Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №279/4145/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4145/25 Головуючий у 1-й інст. Івашкевич О. Г.

Категорія 18 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря Рибак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 279/4145/25 за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Полонська Людмила Миколаївна, до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку регресу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Івашкевич О.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року представник позивача – адвокат Полонська Л.М., звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що ОСОБА_1 одноособово виконав спільне боргове зобов`язання сторін перед ОСОБА_3 на загальну суму 334560,00 грн, у зв`язку з чим бажає скористатись своїм правом на зворотну вимогу (регрес) до іншого солідарного боржника - відповідача ОСОБА_2 з вимогою про відшкодування 1/2 частки виконаного ним одноособово зобов`язання, оскільки право позивача на зворотну вимогу відповідачем заперечується та у добровільному порядку остання не бажає виконувати зобов`язання.

В обґрунтування позову зазначила, що з 15.11.2003 року по 06.05.2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказана обставина встановлена рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01.04.2021 року у справі №279/319/21, яке набрало законної сили 06.05.2021 року.

09.10.2016 року, тобто в період шлюбу, позивач взяв в борг у ОСОБА_3 за борговою розпискою 12000 доларів США в інтересах сім`ї, вказана обставина була встановлена рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.05.2021 року в справі №279/1616/21, яке набрало законної сили.

У березні 2021 року кредитор ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_1 з позовом про стягнення суми боргу 12000,00 доларів США в гривневому еквіваленті 334560,00 грн. Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30.03.2021 року в справі №279/1616/21 вказаний позов було забезпечено шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.05.2021 року в справі №279/1616/21 позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 334560,00 грн. за договором позики. Вказане рішення суду набрало законної сили 11.10.2023 року.

12.10.2021 року ОСОБА_3 звернулась до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області за видачею виконавчого листа у справі №279/1616/21.

За результатами примусового виконання в межах виконавчого провадження №73240385 заборгованість за договором позики в сумі 334560,00 грн. була стягнута з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження №73240385 від 24.10.2024 року. Одночасно цією постановою припинено арешт майна боржника.

Також сторони в судовому порядку здійснили поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 . Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.05.2024 року №279/439/21 набрало законної сили 26.06.2024 року та виконано сторонами, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав, копія інформаційної довідки додається.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що джерелом походження коштів на придбання спільної квартири сторін є кошти, отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_3 за договором позики у формі боргової розписки від 09.10.2016 року. Одночасно вказаним судовим рішенням у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю з підстав придбання її за особисті кошти, які були отримані в борг на придбання квартири для ведення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за борговою розпискою відмовлено. У вказаному судовому рішенні суд виснував, що твердження ОСОБА_1 про те, що отримані в борг від ОСОБА_3 за борговою розпискою від 09.10.2016 року кошти є його особистою приватною власністю є помилковим, та встановив, що вказаний договір позики у формі боргової розписки укладено в інтересах сім`ї.

Окрім цього, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним відмовлено постановою Верховного Суду від 03.04.2024 року в справі №279/3812/21, а рішення суду першої та апеляційної інстанції в даній справі про задоволення вказаного позову ОСОБА_2 - скасовано.

Отже, позивач, на якого у період шлюбу було оформлено спільне боргове зобов`язання, виконав його в повному обсязі одноосібно після розірвання шлюбу; відповідач проігнорувала вимогу позивача від 02.07.2025 року щодо відшкодування 1/2 частки виконаного зобов`язання, а тому позивач змушений звернутись до суду з даним позовом про стягнення 1/2 частини виконаного зобов`язання в порядку регресу.

Таким чином, представник позивача просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу 1/2 частку виконаного одноосібно ОСОБА_1 боргового зобов`язання в розмірі 167280,00 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу 1/2 частку виконаного одноосібно ОСОБА_1 боргового зобов`язання згідно з рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.05.2021 року (справа №279/1616/21), що становить 167280,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1672,80 грн та 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 174952 (сто сімдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 80 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими, достовірними доказами та не обґрунтовано суму стягнення та підстави для її стягнення.

Заперечує той факт, що кошти ніби - то запозичені ОСОБА_1 у рідної сестри ОСОБА_3 за борговою розпискою взагалі залучались на придбання квартири та використовувались в інтересах сім`ї, про що неодноразово наголошувала в судових засіданнях при розгляді судових справ.

Крім того зазначила, що письмової, у тому числі нотаріально посвідченої, згоди на укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надавала. У зв`язку з цим вважає, що договір позики укладено без її належної згоди та з порушенням встановлених законом вимог щодо розпорядження спільним майном подружжя.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Полонська Л.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Зокрема, зазначає, що доводи апеляційної скарги про неналежність боргової розписки як доказу є безпідставними, оскільки у справі № 279/439/21 суд не визнавав її неналежним доказом, а встановив, що за отримані за нею в борг кошти була придбана квартира, яка є спільним майном подружжя, та що договір позики укладено в інтересах сім`ї. Крім того, постановою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 279/3812/21 відмовлено у визнанні договору позики недійсним, що підтверджує його чинність.

Представник також вказує, що обставини укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих коштів для придбання спільної квартири встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають. Після повного виконання ОСОБА_1 боргового зобов`язання за рахунок власних коштів у нього виникло право регресної вимоги до другого з подружжя у відповідній частці.

Доводи щодо відсутності згоди ОСОБА_2 на укладення договору позики, на думку представника, також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки питання дійсності цього договору вже було предметом судового розгляду у справі № 279/3812/21, за результатами якого у позові про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Інші доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки доказів, неповного з`ясування обставин справи та необґрунтованості розміру стягнення, на думку представника, не спростовують встановлених судом обставин і не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.11.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Коростенського міського управління юстиції в Житомирській області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та у книзі реєстрації актів про одруження зроблений запис № 506, видано свідоцтво про одруження № НОМЕР_1 .

09.10.2016 року ОСОБА_1 на підставі розписки отримав грошову позику від гр. ОСОБА_3 у розмірі 12 тис. доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.05.2021 року у справі № 279/1616/21 ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 334560,00 грн боргу за договором позики та 3800,00 грн судових витрат. 18.10.2021 року судом виданий виконавчий лист у справі № 279/1616/21 від 26.05.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 334560,00 грн заборгованості та 3800,00 грн судових витрат.

01.04.2021 року згідно з рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 279/319/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.05.2024 року у справі № 279/439/21 за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 у рівних частках. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного суду від 26.06.2024 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.05.2024 року залишено без змін.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.06.2025 року підтверджується спільна часткова власність сторін у рівних частках, по за кожним, на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 279/3812/21 скасовано рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12.04.2023 та постанову Житомирського апеляційного суду від 12.09.2023 року про визнання договору позики недійсним та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним.

Згідно з постановою головного державного виконавця Коростенського відділу ДВС у Коростенському районі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 24.10.2024 року по ВП № 73240385 виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 334560 грн боргу та 3800 грн судових витрат закінчено у зв`язку з погашенням боргу у повному обсязі.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції взяв до уваги рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.05.2024 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 26.06.2024 року у справі № 279/439/2, яким встановлено, що у період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 був укладений договір позики в інтересах сім`ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_1 , що створює обов`язки для другого з подружжя, оскільки майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Обставини, які встановлені у судових рішеннях, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, оскільки у силу ч.4 ст.82 ЦПК України мають преюдиційне значення.

Між сторонами виникли правовідносини про відшкодування шкоди в порядку регресу, які регулюються нормами глави 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» Сімейного кодексу України, ст.368-372 Цивільного кодексу України та ст.544 ЦК України

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

У силу ч.2 ст.65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, ч.4 ст.65 цього кодексу договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідачки про те, що кошти, які були запозичені за договором позики у формі розписки, використовувалися позивачем виключно на бізнес та підприємницьку діяльність, а також різницю між вартістю квартири на дату її придбання та суми стягнення за рішенням суду, оскільки відповідачем в судовому порядку не спростовано презумпцію її згоди на укладення договору позики та спільне розпорядження майном (коштами) на праві спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження № 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Виконання боргових зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18), а також постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21).

Судом встановлено, що позивач після розірвання шлюбу одноосібно за рахунок особистих коштів виконав рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26.05.2021 року у справі № 279/1616/21 про стягнення боргу за договором позики, використаних в інтересах сім`ї, отже у відповідачки виникає обов`язок з повернення заборгованості в розмірі 1/2 частки.

Згідно зі ст.544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних божників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно зі ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поняття зобов`язання та підстави його виникнення визначені ст.509 ЦК України, зокрема, частиною третьою вказаної норми передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне боргове зобов`язання виникло у зв`язку з укладенням ОСОБА_1 договору позики в інтересах сім`ї.

Встановлені рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 травня 2024 року у справі № 279/439/21, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 26 червня 2024 року, обставини щодо використання запозичених коштів для придбання квартири, яка визнана спільним майном подружжя, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню у цій справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти за договором позики були використані ОСОБА_1 виключно для здійснення підприємницької діяльності, не спростовують наведеного висновку, оскільки суперечать обставинам, встановленим судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Матеріалами справи підтверджено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 самостійно виконав зобов`язання за договором позики у повному обсязі, що підтверджується постановою державного виконавця від 24 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним погашенням заборгованості.

За таких обставин після виконання позивачем зобов`язання в повному обсязі у нього виникло право зворотної вимоги до іншого зобов`язаного подружжя відповідно до ст. 544 ЦК України. Враховуючи рівність часток сторін у спільному майні та відсутність доказів існування між сторонами іншого розподілу відповідного боргового зобов`язання, розмір регресної вимоги обґрунтовано визначено судом першої інстанції виходячи з 1/2 фактично виконаного спільного зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин не містять, зводяться переважно до іншої оцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну правову оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Підстав для його скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2025 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Талько О.Б.

Судді: Коломієць О.С.

Григорусь Н.Й.