Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: спори про припинення права власності на земельну ділянку
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №532/2858/24
Суддя: Ситнік Олена Миколаївна
ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2026 року в справі № 532/2858/24 (провадження № 61-4926св26)
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації права власності й визнання недійсними договорів купівлі-продажу
за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року в складі колегії суддів Панченка О. О., Пилипчук Л. І., Пікуля В. П.
У грудні 2024 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до вироку Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24 ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він, діючи умисно, порушуючи вимоги законодавства, які регламентують порядок набуття громадянином України права власності на земельні ділянки, нехтуючи основними засадами щодо неухильного додержання законів України, виконуючи відведену йому роль в організованій групі, заволодів 28 земельними ділянками, розташованими на території Кобеляцької міської територіальної громади, шляхом підробки та використання завідомо підроблених документів, державних актів на право власності на землю, вчинене в умовах воєнного стану у особливо великих розмірах. ОСОБА_4 як член організованої групи отримав від невстановленої у ході досудового розслідування особи незаповнені бланки державних актів на право приватної власності на землю, підшукав та отримав персональні дані від своїх родичів; здобув архівні відомості щодо реєстраційних номерів та дат рішень Світлогірської, Канавської, Озерянської, Василівської, Бродщинської, Сухинівської та Вільховатської сільських рад Кобеляцького району Полтавської області за період 2000-2003 років, де наявні відтиски гербових печаток вказаних сільських рад, які використав як зразки для замовлення аналогічних гербових печаток, та з використанням комп`ютерної техніки підробив незаповнені бланки державних актів на право приватної власності на землю.
У результаті внесення ОСОБА_4 завідомо неправдивих відомостей до державних актів на право приватної власності на землю, сформовані державні акти, зокрема:
- серії ІІІ-ПЛ № 023576 від 27 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_4 , чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Канавської сільської ради від 28 січня 2002 року йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,6900 га на території Канавської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 439;
- серії ІІІ-ПЛ № 023614 від 27 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_3 , чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Канавської сільської ради від 28 січня 2002 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,26 га на території Канавської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437;
- серії ІІІ-ПЛ № 023615 від 18 вересня 2000 року на ім`я ОСОБА_9 , чим підтверджено, що на підставі рішення виконавчого комітету Озерянської сільської ради від 07 липня 2000 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,3000 га на території Озерянської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 43;
- серії ІІІ-ПЛ № 023608 від 14 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_10 , чим підтверджено, що на підставі рішення виконавчого комітету Василівської сільської ради від 11 жовтня 2002 рок їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,2680 га на території Василівської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 273;
- серії ІІ-ПЛ № 037903 від 03 вересня 2002 року на ім`я ОСОБА_5 , чим підтверджено, що на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Сухинівської сільської ради від 15 березня 2002 року йому передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,8770 га на території Сухинівської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 70;
- серії ІІІ-ПЛ № 023579 від 20 липня 2003 року на ім`я ОСОБА_2 , чим підтверджено, що на підставі рішення 5 сесії 4 скликання Вільховатської сільської ради від 29 травня 2003 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,2100 га на території Вільховатської сільської ради з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 182.
На підставі підроблених документів державним реєстратором виконавчого комітету Кобеляцької міської ради зареєстровано право власності на ці земельні ділянки.
Однак фактично в книгах Канавської, Озерянської, Василівської, Сухинівської та Вільховатської сільських рад Кобеляцького району Полтавської області відсутні записи (відомості) про реєстрацію зазначених державних актів на право власності на землю та про передачу їх у приватну власність зазначеним особам.
У подальшому організатор злочинної групи здійснив заволодіння незаконно зареєстрованими земельними ділянками з метою отримання можливості розпоряджатися ними шляхом укладення правочинів із заздалегідь підшуканими підставними особами, а саме з ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .
Посилаючись на те, що оформлення права власності на невитребувані земельні ділянки на підставі підроблених документів позбавляє територіальну громаду в особі Кобеляцької міської ради розпоряджатися землею, позивач просив задовольнити позов.
28 серпня 2025 року ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області позовну заяву заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області залишено без розгляду, оскільки прокурор не виконав вимоги ухвали Козельщинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року про залишення позову без руху із наданням строку для подання експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок і внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі їх вартості.
Суд керувався тим, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі -
Закон № 4292-ІХ), тому, в силу положень статей 390, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ, частини четвертої статті 177 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України прокурор мав усунути недоліки позовної заяви шляхом внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми у розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок), здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позову, проте прокурором вказані вимоги закону не виконані.
26 лютого 2026 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кобеляцької міської ради Полтавської області задоволено.
Ухвалу Козельщинського районного суду Полтавської області від 28 серпня
2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не врахував, що справа не стосується питання про зворотну дію закону в часі. За змістом пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4292-ІХ положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Також поза увагою суду залишилось те, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду встановлений у нормах матеріального права, зокрема у частині п`ятій статті 390 ЦК України, яка поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. У випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. З матеріалів справи убачається, що у позовній заяві заступник керівника Полтавської обласної прокуратури - Титарчук І. Г. посилається на недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок. Зокрема, вказує, що добросовісність відповідачів виключається, оскільки земельні ділянки набуті ними на підставі неіснуючих рішень сільських рад та підроблених актів, а тому очевидно, що відповідачі діяли недобросовісно, це підтверджується вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24. Оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувачів, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються. Водночас, питання про добросовісність (недобросовісність) набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
У квітні 2026 року ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року, в якій просить її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд залишив поза увагою висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, про те, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення», а в оскаржуваному рішенні передчасно, без дослідження наявних доказів у справі по суті суд встановив факт того, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24 стосується лише ОСОБА_7 , а не усіх осіб, до яких звертається прокурор. Тобто вирок не стосується прав, свобод та інтересів інших вісьмох співвідповідачів, а тому не може автоматично забезпечувати преюдиційність факту недобросовісності.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року в пункті 148 зроблено висновок, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
….. 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року залишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що в позовній заявізаступник керівника Полтавської обласної прокуратури посилається на недобросовісність набувачів спірних земельних ділянок. Зокрема, вказує, що добросовісність відповідачів виключається, оскільки земельні ділянки набуті ними на підставі неіснуючих рішень сільських рад та підроблених актів, а тому очевидно, що відповідачі діяли недобросовісно, цепідтверджується вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24 червня 2024 року в справі № 532/1404/24. Крім того, прокурором не ставиться позовна вимога про витребування спірного майна на користь держави. Позовні вимоги стосуються визнання недійсними укладених договорів купівлі продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на них. Оскільки прокурор посилався на недобросовісність набувачів, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України до спірних відносин не застосовуються, а тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим ухвалене ним рішення необхідно залишити без змін.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Законом № 4292-ІХ, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, зокрема, доповнено:
- статтю 390 ЦК України частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу»;
- частину четверту статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»;
- у статті 185 ЦПК України частину другу абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»;
- перше речення частини третьої статті 185 ЦПК України викладено в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду»;
- статтю 265 ЦПК України доповнено частиною чотирнадцятою такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
У цій справі суд першої інстанції з посиланням на наведені вище норми права виснував, що невнесення прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна є не формальним недоліком, який існує лише на стадії прийняття позову до розгляду та дозволив залишити позов без руху. Зазначена обставина є істотною, оскільки об`єктивно унеможливлює завершити розгляд справи та ухвалити рішення з дотриманням вимог закону. Положення статей16, 386-390 ЦК України не вирізняють такого окремого способу захисту прав, як витребування майна у недобросовісного набувача. Загальноприйнятним способом захисту прав є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Питання про те, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним, суд вирішує під час встановлення фактичних обставин справи з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються.
Таке тлумачення Закону № 4292-ІХ як у частині норм матеріального права, так і застосування процесуальних норм відповідає меті зазначеного закону - забезпечення посиленого захисту прав добросовісного набувача.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Аналогічні положення містить пункт 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення ЄСПЛ в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам. Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави, формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.
Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
Застосування конвенційного принципу щодо неможливості позбавлення добросовісного набувача права власності на майно без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування впроваджено як шляхом доповнення норм ЦК України, так і процесуальних законів, зокрема шляхом встановлення вимоги до позовної заяви органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
Така вимога стосується прийнятності позовної заяви, коли позов по суті ще не розглядається і сторони не доводять переконливість своїх вимог чи заперечень.
У Пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об`єктів критичної інфраструктури; об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об`єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, передбачивши нову частину п`яту статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України.
Відповідно до Прикінцевих та перехіднихположеньЗакону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз частини четвертої статті 177, частин другої-третьої статті 185, частини чотирнадцятої статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд не може прийняти до розгляду позов органу державної влади, місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача без попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду безвідносно до того, чи згоден такий позивач із добросовісністю відповідача на етапі заявлення позовних вимог, та чи є такий факт доведеним або очевидним.
Також пунктом 11 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Зазначена норма в ЦПК України з моменту його прийняття 03 жовтня 2017 року і не може вважатися такою, що застосована ретроспективно. Інше тлумачення застосування статей 177, 185 та пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України неможливе, так як буде спотворювати сам зміст і направленість зазначених процесуальних норм, запроваджених органом законодавчої влади в межах його виключної компетенції.
Крім того, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про відсутність законних підстав набуття ним майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей відчужувача спірного майна. У набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для дійсного власника.
Обставини обізнаності набувача з тим, що він отримує майно не від власника, підлягають доведенню у порядку доказування, що виключено на стадії вирішення питання про відкриття провадження в справі.
Посилання на те, що положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, а у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню, фактично формулює правовий висновок, який створює нові умови застосування Закону № 4292-ІХ, не передбачені ним.
Внаслідок такого запровадження тлумачення змісту Закону № 4292-ІХнівелюються передбачені Конвенцією та практикою ЄСПЛгарантії для добросовісного набувача щодо компенсації майна, а також на нього покладається тягар доказування власної добросовісності як набувача майна на стадії прийняття позовної заяви прокурора, що не передбачено процесуальним законом.
Наявність чи відсутність відповідних коштів у осіб, які звертаються з такими позовами, не може бути визначальним для застосування статей 177, 185 та пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки суд не наділений повноваженнями надавати оцінку законам, прийнятим Верховною Радою України як вищим законодавчим органом держави, окрім їх відповідності Конституції України в порядку звернення з відповідним поданням до Конституційного Суду України.
У цій справі суд першої інстанції, встановивши, що недоліки позовної заяви прокурором не усунуті, а саме не надані документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, зробив обґрунтований висновок про залишення позовної заяви без розгляду.
Ураховуючи викладене необхідно було залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості оцінки предмета позову.
Суддя О. М. Ситнік
Оригінал: reyestr.court.gov.ua