Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №759/8440/18 — Святошинський районний суд міста Києва

Суд: Святошинський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №759/8440/18

Суддя: Косик Л. Г.

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/8440/18

пр. № 1-кп/759/25/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м.Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

обвинуваченої ОСОБА_12 ,

захисника ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене 30 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018101070000015, про обвинувачення

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Шостка Сумської області, громадянки України, одруженої, з вищою освітою, яка обіймає посаду заступника генерального директора групи компаній «Новатор», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_12 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України, яке відповідно до обвинувального акта сформульовано за таких обставин.

Відповідно до наказу першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Київській області № 184-к від 01 вересня 2017 року ОСОБА_14 призначено з 04 вересня 2017 року на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Київській області.

Згідно з наведеним в обвинувальному акті змістом його посадової інструкції головний державний інспектор здійснює у визначеному порядку державний нагляд на підконтрольних підприємствах, піднаглядових об`єктах і виробництвах, зокрема щодо додержання законодавства та нормативно-правових актів з охорони праці, професійної підготовки працівників, проведення їх навчання, інструктажу та перевірки знань.

Сторона обвинувачення виходить із того, що ОСОБА_14 , обіймаючи зазначену посаду, був наділений у межах своєї компетенції правом пред`являти вимоги та приймати рішення, обов`язкові для виконання фізичними особами, у зв`язку з чим виконував функції представника влади та був службовою особою.

За змістом обвинувального акта ОСОБА_12 обіймала посаду заступника генерального директора групи компаній «Новатор», до складу якої входили ТОВ «УМЦ Новатор», ТОВ «НМЦ Новатор», ТОВ «УЦ Новатор», ТОВ «НЦ Новатор» та ТОВ «НВЦ Новатор».

14 лютого 2018 року о 15 годині 52 хвилини, за твердженням сторони обвинувачення, ОСОБА_12 , перебуваючи поблизу офісного приміщення, яке використовувала група компаній «Новатор», а саме біля аудиторії № 4 за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 3, маючи умисел на надання неправомірної вигоди службовій особі, діючи умисно та з корисливих мотивів, запропонувала неправомірну вигоду ОСОБА_14 , який у складі комісії як її голова брав участь у перевірці знань з ПБЕЕС та ПЕЕЗ у групи фахівців, які пройшли курс навчання у ТОВ «НВЦ «Новатор».

Відповідно до формулювання обвинувачення неправомірна вигода пропонувалася за лояльне ставлення ОСОБА_14 та інших членів комісії до слухачів навчального центру під час перевірки їхніх знань із зазначених дисциплін.

Конкретний розмір неправомірної вигоди, яку, за версією обвинувачення, було запропоновано 14 лютого 2018 року, в обвинувальному акті не визначено.

Надалі, 20 лютого 2018 року о 09 годині 57 хвилин, ОСОБА_12 , перебуваючи поблизу офісного приміщення під назвою «відділ маркетингу», яке використовувала група компаній «Новатор», на подвір`ї будинку за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 7, за версією сторони обвинувачення, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на надання неправомірної вигоди службовій особі, діючи умисно та з корисливих мотивів, повторно запропонувала ОСОБА_14 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у розмірі 50 грн за кожного слухача, який успішно пройде перевірку знань з ПБЕЕС та ПЕЕЗ після проходження відповідного курсу навчання у ТОВ «НВЦ «Новатор».

Того ж дня, 20 лютого 2018 року о 10 годині 58 хвилин, ОСОБА_12 , перебуваючи у власному робочому кабінеті в офісному приміщенні «відділу маркетингу» групи компаній «Новатор» за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 7, за твердженням сторони обвинувачення, доводячи до кінця реалізацію умислу на надання неправомірної вигоди службовій особі, надала ОСОБА_14 грошові кошти у сумі 2 200 грн як неправомірну вигоду за успішне проходження перевірки знань з ПБЕЕС та ПЕЕЗ 14 слухачами, які проходили перевірку 14 лютого 2018 року, та 29 слухачами, які проходили перевірку 20 лютого 2018 року.

Зазначені дії, які охоплюють події 14 та 20 лютого 2018 року і завершуються, за версією обвинувачення, фактичним наданням 20 лютого 2018 року грошових коштів у сумі 2 200 грн, стороною обвинувачення віднесено до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Крім того, ОСОБА_12 пред`явлено обвинувачення у повторному наданні неправомірної вигоди службовій особі.

Так, 27 лютого 2018 року о 13 годині 17 хвилин, перебуваючи у власному робочому кабінеті в офісному приміщенні «відділу маркетингу» групи компаній «Новатор» за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Стешенків, 7, ОСОБА_12 , за твердженням сторони обвинувачення, маючи умисел на надання неправомірної вигоди службовій особі, діючи повторно та з корисливих мотивів, надала ОСОБА_14 , який у складі комісії як її голова брав участь у перевірці знань слухачів ТОВ «НВЦ «Новатор», грошові кошти у сумі 3 750 грн як неправомірну вигоду за успішне проходження перевірки знань з ПБЕЕС та ПЕЕЗ 75 слухачами, які проходили перевірку знань 27 лютого 2018 року.

Після зазначених подій ОСОБА_12 була затримана прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 у порядку ст. 208 КПК України.

Таким чином, відповідно до обвинувального акта дії ОСОБА_12 кваліфіковані: за ч. 1 ст. 369 КК України як надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища; за ч. 2 ст. 369 КК України як надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчинене повторно.

Обвинувачена ОСОБА_12 винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України, не визнала. Від надання показань щодо обставин пред`явленого обвинувачення відмовилася, скориставшись передбаченим ст. 63 Конституції України правом не давати показання щодо себе.

Реалізація обвинуваченою зазначеного конституційного права є способом здійснення права на захист та не може тлумачитися судом на її шкоду, розцінюватися як підтвердження обвинувачення або використовуватися для заповнення прогалин у доказуванні сторони обвинувачення.

Захисник ОСОБА_13 просив ухвалити щодо ОСОБА_12 виправдувальний вирок, заперечуючи як доведеність пред`явленого обвинувачення, так і допустимість значної частини доказів, на які посилалася сторона обвинувачення.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник насамперед звертав увагу на обставини початку кримінального провадження та зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення під час досудового розслідування.

Захисник зазначав, що 30 січня 2018 року кримінальне провадження № 42018101070000015 було зареєстровано за ч. 3 ст. 369 КК України, тобто за ознаками тяжкого злочину.

Водночас 11 травня 2018 року, після проведення негласних слідчих (розшукових) дій, правову кваліфікацію у цьому провадженні було змінено з ч. 3 на ч. 2 ст. 369 КК України, а того ж дня окремо зареєстровано кримінальне провадження за ч. 1 ст. 369 КК України, які 14 травня 2018 року були об`єднані в одне провадження.

На переконання сторони захисту, матеріали, які існували на час внесення відомостей до ЄРДР, не містили фактичних даних, які обґрунтовували б застосування саме ч. 3 ст. 369 КК України.

Захисник посилався на те, що в доповідній записці ОСОБА_14 , супровідних листах ГУ Держпраці та СБУ, а також рапорті прокурора йшлося про одну особу - ОСОБА_12 - та про можливу пропозицію неправомірної вигоди ОСОБА_14 , тоді як конкретних даних про вчинення діяння групою осіб за попередньою змовою або про належність ОСОБА_14 до службових осіб, які займають відповідальне становище, ці матеріали, на думку захисту, не містили.

Окремо захисник заперечував дотримання правил підслідності, звертав увагу на значний обсяг процесуальних та слідчих дій, які безпосередньо здійснювалися прокурором, а також посилався на наявність ознак провокації кримінального правопорушення.

На підтвердження цієї позиції сторона захисту посилалася, зокрема, на документи щодо численних звернень навчального центру до ГУ Держпраці, випадків неприбуття комісій, значної кількості слухачів, які очікували проведення перевірки знань, та подальшу поведінку ОСОБА_14 після залучення його до конфіденційного співробітництва.

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_12 обвинувачення сторона обвинувачення посилалася на показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , письмові докази, протоколи слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій, процесуальні рішення, а також аудіо- та відеозаписи.

Речові докази, долучені під час досудового розслідування до матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні безпосередньо не оглядалися, оскільки сторони кримінального провадження на їх безпосередньому дослідженні не наполягали.

У зв`язку з цим суд не використовує при постановленні вироку власне безпосереднє сприйняття фізичних властивостей відповідних предметів, а оцінює лише ті відомості про них, які містяться у безпосередньо досліджених протоколах слідчих та інших процесуальних дій, доданих до них фототаблицях, аудіо- та відеозаписах і показаннях учасників кримінального провадження.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні повідомив, що у період із січня по березень 2018 року працював на посаді головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці Головного управління Держпраці у Київській області. До його службових обов`язків, серед іншого, входила участь у роботі комісій із перевірки знань осіб після проходження ними спеціального навчання у навчальних центрах Київської області. За його поясненнями, після проведення навчання навчальний центр звертався до Головного управління Держпраці, керівництвом визначалися дата перевірки та склад комісії, після чого комісія проводила перевірку знань. ОСОБА_14 зазначив, що постійно діючої комісії не існувало, а її конкретний склад визначався керівництвом Головного управління Держпраці та міг змінюватися залежно від навантаження та інших обставин. До 01 грудня 2017 року він брав участь у роботі таких комісій як член, а з 01 грудня 2017 року йому було надано право брати участь у перевірках також як голові комісії. Форма проведення перевірки знань - письмова, тестування, відповіді за білетами чи усне опитування - визначалася комісією. Першою з працівників групи компаній «Новатор» він познайомився з ОСОБА_17 , яка займалася організацією проведення іспитів та передавала відповідні документи. ОСОБА_12 до січня 2018 року особисто не знав, хоча раніше бачив її. Першу розмову з ОСОБА_12 , яка, за його твердженням, стосувалася можливої неправомірної вигоди, ОСОБА_14 пов`язував із 23 січня 2018 року. За його показаннями, під час проведення перевірки знань у навчальному центрі «Новатор» він вийшов із аудиторії на перерву. ОСОБА_12 також вийшла з аудиторії. Під час розмови ОСОБА_12 висловлювала невдоволення тим, що він нібито упереджено ставиться до слухачів навчального центру, зазначала, що слухачі та сам навчальний центр є належно підготовленими. На її запитання про можливість підвищення відсотка успішного складання іспитів ОСОБА_14 відповів, що необхідно здійснювати належний професійний відбір слухачів та що підстав для поблажливішого ставлення до них не вбачає. Після цього ОСОБА_12 , як стверджував свідок, сказала, що «тисяч 20 Вам в місяць не помішає», після чого він припинив розмову та повернувся до аудиторії. Наступного дня, 24 січня 2018 року, ОСОБА_14 усно повідомив про цю розмову свого безпосереднього керівника та працівника, відповідального за запобігання корупції, після чого останній запропонував йому викласти відповідні обставини письмово. Особисто із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до правоохоронного органу ОСОБА_14 не звертався, а надалі був викликаний прокурором. Свідок також повідомив, що між 23 січня та 14 лютого 2018 року мав місце ще один іспит за участю ОСОБА_12 , під час якого виникла конфліктна ситуація, однак її обставин докладно не викладав. Щодо подій 14 лютого 2018 року ОСОБА_14 показав, що ОСОБА_12 була присутня під час проведення перевірки знань. Під час перерви вони разом вийшли з аудиторії на вулицю. За словами свідка, ОСОБА_12 висловила думку, що «кожний труд має бути оплачений», та повідомила, що після проведення іспиту він може заходити до неї на каву, де вона передаватиме йому конверт, а отримане він зможе розподіляти між членами комісії на власний розсуд. При цьому ОСОБА_14 наголосив, що конкретної суми під час цієї розмови ОСОБА_12 не називала, а після завершення розмови він повернувся до проведення іспиту. Кількість слухачів, які проходили перевірку знань 14 лютого 2018 року, під час судового допиту назвати не зміг. ОСОБА_14 також підтвердив, що на момент зустрічі з ОСОБА_12 14 лютого 2018 року вже знав про існування кримінального провадження та мав при собі спеціальні технічні засоби для фіксації розмови. Описуючи наступну перевірку знань у «Новаторі», ОСОБА_14 не зміг упевнено назвати її дату, зазначивши, що вона відбулася приблизно через тиждень після попереднього іспиту. За його словами, дорогою від офісу до аудиторії ОСОБА_12 назвала суму 50 грн за одну особу та запитала, чи влаштовує його така сума. На це він відповів, що умов не встановлює та що ОСОБА_12 сама має вирішувати, чи підходять їй такі умови. Після завершення перевірки знань ОСОБА_17 запропонувала йому зайти до кабінету керівництва. Там перебували ОСОБА_12 та ОСОБА_18 . За словами ОСОБА_14 , ОСОБА_12 попросила ОСОБА_18 залишити кабінет, після чого дістала із шафи аркуш паперу із записом «14+29» та грошові кошти. ОСОБА_14 показав, що отримав 2 200 грн купюрами номіналом по 200 грн та поклав їх до внутрішньої кишені. При цьому пояснив, що цифри 14 та 29 означали кількість осіб, які успішно склали відповідні перевірки, та визнав, що за розрахунком 43 особи по 50 грн сума мала становити 2 150 грн, тоді як фактично було 2 200 грн. Додаткові 50 грн він пояснив словами «50 гривень наперед, як би вийшло». Щодо подій 27 лютого 2018 року ОСОБА_14 пояснив, що приблизно через тиждень після попередньої перевірки знань він разом з іншими членами комісії прибув до «Новатора». Після завершення іспитів ОСОБА_17 запропонувала йому зайти до кабінету керівництва. За показаннями ОСОБА_14 , у кабінеті перебували ОСОБА_12 та ОСОБА_18 . ОСОБА_12 за допомогою калькулятора здійснила розрахунок 75 ? 50 = 3 750, після чого дістала із шафи грошові кошти. ОСОБА_14 повідомив, що запитав, чи йдеться про 75 осіб, які успішно склали іспити, після чого взяв зазначені кошти та поклав їх до кишені. Надалі грошові кошти у сумі 3 750 грн добровільно видав під час проведення обшуку. Відповідаючи на запитання учасників судового розгляду щодо свого службового статусу, ОСОБА_14 зазначив, що посада головного державного інспектора, яку він обіймав на час описуваних подій, відповідно до Закону України «Про державну службу» належала до категорії «В». Щодо свого статусу під час перевірки знань 23 січня 2018 року свідок зазначив, що перебував там як член комісії, а не її голова. Водночас стосовно окремих наступних дат достовірно не пам`ятав, чи був головою або членом комісії. За словами ОСОБА_14 , конкретний склад комісії визначався керівництвом ГУ Держпраці, а один член комісії також міг впливати на результати перевірки знань. На час подій 2018 року розгляд листів навчальних центрів, визначення конкретних членів комісій та організація їх направлення до навчальних центрів до компетенції ОСОБА_14 як головного державного інспектора не належали. Свідок також підтвердив, що відповідно до правил антикорупційної поведінки мав категорично відмовитися від пропозиції неправомірної вигоди, проте 23 січня 2018 року категоричної відмови не висловив, а припинив розмову та повернувся до аудиторії.

Свідок ОСОБА_15 повідомила суду, що з ОСОБА_12 у будь-яких стосунках не перебувала та бачила її лише один раз під час проведення слідчої дії. За словами свідка, у лютому 2018 року разом із ОСОБА_16 перебувала у Святошинському районі м. Києва, коли працівники правоохоронного органу запропонували їм узяти участь у проведенні слідчої дії як понятим. Разом із працівниками правоохоронного органу вони зайшли до офісного приміщення, де перебували ОСОБА_12 та двоє чоловіків. Один із чоловіків, який сидів ближче до виходу, видав грошові кошти у сумі 3 750 грн. ОСОБА_15 пояснила, що в обставини події та походження цих коштів не вникала. Передачі ОСОБА_12 будь-яких грошових коштів цьому чоловікові не спостерігала.

Свідок ОСОБА_16 повідомила суду, що з ОСОБА_12 до описуваних подій знайома не була. Разом із ОСОБА_15 була залучена працівниками правоохоронного органу як понята. У кабінеті, куди вони зайшли, перебували ОСОБА_12 і двоє чоловіків. Один із чоловіків добровільно видав грошові кошти у сумі 3 750 грн. За словами свідка, гроші, ймовірно, були витягнуті ним із внутрішньої кишені одягу; самого чоловіка при цьому не обшукували. ОСОБА_16 не була очевидцем попередньої передачі цих коштів від ОСОБА_12 особі, яка надалі їх видала правоохоронцям.

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_12 обвинувачення стороною обвинувачення також надано письмові докази, протоколи слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, процесуальні рішення й інші документи.

Із листа ГУ КЗЕ СБУ від 26 січня 2018 року № 8/1/5-606 «Щодо розгляду заяви» (т. 1, а.с. 70) вбачається, що матеріали стосовно можливого вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення направлено до Київської місцевої прокуратури № 7. За змістом зазначеного листа Служба безпеки України, посилаючись на отримані матеріали, повідомила про можливу наявність у діях ОСОБА_12 ознак кримінального правопорушення та направила відповідні матеріали прокурору для вирішення питання у встановленому законом порядку. Власних відомостей про безпосереднє сприйняття службовими особами СБУ подій 23 січня 2018 року зазначений лист не містить.

Листом Головного управління Держпраці у Київській області від 24 січня 2018 року № 18/3/1076 (т. 1, а.с. 71) інформацію щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_12 направлено до Служби безпеки України для відповідного реагування. Зміст цього листа має супровідний характер і сам по собі не містить відомостей про безпосереднє сприйняття його автором обставин спілкування між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , оскільки джерелом повідомленої інформації є викладені останнім обставини.

Первинні відомості про обставини розмови з ОСОБА_12 , яка, за твердженням ОСОБА_14 , відбулася 23 січня 2018 року, викладені в його доповідній записці від 24 січня 2018 року (т. 1, а.с. 72). У доповідній записці ОСОБА_14 зазначив, що під час цієї розмови ОСОБА_12 запропонувала йому грошові кошти у сумі 20 000 грн за формальне прийняття іспитів з ПБЕЕС та ПЕЕЗ у слухачів навчального центру. Таким чином, за змістом зазначеного документа повідомлені ОСОБА_14 відомості стосувалися дій однієї особи, а саме ОСОБА_12 , щодо однієї службової особи, а саме ОСОБА_14 , та конкретної розмови, яка, за його твердженням, мала місце 23 січня 2018 року. Водночас подія 23 січня 2018 року в остаточному формулюванні обвинувачення не виділена як самостійне кримінальне правопорушення, а передує інкримінованим ОСОБА_12 подіям 14, 20 та 27 лютого 2018 року.

До матеріалів кримінального провадження долучено рапорт прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 від 30 січня 2018 року (т. 1, а.с. 73). У зазначеному рапорті прокурор відтворив отриману інформацію про те, що ОСОБА_12 нібито запропонувала ОСОБА_14 неправомірну вигоду у сумі 20 000 грн за формальне прийняття перевірки знань слухачів навчального центру, та дійшов висновку про необхідність внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Наведені документи відображають послідовність надходження та передачі інформації про можливе кримінальне правопорушення, однак не утворюють кількох незалежних джерел відомостей про зміст розмови 23 січня 2018 року, оскільки первинним джерелом цієї інформації є ОСОБА_14 .

Процесуальне оформлення початку досудового розслідування підтверджується постановою про визначення групи прокурорів від 30 січня 2018 року (т. 1, а.с. 74), дорученням про проведення досудового розслідування від 30 січня 2018 року (т. 1, а.с. 75), постановою про визначення групи слідчих від 31 січня 2018 року (т. 1, а.с. 76-77) та дорученням про проведення слідчих (розшукових) дій від 30 січня 2018 року (т. 1, а.с. 78-79).

Зазначені документи підтверджують визначення прокурорів і слідчих, уповноважених здійснювати відповідне кримінальне провадження, та надання доручень щодо проведення процесуальних дій.

Водночас самі по собі ці документи не містять фактичних відомостей про безпосереднє вчинення ОСОБА_12 дій, які становлять предмет пред`явленого їй обвинувачення.

У листі заступника начальника 1 управління ГУЗЕ Національної поліції України ОСОБА_19 (т. 1, а.с. 80-81) зазначено, що під час виконання доручення прокурора отримано інформацію про можливе проведення ТОВ «Новатор Інтернешнл Україна» та ТОВ «Учбовий центр «Новатор» навчання з питань охорони праці лише формально, без фактичного його проведення, за що стягувалися кошти у розмірі близько 1 000 грн з особи. За своїм змістом зазначений лист відображає інформацію, отриману під час виконання відповідного доручення прокурора. Разом із тим він не встановлює факту проведення чи непроведення навчання конкретних слухачів, які фігурують у пред`явленому ОСОБА_12 обвинуваченні, та не містить відомостей про безпосереднє сприйняття його автором домовленостей між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 .

Письмовою згодою ОСОБА_14 від 31 січня 2018 року (т. 1, а.с. 82) оформлено його добровільне залучення до проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання конфіденційного співробітництва. Із зазначеного документа вбачається, що ОСОБА_14 погодився на конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами, участь у проведенні контролю за вчиненням кримінального правопорушення та інших НСРД, а також на застосування щодо нього спеціальних технічних засобів фіксації. При цьому ОСОБА_14 було роз`яснено заборону провокувати ОСОБА_12 на вчинення кримінального правопорушення.

Того ж дня прокурором винесено постанову про залучення ОСОБА_14 до проведення НСРД та використання конфіденційного співробітництва (т. 1, а.с. 83-84), а також складено протокол попередження щодо недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування (т. 1, а.с. 85-86).

Ці документи підтверджують процесуальне оформлення участі ОСОБА_14 у відповідних негласних заходах та його обізнаність про встановлені законом обмеження поведінки під час їх проведення.

Обставини огляду грошових коштів та аркуша паперу, переданих ОСОБА_14 прокурору 20 лютого 2018 року, відображені у протоколі огляду речей із фототаблицею, складеному прокурором ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 87-88). Відповідно до змісту протоколу ОСОБА_14 передав прокурору для огляду 11 банкнот номіналом по 200 грн кожна на загальну суму 2 200 грн та аркуш паперу білого кольору, на якому містилися рукописні записи «29+14=43», «50» та «2150». Після проведення огляду зазначені предмети були сфотографовані та упаковані. Таким чином, протокол підтверджує факт надання ОСОБА_14 прокурору 20 лютого 2018 року грошових коштів у сумі 2 200 грн та аркуша із зазначеними записами. Водночас сам протокол огляду речей не є безпосередньою фіксацією обставин попередньої передачі цих коштів ОСОБА_12 ОСОБА_14 та самостійно не встановлює ані джерела їх походження, ані змісту домовленості, на виконання якої вони могли бути передані. Зафіксований на аркуші розрахунок «29+14=43», «50», «2150» математично відповідає сумі 2 150 грн, тоді як ОСОБА_14 прокурору було передано 2 200 грн. Причини відповідної різниці у самому протоколі огляду не зазначені.

Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 від 20 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 89-90) зазначені грошові кошти та аркуш паперу з рукописними записами визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. При цьому постанова містить відомості про номінал, кількість, серії та номери відповідних банкнот, а також опис аркуша паперу. Наведене процесуальне рішення підтверджує оформлення зазначених предметів як речових доказів, однак саме по собі не встановлює кримінально-правового характеру їх походження та не має для суду наперед визначеної доказової сили.

Із клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 від 28 лютого 2018 року та ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від тієї ж дати у справі № 758/2577/18 (т. 1, а.с. 91-97) вбачається, що питання про проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_12 вирішувалося в порядку наступного судового контролю. Відповідний обшук було проведено 27 лютого 2018 року до постановлення ухвали слідчого судді. Отже, ухвала від 28 лютого 2018 року стосувалася вже проведеного обшуку, а не становила попереднього судового дозволу на його проведення. Як підстава невідкладного проникнення до відповідного приміщення у клопотанні прокурора зазначалося безпосереднє переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Водночас конкретних фактичних дій, які свідчили б про здійснення правоохоронними органами безпосереднього переслідування ОСОБА_12 , у наведеному обґрунтуванні не описано. Зазначені обставини мають значення для подальшої перевірки законності проведення обшуку з урахуванням вимог ст. 233 КПК України та здійсненого слідчим суддею наступного судового контролю. Перебіг обшуку службового кабінету ОСОБА_12 27 лютого 2018 року зафіксовано у відповідному протоколі (т. 1, а.с. 98-106), а відеозапис зазначеної слідчої дії відтворено під час судового розгляду. Відповідно до протоколу під час проведення обшуку ОСОБА_14 добровільно видав грошові кошти у загальній сумі 3 750 грн. У протоколі зазначено, що відповідні кошти складалися із семи банкнот номіналом по 500 грн, двох банкнот номіналом по 100 грн та однієї банкноти номіналом 50 грн. Факт добровільної видачі ОСОБА_14 зазначеної суми узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Разом із тим указані свідки не були очевидцями попередньої передачі грошових коштів від ОСОБА_12 ОСОБА_14 .

Таким чином, протокол обшуку, відповідний відеозапис та показання понятих підтверджують факт перебування у ОСОБА_14 грошових коштів у сумі 3 750 грн та їх подальшої добровільної видачі.

Водночас самі по собі зазначені докази не встановлюють обставин первинної передачі коштів, джерела їх походження та конкретного змісту домовленості, у зв`язку з якою вони могли бути передані.

Подальший огляд добровільно виданих ОСОБА_14 грошових коштів, вилучених документів та інших предметів відображено у протоколі огляду речей і документів від 27 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 107-109). Зі змісту протоколу обшуку та зазначеного протоколу огляду вбачається, що під час відповідних слідчих дій були вилучені, зокрема, протоколи засідань комісій із перевірки знань № 18-2-22 та № 18-2-17 від 27 лютого 2018 року. Зміст зазначених протоколів комісій під час судового розгляду безпосередньо не досліджувався, сторони на їх безпосередньому дослідженні не наполягали. Тому суд не використовує відомості, які містяться у цих документах, для встановлення кількості осіб, які проходили перевірку знань, фактичних результатів відповідної перевірки, персонального складу комісій або конкретного статусу ОСОБА_14 у них.

Матеріали кримінального провадження також містять постанову прокурора про визнання та приєднання речових доказів від 27 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 110-113). Зазначеною постановою речовими доказами було визнано грошові кошти у сумі 3 750 грн, протоколи засідань комісій із перевірки знань, копію договору оренди нежитлового приміщення, документи та електронні пристрої, вилучені під час відповідних слідчих дій.

Водночас постановою прокурора від 18 травня 2018 року (т. 1, а.с. 114-118) постанову від 27 лютого 2018 року скасовано та визначено новий перелік речових доказів.

Згідно з постановою від 18 травня 2018 року речовими доказами визнано грошові кошти у сумі 3 750 грн, протокол засідання комісії № 18-2-22 від 27 лютого 2018 року на 11 аркушах, протокол засідання комісії № 18-2-17 від 27 лютого 2018 року на 6 аркушах та копію договору оренди нежитлового приміщення № 11-А від 2 жовтня 2017 року з додатками.

При цьому постанова про визнання речових доказів від 20 лютого 2018 року постановою від 18 травня 2018 року не скасована.

Отже, при вирішенні питання щодо речових доказів суд ураховує зміст постанов прокурора від 20 лютого та 18 травня 2018 року, а також правові наслідки скасування постанови від 27 лютого 2018 року.

Водночас процесуальне визнання певних предметів речовими доказами не встановлює наперед їхнього доказового значення для вирішення питання про винуватість ОСОБА_12 .

Питання про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку 27 лютого 2018 року, порушувалося прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 у клопотанні від 28 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 119-124). Зазначене клопотання стосувалося, зокрема, грошових коштів у сумі 3 750 грн, документів, флешнакопичувачів, мобільних телефонів та ноутбуків.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року клопотання повернуто прокурору для усунення недоліків.

Крім того, досліджено повторне клопотання прокурора від 19 березня 2018 року про арешт зазначеного майна та ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, якою відмовлено у його задоволенні у зв`язку з недоведеністю необхідності арешту майна та наявності передбачених законом ризиків (т. 1, а.с. 125-132).

Таким чином, досліджені процесуальні рішення не встановлюють чинного арешту відповідного майна.

Відомостей про існування іншої ухвали, якою на зазначене майно було накладено арешт та яка залишається чинною, серед досліджених матеріалів не встановлено.

Обставини затримання ОСОБА_12 27 лютого 2018 року зафіксовано у відповідному протоколі (т. 1, а.с. 133-139), а долучений до нього відеозапис відтворено під час судового розгляду. Зі встановленої послідовності слідчих та процесуальних дій вбачається, що обшук службового кабінету ОСОБА_12 було розпочато приблизно о 13 годині 20 хвилин та завершено о 17 годині 10 хвилин, тоді як затримання ОСОБА_12 оформлено після проведення обшуку. Ці обставини мають значення для перевірки доводів щодо наявності передбачених законом підстав невідкладного проникнення до відповідного приміщення та подальшої оцінки допустимості отриманих доказів.

Повідомлення про підозру ОСОБА_12 від 27 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 140-148) складено прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 . Відповідно до зазначеного документа ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, за обставинами надання неправомірної вигоди головному державному інспектору ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_14 у розмірі 2 200 грн 20 лютого 2018 року та 3 750 грн 27 лютого 2018 року за сприяння в успішному проходженні слухачами ТОВ «УЦ «Новатор» перевірки знань із питань електробезпеки. Згідно з наявним у повідомленні підписом ОСОБА_12 , підозру їй вручено 27 лютого 2018 року о 20 годині 12 хвилин.

Питання про застосування до ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту порушено прокурором у клопотанні від 28 лютого 2018 року. Зазначене клопотання обґрунтоване наявністю ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення чи приховування речей і документів, а також незаконного впливу на свідків. Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року у справі № 758/2579/18 зазначене клопотання задоволено частково та застосовано до ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання в період з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин строком до 27 квітня 2018 року з покладенням відповідних процесуальних обов`язків. Надалі зазначений запобіжний захід не продовжувався (т. 1, а.с. 149-154).

Службовий статус ОСОБА_14 , категорія займаної ним посади та обсяг посадових повноважень підтверджуються листом Головного управління Держпраці у Київській області від 1 березня 2018 року з доданими до нього наказом № 184-к від 1 вересня 2017 року, особовою карткою державного службовця № 241 та посадовою інструкцією ОСОБА_14 (т. 1, а.с. 156-164).

Наказом № 184-к ОСОБА_14 призначено з 4 вересня 2017 року на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці.

Із особової картки державного службовця № 241 вбачається, що займана ним посада була віднесена до категорії «В» державної служби, а ОСОБА_14 присвоєно 9 ранг державного службовця.

Відповідно до посадової інструкції головний державний інспектор безпосередньо підпорядковувався начальнику відділу, а за його відсутності - заступнику начальника відділу. До основних завдань та обов`язків ОСОБА_14 належало здійснення у межах визначеної компетенції державного нагляду за додержанням законодавства з питань охорони праці, промислової безпеки, безпечної експлуатації обладнання та інших об`єктів підвищеної небезпеки. Посадовою інструкцією передбачалося також здійснення контролю за професійною підготовкою працівників, проведенням навчання та перевірки знань із питань охорони праці. ОСОБА_14 мав право та обов`язок у межах своєї компетенції брати участь у роботі комісій із перевірки знань із питань охорони праці у посадових осіб підприємств, організацій та навчальних закладів. Крім того, він був наділений відповідними владними і контрольними правами, зокрема правом відвідувати підконтрольні підприємства, отримувати необхідні документи та пояснення, видавати у передбачених законом випадках обов`язкові приписи, вимагати усунення порушень законодавства з охорони праці та застосовувати інші передбачені законодавством заходи державного нагляду. Отже, статус ОСОБА_14 як службової особи та наявність у нього службових повноважень, пов`язаних, серед іншого, з участю у роботі комісій із перевірки знань, підтверджуються відповідними кадровими документами. Водночас відповідно до посадової інструкції ОСОБА_14 не був начальником чи заступником начальника відповідного структурного підрозділу, а безпосередньо підпорядковувався начальнику відділу. Передбачена посадовою інструкцією можливість за окремим дорученням начальника відділу під час певних перевірок чи розслідувань очолювати групу інспекторів мала ситуативний характер та не змінювала постійного статусу й категорії займаної ним посади.

Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 від 2 квітня 2018 року (т. 1, а.с. 165-166) ініційовано розсекречування ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 5 лютого 2018 року № 01-2296т/НСД, на підставі якої проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, для подальшого долучення та використання у кримінальному провадженні № 42018101070000015.

Іншою постановою прокурора від 2 квітня 2018 року (т. 1, а.с. 167-168) вирішено направити зазначену ухвалу голові Апеляційного суду м. Києва для проведення процедури розсекречування з метою подальшого долучення та використання її як доказу в кримінальному провадженні.

2 лютого 2018 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Апеляційного суду м. Києва з клопотанням № 57-176 про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_12 (т. 1, а.с. 169-171). В обґрунтування клопотання прокурор послався на відомості кримінального провадження № 42018101070000015, внесені до ЄРДР 30 січня 2018 року за ч. 3 ст. 369 КК України, та виклав обставини, за якими ОСОБА_12 нібито запропонувала ОСОБА_14 неправомірну вигоду за формальне прийняття перевірки знань слухачів навчального центру. За змістом клопотання наведені фактичні обставини стосувалися дій ОСОБА_12 щодо ОСОБА_14 . Конкретних даних про участь у запропонованому наданні неправомірної вигоди інших осіб у клопотанні не наведено. Так само зміст клопотання не містить конкретного опису посадового статусу ОСОБА_14 , з якого безпосередньо випливало б віднесення його до службових осіб, які займають відповідальне становище.

Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 5 лютого 2018 року № 01-2296т/НСД (т. 1, а.с. 172-174) клопотання прокурора задоволено частково та надано дозвіл на проведення щодо ОСОБА_12 визначених негласних слідчих (розшукових) дій строком на 30 діб. Виконання ухвали дозволено прокурору, а за його дорученням - слідчому чи уповноваженому оперативному підрозділу.

5 лютого 2018 року прокурором винесено доручення № 57-192т (т. 1, а.с. 175), адресоване відповідному оперативному підрозділу СБУ.

7 лютого 2018 року прокурором прийнято постанову № 57-230т про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (т. 1, а.с. 176-177) та винесено доручення № 57-231т (т. 1, а.с. 178-179).

Припинення подальшого проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії оформлено окремою постановою прокурора. Нею припинено проведення НСРД щодо ОСОБА_12 , дозвіл на яку надано ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 5 лютого 2018 року № 01-2296т/НСД.

Листом Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ оформлено направлення розсекречених протоколів аудіо-, відеоконтролю особи та відповідних носіїв інформації для долучення до матеріалів кримінального провадження (т. 1, а.с. 180-183).

Результати аудіо-, відеоконтролю особи щодо подій 14 лютого 2018 року зафіксовані у протоколі № 8/1/5-4128 від 14 березня 2018 року (т. 1, а.с. 184-186) та на долучених до нього носіях інформації. Відповідний аудіо- та відеозапис досліджено шляхом відтворення. Із зафіксованої розмови 14 лютого 2018 року вбачається, що ОСОБА_12 порушує питання матеріальної складової подальшої взаємодії зі ОСОБА_14 , говорить про те, що праця має оплачуватися, обговорює можливість особистих зустрічей після проведення перевірок та пропонує ОСОБА_14 визначитися із сумою. Разом із тим конкретного розміру грошових коштів під час цієї розмови не визначено. Фактичної передачі грошових коштів 14 лютого 2018 року не зафіксовано. Обставини спілкування ОСОБА_12 зі ОСОБА_14 20 лютого 2018 року відображені у протоколі аудіо-, відеоконтролю особи № 8/1/5-4126 від 14 березня 2018 року (т. 1, а.с. 187-189) та відповідному записі, який відтворено під час судового розгляду.

Зі змісту зафіксованої 20 лютого 2018 року розмови вбачається, що ОСОБА_12 та ОСОБА_14 обговорювали питання організації перевірки знань, поведінку окремих членів комісії та результати попередніх перевірок. ОСОБА_12 поставила питання щодо розміру грошової суми словами: «сходимся 50 гривен человека или не сходимся?». Після закінчення перевірки ОСОБА_14 зазначив: «29 плюс 14 сегодня». Водночас у текстовому викладі протоколу № 8/1/5-4126 безпосереднього опису моменту фактичної передачі ОСОБА_12 . ОСОБА_14 грошових коштів у сумі 2 200 грн не наведено.

Окремим протоколом за результатами аудіо-, відеоконтролю особи № 8/1/5-4127 від 14 березня 2018 року (т. 1, а.с. 190-191) задокументовано події 27 лютого 2018 року. Відповідний запис досліджено шляхом відтворення. Із зафіксованих подій вбачається розмова щодо кількості осіб, які успішно склали перевірку, під час якої йдеться про 75 осіб, після чого здійснюється розрахунок 75 ? 50 = 3 750 грн. На записі зафіксовано дії з грошовими коштами, які сторона обвинувачення розцінює як передачу зазначеної суми ОСОБА_14 .

Зміст телефонної розмови від 12 лютого 2018 року відображено у протоколі за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж № 8/1/5-4450 від 23 березня 2018 року (т. 1, а.с. 192-195) та відповідному аудіозаписі, відтвореному під час судового розгляду. Зафіксована телефонна розмова стосується організації перевірок знань, повторного складання іспитів та взаємодії зі ОСОБА_14 . Конкретної матеріальної домовленості про 50 грн за одну особу або іншу конкретну суму ця розмова не містить.

Таким чином, результати зазначених негласних слідчих (розшукових) дій відображають розмови та дії, які сторона обвинувачення пов`язує з пропозицією та наданням неправомірної вигоди.

Водночас питання допустимості зазначених доказів і можливості їх використання для обґрунтування винуватості ОСОБА_12 потребує окремої правової оцінки.

Продовження строку досудового розслідування оформлено постановою керівника Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_20 від 24 квітня 2018 року, прийнятою за результатами розгляду клопотання прокурора ОСОБА_6 від 18 квітня 2018 року. Зазначеною постановою строк досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_12 продовжено до 27 травня 2018 року (т. 1, а.с. 196-201).

Зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення з ч. 3 на ч. 2 ст. 369 КК України оформлена постановою слідчого Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_21 від 11 травня 2018 року (т. 1, а.с. 202-204).

Того ж дня прокурором ОСОБА_6 складено рапорт про необхідність внесення до ЄРДР окремих відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України (т. 1, а.с. 205-206).

На підставі зазначеного рапорту зареєстровано кримінальне провадження № 42018101070000127 від 11 травня 2018 року за ч. 1 ст. 369 КК України.

Подальше процесуальне оформлення досудового розслідування підтверджується постановою про призначення прокурора від 12 травня 2018 року (т. 1, а.с. 207) та дорученнями про проведення досудового розслідування від 12 і 14 травня 2018 року (т. 1, а.с. 208-209).

14 травня 2018 року постановою органу досудового розслідування матеріали кримінальних проваджень № 42018101070000015 та № 42018101070000127 були об`єднані в одне кримінальне провадження (т. 1, а.с. 210).

Того ж дня ОСОБА_12 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України (т. 1, а.с. 211-215). У новому повідомленні про підозру перший епізод пов`язувався з обставинами 14 та 20 лютого 2018 року і передачею 2 200 грн, а другий, повторний, з подіями 27 лютого 2018 року та передачею 3 750 грн. Саме така фактична і правова конструкція надалі була покладена стороною обвинувачення в основу обвинувального акта.

Стороною захисту надано листи-запрошення, які ТОВ «УЦ «Новатор» направляло до ГУ Держпраці у Київській області у період із серпня 2017 року по лютий 2018 року з проханням направити комісію для проведення перевірки знань слухачів, а також акти про неприбуття відповідних комісій (т. 2, а.с. 18-54). Зазначені документи були предметом дослідження під час судового розгляду. Із наданих документів вбачається, що протягом зазначеного періоду зафіксовано 18 випадків неприбуття представників ГУ Держпраці для проведення перевірки знань у навчальному центрі. За відомостями, наведеними стороною захисту, внаслідок непроведення у визначений час перевірок знань збільшувалася кількість слухачів, які завершили відповідний курс навчання, однак не пройшли перевірку знань комісією ГУ Держпраці, та кількість таких осіб сягала близько 500.

Суд оцінює зазначені документи як такі, що характеризують загальний організаційний контекст взаємовідносин навчального центру з ГУ Держпраці.

Самостійно вони не доводять ані відсутності корупційної домовленості, ані провокації кримінального правопорушення, ані правомірності передачі будь-яких грошових коштів службовій особі.

Оцінивши досліджені під час судового розгляду докази кожен окремо з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є забезпечення такого порядку кримінального провадження, за якого кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений та до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, та встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе його винуватість поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій засобами, передбаченими КПК України.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Відомості, які містяться у речах і документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду, за загальним правилом не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Саме з цієї причини суд не використовує зміст протоколів комісій № 18-2-22 та № 18-2-17, які не досліджувалися за змістом у судовому засіданні, та не робить висновків на підставі власного безпосереднього огляду речових доказів, якого під час судового розгляду не проводилося.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження.

За змістом ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України доказуванню підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченої у його вчиненні, форма вини, мотив та мета вчинення кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин відповідно до ст. 92 КПК України покладається на сторону обвинувачення.

Згідно зі ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вирішуючи питання щодо достатності доказів, суд застосовує стандарт доказування поза розумним сумнівом.

Застосування цього стандарту не означає необхідності досягнення абсолютної математичної певності щодо кожної другорядної обставини.

Водночас сукупність належних, допустимих та достовірних доказів повинна бути настільки переконливою, взаємопов`язаною та узгодженою, щоб після їх оцінки не залишалося розумного, заснованого на матеріалах кримінального провадження сумніву щодо наявності кожної обов`язкової ознаки інкримінованого складу кримінального правопорушення.

Існування високої ймовірності того, що подія могла відбутися саме так, як стверджує сторона обвинувачення, не є тотожним її доведеності поза розумним сумнівом.

При цьому стандарт доказування поза розумним сумнівом не означає, що суд повинен вимагати обов`язкового підтвердження кожної обставини декількома незалежними джерелами.

Кримінальний процесуальний закон не визначає мінімальної кількості доказів чи свідків, необхідних для встановлення певного факту.

Тому показання одного безпосереднього свідка можуть мати достатню доказову силу, якщо після всебічної перевірки їхньої достовірності та співвідношення з іншими доказами вони дозволяють установити відповідні обставини поза розумним сумнівом.

Водночас сам факт надання свідком прямих показань про вчинення особою певних дій не звільняє суд від перевірки їхньої достовірності.

У випадку наявності неточностей або суперечностей у показаннях суд повинен оцінити їхній характер, істотність для пред`явленого обвинувачення, можливі причини виникнення та співвідношення з іншими доказами.

Наявність окремих неістотних неточностей не є достатньою підставою для відхилення показань у цілому.

Однак якщо такі неточності стосуються істотних обставин інкримінованого діяння, а перевірити їх за допомогою інших належних і допустимих доказів неможливо, це повинно враховуватися при вирішенні питання щодо достатності доказової сукупності.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім прямо передбачених законом випадків.

Таким чином, обвинувальний акт визначає не лише правову кваліфікацію, але й конкретні фактичні межі кримінального обвинувачення.

Саме ті обставини, які прокурор включив до обвинувального акта та підтримав у судовому розгляді, підлягають доказуванню стороною обвинувачення.

Суд не вправі замість прокурора конструювати інше обвинувачення, самостійно доповнювати його новими істотними фактами, змінювати зміст домовленості між особами або усувати суперечності між обвинувальним актом та доказами шляхом формулювання власної версії кримінального правопорушення на шкоду обвинуваченій.

Разом із тим самі по собі неточності викладу фактичних обставин в обвинувальному акті не є достатньою підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Суд повинен перевірити, чи стосуються такі неточності обставин, які мають істотне кримінально-правове значення, та чи дозволяють досліджені докази встановити всі необхідні ознаки інкримінованого діяння у межах пред`явленого обвинувачення.

Зазначений підхід узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 7 листопада 2022 року у справі № 953/19803/20, у якій Верховний Суд звернув увагу на необхідність дотримання судом фактичних меж обвинувального акта та неможливість постановлення обвинувального вироку за істотно іншими обставинами.

Водночас зазначена постанова не встановлює правила, за яким будь-яка арифметична або інша фактична неточність обвинувального акта автоматично виключає кримінальну відповідальність.

Тому відповідні невідповідності повинні оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, а не використовуватися як формальна підстава для виправдання.

Відповідно до ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 369 КК України у редакції, чинній на час інкримінованих подій, кримінально караними є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє або надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Таким чином, диспозиція зазначеної статті передбачає декілька самостійних альтернативних форм об`єктивної сторони кримінального правопорушення: пропозицію, обіцянку та безпосереднє надання неправомірної вигоди.

За наявності інших необхідних ознак кожна із зазначених форм може утворювати закінчений склад кримінального правопорушення.

Пропозиція неправомірної вигоди полягає у доведенні до відома службової особи волевиявлення надати їй або третій особі майнову вигоду за вчинення чи невчинення відповідної дії з використанням влади або службового становища.

Для наявності зазначеної форми об`єктивної сторони не вимагається фактичного передання коштів або прийняття пропозиції службовою особою.

Відсутність точно визначеної грошової суми також не завжди виключає складу кримінального правопорушення, якщо зі змісту пропозиції та обставин її висловлення можливо достовірно встановити предмет і кримінально-правову спрямованість відповідного волевиявлення.

Разом із тим для встановлення складу ст. 369 КК України недостатньо самого факту спілкування матеріального характеру або висловлення наміру передати певні кошти.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є зв`язок відповідної вигоди з вчиненням чи невчиненням службовою особою дії з використанням наданої їй влади або можливостей службового становища.

При цьому закон не вимагає, щоб така дія сама по собі була незаконною.

Не вимагається також, щоб службова особа мала виключне чи одноособове право приймати остаточне рішення або щоб бажаний результат фактично настав.

Якщо службова особа є членом колегіального органу, сам колегіальний характер прийняття рішення не виключає можливості використання нею службового становища.

Значення мають реальні службові можливості особи, характер її участі у відповідному процесі та те, чи пропонувалася або передавалася вигода саме у зв`язку з такими можливостями.

Досліджена судом посадова інструкція ОСОБА_14 прямо передбачала його участь у роботі комісій із перевірки знань.

Отже, у нього існували службові можливості, які за певних умов могли бути предметом неправомірної домовленості.

Тому суд не виходить із того, що колегіальний характер роботи комісії або відсутність у ОСОБА_14 одноособового права визначити остаточний результат перевірки самі по собі виключають склад ст. 369 КК України.

Разом із тим наявність у службової особи відповідних можливостей і доведеність того, що конкретна вигода пропонувалася або передавалася саме за їх використання, є різними обставинами.

Остання підлягає самостійному доказуванню стороною обвинувачення.

При цьому сторона обвинувачення не зобов`язана доводити, що ОСОБА_14 мав незаконно змінити протокол засідання комісії, надати конкретному слухачеві правильну відповідь, одноособово поставити позитивну оцінку або вчинити іншу конкретну незаконну дію.

Для встановлення об`єктивної сторони кримінального правопорушення достатньою могла б бути доведена домовленість щодо використання будь-яких реальних можливостей його службового становища в інтересах слухачів навчального центру.

Водночас така домовленість повинна бути встановлена за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України, характеризується прямим умислом.

Тому для обвинувального висновку має бути доведено, що ОСОБА_12 усвідомлювала службовий характер можливостей ОСОБА_14 , розраховувала на їх використання в інтересах слухачів навчального центру та саме з цим пов`язувала пропозицію або передачу майнової вигоди.

При цьому прямий умисел може встановлюватися з об`єктивних проявів поведінки особи, змісту її висловлювань, характеру взаємодії зі службовою особою та інших обставин, доведених належними доказами.

Кримінальний закон не передбачає обов`язку отримати зізнання обвинуваченої або її власні пояснення щодо мети відповідних дій.

Тому реалізація ОСОБА_12 права, передбаченого ст. 63 Конституції України, не має ані обвинувального, ані виправдувального доказового значення.

Тягар доведення її умислу зберігається за стороною обвинувачення.

Щодо допустимості результатів негласних слідчих (розшукових) дій.

30 січня 2018 року відомості у кримінальному провадженні № 42018101070000015 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 369 КК України.

2 лютого 2018 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Апеляційного суду м. Києва з клопотанням № 57-176 про надання дозволу на проведення НСРД щодо ОСОБА_12 .

Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 5 лютого 2018 року № 01-2296т/НСД клопотання прокурора задоволено частково та надано дозвіл на проведення визначених НСРД строком на 30 діб.

Відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України у редакції, чинній на час проведення відповідних процесуальних дій, аудіо-, відеоконтроль особи та інші передбачені зазначеною нормою негласні слідчі (розшукові) дії могли здійснюватися виключно у кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Таким чином, необхідною матеріальною передумовою проведення відповідних негласних заходів було існування на момент їх застосування фактичних даних, які давали обґрунтовані підстави припускати вчинення особою кримінального правопорушення відповідної категорії тяжкості.

При цьому попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення на початковому етапі досудового розслідування не є остаточною та може змінюватися залежно від установлених у подальшому обставин.

Тому сама по собі зміна правової кваліфікації після проведення НСРД не свідчить про незаконність їх проведення або недопустимість отриманих доказів.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 758/5719/16-к сформулював правовий висновок, відповідно до якого, якщо на момент проведення НСРД існували достатні підстави для обґрунтованого припущення щодо вчинення особою діяння, яке відповідно до закону про кримінальну відповідальність є тяжким або особливо тяжким злочином, подальша зміна правової кваліфікації на менш тяжке кримінальне правопорушення сама по собі не робить отримані фактичні дані недопустимими.

Водночас Верховний Суд розмежував зазначену ситуацію та випадки, коли на момент проведення НСРД підстав для кваліфікації діяння як тяжкого або особливо тяжкого злочину не існувало, тобто така кваліфікація була помилковою або свідомо завищеною.

Отже, вирішальним для оцінки допустимості результатів НСРД є не остаточна правова кваліфікація інкримінованого особі діяння, а наявність об`єктивної фактичної основи для відповідної попередньої кваліфікації на момент отримання судового дозволу.

Подібний підхід застосовано Касаційним кримінальним судом Верховного Суду у постанові від 14 травня 2024 року у справі № 164/1293/17.

У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість доказів, отриманих у результаті проведення НСРД, за обставин, коли на момент внесення відповідних відомостей до ЄРДР та звернення за дозволом на проведення негласних заходів не існувало достатньої фактичної основи для кваліфікації діяння як тяжкого злочину.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що у випадку отримання судового дозволу внаслідок штучного створення підстав для його одержання проведення на підставі такого дозволу відповідних слідчих дій підпадає під правила ст. 87 КПК України щодо недопустимості доказів.

Разом із тим суд ураховує і правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові від 19 березня 2024 року у справі № 683/2142/21.

У цій справі Верховний Суд відхилив доводи сторони захисту щодо необґрунтованості первинної кваліфікації за ч. 3 ст. 369 КК України, оскільки встановлені на час початку розслідування обставини свідчили про наявність у службової особи, якій пропонувалася неправомірна вигода, законодавчо визначеного статусу особи, яка займає відповідальне становище.

Отже, Верховний Суд виходив із необхідності оцінки реального службового статусу адресата неправомірної вигоди та фактичних обставин пропозиції, а не лише окремих формулювань первинного рапорту.

Зазначені правові висновки суд ураховує у взаємозв`язку.

Вони не встановлюють презумпції недопустимості НСРД у кожному кримінальному провадженні, у якому відбулася подальша перекваліфікація діяння.

Водночас вони вимагають перевірки того, чи існували на момент отримання судового дозволу конкретні фактичні дані, які об`єктивно обґрунтовували попередню кваліфікацію кримінального правопорушення як тяжкого або особливо тяжкого.

У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення первинно кваліфікувала можливі дії ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 369 КК України.

Згідно з диспозицією цієї норми у редакції, чинній на час інкримінованих подій, відповідальність була передбачена за діяння, визначені частинами першою або другою зазначеної статті, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або якщо відповідні дії були вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Отже, для застосування зазначеної правової кваліфікації необхідним було існування обґрунтованих фактичних даних щодо принаймні однієї з передбачених законом кваліфікуючих ознак.

Із досліджених первинних матеріалів кримінального провадження вбачається, що на момент внесення відомостей до ЄРДР та звернення прокурора за дозволом на проведення НСРД стороні обвинувачення було відомо про одну подію, яка, за повідомленням ОСОБА_14 , мала місце 23 січня 2018 року.

Повідомлені відомості стосувалися можливої пропозиції неправомірної вигоди однією особою, ОСОБА_12 , одній службовій особі, ОСОБА_14 .

Доповідна записка ОСОБА_14 від 24 січня 2018 року, супровідні листи ГУ Держпраці та СБУ, а також рапорт прокурора від 30 січня 2018 року не містили конкретних відомостей про участь інших осіб у можливій пропозиції неправомірної вигоди.

Так само зазначені документи не містили даних про попередню домовленість двох або більше осіб щодо спільного вчинення відповідного кримінального правопорушення, узгодженість їхніх дій або спільність злочинного умислу.

Не наведено таких обставин і в клопотанні прокурора № 57-176 від 2 лютого 2018 року.

Сам факт зайняття ОСОБА_12 посади заступника генерального директора групи компаній «Новатор» не свідчив про вчинення нею кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.

Отже, фактичних даних для обґрунтованого припущення про наявність відповідної кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 369 КК України станом на 2-5 лютого 2018 року не встановлено.

Щодо іншої кваліфікуючої ознаки зазначеної норми, надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, суд ураховує наступне.

Із досліджених кадрових документів убачається, що ОСОБА_14 обіймав посаду головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні та енергетиці Головного управління Держпраці у Київській області.

Відповідно до особової картки державного службовця № 241 зазначена посада була віднесена до категорії «В» державної служби.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу» до категорії «В» належать посади державної служби, не віднесені до категорій «А» та «Б».

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України у редакції, чинній на час подій, до службових осіб, які займають відповідальне становище, для цілей застосування ст. 369 КК України належали, зокрема, особи, посади яких відповідно до Закону України «Про державну службу» належали до категорії «Б», а також інші прямо визначені законом службові особи.

ОСОБА_14 посади категорії «Б» не обіймав.

Із посадової інструкції вбачається, що він безпосередньо підпорядковувався начальнику відділу, а за його відсутності заступнику начальника відділу, тобто сам не був керівником чи заступником керівника відповідного структурного підрозділу.

Передбачена посадовою інструкцією можливість за окремим дорученням начальника відділу очолювати групу інспекторів під час певної перевірки або розслідування мала ситуативний характер та не змінювала категорії чи постійного статусу його посади.

Так само надане йому право брати участь у роботі комісій із перевірки знань як голова відповідної комісії не було тотожним зайняттю керівної посади в органі державної влади або його структурному підрозділі.

Отже, досліджені кадрові документи підтверджують статус ОСОБА_14 як службової особи, але не підтверджують його належності до службових осіб, які займають відповідальне становище у розумінні відповідної кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 369 КК України.

Водночас клопотання прокурора № 57-176 не містить конкретних фактичних та правових відомостей, із яких безпосередньо випливало б віднесення ОСОБА_14 до зазначеної категорії службових осіб.

Таким чином, фактичні обставини цього кримінального провадження істотно відрізняються від обставин, оцінених Касаційним кримінальним судом Верховного Суду у постанові від 19 березня 2024 року у справі № 683/2142/21, де відповідний законодавчо визначений статус службової особи існував на момент первинної пропозиції неправомірної вигоди.

Разом із тим суд ураховує, що для вирішення питання допустимості результатів НСРД недостатньо перевірити лише обґрунтованість первинної кваліфікації за ч. 3 ст. 369 КК України.

Відповідно до санкції ч. 2 ст. 369 КК України у редакції, чинній у лютому 2018 року, за повторне вчинення діянь, передбачених частиною першою цієї статті, було встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

З урахуванням положень ст. 12 КК України у редакції, чинній на відповідний час, таке кримінальне правопорушення також належало до категорії тяжких злочинів.

Отже, наявність обґрунтованих фактичних даних про повторне вчинення діяння, передбаченого ст. 369 КК України, могла б становити самостійну матеріальну передумову для проведення НСРД відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України, незалежно від відсутності ознак відповідального становища адресата неправомірної вигоди або попередньої змови групи осіб.

Однак із первинних матеріалів кримінального провадження встановлено, що станом на 30 січня - 5 лютого 2018 року стороні обвинувачення було відомо лише про одну розмову між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , яка, за повідомленням останнього, відбулася 23 січня 2018 року.

Відомостей про іншу попередню пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди, які утворювали б окреме закінчене кримінально каране діяння та могли б обґрунтовувати ознаку повторності, первинні матеріали не містили.

Не наведено таких відомостей і в клопотанні прокурора про дозвіл на проведення НСРД.

Сама можливість того, що у майбутньому після початку досудового розслідування ОСОБА_12 могла повторно запропонувати чи надати неправомірну вигоду, не є фактичними даними про вже вчинене повторне кримінальне правопорушення.

Так само події 14, 20 та 27 лютого 2018 року, які виникли після постановлення ухвали слідчого судді від 5 лютого 2018 року, не можуть ретроспективно створювати фактичну основу для первинного судового дозволу.

Відповідно на момент отримання дозволу на проведення НСРД дослідженими матеріалами не підтверджується наявність достатніх фактичних даних і для обґрунтованого припущення про вчинення ОСОБА_12 тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, за ознакою повторності.

Отже, суд перевірив не лише відсутність обґрунтованих фактичних підстав для застосування ч. 3 ст. 369 КК України, але й можливість кваліфікації первинно повідомлених обставин за іншою частиною цієї статті, яка відповідно до закону передбачала відповідальність за тяжкий злочин.

За результатами зазначеної перевірки достатньої фактичної основи для такої кваліфікації також не встановлено.

При цьому суд не виходить із того, що початкова кваліфікація кримінального правопорушення обов`язково повинна відповідати його остаточній юридичній оцінці.

Визначальним є те, що станом на момент отримання судового дозволу не було встановлено фактичних даних, які об`єктивно дозволяли б обґрунтовано припускати наявність хоча б однієї з ознак кримінального правопорушення відповідної категорії тяжкості.

Тому сама лише попередня правова кваліфікація за ч. 3 ст. 369 КК України, не підкріплена необхідними фактичними відомостями, не могла створювати передбачену ч. 2 ст. 246 КПК України матеріальну передумову для проведення негласного втручання.

Суд також установив, що 11 травня 2018 року правову кваліфікацію у кримінальному провадженні № 42018101070000015 було змінено з ч. 3 на ч. 2 ст. 369 КК України.

Того ж дня окремо зареєстровано кримінальне провадження за ч. 1 ст. 369 КК України щодо першого епізоду, а 14 травня 2018 року ці провадження об`єднано.

Водночас суд не розцінює зазначену подальшу зміну правової кваліфікації як самостійний доказ незаконності проведення НСРД.

Більше того, з огляду на те, що ч. 2 ст. 369 КК України у редакції, чинній у 2018 році, також передбачала відповідальність за тяжкий злочин, сам факт перекваліфікації з ч. 3 на ч. 2 зазначеної статті не змінював категорії тяжкості відповідного кримінального правопорушення.

Тому для висновку про допустимість або недопустимість результатів НСРД вирішальним є не ця процесуальна зміна, а встановлена судом відсутність на момент отримання дозволу фактичних підстав для обґрунтованого припущення про наявність ознак тяжкого злочину.

Суд при цьому не встановлює умисного завищення правової кваліфікації конкретним прокурором.

Для вирішення питання допустимості доказів визначальним є об`єктивний стан фактичної інформації на момент отримання дозволу, а не припущення щодо суб`єктивної мети відповідної посадової особи.

Разом із тим відсутність обґрунтованої фактичної основи для застосування відповідного виду негласного втручання має самостійне процесуальне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України істотним порушенням прав людини і основоположних свобод є, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

При цьому наявність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД не звільняє суд, який розглядає кримінальне провадження по суті, від обов`язку перевірити законність процесуальних передумов отримання відповідної доказової інформації.

Інше тлумачення фактично дозволяло б проводити негласне втручання у права особи на підставі лише формального зазначення в ЄРДР правової кваліфікації тяжкого злочину незалежно від наявності фактичних даних, які таку кваліфікацію обґрунтовують.

Такий підхід не відповідав би змісту ч. 2 ст. 246 КПК України та призначенню судового контролю за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що стороною обвинувачення не доведено існування на момент отримання дозволу від 5 лютого 2018 року необхідної матеріальної передумови для проведення відповідних НСРД.

За таких обставин фактичні дані, отримані внаслідок аудіо-, відеоконтролю особи та оформлені протоколами № 8/1/5-4128, № 8/1/5-4126, № 8/1/5-4127, відповідні аудіо- та відеозаписи, а також результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, оформлені протоколом № 8/1/5-4450, не можуть бути використані як допустима доказова основа для обґрунтування винуватості ОСОБА_12 .

Щодо допустимості інших доказів та їх зв`язку з результатами НСРД

Окремій оцінці підлягає питання допустимості доказів, отриманих після проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є також інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Отже, у випадку встановлення недопустимості первинного доказу суд повинен перевірити, чи був інший доказ одержаний саме завдяки інформації з такого джерела, чи має він самостійне процесуальне походження.

Водночас висновок про недопустимість результатів НСРД не може механічно поширюватися на всі інші докази кримінального провадження без оцінки обставин їх отримання.

У постанові від 14 травня 2024 року у справі № 164/1293/17 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду погодився з можливістю визнання недопустимими доказів, похідних від результатів НСРД, одержаних із порушенням установлених законом передумов.

Однак застосування такого правила потребує встановлення причинного зв`язку між отриманням конкретного наступного доказу та інформацією з первинного недопустимого джерела.

Сам факт того, що відповідна слідча дія проводилася після НСРД або в межах того самого кримінального провадження, не є достатньою підставою для автоматичного висновку про похідну недопустимість.

У цьому зв`язку суд ураховує, що показання ОСОБА_14 , надані ним безпосередньо під час судового розгляду, становлять самостійне процесуальне джерело доказів.

Те, що під час досудового розслідування він був залучений до конфіденційного співробітництва, саме по собі не робить його судові показання недопустимими.

Разом із тим протоколи огляду грошових коштів від 20 лютого 2018 року та обшуку від 27 лютого 2018 року підлягають оцінці з урахуванням фактичних обставин їх отримання, часу проведення, участі ОСОБА_14 у відповідних заходах та їхнього зв`язку з негласним документуванням подій.

Зокрема, відповідні грошові кошти були передані правоохоронним органам або добровільно видані ОСОБА_14 у період його конфіденційного співробітництва.

Тому суд ураховує можливий фактичний зв`язок цих доказів із проведенням контролю за вчиненням кримінального правопорушення.

Водночас для вирішення питання доведеності обвинувачення суд окремо перевіряє доказове значення зазначених відомостей навіть за найбільш сприятливого для сторони обвинувачення припущення про можливість їх використання як допустимих доказів.

Такий підхід дозволяє перевірити, чи є достатньою доказова сукупність без результатів аудіо-, відеоконтролю та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, не підмінюючи оцінку достатності доказів автоматичним поширенням недопустимості на всі наступні процесуальні дії.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість результатів НСРД лише через те, що відповідні протоколи складені працівником оперативного підрозділу, який персонально не зазначений у дорученні прокурора.

Проведення НСРД було доручено уповноваженому оперативному підрозділу СБУ.

КПК України не встановлює обов`язку прокурора персонально визначати у такому дорученні кожного оперативного працівника, який виконуватиме відповідне доручення.

Не покладає суд в основу висновку про недопустимість НСРД і саму лише відсутність окремих протоколів передачі та повернення спеціальної техніки.

Істотна проблема допустимості у цьому кримінальному провадженні полягає у відсутності доведеної матеріальної передумови для застосування відповідного виду негласного втручання на момент отримання дозволу.

Судом перевірені й доводи сторони захисту щодо порушення правил підслідності.

Саме по собі порушення прокурором строку чи порядку передачі матеріалів відповідному органу досудового розслідування не має автоматичним наслідком недопустимість усього масиву доказів.

При вирішенні питання допустимості необхідно оцінювати обсяг і характер вчинених прокурором дій, прийнятих ним рішень, тривалість порушення та його вплив на отримання конкретного доказу.

Тому суд не використовує порушення правил підслідності як самостійну безумовну підставу для виключення всіх доказів кримінального провадження.

Щодо доводів сторони захисту про провокацію кримінального правопорушення

Питання провокації повинно вирішуватися шляхом перевірки того, чи існували об`єктивні підстави для підозри щодо можливої протиправної діяльності до втручання правоохоронних органів, хто був ініціатором відповідної поведінки, якою була роль особи, залученої до конфіденційного співробітництва, та чи виходила поведінка правоохоронних органів за межі пасивного документування вже існуючої діяльності.

При цьому суд повинен перевірити не лише сам факт існування первинного повідомлення про можливе кримінальне правопорушення, але й характер подальшої участі правоохоронних органів у розвитку подій.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 19 березня 2024 року у справі № 683/2142/21 звернув увагу, що небезпідставні доводи сторони захисту про провокацію вимагають ретельної перевірки істотних обставин із наданням стороні захисту належної можливості обстоювати свою позицію.

У цьому кримінальному провадженні інформація про можливу пропозицію неправомірної вигоди виникла після подій 23 січня 2018 року, тобто до залучення ОСОБА_14 до конфіденційного співробітництва.

Первинним джерелом такої інформації була доповідна записка самого ОСОБА_14 від 24 січня 2018 року.

Отже, до початку проведення негласних заходів існували відомості про можливу попередню неправомірну пропозицію ОСОБА_12 .

Водночас суд ураховує, що зміст зазначених відомостей не підтверджувався декількома незалежними безпосередніми джерелами.

Крім того, ОСОБА_14 підтвердив, що під час першої розмови 23 січня 2018 року не висловив категоричної відмови від можливої пропозиції та надалі продовжував контакти з ОСОБА_12 після залучення до конфіденційного співробітництва.

Сторона захисту також надала документи про неодноразові випадки неприбуття комісій ГУ Держпраці до навчального центру.

Наведені обставини підлягають оцінці в сукупності, оскільки характеризують загальний контекст взаємовідносин між навчальним центром і представниками державного органу.

Разом із тим сам факт продовження контактів між ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , відсутність категоричної відмови від пропозиції або наявність конфліктних організаційних відносин не є тотожними встановленню активного підбурювання з боку правоохоронних органів.

Надані стороною захисту документи про неприбуття комісій підтверджують організаційні труднощі у проведенні перевірок знань, однак не містять самостійних фактичних даних про конкретні вимоги, наполегливі пропозиції, примус чи інші дії ОСОБА_14 , спрямовані на формування у ОСОБА_12 умислу, якого до втручання правоохоронних органів вона не мала.

За результатами оцінки дослідженої сукупності доказів суд не встановив достатньої фактичної основи для самостійного висновку про те, що саме внаслідок підбурювання з боку правоохоронних органів у ОСОБА_12 виник умисел на вчинення інкримінованих їй діянь.

Водночас цей висновок не підмінює подальшу оцінку допустимості та достатності доказів обвинувачення і не означає встановлення винуватості ОСОБА_12 .

Щодо законності проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_12 27 лютого 2018 року.

Із клопотання прокурора від 28 лютого 2018 року та ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від тієї ж дати у справі № 758/2577/18 вбачається, що обшук службового кабінету ОСОБА_12 проведено до постановлення ухвали слідчого судді.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України у редакції, чинній на час подій, слідчий чи прокурор мав право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

У подальшому слідчий або прокурор був зобов`язаний невідкладно звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку.

Таким чином, наступний судовий контроль передбачає перевірку наявності законних підстав невідкладного проникнення саме на момент його здійснення.

Як підстава невідкладного проникнення у відповідних процесуальних матеріалах зазначалося безпосереднє переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Водночас із установлених у кримінальному провадженні обставин не вбачається конкретних фактичних дій, які свідчили б про здійснення правоохоронними органами безпосереднього переслідування ОСОБА_12 .

Сам факт можливого вчинення кримінального правопорушення або необхідність негайного документування його обставин не є тотожними безпосередньому переслідуванню особи в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України.

Окреме значення має те, що грошові кошти у сумі 3 750 грн, надання яких інкримінується ОСОБА_12 , під час обшуку добровільно видав ОСОБА_14 , який на той час був залучений до конфіденційного співробітництва з правоохоронними органами.

Зазначені кошти перебували безпосередньо у ОСОБА_14 , а не були виявлені під час обстеження робочого місця ОСОБА_12 .

За таких обставин необхідність отримання саме зазначеної суми не пояснює, чому попереднє звернення до слідчого судді за дозволом на обшук становило б реальну загрозу втрати цих коштів.

Суд також ураховує правові висновки Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 8 квітня 2021 року у справі № 573/2028/19 та постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 7 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22.

Із зазначених правових позицій випливає, що наступний судовий контроль не зводиться до формального підтвердження вже проведеного обшуку, а передбачає перевірку фактичних і правових підстав невідкладного проникнення, які існували саме на момент здійснення відповідної слідчої дії.

Водночас суд ураховує, що для застосування гарантій, передбачених ст. 233 КПК України, має значення характер приміщення, до якого здійснювалося проникнення.

Саме по собі використання приміщення як службового кабінету не є безумовною підставою для віднесення його до житла чи іншого володіння особи.

Визначальними є фактичний режим володіння і користування приміщенням, можливість відповідної особи контролювати доступ до нього, характер використання приміщення та наявність обґрунтованих очікувань конфіденційності.

У цьому кримінальному провадженні обшук проводився у службовому кабінеті, розташованому в офісному приміщенні, яке використовувала приватна група компаній «Новатор».

Під час обшуку відшукувалися та вилучалися не лише грошові кошти, а й документи, електронні носії інформації та комп`ютерна техніка.

Таким чином, характер проведеної слідчої дії не обмежувався оглядом самої ОСОБА_12 , її одягу або предметів, які безпосередньо перебували при ній.

Разом із тим наявні у досліджених матеріалах відомості не дозволяють суду без додаткових припущень установити всі фактичні обставини режиму доступу до зазначеного кабінету, конкретного суб`єкта права володіння ним та наявності чи відсутності належної добровільної згоди на проникнення.

За таких обставин суд не ототожнює встановлену необґрунтованість посилання на безпосереднє переслідування з автоматичною недопустимістю всіх доказів, отриманих під час відповідної слідчої дії.

Разом із тим зазначені обставини враховуються під час оцінки законності отримання відповідних доказів та їхньої доказової сили.

При цьому суд окремо перевіряє достатність доказової сукупності навіть за найбільш сприятливого для сторони обвинувачення підходу, за якого відомості протоколу обшуку, відеозапису та показань понятих можуть бути використані при постановленні вироку.

Оцінка показань ОСОБА_14 та інших доказів після виключення результатів НСРД

Після вирішення питання щодо допустимості результатів НСРД та оцінки обставин проведення обшуку суд окремо оцінює решту доказів сторони обвинувачення.

Показання ОСОБА_14 , отримані безпосередньо судом, є самостійним допустимим процесуальним джерелом доказів.

Кримінальний процесуальний закон не встановлює правила, відповідно до якого показання одного свідка за будь-яких обставин не можуть бути достатніми для обвинувального висновку.

Тому сам факт того, що після виключення результатів НСРД ОСОБА_14 залишається основним безпосереднім джерелом відомостей про зміст відповідних домовленостей, сам по собі не є підставою для відхилення його показань.

Суд повинен оцінити їх внутрішню узгодженість, стабільність, точність відтворення істотних обставин, співвідношення з іншими доказами та можливість незалежної перевірки ключових тверджень свідка.

ОСОБА_14 послідовно стверджував, що ОСОБА_12 порушувала питання матеріальної винагороди та що він отримував від неї грошові кошти.

У частині фактичного існування відповідних сум його показання певною мірою підтверджуються іншими дослідженими доказами.

Протокол огляду речей від 20 лютого 2018 року підтверджує, що цього дня ОСОБА_14 передав прокурору 2 200 грн та аркуш із відповідними записами.

Протокол обшуку від 27 лютого 2018 року, відеозапис слідчої дії та показання ОСОБА_15 і ОСОБА_16 підтверджують, що під час обшуку ОСОБА_14 добровільно видав 3 750 грн.

Тому суд не визнає показання ОСОБА_14 недостовірними у цілому.

Водночас допустимість та часткова підтвердженість показань не означають автоматично достатності таких показань для встановлення кожної обов`язкової ознаки складу ст. 369 КК України.

Ключовим для відповідної правової кваліфікації є не сам факт знаходження у службової особи грошових коштів, а зміст домовленості, який надає такій передачі характеру неправомірної вигоди за використання влади чи службового становища.

Саме щодо змісту домовленості та обумовленості грошових коштів використанням службових можливостей ОСОБА_14 його показання після виключення НСРД фактично залишаються основним прямим допустимим джерелом доказів.

Доповідна записка від 24 січня 2018 року, супровідний лист ГУ Держпраці, лист СБУ та рапорт прокурора не утворюють кількох незалежних джерел інформації щодо змісту первинної розмови.

Первинним джерелом викладених у цих документах відомостей є ОСОБА_14 .

Тому вони підтверджують своєчасність його повідомлення про відповідну подію та процесуальний рух інформації, але не створюють незалежного від нього підтвердження фактичного змісту розмови.

ОСОБА_15 та ОСОБА_16 змісту будь-яких домовленостей між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не чули та передачі грошей від ОСОБА_12 не спостерігали.

Їхні показання підтверджують наступну добровільну видачу ОСОБА_14 3 750 грн, але не дають можливості безпосередньо встановити, на виконання якої саме домовленості відповідна сума могла бути передана.

Протоколи комісій № 18-2-22 та № 18-2-17 могли б мати значення для об`єктивної перевірки частини тверджень ОСОБА_14 щодо кількості слухачів, результатів перевірки, персонального складу комісій та його ролі у них.

Однак їхній зміст у судовому засіданні не досліджувався, а тому суд не вправі компенсувати цю прогалину припущенням про те, що саме могло бути зафіксовано у цих документах.

При оцінці самих показань ОСОБА_14 суд також ураховує, що він не зміг назвати кількість слухачів, які проходили перевірку 14 лютого 2018 року. Описуючи наступну перевірку, не зміг упевнено назвати її дату. Не міг достовірно повідомити свою конкретну роль як голови чи члена комісії у кожну інкриміновану дату. При цьому підтвердив, що персональний склад комісії визначався керівництвом ГУ Держпраці, а не ним самим, та міг змінюватися. Такі обставини не дають суду підстав визнавати показання ОСОБА_14 неправдивими в цілому. Суд також ураховує, що певні неточності у відтворенні другорядних деталей самі собою не свідчать про недостовірність показань. Разом із тим зазначені неточності стосуються не лише другорядних обставин. Вони пов`язані з конкретними перевірками знань, кількістю слухачів, службовим статусом свідка у відповідних комісіях та фактичними обставинами, які сторона обвинувачення включила до опису інкримінованих діянь. Тому суд оцінює їх не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами та з урахуванням того, наскільки вони впливають на можливість достовірного встановлення змісту домовленостей.

Оцінка доказів щодо подій 14 лютого 2018 року.

Відповідно до обвинувального акта перший епізод охоплює пропозицію неправомірної вигоди 14 лютого 2018 року, повторне обговорення її розміру 20 лютого 2018 року та фактичне надання того ж дня 2 200 грн.

При цьому сторона обвинувачення пов`язує зазначені дії з єдиним умислом ОСОБА_12 на надання неправомірної вигоди за лояльне ставлення ОСОБА_14 та інших членів комісії до слухачів навчального центру.

Оскільки пропозиція неправомірної вигоди є самостійною формою закінченого кримінального правопорушення, суд окремо перевіряє, чи доведено відповідні ознаки складу ст. 369 КК України щодо подій 14 лютого 2018 року.

За показаннями ОСОБА_14 , під час перерви у проведенні перевірки знань ОСОБА_12 висловила думку, що «кожний труд має бути оплачений», та повідомила про можливість після проведення іспитів заходити до неї на каву й отримувати конверт, вміст якого він міг розподіляти між членами комісії на власний розсуд.

За своїм можливим змістом наведені висловлювання мають істотне обвинувальне значення.

Зокрема, вони містять указівку на можливу матеріальну винагороду, її передачу після проведення перевірок та можливість розподілу між членами комісії.

Тому суд не визнає відповідні висловлювання нейтральними лише з тієї причини, що ОСОБА_12 не називала конкретної грошової суми.

Водночас для встановлення складу кримінального правопорушення необхідно довести, що зазначена пропозиція мала характер неправомірної вигоди саме за використання ОСОБА_14 наданої йому влади чи службового становища.

Показання свідка про відповідну розмову суд оцінює з урахуванням її змісту, попередніх конфліктів між навчальним центром та представниками ГУ Держпраці, характеру фактичних службових повноважень ОСОБА_14 і конкретної фактичної конструкції висунутого обвинувачення.

За твердженням сторони обвинувачення, пропозиція неправомірної вигоди була спрямована на забезпечення лояльного ставлення до слухачів під час перевірки знань.

Водночас із показань ОСОБА_14 не вбачається достатньо точного відтворення того, який саме зміст вкладала ОСОБА_12 у відповідну пропозицію, які дії з використанням його службового становища пов`язувалися з можливим отриманням винагороди та в чому саме мало полягати обумовлене нею сприяння слухачам.

Суд не виходить із необхідності встановлення конкретного незаконного способу зміни результатів перевірки.

Для складу ст. 369 КК України могло б бути достатнім доведення загальної домовленості щодо використання службових можливостей у роботі комісії для сприяння бажаному результату.

Однак у цьому кримінальному провадженні сам факт існування такої домовленості та її зміст мають бути встановлені за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів.

Після виключення результатів аудіо-, відеоконтролю відповідна частина показань ОСОБА_14 не може бути зіставлена з безпосереднім технічним записом розмови 14 лютого 2018 року.

Інших самостійних безпосередніх джерел, які дозволяли б перевірити точний зміст висловлювань ОСОБА_12 та їхню спрямованість, сторона обвинувачення не надала.

При цьому наявність письмових повідомлень про подію 23 січня 2018 року підтверджує попереднє повідомлення ОСОБА_14 про можливу пропозицію неправомірної вигоди, але сама по собі не встановлює змісту наступної розмови 14 лютого.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_14 не зміг відтворити окремі істотні обставини відповідної перевірки, зокрема кількість слухачів, а також не міг достовірно назвати свій статус у комісії під час кожної інкримінованої події.

Ці неточності не спростовують автоматично змісту повідомленої ним розмови.

Однак у сукупності з відсутністю інших незалежних допустимих доказів щодо змісту пропозиції вони впливають на достатність доказової основи для встановлення її кримінально-правового призначення.

За таких обставин суд не відхиляє можливості того, що зазначена пропозиція могла мати неправомірний характер.

Разом із тим після оцінки відповідної частини показань ОСОБА_14 у сукупності з іншими допустимими доказами суд не набув переконання поза розумним сумнівом, що доведено саме передбачений ст. 369 КК України зв`язок пропозиції з використанням службових можливостей ОСОБА_14 та відповідний прямий умисел ОСОБА_12 .

Зазначений висновок не ґрунтується на відсутності точно визначеної суми, фактичної передачі грошей або прийняття пропозиції службовою особою.

Щодо подій 20 лютого 2018 року суд перевіряє як повідомлену ОСОБА_14 домовленість про 50 грн за одного слухача, так і твердження про фактичне надання 2 200 грн. За показаннями ОСОБА_14 , дорогою до аудиторії ОСОБА_12 назвала суму 50 грн за одного слухача та запитала, чи влаштовує його така сума. На це він відповів, що умов не встановлює та що ОСОБА_12 сама має вирішувати, чи підходять їй відповідні умови.

Суд ураховує, що відсутність прийняття пропозиції службовою особою не виключає складу ст. 369 КК України, якщо пропозицію неправомірної вигоди в іншому доведено.

Разом із тим наведені обставини мають значення для встановлення конкретного змісту спілкування між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 .

За показаннями останнього, після завершення перевірки знань ОСОБА_12 передала йому 2 200 грн, пов`язуючи суму з перевірками 14 та 20 лютого 2018 року.

Досліджений протокол огляду речей від 20 лютого підтверджує подальше надання ОСОБА_14 прокурору 11 банкнот номіналом по 200 грн та аркуша із записами «29+14=43», «50» та «2150».

Зазначені відомості об`єктивно узгоджуються з частиною його показань і мають доказове значення на користь обвинувальної версії.

Водночас відповідно до обвинувального акта 2 200 грн були надані ОСОБА_14 за успішне проходження перевірки знань 14 слухачами 14 лютого та 29 слухачами 20 лютого 2018 року за домовленістю про 50 грн за кожну особу.

Таким чином, обвинувальна конструкція прямо пов`язує всю суму 2 200 грн із 43 слухачами та ставкою 50 грн за одного слухача. 14 + 29 = 43. 43 ? 50 = 2 150 грн.

Досліджений протокол огляду речей та фототаблиця також відображають на відповідному аркуші записи «29+14=43», «50» та «2150».

Таким чином, арифметичний зміст зафіксованого у протоколі запису відповідає саме сумі 2 150 грн.

ОСОБА_14 пояснив різницю між 2 150 та 2 200 грн тим, що додаткові 50 грн були передані йому «наперед».

Суд не вважає цю різницю самостійною обставиною, яка виключає склад ст. 369 КК України.

Розмір такої різниці не є визначальною ознакою основного складу кримінального правопорушення і сам по собі не спростовує можливості передачі неправомірної вигоди.

Разом із тим пояснення про передачу додаткових 50 грн «наперед» становить фактичну обставину, якої обвинувальний акт не містить.

Усі 2 200 грн стороною обвинувачення визначені як неправомірна вигода саме за 14 та 29 слухачів.

Суд оцінює пояснення свідка про додаткові 50 грн по суті та не відкидає його лише через те, що зазначена обставина не відображена в обвинувальному акті.

Однак це пояснення не підтверджене іншим незалежним допустимим доказом, а зазначена невідповідність має значення у сукупності з іншими обставинами, які впливають на достовірність і точність відтворення свідком змісту домовленості.

При цьому суд наголошує, що не арифметична невідповідність становить основну причину висновку про недоведеність обвинувачення.

Вирішальним є встановлення того, чи були відповідні кошти пов`язані з використанням ОСОБА_14 його службових можливостей під час перевірки знань, а ОСОБА_12 усвідомлювала та бажала саме такого характеру взаємодії.

Суд установив, що участь у комісіях із перевірки знань входила до сфери службової діяльності ОСОБА_14 .

Отже, реальні службові можливості у нього існували.

Суд не вимагає від сторони обвинувачення довести, що він мав незаконно змінити протокол, дати конкретному слухачеві відповідь, одноособово поставити позитивну оцінку чи іншим конкретним незаконним способом сфальсифікувати результат.

Для складу ст. 369 КК України було б достатньо довести, що вигода передавалася у зв`язку з використанням будь-яких реальних можливостей його службового становища у роботі комісії для сприяння бажаному для ОСОБА_12 результату.

Проте після виключення результатів НСРД відповідний зміст домовленості підтверджується насамперед показаннями самого ОСОБА_14 .

Інших допустимих доказів, які дозволяли б незалежно перевірити та підтвердити, що позитивні результати саме 14 та 29 зазначених в обвинувальному акті слухачів становили предмет матеріальної домовленості, пов`язаної з використанням ним службових можливостей, сторона обвинувачення не надала.

Таким чином, навіть за припущення фактичної передачі коштів саме ОСОБА_12 , яка випливає з показань ОСОБА_14 , суд повинен установити, що це була вигода не просто у зв`язку з перевірками знань, а за використання можливостей його службового становища в інтересах третіх осіб і що відповідний зміст охоплювався прямим умислом ОСОБА_12 .

Після виключення результатів НСРД це твердження ґрунтується передусім на особистому сприйнятті та поясненні ОСОБА_14 змісту розмов.

З огляду на вже встановлені неточності його показань, відсутність незалежної перевірки істотного контексту домовленості та зазначену невідповідність її розрахунку суд вважає сукупність допустимих доказів недостатньою для усунення розумного сумніву щодо кримінально караного змісту першого інкримінованого епізоду.

Суд окремо зазначає, що розгляд пропозиції 14 лютого та наступних дій 20 лютого не означає штучного утворення двох нових епізодів обвинувачення.

Обвинувальний акт пов`язує ці дії в одну фактичну конструкцію за ч. 1 ст. 369 КК України, і суд оцінює кожну її альтернативну форму в межах саме пред`явленого обвинувачення.

Оцінка доказів щодо подій 27 лютого 2018 року

На підтвердження цього епізоду сторона обвинувачення надала показання ОСОБА_14 про передання йому ОСОБА_12 3 750 грн, відомості про подальшу добровільну видачу ним зазначених коштів, протокол обшуку, відеозапис відповідної слідчої дії та показання понятих.

Суд визнає, що наведена сукупність об`єктивно підтверджує перебування у ОСОБА_14 3 750 грн та є вагомою на користь обвинувальної версії.

Крім того, 75 ? 50 дорівнює саме 3 750 грн.

На відміну від першого епізоду, між зазначеною свідком кількістю осіб, розміром платежу на одну особу та фактично виданою сумою арифметичної суперечності немає.

Суд прямо враховує цей збіг як істотну обставину, що підсилює переконливість свідчення ОСОБА_14 .

Однак ні арифметичний збіг, ні встановлена видача коштів не є тотожними безпосередній фіксації їх первинного передання від ОСОБА_12 чи змісту домовленості про їх призначення.

Поняті не спостерігали первинної передачі й не чули відповідних розмов, а протокол та відеозапис обшуку фіксують уже наступну слідчу дію.

Суд не ставить вимогу довести, що всі 75 слухачів фактично одержали позитивні оцінки, чи що ОСОБА_14 особисто забезпечив їх складання.

Для складу ст. 369 КК України достатньою могла б бути доведена пропозиція або передача вигоди за використання реальних службових можливостей незалежно від фактичного досягнення очікуваного результату.

Водночас у цьому конкретному обвинуваченні твердження щодо 75 слухачів і складу комісії є складовими опису того, за що саме, за версією прокурора, було здійснено платіж.

Безпосередньо досліджені докази не дозволяють об`єктивно перевірити кількість осіб та роль ОСОБА_14 у комісії під час відповідної перевірки.

Протоколи засідань комісій № 18-2-22 та № 18-2-17 за змістом у суді не досліджувалися, а отже, суд не може використовувати невідомі йому відомості з них ні для підтвердження, ні для спростування обвинувачення.

Значення відсутності цієї перевірки полягає не в тому, що обвинувачення зобов`язане довести позитивний результат роботи комісії, а в тому, що за встановлених неточностей показань основного свідка суд позбавлений можливості незалежно зіставити його опис істотних обставин домовленості з документами, які могли характеризувати фактичний контекст перевірки.

ОСОБА_14 стверджував про одержання коштів та пояснював їх призначення як оплату за лояльне ставлення до слухачів.

Проте в решті допустимих доказів немає самостійної фіксації висловлювань ОСОБА_12 27 лютого, з яких суд міг би перевірити точний зміст обіцяної або очікуваної поведінки службової особи.

За цих обставин висновок про домовленість за використання ним влади чи службового становища залежить від переконливості відповідної частини показань ОСОБА_14 .

Суд ураховує, що вказані показання не спростовані фактом знаходження у свідка 3 750 грн; навпаки, цей факт їх підтримує.

Однак доказова сила підтвердження самого володіння коштами не усуває сумнівів щодо достовірності окремо повідомленого свідком змісту домовленості, істотні складові якого він відтворив без тієї точності, яку дозволяла б незалежно перевірити належна доказова сукупність.

Таким чином, суд не вважає встановлене перебування та видачу ОСОБА_14 3 750 грн обставиною, що сама по собі доводить повний склад кримінального правопорушення.

Оцінивши й прямі показання ОСОБА_14 у взаємозв`язку з іншими допустимими матеріалами, суд дійшов висновку, що переконливості сукупності доказів недостатньо для встановлення поза розумним сумнівом саме зв`язку цієї суми з використанням службових можливостей у спосіб, інкримінований ОСОБА_12 .

Окремо суд оцінює суб`єктивну сторону кожного з інкримінованих ОСОБА_12 кримінальних правопорушень.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України, характеризується умисною формою вини, а саме прямим умислом.

Для встановлення суб`єктивної сторони необхідно довести, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, розуміла, що пропонує, обіцяє або надає майнову вигоду службовій особі за використання нею наданої влади чи службового становища, та бажала вчинити відповідні дії.

При цьому прямий умисел може встановлюватися не лише на підставі пояснень обвинуваченої, а й за сукупністю об`єктивних проявів її поведінки, змісту висловлювань, характеру взаємовідносин зі службовою особою та інших фактичних обставин, установлених належними, допустимими й достовірними доказами.

Відсутність зізнання обвинуваченої не виключає можливості встановлення її умислу, якщо такий умисел підтверджується достатньою сукупністю інших доказів.

Водночас кримінальний процесуальний закон не допускає встановлення суб`єктивної сторони кримінального правопорушення на підставі припущень.

У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_12 винуватість не визнала та скористалася передбаченим ст. 63 Конституції України правом не давати показання щодо себе.

Реалізація обвинуваченою зазначеного конституційного права не має ані обвинувального, ані виправдувального доказового значення та не може використовуватися для усунення недоліків доказування сторони обвинувачення.

Отже, наявність прямого умислу ОСОБА_12 на вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень підлягає встановленню виключно на підставі інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Як установлено судом, участь у роботі комісій із перевірки знань входила до сфери службової діяльності ОСОБА_14 .

Таким чином, останній мав службові можливості, які за певних умов могли використовуватися для сприяння слухачам навчального центру під час проходження ними відповідних перевірок.

Водночас сама наявність таких можливостей не є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_12 усвідомлювала та сприймала їх саме як предмет неправомірної матеріальної домовленості.

Для встановлення відповідного умислу необхідно довести, що ОСОБА_12 , пропонуючи або передаючи грошові кошти, розраховувала на використання ОСОБА_14 його службового становища в інтересах слухачів навчального центру та бажала досягнення відповідного результату саме в такий спосіб.

При цьому суд не виходить із необхідності доведення домовленості про конкретну незаконну дію службової особи.

Достатньою могла б бути доведена домовленість щодо сприяння бажаному результату завдяки використанню будь-яких реальних можливостей службового становища ОСОБА_14 .

Однак наявність такої домовленості та усвідомлення її змісту ОСОБА_12 повинні бути встановлені поза розумним сумнівом.

Після виключення результатів НСРД відповідний зміст домовленості випливає насамперед із показань ОСОБА_14 щодо того, як він сприймав і тлумачив відповідні розмови.

Суд не заперечує можливості встановлення умислу на підставі показань одного безпосереднього свідка за умови їхньої достатньої достовірності та переконливості.

Разом із тим у цьому кримінальному провадженні показання ОСОБА_14 щодо істотних обставин перевірок знань, його конкретної ролі у відповідних комісіях та окремих складових домовленості містять неточності, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами.

Після виключення результатів технічної фіксації розмов зазначені неточності не можуть бути усунуті шляхом зіставлення показань із безпосередніми записами відповідного спілкування.

Інших допустимих доказів, які б у необхідному обсязі незалежно підтверджували саме зміст неправомірної домовленості та усвідомлення ОСОБА_12 службової ролі ОСОБА_14 як засобу досягнення бажаного результату, судом не встановлено.

Отже, сукупність доказів, які можуть бути покладені в основу судового рішення, не дозволяє встановити поза розумним сумнівом, що пропозиція чи передача відповідних грошових коштів була обумовлена використанням ОСОБА_14 його службових можливостей та що саме такий зміст домовленості охоплювався прямим умислом ОСОБА_12 .

Суд ураховує також надані стороною захисту листи-запрошення та акти про неодноразове неприбуття комісій ГУ Держпраці для проведення перевірок знань.

Зазначені документи самі собою не спростовують можливості існування неправомірної домовленості та не доводять правомірності передачі грошових коштів службовій особі.

Разом із тим вони підтверджують існування організаційного та господарського інтересу навчального центру у своєчасному проведенні перевірок знань значної кількості слухачів.

Такий інтерес міг становити як передумову неправомірної домовленості, так і звичайну причину активної взаємодії представників навчального центру з працівниками ГУ Держпраці.

Суд не встановлює як доведену будь-яку іншу конкретну мету можливої передачі грошових коштів та не покладає на сторону захисту обов`язку доводити правомірний характер відповідної поведінки.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості саме сторона обвинувачення зобов`язана довести поза розумним сумнівом наявність усіх обов`язкових ознак інкримінованого кримінального правопорушення.

Отже, для ухвалення виправдувального вироку не вимагається встановлення судом достовірної альтернативної версії відповідних подій.

Визначальним є те, чи усунула сторона обвинувачення розумний сумнів щодо кримінально-протиправного змісту поведінки обвинуваченої.

За результатами оцінки досліджених доказів суд доходить висновку, що зазначений сумнів стороною обвинувачення не усунуто.

Щодо кваліфікуючої ознаки повторності.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 КК України у редакції, чинній на час інкримінованих подій, кримінальна відповідальність передбачалася, зокрема, за повторне вчинення діянь, визначених частиною першою зазначеної статті.

Наявність повторності передбачає встановлення попереднього кримінально караного діяння, яке містить необхідні ознаки відповідного складу кримінального правопорушення.

При цьому для цілей застосування ст. 369 КК України закінченою формою кримінального правопорушення може бути не лише безпосереднє надання неправомірної вигоди, а й доведена пропозиція або обіцянка її надання.

Тому суд окремо перевірив доведеність обставин, які сторона обвинувачення поклала в основу першого епізоду, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Зокрема, оцінено повідомлену ОСОБА_14 пропозицію неправомірної вигоди 14 лютого 2018 року, обговорення її розміру 20 лютого 2018 року та твердження про фактичне надання того ж дня грошових коштів у сумі 2 200 грн.

З огляду на наведені вище мотиви суд не вважає доведеними поза розумним сумнівом обов`язкові ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, ані у формі пропозиції неправомірної вигоди 14 лютого 2018 року, ані у формі подальших дій 20 лютого 2018 року.

Відповідно відсутня належно доведена попередня кримінально карана подія, необхідна для висновку про повторність інкримінованих ОСОБА_12 дій 27 лютого 2018 року.

При цьому суд окремо враховує, що розмова 23 січня 2018 року, на яку посилався ОСОБА_14 та яка стала підставою для початку кримінального провадження, в остаточному обвинувальному акті не сформульована як самостійний закінчений епізод кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України.

Зазначена подія викладена як передісторія подальших взаємовідносин між ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , тоді як пред`явлене обвинувачення за ч. 1 ст. 369 КК України пов`язане з подіями 14 та 20 лютого 2018 року.

Тому суд не вправі самостійно надати події 23 січня 2018 року значення окремого попереднього кримінального правопорушення для обґрунтування повторності, оскільки це означало б доповнення фактичних меж пред`явленого обвинувачення на шкоду ОСОБА_12 всупереч положенням ст. 337 КПК України.

Суд також перевірив можливість оцінки дій, інкримінованих ОСОБА_12 за подіями 27 лютого 2018 року, за ч. 1 ст. 369 КК України без кваліфікуючої ознаки повторності як зміни правової кваліфікації, що поліпшує становище обвинуваченої.

Підстав для такого висновку суд не встановив.

Недоведеним є не лише існування кваліфікуючої ознаки повторності, а й необхідні ознаки основного складу кримінального правопорушення, зокрема зв`язок можливої матеріальної вигоди з використанням службових можливостей ОСОБА_14 та відповідний прямий умисел ОСОБА_12 .

Отже, досліджена сукупність належних і допустимих доказів не дає підстав для висновку про доведеність у діях ОСОБА_12 складу кримінального правопорушення, передбаченого як ч. 2, так і ч. 1 ст. 369 КК України, за обставинами 27 лютого 2018 року.

Загальний висновок суду щодо доведеності пред`явленого обвинувачення

Підсумовуючи наведене, суд наголошує, що виправдувальний висновок не ґрунтується на твердженні про те, що ОСОБА_12 взагалі не зустрічалася зі ОСОБА_14 , що між ними не відбувалися розмови матеріального характеру, що у ОСОБА_14 не перебували відповідні грошові кошти або що всі його показання є неправдивими.

Навпаки, окремі фактичні обставини обвинувальної версії підтверджуються дослідженими доказами.

Зокрема, суд ураховує, що ОСОБА_14 під час судового розгляду надав прямі показання про можливу пропозицію та передачу йому грошових коштів ОСОБА_12 .

Протокол огляду речей від 20 лютого 2018 року підтверджує подальшу передачу ним прокурору 2 200 грн та аркуша паперу з відповідними записами.

Протокол обшуку від 27 лютого 2018 року, відеозапис зазначеної слідчої дії та показання ОСОБА_15 і ОСОБА_16 підтверджують добровільну видачу ОСОБА_14 грошових коштів у сумі 3 750 грн.

Таким чином, суд не заперечує існування доказів, які підтримують окремі складові обвинувальної версії.

Водночас встановлення зазначених фактичних обставин не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести наявність у діях ОСОБА_12 всіх обов`язкових об`єктивних і суб`єктивних ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України.

Під час оцінки доказів суд урахував кожну з альтернативних форм кримінально караного діяння, передбачених ст. 369 КК України, зокрема можливість закінчення кримінального правопорушення вже в момент доведеної пропозиції неправомірної вигоди.

Так само суд не виходив із необхідності встановлення конкретного незаконного способу використання службових повноважень ОСОБА_14 чи фактичного досягнення бажаного результату перевірки знань.

Разом із тим необхідним залишається встановлення того, що відповідна матеріальна вигода пропонувалася або передавалася саме за використання можливостей службового становища адресата та що такий зміст домовленості охоплювався прямим умислом ОСОБА_12 .

За результатами перевірки допустимості доказів суд дійшов висновку про неможливість використання фактичних даних, отриманих унаслідок проведення НСРД, для обґрунтування винуватості ОСОБА_12 через відсутність необхідної фактичної передумови для застосування такого негласного втручання на момент отримання відповідного судового дозволу.

Водночас зазначений висновок не поширено автоматично на всі інші докази кримінального провадження.

Суд самостійно оцінив показання ОСОБА_14 , протоколи огляду речей, обшуку, відеозапис останнього, показання понятих та інші досліджені матеріали.

Навіть за умови врахування зазначених доказів у найбільш сприятливому для сторони обвинувачення значенні їх сукупність не усуває розумного сумніву щодо наявності всіх обов`язкових ознак інкримінованих кримінальних правопорушень.

Стосовно подій 14 лютого 2018 року суд окремо оцінив повідомлену ОСОБА_14 пропозицію конверта з грошовими коштами та можливості розподілу цих коштів між членами комісії.

Відсутність конкретно визначеної грошової суми сама по собі не визнавалася судом обставиною, яка виключає склад кримінального правопорушення.

Однак після оцінки допустимих доказів у їх сукупності суд не встановив поза розумним сумнівом кримінально караного змісту зазначеної пропозиції та відповідного прямого умислу ОСОБА_12 .

Стосовно подій 20 лютого 2018 року суд урахував показання про домовленість щодо 50 грн за одного слухача, факт подальшої видачі ОСОБА_14 2 200 грн, а також наявність аркуша паперу із записами «29+14=43», «50» та «2150».

При цьому суд не надає самостійного вирішального значення арифметичній невідповідності між сумою 2 150 грн, яка відповідає розрахунку 43 ? 50, та фактично виданими 2 200 грн.

Водночас зазначена невідповідність у сукупності з іншими встановленими обставинами має значення для оцінки точності й достовірності повідомленого ОСОБА_14 змісту відповідної домовленості.

Щодо подій 27 лютого 2018 року суд визнає істотне доказове значення факту добровільної видачі ОСОБА_14 3 750 грн та відповідності цієї суми наведеному ним розрахунку 75 ? 50.

Однак встановлений факт перебування грошових коштів у ОСОБА_14 та їх подальшої видачі правоохоронним органам сам по собі не доводить усіх обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України.

При цьому суд не вимагає від сторони обвинувачення доведення фактичного забезпечення позитивних результатів перевірки знань усіх 75 слухачів.

Значення має встановлення кримінально караного змісту домовленості та відповідного умислу ОСОБА_12 , які за результатами оцінки допустимих доказів не доведені поза розумним сумнівом.

Відсутність безпосереднього дослідження змісту протоколів засідань комісій № 18-2-22 та № 18-2-17 не може компенсуватися припущенням суду про відомості, які могли міститися у цих документах.

Водночас суд не розцінює їх недослідження як самостійну підставу для виправдання.

Зазначена обставина враховується виключно при оцінці можливості незалежної перевірки істотного фактичного контексту показань основного свідка обвинувачення.

Отже, суд не встановлює, що інкриміновані події взагалі не мали місця, та не робить безумовного висновку про відсутність участі ОСОБА_12 у фактичних діях, про які повідомляє ОСОБА_14 .

Підставою виправдання є недоведеність наявності у відповідних діях усіх обов`язкових ознак складів інкримінованих кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Саме така правова ситуація встановлена судом у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях та ухвалюється лише за умови доведення під час судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У цьому випадку постановлення обвинувального вироку вимагало б від суду використання фактичних даних, отриманих унаслідок НСРД, які не можуть бути покладені в основу судового рішення, або самостійного доповнення фактичних меж обвинувального акта, або визнання обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення доведеними лише з огляду на високу ймовірність обвинувальної версії.

Жоден із зазначених підходів не відповідав би стандарту доказування поза розумним сумнівом та вимогам належної правової процедури.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом наявності у діях ОСОБА_12 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 369 КК України.

Відповідно ОСОБА_12 підлягає виправданню за пред`явленим їй обвинуваченням на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з тим, що не доведено, що у її діяннях є склад зазначених кримінальних правопорушень.

При цьому суд не застосовує одночасно інших передбачених ч. 1 ст. 373 КПК України підстав виправдання, оскільки вони мають самостійний зміст, а встановлена судом фактична та правова ситуація відповідає саме п. 3 ч. 1 зазначеної статті.

Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна чи запобіжного заходу після відмови у арешті майна та закінченні строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у даному кримінальному провадженні не вживались, та підстави для їхнього застосування у суду відсутні в силу виправдання обвинуваченої ОСОБА_12 .

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України. При цьому суд ураховує постанови прокурора від 20 лютого та 18 травня 2018 року, а також те, що постановою від 18 травня 2018 року скасовано попередню постанову про визнання та приєднання речових доказів від 27 лютого 2018 року. Постанова прокурора від 20 лютого 2018 року зазначеним рішенням не скасована.

Отже, вирішення питання щодо речових доказів здійснюється з урахуванням чинних процесуальних рішень прокурора, фактичного характеру відповідних предметів і документів та положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 62 Конституції України, статтями 2, 7, 8, 9, 17, 22, 23, 84-89, 91, 92, 94, 100, 174, 233, 246, 337, 368, 370, п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 373, статтями 374-376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_12 визнати невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з тим, що не доведено, що у її діянні є склад кримінального правопорушення.

ОСОБА_12 визнати невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, та виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з тим, що не доведено, що у її діянні є склад кримінального правопорушення.

Речові докази, які передані на зберігання до камери схову речових доказів Подільського УП ГУНП у м. Києві:

- грошові кошти у загальній сумі 2 200 (дві тисячі двісті) гривень, а саме 11 (одинадцять) банкнот номіналом по 200 (двісті) гривень кожна, із серіями та номерами: ЄЕ1552832, ЕЦ8249174, УН0543153, УА1642176, ПГ8263343, ТЕ1210207, ЕЕ0823790, УЗ6454822, ЗД8245803, ВЗ4307272, ВИ2099854 - після набрання вироком законної сили повернути законному власнику (володільцю);

- аркуш паперу білого кольору розміром 10 ? 10 см, на якому олівцем виконано рукописні записи «29+14=43», «50» та «2150», залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього строку їх зберігання;

- грошові кошти у загальній сумі 3 750 (три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень, а саме: 7 (сім) банкнот номіналом по 500 (п`ятсот) гривень кожна, із серіями та номерами: СЗ8496620, ЛЗ5196421, СЖ4568376, ВХ6287002, МА9172851, ВА4746152, МБ8689150; 2 (дві) банкноти номіналом по 100 (сто) гривень кожна, із серіями та номерами: КА6017326, КУ1117174; 1 (одна) банкнота номіналом 50 (п`ятдесят) гривень, серія та номер СЖ1434317- після набрання вироком законної сили повернути законному власнику (володільцю);

- протокол засідання комісії з перевірки знань слухачів № 18-2-22 від 27 лютого 2018 року на 11 аркушах залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього строку їх зберігання;

- протокол засідання комісії з перевірки знань слухачів № 18-2-17 від 27 лютого 2018 року на 6 аркушах залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього строку їх зберігання;

Оригінал: reyestr.court.gov.ua