Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №904/2684/25 (904/4235/26) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 року м. Дніпро Справа № 904/2684/25 (904/4235/26)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026р.

(суддя Примак С.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 26.08.2026р.)

у справі

за позовом

ОСОБА_1 ,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат",

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про відшкодування моральної шкоди

в межах справи № 904/2684/25

за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАЙКЕРС КОНСАЛТІНГ",

м. Київ

до боржника

Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат",

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання. Вважаючи, що ушкодження здоров`я внаслідок професійних захворювань заподіяло йому моральну шкоду, обов`язок з відшкодування якої покладається на роботодавця, Позивач просив стягнути з Відповідача 562 055,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем, і внаслідок роботи в умовах, що не відповідали нормативним вимогам, у нього виникло хронічне професійне захворювання, наявність якого, причини та умови виникнення, а також причинно-наслідковий звязок між умовами праці та захворюванням встановлені актом № 26 від 21.04.2009 р. розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженим головним державним санітарним лікарем Тернівської районної СЕС. У звязку з професійним захворюванням Позивачу встановлено третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 65 %, з 01.06.2019 р. — безстроково. Позивач посилався на те, що у зв`язку із захворюванням змінилися образ і якість його життя, він постійно відчуває задишку при фізичному навантаженні, загальну слабкість, підвищену пітливість, постійний біль у хребті з перевагою на попереково-крижовому рівні, обмеження рухів у хребті і суглобах, біль і оніміння в руках і ногах, судоми, порушену ходу, що негативно позначається на його душевному та фізичному стані, позбавляє можливості спокійно спати, займатися фізичною роботою та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 562 055,00 грн.. Стягнуто з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь державного бюджету 8 430,82 грн - судового збору.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26) та закрити провадження у справі повністю.

3. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує, що ОСОБА_1 працював у періоди з 10.03.1986 р. по 31.12.1987 р., з 01.01.1988 р. по 12.10.1989 р., з 03.10.2000 р. по 20.05.2009 р. на шахтах та структурних підрозділах АТ "КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ".

Апелянт наголошує, що 10.09.2026 р. представником АТ "КРИВБАСЗАЛІЗРУДКОМ" було отримано рішення суду від 25.10.2010 р. по справі № 2-П-2157-10 та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 р. по справі № 22ц-24991/10 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Криворізькій залізорудний комбінат" моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 33 000,00 грн.

Скаржник зазначає, що відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 30.03.2011 р. Відкрите акціонерне товариство "Криворізькій залізорудний комбінат" змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Криворізькій залізорудний комбінат"; 01.06.2021 р. змінилась назва з Публічного акціонерного товариства "Криворізькій залізорудний комбінат" на Приватне акціонерне товариство "Криворізькій залізорудний комбінат"; 03.06.202 р.1 змінилась назва з Приватного акціонерного товариства "Криворізькій залізорудний комбінат" на Акціонерне товариство "Криворізькій залізорудний комбінат". За твердженням Апелянта, підстави задоволення позову у справі № 2-П-2157-10 є тотожними тим, які зазначені у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ).

Обґрунтовуючи свою позицію, Апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2021 р. у справі № 924/1708/14 ( 924/1024/20 ).

Апелянт вказує, що відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу, а згідно з пунктом 2 частини 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. При цьому Скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 31.03.2021 р. у справі № 9901/306/20 (провадження № 11-325заі20), на правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені, зокрема, в постановах від 20.08.2019 р. у справі № 916/3255/17 та від 07.11.2019 р. у справі № 912/30/18, а також на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 27.05.2020 р. у справі № 761/35475/18 (провадження № 61-1663св20). З наведеного Апелянт робить висновок, що суди розглядали справи № 2-П-2157-10, № 22ц-24991/10 та № 904/2684/25 (904/4235/26) між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від представника Позивача надійшли Додаткові пояснення, відповідно до яких, Позивач просить апеляційний суд відмовити у прийнятті як додаткових доказів судових рішень 2010 року, поданих Відповідачем уперше до суду апеляційної інстанції, у зв`язку з недоведенням передбачених частиною 3 ст. 269 ГПК України виняткових обставин, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. — без змін. Судове засідання, призначене на 02.11.2026 р., представник Позивача просила провести за її відсутності.

В обгрунтування своїх заперечень, Позивач посилається на те, що сам по собі факт отримання Апелянтом копій судових рішень після ухвалення оскаржуваного рішення не звільняє його від обов`язку довести наявність передбачених законом підстав для прийняття таких доказів. При цьому, посилання Відповідача на наявність судових рішень 2010 року потребує встановлення не лише факту їх ухвалення, але й змісту вирішених ними вимог, фактичних підстав позову та наявності всіх передбачених законом умов для закриття провадження, в тому числі наявності доказів виплати Позивачеві коштів, яких матеріали справи не містять.

Водночас, Позивач вважає, що процесуальна бездіяльність Відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції не може сама по собі слугувати обґрунтуванням винятковості випадку для прийняття нових доказів в апеляційному провадженні. З урахуванням викладеного, Позивач заперечує проти прийняття додаткових доказів без дотримання вимог частини 3 ст. 269 ГПК України та вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження підлягають встановленню виключно з дотриманням передбаченого законом процесуального порядку.

5. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. (доповідач), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2026 р. відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026р. про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25(904/4235/26) залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.09.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 02.11.2026 р.. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2684/25(904/4235/26).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2026 р. апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25 (904/4235/26) залишено без руху, надано апелянту строк 5 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків.

28.09.2026 р. матеріали справи № 904/2684/25 (904/4235/26) надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату суду від 07.10.2026 р., у зв`язку з перебуванням у відрядженні судді Мороза В.Ф., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 р. № 1 ( зі змінами внесеними рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2025 р. № 7, рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 12.01.2026 р. № 1) здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі.

Автоматичною системою документообігу для вирішення питання щодо розгляду заяви про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги та залишення апеляційної скарги без розгляду визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Чередка А.Є., Іванова О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2026 р., у зв`язку з усуненням недоліків апеляційної скарги, вирішено продовжити розгляд справи № 904/2684/25 (904/4235/26) за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. в судовому засіданні 02.11.2026 р.

Акціонерне товариство "Криворізький залізорудний комбінат" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із заявою провести судове засідання по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою Електронного кабінету та власних технічних засобів за участю його представника - Логінова Дмитра Валерійовича.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.10.2026 р., судове засідання у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ), призначене на 02.11.2026 р., вирішено провести з представником Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засідання №415-а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Розпорядженням керівника апарату суду від 02.11.2026 р., у зв`язку з вирішенням питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі, для дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді справи здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ), відповідно до якої визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2026 р., судовою колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ) прийнято до свого провадження.

Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 02.11.2026 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Відповідно до акту № 26 від 21.04.2009 р. розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого головним державним санітарним лікарем Тернівської районної СЕС 21.04.2008 р. встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, з`ясовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між умовами праці та захворюванням.

Прізвища, імена та по батькові, посади осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи: керівництво ВБК РУ ім. Р. Люксембург ВО "Кривбасруда", трест "КШБ" ВО "Кривбасруда", ВАТ "Кривбасзалізрудком" ШБУ. У період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах, - ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці".

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії ДНА-02 № 032238 від 20.05.2009 р. Позивачу за наслідками первинного огляду встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% з 05.05.2009 р. по 01.06.2010 р., у зв`язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності. Дата переогляду 01.05.2010 р.

Згідно виписки із акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії 10 ААА № 002507 від 14.05.2010 р. Позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 65% з 01.06.2010 р. по 01.06.2012 р., у зв`язку з професійним захворюванням. Дата переогляду 01.05.2012 р.

Також відповідно до довідки серії 10 ААА від 14.05.2010 р. до акта огляду МСЕК Позивачу за наслідками повторного огляду встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню до 01.06.2012 р. Дата чергового переогляду 01.05.2012 р.

Також згідно довідки серії 10 ААА № 076238 від 15.05.2012 р. про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги Позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 65% з 01.06.2012 р. по 01.06.2013 р., у зв`язку з професійним захворюванням. Дата переогляду 15.05.2012 р.

Відповідно до довідки серії АВ № 0037219 від 01.05.2016 р. до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, Позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 01.06.2013 р. до 01.06.2016 р., у зв`язку з професійним захворюванням. Дата переогляду 01.05.2016 р.

Згідно довідки серії АБ № 0003579 від 17.05.2013 р. про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% з 01.06.2013 р. до 01.06.2016 р. Дата переогляду 01.06.2016 р.

Також відповідно до довідки серії 10 ААГ № 034662 від 24.05.2016 р. до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, Позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 01.06.2013 р. до 01.06.2019 р. Дата переогляду 01.05.2019 р.

Також згідно довідки серії 12 ААА № 016850 від 24.05.2016 р. про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% з 01.06.2016 р. до 01.06.2019 р. Дата переогляду 01.05.2019 р.

Відповідно довідки серії 12 ААА № 054569 від 14.05.2019 р. про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% з 01.06.2019 безстроково.

Згідно довідки серії 12 ААБ № 017233 від 14.05.2019 р. до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, позивачу за наслідками повторного обстеження встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню з 01.06.2019 р. безстроково.

На підтвердження погіршення стану здоров`я та проходження медичного лікування, Позивачем долучено до матеріалів справи індивідуальну програму реабілітації інваліда, виписки з історії хвороби, виписки з медичної карти, виписні епікризи, довідку про проходження санаторно-курортного лікування.

Також, Позивач зазначає, що у зв`язку з захворюванням у нього змінився образ і якість життя, він постійно відчуває задишку при фізичному навантаженні, загальну слабкість, підвищену пітливість, постійний біль у хребті з перевагою на попереко-крижовому рівні, обмеження рухів в хребті і суглобах, іррадіацію в обох ногах і руках, біль і оніміння в руках і ногах, судоми в ліктьових м`язах і підколінкових ділянках, порушену ходу, мерзлякуватість і побіління кистей при холоді, набряклість пальців кистей. Такий стан не дає Позивачу можливості спокійно спати, займатися фізичною роботою, відчувати повний смак життя, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вважаючи, що ушкодження здоров`я внаслідок професійних захворювань заподіяло йому моральну шкоду, обов`язок з відшкодування якої покладається на роботодавця, Позивач просив стягнути з Відповідача 562 055,00 грн.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення Позивача з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи, а актом № 26 від 21.04.2009 р. розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, зясовано наявність причинно-наслідкового звязку між умовами праці та захворюванням. У вказаному акті зазначено осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи, — керівництво ВБК РУ ім. Р. Люксембург ВО "Кривбасруда", тресту "КШБ" ВО "Кривбасруда", ВАТ "Кривбасзалізрудком" ШБУ, у період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах, з посиланням на ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці".

Суд першої інстанції встановив, що за наслідками первинного та низки повторних оглядів медико-соціальними експертними комісіями ( виписка з акта огляду МСЕК до довідки серії ДНА-02 № 032238 від 20.05.2009; довідки серії 10 ААА № 002507 від 14.05.2010, серії 10 ААА № 076238 від 15.05.2012, серії АБ № 0003579 від 17.05.2013, серії АВ № 0037219 від 01.05.2016, серії 10 ААГ № 034662 від 24.05.2016, серії 12 ААА № 016850 від 24.05.2016, серії 12 ААА № 054569 від 14.05.2019, серії 12 ААБ № 017233 від 14.05.2019 ) Позивачу у зв`язку з професійним захворюванням встановлено третю групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 65%, а з 01.06.2019 р. - безстроково. На підтвердження погіршення стану здоровя та проходження медичного лікування Позивачем долучено до матеріалів справи індивідуальну програму реабілітації інваліда, виписки з історії хвороби, виписки з медичної карти, виписні епікризи, довідку про проходження санаторно-курортного лікування.

Місцевий господарський суд, з посиланням на статті 3 та 43 Конституції України, частину 2 ст. 153 та ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, статті 4 і 13 Закону України "Про охорону праці", ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 р. № 155, статті 23 і 1167 ЦК України, зазначив, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд врахував рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 р. № 20-рп/2008 щодо права потерпілих на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок роботодавця, абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003, а також пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. у справі № 1-9/2004, згідно з яким ушкодження здоровя, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Суд першої інстанції зазначив, що наявність вини у цьому випадку для відповідальності Відповідача за законом не вимагається, оскільки за пунктом 1 частини 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Ушкодження здоровя, заподіяне позивачу під час виконання трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя та отримання лікування.

Визначаючи розмір відшкодування, місцевий господарський суд керувався частиною 3 ст. 23 ЦК України, врахував, що нормативно-правовими актами України не встановлено розміру компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі ст. 237-1 КЗпП України, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року), та рішення у справах "Шевченко проти України", "Харук та інші проти України", "Скордіно проти Італії" і Практичну інструкцію щодо звернення до ЄСПЛ від 28.03.2007 р., відповідно до яких розмір моральної шкоди визначається з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та обєктивну оцінку психотравматичної ситуації. Оцінивши наведені обставини у сукупності та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди у вигляді одноразового грошового відшкодування в сумі 562 055,00 грн, що є співмірним заподіяній позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування, у звязку з чим задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Вирішуючи питання судових витрат, суд першої інстанції керувався статтею 129 ГПК України та, з огляду на повне задоволення позовних вимог, поклав витрати зі сплати судового збору на відповідача. Суд врахував, що згідно з пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" Позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, а також смертю фізичної особи, звільняються від сплати судового збору, у звязку з чим Позивач у цій справі є звільненим від його сплати. Розрахувавши належний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру за підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (1,5 відсотка ціни позову) з урахуванням статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" (прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року — 3 328,00 грн), суд визначив його у розмірі 8 430,82 грн та стягнув цю суму з Відповідача на користь державного бюджету.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення 562 055,00 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, отриманих під час виконання трудових обов`язків у шкідливих виробничих умовах.

Відповідач, не заперечуючи самого факту професійних захворювань Позивача, в апеляційній скарзі наголошує на тому, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок цих захворювань, уже було предметом судового розгляду та вирішено судовими рішеннями 2010 року, якими визначено компенсацію моральної шкоди у розмірі 33 000,00 грн.

На переконання Апелянта, повторне звернення Позивача з вимогою про стягнення компенсації за ті самі наслідки ушкодження здоров`я суперечить принципу одноразовості відшкодування моральної шкоди, закріпленому частиною 5 ст. 23 ЦК України.

Посилаючись на існування раніше ухваленого судового рішення, Відповідач просить скасувати рішення місцевого господарського суду та закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 ст. 231 ГПК України.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із необхідності розмежування двох правових питань: наявності передбачених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі та обґрунтованості матеріально-правової вимоги Позивача про повторне стягнення компенсації моральної шкоди.

Як встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_1 під час роботи на підприємстві Відповідача зазнавав впливу шкідливих виробничих факторів, унаслідок чого в нього виникли професійні захворювання.

Зазначені обставини підтверджуються актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 № 26, складеним 14.04.2009 р. та затвердженим 21.04.2009 р.

За результатами первинного огляду медико-соціальною експертною комісією 20.05.2009 р. позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності у зв`язку з професійними захворюваннями.

У подальшому Позивач проходив повторні огляди МСЕК 14.05.2010 р., 15.05.2012 р., 17.05.2013 р., 24.05.2016 р. та 14.05.2019 р.

При цьому, за результатами зазначених оглядів ступінь втрати професійної працездатності залишався незмінним — 65 %, а III група інвалідності підтверджувалася.

Згідно з довідками МСЕК серії 12 ААА № 054569 та серії 12 ААБ № 017233 від 14.05.2019 р. Позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності та III групу інвалідності з 01.06.2019 р. безстроково.

Отже, первинне встановлення стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 відбулося 20.05.2009 р.

Подальші медико-соціальні огляди підтверджували наслідки раніше встановлених професійних захворювань, а огляд від 14.05.2019 р. засвідчив їх стійкий характер і визначив інвалідність безстроково.

Водночас матеріали справи не містять відомостей про встановлення у 2019 році нового професійного захворювання, нового самостійного випадку ушкодження здоров`я або збільшення ступеня втрати професійної працездатності порівняно з первинно встановленими 65 %.

Колегія суддів зазначає, що встановлення інвалідності безстроково свідчить про стійкість відповідних порушень здоров`я та відсутність необхідності їх подальшого періодичного підтвердження.

Однак, така обставина сама по собі не є юридичним фактом виникнення нового професійного захворювання чи нового зобов`язання роботодавця з відшкодування моральної шкоди.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами Позивача, що професійні захворювання можуть мати тривалий характер, супроводжуватися фізичним болем, обмеженням рухової активності, необхідністю лікування, змінами звичного способу життя та іншими негативними наслідками для потерпілої особи.

Разом із тим, тривалість таких наслідків не є тотожною виникненню нового самостійного ушкодження здоров`я, яке за своєю правовою природою могло б утворювати окрему підставу для нового компенсаційного зобов`язання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно зі ст. 153 Кодексу законів про працю України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця.

Ст. 13 Закону України «Про охорону праці» встановлено обов`язок роботодавця створювати на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів та забезпечувати додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом частин 1 та 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Частиною 5 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас відповідно до частини 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Системне тлумачення наведених положень законодавства свідчить, що право на компенсацію моральної шкоди виникає внаслідок заподіяння відповідної шкоди, тоді як спосіб її відшкодування визначається законом, договором або судовим рішенням.

Можливість здійснення щомісячних платежів не означає необмеженого виникнення нових самостійних вимог про компенсацію однієї й тієї самої моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди має компенсаційний характер та спрямоване на справедливе відновлення порушеного немайнового права потерпілої особи.

Водночас, таке відшкодування не може перетворюватися на спосіб багаторазового отримання компенсації за одне й те саме порушення права та ті самі наслідки ушкодження здоров`я.

Отже, визначальним для вирішення спору є не лише встановлення факту професійного захворювання та пов`язаних із ним страждань, а й з`ясування того, чи було раніше реалізовано право Позивача на компенсацію моральної шкоди за відповідне ушкодження здоров`я.

У постанові від 20.11.2019 р. у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) Велика Палата Верховного Суду розглянула питання визначення моменту виникнення права на відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, та застосування законодавства, чинного на відповідний момент.

Зокрема, у пунктах 36, 37 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право потерпілого на відшкодування моральної шкоди виникає з дня встановлення медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.

Застосовуючи наведений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65 % та III групу інвалідності у зв`язку з професійними захворюваннями вперше встановлено 20.05.2009 р.

Отже, саме з цієї дати у Позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідним ушкодженням здоров`я.

Подальші огляди МСЕК, під час яких підтверджувався раніше встановлений ступінь втрати професійної працездатності, не змінюють моменту первинного виникнення зазначеного права.

Частина 5 ст. 23 ЦК України встановлює загальне правило одноразовості відшкодування моральної шкоди.

Зазначене положення спрямоване на забезпечення справедливого балансу між правом потерпілої особи на компенсацію заподіяних їй немайнових втрат та необхідністю недопущення повторного покладення на заподіювача шкоди обов`язку компенсувати ті самі наслідки одного порушення права.

У постанові Верховного Суду від 15.10.2025 р. у справі № 180/1013/24, предметом розгляду якої було відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику втратою здоров`я внаслідок роботи у шкідливих умовах, наведено тлумачення частини 5 ст. 23 ЦК України, відповідно до якого за загальним правилом компенсація моральної шкоди здійснюється одноразово, а виняток із цього правила може бути встановлений договором або законом.

У цій постанові Верховний Суд також звернув увагу на необхідність установлення фактичної підстави виникнення компенсаційного зобов`язання, зокрема факту завдання моральної шкоди, а не лише дати первинного встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, визначення моменту виникнення права на відшкодування моральної шкоди та встановлення обставин реалізації цього права є взаємопов`язаними, але не тотожними питаннями.

Первинне встановлення стійкої втрати професійної працездатності має значення для визначення часу виникнення права на компенсацію, тоді як вирішення питання про можливість повторного стягнення моральної шкоди потребує з`ясування, чи було відповідне право вже реалізовано.

При цьому, повторне проходження МСЕК, підтвердження раніше встановленої втрати професійної працездатності, тривале лікування або встановлення інвалідності безстроково не утворюють автоматично нового компенсаційного зобов`язання.

Інший підхід фактично означав би, що кожне наступне підтвердження медичних наслідків професійного захворювання створювало б самостійне право на нове стягнення моральної шкоди, незалежно від того, чи була така шкода вже компенсована.

Це суперечило б компенсаційній природі відповідного зобов`язання та загальному правилу, встановленому частиною 5 ст. 23 ЦК України.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок професійних захворювань, уже було предметом судового розгляду.

На підтвердження зазначених доводів Апелянт посилається на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25.10.2010 р. у справі № 2-П-2157-10 та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 р. у справі № 22ц-24991/10.

Зі змісту наданих копій зазначених рішень вбачається, що місцевим судом було присуджено на користь ОСОБА_1 40 000,00 грн моральної шкоди, а за результатами апеляційного перегляду її розмір визначено в сумі 33 000,00 грн.

Попередній судовий спір стосувався компенсації моральної шкоди, заподіяної Позивачу внаслідок професійних захворювань, пов`язаних із роботою у шкідливих умовах праці.

Натомість у справі, що переглядається, Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення 562 055,00 грн моральної шкоди наслідками професійних захворювань, установлених у 2009 році, та подальшим підтвердженням втрати професійної працездатності.

При цьому, Позивач не посилається на встановлення нового професійного захворювання, не наводить відомостей про новий самостійний випадок ушкодження здоров`я, а надані ним медичні документи підтверджують збереження раніше встановленого ступеня втрати професійної працездатності.

Таким чином, доводи Відповідача про попереднє судове визначення компенсації моральної шкоди мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки безпосередньо стосуються питання реалізації Позивачем права, на захист якого подано цей позов.

Відповідно до частини 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою зазначеної статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Водночас частиною 3 ст. 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, копії судових рішень 2010 року Відповідач подав разом з апеляційною скаргою.

Апелянт зазначив, що відповідні документи отримані його представником 10.09.2026 р.

Водночас, Відповідач не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали йому отримати та подати зазначені судові рішення під час розгляду справи судом першої інстанції, та не надав доказів існування таких перешкод.

При цьому, сам по собі факт отримання представником Відповідача копій судових рішень у вересні 2026 року не свідчить про неможливість їх подання раніше з причин, що не залежали від Відповідача.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що наведені в апеляційній скарзі доводи стосуються існування раніше ухвалених судових актів, їх змісту та правових наслідків для спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Ст. 18 ГПК України також установлено обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Водночас, обов`язковість судового рішення та можливість перевірки відомостей про його існування не скасовують вимог процесуального закону щодо встановлення обставин, які мають значення для вирішення іншого спору.

З огляду на істотне значення доводів апеляційної скарги про попереднє вирішення питання компенсації моральної шкоди, колегія суддів вважає необхідним перевірити відповідні відомості незалежно від процесуальної позиції Відповідача щодо причин неподання копій судових рішень до суду першої інстанції.

За результатами самостійної перевірки відомостей колегією суддів встановлено факт ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25.10.2010 р. у справі № 2-П-2157-10 та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 р. у справі № 22ц-24991/10, яким остаточно визначено розмір компенсації моральної шкоди Шевченку С.Г. у сумі 33 000,00 грн.

Встановлені за результатами такої перевірки обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими обставинами справи з урахуванням вимог статей 74, 86, 269 ГПК України.

За умови підтвердження за результатами зазначеної перевірки змісту та остаточності судових рішень 2010 року колегія суддів виходить із того, що право Шевченка С.Г. на компенсацію моральної шкоди, завданої відповідними професійними захворюваннями, уже було предметом судового захисту.

При цьому, за результатами попереднього судового розгляду розмір компенсації визначено остаточним судовим рішенням у сумі 33 000,00 грн.

Визначення судом компенсації моральної шкоди є реалізацією передбаченого ст. 23 ЦК України способу захисту порушеного немайнового права.

Наявність тривалих наслідків професійного захворювання, зокрема необхідності подальшого лікування, фізичних обмежень та збереження інвалідності, не свідчить сама по собі про виникнення нового самостійного права на компенсацію, якщо такі наслідки є продовженням раніше встановленого ушкодження здоров`я.

У справі, що переглядається, Позивач обґрунтовує свої вимоги тими самими професійними захворюваннями, які були встановлені у 2009 році.

Повторні огляди МСЕК підтверджують незмінність ступеня втрати професійної працездатності — 65 %.

Встановлення III групи інвалідності безстроково з 01.06.2019 р. не свідчить про новий самостійний випадок ушкодження здоров`я.

Отже, за відсутності доведених обставин нового самостійного ушкодження здоров`я або іншої передбаченої законом підстави для нового компенсаційного зобов`язання повторне стягнення моральної шкоди за наслідки тих самих професійних захворювань суперечило б частині 5 ст. 23 ЦК України.

При цьому, обставина, що Позивач продовжує зазнавати фізичних і душевних страждань у зв`язку з професійними захворюваннями, сама по собі не спростовує принципу одноразовості компенсації.

Такі страждання характеризують тривалість наслідків ушкодження здоров`я, але не свідчать автоматично про виникнення нового зобов`язання роботодавця з їх відшкодування.

Колегія суддів також зазначає, що встановлення у 2019 році безстрокової інвалідності не може розглядатися як самостійна підстава для повторного стягнення моральної шкоди лише з огляду на те, що таке рішення МСЕК ухвалене після попереднього судового визначення компенсації.

Визначальним є характер ушкодження здоров`я та фактичних обставин, з якими Позивач пов`язує виникнення права на компенсацію, а не дата документа, яким підтверджується тривалість раніше встановлених наслідків.

Таким чином, за умови належного процесуального встановлення факту попереднього присудження компенсації за ті самі професійні захворювання підстави для її повторного стягнення відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 175 цього Кодексу.

Застосування зазначених норм процесуального права передбачає встановлення одночасної тотожності сторін, предмета та підстав позову.

Тотожність предмета позову визначається змістом матеріально-правової вимоги, а тотожність підстав — сукупністю фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує таку вимогу.

При цьому, однакова правова природа вимог не завжди свідчить про їх повну процесуальну тотожність.

У справі, що переглядається, Позивач посилається, зокрема, на тривалість негативних наслідків професійних захворювань, необхідність подальшого лікування та встановлення безстрокового характеру інвалідності у 2019 році.

Наведені обставини потребують матеріально-правової оцінки щодо їх здатності утворювати нову самостійну підставу для компенсації моральної шкоди.

Водночас, відсутність нового матеріального права на повторне стягнення компенсації за наслідки раніше встановленого ушкодження здоров`я не є тотожною встановленню всіх процесуальних умов для закриття провадження у справі.

Колегія суддів виходить із того, що вирішальним у спірних правовідносинах є питання обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги, зокрема наявності правових підстав для повторного відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, за відсутності встановленої сукупності всіх умов, передбачених пунктом 3 частини 1 ст. 231 ГПК України, підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Водночас, це не перешкоджає суду апеляційної інстанції вирішити спір по суті та надати оцінку обґрунтованості позовних вимог з урахуванням норм матеріального права.

Отже, клопотання Апелянта про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд правильно встановив факт виникнення у Позивача професійних захворювань, їх зв`язок з умовами праці та наявність стійкої втрати професійної працездатності.

Однак, наявність професійного захворювання та пов`язаних із ним страждань не є безумовною підставою для повторного стягнення компенсації моральної шкоди, якщо право на таку компенсацію за відповідне ушкодження здоров`я вже було реалізовано.

При вирішенні спору необхідно враховувати не лише факт ушкодження здоров`я, а й правову природу компенсаційного зобов`язання, момент виникнення права на відшкодування та наслідки попереднього судового визначення компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 275 ГПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно зі ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому, заявлення Апелянтом вимоги про закриття провадження у справі не виключає можливості ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в позові, якщо для цього встановлено відповідні матеріально-правові та процесуальні підстави.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів виходить із того, що право на відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання не виникає повторно лише у зв`язку з проходженням чергового огляду МСЕК, підтвердженням раніше встановленого ступеня втрати професійної працездатності або встановленням інвалідності безстроково.

У разі належного процесуального встановлення факту попереднього присудження компенсації за наслідки тих самих професійних захворювань повторне стягнення моральної шкоди за відповідні наслідки суперечить частині 5 ст. 23 ЦК України.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог не відповідає правильному застосуванню зазначеної норми матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Водночас, вимога Апелянта про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки спір вирішується по суті шляхом оцінки наявності матеріально-правових підстав для повторного відшкодування моральної шкоди.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів, ураховуючи встановлені під час апеляційного розгляду обставини попереднього присудження Позивачеві компенсації моральної шкоди за наслідки тих самих професійних захворювань та відсутність нових самостійних підстав для її повторного відшкодування, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відтак оскаржуване рішення не відповідає встановленим під час апеляційного перегляду обставинам справи та вимогам частини 5 ст. 23 ЦК України, що відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно зі статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ) скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

10. Судові витрати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Оскільки предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі зазначеної норми.

Водночас, Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір, у розмірі 10 117,00 грн.

Згідно з частиною 3 ст. 129 ГПК України у разі залишення без задоволення позову особи, звільненої від сплати судового збору, судовий збір, сплачений Відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2026 р. у справі № 904/2684/25 ( 904/4235/26 ) - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення 562 055,00 грн моральної шкоди - відмовити.

У задоволенні вимоги апеляційної скарги про закриття провадження у справі - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.11.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз