Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них
Дата: 30 вересня 2026 р.
Справа: №920/58/26
Суддя: Мальченко А.О.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2026 р. Справа№ 920/58/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації»
на рішення Господарського суду Сумської області від 11.06.2026
у справі № 920/58/26 (суддя Д.В. Вдовенко)
за позовом Приватного підприємства професійно-технічного навчального закладу соціальної реабілітації «Школа інклюзивної реалізації інвалідів» Громадської організації «Спілка інвалідів «Жага життя»
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 8»
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 9»
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 10»
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еспланада»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Сумської міської ради
про встановлення порядку користування земельною ділянкою,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство професійно-технічного навчального закладу соціальної реабілітації «Школа інклюзивної реалізації інвалідів» Громадської організації «Спілка інвалідів «Жага життя» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 8», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 9», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 10» та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еспланада» про встановлення порядку користування земельною ділянкою, а саме: виділити у виключне користування ПП «ПТНЗ СР «Школа інклюзивної реалізації інвалідів» частину земельної ділянки загальною орієнтовною площею 8,3238 га у межах та конфігурації згідно з Планом-схемою, що є додатком до договору від 20.11.2025; виділити у виключне користування відповідачам (ОСББ) земельні ділянки для обслуговування багатоквартирних будинків у межах, визначених Планом-схемою (фактична пряма забудова та нормативна прибудинкова територія); залишити у спільному користуванні землі загального користування (проїзди, дороги).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 11.06.2026 у справі №920/58/26 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 15, 16, 181 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 15, 88, 95, 122-124, 152 ЗК України та встановленими судом обставинами недоведення позивачем наявності порушення його прав та законних інтересів відповідачами.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне підприємство «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норму статей 88, 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Суд першої інстанції безпідставно поклав в основу оскаржуваного рішення доводи Сумської міської ради залишивши поза увагою доводи позивача.
Суд також залишив поза увагою ту обставину, що предметом позову є вирішення виключно горизонтального (приватноправового) спору між суміжними фактичними користувачами (ОСББ та позивачем) щодо просторових меж їхнього щоденного співіснування. Законодавство України (зокрема, стаття 152 ЗК України) дозволяє власнику чи користувачу вимагати усунення будь-яких порушень його прав, навіть тих, що не пов`язані з позбавленням володіння.
Встановлення порядку користування судовим рішенням не створює нових речових прав на землю, не ділить її кадастрово, а лише тимчасово врегульовує фактичне користування до моменту, коли міська рада проведе офіційний поділ.
Суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.05.2025 у справі № 523/10906/17.
Суд не надав належної оцінки тій обставині, що позивач ще до моменту звернення до суду розробив Схему поділу та Договір про встановлення порядку користування, які були успішно підписані та нотаріально посвідчені з іншими підприємствами (ТОВ «Компослуги», ПрАТ «Сумбуд»). ОСББ ж ухилилися від підписання цього договору, не надавши альтернативних варіантів, чим фактично заблокували можливість позивача облаштовувати інклюзивну інфраструктуру.
У даній справі № 920/58/26 суд першої інстанції використав факт неоформлення позивачем договору оренди із Сумською міською радою як абсолютну підставу для відмови у захисті. Суд повністю проігнорував те, що позивач подав негаторний позов (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).
Блокування відповідачами (ОСББ) процедури погодження меж прибудинкових територій створює реальні перешкоди позивачу в обслуговуванні його майна. Замість того, щоб усунути ці перешкоди шляхом встановлення тимчасового порядку користування (до моменту кадастрового поділу ділянки), суд першої інстанції фактично законсервував конфлікт, залишивши позивача заручником ситуації та свавілля ОСББ, які самі використовують землю без договорів. Таке застосування статті 120 ЗК України є поверхневим і суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо захисту фактичних законних землекористувачів.
У даній справі земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а не у спільній частковій власності позивача і відповідачів. Отже, пряма норма, яка б регулювала, як саме декілька власників різних будівель, розташованих на одній неподільній ділянці, повинні ділити між собою територію для обслуговування до моменту укладення договорів оренди, в законодавстві відсутня. Це прогалина в праві, для подолання якої стаття 8 ЦК України та стаття 8 ЗК України імперативно приписують суду застосовувати аналогію закону - тобто норми, що регулюють подібні за змістом відносини.
16.09.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 9» на апеляційну скаргу, у якому ОСББ просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Позивач не є ані орендарем земельної ділянки, ані її постійним користувачем, доказів звернення Позивача до Сумської міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою чи її частиною у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, як і доказів того, що оформленню такого права перешкоджають Відповідачі, а тому відсутні обставини, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу Позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 8», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сонячна брама 10», Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Еспланада» та Сумська міська рада не скористались правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу у строк, встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 (до 17.09.2026) не подали.
У судовому засіданні 01.10.2026 взяв участь представник Позивача. Інші учасники судового процесу у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.
Вирішуючи питання про можливість розгляду спору за відсутності представників сторін, які не з`явились, колегія суддів враховує думку присутнього у судовому засіданні представника Позивача, який не заперечує проти розгляду спору за таких обставин, та керується таким.
За змістом ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Колегія суддів також зауважує на тому, що відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Отже, зі змісту наведених норм убачається, що відкладення розгляду спору є правом, а не обов`язком суду. А оскільки сторони судового процесу були належним чином повідомлені про дату час та місце проведення судового засідання, однак не повідомили суд про причини неявки, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду спору за відсутності представників сторін, які не з`явились.
У судовому засіданні, яке відбулось 01.10.2026 Позивач підтримав вимоги і доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У цьому ж судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації», відзиву ОСББ «Сонячна брана 9» на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу на праві власності належить об`єкт будівництва (відсоток готовності 58%) - будівля, амбулаторно-поліклінічний комплекс на 150 відвідувачів в зміну з оздоровчим центром, загальною площею 1029,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Сумська область, м. Суми, проспект Лушпи Михайла, буд. 5. Право власності на об`єкт будівництва зареєстроване в реєстрі за позивачем 23.01.2025 (підстава державної реєстрації - договір купівлі-продажу № 237 від 23.01.2025).
Об`єкт будівництва розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:01:008:0015 площею 15,596 га, яка перебуває у комунальній власності, власник - Сумська міська рада.
Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога позивача про встановлення порядку користування земельною ділянкою шляхом виділення у виключне користування ПП «ПТНЗ СР «Школа інклюзивної реалізації інвалідів» частини земельної ділянки загальною орієнтовною площею 8,3238 га у межах та конфігурації згідно з Планом-схемою, що є додатком до договору від 20.11.2025, а також виділення у виключне користування відповідачам (ОСББ) земельні ділянки для обслуговування багатоквартирних будинків у межах, визначених Планом-схемою (фактична пряма забудови та нормативна прибудинкова територія) залишивши у спільному користуванні землі загального користування (проїзди, дороги).
Розглядаючи спір, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, норми ст. ст. 15, 16 ЦК України визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є власником об`єкту незавершеного будівництва, який розташований на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5910136300:01:008:0015. Крім цього об`єкту нерухомості на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:01:008:0015 розташовані також інші об`єкти нерухомості, що належать або перебувають в управлінні позивача, відповідачів, ПрАТ «Сумбуд», ТОВ «Компослуги», ТОВ «Сервіс-дім».
Позивач запропонував відповідачам укласти договір про встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до Схеми поділу, однак відповідачі ухилилися від укладення договору.
За доводами позивача така відмова порушує його права на частину спірної земельної ділянки як власника нерухомості, яка на ній розташована.
З метою захисту порушеного права, позивач звернувся до суду, включивши до позову вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що Позивач вважає себе законним землекористувачем тієї частини спірної земельної ділянки, на якій розміщено належне йому нерухоме майно.
Дійсно, за змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.
Одночасно, ч. 11 ст. 120 ЗК України у редакції, чинній на дату набуття позивачем права власності на нерухомість, встановлено, що якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, земельна ділянка, на якій розташовано належний позивачу об`єкт незавершеного будівництва розташований на земельній ділянці, значно перевищує розмір цього об`єкту. Також, на спірній земельній ділянці розташовано щонайменше чотири багатоквартирних житлових будинки, а також об`єкти нерухомості, що належать ТОВ «Компослуги», ТОВ «Сервіс-Дім» та ТОВ «Сумбуд».
Тобто «Компослуги», ТОВ «Сервіс-Дім», ТОВ «Сумбуд», позивач та відповідачі у справі є фактичними користувачами земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:01:008:0015. При цьому, жодним із зазначених землекористувачів не посвідчено право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщено належне кожному з користувачів нерухоме майно.
Отже, згадані особи є користувачами спірної земельної ділянки без фактичного визначення меж такого землекористування.
У позовній заяві позивач вказує на норму ст. 88 ЗК України, якою визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач вважає себе та інших фактичних користувачів спірної земельної ділянки співкористувачами, тобто особами які здійснюють спільне використання спірної земельної ділянки.
Надаючи оцінку доводам позову, колегія суддів визнає їх такими, що ґрунтуються на помилковому розумінні позивачем норм земельного та цивільного законодавства.
Так, за змістом ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Компослуги», ТОВ «Сервіс-Дім», ТОВ «Сумбуд», позивач та відповідачі у справі у порядку, встановленому законом стали співкористувачами спірної земельної ділянки.
По-перше, як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, єдиним власником спірної земельної ділянки є Сумська міська рада.
По-друге, право на землю ТОВ «Компослуги», ТОВ «Сервіс-Дім», ТОВ «Сумбуд», позивача та відповідачів у справі виникло за різних обставин та підстав. Зокрема, позивач набув право на землю внаслідок набуття ним права на нерухоме майно, тобто в силу норм ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 11 ст. 120 ЗК України.
Відповідно, в силу закону кожен із користувачів спірної земельної ділянки є окремим користувачем певної її частини, а також може набути право користування нею на різних правових підставах. При цьому, реалізація такого права (щодо оформлення права постійного користування чи оренди тієї частини землі, яка перебуває у фактичному користуванні кожного із згаданих осіб) залежить виключно від волевиявлення кожного з них.
За таких обставин, доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка перебуває у спільному користуванні визначених ним осіб, а саме, ТОВ «Компослуги», ТОВ «Сервіс-Дім», ТОВ «Сумбуд», позивача та відповідачів у справі ґрунтуються на помилковому розумінні позивачем норм земельного та цивільного законодавства. Доказів набуття у встановленому законом порядку (наприклад, у зв`язку із спільним зверненням до Ради із заявою про надання спірної земельної ділянки у спільне користування) усіма фактичними користувачами права на спірну земельну ділянку позивачем не надано.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України).
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Як встановлено під час апеляційного провадження, позивач, в силу вимог норм ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 11 ст. 120 ЗК України має права на ту частину спірної земельної ділянки, на якій розташовано належний йому об`єкт незавершеного будівництва.
Одночасно, реалізувати право на отримання землі у власність або користування (оренду), позивач може виключно у порядку та на умовах, встановлених земельним законодавством, а саме, ст. 116 ЗК України.
Так, ч. 1 ст. 116 ЗК України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Оскільки позивач не звертався до Ради із заявою про виділ із земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:01:008:0015 тієї її частини, на якій розташовано належний позивачу об`єкт незавершеного будівництва, враховуючи відсутність у матеріалах справи технічної документації, яка визначає межі, площу та конфігурацію земельної ділянки на якій розташовано належний позивачу об`єкт незавершеного будівництва, як і доказів того, що відповідачі порушують його право на використання тієї частини спірної земельної ділянки, на якій розташовано належний позивачу об`єкт нерухомого майна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення відповідачами права позивача на фактичне користування спірною земельною ділянкою або ж його інтересу в оформленні права користування частиною спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 11.06.2026 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на рішення Господарського суду Сумської області від 16.03.2026 у справі № 920/61/26, оскільки підставою для апеляційного перегляду є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення процесуального права виключно у межах розгляду справи, що переглядається. У апеляційного суду відсутні повноваження для здійснення порівняльного аналізу застосування судом першої інстанції норм матеріального права у межах інших справ.
Не підтвердились під час апеляційного провадження доводи позивача про необхідність застосування ст. 391 ЦК України до спірних правовідносин сторін, оскільки позивачем не надано доказів, які б визначали межі, площу та конфігурацію тієї частини земельної ділянки, що перебуває у його фактичному користуванні, як і доказів того, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою.
Безпідставними є доводи позивача про те, що предметом позову є вирішення виключно горизонтального (приватноправового) спору між суміжними фактичними користувачами (ОСББ та позивачем) щодо просторових меж їхнього щоденного співіснування, оскільки спір як такий - відсутній. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що і позивач і відповідачі мають намір використовувати для власних потре б одну і ту ж частину спірної земельної ділянки.
Колегія суддів також відхиляє посилання позивача на ту обставину, що ним ще до звернення до суду було розроблено Схему поділу та Договір про встановлення порядку користування, які були успішно підписані та нотаріально посвідчені з іншими підприємствами (ТОВ «Компослуги», ПрАТ «Сумбуд»). Матеріали справи не містять доказів набуття позивачем та особами, що підписали договір у спільне користування спірну земельну ділянку. Позивач на власний розсуд визначив межі, площу та конфігурацію частин земельної ділянки, що перебувають у фактичному користуванні інших осіб. При цьому, позивач не є власником або ж користувачем усієї земельної ділянки. Тому, такі дії суперечать ст. ст. 116, 122 ЗК України.
Відмовляючись підписувати складений позивачем договір, ОСББ діяли у межах прав, наданих їм цивільним та земельним законодавством. Одночасно, позивачем не наведено жодної норми матеріального права, яка б зобов`язувала відповідачів підписати такий договір.
Колегія суддів також не вбачає підстав для застосування аналогії права чи аналогії закону до спірних правовідносин сторін.
За нормою ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Як було зазначено під час судового розгляду і судом першої інстанції, і колегією суддів, порядок набуття земельної ділянки її фактичним користувачем внаслідок набуття ним права власності на об`єкт незавершеного будівництва чітко врегульований ст. ст. 120, 122, 124 ЗК України, відповідно, підстави для застосування ст. 8 ЦК України відсутні. Те, що позивач не має на меті витрачати грошові кошти на виготовлення технічної документації на землю, не є підставою для застосування аналогії закону та зобов`язання відповідачів укладати договір не передбачений чинним законодавством для такої категорії землекористувачів як ОСББ.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, зробленими за результатами апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Приватне підприємство «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Школа інклюзивної реалізації інвалідів та професійної адаптації» на рішення Господарського суду Сумської області від 11.06.2026 у справі № 920/58/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 11.06.2026 у справі № 920/58/26 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 920/58/26 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.11.2026.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua