено копію договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, заяву-приєднання та комерційну пропозицію № 1, у яких викладено умови договору щодо порядку приєднання споживача, ціни та порядку оплати електричної енергії, прав та обов`язків сторін, відповідальності сторін, порядку припинення та відновлення постачання електричної енергії, строку дії договору та інших умов (а.с.119-126).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, необхідною передумовою для надання судового захисту є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу позивача.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд здійснює захист прав, свобод та інтересів у спосіб, визначений законом або договором.

Спосіб захисту має бути ефективним та таким, що забезпечує поновлення порушеного права.

Заявлені позовні вимоги не спрямовані на захист чи відновлення будь-якого порушеного права позивача, а тому не є належним способом захисту у розумінні ст. 16 ЦК України.

Так, відповідно до вимог статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків . У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до частини 4 ст. 63 ЗУ «Про ринок електричної енергії», постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно абзацу п`ятого частини 13 розділу ХVІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про ринок електричної енергії», фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем надано докази та судові рішення, які підтверджують, що між сторонами існують правовідносини з постачання електричної енергії саме на підставі публічного договору приєднання, а не окремого індивідуально погодженого сторонами договору.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 81 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач пов`язує порушення своїх прав із розбіжностями між договором постачання електричної енергії від 2 січня 2019 року, на який він посилається, та примірником публічного договору, розміщеним на офіційному вебсайті ТОВ «Енера Вінниця». З огляду на це, позивач просить, зокрема, визнати порушення його прав як споживача електричної енергії, визнати факт його приєднання до умов договору та споживання електричної енергії, а також визнати за ним право на укладення оригінального договору постачання електричної енергії від 2 січня 2019 року, укладеного з іншою посадовою особою ТОВ «Енера Вінниця».

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено право особи звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу.

Отже, необхідною умовою застосування судом способу захисту цивільного права є встановлення факту його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем. Саме по собі звернення особи до суду не є підставою для задоволення позову, якщо в ході розгляду справи не встановлено порушення відповідного права чи законного інтересу.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що правовідносини щодо постачання позивачу електричної енергії ТОВ «Енера Вінниця» після 1 січня 2019 року вже були предметом судового розгляду.

Так, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у справі № 130/2553/19 судом досліджувалися обставини щодо фактичного користування позивачем електричною енергією, приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, здійснення оплати за спожиту електричну енергію та виникнення відповідних договірних правовідносин.

Зокрема, у зазначеному рішенні суд виходив із того, що відповідно до законодавства та Правил роздрібного ринку електричної енергії договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, а фактом приєднання споживача до його умов можуть бути, зокрема, фактичне споживання електричної енергії та оплата рахунків за неї.

Водночас рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року у справі № 130/893/20 також досліджувалися обставини виникнення правовідносин між споживачем та ТОВ «Енера Вінниця», зокрема щодо приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та фактичного споживання електричної енергії з 1 січня 2019 року.

При цьому суд вірно звернув увагу, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи у випадках, визначених законом.

Разом із тим суд правильно враховав не лише наведені судові рішення, а й безпосередньо досліджені у цій справі докази, зокрема документи щодо постачання електричної енергії, фактичного її споживання позивачем та здійснення ним оплат за відповідні послуги.

Сукупність зазначених доказів свідчить про те, що між сторонами фактично виникли та реалізовувалися правовідносини з постачання електричної енергії.

Відповідно до положень цивільного законодавства договір може бути укладений, зокрема, шляхом приєднання однієї сторони до запропонованого договору в цілому. За договором приєднання його умови встановлюються однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, а інша сторона не може запропонувати свої умови договору.

Тому посилання позивача на те, що він має право на укладення саме «оригіналу» договору від 2 січня 2019 року, укладеного з іншою посадовою особою ТОВ «Енера Вінниця», не підтверджує наявності порушеного цивільного права, яке підлягає судовому захисту.

Щодо вимоги про визнання порушення прав позивача, як споживача електричної енергії, суд зазначає, що позивачем не доведено вчинення відповідачем конкретних дій чи бездіяльності, якими було порушено його право як споживача. Сам факт наявності у позивача іншого бачення щодо форми договору та способу його укладення не свідчить про порушення його прав відповідачем. Відповідач споживав електричну енергію з 1 січня 2019 року, однак сплатив рахунок за спожиту енергію в березні 2019 року. Вказана обставина не означає, що правовідносини за договором між ОСОБА_1 та відповідачем виникли в березні 2019 року.

Щодо вимоги про визнання факту приєднання до умов договору та споживання електричної енергії, суд зазначає, що такі обставини фактично підтверджуються дослідженими доказами та вже були предметом судового розгляду у наведених вище цивільних справах. Водночас встановлення такого факту саме по собі не є способом захисту порушеного цивільного права у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки позивач не довів, яке саме його право буде відновлено або захищено внаслідок такого визнання.

Крім того, визнання судом факту фактичного споживання електричної енергії не створює для позивача права вимагати укладення договору в конкретній формі та з конкретною посадовою особою постачальника, якщо такого обов`язку відповідача законом або договором не встановлено.

Щодо вимоги про визнання права на укладення оригіналу договору постачання електричної енергії від 2 січня 2019 року, суд зазначає, що позивачем не доведено існування у нього такого суб`єктивного цивільного права та, відповідно, факту його порушення або невизнання відповідачем. При цьому з матеріалів справи вбачається, що постачання електричної енергії позивачу фактично здійснювалося, а його правовідносини з постачальником виникли та реалізовувалися у порядку, передбаченому законодавством у сфері електроенергетики та умовами публічного договору.

Отже, позивач фактично просив суд встановити бажану для нього форму договірних відносин, не довівши при цьому наявності порушеного права, яке потребує захисту саме таким способом.

Суд вірно врахував, що відповідно до статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, встановлений законом або договором, а також у інший спосіб, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та наслідкам, спричиненим таким порушенням.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання відповідачем його цивільних прав чи законних інтересів, а заявлені способи захисту не призводять до поновлення будь-якого порушеного права позивача. Таким чином, за результатами розгляду справи судом не встановлено правових та фактичних підстав для задоволення заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованих висновків суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник