Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №910/6445/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. Справа№910/6445/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026

у справі №910/6445/26 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К»

про стягнення 301 045, 24 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 301 045, 24 грн за договором поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості у справі № 910/6237/25. Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 910/6237/25 у задоволенні позову було відмовлено, оскільки позивач не довів факту реалізації товару відповідачем (п. 9.2 Договору), а відтак вимоги були визнані передчасними. Оскільки з моменту поставок товару пройшло понад 4 роки, однак питання його оплати або повернення залишалося неврегульованим через заяви відповідача про нібито «нереалізацію» майна, позивач, діючи добросовісно, звернувся до відповідача із вимогою-пропозицією щодо проведення спільної інвентаризації та остаточного врегулювання зобов`язань №1 від 24.03.2026, проте відповідач на вимогу не відповів, доступу до товару не надав, чим підтвердив свою недобросовісну поведінку.

Господарський суд міста Києва рішенням від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» про стягнення 301 045,24 грн. Витрати зі сплати судового збору та послуг адвоката позивача поклав на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод».

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дослідивши надані відповідачем докази, встановив відсутність доказів поставки Товариству товару (видаткові накладні, тощо), доказів здійснення відповідачем часткових оплат, а також доказів реалізації Товариством товару, а тому позовні вимоги позивача залишив без задоволення.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 16.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що обставини щодо факту поставки товару за Договором №8100 від 26.01.2016, переходу права вимоги до позивача, розміру заборгованості (переданої за Актом звірки від 30.12.2022) та здійснення відповідачем часткових оплат на користь нового кредитора вже були встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №910/6237/25.

Позивач наголошує, що у своїй позовній заяві чітко пояснив, що він об`єктивно не може надати докази реалізації, оскільки товар, склади та внутрішня бухгалтерська звітність знаходяться під виключним контролем відповідача. Саме тому, позивач запропонував провести спільну інвентаризацію, але відповідач офіційно відмовився допустити позивача до товару.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/6445/26 з Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/6445/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 07.09.2026.

17.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач вказує, що позивач не будучи стороною договору поставки від 26.01.2016 № 8100 не вправі вимагати від відповідача виконання будь-яких зобов`язань за цим договором, окрім виконання обов`язку з оплати товару, за умови, що час виконання такого обов`язку настав.

Також відповідач наголошує, що товариство не перешкоджало настанню відкладальної обставини з реалізації/продажу товарів споживачам. Утримання ТОВ «Епіцентр К» від проведення не передбачених договором поставки від 26.01.2016 №8100 дій з інвентаризації, надання інформації щодо місцезнаходження товарів, демонстрації товарів, а також повернення товарів третій особі, яка не є стороною договору, апріорі не може перешкоджати настанню відкладальної обставини з реалізації/продажу товарів споживачам, оскільки між такими діями відсутній причинно-наслідковий зв`язок. Відповідно до конструкції та змісту частини 3 статті 212 Цивільного кодексу України ТОВ «Епіцентр К» не є особою, якій невигідно настання відкладальних обставин, оскільки ТОВ «Епіцентр К» є першою заінтересованою особою у реалізації/продажу товарів споживачам та отримання від цього прибутків.

Враховуючи викладене, ТОВ «Епіцентр К» наголошує, що не вчиняло жодних недобросовісних дій, які б перешкоджали настанню відкладальних обставин з реалізації/продажу товарів споживачам. Доказів протилежного позивачем не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що відкладальні обставини настали в силу приписів частини 3 статті 212 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідач наголошує, що розрахунки з позивачем будуть здійснюватися у відповідності до умов договору поставки по мірі реалізації/продажу товарів споживачам. У разі розірвання договору поставки, поставлений товар у відповідності до умов договору поставки буде повернутий постачальнику.

Розірвання договору поставки з поверненням товару постачальнику призведе до неможливості оплати товару ТОВ «Епіцентр К» на користь ТОВ «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» та накладенням арешту на повернутий товар з подальшою його примусовою реалізацією в рамках відкритих виконавчих проваджень відносно ТОВ «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод». Оскільки такий розвиток подій не відповідає інтересам ТОВ «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» та ТОВ «Дунаєвецький ливарно- механічний завод», - вони утримуються від розірвання договору поставки безпідставно та необґрунтовано наполягаючи на достроковій оплаті товару з боку ТОВ «Епіцентр К» постійно вигадуючи для цього нові приводи.

У свою чергу, відповідно до відкладальних умов договору поставки строк виконання зобов`язання з оплати поставленого товару у ТОВ «Епіцентр К» не наступив.

Також, відповідачем звернуто увагу суду на умисне не отримання позивачем листа-відповіді ТОВ «Епіцентр К» від 10.04.2026 № 616/12 на лист ТОВ «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» від 20.03.2026 № 20/03 з вимогою-пропозицією щодо проведення спільної інвентаризації та остаточного врегулювання зобов`язань за договором поставки №8100.

У відповіді на відзив від 22.09.2026, позивач додатково наголошує на тому, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №910/6237/25 встановлено факт поставки (передачі) товару відповідачу та сальдо взаєморозрахунків, а отже, має преюдиційне значення у даній справі, а вимога відповідача (та суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні) щодо повторного доказування преюдиційно встановлених рішенням суду обставин, шляхом надання видаткових накладних є прямим порушенням процесуального закону

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (покупець) укладено договір поставки №8100 (Договір поставки), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов`язався приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору поставки).

Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях та/або інших документах згідно умов Договору, підписаних постачальником та покупцем (п. 1.2 Договору поставки).

У випадку, якщо частина товару залишається нереалізованою через торговельну мережу покупця, покупець має право повернути її в період дії Договору. Постачальник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту пред`явлення письмової вимоги покупцем забрати цей товар та/або замінити його (рішення за вибором покупця). При отриманні товару, постачальник разом з товаром отримує від покупця накладні на повернення товару (п. 4.12 Договору поставки).

Сума Договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії Договору та вказаних у накладних (п. 8.5 Договору поставки).

Оплата здійснюється у розмірі повної вартості реалізованого товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у Договорі (п. 9.1 Договору поставки).

Оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень (п. 9.2 Договору поставки).

Договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2019. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання Договору, то Договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік (п. 12.1 Договору поставки).

02.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» укладена додаткова угода до Договору поставки, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди продовжити термін дії Договору поставки до 31.12.2023.

Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання Договору, то Договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на кожний наступний календарний рік.

30.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» (новий кредитор) укладено договір № 30/12/22 про відступлення права вимоги (Договір про відступлення), за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає права вимоги за договором № 8100 від 26.01.2016, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі.

Відповідно до п. 2.2 Договору про відступлення первісний кредитор відступає новому кредитору всі права вимоги на загальну суму 763 601, 53 грн, що підтверджується укладеним та підписаним актом звірки взаємних розрахунків від 30.12.2022.

Відповідно до змісту п. 2.3 Договору про відступлення первісним кредитором відступаються права грошової вимоги на суми основної заборгованості (залишку) за товар, а також, в разі наявності достатніх підстав, але не виключено, що підлягало б сплаті первісному кредитору: нарахованих процентів за користування чужими коштами; нарахованих штрафних санкцій в обсязі, визначеному станом на дату відступлення прав вимоги; інших витрат.

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (відповідач) про стягнення 535 917,37 грн, з яких: 403 904,93 грн - сума основної заборгованості, 99 391,37 грн - сума інфляційних збитків, 32 621,07 грн - сума 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 8100 від 26.01.2016 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі №910/6237/25 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 46 900,00 грн закрито. Позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» заборгованість у сумі 357 004,93 грн, 3 % річних у сумі 32 591,50 грн, інфляційні втрати у сумі 96 678,04 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6 398,10 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний товар є фактично реалізованим та відповідно до ч. 1 ст. 530, ч. 4 ст. 254 Цивільного кодексу України, обов`язок відповідача з оплати вартості товару є таким, що настав. Відтак, у Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Епіцентр К» виник борг перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» з оплати отриманого та реалізованого товару.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №910/6237/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/6237/25 в частині часткового задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький ливарно-механічний завод» заборгованості у сумі 357 004,93 грн, 3 % річних у сумі 32 591,50 грн, інфляційних втрат у сумі 96 678,04 грн та витрат зі сплати судового збору у сумі 6 398,10 грн, - скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 357 004, 93 грн, 3 % річних у розмірі 32 591,50 грн та інфляційних втрат у розмірі 96 678,04 грн - відмовлено.

Постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №910/6237/25 мотивована тим, що сторонами погоджено умови оплати товару з вказівкою на подію - «після його реалізації». З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін чи судового рішення про розірвання цього Договору, вимоги позивача про повернення йому нереалізованого товару, аргументи позивача, що він розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони покупця, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар, а у випадку дійсної нереалізації такого товару - на його повернення, відхилено судом апеляційної інстанції за неспроможністю. Суд апеляційної інстанції зауважив, що відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 ЦК України). Разом із тим, на переконання суду позивач, звертаючись до суду з позовом, не довів, що відповідач реалізував товар чи недобросовісно перешкоджав його реалізації, а матеріали справи навпаки містять докази поступової реалізації товару та систематичну сплату, протягом дії Договору поставки, відповідачем на рахунок позивача коштів за реалізований товар.

20.03.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою-пропозицією від 20.03.2026 №20/03, в якій запропонував провести спільну інвентаризацію залишків товару, поставленого за Договором №8100.

Відповідач листом від 10.04.2026 №616/12 не погодився з пропозицією позивача, оскільки договором поставки не передбачено обов`язку відповідача проводити інвентаризації та надавати інформацію щодо місцезнаходження товарів на запити третіх осіб, які не є стороною договору. Також відповідач повторно вказав, що обов`язок з оплати поставленого товару виникає у відповідача після того як він буде реалізований споживачам.

Оскільки, відповідач у добровільному порядку 301 045, 24 грн за договором поставки товарів не сплатив позивач звернувся до суду з даним позовом.

У статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов`язання. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не зазначено якою нормою закону встановлена нікчемність правочину (договору про відступлення права вимоги від 30.12.2022 №30/12/22).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно із статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

На підтвердження передачі товару позивач не надав суду документи, а послався в апеляційній скарзі на обставини встановлені судом апеляційної інстанції в постанові Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №910/6237/25.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В зазначені постанові встановлено, що звертаючись із позовом у справі №910/6237/25, позивач стверджував, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2024 відповідач сплатив на користь позивача 359 696,60 грн заборгованості, внаслідок чого у відповідача за Договором поставки утворилася заборгованість у сумі 403 904,93 грн. На підтвердження заявленого до стягнення розміру боргу позивач надав видаткові накладні за період з 05.04.2021 по 16.02.2022, виписки по особовому рахунку з 01.01.2022 по 23.05.2025, з 18.10.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на відсутність доказів поставки відповідачу товару (видаткові накладні, тощо), доказів здійснення відповідачем часткових оплат також зазначив, що позивачем не надано доказів реалізації відповідачем товару.

За умовами договору поставки, оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень (п. 9.2 Договору поставки).

Умовами Договору не врегульовано порядок вчинення дій стороною або сторонами Договору щодо встановлення даних про обсяг реалізованої продукції у звітному періоді.

Дослідивши матеріали справи та посилання позивача на положення частини третьої статті 212 ЦК України як на підставу для визнання обставини реалізації товару такою, що настала, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наступне.

За змістом частини третьої статті 212 ЦК України обставина вважається такою, що настала, лише у випадку, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно.

Отже, для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення не лише факту ненастання відповідної обставини, а й конкретних недобросовісних дій сторони, спрямованих на перешкоджання її настанню.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на недобросовісне перешкоджання реалізації поставленого товару.

Умовами договору сторони пов`язали виникнення обов`язку покупця з оплати товару не з фактом його поставки, а з фактом подальшої реалізації такого товару споживачам.

Водночас, договором не визначено ані порядку фіксації відповідної господарської операції, ані способу та періодичності надання постачальнику інформації про обсяги реалізації, ані документів, якими має підтверджуватися така реалізація.

За таких обставин позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення заборгованості, повинен був надати належні та допустимі докази фактичної реалізації відповідачем поставленої продукції, визначити її обсяг та вартість, а також підтвердити настання передбаченого договором строку оплати відповідної продукції.

Однак, таких доказів позивачем не надано. Натомість, позивач фактично ототожнює факт поставки товару з фактом його реалізації, що суперечить погодженим сторонами умовам договору та не враховує відмінності між цими господарськими операціями.

Таким чином, за відсутності доказів фактичної реалізації товару, а також доказів недобросовісного перешкоджання відповідачем настанню відповідної обставини, відсутні правові підстави вважати таку обставину такою, що настала, на підставі частини третьої статті 212 ЦК України.

Відтак, позивачем не доведено настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання, а отже, і факту порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Судом апеляційної інстанції враховано добросовісність поведінки відповідача про яку свідчить і те, що останній самостійно, без пред`явлення відповідних вимог з боку позивача, здійснював часткову оплату поставленого товару в міру його реалізації кінцевим споживачам.

Така поведінка відповідача узгоджується з погодженим сторонами порядком виконання договірних зобов`язань та свідчить про те, що відповідач не ухиляється від виконання обов`язку з оплати товару, а здійснює розрахунки відповідно до фактичного обсягу реалізованої продукції.

Отже, самостійне здійснення відповідачем часткових оплат у міру реалізації товару спростовує доводи про його недобросовісну поведінку та відсутність наміру виконувати договірні зобов`язання.

Крім того, про добросовісність поведінки відповідача свідчить і зміст його відповіді на вимогу позивача щодо проведення спільної інвентаризації товару, у якій відповідач зазначив, що оплата за поставлену продукцію здійснюватиметься після її реалізації споживачам відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, відповідач не заперечував свого обов`язку щодо оплати поставленого товару та не відмовлявся від виконання договірних зобов`язань, а лише вказував на необхідність дотримання погодженого сторонами порядку розрахунків.

Більше того, фактична поведінка відповідача підтверджує зазначену позицію, оскільки останній самостійно здійснював часткові оплати за поставлений товар у міру його реалізації кінцевим споживачам.

Отже, поведінка відповідача, як під час виконання договору, так і у відповідь на звернення позивача свідчить про послідовне дотримання ним погоджених умов договору та відсутність наміру ухилятися від виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 212 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що відповідач недобросовісно перешкоджав настанню обставини, з якою пов`язано виникнення обов`язку з оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 у справі №910/7132/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунаєвецький Ливарно-Механічний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі №910/6445/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/6445/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова