Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №908/1909/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1909/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.08.2026 (суддя Ніколаєнко Р.А.)

у справі № 908/1909/26

про неплатоспроможність ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (вих.б/н від 06.08.2026).

До заяви додано заяву арбітражного керуючого Ревункова Віталія Михайловича, згідно з якою арбітражний керуючий надає згоду на його призначення керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.08.2026 у справі №908/1909/26 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 року у справі № 908/1909/26 про відмову у відкритті провадженні у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- відмовляючи у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 суд першої інстанції фактично вийшов за межі своїх повноважень на стадії підготовчого судового засідання, здійснивши оцінку підставам якими керувався боржник беручи кредити у банках, зокрема щодо цілеспрямованості та існування необхідності у їх отриманні, економічної доцільності витрат боржника, які не співпадають з його доходами, співмірності окремих платежів, певних неточностей у поданих боржником деклараціях про доходи, а також надавши суб`єктивну оцінку поведінці боржниці, тоді як на стадії відкриття провадження суд має перевіряти виключно наявність ознак неплатоспроможності, а не вирішувати спір по суті. Суд першої інстанції вийшов за межі норми ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства та на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлював обставини, які не підлягають встановленню на цій стадії, зокрема наявність підстав щодо недобросовісної поведінки боржника направленої на отримання кредитів та за рахунок процедури неплатоспроможності фізичних осіб звільнення від обов`язку щодо виконання взятих на себе зобов`язань. Суд фактично поставив реалізацію права боржника у залежність від обставин, які законом не визначені як умови або передумови відкриття провадження.

- на стадії підготовчого засідання формально не перевіряються ознаки неплатоспроможності боржника, а оцінка реального стану платоспроможності боржника фактично надається судом за наслідком відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;

- суд першої інстанції належним чином не з`ясував наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявника, передбаченої частиною 2 статті 115 КУзПБ;

- суд застосував до заявника на стадії відкриття провадження у справі про неплатоспроможність підвищений стандарт доказування, що суперечить, зокрема, вимогам ст. 116 КУзПБ, відповідно до якої до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), які зазначені були боржником та суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов`язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором (п. 3 ч. 2 статті 116). Усе це було зазначено заявником, при цьому суд вказав, що наданий заявником обсяг доказів не є вичерпним, достатнім, зазначена інформація не є повно розкритою та підтвердженою наданими доказами, достовірними поясненнями.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Учасники провадження своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 22.10.2026 брав участь представник боржника (апелянта). Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги ОСОБА_1 , в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку постанови суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників провадження, які не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Присутній в судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, до Господарського суду Запорізької області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (вих.б/н від 06.08.2026).

Згідно з п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства в заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство Заявник зазначив пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень керуючого реструктуризацією та заявив кандидатуру арбітражного керуючого Ревункова Віталія Михайловича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1891 від 21.12.2018; ідент.номер2954204271; АДРЕСА_1 ).

До заяви додано заяву арбітражного керуючого Ревункова Віталія Михайловича, згідно з якою арбітражний керуючий надає згоду на його призначення керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Змістом заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та поданими доказами з`ясовано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України (паспорт НОМЕР_1 , виданий 16.10.2001); зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (дані паспорту, декларацій); не є фізичною особою-підприємцем (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); працевлаштований (довідки ПФУ, ДПС).

Згідно із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (додається) № 135966706 від 30.08.2018 за Заявником зареєстровано нерухоме майно на праві спільної часткової власності - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , (належить боржнику на праві особистої приватної власності згідно договору дарування частки квартири від 30.08.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Нарохою О.В. в реєстрі за №1935 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно)).

У заяві ОСОБА_1 зазначив, що має у власності транспортний засіб - автомобіль ЗАЗ 110247, 2002 р. в., об`єм двигуна 1197 см. куб., дата реєстрації – 03.09.2024, на підтвердження надав копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 03.09.2024.

Також у деклараціях за 2024-2026 щодо вартості вищезазначеного транспортного засобу Заявник повідомляє, що вартість йому невідома.

Членами сім`ї у поданих деклараціях за 2023 – 2026 роки та станом на 06.08.2026 року Заявник вказує матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За інформацією, наданою Заявником, він має відкриті рахунки в АТ КБ «Приватбанк» - залишок на рахунку складає 1 996,00 грн, в АТ «Укргазбанк» - залишок на рахунку складає 53,03 грн, залишок на рахунках в АТ «Креді Агріколь Банк», АТ КБ «Глобус», АТ «Піреус Банк МКБ, АТ «Кредо Банк» складає 0,00 грн, що підтверджується відповідними довідками Банків.

Заявник зазначив, що загальний розмір заборгованості перед 10 кредиторами- банківськими установами складає (за його особистими підрахунками) приблизно 1 553 258,78 грн.

В заяві ОСОБА_1 пояснив, що через військову агресію росії проти України у 2022 році втратив роботу та дохід, відповідно не міг виконувати взяті на себе грошові зобов`язання, які виникли ще до введення військового стану та був вимушений знову брати кредити задля погашення заборгованості по попередньо взятих кредитах.

Водночас суд встановив, що твердження Заявника про те, що він втратив роботу у 2022, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи 03.12.2021 за згодою сторін, тобто до введення воєнного стану.

Наразі Заявник працює в ПрАТ «Запоріжабразив» на посаді начальника групи з продажів відрізного інструменту центру обслуговування клієнтів, що підтверджується довідкою № 9/1255 від 21.07.2026.

Перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 , надавши їм об`єктивну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий обсяг доказів не є вичерпним, достатнім, зазначена Заявником інформація не є повно розкритою та підтвердженою наданими доказами, достовірними поясненнями.

Так, відповідно до Конкретизованого списку кредиторів та боржників ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості перед 10 банківськими установами, яка становить - 1 553 258,76 грн, а саме перед: АТ «ПУМБ», АТ «ОТП Банк», АТ «Акцент-Банк», АТ «Універсал Банк», АТ «Сенс Банк», АТ «Ідея Банк», АТ «Банк Кредит Дніпро», АТ «Таскомбанк», АТ «Банк Восток», АТ «Юнекс Банк».

При цьому до заяви додані такі докази щодо правочинів кредитування, щодо кредитної заборгованості Заявника, а також щодо відступлення прав вимог по заборгованості Заявника:

1) АТ «Перший український міжнародний банк»

- заява про зміну умов обслуговування за Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, договір №2001716521201 від 26.10.2020.

За 2020 р. інших договорів Заявник не надав.

- заява №10100000010451971 від 07.03.2025 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, надано споживчий кредит на суму – 45 000,00 грн;

2) АТ «ОТП Банк»

- заява-анкета про надання банківських послуг №0550/980/1871784/21 від 26.01.2021

- паспорт споживчого кредиту від 26.01.2021

- звіт-рахунок за період з 16.07.2026 по 16.07.2026, розрахунковий період з 27.06.2026 по 16.07.2026;

3) АТ «Акцент-Банк»

- паспорт споживчого кредиту від 10.09.2021

- Заява про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101770493070505 від 07.02.2026, сума кредиту – 100 000,00 грн

- Заява про надання послуги «Розстрочка на витрати» №ABH0CW210154F026E від 21.01.2026, сума кредиту – 29 999,00 грн

- Заява про надання послуги «Розстрочка на витрати» №ABH0CW23015C1F32E від 23.01.2026, сума кредиту – 29 999,00 грн

- Довідка про заборгованість №BJ76-2OT4-515Q-5GOF від 17.07.2026

- Виписка по кредиту №RADR-0E8F-BQ8L-GGRM від 17.07.2026

- Виписка по кредиту №4CL7-F9FP-L1ES-T7NA від 17.07.2026

- Виписка по кредиту №GD18-FDII-04TP-1B9V від 17.07.2026

- Виписка по картці №OQMD-6NPN-9LO0-VVO4 від 17.07.2026;

4) АТ «Універсал Банк»

- Анкета-заява до договору про надання банківських послуг з зазначенням рахунку № НОМЕР_3 , немає номеру, числа від якого датовано договір

- Заява про приєднання до кредитного договору - Чорна карта Monobank №26200360399030 від 29.07.2025, згідно з п.13 сторони припинили дію договору про надання банківських послуг Монобанк за рахунком № НОМЕР_3 .

- Заява клієнта № N20/30.0018748027 від 21.07.2025, послуга – розстрочка на карту.

- Заява клієнта №N20.30.0020156640 від 02.09.2025, послуга – розстрочка на карту.

- Заява клієнта №N20.30.0021354813 від 07.10.2025, послуга – розстрочка на карту.

- Довідка про заборгованість від 10.07.2026 за Чорною картою Monobank у розмірі – 126 299,93 грн

- Довідка про стан рахунку від 10.07.2026 за Чорною картою Monobank – 26 299,93 грн;

5) АТ «Сенс Банк»

- Паспорт споживчого кредиту від 05.10.2023, укладено кредитний договір у вигляді отримання кредитної карти, максимальна сума кредиту 200 000 грн;

- Оферта на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №501534291 від 06.11.2025, сума кредиту – 18 000,00 грн;

- Паспорт споживчого кредиту від 18.08.2025, кредитний договір від 18.08.2025 р. не надано.

6) АТ «Ідея Банк»

- Договір кредиту №35.34606.012470205 від 23.12.2025 на суму – 100 000,00 грн;

- Угода про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки №C-001_367021-24-980 від 31.10.2024;

- Попередження від 01.07.2026 про намір банку звернутися до суду через прострочену заборгованість;

- Виписка за рахунком клієнта від 24.06.2026 в період з 01.06.2026 по 24.06.2026.

Також, перевіривши суму заборгованості перед АТ «Ідея Банк», суд встановив розбіжності у сумах, зазначених Заявником та сумі, що підтверджується відповідними виписками Банку.

7) АТ «Банк Кредит Дніпро»

- Договір про встановлення кредитного ліміту №2602000630873 від 31.10.2024, сума кредиту – 40 000,00 грн;

- Довідка про стан заборгованості за кредитним договором №2602000630873 від 31.10.2024, заборгованість складає: строкова заборгованість за кредитом – 37 631,44 грн; прострочена заборгованість за кредитом – 2 367,97 грн; строкова заборгованість за нарахованими відсотками – 1 255,35 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками – 3 864,49 грн;

8) АТ «Таскомбанк»

- Заява-договір від 26.05.2025 про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №999/31635777-VR;

- Додатковий договір від 26.05.2025 до заяви-договору №999/31635777-VR;

- Заява-договір про надання споживчого кредиту №4888880-113 від 28.07.2025, сума кредиту - 110 800,00 грн;

- Заява-договір про надання споживчого кредиту №5271781-113 від 19.01.2026, сума кредиту – 34 000,00 грн;

- Заява-договір на укладення договору про комплексне обслуговування в АТ «Таскомбанк» в межах проєкту «izibank»;

- Заява-договір від 02.04.2025 на відкриття банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «zanachka» №ДВ-IZI/1664901;

- Довідка від 10.07.2026, згідно якої у Боржника наявна заборгованість складає:

- за Кредитним договором № 002/31091040-СК_SB від 02.04.2025: за тілом кредиту – 69998,42 грн; за нарахованими відсотками – 5 385,08 грн; за нарахованою комісією – 0,00 грн; прострочена заборгованість за тілом кредиту – 1,58 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 12 701,81 грн;

- за Кредитним договором № 002/31091040-СК_SB_IziGD від 02.04.2025 заборгованість відсутня;

- за Кредитним договором № 999/31635777-VR від 26.05.2025 р. станом на початок дня 10.07.2026 р. заборгованість становила: за тілом кредиту – 6 996,06 грн; за нарахованими відсотками – 508,56 грн; за нарахованою комісією – 0,00 грн; прострочена заборгованість за тілом кредиту – 3,94 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 1 466,50 грн;

- за Кредитним договором № 113/32730768- VR від 28.07.2025 р. заборгованість відсутня;

- за Кредитним договором № 4888880-113 від 28.07.2025 р. станом на початок дня 10.07.2026 р. заборгованість становила: за тілом кредиту – 94 755,16 грн; за нарахованими відсотками – 1,03 гр; за нарахованою комісією – 5 695,23 гр; прострочена заборгованість за тілом кредиту – 7 749,19 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 2,51 грн; прострочена заборгованість за комісіями 22 780,92 грн; пеня – 0,00 грн;

- за кредитним договором № 5271781-113 від 19.01.2026 р. станом на початок дня 10.07.2026 р. заборгованість становила: за тілом кредиту – 32 254,56 грн; за нарахованими відсотками – 0,35 грн; за нарахованою комісією – 1 231,65 грн; прострочена заборгованість за тілом кредиту – 1 760,15 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 0,85 грн; прострочена заборгованість за комісіями 3 694,95 грн; пеня – 0,00 грн;

9) АТ «Банк Восток»

- Заява-договір №S008633335 від 02.06.2025 про акцепт публічної пропозиції на укладення договору про комплексне банківське обслуговування, на ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок з кредитним лімітом - 100 000,00 грн.

- Заява-договір №S009691399 від 22.07.2025 про акцепт публічної пропозиції на укладання договору про комплексне банківське обслуговування, на Момот С.О. відкрито поточний рахунок з кредитним лімітом - 100 000,00 грн;

- Довідка про заборгованість у розмірі 59 705,78 грн, сформована 15.07.2026 за карткою (повний номер відсутній)

- Довідка про заборгованість у розмірі 23 194,46 грн, сформована 29.06.2026, за карткою (повний номер відсутній)

10) АТ «Юнекс Банк»

- Паспорт споживача кредиту від 28.09.2025;

- Анкета-заява від 29.06.2026 № UA 923225390000026203236940002 на укладення договору про відкриття поточного рахунку з випуском дебето-кредитової карти, позичальник отримав кредитні кошти кредитним лімітом - 100 000,00 грн;

- Довідка про заборгованість від 29.06.2026.

Суд зауважив, що переважно констатована у Списку кредиторів інформація про кредиторів, укладені кредитні угоди, суми отриманих кредитів, розмір заборгованості, відступлення прав вимог тощо не підтверджена доказами, на підставі яких можливо було б достовірно встановити необхідні обставини.

Згідно із представленими індивідуальними відомостями про застраховану особу із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у період з лютого 2024 по червень 2026, ОСОБА_1 працював в ПАТ «Запорізький абразивний комбінат», також це підтверджується довідкою товариства.

Відповідно до вищезазначених відомостей, ОСОБА_1 отримав дохід із працевлаштування у загальному розмірі: у 2023 році - 84 000,00 грн; у 2024 році - 267 094,45 грн; у 2025 році – 374 716,56 грн; у січні - червні 2026 року – 211 746,92 грн.

Також згідно із довідкою ПрАТ «Запоріжабразив» № 9/1254 від 21.07.2026 Заявник за період січень 2026 – червень 2026 отримав заробітну плату у розмірі 273 913,97 грн.

Отже, заробітна плата ОСОБА_1 в рази перевищує розмір встановленої законом мінімальної заробітної плати, однак, як слідує зі Списку кредиторів та інших представлених документів по кредитних відносинах, маючи вже боргові зобов`язання перед АТ «Ідея Банк» (сума кредиту – 100 000,00 грн, заборгованість на 16.07.2026 боржником визначена у розмірі – 247 228,00 грн), АТ «ПУМБ» (сума кредиту – 45 000,00 грн), Заявник протягом 2025 року свідомо уклав значну кількість договорів з банківськими установами (суми отриманих позичкових коштів коливаються від 1 527,00 грн до 200 000,00 грн - загальні витрати за споживчим кредитом за строк кредитування), і, будучи обізнаним з умовами договорів, порядком нарахування значних сум процентів, штрафів, короткими строками погашення кредитів та позик, значним зростанням загальних сум зобов`язань, повинен був розуміти ризики та наслідки таких своїх дій, брати до уваги та розраховувати свої фінансові можливості, виходячи з рівня доходів, способу життя, економічної ситуації.

У поданих деклараціях за 2023, 2025 та 2026 роки ОСОБА_1 вказує значні суми витрат на утримання майна, побутові потреби, інші грошові витрати (240000,00 грн, 36000,00 грн, 21700,00 грн), що не відповідає зазначеним доходам Заявника – у 2023 році – 84 000,00 грн, у 2025 – 374 716,56 грн, у 2026 – нарахована заробітна плата 273913,97 грн з огляду на необхідність погашення вже отриманих кредитів, і при цьому оформлення нових та продовження свідомого накопичення боргів.

Господарський суд також надав оцінку плану реструктуризації та поведінці ОСОБА_1 , який в короткий проміжок часу, зокрема 4 угоди лише у липні 2025 року, брав кредити у розмірах від 1 527,00 грн до 200 000,00 грн, звертався за підвищенням лімітів до установ банків та погоджував підвищення лімітів до 100 000,00 грн, 500 000,00 грн, дійшовши висновку про їх невідповідність призначенню процедури реструктуризації та меті її відкриття та недобросовісність заявника.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУзПБ ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Предметом судового розгляду є питання обґрунтованості рішення суду про відмову в відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.

Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою (стаття 113 КУзПБ).

Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність містяться, зокрема, у статтях 115, 116 КУзПБ.

В частині першій статті 116 КУзПБ передбачено, що заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, а саме підстав, визначених у частині другій статті 115 КУзПБ.

Так, Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:

2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців;

3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

4) наявні ознаки загрози неплатоспроможності.

06 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Заява мотивована тим, що він є боржником перед 10 кредиторами - АТ «Таскомбанк», Акціонерним товариством «СЕНС БАНК», АТ «Універсал Банк», АТ «Перший український міжнародний банк», Акціонерним товариством «Акцент-Банк», Публічним акціонерним товариством «БАНК ВОСТОК , Акціонерним товариством «Ідея Банк», АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», АТ «ОТП Банк», АТ «ЮНЕКС БАНК» на загальну суму близько 1 553 258,76 грн..

До квітня 2026 року він справно сплачував усі платежі за кредитами, однак на сьогодні склалась така складана фінансова ситуація за якої боржник повинен сплачувати за наявними у нього кредитами з урахуванням відсотків , комісії банків суму яка знано перевищує його дохід.

У 2022 році боржник втратив роботу та дохід, відповідно не міг виконувати взяті на себе грошові зобов`язання які виникли ще до війни та був вимушений знову брати кредити задля погашення заборгованості по попередньо взятих кредитах. Після влаштування на роботу до ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», дохід був дуже невисокий, дружина не працювала, на утриманні перебуває малолітня донька, відповідно борги зростали за рахунок того, що боржник не міг погашати самостійно той розмір обов`язкових платежів за кредитами та відповідно був вимушений брати нові кредити для погашення платежів за попередніми. Відповідно єдиним можливим виходом з складної фінансової ситуації яка склалась у боржника є процедура неплатоспроможності через затвердження та виконання плану реструктуризації боргів боржника за допомогою якого зафіксується борг без подальшого нарахування відсотків та комісії, що надасть змогу боржнику виконати взяті на себе зобов`язання перед кредиторами.

У боржника у власності знаходиться нерухоме майно – 3/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , що належить боржнику на праві особистої приватної власності згідно договору дарування частки квартири від 30.08.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Нарохою О.В. в реєстрі за № 1935 (квартира загальною площею 44,54 кв.м., та 30.3 житлова площа).

Боржнику на праві власності належить автомобіль – ЗАЗ, 2002 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Боржник зазначав про те, що членами його сім`ї є: дружина ОСОБА_3 , донька – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 (тимчасово окупована територія).

Зазначав, що офіційно працевлаштований та працює в Приватному акціонерному товаристві «Запорізький абразивний комбінат» на посаді начальника групи з продажів відрізного інструменту центру обслуговування клієнтів з 18.06.2026 року та отримує заробітну плату за яку має намір виконувати затверджений судом план реструктуризації боргів боржника.

До заяви долучив декларації про майновий стан за 2023-2026 роки, де вказав усі наявні у нього відомості про доходи та витрати свої та членів його родини, якими він володіє та які можливо підтвердити за допомогою документів, які перебувають у його розпорядженні.

Заявник надав суду список кредиторів з розбивкою по кожному розміру заборгованості та повідомив загальну суму боргу, яка обліковується на момент подавання заяви про відкриття провадження у справі відповідно до довідок банку про заборгованість.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені заявником підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відсутні, надавши, зокрема, оцінку тому, що втрата доходу боржником у 2022 році не відповідає дійсності, вказавши в тому числі, що наданих копії кредитних договорів та довідок про заборгованість недостатньо для встановлення необхідних обставин, в тому числі відсутні ґрунтовні докази та пояснення щодо об`єктивно вимушеної та дійсної необхідності у отриманні значної кількості кредитів.

Згідно з частиною четвертою статті 119 КУзПБ господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо:

1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;

2) боржник виконав зобов`язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду;

3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю;

4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п`яти років.

Наведений перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає, оскільки зазначена норма за ступенем визначеності є абсолютно визначеною.

У цих висновках колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постановах 24.01.2024 у справі № 902/1014/23, від 12.11.2024 у справі №922/2623/21, від 20.05.2026 у справі №917/1999/25, від 11.06.2026 у справі № 917/2334/25.

Проте судом першої інстанції не наведено належного обґрунтування прийнятого судового рішення та не конкретизовано відповідних підстав, що зумовлювали б відмову у відкритті провадження у справі.

Висновок суду про нерозумність поведінки заявника та направленість його дій на свідоме накопичення боргів без реальної можливості їх погашення, що полягають в укладенні період з 21.07.2025 по 29.07.2025 кредитних договорів з різними банками, на значні суми позик, які явно перевищують суму прожиткового мінімуму в Україні та його доходи, є передчасним, позаяк не ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи та наданих ОСОБА_1 поясненнях.

Дійсно, в судовій практиці Верховний Суд розвинув правову позицію щодо принципу добросовісності боржника у процедурах неплатоспроможності фізичних осіб: право на звільнення від боргів та фінансову реабілітацію надається лише добросовісному боржнику, який сумлінно виконує свої обов`язки, не приховує інформації та не зловживає правами.

Однак саме по собі отримання позик протягом короткого періоду часу не свідчить про недобросовісність боржника без з`ясування мети та причин таких дій.

Місцевим господарським судом підстав, визначених ч. 4 ст. 119 КУзПБ, встановлено не було, а в аспекті «добросовісності» боржника, як обов`язкової умови застосування процедур, передбачених КУзПБ, не було виявлено очевидних ознак зловживань своїми правами та становищем, відтак відмова у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність боржника не відповідає положенням процесуального Закону.

Слід наголосити, що судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими КУзПБ, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Водночас, поряд з цим необхідно враховувати, що згідно з ч. 1 ст. 117 КУзПБ у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або для повернення такої заяви господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про прийняття заяви до розгляду та призначає дату підготовчого засідання, в якому розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви (ч. 1 ст. 119 КУзПБ).

В свою чергу, в статті 77 ГПК України закріплено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявність підстав, передбачених статтею 115 КУзПБ для відкриття провадження у справах про неплатоспроможність боржника, має засвідчити перелік документів, наведений в частині третій статті 116 КУзПБ, що має додаватися до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст (див. висновки Верховного Суду, зазначені у постановах від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 08.11.2022 у справі №909/937/21).

При цьому на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/1/18, від 10.05.2019 у справі № 905/2043/18, від 13.09.2019 у справі № 905/909/19, від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20).

Відповідно до ст. 113 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Наведене відповідає положенням ч.ч. 1-3 ст. 119 КУзПБ, відповідно до яких у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви. Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.

Отже, на стадії підготовчого засідання у справі судом надається оцінка відповідності поданої заяви боржника за формою та змістом вимогам статтям 115, 116 КУзПБ та наявності / відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за частиною четвертою статті 119 КУзПБ, за відсутності яких суд зобов`язаний відкрити провадження у справі (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 924/622/23).

Таким чином, на стадії підготовчого засідання формально не перевіряються ознаки неплатоспроможності боржника, а оцінка реального стану платоспроможності боржника фактично надається судом за наслідком відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення процедури реструктуризації боргів боржника, звернення кредиторів до суду із заявами про визнання грошових вимог до боржника, їх розгляду судом, розгляду звіту про результати перевірки декларації боржника, оцінки доказів, наданих на підтвердження фінансово-майнового стану боржника.

Подібний за змістом висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 922/1426/21 і від 28.09.2022 у справі № 916/106/22.

За таких умов, апеляційний суд погоджується з доводами скаржника, наведеними у відповідній частині апеляційної скарги, про порушення судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Крім того, колегія суддів зауважує, що з урахуванням положень частини 3 статті 13, статей 74, 76, 77 ГПК України, розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, місцевий суд повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 КУзПБ та з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною 2 статті 115 КУзПБ (див. висновок Верховного Суду у постановах від 10.09.2020 у справі №902/227/20, від 29.07.2021 у справі № 909/1028/20, від 26.05.2022 у справі № 922/1426/21, від 11.01.2024 у справі № 924/622/23, від 18.01.2024 у справі № 911/2308/23, від 11.07.2024 у справі №909/1179/23, від 27.05.2025 у справі № 906/820/24, від 10.02.2026 у справі № 906/545/25).

У даному випадку, звертаючись із заявою, підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 визначив фактичне припинення погашення зобов`язань за кредитними договорами, його фінансовий стан об`єктивно не дозволяє погасити борги; наявні ознаки неплатоспроможності та неможливості в подальшому виконання взятих на себе зобов`язань (загроза неплатоспроможності).

Однак суд першої інстанції належним чином не перевірив наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність заявника, передбаченої частиною 2 статті 115 КУзПБ, з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів.

Оскаржувана ухвала не містить вмотивованих висновків суду про недостатність поданих доказів чи неповноту розкриття інформації щодо розміру зобов`язань ОСОБА_1 та їх структури, оскільки судом не було детально проаналізовано конкретизований список кредиторів та долучені до заяви документи.

При цьому судом і не вимагалось від заявника надання будь-яких пояснень щодо об`єктивно вимушеної та дійсної необхідності у отриманні поступово значної кількості кредитів. Натомість висновок про «штучно створену неплатоспроможність заявника» є лише припущенням, зробленим виходячи з відомої інформації щодо майнового стану та зайнятості ОСОБА_1 без отримання від останнього відповідного обґрунтування розумності вчинених фінансових операцій з отримання кредитів та добросовісності його способу життя в розрізі відповідності витрат задекларованим доходам.

Щодо критичної оцінки судом першої інстанції проекту плану реструктуризації, як такого, що «не відповідає призначенню процедури реструктуризації та меті її відкриття», то апеляційний суд вважає за необхідне зупинитися на наступному.

За змістом приписів Книги четвертої КУзПБ законодавцем презюмується, що фізична особа - боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов`язань, а у разі недосягнення згоди стосовно плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.

Зокрема, задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов`язок подати проект плану реструктуризації боргів та співпрацювати з керуючим реструктуризацією і зборами кредиторів при погодженні його змісту (частина четверта статті 116, частина сьома статті 126 КУзПБ);

Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі № 918/806/21 наголосив, що особливістю судової процедури реструктуризації боргів боржника є план реструктуризації боргів боржника, метою розроблення якого є відновлення платоспроможності боржника.

В свою чергу, основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є, зокрема, розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника, прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність (частина перша статті 124, пункти 2, 3 частини другої статті 123 КУзПБ).

Відтак метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів, як в частині розгляду, так і в частині фактичного погашення вимог в межах процедури.

При цьому розроблення проекту плану реструктуризації має здійснюватися відповідно до вимог статті 124 КУзПБ, зокрема, щодо форми і змісту проекту плану, що дасть змогу зборам кредиторів оцінити перспективу відновлення платоспроможності боржника, прийняти рішення про його схвалення та подати на затвердження господарському суду або відхилити його та прийняти рішення про перехід до процедури погашення боргів.

Тож при поданні до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність обов`язком боржника є складення реального (виконуваного) проекту плану реструктуризації, який після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів розробляється, уточнюється та погоджується з кредиторами.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/8306/20.

З огляду на вищенаведене, певні недоліки чи сумнівна конструкція розробленого боржником проекту плану реструктуризації мають бути оцінені перш за все зборами кредиторів, а вже потім господарським судом крізь призму судового контролю, що, тим не менш, не позбавляє боржника уточнити його в подальшому та узгодити новий проект із кредиторами.

Одночасно з цим, КУзПБ, зокрема, у ч. 11 ст. 126 визначає наслідки несхвалення кредиторами плану реструктуризації боргів боржника та дискрецію суду у вирішенні питання подальшого перебігу провадження у справі про неплатоспроможність.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що “право на суд” не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).

Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури, проте обмеження не має бути таким, що зводить існування самого права нанівець, адже це буде тлумачитись як порушення права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Відтак, суди мають враховувати обов`язок сприяння учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав, дотримуючись принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму та забезпеченням доступом до правосуддя.

Однак, приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність боржника, суд першої інстанції допустив надмірний формалізм, що не сприяє ефективному виконанню завдань господарського судочинства.

Колегія суддів акцентує увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як передбачено ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство (неплатоспроможність) без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (ч. 3 ст. 271 ГПК України).

З огляду на все вищевикладене, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.08.2026 належить скасувати з направленням справи до цього суду для розгляду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Керуючись ст.ст. 236, 269, 271, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.08.2026 у справі № 908/1909/26 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.08.2026 у справі № 908/1909/26 скасувати.

Справу № 908/1909/26 направити до Господарського суду Запорізької області для розгляду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 03.11.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко