Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №143/391/26
Суддя: Панасюк О. С.
Справа № 143/391/26
Провадження № 22-ц/801/2240/2026
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 рокуСправа № 143/391/26м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агросистема-Плюс» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Дев`ятка О. Г. на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області у складі судді Тітової Т. Л. від 29 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),
встановив:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 через представника – адвоката Дев`ятка О. В. звернулась з цим позовом, за яким просила:
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № б/н, укладений нею з приватним підприємством «Агросистема-Плюс» (далі ПП «Агросистема-Плюс») щодо земельної ділянки, площею 3,4464 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0078, та зобов`язати ПП «Агросистема-Плюс» повернути їй цю земельну ділянку;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № б/н, укладений з ПП «Агросистема-Плюс» щодо земельної ділянки площею, 3,3710 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0080, та зобов`язати ПП «Агросистема-Плюс» повернути їй цю земельну ділянку.
Покликалась на те, що їй належать зазначені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Збаржівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області. Право власності на них вона успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
В січні 2023 року закінчився строк дії договорів оренди земельних ділянок, укладених у 2013 році між її батьком – спадкодавцем ОСОБА_3 та ПП «Агросистема-Плюс».
В квітні того ж року вона уклала договори оренди цих ділянок з ПП «Агросистема-Плюс» і 06 вересня 2023 року право оренди земельних ділянок було зареєстровано державним реєстратором Оратівської селищної ради Вінницької області Патик Л. М.
На момент укладення оспорюваних договорів оренди землі її чоловік страждав на тяжке онкологічне захворювання та захворювання серця, що потребували проведення невідкладних хірургічних втручань, тривалого лікування та значних матеріальних витрат. У зв`язку з цим ОСОБА_1 перебувала у скрутному матеріальному становищі та була змушена терміново шукати кошти для забезпечення лікування чоловіка. Ці тяжкі життєві обставини стали визначальними при укладенні спірних договорів оренди, оскільки, усвідомлюючи необхідність невідкладного фінансування лікування чоловіка, вона була вимушена погодитися на запропоновані ПП «Агросистема-Плюс» умови договорів.
07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 направила орендареві пропозицію про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, посилаючись на те, що вони були укладені під впливом тяжких обставин. Зокрема, просила передбачити, що розмір орендної плати на майбутнє обчислюється з урахуванням індексів інфляції. Відповіді на цю пропозицію не отримала.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 червня 2026 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні спірних договорів сторони погодили їх істотні умови: орендну плату із зазначенням її розміру, строк дії, умови використання земельної ділянки, та інше; орендна плата виплачена відповідачем у порядку, визначеному п. 4 спірних договорів, а тому ОСОБА_1 не довела обставин, які б свідчили про недійсність укладених нею договорів оренди земельних ділянок та порушення її прав при укладенні оспорюваних правочинів. Законні права та інтереси позивачки не були порушені, вона підписала договори оренди і фактично передала земельні ділянки в оренду відповідачу, який їх прийняв і добросовісно виконував умови укладених договорів, сплатив орендну плату позивачці, а вона її отримала.
Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що оспорювані договори оренди були укладені позивачкою саме з метою усунення або пом`якшення наслідків тяжкої хвороби її чоловіка, чи що зазначена обставина об`єктивно позбавила її можливості вільно сформулювати своє волевиявлення.
Сам по собі факт тривалої хвороби за відсутності належних доказів її впливу на волевиявлення позивачки під час укладення спірних договорів, не може бути достатньою підставою для висновку про наявність підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Не знайшли свого підтвердження й доводи позивачки про укладення договорів на вкрай невигідних умовах.
Передбачений договором порядок визначення орендної плати без урахування річного індексу споживчих цін сам по собі не свідчить про невигідність, оскільки позивачка добровільно погодила усі істотні умови договорів, підписала їх, передала земельні ділянки в оренду, а також прийняла від відповідача орендну плату і нецільову благодійну допомогу.
Доказів того, що під час укладення договорів вона не усвідомлювала змісту їх умов або діяла всупереч своїй внутрішній волі, суду не надано.
Крім того, після укладення договорів позивачка не зверталася до відповідача із проханням про дострокову виплату орендної плати у зв`язку з необхідністю фінансування лікування чоловіка. Лише у заяві від 08 жовтня 2025 року вона зазначила, що підписала договори в редакції відповідача через хворобу чоловіка та просила переглянути умови щодо розміру орендної плати. Однак такі твердження не підтверджені належними доказами та не спростовують установлених судом обставин.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Дев`ятко О. Г., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове – про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставин, що й у позовній заяві.
Представниця ПП «Агросистема-Плюс» – адвокатка Красноголовець О. П. подала відзив на апеляційну скаргу, за якою просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене відповідно до встановлених судом обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою – четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд установив, що ОСОБА_1 належать дві земельні ділянки, площею 3,4464 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0078, та 3,3710 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0080, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області (раніше Збаржівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області). Право власності на ці земельні ділянки вона успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 .
22 серпня 2013 року ОСОБА_2 та ПП «Агросистема-Плюс» уклали договори оренди землі щодо цих ділянок, а 01 червня 2018 року між ОСОБА_1 , як спадкоємицею ОСОБА_2 , та ПП «Агросистема-Плюс» були укладені додаткові угоди до цих договорів.
26 квітня 2023 року ОСОБА_1 і ПП «Агросистема-Плюс» уклали договори оренди земельної ділянки, згідно з умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки, площею 3,4464 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0078, та площею 3,3710 га, кадастровий номер 0523482200:03:000:0080, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років.
У п. 4.1. кожного з договорів сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 15 000 грн за кожен рік користування земельною ділянкою, що станом на дату укладення договору складає не менше 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із якої вираховуються податки та збори. Орендар може в односторонньому порядку переглядати розмір орендної плати у сторону збільшення без додаткового погодження з орендодавцем. Додаткової угоди про збільшення орендної плати не вимагається. Підпис орендодавця на документах, які підтверджують виплату орендної плати (в тому числі, але не обмежуючись, на видатковому касовому ордері або платіжній відомості) підтверджує, що орендодавець повністю погоджується з розміром нарахованої та виплаченої орендної плати.
Обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування річного індексу споживчих цін на товари і послуги за рік, що передує року за який проводиться виплата орендної плати, який визначається Державною службою статистики України. Сума орендної плати, виплаченої за майбутні періоди, не підлягає перерахунку та не індексується на коефіцієнти індекса нормативно-грошової оцінки землі та індекси інфляції (індекси споживчих цін) (п. 4.5 договору).
Орендар вносить орендну плату один раз на рік, за перший рік оренди орендна плата сплачується до 31 грудня року, в якому укладено цей договір, пропорційно фактичній кількості календарних днів оренди, в подальшому орендна плата сплачується один раз на рік до 25 грудня поточного року (п. 4.6 договору).
Згідно з п. 4.9 договору розмір орендної плати може переглядатися за взаємною згодою сторін, але не частіше одного разу на п`ять років за наявності таких умов: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законом. Недосягнення сторонами згоди щодо перегляду розміру орендної плати не є підставою для дострокового розірвання договору.
Зміна умов цього договору здійснюється за взаємною згодою сторін. Усі зміни, доповнення, додатки тощо до цього договору викладаються у письмовій формі та засвідчуються підписами сторін (їх представників). Не допускається одностороння зміна умов договору (п. 12.1 договору).
04 вересня 2023 року державним реєстратором Оратівської селищної ради Вінницької області Патик Л. М. право оренди на спірні земельні ділянки зареєстроване за № № 51623660, 51624548 за ПП «Агросистема-Плюс» строком на 10 років.
08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 на адресу ПП «Агросистема-Плюс» направила лист, в якому зазначила, що на момент укладення договорів оренди земельних ділянок її чоловік ОСОБА_4 тяжко хворів та для його лікування необхідно було проводити оперативні втручання, тому вона вимушено підписала договори в тій редакції, що були запропоновані ПП «Агросистема-Плюс». Просила внести зміни в укладені договори оренди, якими передбачити обчислення розміру орендної плати за землю на майбутнє з урахуванням індексів інфляції у запропонованих нею змінах.
З 23 березня 2023 року по 27 березня 2023 року та з 04 жовтня 2024 року по 10 жовтня 2024 року чоловік позивачки ОСОБА_4 проходив лікування в ДНП «Національний інститут раку».
Також відповідно до медичної документації ОСОБА_4 з 24 грудня 2024 року по 25 грудня 2024 року та з 14 травня 2025 року по 15 травня 2025 роаку перебував на лікуванні в ДУ «Інститут серця МОЗ України».
ДНП «Інститут серця МОЗ України» на запит адвоката Дев`ятка О. Г. повідомило, що у період 2023 – 2024 років надання медичної допомоги хворим на серцево-судинні захворювання здійснювалося за медичними показами, відповідно до законодавства України в межах наявного бюджетного фінансування на відповідні цілі.
ОСОБА_1 отримала від ПП «Агросистема-Плюс» орендну плату за користування земельними ділянками за 2023 рік 25 жовтня 2023 року у розмірі – 22 050 грн, за 2024 рік 26 листопада 2024 року у загальному розмірі – 32 200 грн, за 2025 рік 14 серпня 2025 року у загальному розмірі – 42 000 грн.
Додатково ОСОБА_1 отримала від ПП «Агросистема-Плюс» 25 жовтня 2023 року – 3 750 грн, 26 листопада 2024 року – 4 200 грн та 07 жовтня 2025 року – 2 000 грн нецільової благодійної допомоги.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до статті 627 ЦК України що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої – третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. постанову Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 196/611/17 (провадження № 61-5793св22)).
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів – відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Позивачка посилалася на те, що оспорювані договори оренди земельних ділянок укладені на вкрай невигідних умовах, тому що орендна плата визначена без урахування індексу інфляції.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини перша – третя статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що при укладенні оспорюваного договору оренди землі сторони погодили усі істотні умови договору, зокрема розмір орендної плати та порядок її сплати, умови використання земельної ділянки. Позивачка підписала оспорюваний договір та передала земельну ділянку у користування відповідачеві, який її прийняв та виконував умови договору, сплатив позивачці орендну плату відповідно до вимог пункту 4 оспорюваних договорів, позивачка отримала орендну плату, а також нецільову благодійну допомогу.
З урахуванням наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що оспорюваними договорами порушеного її права і правочин був укладений на вкрай невигідних для неї умовах (жодних доказів про те, що ОСОБА_1 якби не хвороба чоловіка не уклала б договорів оренди з відповідачем без визначення орендної плати з урахуванням індексу інфляції (наприклад про те, що з іншими орендодавцями в тій же місцевості ПП «Агросистема-Плюс» укладало договори з визначенням орендної плати з урахування індексу інфляції чи відсутність можливості розпорядитись власними земельними ділянками шляхом укладення договору оренди з іншим орендарем на кращих умовах, відчужити або самостійно господарювати на ділянках)).
Сама лише наявність тяжкої обставини – тяжка хвороба чоловіка та необхідність понесення додаткових витрат на його лікування, без установлення факту укладення договору на вкрай невигідних для позивачки умовах не може бути підставою для недійсності правочину на підставі частини першої статті 233 ЦК України.
Суд першої інстанції правильно виснував, що укладення оспорюваних договорів оренди фактично було продовженням орендних правовідносин, які існували з 2013 року між ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а потім його спадкоємницею ОСОБА_1 .
Апеляційний суд звертає також увагу, що обставини, на які посилалась позивачка, як такі, що зумовили необхідність укладення договору оренди, існували саме вже в березні 2023 року, орендну плату вона згідно з умовами цих договорів могла отримати аж до 31 грудня 2023 року. Натомість жодних перешкод для продажу однієї чи обох земельних ділянок в квітні 2023 року, що очевидно давало можливість одразу отримати необхідну для лікування чоловіка суму, відповідно, логічно узгоджувалося б з такими обставинами, не існувало (принаймні доказів неможливості такого відчуження вона не навела).
Тобто звернення з цим позовом через два роки після укладення оспорюваних договорів спрямоване фактично не на відновлення порушених в момент укладення договорів оренди землі прав позивачки, а на дострокове припинення існуючих орендних відносин без наявності законних (установлених статтею 31 Закону України «Про оренду землі», статтею 141 Земельного кодексу України) підстав, що є неприпустимим.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що тягне скасування чи зміну рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції врахував положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись статтями 367, 368, 375, 381 – 383 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Дев`ятка О. Г. залишити без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 29 червня 2026 року – без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 03 листопада 2026 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
В. В. Оніщук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua