Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №161/10706/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/10706/26Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.

Провадження № 22-ц/802/1366/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 серпня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кошельок» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 08.06.2021 у між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 було укладено договір № 3594905067-365386 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора, за умовами якого ТОВ «Кошельок» надає ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 100 грн (п. 1.1 Кредитного договору) строком на 20 діб (далі - «Лояльний період»), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця (п. 2.1 Кредитного договору).

Пунктами 3.6 - 3.10 Кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиню в розумінні ст. 212 ЦК, що є наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду; з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 % річних, що становить 2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним; у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі до 2 % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, у відповідності до п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 28.06.2021 до 25.09.2021 за ставкою 2,0 % на добу.

На виконання умов договору відповідач здійснила часткову сплату коштів у сумі 100 грн.

Таким чином, на дату подання позову заборгованість за договором становить 6 998 грн., з яких: 2 100 грн – заборгованість по тілу кредиту, 4 898 грн – заборгованість по процентах за користування кредитом, які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також відшкодувати судові витрати: 2 662,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3594905067-365386 від 08.06.2021 у розмірі 2 840 грн, 1 080,48 грн судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Кошельок», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині відмови у позові та ухвалити нове рішення – про задоволення позову у заявленому розмірі.

Стверджує, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду ніяким чином не порушив Договір, а тому про відповідальність у даному випадку не йдеться.

Умова, обумовлена в п. 3.6 Договору, названа його сторонами відкладальною, на час вирішення спору є обов`язковою для сторін і правомірною у розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Кредитний договір містить умови щодо продовження зобов`язань позичальника по сплаті процентів за користування кредитом.

Відповідач до спливу лояльного періоду не повернула кредит, не сплатила проценти, тобто продовжила користуватися, а тому строк користування кредитом було продовжено не на підставі п. 2.2 Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовилися сторони договору.

Зазначений у паспорті споживчого кредиту і в графіку платежів двадцятиденний строк користування кредитом був продовжений внаслідок настання відкладальної дії. Тому такий строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в графіку платежів.

Таким чином, сторони у договорі не погоджували два різних строки кредитування, однак погодили умови та порядок продовження строку користування кредитом, і ці умови чіткі, зрозумілі та недвозначні. Погодження таких умов не сталося під впливом помилки чи обману та відповідало внутрішній волі відповідача, тому тлумачення зазначених умов договору, як неясних, і проти позивача, на користь відповідача, є безпідставним. Відсутні підстави вважати, що позивач якимось чином спонукав відповідача до укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах.

Сплачені відповідачем 100 грн були зараховані на погашення нарахованих процентів за користування кредитом, а не в погашення боргу за тілом кредиту. Крім того, сплачуючи проценти, відповідач вчинив конклюдентні дії про прийняття укладеного договору.

Також вважає, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу були належним чином доведені, а заявлений до стягнення розмір – обґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 08.06.2021 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора -2981-. За умовами кредитного договору ТОВ «Кошельок» надає ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 100 грн (п. 1.1) строком на 20 діб (далі – «лояльний період»), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця (п. 2.1).

Пунктами 3.6 - 3.10 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиню в розумінні ст. 212 ЦК України, що є наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 % річних, що становить 2 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним; у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі до 2 % від залишку суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

З урахуванням п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору позивачем було нараховано проценти за продовженим на 90 днів строком користування кредитними коштами, тобто з 28.06.2021 до 25.09.2021, за ставкою 2,0 % в день.

Згідно з повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК» та наданим на виконання ухвали суду АТ КБ «Приватбанк» листом № 20.1.0.0.0/7-260708/116150-БТ від 22.06.2026, позивачем на виконання кредитного договору № 3594905067-365386 від 08.06.2021 перераховано грошові кошти у сумі 2 100 грн на належну відповідачу банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ КБ «Приватбанк».

З детального розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3594905067-365386 від 08.06.2021 вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 6 998 грн, з яких: 2 100 грн – тіло кредиту, 4 898 грн – проценти за користування кредитом.

На виконання умов договору відповідач 29.07.2021 сплатила 100 грн.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 2 100 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору кредит надається строком на 20 днів (далі - «лояльний період»), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Згідно з п. 3.1. договору проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

Відповідно до п. 3.3. договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до цього договору.

Пунктами 3.4., 3.5. кредитного договору встановлено, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 2 982 грн, або 142 % від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 882 грн, або 42 % від суми кредиту. Сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п. 2.1. договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4. цього договору процентна ставка менша ніж 2 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п. 3.4. договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2 % за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 % розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 2.1. договору.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. - зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. - з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 (сімсот тридцять) процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Факт підписання договору позики сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи позивачем не оскаржуються.

Оскільки рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором в сумі 2 100 грн та заборгованості за відсотками за користування позикою в розмірі 740 грн не оскаржується, то відповідно до норм ст. 367 ЦПК України апеляційним судом у цій частині рішення не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами у розмірі 740 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість за процентами нарахована позивачем поза межами строку кредитування визначеного в п. 2.1 договору (20 днів) та з урахуванням сплати відповідачем процентів на суму 100 грн (840 грн – 100 грн).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Умовами кредитного договору в розділі 2 «Строки в договорі» (п. 2.1.) було обумовлено надання кредиту строком на 20 днів, а також, що встановлений в п. 2.1. Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2.).

Зазначеної вимоги договору відповідачем не виконано.

В п. 3.6. Договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку дії договору (20 днів), виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості у заявленому розмірі, у тому числі й нарахованих процентів за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

В свою чергу, із встановлених та досліджених умов кредитного договору вбачається, що розділ 3 Договору «Плата за користування» одночасно містить посилання на ст. 212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів (відкладальна умова) та сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.

Тому, добросовісний кредитор, укладаючи договори зі споживачем, розраховує на повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.

У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту чи її відсутність є саме порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

У цій справі позивач не заявляв до стягнення з відповідача грошових коштів у порядку, установленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як проценти за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Суд першої інстанції здійснив правильне врахування сплачених відповідачем 100 грн на погашення заборгованості, і спрямував їх на погашення процентів за користування кредитом, оскільки такий порядок зарахування (840 грн – 100 грн) відповідає умовам п. 4.7 Договору.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором не лише у розмірі тіла кредиту (2 100 грн), але й процентів за користування кредитом за період з 08.06.2021 по 27.06.2021 у розмірі 740 грн, з урахуванням внесеного відповідачем одноразового платежу в сумі 100 грн (840 грн – 100 грн).

Правові підстави для стягнення заявлених позивачем решти 4 158 грн, як заборгованості по процентах за користування кредитом – відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення суми судових витрат за надання професійної правничої допомоги з 10 000 грн до 3 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано: копію Договору б/н про надання правової допомоги від 12.02.2025, копію додатку до договору про надання правової допомоги з детальним описом проведених адвокатським бюро робіт.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, колегія суддів враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатським бюро документів, їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатським бюро роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт).

Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, а тому для професійних досвідчених адвокатів дана категорія справ не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них.

Виходячи з розумності розміру витрат на професійну правничу (правову) допомогу, слід звернути увагу на те, що: оформлення документів щодо надання правничої допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі правової допомоги) не є видом адвокатської діяльності відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а є технічним документом для бухгалтерського обліку, отже не підлягає відшкодуванню.

Відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі також не є правничою допомогою, а є організаційним етапом, необхідним для подання позову до суду.

Збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, складання позовної заяви, формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) за своєю суттю є складовою підготовки та подання позовної заяви, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом, тому визначена вартість у розмірі 2 000 грн, є завищеною та підлягала зменшенню.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визначення на відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу саме у розмірі 3 000 грн.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді