Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Незаконне заволодіння транпортним засобом
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №168/35/26
Суддя: Подолюк В. А.
Справа № 168/35/26 Провадження №11-кп/802/522/26Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,
прокурора – ОСОБА_6 ,
обвинуваченого – ОСОБА_7 ,
захисників обвинуваченого – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 06 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
Цим вироком у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під №1202530570000416, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ниці Старовижівського району Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, студента Луцького національно технічного університету, не одруженого, не працюючого, не судимого, засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановивши трьохрічний іспитовий строк, а на підставі ст.76 КК на нього покладено обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі період його перебування під вартою з 03.11.2025 по 04.11.2025.
Вироком також вирішено долю речових доказів, питання щодо арешту майна та розподілу процесуальних витрат.
Так, за вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він в період часу з 21:00 год. 02.11.2025 до 22:00 год. 02.11.2025, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перебував поряд із огородженою територією домогосподарства ОСОБА_10 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього раптово виник умисел на незаконне заволодіння належним ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , транспортним засобом (автомобілем) марки «RENAULT MASTER», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, який знаходився на огородженій території домогосподарства ОСОБА_10 , розташованого за вказаною адресою. Реалізуючи свій умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, скориставшись тим, що його злочинні дії не помічені сторонніми особами, ОСОБА_7 переліз через паркан та проник на територію домогосподарства ОСОБА_10 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Відчинивши незачинені дверцята, проник до салону автомобіля марки «RENAULT MASTER», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, де за допомогою залишеного власником ключа, завів двигун та виїхав з території домогосподарства ОСОБА_10 .
Таким чином, ОСОБА_7 незаконно заволодів належним ОСОБА_11 автомобілем марки «RENAULT MASTER», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , 2017 року випуску, вартість якого становить 722096,00 (сімсот двадцять дві тисячі дев`яносто шість) грн. 00 коп., що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
У поданій апеляційній скарзі та доповненнях до неї прокурор не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження і кваліфікацію дій обвинуваченого, оскаржив вирок суду, оскільки вважає, що він ухвалений з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
Зазначає про те, що судом першої інстанції для застосування положень ст.69 КК України вказано на те, що обвинувачений щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, його молодий вік, наслідки від вчиненого, які усунені, поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину та інші обставини. Разом з тим, поза увагою суду залишилося те, що наведені обставини характеризують обвинуваченого в загально-соціальному плані, але жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Також судом не враховано, що обвинувачений кримінальне правопорушення щодо заволодіння транспортним засобом вчинив перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та їхав на ньому значну відстань наражаючи на небезпеку інших осіб. Прокурор вважає, що рішення в частині можливості застосування положень ст.69 КК України є немотивоване. При цьому, у резолютивній частині вироку призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі без зазначення одиниці часового виміру визначеного виду покарання, тобто – «… у виді п`яти позбавлення волі без конфіскації майна», що є порушенням ст.374 КПК України.
Окрім того, прокурор вважає незаконним судове рішення в частині застосування положень ст.75 КК України, оскільки місцевий суд не навів доводів чому вважає можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Також прокурор вказує про те, що місцевим судом допущено неправильне застосування положень ст.75 КК України, оскільки не зазначено про обов`язок обвинуваченого не вчиняти нового кримінального правопорушення протягом встановленого іспитового строку.
Зважаючи на викладене, прокурор переконаний, що судом безпідставно застосовано положення ст.69, 75, 76 КК України. Посилаючись на це, просить вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому скасувати та ухвалити новий вирок, яким йому призначити за ч.3 ст.289 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскацією майна.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги із доповненнями, прокурора, який просив апеляцію задовольнити, обвинуваченого та його захисників, які скаргу заперечили через її безпідставність, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.3 ст.289 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення учасниками судового розгляду не оспорюються, а також не оспорюються вид покарання, то у зв`язку з цим згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку в цих частинах, відсутні.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржуваний вирок у повній мірі сказаній нормі закону не відповідає.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок м`якості і, відповідно вважає, що суд першої інстанції неправомірно і без жодних на те підстав, призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, а також звільнив його від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з порушенням.
Однак, такі доводи прокурора до уваги судом не приймаються з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як зазначено у п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Водночас, ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У п.8 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Зі змісту ст.75 КК України вбачається, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вищевказані вимоги матеріального права та роз`яснення Пленуму ВСУ при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання були повністю дотримані судом першої інстанції, а також в повній мірі враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій прокурором.
Як вбачається з вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і дані про його особу. При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про наявність підстав для застосування ч.1 ст.69 КК України щодо можливості та необхідності призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.3 ст.289 КК України.
Так, до обставин, які пом`якшують покарання, суд правильно відніс активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, щире каяття та добровільне відшкодування завданої збитків, а до обтяжуючих покарання обставин, - вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.289 КК України, згідно із положеннями ст.12 цього ж Кодексу залежно від ступеня тяжкості, хоча і відноситься до особливо тяжкого, однак, він повністю визнав свою вину у його вчиненні, щиро розкаявся та активно сприяв його розкриттю, відразу ж самостійно розповівши про обставини скоєного, що фактично й сприяло забезпеченню виконання таких завдань кримінального провадження як швидке, повне та неупереджене розслідування та судовий розгляд.
З достатньою повнотою судом було взято до уваги й дані про особу обвинуваченого і, зокрема те, що він є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, не судимий, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, навчається – студент, де також характеризується з позитивної сторони, у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не порушував умов запобіжного заходу, а також його ставлення до вчиненого.
Також враховано було і думку потерпілої щодо призначеного покарання, яка просила суворо не карати обвинуваченого, а також вказала на відсутність будь-яких претензій до останнього.
Взято до уваги й відсутність негативних наслідків від вчиненого, оскільки транспортний засіб, яким незаконно заволодів обвинувачений, повернуто потерпілій.
Крім того, в суді апеляційної інстанції обвинувачений вказував, що шкодує про те, що вчинив, і зазначив про недопущення подібного в майбутньому.
Встановлені вищенаведені пом`якшуючі покарання обставини та дані про особу обвинуваченого в даному випадку з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, мети та мотиву, якими він керувався під час його вчинення, характеру і дій, які він вчиняв, у їх сукупності, відсутності негативних наслідків від вчиненого, на думку колегія суддів, цілком обґрунтовано можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом`якшення покарання в розумінні ст.69 КК України, а також дають можливість для звільнення винного від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Виходячи із положень ст.50 КК України рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, тобто призначення покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.3 ст.289 КК України, а саме п`яти років, та його звільнення на підставі ст.75 КК України із встановленням іспитового трьохрічного строку, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного й інші обставини кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання (вид, розмір) та звільнення від його відбування, повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, й не є надто м`яким, як про це вказує прокурор.
При цьому, усі доводи сторони обвинувачення щодо не наведення обставин та даних про особу обвинуваченого, які дають підстави для висновку про призначення покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, та можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства згідно із нормами ст.75 КК України, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки судом першої інстанції вони фактично наведені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, підстав для призначення обвинуваченому більш суворої міри покарання у виді позбавлення волі і при цьому, пов`язаної з реальним його відбуттям, з мотивів наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, апеляційний суд не вбачає.
У зв`язку з цим, апеляційні доводи у вищезазначених частинах є безпідставними.
Разом з тим, апеляційний суд перевірив апеляційні доводи прокурора щодо допущення місцевим судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст.75 КК України, які знайшли своє підтвердження з огляду на таке.
Положеннями ст.75 КК України передбачено право суду у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Однак, місцевий суд ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та встановлення іспитового строку не вказав обов`язкової умови проходження такого випробування, а саме не зазначив про обов`язок обвинуваченого не вчиняти нового кримінального правопорушення протягом встановленого іспитового строку та виконувати покладені на нього обов`язки.
З огляду на положення ст.50, 65 КК України, при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, звільненням від його відбування, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму ВСУ №1 від 15.05.2006 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі коли в апеляційній скарзі ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення йому більш суворого покарання, то у разі задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції скасовується та ухвалюється новий вирок.
Колегія суддів апеляційного вважає, що в даному випадку мало місце неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке у відповідності до ст.409 КПК України є підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_7 в означеній частині, а саме - звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Враховуючи те, що апеляційним судом обвинуваченому призначається покарання у виді позбавлення волі із звільненням ОСОБА_7 від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України, то це фактично погіршує становище обвинуваченого та вказує на необхідність застосування більш суворого покарання в частині застосувань положень ст.75 КК України, що й згідно із п.2 ч.1 ст.420 КПК України, є підставою для скасування вироку та ухвалення нового в цій частині.
Окрім того, як правильно зазначив прокурор в апеляційній скарзі, місцевий суд у резолютивній частині вироку призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі без зазначення одиниці часового виміру визначеного виду покарання, тобто – «… у виді п`яти позбавлення волі без конфіскації майна», що є порушенням ст.374 КПК України.
Допущене судом першої інстанції таке порушення підлягає виправленню при ухваленні нового вироку в даному кримінальному провадженні шляхом зазначення про те, що обвинувачений за ч.3 ст.289 КК України із застосуванням положень ст.69 цього ж Кодексу, засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна.
Саме таке покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави у приватне життя особи винного повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання цілком буде необхідне і достатнє для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
З огляду на наведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання, - скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового вироку у відповідності до положень ст.420 КПК України.
В іншій частині оскаржуваний вирок слід залишити без зміни.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.405, 407, 409, 414, 420, 615 КПК України КПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 06 травня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, - скасувати та хвалити в цій частині новий вирок.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.3 ст.289 КК України із застосуванням положень ст.69 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В решті вирок залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення.
Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua