Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №909/1065/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2026м. Івано-ФранківськСправа № 909/1065/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Пасічнянської сільської ради, вул. Софії Галечко, буд. 127, с. Пасічна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78432

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пніврембуд", вул. УСС, буд. 104 а, с. Пнів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78431

про стягнення зайво перерахованих коштів у сумі 32430,00 грн,

встановив: Пасічнянська сільська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Водотехпром" про стягнення зайво перерахованих коштів у сумі 32430,00 грн.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до Акту ревізії, складеного Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 10.07.2026 року № 130908-21/15, встановлено випадки включення в акти КБ-2в єдиного податку в розмірі 5 та/або 2 відсотки та військового збору в розмірі 1 відсоток відповідачем до прийнятих позивачем та оплачених за договорами підряду актів ф. № КБ-2в на загальну суму 32430,00 грн, що призвело до завищення вартості робіт з 01.01.2022 року по 31.03.2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Пніврембуд" та зайвого перерахування позивачем вказаних коштів позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 16, 203, 215, 216, 236, 669, 1212 ЦК України, ст. 36, 293 ПК України та положеннями “Настанови з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021.

Позиція відповідача.

Позовні вимоги заперечує з підстав, наведених у відзиві. Зазначає, що згідно податкового законодавства вбачається, що платники єдиного податку 3-ї групи сплачують податок з загального отриманого доходу, а не з прибутку (дохід мінус витрати). Витрати на спрощеній системі оподаткування не враховуються і не зменшують базу оподаткування єдиним податком. Тому всі отримані Підрядником за Договором кошти, включно з вартістю виконаних робіт, матеріалів та устаткування, є безпосереднім господарським доходом фізичної особи-підприємця чи ТОВ, з якого він за законом зобов`язаний сплатити 5% єдиного податку.

Єдиний податок у розмірі 5% є чинним податковим зобов`язанням, встановленим Податковим кодексом України. Оскільки ТОВ не є платником ПДВ (який окремо зазначається в кінці кошторису), витрати на сплату єдиного податку є податковим навантаженням, яке правомірно включається до складу договірної ціни підрядника відповідно до Настанови № 281.

Правомірність включення єдиного податку до форми № КБ-2в підтверджується також офіційним роз`ясненням Міністерства розвитку громад та територій України (лист № 8/15.1/6074-21 від 12.10.2021 р.), в якому зазначено, що при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи до вартості включаються кошти на сплату податків, передбачених законодавством (у тому числі єдиного податку).

Умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Між Пасічнянською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пніврембуд" протягом 2022 - 2023 років укладалися договори, предметом яких було виконання підрядних робіт: № 3 вiд 01.12.2022 року, № 1 вiд 01.06.2023 року.

Згідно матеріалів справи, договірні зобов`язання сторонами виконано – відповідачем надано послуги обумовлені договором роботи згідно підписаних актів приймання виконаних робіт: №1 від 07.12.2022 року; №1 від 26.07.2023 року, №2 від 21.11.2023 року.

Позивачем здійснено оплату за виконаними відповідачем роботами.

Згідно з Актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Пасічнянської сільської ради за період з 01.01.2022 по 31.03.2026 року Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 10.07.2026 року №130908-21/15, ревізією встановлено випадки включення в акти КБ-2в єдиного податку в розмірі 5 та/або 2 відсотки та військового збору в розмірі 1 відсоток, а саме:

1. Договір (оплата видатків із благоустрою населених пунктів п19пп 2ПКМУ 590 (заходи по утриманню в належному стані водовідведення вул. Промислова в с. Пнів), згідно договору № 3 від 01.12.2022 року, акт №1 від 07.12.2022 року без пдв сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) – 2 475,00 грн.

2. Договір (оплата видатків із благоустрою населених пунктів п19п2ПКМУ590 (облаштування історико-культурної зони «Площині споруди оздоровчо-вишкільного призначення по вул. Промислова в с. Пнів»), згідно договору № 1 від 01.06.2023 року, акт №1 від 26.07.2023 року без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) – 14 250,00 грн.

3. Договір (оплата видатків із благоустрою населених пунктів п19пп ПКМУ590 (облаштування історико-культурної зони «Площині споруди оздоровчо-вишкільного призначення по вул. Промислова в с. Пнів»), згідно договору № 1 від 01.06.2023 року, акт №2 від 21.11.2023 року без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) – 15 705,00 грн.

Згідно з Розрахунком завищення вартості робіт внаслідок включення єдиного податку та військового збору, підписаного головним державним аудитором Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області Ярославом Тимківим, сільським головою Пасічнянської сільської ради Андрієм Гундою, головним бухгалтером Пасічнянської сільської ради Оксаною Павлюк (додається), ТОВ «Пніврембуд» завищив вартість робіт на загальну суму 32430,00 грн. внаслідок включення до вартості єдиного податку та військового збору.

08.05.2026 Пасічнянська сільська рада звернулася з листом-претензією №139/02-18 до відповідача з приводу повернення ним, як виконавцем робіт до бюджету Пасічнянської сільської територіальної громади коштів, які зайво включені до актів КБ-2в у вигляді єдиного податку та військового збору. Пасічнянською сільською радою в претензії зазначалося, що відповідачем до актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) включено єдиний податок та військовий збір проте такі витрати не є компенсованими витратами Замовника та до вартості послуг/робіт відповідачем не могли бути включені та зазначалася вимога протягом 10-ти днів забезпечити повернення, як виконавцем робіт, до місцевого бюджету Пасічнянської громади коштів, які зайво включені до актів КБ-2в у вигляді єдиного податку та військового збору згідно реєстру, що додавався на суму повернення — 32430,00 грн.

У відповіді від 30.06.2026 на вказану претензію відповідачем заперечувалися підстави для повернення коштів за виконані відповідачем та прийняті позивачем без зауважень роботи.

За твердженням позивача на порушення статей 292, 293, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, пунктів 5,1 та 5.34 Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, частини 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-XIV договірних цінах та актах приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, підписаних та оплачених Пасічнянською сільською радою, включено єдиний податок та військовий збір, а тому включення єдиного податку та військового збору, призвело до завищення вартості робіт з 01.01.2022 року по 31.03.2026 року ПП “Водотехпром” (код ЄДРПОУ: 33484084) на 32430,00 грн та зайвого перерахування коштів.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорах зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаних договорів.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов договорів, тому зазначені договори є підставою для виникнення у сторін зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно матеріалів справи, між сторонами на виконання умов договорів підписані акти приймання виконаних робіт без зауважень та заперечень.

Отже, вартість робіт підряду була погоджена сторонами умовами договорів підряду та договірною ціною, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи підряду виконані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.

Факт здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторони підтверджують та не оспорюють. При цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах наданих послуг.

Водночас, жодних доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначених договорах, під час розгляду справи позивачем суду надано не було.

Суд зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

При цьому, матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості, тощо.

Щодо акту ревізії управління Західного офісу ДАСУ суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Пунктом 7 частини 1 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” встановлено, що органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до пункту 10, 13 частини 1 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” органу державного фінансового контролю надається право також звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів та при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог частини 3 статті 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Судом також враховано правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

Посилання позивача на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставним.

Враховуючи наведені положення ГПК України, суд зазначає, що Акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи; акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих робіт за договорами.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів та не змінюють правомірність виконання таких договорів за умови надання належних доказів, у даному випадку актів виконаних робіт.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Господарський суд зауважує, що закріплена ст. 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Наведене також узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20 та від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11.

Судом встановлено, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов договорів, така підстава набуття коштів не відпала, договори не визнано недійсними, роботи надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття робіт за вказаними правочинами, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Також доводи позивача про те, що в порушення норм ПК України, норм “Настанови з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021, в договірних цінах та актах приймання виконаних робіт форми КБ-2в, підписаних та оплачених позивачем, включений єдиний податок та військовий збір, що призвело до завищення робіт відповідачем є необґрунтованими, враховуючи основні мотиви з яких виходить суд при ухваленні даного рішення, а саме: відповідач набув грошові кошти на правовій підставі — укладених між сторонами договорів, така підстава набуття коштів не відпала, договори не визнано недійсними, роботи надані без зауважень, доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначених договорах, під час розгляду справи позивачем суду надано не було, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову Пасічнянської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пніврембуд" про стягнення зайво перерахованих коштів у сумі 32430,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 04.11.2026.

Суддя Неверовська Л. М.