Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №910/2402/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2026 р. Справа№ 910/2402/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Спаських Н.М.

Горбасенка П.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.11.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 (повний текст складено 29.07.2026)

у справі № 910/2402/26 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 21 280 630,80 грн

та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто»

про стягнення 5 383 999,59 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» (далі - Завод) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - Товариство) про визнання незаконною та безпідставною відмову останнього від прийняття поставленого позивачем товару за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.04.2025 №2504000014. Крім того, позивач просив суд зобов`язати відповідача виконати обумовлене вказаним правочином зобов`язання в натурі шляхом прийняття товару.

05.05.2026 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, у якій останній просив стягнути з відповідача 21 280 630,80 грн вартості товару за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 02.04.2025 № 2504000014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, всупереч принципу добросовісності та забороні суперечливої поведінки (естопелю), безпідставно відмовився прийняти товар після усунення позивачем недоліків, виявлених під час первинного вхідного контролю. За твердженням позивача, під час первинного огляду відповідач не заявляв зауважень щодо технічної документації, діаграм вантажопідйомності та використання штатної лебідки, однак після усунення первісних недоліків висунув нові зауваження. Позивач надав документи на підтвердження відповідності товару вимогам безпеки та технічним характеристикам, проте відповідач їх не врахував та остаточно відмовився від прийняття товару. На думку позивача, такі технічні зауваження не ґрунтувалися на умовах договору чи вимогах чинних нормативних актів, а дії відповідача свідчили про зміну ним технічних вимог до предмета закупівлі після укладення договору та недобросовісну і суперечливу поведінку. У зв`язку з цим позивач вважав належним та ефективним способом захисту порушеного права стягнення з відповідача вартості переданого за договором товару.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що поставлений Заводом товар не відповідав технічним вимогам договору, а сам факт його доставки не свідчив про належне виконання договірних зобов`язань, оскільки поставка вважалася завершеною лише після підписання сторонами акта вхідного контролю без зауважень. При цьому відповідач посилався на відсутність у договорі та Порядку № 760 обмежень щодо можливості зупинення вхідного контролю у разі виявлення нових недоліків товару. Оскільки, за твердженням відповідача, після повторної перевірки товар знову не відповідав умовам договору, його було повернуто постачальнику. Відтак, відповідач вважав, що права Заводу порушені не були.

Навпаки, на думку відповідача, матеріали справи свідчили про порушення договірних зобов`язань саме Заводом, а не Товариством, у зв`язку з чим Товариство подало зустрічний позов про стягнення із Заводу 5 383 999,59 грн, з яких 3 255 936,51 грн пені та 2 128 063,08 грн штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням Заводом умов вищевказаного договору в частині своєчасної поставки обумовленого товару.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, Завод зазначав, що поставив обумовлений договором товар у встановлений строк, що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними. На думку Заводу, відсутність підписаних сторонами актів вхідного контролю не свідчить про непоставку товару, оскільки документальне оформлення прийняття товару не може підміняти фактичне виконання ним договірного зобов`язання. Первинно виявлені недоліки товару були усунуті в межах передбаченого договором 30-денного строку, після чого техніку повторно поставлено замовнику, а її відповідність вимогам безпеки та технічним характеристикам підтверджена висновком незалежної акредитованої експертної організації, який, за твердженням Заводу, спростовує зауваження, викладені у спірних актах вхідного контролю.

Завод також зазначав про відсутність своєї вини у несвоєчасній поставці товару, оскільки, на його думку, мало місце прострочення кредитора, який без достатніх правових підстав відмовився прийняти передану техніку. У зв`язку з цим Завод просив відмовити у задоволенні зустрічного позову Товариства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/2402/26 первісний позов задоволено в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що первісно виявлені під час вхідного контролю недоліки товару були Заводом усунуті у встановлений договором строк, що підтверджено актами комісії Товариства, а наведені останнім під час повторного контролю зауваження не ґрунтуються на умовах договору та вимогах чинного законодавства. Суд встановив, що договором не передбачено вимог щодо форми та змісту паспортів, інструкцій з експлуатації чи діаграм вантажопідйомності, а НПАОП 0.00-1.80-18 не встановлює обмежень щодо способу досягнення передбаченого договором технічного показника - глибини опускання люльки не менше 5 м. При цьому відповідність поставленої техніки вимогам безпеки та технічним характеристикам підтверджується наявною у матеріалах справи технічною документацією та документами виробника, тоді як Товариство не надало належних доказів на спростування цих обставин.

Крім того, місцевий господарський суд виходив з того, що під час первісного приймання Товариство не заявляло зауважень щодо використання штатної лебідки та технічної характеристики щодо глибини опускання люльки, а тому посилання на зазначені обставини як на підстави для відмови у прийнятті товару під час повторного контролю свідчили про суперечливу поведінку відповідача. Суд також зазначив, що Товариство не обґрунтувало неможливість проведення повторного приймання товару одразу після його повторної поставки, внаслідок чого Завод був позбавлений можливості усунути нові зауваження до закінчення строку дії договору.

Відхиляючи доводи Товариства про визнання Заводом невідповідності товару умовам договору шляхом підписання акта про повернення продукції, суд зазначив, що такий акт лише фіксував факт приймання-передачі товару та не підтверджував його якісних характеристик. При цьому прийняття Заводом повернутого товару було зумовлено необхідністю уникнення подальшого нарахування плати за його зберігання відповідно до умов договору.

Щодо зустрічних позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що умовами договору не передбачено звільнення постачальника від відповідальності за порушення строку поставки у зв`язку з необхідністю усунення недоліків товару. Водночас суд дійшов висновку, що вимога Товариства про стягнення пені за порушення негрошового зобов`язання не узгоджується з імперативними приписами статті 549 ЦК України, оскільки пеня може нараховуватися за прострочення саме грошового зобов`язання.

Крім того, місцевий господарський суд врахував, що після усунення первісних недоліків Завод повторно поставив товар 27 листопада 2025 року, а подальше ухилення Товариства від його прийняття було необґрунтованим. При цьому строк порушення Заводом строку поставки з 30 жовтня по 26 листопада 2025 року не перевищував 30 календарних днів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування передбаченого договором штрафу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 18.08.2026 (судом зареєстровано 19.08.2026) Акціонерне товариство «Укртрансгаз» через Електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/2402/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічні позовні вимоги про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 5 383 999,59 грн, з яких 3 255 936,51 грн - пеня, 2 128 063,08 грн - штраф, задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неможливості нарахування пені за порушення негрошового зобов`язання, не врахувавши, що договір укладено 02.04.2025, тобто на момент дії Господарського кодексу України, положення якого передбачали відповідальність за порушення господарських зобов`язань, у тому числі негрошових. У зв`язку з цим апелянт послався на статтю 58 Конституції України та зазначив, що втрата Господарським кодексом України чинності з 28.08.2025 не має зворотної дії у часі та не впливає на правовідносини, що виникли до цієї дати. Крім того, апелянт зазначив, що пунктом 7.4 договору сторони прямо погодили нарахування пені за прострочення постачальником виконання негрошового зобов`язання з поставки товару, а тому висновок суду першої інстанції про суперечність заявленої вимоги положенням статті 549 Цивільного кодексу України є помилковим.

Також апелянт вважав, що суд першої інстанції помилково застосував як подібну до спірних правовідносин практику Верховного Суду, викладену у постанові від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24, оскільки у зазначеній справі спір виник у сфері податкових правовідносин, які регулюються імперативними нормами податкового законодавства та не передбачають можливості зміни їх сторонами за домовленістю, тоді як у цій справі спір виник із цивільно-правових договірних відносин щодо поставки товару, у межах яких сторони реалізували свободу договору, погодивши умови відповідальності за порушення договірного зобов`язання. Відтак, на думку апелянта, висновки Верховного Суду щодо неможливості договірного врегулювання правовідносин усупереч імперативним нормам податкового законодавства не можуть бути застосовані до спірних цивільно-правових відносин.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зустрічної позовної вимоги Товариства про стягнення штрафу, оскільки, як вважав апелянт, прострочення поставки Товару тривало понад 30 днів. Апелянт зазначав, що відповідно до умов Договору поставка Товару вважається здійсненою лише за умови проходження ним вхідного контролю та його прийняття Покупцем, однак Завод не виконав усіх передбачених Договором вимог щодо поставки Товару, у зв`язку з чим Товар Покупцем прийнято не було. Відтак, апелянт вважав, що прострочення тривало понад 30 календарних днів, що відповідно до пункту 7.4 Договору є підставою для нарахування передбаченого Договором штрафу.

Щодо первісних позовних вимог апелянт зазначив, що предметом первісного позову була вимога Заводу про стягнення вартості товару за Договором у розмірі 21 280 630,80 грн. Водночас матеріали справи не містять документів, які підтверджують належну поставку товару та його прийняття Товариством, тим більше товар повернуто Постачальнику, що ним не заперечується та зазначається у позові. За таких обставин, на думку апелянта, суд першої інстанції не мав підстав стягувати заявлену суму як «основну заборгованість», оскільки цим фактично змінив предмет первісного позову та вийшов за межі заявлених позовних вимог, що суперечить положенням статей 14, 237 ГПК України та принципам змагальності і диспозитивності.

Апелянт також зазначив, що доводи та аргументи Заводу, викладені у позовній заяві та заявах по суті справи, фактично не стосувалися предмета первісного позову, а зводилися до незгоди з умовами Договору та їх довільного тлумачення. Внаслідок цього, на думку апелянта, суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано стягнув з Товариства 21 280 630,80 грн за товар, який у Товариства відсутній, не відповідає умовам Договору та Технічним вимогам і Товариством не було придбано. При цьому апелянт вважав, що Заводом не доведено порушення його прав чи законних інтересів Товариством, а обраний ним спосіб захисту є неналежним та неефективним.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 справа № 910/2402/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Спаських Н.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 15.09.2026.

27.08.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

10.09.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що місцевий господарський суд стягнув визначену позивачем суму, однак у резолютивній частині рішення використав формулювання «основна заборгованість» замість «вартість товару». На думку позивача, таке формулювання лише визначає найменування стягуваної суми, а тому його використання не впливає на законність ухваленого рішення.

Позивач наголосив, що порушеним правом є право продавця на одержання оплати за виготовлений і переданий покупцеві товар, якому кореспондує обов`язок покупця, передбачений пунктами 6.1.1, 6.1.2 договору та статтею 692 ЦК України. При цьому зазначена норма пов`язує право продавця вимагати оплати з фактом відмови покупця прийняти та оплатити товар. Водночас Завод не заперечував можливості здійснення поставки товару після проведення розрахунків.

Також позивач зазначив, що обраний ним спосіб захисту - стягнення вартості товару - визнаний належним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 910/8181/24, тоді як наведена апелянтом судова практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог позивач вважав правильним висновок суду першої інстанції про неможливість нарахування пені за порушення негрошового зобов`язання відповідно до статті 549 ЦК України, яка передбачає її нарахування у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Крім того, позивач зазначив, що після усунення недоліків товар було повторно поставлено в межах установленого договором строку для їх усунення, а тому прострочення поставки з його боку не було. Оскільки прострочення не перевищувало 30 календарних днів, підстави для нарахування штрафу також були відсутні. Довід апелянта про те, що поставка товару взагалі не відбулася, на думку позивача, суперечив обставинам справи, оскільки неприйняття товару після усунення первісних недоліків було зумовлене діями покупця, які свідчили про його непослідовну поведінку та суперечили принципу естопелю.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд поновити строк для подання такого відзиву.

Розглянувши клопотання про поновлення строку на подання відзиву, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 учасникам справи, серед іншого, встановлено 15-денний строк із дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Як вбачається з довідки про доставку електронного документа (а. с. 39, т. 2), відповідну ухвалу позивач отримав 20.08.2026 о 17:40, а відтак, з огляду на положення абзацу другого пункту 5 частини шостої статті 242 ГПК України, днем її отримання є 21.08.2026. Отже, позивач мав подати відзив на апеляційну скаргу до 07.09.2026 включно, однак звернувся до суду з відзивом лише 10.09.2026.

Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим ніж п`ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Процесуальний строк, встановлений судом, не може бути поновлений судом відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, оскільки такий строк підлягає продовженню в порядку визначеному частиною 2 ст. 119 ГПК України, тобто за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку.

Позивач до закінчення встановленого судом строку із заявою про його продовження не звертався, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом. З огляду на викладене колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом із тим, ураховуючи заявлене позивачем альтернативне прохання долучити відзив на апеляційну скаргу до матеріалів справи як пояснення у справі в разі відмови в поновленні строку на його подання, колегія суддів, керуючись статтею 42 ГПК України, долучає зазначений документ до матеріалів справи як письмові пояснення.

11.09.2026 представник позивача просив суд відкласти розгляд справи, призначений на 15.09.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 відкладено розгляд справи на 06.10.2026.

01.10.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/2402/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2026 відповідне клопотання задоволено та вирішено здійснювати розгляд справи № 910/2402/26 у режимі відеоконференції.

05.10.2026 представник позивача просив суд відкласти розгляд справи, призначений на 06.10.2026.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 № 09.1-08/2710/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2402/26 у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 30.09.2026.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 справа № 910/2402/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 справу прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та повідомлено учасників справи про її розгляд у раніше визначені дату й час.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2026 задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та відкладено її розгляд на 20.10.2026.

06.10.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/2402/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2026 відповідну заяву представника позивача вже задоволено та вирішено здійснювати розгляд справи № 910/2402/26 у режимі відеоконференції, підстави для повторного вирішення цього питання відсутні.

19.10.2026 Акціонерне товариство «Укртрансгаз» подало клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії:

- платіжної інструкції від 11.04.2025 №7290 про перерахування АТ «Укртрансгаз» 8 512 252,32 грн на рахунок ТОВ «НВП «Автоскладальний завод Патрон Авто» з призначенням платежу «Оплата за автогiдропiдiймач рах№27 від 04.04 2025 зг. дог. 2504000014 від 02.04.2025 ЗУ922 UA-2025-02-14-010548-a, в т.ч. ПДВ 1418708.72 грн.»;

- податкової накладної від 11.04.2025 № 2 на загальну суму 8 512 252,32 грн;

- розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 19.01.2026 № 1 до податкової накладної № 2 від 11.04.2025;

- податкової накладної від 28.10.2025 № 15 на загальну суму 7 327 384,20 грн;

- розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 11.12.2026 № 1 до податкової накладної № 15 від 28.10.2025;

- податкової накладної від 28.10.2025 № 16 на загальну суму 5 440 994,28 грн;

- розрахунку коригування кількісних і вартісних показників від 11.12.2026 № 2 до податкової накладної № 16 від 28.10.2025.

На думку заявника такі документи підтверджують факт відсутності господарської операції.

Обґрунтовуючи неподання відповідних доказів до суду першої інстанції у встановлений ст. 80 ГПК України строк, Товариство зазначило, що нові докази подані з огляду на те, що відповідні обставини не охоплювалися предметом доказування на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

20.10.2026 Завод подав заперечення на клопотання про долучення додаткових доказів на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Зокрема, Завод зазначив, що Товариство не обґрунтувало причин неподання відповідних доказів ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції у встановлені процесуальним законом строки, з огляду на те, що такі докази перебували в розпорядженні заявника, а їх подання до суду залежало виключно від обраної ним тактики захисту та визначення достатності доказів для підтвердження власної правової позиції у справі.

Відтак, на переконання Заводу, Товариство не навело жодних виняткових обставин, які б об`єктивно перешкоджали поданню відповідних доказів до місцевого господарського суду разом із першою заявою по суті спору (відзивом на позовну заяву) або до апеляційного господарського суду разом з апеляційною скаргою.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 № 09.1-08/2846/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2402/26 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 19.10.2026 по 23.10.2026 та у період з 26.10.2026 по 30.10.2026.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 справа № 910/2402/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 справу прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та повідомлено учасників справи про її розгляд у раніше визначені дату й час.

20.10.2026 у місті Києві оголошено повітряну тривогу з 8 год. 38 хв. по 9 год. 26 хв., з 12 год. 12 хв. по 12 год. 37 хв., з 12 год. 46 хв., станом на 16 год. 00 хв. повітряна тривога у місті Києві триває.

У зв`язку з викладеним, з огляду на загрозу безпеці учасників справи, судове засідання у справі № 910/2402/26 не відбулося, а ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 розгляд справи призначено на 03.11.2026.

Станом на 03.11.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших клопотань/заяв чи пояснень від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні 03.11.2026 були присутні представники сторін. Представник Товариства підтримав подане ним клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, тоді як представник Заводу заперечував проти їх долучення.

Розглянувши клопотання Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, колегія суддів не приймає їх до розгляду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У силу ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.

Так, з аналізу наведених вище норм вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об`єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції. Такі докази мають бути подані з першою заявою по суті спору.

Як уже зазначалося, причини неподання доказів до суду першої інстанції у встановлений ст. 80 ГПК України строк Товариство пояснило тим, що відповідні обставини, на думку заявника, не входили до предмета доказування під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Тобто фактичною причиною неподання відповідачем до суду першої інстанції додаткового доказу є невчинення ним процесуальних дій, визначених ст. ст. 80, 81, 164 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що учасник судового процесу самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами (принцип диспозитивності), у тому числі визначає стратегію захисту. Зокрема, сторона самостійно визначає обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а також докази, якими вважає за необхідне підтвердити відповідні обставини.

У цій справі додаткові докази, про долучення яких до матеріалів справи просить Товариство, перебували в його розпорядженні ще на стадії розгляду справи місцевим господарським судом, а відтак, об`єктивних перешкод для їх своєчасного подання не існувало. Водночас Товариство, реалізуючи на власний розсуд надані йому процесуальні права, самостійно визначило обсяг доказів, які вважало достатніми для обґрунтування своєї правової позиції, та не вважало за необхідне подавати інші наявні в нього докази.

На переконання суду, відсутність на тій чи іншій стадії судового процесу суб`єктивної волі сторони на реалізацію певного процесуального права не може у подальшому розглядатися як об`єктивна обставина, що від неї не залежала.

Таким чином, відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо їх долучення до матеріалів справи та надання їм оцінки.

Разом з тим, у судовому засіданні представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, тоді як представник позивача заперечував проти її задоволення.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції частковому скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.04.2025 між Товариством і Заводом за результатами проведеної у порядку Закону України "Про публічні закупівлі" процедури відкритих торгів № UA-2025-02-14-010548-a було укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2504000014, за умовами якого останній зобов`язався у визначений цим правочином строк передати у власність Товариства товар - "Великовантажні мототранспортні засоби (Автомобільні вишки)", найменування (номенклатура, асортимент), кількість, одиниці виміру, ціна за одиницю, інші вимоги до якого зазначені у специфікації (додаток № 1), а Товариство - прийняти й оплатити такий товар.

Цей договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. вказаного правочину якість і комплектність товарів повинні відповідати вимогам ГОСТ, ДСТУ, технічних умов, технічної або іншої документації, які зазначаються в специфікації й містять вимоги до якості товарів. Якість товарів не повинна бути нижчою від вимог щодо якості, встановлених чинним законодавством України та умовами договору для таких видів товарів.

За пунктами 3.1., 3.3. договору його ціна становить 21 280 630,80 грн з ПДВ. Ціна за одиницю товару наведена в специфікації.

Пунктами 4.1., 4.2.3. вказаного правочину визначено, що розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем на зазначений у розділі 15 цього договору рахунок постачальника грошових коштів. Покупець зобов`язаний оплатити постачальнику вартість переданих товарів, з урахуванням суми авансового платежу, у разі його здійснення, не раніше 7-ми та не пізніше 15-ти календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами пункту 5.7. цього правочину.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.3., 5.5. договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки визначається у специфікації), Інкотермс (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року), з урахуванням умов пункту 5.1. цього правочину. Постачальник несе всі витрати, пов`язані з поставкою товарів, у тому числі транспортні витрати, до моменту передачі товарів покупцю в місці поставки. Моментом виконання обов`язку продавця передати товари покупцеві є вручення товарів покупцеві за видатковою накладною в місці поставки.

Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором і відсутність у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів, а також щодо виконання постачальником інших вимог, встановлених чинним законодавством України та цим правочином до поставки товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України. Датою поставки товарів за договором є приймання покупцем товарів на підставі підписаного ним без зауважень акта вхідного контролю ТМЦ, зазначеного в пункті 5.12. цього правочину, за умови передачі постачальником до підписання акта вхідного контролю ТМЦ в повному обсязі таких документів: видаткової накладної; оригіналу рахунку-фактури; товарно-транспортної накладної; оригіналу паспорту та/або сертифікату якості та/або іншого аналогічного документа на кожну одиницю (або партію) товарів; документа про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар (у разі відсутності такої інформації у паспорті та/або сертифікаті якості на товар); експлуатаційної та технічної документації (для кожної одиниці), що стосується експлуатації автомобіля і допоміжного обладнання, що входить в комплектацію (у друкованому вигляді на українській мові); повного пакета документів для реєстрації у Регіональних СЦ МВС України; фактичної калькуляції собівартості товарів, підготовленої виробником такого товару, складеної за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України, - якщо встановлені пунктом 61 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" вимоги щодо ступеня локалізації виробництва товарів поширюються на закупівлю товарів; сертифіката/-тів про походження товарів, виданого/-них компетентним органом країни походження, - якщо країною походження запропонованого учасником товару є країна, з якою Україною укладено міжнародний договір, що виключає застосування до такої закупівлі вимог пункту 61 розділу X Закону України "Про публічні закупівлі" (а також якщо закупівля підпадає під дію положень Закону України "Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі") (пункти 5.6., 5.7. договору).

За пунктами 5.8.-5.10. вказаного правочину, у разі виявлення неналежної якості (комплектності) переданих товарів, покупець має право, незалежно від можливості використання товарів за призначенням, вимагати від постачальника за своїм вибором: пропорційного зменшення вартості товарів; безоплатного усунення недоліків товарів у визначений покупцем строк, але не пізніше 30-ти днів з моменту отримання постачальником повідомлення покупця про виявлені недоліки товарів; відшкодування витрат на усунення недоліків товарів. У разі істотного порушення вимог щодо якості товарів (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку і вимагати повернення сплаченої за товари грошової суми; вимагати заміни неякісних (некомплектних) товарів на товари належної якості (комплектності) у визначений покупцем строк, але не пізніше 30-ти днів з моменту отримання постачальником повідомлення покупця про заміну товарів. Якщо постачальник товарів неналежної якості не є їх виробником, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товарів і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до постачальника.

Відповідно до пункту 5.12., 5.13. договору сторони домовились про приймання покупцем товарів за кількістю та якістю за правилами Порядку № 760, який є обов`язковим для виконання сторонами. Шляхом підписання цього договору постачальник підтверджує, що він ознайомлений з Порядком № 760, погоджується з його умовами, порядком внесення змін до нього, зобов`язується дотримуватись його положень під час виконання зобов`язань за вказаним правочином. Покупець приймає товари за кількістю та якістю зі складанням акта вхідного контролю ТМЦ за формою, наведеною в додатку № 1 до Порядку № 760. Приймання покупцем товарів за кількістю та якістю здійснюється за умови надання постачальником документів, вказаних у пункті 5.7. договору. Неналежне оформлення постачальником документів, зазначених у пунктах 4.3., 5.7. договору, або відсутність хоча б одного з вказаних у цих пунктах документів, неприймання покупцем товарів за кількістю та якістю зі складанням акта невідповідності ТМЦ за кількістю та/або акта невідповідності ТМЦ за якістю, невиконання чи неналежне виконання постачальником інших вимог цього договору, вважається порушенням умов зазначеного правочину, до усунення яких покупець має право відстрочити виконання свого зобов`язання з оплати товарів і вимагати повернення авансового платежу.

Товариство зобов`язалось: прийняти поставлені товари в порядку, визначеному цим договором; оплатити товари своєчасно та в повному обсязі (пункти 6.1.1., 6.1.2. вказаного правочину). У свою чергу, Завод зобов`язався забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам договору, у встановлені цим правочином строки (пункти 6.3.1., 6.3.2. договору).

Відповідно до пункту 7.4. договору за порушення строків поставки товарів або їх недопоставку постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 10 % вартості товарів, поставку яких прострочено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим правочином.

За пунктом 12.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодили найменування товарів, їхні технічні та якісні характеристики, кількість, вартість, строк і місце поставки, а саме: автогідропідіймач РА-0624 у кількості 2-х штук, загальною вартістю 10 176 922,50 грн без ПДВ (5 088 461,25 грн за одиницю товару); автогідропідіймач РА-1324 у кількості 1 штука, вартістю 7 556 936,50 грн без ПДВ. Загальна вартість товару складає 21 280 630,80 грн з ПДВ. Строк поставки - 210 календарних днів з дати укладання договору. Місце поставки: село Угерсько Стрийського району Львівської області.

Установлений договором строк Товариство здійснило доставку обумовленого товару до зазначеного в специфікації місця розвантаження, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних від 28 жовтня 2025 року: № 28/10-1, № 28/10-2, № 28/10-3 (а.с. 25-28), з підписом повноважної особи Товариства та відтиском його печатки про отримання такого товару 28 жовтня 2025 року та 29 жовтня 2025 року відповідно. Разом із вказаним товаром Завод також надав обумовлені пунктом 5.7. договору товаросупровідні документи до вказаної продукції.

28.10.2025 Завод поставив Товариству товар за видатковими накладними № 59, № 60, однак за результатами вхідного контролю комісією Товариства було виявлено недоліки, які зафіксовано в актах від 30.10.2025 № 428, № 428Н, № 430, у зв`язку з чим прийняття товару було зупинено. Після усунення зазначених недоліків Завод повторно поставив товар 27.11.2025, проте за результатами повторного вхідного контролю комісією Товариства було встановлено інші невідповідності товару умовам договору, про що складено акти від 11.12.2025 № 428-1, № 430-1. Листом від 31.12.2025 Товариство повідомило Завод про відмову від прийняття товару та вимагало його забрати, після чого 15.01.2026 Завод вивіз товар зі складу Товариства.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову Завод звернувся до суду з вимогою про стягнення вартості товару, вважаючи необґрунтованою відмову Товариства у його прийнятті за результатами повторного вхідного контролю.

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а згідно з приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (стаття 664 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 613 ЦК України визначено, що кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване йому боржником належним чином, а також вчинити дії, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Статтею 689 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Якщо покупець (одержувач) відмовився прийняти переданий продавцем товар, то він зобов`язаний забезпечити схоронність товару, негайно повідомивши про це продавця. Якщо покупець зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти без достатніх підстав, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частини 1 та 4 статті 690 ЦК України).

У пунктах 68-71, 81, 82, 89-100, 105, 111, 114, 115 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20 березня 2026 року в справі № 910/8181/24 сформовано такі правові висновки щодо застосування положень пункту 5 частини 2 статті 16 та статей 611, 690, 692 ЦК України у подібних правовідносинах: "Саме по собі судове рішення про зобов`язання покупця прийняти товар не породжує у покупця обов`язку здійснити оплату вартості такого товару в межах виконання відповідного рішення суду. Крім того, відсутній механізм виконання такого рішення у примусовому порядку. Водночас, у випадку невиконання покупцем обов`язку по сплаті вартості товару після його прийняття відповідно до судового рішення, постачальник буде змушений повторно звертатися до суду з новим позовом про стягнення вартості переданого товару. Крім того, договором передбачена складна та поетапна процедура прийняття товару за кількістю та якістю з переліком низки обов`язкових умов щодо його прийняття та порядку вирішення спорів, які можуть виникати на цій стадії (як домовилися діяти сторони у разі виявлення недоліків, включно з можливістю залучення ними для оцінки якості товарів незалежної експертної організації). І зобов`язання судом відповідача прийняти товар відповідно до умов Договору не виключає застосування цієї процедури, а отже і подальших спорів між сторонами щодо відмови покупця прийняти неякісний, некомплектний товар, без належної документації, чи товар, що не відповідає узгодженому між сторонами асортименту. Це все зумовлює неможливість примусового виконання рішень судів про зобов`язання відповідача "прийняти товар відповідно до умов Договору. У випадку, якщо покупець не вчиняє дій, спрямованих на належне і добросовісне виконання своїх договірних зобов`язань перед продавцем, правовідносини сторін за договором купівлі-продажу можуть бути врегульовані відповідно до норм ЦК України. Зокрема, частина четверта статті 690 ЦК України передбачає, що в разі якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Сама стаття 690 ЦК України регулює питання зберігання товару, не прийнятого покупцем. Так, згідно з положеннями частин першої та другої цієї статті якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов`язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов`язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк. Отже, очевидним є те, що регулювання наведеної статті охоплює випадки, коли продавець доставив товар покупцеві відповідно до умов договору. Відповідно до частини першої та другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Частини перша та друга статті 692 ЦК України встановлюють правило про строк оплати товарів покупцем, яке є загальним і діє, якщо спеціальними правилами або умовами договору не передбачено інший строк оплати. У випадку, коли покупець відмовився як прийняти товар, так і оплатити його, спеціальними приписами частини четвертої статті 692 ЦК України передбачено, що продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору. Реалізація зазначених у частині четвертій статті 692 ЦК України способів захисту прав продавця залежить від стану виконання договору в конкретних правовідносинах та здійснюється на вибір продавця. Так, у разі якщо покупець, діючи недобросовісно, не виконує або ухиляється від виконання своїх договірних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює виконання постачальником власних зобов`язань з поставки товару та позбавляє (порушує) його права на отримання обумовлених у Договорі коштів як оплати вартості такого товару, за умови вжиття постачальником усіх залежних від нього заходів для виконання Договору, постачальник може на свій вибір обрати спосіб захисту своїх порушених прав. Передбачені частиною четвертою статті 692 ЦК України правові наслідки є проявом охоронної складової цієї норми, спрямованої саме на захист порушених прав продавця у спірних правовідносинах, що відповідають правовим наслідкам порушення зобов`язання, передбаченим статтею 611 ЦК України, відповідно до змісту якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання, відшкодування збитків. Відповідні наслідки, передбачені частиною четвертою статті 692 ЦК України, застосовуються (на відміну від наслідків прострочення кредитора за статтею 612 ЦК України) саме у разі ухилення покупця від прийняття та оплати товару, як то й стверджує та доводить позивач за змістом позовної заяви та матеріалів справи. У порядку obiter dictum об`єднана палата вважає за необхідне зазначити, що, обираючи конкретний спосіб захисту, позивач має враховувати й відповідні правові наслідки, які можуть проявлятися у появі у нього відповідного обов`язку щодо поставки відповідного товару або у випадку відмови від договору - обмеження в участі у майбутніх процедурах з публічних закупівель. Однак відмова продавця (постачальника) від договору як спосіб захисту своїх прав не може бути кваліфікована як зловживання продавцем у випадку, коли неможливість виконання ним (продавцем) своїх зобов`язань обумовлена безпосередньо недобросовісною поведінкою покупця. Також позивач не позбавлений права на відшкодування збитків, завданих йому невиконанням покупцем своїх договірних зобов`язань, які можуть включати витрати на виготовлення чи придбання такого товару. Об`єднана палата висновує, що, зважаючи на положення статей 538, 611, 655, 692 ЦК України, у випадку порушення покупцем умов договору закупівлі (купівлі-продажу) продавець може звернутися до таких способів захисту своїх порушених прав: відмова від договору (в частині невиконаних зобов`язань); вимога про стягнення вартості товару; вимога про відшкодування покупцем збитків, яких продавець зазнав внаслідок невиконання покупцем своїх договірних зобов`язань (може бути заявлена як окремо, так і додатково до інших). У цьому випадку вимога позивача (продавця) про зобов`язання відповідача (покупця) прийняти товар є неефективним способом захисту прав, оскільки товар не був доставлений покупцю. З огляду на встановлені у цій справі обставини до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 692 ЦК України та визначені цією статтею способи захисту прав продавця: вимога оплатити товар, який підлягав продажу (поставці) відповідно до погоджених сторонами умов Договору або відмова від Договору. Також може бути заявлена вимога про відшкодування збитків, завданих невиконанням покупцем своїх договірних зобов`язань".

Відтак, враховуючи прийняту місцевим господарським судом до розгляду заяву Заводу про зміну предмета позову, посилання Товариства на неефективність обраного Заводом способу захисту його порушених прав, а також на нерелевантність вищевказаних висновків Верховного Суду, з огляду на те, що саме приписи статей 611, 690, 692 ЦК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є необґрунтованими.

Отже, для застосування передбачених цивільним законодавством наслідків у вигляді стягнення з покупця вартості неприйнятого товару слід встановити обґрунтованість підстав для відмови у прийнятті такого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з наявних у матеріалах справи копій: актів зупинки вхідного контролю ТМЦ від 30 жовтня 2025 року: № 428, № 430, акта невідповідності ТМЦ за якістю від 30 жовтня 2025 року № 428Н, - вбачається, що під час проведення вхідного контролю поставлених Заводом товарів за видатковими накладними від 28 жовтня 2025 року № 59, № 60, було виявлено їх невідповідність умовам договору та "Технічним вимогам і якісним характеристикам товарів "Великовантажні мототранспортні засоби (Автомобільні вишки)" код за ДК 021:2015:34140000-0" (далі - технічні вимоги), наведеним у продовженні додатку № 1 до договору. Вказані акти були складені комісією Товариства в присутності повноважного представника Заводу й підписані останнім без жодних заперечень і зауважень щодо виявлених недоліків.

Зокрема, в акті зупинки вхідного контролю ТМЦ від 30 жовтня 2025 року № 428 зазначено: "Автогідропідіймач РА-0624 (2 шт.) не відповідають габаритним розмірам по ширині, згідно п.1.18 Продовження додатку 1 Договору - ширина не більше 2550 мм по факту ширина становлять 2700 мм. Загальний висновок: дана продукція не відповідає технічним та якісним характеристикам договору".

В акті невідповідності ТМЦ за якістю від 30 жовтня 2025 року № 428Н було встановлено такі недоліки: "Невідповідність Продовження додатку 1 до Договору: Автогідропідіймач РА-0624 (2 шт.) не відповідають габаритним розмірам по ширині, згідно п.1.18 - ширина не більше 2550 мм по факту ширина становлять 2700 мм".

В акті зупинки вхідного контролю від 30 жовтня 2025 року № 430 були зафіксовані такі недоліки поставленого Заводом автогідропідіймача РА-1324: "Невідповідність продовженню додатку 1 Договору, а саме: п.2.39. пристрій запобігання зіткнення вишки з кабіною шасі - фактично не продемонстровано роботу даного пристрою; п.2.41. функція автоматичного складання вишки однією кнопкою - не працює. Загальний висновок: дана продукція не відповідає технічним та якісним характеристикам договору".

Будь-яких інших недоліків поставленого Заводом товару, зауважень щодо його якості та комплектності, а також щодо змісту товаросупровідних документів на вказаний товар, комісією Товариства у вказаних актах зазначено не було.

Водночас зі змісту наявних у матеріалах справи копій товарно-транспортних накладних від 26 листопада 2025 року: № 26/11-1, № 26/11-2, - судом першої інстанції встановлено, що 27 листопада 2025 року Завод вдруге доставив Товариству обумовлений договором товар, про що свідчить підписи повноважної особи останнього та відтиск його печатки про отримання зазначеного товару на склад вантажоодержувача 27 листопада 2025 року.

Крім того, в актах поновлення вхідного контролю ТМЦ, повторної зупинки та виявлення недоліків від 11 грудня 2025 року: № 428-1, № 430-1 (копії яких містяться в матеріалах справи), чітко зазначено: "дата повернення продукції після усунення невідповідностей - 27.11.2025 р.". Зауваження повноважного представника Заводу, за участю якого були складені вказані акти, щодо зазначення у них дати повторної поставки товару саме 27 листопада 2025 року відсутні й такі зауваження не висловлювалися Заводом у його подальших листах до Товариства.

В актах від 11 грудня 2025 року № 428-1, № 430-1 комісією Товариства було підтверджено усунення Заводом недоліків, зазначених в актах від 30 жовтня 2025 року № 428, № 428Н, № 430. Зазначена обставина не заперечувалася сторонами ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження. Водночас під час повторного вхідного контролю поставленого товару комісією Товариства було встановлено інші невідповідності товару вимогам договору.

Зокрема, в акті повторної зупинки вхідного контролю ТМЦ від 11 грудня 2025 року № 428-1 (щодо автогідропідіймачів РА-0624 у кількості 2-х штук), зазначено: "Зауваження вказані в акті 428 від 30.10.2025 усунуті проте в процесі подальшого вхідного контролю встановлено наступні невідповідності: 1. Розділ 1 паспорта п.1.6 призначення підйомника не відповідає вимогам продовження додатку 1 п.1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 2. Розділ 1 паспорта п.1.7 конструкція робочого обладнання підйомника не відповідає вимогам продовження додатку 1 п.1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 3. п.13.4 і п.13.5 інструкції з експлуатації автогідропідіймача не відповідають вимогам продовження додатку 1 п.1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 4. При проведенні перевірки продукції встановлено, що автогідропідіймач не відповідає характеристикам діаграми вантажопідйомності додатку А договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 5. Застосування додаткового механізму, а саме лебідки з метою опускання люльки на глибину не менше 5 м не передбачено умовами договору продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 6. Застосування додаткового механізму (лебідки), який не передбачений умовами договору не відповідає вимогам правил, а саме Розділ II п.2.3 НПАОП 0.00 1.80-18 та п.1.36 (Кнопка старт/стоп двигуна з люльки), п.1.37 (Розетка 220-230 В в люльці), п.1.38 (Акустичний сигнал попередження небезпеки в люльці) продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару". 7. Згідно вимог розділу 2 п.2.2 договору поставлена продукція не відповідає вимогам правил НПАОП 0.00-1.80-18, а саме не забезпечує безпечне виконання робіт підйомника згідно п.1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару". Загальний висновок: дана продукція не відповідає технічним та якісним характеристикам договору".

В акті повторної зупинки вхідного контролю ТМЦ від 11 грудня 2025 року № 430-1 (щодо автогідропідіймача РА-1234), зазначено: "недоліки вказані в акті 430 від 30.10.2025 усунуті проте в процесі подальшого вхідного контролю встановлено наступні невідповідності: 1. Розділ 1 паспорта п.1.6 призначення підйомника не відповідає вимогам продовження додатку 1 п.2.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 2. Розділ 1 паспорта п.1.7 конструкція робочого обладнання підйомника не відповідає вимогам продовження додатку 1 п.2.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору «Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 3. п.13.4 і п.13.5 інструкції з експлуатації автогідропідіймача не відповідають вимогам продовження додатку 1 п.2.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 4. При проведенні перевірки продукції встановлено, що автогідропідіймач не відповідає характеристикам діаграми вантажопідйомності додатку А договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 5. Застосування додаткового механізму, а саме лебідки з метою опускання люльки на глибину не менше 5 м не передбачено умовами договору продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару"; 6. Застосування додаткового механізму (лебідки), який не передбачений умовами договору не відповідає вимогам правил, а саме Розділ II п.2.3 НПАОП 0.00 1.80-18 та п.2.36 (Кнопка старт/стоп двигуна з люльки), п.2.37 (Розетка 220-230 В в люльці), п.2.38 (Акустичний сигнал попередження небезпеки в люльці) продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару". Згідно вимог розділу 2 п.2.2 договору поставлена продукція не відповідає вимогам правил НПАОП 0.00-1.80-18, а саме не забезпечує безпечне виконання робіт підйомника згідно п.2.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) продовження додатку 1 договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару". Загальний висновок: дана продукція не відповідає технічним та якісним характеристикам договору".

У цих же актах повторної зупинки вхідного контролю повноваженою особою Заводу були надані письмові заперечення до виявлених комісією покупця недоліків товару, зазначено, що вимоги Товариства є штучними, не передбачені умовами договору та нормативно-правовим актом з охорони праці, на який посилався замовник.

Листом від 15 грудня 2025 року № 1512-1ПА (а. с. 38-40 т. 2) "Щодо неправомірних дій комісії, затягування процедури приймання техніки та безпідставних висновків Актів № 428-1 та № 430-1" Завод повідомив Товариство про незгоду з висновками комісії покупця, зазначеними в актах повторної зупинки вхідного контролю від 11 грудня 2025 року, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. У вказаному листі Завод вимагав: негайно переглянути висновки актів від 11 грудня 2025 року № 428-1 та № 430-1; привести процедуру приймання товару у відповідність до умов договору та чинних нормативних актів; завершити вхідний контроль без невиправданих затримок; зафіксувати дату приймання техніки датою фактичної поставки - 28 жовтня 2025 року та 29 жовтня 2025 року відповідно, оскільки недоліки, зазначені в первинних актах, були усунуті в межах встановлених договором 30-ти календарних днів; надати офіційну письмову відповідь у встановлений законом строк.

У свою чергу, Товариство листом від 31 грудня 2025 року № 1001ВИХ-25-7122 (а. с. 41 т. 2) повідомило Завод про неможливість прийняття доставлених товарів та про прийняття замовником рішення про відмову в прийнятті спірного товару з огляду на його невідповідність умовам договору. У цьому ж листі Товариство просило Завод забрати спірний товар зі складу покупця, з огляду на положення пункту 5.15. договору, за яким витрати Товариства, пов`язані зі зберіганням товару, піддягають відшкодуванню постачальником у строк, зазначений у письмовій вимозі покупця, у розмірі 0,5 % від вартості відповідного товару за кожну добу його зберігання, починаючи з дати, наступної за датою отримання постачальником повідомлення покупця про відмову від приймання товару. Також Товариство повідомило про наявність підстав для нарахування постачальнику передбаченої договором неустойки за прострочення поставки товару.

Листом від 15 січня 2026 року № 15/01-03 (а. с. 42 т. 2) Завод повторно висловив свою незгоду з прийнятим Товариством рішенням щодо невідповідності поставленого товару умовам договору та подальшою відмовою в його прийнятті. Завод також повідомив Товариство про залучення незалежної експертної організації для оцінки відповідності товару умовам договору, а також просив надати дозвіл на в`їзд працівників Заводу на територію складу Товариства з метою вивезення спірного товару для уникнення додаткових витрат покупця, пов`язаних зі зберіганням зазначеної техніки.

З наявної у матеріалах справи копії акта від 15 січня 2026 року про повернення поставленої продукції за договором № 2504000014, який підписаний повноважними представниками сторін, вбачається, що у вказану дату Товариство повернуло, а Завод - прийняв товар: автогідропідіймачі РА-0624 у кількості 2-х штук та автогідропідіймач РА-1324.

Листом від 19 січня 2026 року № 19/01-01 Завод просив Товариство підтвердити факт вивезення спірного товару з території покупця.

За частинами 1, 2 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Відповідно до статті 674 ЦК України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

З наявної у матеріалах справи технічної документації на спірний товар вбачається, що паспортизацію, ідентифікацію та первинне введення в експлуатацію поставлених Заводом автогідропідіймачів було здійснено організацією, яка має атестат про акредитацію у відповідній сфері діяльності, а також дозвіл Державної служби України з питань праці на проведення технічного огляду, випробування та експертного обстеження зазначеного устаткування.

У свою чергу Товариство будь-яких доказів на спростування визначених у технічній документації якісних характеристик спірних автогідропідіймачів у встановленому законом порядку до суду не подало, заяв чи клопотань про призначення судової експертизи з метою встановлення якості спірного товару на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства й умовам договору заявлено не було.

Як вірно враховано судом першої інстанції, спірний правочин було укладено в порядку Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За змістом статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" до принципів здійснення публічних закупівель віднесено запобігання зловживанням. Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Укладаючи договір про поставку товару та погоджуючи його умови, позивач, як постачальник за договором (переможець публічних закупівель, з яким укладено договір про закупівлю згідно із Законом України "Про публічні закупівлі"), має "виправдане очікування" на виконання договору, за результатами чого товар буде прийнятий та оплачений покупцем. Невиконання покупцем зобов`язання щодо прийняття товару суперечить принципу добросовісності у виконанні договору, закріпленому у положеннях ЦК України, та порушує права постачальника, який розраховував на належне виконання договору в обсязі, погодженому за наслідками тендеру. Такі дії покупця суперечать принципу "pacta sunt servanda" (договори повинні виконуватися) та порушують вимоги статті 610 ЦК України щодо належного виконання зобов`язання. Невиконання умов договору, навіть за обставин, коли потреба у товарі відпала, не звільняє покупця від обов`язку діяти добросовісно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 8 травня 2025 року в справі № 910/1694/24.

За частиною 1 статті 688 ЦК України покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов`язку, продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення первісного приймання товару Товариство не заявляло жодних зауважень чи претензій до поставленого товару та його технічної документації у частині встановленого додаткового механізму (лебідки) та технічної характеристики "глибина опускання не менше 5 м". Такі зауваження не заявлялися Товариством до моменту повторного вхідного контролю вказаної техніки.

Відповідно до пункту 2.4. Порядку, у разі встановлення комісією Товариства невідповідності товару хоча б одному з критеріїв, визначених пунктом 2.2. Порядку, приймання ТМЦ зупиняється, про що повідомляється відповідний підрозділ покупця за договором.

Проте відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 1-3 статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати доктрину заборони суперечливої поведінки, що ґрунтується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основу зазначеної доктрини покладено принцип добросовісності, складовими якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та зловживання процесуальними правами. Основним завданням застосування принципу добросовісності є недопущення отримання стороною переваг чи вигоди внаслідок власної недобросовісної поведінки.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

(a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність у спірних правовідносинах необхідних умов для застосування доктрини естопелю, оскільки після виявлення комісією Товариства недоліків поставленого Заводом товару, зафіксованих в актах від 30.10.2025 № 428, 428Н та № 430, , постачальник у визначений договором 30-денний строк повністю усунув виявлені недоліки, що підтверджується актами комісії Товариства від 11.12.2025 № 428-1 та № 430-1.

Отже, постачальник мав обґрунтовані очікування щодо усунення всіх зауважень до поставленого товару та його відповідності умовам договору, за винятком невідповідностей, зазначених в актах від 30.10.2025 № 428, № 428Н та № 430. Водночас подальше зупинення поставки було зумовлене виявленням інших недоліків, про які покупець не заявляв під час первинного вхідного контролю.

При цьому зазначені недоліки не були прихованими та не виникли внаслідок усунення раніше виявлених невідповідностей. Відтак покупець міг виявити їх під час первинного вхідного контролю товару, однак відповідних зауважень тоді не висловив. За таких обставин постачальник мав підстави розраховувати на те, що за винятком невідповідностей, зафіксованих у зазначених актах від 30.10.2025, покупець не заперечує щодо відповідності товару умовам договору та його технічним характеристикам.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо оцінки зазначених Товариством невідповідностей та недоліків поставленого 27.11.2025 товару.

Зокрема, на думку Товариства, пункти 1.6, 1.7 розділу 1 паспортів спірних автогідропідіймачів у частині призначення підйомника та конструкції його робочого обладнання не відповідають вимогам пункту 1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) продовження додатка № 1 до договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару". У той же час, у наявних у матеріалах справи Інструкціях з експлуатації підйомників РА-1324 (серійний номер 24D12720) та РА-0624 (серійні номери 24D12718, 24D12719) (таблиця № 2, аркуш 6) (далі - Інструкції з експлуатації), що були надані покупцю разом з вказаним товаром, чітко визначено технічний параметр вказаної техніки: "глибина опускання люльки не менше 5 м". При цьому ні умовами договору, ні додатком № 1 до нього не встановлено будь-яких вимог щодо форми та змісту паспорта на відповідний товар. Договір містить лише загальну вимогу щодо наявності паспорта та/або сертифіката якості та/або іншого аналогічного документа на кожну одиницю товару. Отже, обов`язковість зазначення вищевказаного технічного параметра товару саме в паспорті на відповідну продукцію умовами укладеного між сторонами договору не передбачена. Обов`язковість дублювання в паспорті всіх технічних параметрів, які вже викладені в Інструкції з експлуатації, чинним законодавством також не встановлена.

Більш того, Правила охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймально-транспортного обладнання та відповідних пристроїв № 62, затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 19 січня 2018 року № 62 (далі - НПАОП 0.00-1.80-18), на які посилалася комісія Товариства у спірних актах, не містять імперативних вимог щодо структури паспорта підйомника або переліку характеристик, які мають бути включені до розділу "Призначення", не регламентують форму та зміст паспортної документації (оскільки останні фактично належать до компетенції виробника). Вказані Правила лише встановлюють загальні вимоги до безпечної експлуатації відповідного обладнання.

У спірних актах від 11 грудня 2025 року також було зазначено, що пункти 13.4., 13.5. Інструкцій з експлуатації не відповідають вимогам пункту 1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) продовження додатка № 1 до договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару".

У той же час вищевказані пункти Інструкцій з експлуатації описують порядок проведення динамічних та статичних випробувань обладнання відповідно до вимог безпеки вантажопідіймальних платформ і жодним чином не вказують на наявність або відсутність у вказаного обладнання обумовленої договором технічної характеристики - "глибина опускання люльки не менше 5 м". При цьому ні умовами договору, ні додатком № 1 сторони не погоджували будь-яких вимог щодо форми та змісту Інструкцій з експлуатації. Такі вимоги також відсутні й у НПАОП 0.00-1.80-18, на який посилалася комісія Товариства у вказаних актах.

Щодо вказівок комісії Товариства про те, що: "При проведенні перевірки продукції встановлено, що автогідропідіймачі не відповідають характеристикам діаграми вантажопідіймальності додатка А договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару", місцевий господарський суд зазначив, що укладений між сторонами договір додатка "А" взагалі не містить. У розділі 14 укладеного між сторонами договору такий додаток не зазначений і в документації щодо тендерної закупівлі № UA-2025-02-14-010548-a він також відсутній.

Будь-яких вимог щодо форми такої діаграми, окрім параметра "вантажопідйомність 250 кг", спірний договір не містить. Будь-яких вимог щодо побудови чи вигляду такої діаграми чинним законодавством також не встановлено.

Крім того, в офіційному технічному листі виробника спірного товару Socage Customer Service S.r.l. (копія наявна в матеріалах даної справи) чітко зазначено, що стійкість та допустимість навантаження визначаються діаграмою виробника. Стандарт EN 280, який в Україні діє як ДСТУ EN 280:2016 "Робочі платформи (риштовання) пересувні підіймальні. Проектні розрахунки, критерії стійкості, конструкція, безпека, перевірки та випробування" (EN 280:2013+A1:2015, IDT), не встановлює обов`язкової форми діаграми або конкретних значень допустимого навантаження при певному вильоті. Діаграма навантажень платформи відповідає вимогам стандарту EN 280 і має оцінюватися виключно в межах вимог цього стандарту.

Посилання комісії Товариства на те, що: "застосування додаткового механізму, а саме лебідки, з метою опускання люльки на глибину не менше 5 м не передбачено умовами договору, продовженням додатка № 1 до договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару", також є необґрунтованими, оскільки умови укладеного між сторонами договору не містять будь-яких обмежень щодо використання конкретних механізмів для досягнення обумовленого технічного показника спірних автогідропідіймачів - опускання люльки на глибину не менше 5 м. Чинні нормативні акти, зокрема НПАОП 0.00-1.80-18, також не встановлюють заборони на застосування лебідок або будь-яких інших штатних вузлів, передбачених виробником, якщо такі забезпечують безпечну експлуатацію обладнання. У той же час посилання комісії Товариства на те, що вказаний вузол не забезпечує безпечну експлуатацію спірної техніки, в актах зазначено не було. Інші докази, які б могли свідчити про наявність такої обставини, в матеріалах справи відсутні.

При цьому, відповідно до пунктів 74, 75 підрозділу 2 розділу I НПАОП 0.00-1.80-18 підйомник - це вантажопідіймальна машина циклічної дії, що призначена для переміщення працівників з інструментами та матеріалами в робочу позицію і проведення там робіт з робочої платформи; підйомник автомобільний - це підйомник, змонтований на автомобільному шасі.

Яким саме чином можливо забезпечити виконання функції автомобільного підйомника щодо опускання люльки на глибину не менше 5 м без застосування додаткового механізму (лебідки), Товариство ні в документах вхідного контролю, ні в заявах по суті справи не зазначило.

Також у спірних актах від 11 грудня 2025 року зазначено: "застосування додаткового механізму (лебідки), який не передбачений умовами договору, не відповідає вимогам правил, а саме Розділу II, пункту 2.3 НПАОП 0.00-1.80-18 та пунктам 1.36 (кнопка старт/стоп двигуна з люльки), 1.37 (розетка 220-230 V у люльці), 1.38 (акустичний сигнал попередження небезпеки в люльці) продовження додатка № 1 до договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару".

Однак "розділ II, пункт 2.3" у НПАОП 0.00-1.80-18 взагалі відсутній. У зв`язку з цим суд позбавлений можливості встановити, який саме пункт вказаного нормативного акта, на думку Товариства, було порушено Заводом. У свою чергу, в Інструкціях з експлуатації (таблиця № 2, аркуш 6), що були надані постачальником під час первісної доставки продукції, чітко визначені технічні характеристики спірної техніки: "кнопка старт/стоп двигуна з люльки - в наявності", "розетка 220-230 V у люльці - в наявності", "акустичний сигнал попередження небезпеки в люльці - в наявності". Будь-яких обмежень щодо вибору постачальником відповідного технічного рішення для забезпечення зазначених функцій автогідропідіймачів ні договором, ні додатками до нього не встановлено. Про такі обмеження також не було вказано у зазначених актах.

Комісія Товариства в актах від 11 грудня 2025 року зазначала, що: "Згідно з вимогами розділу 2, пункту 2.2 договору поставлена продукція не відповідає вимогам Правил НПАОП 0.00-1.80-18, а саме не забезпечує безпечне виконання робіт підйомника згідно з пунктом 1.32 (глибина опускання люльки не менше 5 м) продовження додатка № 1 до договору "Технічні вимоги і якісні характеристики товару".

У той же час НПАОП 0.00-1.80-18 не містить жодних норм, які визначають спосіб або механізм досягнення технічного параметра "глибина опускання люльки не менше 5 м".

Згідно з пунктами 1, 2 підрозділу 1 розділу І вказаного нормативно-правового акта, він регулює загальні вимоги безпеки під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймально-транспортного обладнання та відповідних пристроїв. Будь-яких правил чи вимог щодо застосування або експлуатації механізмів опускання люльки чи визначення способу досягнення параметра її опускання, вказаний нормативний акт не містить.

Більш того, як в Інструкціях з експлуатації, так і безпосередньо в офіційному технічному листі виробника спірного товару Socage Customer Service S.r.l. чітко зазначено, що спірні автогідропідіймачі оснащені функцією "глибина опускання - 5 м". У зазначеному листі вказано, що будь-який сертифікований механізм, який забезпечує опускання люльки на глибину 5 м, відповідає вимогам стандарту EN 280, який в Україні діє як ДСТУ EN 280:2016 "Робочі платформи (риштовання) пересувні підіймальні. Проектні розрахунки, критерії стійкості, конструкція, безпека, перевірки та випробування" (EN 280:2013+A1:2015, IDT). Водночас Товариством не було в установленому законом порядку спростовано дане твердження виробника спірної продукції.

Враховуючи недоведеність Товариством у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами факту поставки Заводом 27.11.2025 товару, якість якого не відповідала умовам укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 2 квітня 2025 року № 2504000014 (з урахуванням усунення його первісних недоліків за актами від 30 жовтня 2025 року № 428 та № 430), колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав вважати таку поставку неналежним виконанням Заводом своїх зобов`язань за договором.

А відтак, колегія суддів виходить із того, що фактичною датою поставки спірного товару після усунення первісно виявлених недоліків є 27.11.2025.

При цьому суд першої інстанції правомірно відхилив як необґрунтовані посилання Товариства на те, що Завод в акті про повернення поставленої продукції від 15 січня 2026 року погодився з фактом невідповідності спірного товару умовам договору, оскільки за своєю правовою природою такий акт є документом, який лише фіксує факт приймання-передачі товару від покупця до продавця, а не його якісні характеристики. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29 серпня 2024 року в справі № 910/13456/21.

Сам по собі факт повернення товару 15.01.2026, яке підтверджується підписаним повноважними представниками сторін актом про повернення поставленої продукції за Договором № 2504000014, відповідно до якого Товариство повернуло, а Завод прийняв два автогідропідіймачі РА-0624 та один автогідропідіймач РА-1324, не свідчить про відсутність у Заводу права вимагати оплати його вартості, оскільки таке повернення саме по собі не спростовує факту виконання Заводом зобов`язання з поставки товару 27.11.2025 після усунення первісно виявлених недоліків та не підтверджує невідповідності поставленого товару умовам Договору.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість первісних позовних вимог Заводу щодо стягнення з Товариства 21 280 630,80 грн вартості товару та наявність підстав для їх задоволення, у зв`язку з чим не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення суми, що підлягає стягненню, як основної заборгованості, а не вартості товару, не свідчить про зміну предмета первісного позову чи вихід за межі заявлених позовних вимог, оскільки за своєю суттю суд вирішив заявлену Заводом вимогу про стягнення 21 280 630,80 грн вартості товару за Договором. Отже, таке формулювання не змінює суті вирішеної позовної вимоги та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені за несвоєчасну поставку товару.

За висновком суду першої інстанції, чинним законодавством передбачено можливість нарахування пені виключно за неналежне виконання грошового зобов`язання. Приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими була передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання господарського зобов`язання (як грошового, так і негрошового), на час виникнення спірних правовідносин сторін втратили чинність у зв`язку зі скасуванням ГК України з 28.08.2025.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого механізму нарахування пені ні приписами статті 549 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства не встановлено.

У свою чергу, у пункті 7.4 договору сторони передбачили нарахування пені саме за порушення відповідачем негрошового зобов`язання, а саме за порушення строків поставки товарів або їх недопоставку. Так, згідно з умовами цього пункту, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 10 % вартості товарів, поставку яких прострочено. При цьому сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим правочином.

За таких обставин, на думку суду першої інстанції, вимога Товариства про стягнення з відповідача пені, обґрунтована посиланням на умови пункту 7.4 договору щодо відповідальності постачальника за порушення негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статті 549 ЦК України та суперечить наведеним правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24:

«Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами».

Колегія суддів зазначає таке.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони, серед іншого, погодили строк поставки товару - 210 календарних днів з дати укладення договору. З огляду на те, що договір укладено 02.04.2025, граничним строком поставки товару було 29.10.2025 включно.

Як уже встановлено колегією суддів, первісно поставлений товар не відповідав умовам договору, а відтак фактичною датою поставки товару після усунення первісно виявлених недоліків є 27.11.2025.

При цьому умови Договору щодо надання постачальнику строку для усунення недоліків товару не змінюють погодженого сторонами строку його поставки та самі по собі не звільняють постачальника від відповідальності за його порушення.

Отже, Завод прострочив поставку спірного товару на 28 календарних днів.

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Колегія суддів зазначає, що принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Відсутність у законі дозволу передбачити в договорі ту чи іншу умову не є рівнозначною забороні включення такої умови в договір. Якщо у договорі сторони заздалегідь узгодили вид та розмір санкції (її конкретний грошовий вираз), зокрема шляхом встановлення порядку розрахунку, така умова є обов`язковою для виконання.

Свобода визначення умов договору є одним з проявів максими "дозволено все, що не заборонено", і вона базується на невтручанні держави у приватні відносини, доки такі відносини стосуються лише їх учасників. Тому сторони договору можуть на власний розсуд (якщо він не обмежений законом) визначити зміст свого регулятивного правовідношення, нормальну динаміку його розвитку.

Такому критерію відповідають лише ті відносини, що виникають на підставі правомірної поведінки сторін. Для реалізації сторонами свободи визначення умов договору як міри правомірної поведінки сторін важливим є те, чи належать ці умови договору до тих правовідносин, що взагалі можуть бути унормовані сторонами на власний розсуд у цивільному договорі, волевиявлення сторін у яких має значення для кваліфікації поведінки як правомірної, чи такої, що складає собою правопорушення.

За приватноправовим договором сторони встановлюють, змінюють або припиняють саме цивільні права та обов`язки (стаття 626 ЦК України), ті, які регулюються цивільним законодавством. Також за частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У розділі 7 договору сторони визначили відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань. Зокрема, у пункті 7.4 договору передбачено обов`язок постачальника сплатити покупцю пеню за порушення строків поставки товарів або їх недопоставку, тобто за порушення негрошового зобов`язання.

«Stipulatio poenae» (штрафна стипуляція) за своєю сутністю спрямована на спонукання боржника до належного виконання зобов`язання та встановлення заздалегідь визначених майнових наслідків його порушення. Її призначення полягає не лише в компенсації можливих втрат кредитора, а й у забезпеченні належного виконання зобов`язання шляхом покладення на боржника додаткового майнового тягаря в разі його порушення.

За своєю правовою природою пеня є різновидом неустойки, характерною ознакою якої є залежність її загального розміру від тривалості прострочення. На відміну від одноразового штрафу, пеня нараховується за кожен день прострочення, унаслідок чого розмір майнових наслідків порушення збільшується пропорційно його тривалості. Такий механізм спрямований на спонукання боржника до якнайшвидшого виконання зобов`язання та встановлює заздалегідь визначені майнові наслідки його порушення.

При цьому на момент укладення договору приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачали можливість застосування штрафних санкцій, зокрема пені, за порушення господарських зобов`язань, у тому числі негрошових. Отже, погоджуючи умови договору щодо відповідальності за порушення строків поставки товару, сторони діяли в умовах законодавчо передбаченої можливості встановлення такої відповідальності та мали правомірні очікування щодо обов`язковості погоджених ними умов.

Підписуючи договір, покупець мав на меті отримати товар у погоджені строки та на визначених договором умовах, тоді як постачальник узяв на себе обов`язок поставити такий товар і передати його покупцеві. Визначаючи умови відповідальності за порушення строків поставки, сторони погодили відповідний наслідок такого порушення, забезпечивши в такий спосіб баланс своїх договірних інтересів.

При цьому встановлення пені за порушення негрошового зобов`язання на момент укладення договору не суперечило чинному законодавству та не було заборонене імперативними нормами. Втрата чинності Господарським кодексом України з 28.08.2025 сама собою не може мати наслідком припинення дії погодженої сторонами умови договору про відповідальність за порушення строків поставки товару.

Колегія суддів враховує, що договір укладено 02.04.2025, тобто в період дії Господарського кодексу України, приписи якого передбачали можливість встановлення штрафних санкцій за порушення господарських зобов`язань, у тому числі негрошових. Відтак, погоджуючи умови договору щодо відповідальності за порушення строків поставки товару, сторони діяли в умовах законодавчо передбаченої можливості встановлення такої відповідальності та розраховували на обов`язковість погоджених ними умов.

За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

У цьому випадку на момент укладення договору законодавство не містило заборони на встановлення пені за порушення строків поставки товару. Тому подальша втрата чинності Господарським кодексом України не може автоматично нівелювати погоджену сторонами умову договору та позбавляти її юридичного значення лише з тієї підстави, що на час вирішення спору відповідні положення законодавства вже не діють.

Протилежний підхід фактично означав би поширення наслідків зміни законодавчого регулювання на умови договірних відносин, погоджені сторонами до такої зміни, та покладення на покупця негативних наслідків законодавчих змін, які відбулися після укладення договору. При цьому йшлося б не про пом`якшення відповідальності покупця, а про усунення погодженого сторонами засобу забезпечення своєчасного виконання постачальником свого зобов`язання.

Такий підхід також порушував би погоджений сторонами баланс договірних інтересів. Покупець, укладаючи договір, розраховував не лише на отримання товару у встановлений строк, а й на можливість застосування передбачених договором майнових наслідків у разі порушення цього строку. Натомість постачальник, погодившись із відповідною умовою, прийняв на себе ризик її застосування в разі несвоєчасної поставки товару.

Незастосування погодженої умови договору лише в частині відповідальності постачальника за порушення строків поставки за одночасного збереження відповідальності покупця за порушення грошових зобов`язань призвело б до зміни погодженого сторонами розподілу договірних ризиків на користь постачальника та звуження майнових гарантій покупця, на які останній розраховував під час укладення договору.

Частина третя статті 549 ЦК України визначає пеню як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Водночас зазначена норма не містить прямої заборони сторонам установлювати договором пеню за порушення негрошового зобов`язання. З огляду на принцип свободи договору, закріплений у статтях 6 та 627 ЦК України, сама лише відсутність у цій нормі прямої вказівки на можливість нарахування пені за прострочення негрошового зобов`язання не може без додаткового обґрунтування розцінюватися як законодавча заборона погодити таку умову договору.

Отже, за таких обставин, ураховуючи принцип свободи договору та те, що пункт 7.4 договору погоджено сторонами в період дії законодавства, яке передбачало можливість встановлення відповідальності за порушення строків поставки товару, колегія суддів вважає, що сама лише втрата чинності Господарським кодексом України не є достатньою підставою для висновку про недійсність цієї умови договору або неможливість її застосування за відсутності іншої правової підстави, яка унеможливлює застосування погодженої сторонами умови до спірних правовідносин.

Відтак колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо правомірності нарахування пені за прострочення поставки товару, однак лише за період до 27.11.2025 включно, тобто до дати фактичної поставки товару після усунення виявлених недоліків.

Здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням періоду її нарахування та вартості товару, поставку якого прострочено, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню із Заводу на користь Товариства підлягає пеня в розмірі 595 857,66 грн.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо повторної (після усунення первісних недоліків товару) поставки Заводом спірного товару 27 листопада 2025 року та подальшого необґрунтованого ухилення Товариства від його прийняття, а також те, що строк порушення Заводом терміну поставки товару за період з 30 жовтня 2025 року по 26 листопада 2025 року не перевищує 30 календарних днів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до Заводу відповідної штрафної санкції.

Відтак рішення місцевого господарського суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог підлягає частковому скасуванню, зокрема в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну поставку товару, а зустрічні позовні вимоги - частковому задоволенню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/2402/26 підлягає частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладаються на відповідача за первісним позовом, а судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до ч. 11 ст. 129 ГПК України, у разі часткового задоволення первісного та зустрічного позовів суд має право здійснити взаємне зарахування сум судового збору, що підлягають відшкодуванню сторонам. У зв`язку з цим колегія суддів здійснює взаємне зарахування відповідних сум судового збору.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, з огляду на її часткове задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 277, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі №910/2402/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі №910/2402/26 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 у справі № 910/2402/26 викласти в такій редакції:

«Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 936; ідентифікаційний код 45301806) 21 280 630 (двадцять один мільйон двісті вісімдесят тисяч шістсот тридцять) грн 80 коп. основної заборгованості.

Зустрічний позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 936; ідентифікаційний код 45301806) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 595 857 (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн 66 коп. пені.

У задоволені решти зустрічного позову відмовити.

Здійснити взаємне зарахування сум судового збору, що підлягають відшкодуванню за первісним і зустрічним позовами, та стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 936; ідентифікаційний код 45301806) 248 217 (двісті сорок вісім тисяч двісті сімнадцять) грн 28 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Автоскладальний завод Патрон Авто» (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 936; ідентифікаційний код 45301806) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, вулиця Кловський узвіз, будинок 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 10 725 (десять тисяч сімсот двадцять п`ять) грн 44 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 04.11.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді Н.М. Спаських

П.В. Горбасенко