Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/9602/24 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №910/9602/24

Суддя: Чаплян С.Є.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/9602/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Крижного О.М.

за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.,

згідно з протоколом судового засідання від 06.10.2026:

від позивача: Синяк Д.О. (довіреність №14/03-122 від 05.01.2026);

Савон О.Ю. (ордер АА №1626528 від 22.09.2025);

Сухорук А.М. (довіреність №14/03-120 від 05.01.2026);

від відповідача: не з`явився;

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 (повний текст складено 02.09.2025, суддя К.В. Полякова)

у справі №910/9602/24

за позовом Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагард»

про визнання недійсною додаткової угоди до договору та стягнення 20656981,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (далі - АТ «Укртатнафта», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагард» (далі - ТОВ «Рагард», відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019 та стягнення з відповідача 20 656 981,53 грн заборгованості за поставлені нафтопродукти.

В обґрунтування позовних вимог АТ «Укртатнафта» зазначило, що 08.01.2019 між ним як постачальником та ТОВ «Рагард» як покупцем укладено договір поставки нафтопродуктів №13/2/2118, за умовами якого позивач зобов`язався передати відповідачу у власність нафтопродукти, а відповідач - прийняти та оплатити їх.

На виконання договору протягом січня - червня 2019 року позивач поставив відповідачу нафтопродукти на загальну суму 513 411 037,23 грн, з яких предметом заявленої вимоги про стягнення є заборгованість за нафтопродукти, поставлені у січні - лютому 2019 року на суму 20 656 981,53 грн. 28.12.2020 відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 5037,27 грн, проте повністю вартість отриманого товару не сплатив.

05.09.2022 сторонами підписано додаткову угоду до договору, якою, зокрема, змінено строк виконання покупцем грошового зобов`язання та передбачено здійснення оплати за поставлені протягом січня - червня 2019 року нафтопродукти не пізніше двох років із дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Позивач вважає зазначену додаткову угоду недійсною з огляду на її укладення від імені АТ «Укртатнафта» особою, яка не мала необхідного обсягу повноважень.

Так, від імені позивача додаткову угоду підписав заступник голови правління з комерційних питань ОСОБА_2., який діяв на підставі довіреності №14/03-06 від 27.12.2021. За твердженням позивача, така довіреність надавала ОСОБА_2. можливість вчиняти лише ті правочини, які мав право самостійно вчиняти голова правління товариства. Водночас відповідно до підпункту 11.5.1.15 пункту 11.5 статуту АТ «Укртатнафта» голова правління мав право самостійно вчиняти від імені товариства правочини лише на суму, меншу ніж 10 000 000 грн, тоді як виконавчим органом товариства було правління як колегіальний орган.

За позицією АТ «Укртатнафта», оспорювана додаткова угода стосувалася відтермінування виконання грошових зобов`язань за поставлені нафтопродукти загальною вартістю 513 405 999,96 грн, а тому її укладення потребувало попередньої згоди правління товариства. Позивач стверджував, що такої згоди правління не надавало, у зв`язку з чим ОСОБА_2. при підписанні додаткової угоди перевищив надані йому повноваження.

Позивач послався, зокрема, на приписи статей 203, 215 та 238 ЦК України та зазначив, що недодержання при укладенні спірної додаткової угоди вимог щодо необхідного обсягу повноважень особи, яка діяла від імені товариства, є підставою для визнання цього правочину недійсним.

11.09.2024 АТ «Укртатнафта» подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначило, що за результатами обміну процесуальними документами встановлено розмір непогашеної заборгованості ТОВ «Рагард» за договором поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019 - 20 651 944,26 грн.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 46 ГПК України, позивач просив зменшити розмір вимоги про стягнення заборгованості на 5 037,27 грн та стягнути з відповідача 20 651 944,26 грн.

Надалі АТ «Укртатнафта» додатково обґрунтовувало недійсність правочину відсутністю вільного волевиявлення товариства на його укладення. Позивач звертав увагу, що на оспорюваній додатковій угоді, на відміну від договору, інших додаткових угод та специфікацій, відсутні штамп внутрішнього погодження та візи відповідних посадових осіб структурних підрозділів товариства, що, на його думку, підтверджує необізнаність посадових осіб і членів правління з її змістом та фактом укладення.

Позивач також зазначав, що відтермінування на тривалий строк оплати вже поставлених нафтопродуктів вартістю 513 405 999,96 грн суперечило економічним інтересам АТ «Укртатнафта» та визначеній статутом меті його діяльності - отриманню прибутку, оскільки фактично позбавляло товариство можливості протягом невизначеного часу отримати кошти за раніше переданий товар.

17.01.2025 АТ «Укртатнафта» подало заяву про доповнення підстав позову, в якій, не змінюючи предмета позову, навело додаткові обставини на обґрунтування недійсності спірної додаткової угоди та доповнило правову кваліфікацію заявлених вимог посиланням на частину першу статті 203 ЦК України.

Підставою подання цієї заяви стало долучення до матеріалів справи висновку судової економічної експертизи від 16.12.2024 №СЕ-19-24/59827-ЕК, складеного експертами Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в межах кримінального провадження №42022000000000719 від 16.06.2022. З метою долучення зазначеного висновку суд першої інстанції 14.01.2025 повернувся до стадії підготовчого провадження.

Посилаючись на цей висновок, позивач стверджував, що оспорювана додаткова угода була укладена не лише з перевищенням представником АТ «Укртатнафта» наданих йому повноважень, а й усупереч інтересам товариства, за обставин недобросовісної та протиправної поведінки осіб, причетних до її укладення.

Зокрема, позивач зазначив, що в межах кримінального провадження досліджуються обставини реалізації нафтопродуктів АТ «Укртатнафта» низці підприємств, зокрема ТОВ «Рагард», без подальшого проведення належних розрахунків за отриманий товар. За твердженням позивача, кошти від подальшої реалізації нафтопродуктів перераховувалися на рахунки інших підприємств та привласнювалися учасниками ймовірної протиправної схеми. Позивач також послався на повідомлення про підозру директору ТОВ «Рагард» Мирошниченку О.М., який підписав спірну додаткову угоду від імені відповідача.

Окремо АТ «Укртатнафта» звернуло увагу на наведені у висновку експертизи відомості про те, що укладення додаткової угоди щодо відтермінування оплати нафтопродуктів на суму 513 405 999,96 грн призвело до відволікання обігових коштів товариства, зниження рівня його платоспроможності та негативно вплинуло на фінансовий стан підприємства.

На обґрунтування невідповідності правочину інтересам товариства позивач додатково зазначив, що станом на 05.09.2022 технологічні об`єкти Кременчуцького нафтопереробного заводу зазнали пошкоджень унаслідок ракетних обстрілів 02.04.2022, 25.04.2022, 12.05.2022 та 18.06.2022, а розмір завданих матеріальних втрат, за його твердженням, становив 4 198 477 849 грн. За таких обставин підприємство потребувало значних коштів для відновлення виробничої діяльності, а тому відтермінування отримання понад 513 млн грн дебіторської заборгованості, на думку позивача, суперечило його господарським інтересам.

Крім того, позивач зазначив, що спірна додаткова угода суперечила не лише комерційним інтересам АТ «Укртатнафта», а й інтересам держави, з огляду на стратегічне значення підприємства для забезпечення потреб оборони України та подальше примусове відчуження його акцій у власність держави 06.11.2022.

У заяві від 17.01.2025 позивач також наголосив, що оспорювана додаткова угода була укладена без погодження правління товариства та з порушенням установленого на підприємстві порядку договірної роботи. На думку позивача, дії ОСОБА_2. свідчать не лише про перевищення ним повноважень, а й про недобросовісне виконання обов`язків посадової особи всупереч інтересам товариства. Водночас ТОВ «Рагард» в особі директора Мирошниченка О.М. , за твердженням позивача, не проявило належної обачності щодо перевірки повноважень представника контрагента та діяло недобросовісно.

Як додаткову підставу оспорювання правочину позивач навів доводи про відсутність у додатковій угоді погодження двох істотних, на його думку, умов - конкретного розміру грошових зобов`язань, виконання яких відтерміновується, та визначеного строку такого відтермінування. У зв`язку із цим позивач послався також на положення частини першої статті 638 ЦК України.

Окремо АТ «Укртатнафта» заперечувало наявність обставин, які могли б свідчити про наступне схвалення оспорюваної додаткової угоди відповідно до статті 241 ЦК України. Позивач зазначив, що після її укладення товариство не вчиняло дій, спрямованих на прийняття правочину до виконання, а навпаки, 09.02.2023 направило ТОВ «Рагард» претензію від 03.02.2023 №14/05-374 з вимогою погасити заборгованість за договором у розмірі 513 405 999,96 грн.

АТ «Укртатнафта» наголосило, що заява від 17.01.2025 не є зміною первісних підстав позову, оскільки наведені в ній обставини лише доповнюють раніше заявлене обґрунтування недійсності правочину та уточнюють його нормативно-правову кваліфікацію.

З урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 11.09.2024 та доповнення підстав позову від 17.01.2025 АТ «Укртатнафта» просило визнати недійсною додаткову угоду від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019 та стягнути з ТОВ «Рагард» 20 651 944,26 грн заборгованості.

2. Узагальнена позиція відповідача

ТОВ «Рагард» проти задоволення позову заперечило у повному обсязі, вважаючи заявлені АТ «Укртатнафта» вимоги безпідставними та необґрунтованими. Відповідач не погодився як із доводами про недійсність додаткової угоди від 05.09.2022, так і з наявністю підстав для стягнення 20 656 981,53 грн.

Так, відповідач заперечив твердження позивача про відсутність у заступника голови правління з комерційних питань ОСОБА_2. повноважень на укладення спірної додаткової угоди. ТОВ «Рагард» зазначило, що саме ОСОБА_2. від імені АТ «Укртатнафта» підписував договір поставки №13/2/2118 від 08.01.2019, а також переважну більшість специфікацій і додаткових угод до нього. Спірну додаткову угоду від 05.09.2022 ОСОБА_2. підписав на підставі довіреності №14/03-06 від 27.12.2021, яка була чинною до 31.01.2023, не була відкликана чи скасована позивачем та прямо уповноважувала представника, серед іншого, укладати від імені товариства договори, контракти та інші цивільно-правові угоди щодо купівлі-продажу нафтопродуктів.

Відповідач не погодився з доводами АТ «Укртатнафта» про застосування до повноважень ОСОБА_2. встановленого статутом обмеження голови правління на самостійне вчинення правочинів вартістю до 10 000 000 грн. На переконання ТОВ «Рагард», у розумінні статті 238 ЦК України ОСОБА_2. представляв безпосередньо АТ «Укртатнафта», а не голову правління Овчаренка П.В., а тому обсяг його повноважень визначався виданою товариством довіреністю.

Крім того, відповідач наголошував, що додаткова угода від 05.09.2022 взагалі не містить вартісних умов правочину. Її предметом є виключно зміна строку оплати товару, зобов`язання щодо оплати якого виникло раніше - на підставі договору поставки та відповідних специфікацій і додаткових угод. Тому, за позицією відповідача, до спірної угоди неможливо застосувати передбачене внутрішніми документами позивача обмеження повноважень залежно від вартості правочину.

У запереченнях на відповідь на відзив ТОВ «Рагард» додатково звернуло увагу, що попередня додаткова угода №14 від 17.11.2021 так само регулювала строк оплати товару та не містила його вартості. За нею оплата мала бути здійснена у строк, зазначений у листі-вимозі постачальника, а за відсутності такої вимоги - не пізніше 01.12.2022. Спірна додаткова угода від 05.09.2022 була укладена ще до закінчення цього строку та встановила новий строк оплати - не пізніше двох років із дня припинення чи скасування воєнного стану. Натомість вартісні умови та остаточна вартість товару визначалися іншими додатковими угодами, які позивач недійсними не оспорює.

Окремо відповідач послався на частину третю статті 92 ЦК України, за змістом якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадку, коли юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. За твердженням ТОВ «Рагард», довіреність №14/03-06 від 27.12.2021 не містила відповідних вартісних обмежень та посилання на Статут як на документ, що їх установлює, а у Єдиному державному реєстрі станом на 05.09.2022 також були відсутні відомості про обмеження представництва АТ «Укртатнафта». Доказів обізнаності ТОВ «Рагард» про будь-які внутрішні обмеження повноважень ОСОБА_2., на думку відповідача, позивач не надав.

У цьому контексті відповідач наголошував, що внутрішні обмеження повноважень органу чи представника юридичної особи самі по собі не є достатньою підставою для визнання укладеного з третьою особою правочину недійсним. Для цього позивач повинен довести недобросовісність або нерозумність поведінки контрагента, зокрема його обізнаність про відсутність у представника необхідного обсягу повноважень. Тягар доказування таких обставин, за позицією відповідача, покладається саме на юридичну особу, яка оспорює правочин.

ТОВ «Рагард» також посилалося на наступне схвалення позивачем правочину. На думку відповідача, про таке схвалення свідчать, зокрема, тривалий характер договірних відносин сторін, підписання ОСОБА_2. численних інших документів до договору, використання печатки АТ «Укртатнафта», а також те, що довіреність ОСОБА_2. після укладення спірної угоди продовжувала діяти та позивач її не відкликав і не скасував.

Заперечуючи проти доводів позивача щодо необхідності погодження спірної додаткової угоди Правлінням АТ «Укртатнафта», відповідач зазначав, що питання організації внутрішньої договірної роботи, погодження договорів та діяльності правління стосуються внутрішніх корпоративних відносин позивача та не можуть покладати негативні наслідки на контрагента, який діяв на підставі зовні належно оформлених повноважень представника товариства. Сам факт можливого порушення представником внутрішніх правил юридичної особи або перевищення ним внутрішньо встановлених повноважень, на думку ТОВ «Рагард», не може бути єдиною підставою для недійсності укладеного з третьою особою правочину.

Щодо вимоги про стягнення 20 656 981,53 грн відповідач зазначив, що вона є передчасною, оскільки відповідно до чинної, на його переконання, додаткової угоди від 05.09.2022 строк оплати товару на момент звернення позивача до суду не настав, оскільки він визначений не пізніше двох років із дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Крім того, ТОВ «Рагард» звернуло увагу, що сам позивач у позовній заяві зазначає про здійснення відповідачем 28.12.2020 часткової оплати в сумі 5 037,27 грн, однак просить стягнути 20 656 981,53 грн без урахування цієї оплати.

Відповідач також заперечив факт належного направлення йому претензії позивача від 03.02.2023 №14/05-374. За його твердженням, наданий опис вкладення не містить номера поштового відправлення, накладна не дає можливості встановити зміст відправлення, відсутній розрахунковий документ та докази вручення претензії ТОВ «Рагард». Відтак відповідач вважає недоведеним належними та допустимими доказами як направлення, так і отримання ним зазначеної претензії.

Отже, позиція ТОВ «Рагард» зводиться до того, що додаткова угода від 05.09.2022 була укладена належно уповноваженим представником АТ «Укртатнафта», сама угода не містить вартісних умов, відповідач не знав і не повинен був знати про будь-які внутрішні обмеження повноважень представника позивача, а строк виконання грошового зобов`язання відповідно до цієї угоди ще не настав. З цих підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 у задоволенні позову АТ «Укртатнафта» до ТОВ «Рагард» про визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019 та стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Суд першої інстанції встановив, що 08.01.2019 між сторонами укладено договір поставки нафтопродуктів №13/2/2118, на виконання якого протягом січня - лютого 2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 20 656 981,53 грн, з якої 28.12.2020 було сплачено 5 037,27 грн. 05.09.2022 сторони уклали додаткову угоду, якою строк оплати поставленого у 2019 році товару відтерміновано і встановлено не пізніше двох років із дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Від імені АТ «Укртатнафта» цю угоду підписав заступник голови правління з комерційних питань ОСОБА_2. на підставі довіреності від 27.12.2021 №14/03-06.

Вирішуючи вимогу про визнання додаткової угоди недійсною, місцевий господарський суд виходив із того, що довіреність від 27.12.2021 №14/03-06 не містила обмежень повноважень ОСОБА_2., у тому числі щодо граничної суми правочинів, які він мав право укладати від імені АТ «Укртатнафта». Суд також зазначив, що ця довіреність була видана головою правління від імені самого товариства, а не в порядку передоручення особистих повноважень голови Правління. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що ОСОБА_2. при укладенні спірної додаткової угоди діяв у межах наданих йому довіреністю повноважень. Доказів відкликання цієї довіреності або визнання її недійсною матеріали справи не містять.

Крім того, суд виходив із того, що спірна додаткова угода за своїм змістом не встановлювала ані обсягу, ані вартості товару, а лише змінювала строк виконання вже існуючого грошового зобов`язання щодо оплати поставлених нафтопродуктів. З огляду на це суд визнав недоведеними доводи позивача про необхідність застосування до цієї угоди передбаченого статутом обмеження щодо вчинення правочинів на суму понад 10 000 000 грн та про обізнаність відповідача з таким обмеженням.

Суд також врахував, що ОСОБА_2. та інші представники позивача за довіреностями раніше укладали з ТОВ «Рагард» як сам договір поставки, так і інші додаткові угоди до нього.

Місцевий господарський суд послався на протоколи засідань правління АТ «Укртатнафта» №61 від 05.09.2022 та №68 від 04.10.2022, якими, відповідно, погоджувалося укладення додаткових угод, що стосувалися господарської діяльності товариства, та затверджувалися договори й додаткові угоди, укладені протягом вересня 2022 року. Суд зазначив, що ці рішення правління у встановленому законом порядку недійсними не визнані, а тому відсутні підстави не враховувати їх при оцінці обставин справи.

Посилання позивача на відсутність кворуму під час прийняття зазначених рішень правління суд не прийняв як достатню підставу для їх ігнорування, оскільки доказів визнання відповідних рішень недійсними матеріали справи не містили. Водночас показання свідка щодо порядку погодження договорів і прийняття рішень правління суд до уваги не взяв, оскільки такі обставини мали підтверджуватися відповідними внутрішніми документами товариства, а не показаннями свідків.

Додатково суд установив, що станом на 05.09.2022 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відсутні відомості про будь-які обмеження щодо представництва АТ «Укртатнафта». З огляду на приписи частини третьої статті 92 ЦК України та частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суд дійшов висновку про недоведеність того, що ТОВ «Рагард» знало або повинно було знати про внутрішні обмеження повноважень представника позивача.

Щодо доводів позивача про недобросовісну та протиправну поведінку осіб, які уклали спірну угоду, суд зазначив, що ОСОБА_2. діяв у межах наданої йому довіреності. Надані позивачем матеріали кримінального провадження, зокрема висновок судової економічної експертизи, суд визнав такими, що не підтверджують безпосередньо підстав недійсності саме спірної додаткової угоди, оскільки предметом цієї справи є правомірність її укладення з огляду на обсяг повноважень представника. При цьому обвинувального вироку у відповідному кримінальному провадженні або рішення за заявленим у ньому цивільним позовом матеріали справи не містили.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявності передбачених статтями 203, 215 ЦК України правових підстав для визнання додаткової угоди від 05.09.2022 недійсною.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості, суд виходив із того, що додаткова угода від 05.09.2022 є чинною, а встановлений нею строк оплати товару на момент розгляду справи ще не настав. За таких обставин вимогу про стягнення 20 651 944,26 грн (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) суд визнав передчасною.

Судові витрати зі сплати судового збору місцевий господарський суд поклав на позивача.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2025, АТ «Укртатнафта» 22.09.2025 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Укртатнафта» до ТОВ «Рагард» про визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів від 08.01.2019 №13/2/2118 та стягнення заборгованості в сумі 20 656 981,53 грн задовольнити у повному обсязі, а судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2. достатнього обсягу повноважень для укладення від імені АТ «Укртатнафта» спірної додаткової угоди. За твердженням скаржника, довіреність №14/03-06 від 27.12.2021 була видана головою правління Овчаренком П.В., який діяв на підставі статуту товариства, а тому обсяг делегованих представнику повноважень не міг бути ширшим за власні повноваження голови правління. Відповідно до підпункту 11.5.1.15 пункту 11.5 статуту голова правління мав право самостійно вчиняти правочини лише на суму, меншу ніж 10000000 грн, тоді як правочини на більшу суму потребували погодження правління як колегіального виконавчого органу.

На переконання скаржника, суд першої інстанції помилково виходив із того, що довіреність ОСОБА_2. сама по собі не містила прямого вартісного обмеження. АТ «Укртатнафта» наголошує, що відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений лише на вчинення тих правочинів, право на вчинення яких має особа, від імені якої він діє, а внутрішні документи товариства не дозволяли голові правління одноособово вчиняти правочини понад установлену статутом межу. Тому без попереднього погодження правління ОСОБА_2. не мав права підписувати спірну додаткову угоду.

Скаржник також заперечує висновок місцевого господарського суду про те, що спірна додаткова угода не має вартісного характеру, оскільки не встановлює безпосередньо ціну чи кількість товару, а лише переносить строк його оплати. Скаржник зазначає, що додаткова угода прямо відсилає до конкретних додатків і додаткових угод до договору, якими визначалися обсяги поставлених нафтопродуктів, а на момент її укладення існувала заборгованість за поставлений товар, розмір якої перевищував 20 млн грн. Відповідач, як зазначає скаржник, у суді першої інстанції не заперечував факту отримання товару та наявності відповідної заборгованості. Відтак фактичним економічним змістом спірного правочину було відтермінування виконання грошового зобов`язання значного розміру, що, на думку скаржника, і зумовлювало необхідність погодження такого правочину правлінням.

Скаржник заперечує, що протоколи засідань правління АТ «Укртатнафта» №61 від 05.09.2022 та №68 від 04.10.2022 можуть підтверджувати погодження або подальше схвалення спірної додаткової угоди. На його думку, зі змісту протоколів неможливо встановити, що правління розглядало та погоджувало саме додаткову угоду від 05.09.2022 до договору №13/2/2118. Позивач звертає увагу, що у протоколах не конкретизовано відповідний договір чи додаткову угоду, тоді як інші наявні у справі докази, за його твердженням, свідчать про відсутність погодження саме цього правочину.

Крім того, АТ «Укртатнафта» стверджує, що протоколи №61 та №68 не могли бути належними доказами погодження правочину через відсутність кворуму на відповідних засіданнях правління. За доводами позивача, на засіданнях були присутні менше п`яти членів правління, що не відповідало пункту 11.3.4 статуту. При цьому скаржник вважає помилковим застосування судом першої інстанції до рішень правління презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 ЦК України, оскільки рішення органу управління юридичної особи не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а є індивідуальним актом корпоративного управління.

На підтвердження відсутності фактичного погодження спірної додаткової угоди скаржник також посилається на те, що інші додаткові угоди до договору містили внутрішні візи відповідальних посадових осіб АТ «Укртатнафта», тоді як на оригіналі додаткової угоди від 05.09.2022 такі візи відсутні. На думку скаржника, це додатково свідчить про те, що спірна угода взагалі не проходила передбачену товариством процедуру погодження та не виносилася на розгляд правління.

АТ «Укртатнафта» не погоджується також із висновком суду першої інстанції про відсутність доказів того, що ТОВ «Рагард» знало або повинно було знати про встановлені статутом обмеження повноважень представника позивача. Скаржник зазначає, що довіреність №14/03-06 від 27.12.2021 прямо вказувала на те, що голова правління діє на підставі статуту, а сторони перебували у тривалих господарських відносинах. За таких обставин відповідач, діючи розумно та обачно, мав перевірити обсяг повноважень голови правління і представника, якому той видав довіреність, та, відповідно, міг і повинен був знати про встановлене статутом обмеження щодо правочинів понад 10 000 000 грн.

При цьому скаржник вважає, що сам факт відсутності відомостей про такі обмеження в Єдиному державному реєстрі не є достатнім для висновку про добросовісність відповідача. Посилаючись на практику Верховного Суду, АТ «Укртатнафта» зазначає, що при застосуванні частини третьої статті 92 ЦК України необхідно оцінювати всі обставини поведінки контрагента та з`ясовувати, чи міг він, проявивши розумну обачність, дізнатися про відповідні обмеження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) спірна додаткова угода була укладена представником АТ «Укртатнафта» за відсутності необхідного обсягу повноважень та без передбаченого статутом погодження правління; (2) ТОВ «Рагард» за обставинами справи мало або повинно було знати про такі обмеження; (3) протоколи правління №61 та №68 не підтверджують належного схвалення правочину; (4) висновок суду першої інстанції про чинність додаткової угоди та, як наслідок, передчасність вимоги про стягнення заборгованості є помилковим.

У зв`язку з наведеним АТ «Укртатнафта» просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи відповідача щодо апеляційної скарги

ТОВ «Рагард» у відзиві на апеляційну скаргу та поданих у подальшому додаткових поясненнях заперечує проти доводів АТ «Укртатнафта» та просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 - без змін. На переконання відповідача, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно оцінив докази та застосував норми матеріального права, тоді як апеляційна скарга переважно повторює позицію позивача, якій уже було надано оцінку місцевим господарським судом.

Щодо повноважень ОСОБА_2. відповідач наполягає, що спірну додаткову угоду від 05.09.2022 підписано особою, яка мала належні зовнішні повноваження на представництво АТ «Укртатнафта». ТОВ «Рагард» звертає увагу, що сам договір від 08.01.2019, а також численні специфікації та додаткові угоди до нього протягом тривалого часу підписувалися з боку постачальника саме ОСОБА_2. на підставі відповідних довіреностей, що не ставилося позивачем під сумнів.

Відповідач не погоджується з доводом скаржника про те, що обсяг повноважень ОСОБА_2. автоматично обмежувався передбаченим статутом обсягом повноважень голови правління. За позицією ТОВ «Рагард», довіреність №14/03-06 від 27.12.2021 була видана від імені самої юридичної особи та безпосередньо передбачала право ОСОБА_2. укладати договори та інші правочини щодо купівлі-продажу нафтопродуктів. При цьому в самій довіреності не було зазначено вартісного обмеження у 10 000 000 грн.

ТОВ «Рагард» також підтримує висновок суду першої інстанції про те, що спірна додаткова угода не встановлювала ціну чи вартість товару, а лише змінювала строк виконання вже існуючого грошового зобов`язання. Тому, на думку відповідача, посилання скаржника на передбачене статутом вартісне обмеження щодо правочинів понад 10 000 000 грн не відповідає змісту оспорюваної угоди. Відповідач додатково зазначає, що зміна строків оплати не була нетиповою для відносин сторін. Строки виконання зобов`язань за цим договором раніше вже неодноразово переносилися, що ТОВ «Рагард» розцінює як усталену практику сторін та реалізацію принципу свободи договору.

Заперечуючи твердження скаржника про недобросовісність ТОВ «Рагард» та його обізнаність із внутрішніми обмеженнями повноважень представника позивача, відповідач посилається на відсутність таких обмежень у Єдиному державному реєстрі та на зміст довіреності ОСОБА_2., яка не містила відповідних застережень. На думку відповідача, саме позивач повинен довести, що контрагент знав або за всіма обставинами не міг не знати про внутрішнє обмеження повноважень, однак таких доказів у справі немає.

У додаткових поясненнях ТОВ «Рагард» окремо посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.12.2025 у справі №914/768/22. За трактуванням відповідача, сама лише вказівка в договорі чи довіреності на те, що особа діє на підставі статуту, не означає автоматично, що контрагент ознайомився або був зобов`язаний ознайомитися з усім змістом статуту. Питання про обізнаність третьої особи з відповідними обмеженнями має вирішуватися з урахуванням усіх обставин конкретної справи, при цьому підлягає врахуванню презумпція достовірності відомостей Єдиного державного реєстру.

Відповідач зазначає, що всі попередні додатки та специфікації до договору, у тому числі документи щодо вартості товару, підписувалися тією самою посадовою особою позивача, у зв`язку з чим у директора ТОВ «Рагард», за твердженням відповідача, не було об`єктивних підстав сумніватися у повноваженнях незмінного представника постачальника.

Щодо протоколів правління АТ «Укртатнафта» №61 від 05.09.2022 та №68 від 04.10.2022 відповідач наполягає, що вони підтверджують погодження та, у будь-якому разі, подальше затвердження укладених у відповідний період договорів і додаткових угод. Зокрема, протоколом №68 правління вирішило затвердити укладені протягом вересня 2022 року договори, додатки та додаткові угоди, укладені в межах повноважень, передбачених статутом. Тому ТОВ «Рагард» вважає безпідставним твердження скаржника про повну відсутність корпоративного погодження спірного правочину.

У подальших поясненнях відповідач додатково посилається на постанову Верховного Суду від 28.01.2026 у справі №910/8142/24, яку вважає подібною до цієї справи, оскільки вона також стосувалася спору між АТ «Укртатнафта» та ТОВ «Рагард» про додаткову угоду від 05.09.2022 до іншого договору поставки нафтопродуктів. На думку відповідача, висновки Верховного Суду в цій справі додатково підтверджують його правову позицію щодо оцінки повноважень представника, обізнаності контрагента та наступного схвалення правочину.

Крім того, в апеляційному провадженні ТОВ «Рагард» подало витяг із протоколу засідання Правління АТ «Укртатнафта» №250 від 16.08.2010, за змістом якого правління одноголосно дозволило ОСОБА_2 укладати від імені товариства договори купівлі-продажу на загальну вартість понад 10 000 000 грн. Відповідач розглядає цей документ як додаткове підтвердження того, що ОСОБА_2. мав повноваження на вчинення правочинів понад установлений статутом вартісний поріг.

Стосовно тверджень скаржника про невигідність і очевидну невідповідність спірної угоди інтересам АТ «Укртатнафта» відповідач зазначає, що на момент її укладення строк дії воєнного стану був продовжений до 21.11.2022, тому сторони об`єктивно не могли передбачити його подальшу тривалість. Відтак погодження оплати протягом двох років після припинення чи скасування воєнного стану, на думку ТОВ «Рагард», не означало встановлення безстрокової відстрочки чи надання відповідачу очевидно неспівмірної переваги. Таке погодження відповідало свободі договору, не припиняло самого обов`язку сплатити вартість товару та могло бути спрямоване на врахування ризиків, пов`язаних із воєнним станом.

У частині майнової вимоги ТОВ «Рагард» підтримує висновок місцевого господарського суду про її передчасність, оскільки, за позицією відповідача, додаткова угода від 05.09.2022 є чинною, строк оплати визначений нею як два роки після припинення чи скасування воєнного стану, а тому на час розгляду справи строк виконання грошового зобов`язання не настав.

Під час апеляційного розгляду відповідач також повідомляв про готовність до мирного врегулювання спору та пропонував укласти нову додаткову угоду із зазначенням суми поставленого товару й компенсацією інфляційних втрат з 05.09.2022 до моменту повного розрахунку. Водночас ТОВ «Рагард» зазначало, що запропоноване позивачем як умова переговорів попереднє погашення не менше 20% боргу не могло бути виконане через накладений у межах кримінального провадження арешт на його банківський рахунок.

Отже, позиція відповідача полягає в тому, що (1) ОСОБА_2 мав належні повноваження на укладення спірної додаткової угоди; (2) ТОВ «Рагард» не знало і за конкретних обставин не повинно було знати про стверджувані позивачем внутрішні обмеження; (3) матеріали справи містять докази погодження або схвалення дій представника; (4) сама угода лише змінила строк оплати та не була очевидно невигідною для позивача; (5) встановлений нею строк виконання грошового зобов`язання не настав. З огляду на це відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу АТ «Укртатнафта» у справі №910/9602/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючої судді Барсук М.А., суддів Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з ненаданням належних доказів сплати судового збору. Суд установив, що платіжною інструкцією №0000046723 від 22.09.2025 скаржник сплатив 375459,30 грн судового збору за неналежними реквізитами, внаслідок чого зарахування відповідної суми до спеціального фонду Державного бюджету України не підтверджувалося. Скаржнику надано строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 375 459,27 грн за належними реквізитами.

Скаржник у встановлений судом строк усунув недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 відкрито апеляційне провадження, витребувано матеріали справи №910/9602/24 з Господарського суду міста.

АТ «Укртатнафта» 12.03.2026 подало заяву про відвід головуючої судді Барсук М.А. Ухвалою від 16.03.2026 у задоволенні заяви про відвід відмовлено. Водночас суддею Барсук М.А. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги у цій справі, який ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 задоволено, а матеріали справи передано для визначення нового складу судової колегії автоматизованою системою.

За результатами повторного автоматизованого розподілу від 17.03.2026 визначено колегію суддів у складі головуючої судді Бестаченко О.Л., суддів Скрипки І.М., Шаратова Ю.А. Ухвалою від 23.03.2026 визначена колегія прийняла справу до свого провадження.

У подальшому колегією суддів у складі Бестаченко О.Л., Шаратова Ю.А. та Скрипки І.М. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги, у зв`язку із чим на підставі розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/286/26 від 21.05.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 справу №910/9602/24 прийнято до провадження зазначеною колегією суддів та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні.

7. Пояснення та клопотання сторін, надані під час апеляційного розгляду

ТОВ «Рагард» 19.01.2026 подало додаткові пояснення, у яких звернуло увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.12.2025 у справі №914/768/22. Відповідач зазначив, що саме по собі посилання у правочині на статут як підставу повноважень особи, яка його підписує, не свідчить про обізнаність контрагента зі змістом статутних обмежень. Також відповідач наголосив на презумпції достовірності відомостей Єдиного державного реєстру та необхідності врахування добросовісності контрагента при вирішенні питання про правові наслідки перевищення повноважень представником юридичної особи.

Того ж дня АТ «Укртатнафта» подало додаткові пояснення щодо застосування зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду. Позивач наголосив на необхідності розмежування правового регулювання представництва юридичної особи її органом відповідно до статті 92 ЦК України та представництва за довіреністю відповідно до глави 17 цього Кодексу. Оскільки ОСОБА_2. підписав спірну додаткову угоду на підставі довіреності, істотне значення мають установлені цією довіреністю межі повноважень, а також наявність чи відсутність наступного схвалення правочину товариством відповідно до статті 241 ЦК України.

ТОВ «Рагард» 27.04.2026 подало додаткові пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі №914/768/22 та постанови Верховного Суду від 28.01.2026 у справі №910/8142/24, яка, на думку відповідача, стосується подібних правовідносин між тими самими сторонами.

Відповідач наполягав на відсутності підстав вважати його обізнаним про перевищення ОСОБА_2 повноважень. Зокрема, зазначав, що договір поставки та попередні додаткові угоди підписувалися від імені АТ «Укртатнафта» тією самою особою, а відтермінування строків оплати раніше неодноразово погоджувалося сторонами. На переконання відповідача, наведені обставини підтверджують звичайний характер відповідної договірної практики та відсутність підстав сумніватися в повноваженнях представника постачальника.

Крім того, ТОВ «Рагард» послалося на витяг із протоколу засідання правління АТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №250, розміщений в електронній системі публічних закупівель Prozorro. За твердженням відповідача, зазначений документ підтверджує надання ОСОБА_2. дозволу на укладення від імені товариства договорів купівлі-продажу вартістю понад 10 000 000 грн.

Відповідач також заявив клопотання про поновлення строку на подання додаткових доказів та долучення до матеріалів справи зазначеного витягу з протоколу №250, електронних документів щодо його підписання, а також заяви свідка ОСОБА_3 від 24.04.2026.

У подальших додаткових поясненнях від 18.05.2026 ТОВ «Рагард» підтримало раніше викладені доводи, зокрема щодо відсутності обізнаності про обмеження повноважень представника позивача, попередньої практики відтермінування оплати та правового значення поведінки сторін після укладення оспорюваної додаткової угоди. Відповідач заперечував проти аргументів АТ «Укртатнафта» та наполягав на необхідності врахування висновків Верховного Суду у справах №914/768/22 і №910/8142/24.

Окремо під час апеляційного розгляду сторони обмінялися пропозиціями щодо мирного врегулювання спору.

Так, 27.04.2026 директор ТОВ «Рагард» Мирошниченко А.О. звернувся з пропозицією укласти мирову угоду, передбачивши погодження сторонами розміру заборгованості за поставлені нафтопродукти та врахування інфляційних втрат за період із 05.09.2022 до повного розрахунку.

АТ «Укртатнафта» 18.05.2026 повідомило, що не заперечує проти розгляду можливості мирного врегулювання спору за умови підтвердження відповідачем реального наміру погасити заборгованість. Зокрема, позивач запропонував ТОВ «Рагард» попередньо сплатити не менше ніж 20% заборгованості та надати прийнятні пропозиції щодо погашення її залишку.

У відповідь ТОВ «Рагард» підтримало необхідність мирного врегулювання спору, однак продовжувало наполягати на запропонованому ним підході до визначення умов розрахунків. Згоди щодо укладення мирової угоди сторони не досягли.

Представник відповідача 28.07.2026 заявила клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на необхідність ознайомлення з додатковими матеріалами, поданими позивачем напередодні судового засідання, підготовки заперечень щодо них, а також продовження переговорів про мирне врегулювання спору.

Колегія суддів відмовила у відкладенні розгляду справи з метою мирного врегулювання спору, водночас оголосила перерву до 08.09.2026 для забезпечення сторонам можливості ознайомитися з поданими матеріалами та надати відповідні пояснення.

Під час апеляційного розгляду між сторонами також виникли розбіжності щодо змісту та доказового значення протоколу засідання правління ПАТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №250.

Позивач заперечував проти доводів відповідача про надання ОСОБА_2. необмежених повноважень на укладення правочинів значної вартості та зазначав, що поданий відповідачем витяг не відповідає змісту наявного в товаристві примірника протоколу. За поясненнями АТ «Укртатнафта», 16.08.2010 відбулося три засідання правління, оформлені протоколами №250, №251 та №252, а витяг, на який посилається відповідач, містить відомості, що не узгоджуються зі змістом відповідного протоколу №250.

ТОВ «Рагард», своєю чергою, наполягало на достовірності витягу, розміщеного в системі Prozorro, та ставило під сумнів походження і достовірність документів, наданих позивачем.

Відповідач 28.07.2026 подав клопотання про витребування доказів, зокрема протоколів засідань правління ПАТ «Укртатнафта» від 16.08.2010, а також документів, які могли б підтвердити походження відповідних протоколів та їх передання на архівне зберігання.

У запереченнях від 26.08.2026 АТ «Укртатнафта» зазначило, що відповідь Державного архіву Полтавської області про ненадходження до нього документів товариства не спростовує достовірності протоколів, оскільки вони перебувають на зберіганні безпосередньо в АТ «Укртатнафта». Позивач також наголосив, що наданий відповідачем витяг не може підтверджувати наявність у ОСОБА_2. повноважень на укладення оспорюваної додаткової угоди.

АТ «Укртатнафта» 26.08.2026 подало клопотання про долучення додаткових доказів, зокрема належним чином засвідчених копій протоколів засідань правління №251 та №252 від 16.08.2010. Позивач обґрунтовував необхідність їх подання спростуванням доказів, уперше наданих відповідачем на стадії апеляційного перегляду, та просив визнати поважними причини неподання цих документів до суду першої інстанції.

У судовому засіданні 29.09.2026 колегія суддів розглянула клопотання сторін щодо прийняття та витребування додаткових доказів.

За результатами їх розгляду суд прийняв поданий відповідачем витяг із протоколу №250 та подані позивачем копії протоколів №250, №251 і №252, зазначивши, що оцінку цим доказам буде надано під час ухвалення постанови.

Водночас суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача про витребування зазначених протоколів, договору з Державним архівом Полтавської області та доказів передання документів на архівне зберігання. Також суд не прийняв як докази протокол судового засідання у справі №910/14865/24 та копії судових рішень у справах №910/8142/24, №910/10956/24 і №910/13159/24.

Від ТОВ «Рагард» 08.09.2026 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити участь представника через масовані обстріли міста Києва, тривалі повітряні тривоги та пов`язані з ними загрози життю і здоров`ю, а також ускладнення доступу до транспортного сполучення та засобів зв`язку.

Колегією суддів зазначене клопотання задоволено, розгляд справи відкладено на 29.09.2026.

Також представник ТОВ «Рагард» адвокат Лисенко І.К. 06.10.2026 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та наявністю ознак респіраторного вірусного захворювання, на підтвердження чого надала відомості про запис на прийом до сімейного лікаря.

У задоволенні зазначеного клопотання колегією суддів відмовлено, оскільки явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів бере до уваги, що це не перша неявка представника відповідача у судове засідання, при цьому відповідач - юридична особа не позбавлений можливості визначити кількох представників з метою належного дотримання процесуальної дисципліни та захисту своїх інтересів під час розгляду справи. Крім того, суд взяв до уваги, що сторони, зокрема відповідач, скористалися своїм правом на подання письмових пояснень до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 06.10.2026 суд оглянув надані представником позивача оригінали протоколів засідань правління, дослідив матеріали справи та заслухав виступ представника АТ «Укртатнафта» в судових дебатах.

Представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги, наполягали на недійсності додаткової угоди від 05.09.2022 та просили скасувати рішення суду першої інстанції й задовольнити позов.

ТОВ «Рагард» у поданих письмових поясненнях і запереченнях наполягало на відсутності підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною та просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

8. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень сторін, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

8.1. Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Між Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рагард» (покупець) 08.01.2019 укладено договір поставки нафтопродуктів №13/2/2118 (далі - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався передати покупцю у власність нафтопродукти, а покупець - прийняти та оплатити їх відповідно до умов договору та/або додатків до нього, які є його невід`ємними частинами.

На виконання договору між сторонами оформлювалися додатки, специфікації та додаткові угоди, якими визначалися умови поставки нафтопродуктів. Зокрема, у матеріалах справи містяться додаток №1 у новій редакції від 10.01.2019 та додаткова угода №2 від 31.01.2019, додаток №2 від 31.01.2019 та додаткова угода №3 від 28.02.2019, додаток №3 у новій редакції від 07.03.2019 та додаткова угода №5 від 31.03.2019, додаток №4 у новій редакції від 16.04.2019 та додаткова угода №7 від 30.04.2019, додаток №5 від 02.05.2019 та додаткова угода №8 від 31.05.2019, додаток №6 від 30.05.2019 та додаткова угода №9 від 30.06.2019.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт здійснення АТ «Укртатнафта» поставок нафтопродуктів на користь ТОВ «Рагард». Предметом заявленої майнової вимоги є вартість отриманих відповідачем протягом січня-лютого 2019 року нафтопродуктів у розмірі 20 656 981,53 грн. Позивачем на підтвердження поставок надано відповідні первинні документи, зокрема накладні та товарно-транспортні накладні.

При цьому 28.12.2020 ТОВ «Рагард» здійснило часткову оплату отриманих нафтопродуктів у сумі 5037,27 грн, що підтверджується банківською випискою, долученою до матеріалів справи.

Сторонами 05.09.2022 оформлено додаткову угоду до договору №13/2/2118, якою змінено строк виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставлених нафтопродуктів.

Так, пунктом 1 додаткової угоди сторони погодили, що оплата товару, поставленого протягом січня-червня 2019 року відповідно до перелічених у цій угоді додатків та додаткових угод до договору, здійснюється покупцем у строк не пізніше двох років з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

Отже, оспорювана додаткова угода не передбачала нової поставки нафтопродуктів, а стосувалася зміни строку оплати товару, який був поставлений покупцю раніше. Безпосередньо з цієї обставини виходив суд першої інстанції, зазначивши, що додатковою угодою сторони домовилися про перенесення строків оплати вже поставленого у 2019 році товару, тоді як обсяг та вартість товару в самій додатковій угоді не визначалися.

Зі змісту додаткової угоди вбачається, що нею прямо ідентифіковано додатки та додаткові угоди до договору, відповідно до яких здійснювалися поставки у січні-червні 2019 року. Загальна вартість нафтопродуктів, оплата яких охоплювалася умовами додаткової угоди від 05.09.2022, за наданими позивачем документами становила 513 405 999,96 грн.

З боку АТ «Укртатнафта» додаткову угоду від 05.09.2022 підписав ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності №14/03-06 від 27.12.2021, виданої за підписом голови правління АТ «Укртатнафта» Овчаренка П.В. зі строком дії до 31.01.2023.

Пунктом 3 зазначеної довіреності ОСОБА_2., серед іншого, було уповноважено укладати від імені АТ «Укртатнафта» договори, контракти та інші цивільно-правові угоди щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, а також договори, контракти та інші правочини щодо купівлі-продажу сировини, нафтопродуктів, авіапалива тощо.

На час видачі довіреності №14/03-06 від 27.12.2021 повноваження органів управління АТ «Укртатнафта» визначалися статутом товариства, затвердженим 14.07.2010, державну реєстрацію змін до установчих документів за яким проведено 16.07.2010 за №15851050026000574.

Відповідно до підпункту 11.5.1.2 пункту 11.5 статуту голова правління мав право без довіреності вчиняти від імені товариства правочини та укладати (підписувати) договори й угоди з урахуванням обмежень щодо їх суми, встановлених статутом та внутрішніми документами товариства. Водночас підпунктом 11.5.1.15 пункту 11.5 статуту передбачено право голови правління вчиняти від імені товариства правочини на суму (вартість) меншу ніж 10 000 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 11.1.1 пункту 11.1 статуту виконавчим органом АТ «Укртатнафта», який здійснює управління поточною діяльністю товариства, є правління як колегіальний виконавчий орган. Згідно з пунктом 11.2.1 статуту до компетенції правління віднесено надання згоди на вчинення правочинів на суму понад 10 000 000,00 грн.

Відповідно до Стандарту «Порядок ведення договірної роботи», який діяв у АТ «Укртатнафта» на час виникнення спірних правовідносин, право підпису договорів від імені підприємства належало голові правління або особам, яким такі повноваження делеговано у встановленому порядку, при цьому делегування права підпису оформлювалося довіреністю.

Крім того, надані позивачем копії договору №13/2/2118, специфікацій та інших додаткових угод до нього містять штампи погодження з візами відповідних посадових осіб структурних підрозділів, виконавця та відповідального керівника. Водночас на наданій до матеріалів справи додатковій угоді від 05.09.2022 такого штампа погодження немає.

Під час розгляду справи відповідачем були надані протоколи засідань (нарад) Правління АТ «Укртатнафта» №61 від 05.09.2022 та №68 від 04.10.2022, на які ТОВ «Рагард» посилалося як на докази погодження органом управління товариства укладення відповідних додаткових угод щодо відтермінування строків оплати за договорами поставки нафтопродуктів. Суд першої інстанції врахував зазначені документи та, зокрема, виходив із того, що позивачем не доведено, що зафіксовані у цих протоколах рішення стосувалися інших конкретних додаткових угод або іншого договору.

Разом із тим у матеріалах справи містяться докази, якими позивач заперечував належність зазначених протоколів як підтвердження погодження саме оспорюваної додаткової угоди. Зокрема, у наданому позивачем висновку експерта зазначено про відсутність в АТ «Укртатнафта» протоколів засідань (нарад) правління, якими було надано згоду на укладення договорів поставки нафтопродуктів із ТОВ «Рагард», у тому числі договору №13/2/2118 від 08.01.2019.

До матеріалів справи сторонами подавалися заяви свідків щодо порядку підготовки, погодження та укладення договорів у АТ «Укртатнафта», порядку прийняття правлінням рішень про надання згоди на їх укладення, а також оформлення і зберігання відповідних рішень. Так, у заяві ОСОБА_3 , який працював у АТ «Укртатнафта» з 1999 року до грудня 2022 року та з березня 2010 року входив до складу правління, викладено відомості щодо існуючого в товаристві порядку договірної роботи та погодження договорів.

Після зміни структури власності АТ «Укртатнафта» у листопаді 2022 року було здійснено аналіз договірних відносин товариства. 06.11.2022 відбулося примусове відчуження у власність держави акцій стратегічно важливих підприємств, у тому числі акцій АТ «Укртатнафта», після чого управління відповідними корпоративними правами було передано державі.

Під час апеляційного розгляду справи сторонами подано документи, які стосуються проведення засідань правління ПАТ «Укртатнафта» 16.08.2010 та ухвалених на цих засіданнях рішень.

Зокрема, відповідачем надано витяг із протоколу засідання правління ПАТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №250, оформлений 23.07.2019 за вих. №77-03/48.

Відповідно до зазначеного витягу 16.08.2010 о 09 год 00 хв у м. Кременчуці відбулося засідання правління ПАТ «Укртатнафта», на якому були присутні п`ять членів правління, зокрема ОСОБА_2.

У витягу зазначено, що на засіданні розглядалося питання №7 порядку денного, а саме про надання ОСОБА_2 дозволу укладати від імені ПАТ «Укртатнафта» договори купівлі-продажу, загальна вартість яких перевищує 10 000 000 грн.

За результатами розгляду цього питання, як зазначено у витягу, правління вирішило дозволити ОСОБА_2 укладати від імені товариства відповідні договори. Рішення прийнято одноголосно п`ятьма голосами.

Витяг містить підпис секретаря правління Демченко-Чорної О.В., відмітку про його вірність оригіналу та відбиток печатки товариства.

На підтвердження походження зазначеного документа відповідачем також надано звіт ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «ВЕБ-ФІКС» від 05.06.2026 №149/2026-ЗВ, з якого вбачається, що під час дослідження вебсторінки електронної системи публічних закупівель Prozorro за адресою https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2019-08-14-002308-a виявлено файл із назвою «Витяг з протоколу правління.pdf.p7s.p7s», доступний для завантаження у складі документів учасника закупівлі ПАТ «Укртатнафта».

У звіті зафіксовано наявність відповідного електронного документа, а також наведено відомості про перевірку накладеного на нього електронного підпису. Фіксацію змісту вебсторінки здійснено 27.05.2026.

Водночас позивачем надано засвідчену копію протоколу засідання правління АТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №250, яке відбулося о 09 год 00 хв, згідно з яким на засіданні були присутні п`ять членів правління, зокрема ОСОБА_2 , а засідання було правомочним відповідно до пункту 11.3.4 статуту товариства.

Порядок денний засідання складався з п`яти питань: 1) про перегляд чинних прейскурантів відпускних цін ПАТ «Укртатнафта»; 2) про укладення договорів, додаткових угод і додатків до договорів, що забезпечують господарську діяльність товариства; 3) про участь товариства в тендері, який проводило ДП МТЗ ЗТУ «Укрзалізничпостач»; 4) про виділення коштів для преміювання працівників та проведення заходів; 5) про затвердження реєстру першочергових платежів товариства станом на 16.08.2010.

За другим питанням порядку денного правління вирішило погодитися з укладенням договорів, додаткових угод і додатків до договорів, що стосуються господарської діяльності товариства та укладаються в межах повноважень, передбачених його статутом.

Відповідне рішення прийнято одноголосно п`ятьма голосами.

При цьому наданий позивачем протокол №250 не містить питання №7 порядку денного, а також рішення про надання ОСОБА_2 дозволу укладати договори купівлі-продажу вартістю понад 10 000 000 грн.

Зазначений протокол підписаний виконувачем обов`язків голови правління Бабиченком В.В. та секретарем правління Яриною Н.М.

На підтвердження походження цього документа позивачем надано довідку АТ «Укртатнафта» від 19.03.2026 №14/01-130, підписану директором товариства Проником Ю.П., у якій зазначено, що оригінал протоколу засідання правління від 16.08.2010 №250, яке відбулося о 09 год 00 хв, містить п`ять питань порядку денного, складений російською мовою та зберігається у відповідній архівній справі товариства.

До довідки додано копії титульного аркуша архівної справи, опису документів, протоколу №250 та останнього аркуша справи з контрольною пломбою.

Згідно з наданим описом архівна справа «Протоколы заседаний (совещаний) Правления ПАО «Укртатнафта» август 2010 г.» містить 43 протоколи засідань правління за серпень 2010 року, розміщені у хронологічному порядку.

Зокрема, в описі окремо зазначено проведення 16.08.2010 трьох засідань правління: о 09 год 00 хв, 16 год 00 хв та 16 год 30 хв.

Крім того, позивачем надано засвідчені копії протоколів засідань правління АТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №251 та №252.

Із протоколу №251 вбачається, що засідання відбулося о 16 год 00 хв за участю п`яти членів правління. На ньому розглядалося одне питання - про перегляд чинного прейскуранта відпускних цін на нафтопродукти ПАТ «Укртатнафта». За результатами розгляду цього питання правління одноголосно ухвалило рішення про затвердження відповідного прейскуранта.

Згідно з протоколом №252 засідання відбулося того самого дня о 16 год 30 хв за участю п`яти членів правління. Порядок денний також складався з одного питання - про перегляд чинного прейскуранта відпускних цін на нафтопродукти. За результатами його розгляду ухвалено рішення про затвердження прейскуранта.

Обидва протоколи підписані виконувачем обов`язків голови правління Бабиченком В.В. та секретарем правління Яриною Н.М.

Таким чином, у матеріалах справи наявні два документи, які мають однакові дату, номер та час проведення засідання правління ПАТ «Укртатнафта» - 16.08.2010, №250, 09 год 00 хв, однак відрізняються за змістом порядку денного та прийнятих рішень.

Зокрема, витяг, наданий відповідачем, містить відомості про ухвалення рішення щодо надання ОСОБА_2 дозволу укладати договори купівлі-продажу вартістю понад 10 000 000 грн, тоді як протокол, наданий позивачем, такого рішення не містить.

При цьому надані позивачем протоколи №251 та №252 підтверджують оформлення інших засідань правління, проведених 16.08.2010 о 16 год 00 хв та 16 год 30 хв відповідно, однак не містять рішень про надання ОСОБА_2 зазначених повноважень.

Отже, обставинами, які підлягають правовій оцінці судом апеляційної інстанції, є: (1) обсяг повноважень ОСОБА_2 на момент підписання додаткової угоди від 05.09.2022; (2) необхідність отримання згоди правління АТ «Укртатнафта» на її укладення; (3) наявність і достовірність доказів надання ОСОБА_2 відповідних повноважень, зокрема з урахуванням розбіжностей між поданими сторонами документами щодо змісту протоколу засідання правління від 16.08.2010 №250 та відомостей, відображених у протоколах №251 і №252 від тієї самої дати; (4) наявність належного погодження або наступного схвалення оспорюваної додаткової угоди правлінням товариства, зокрема з урахуванням змісту протоколів №61 та №68; (5) обізнаність або можливість обізнаності ТОВ «Рагард» про обмеження повноважень представника позивача; (6) правові наслідки оспорюваної додаткової угоди для визначення строку виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставлених нафтопродуктів та наявності підстав для стягнення заявленої заборгованості.

8.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі, з урахуванням остаточно визначеного позивачем обсягу вимог, є визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019 та стягнення з ТОВ «Рагард» неоплаченої вартості поставленого товару.

Підставою вимоги про недійсність правочину позивач визначив обставини укладення додаткової угоди ОСОБА_2 за відсутності необхідного обсягу повноважень, без передбаченої статутом згоди правління АТ «Укртатнафта», а також усупереч інтересам товариства. Майнова вимога ґрунтується на факті поставки відповідачу нафтопродуктів, їх неповній оплаті та відсутності, у разі недійсності додаткової угоди, правової підстави для відтермінування виконання грошового зобов`язання.

Щодо правової кваліфікації підстав недійсності додаткової угоди

Колегія суддів враховує, що після ухвалення оскаржуваного рішення Верховним Судом сформовано правові висновки, які мають безпосереднє значення для цієї справи.

Так, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2026 у справі №910/8142/24 розглянуто спір між тими самими сторонами - АТ «Укртатнафта» та ТОВ «Рагард», щодо додаткової угоди від тієї самої дати - 05.09.2022, підписаної від імені АТ «Укртатнафта» ОСОБА_2. на підставі тієї самої довіреності №14/03-06 від 27.12.2021, якою аналогічним чином було відтерміновано оплату вже поставленого товару до двох років після припинення чи скасування воєнного стану. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій про відмову в позові та направив справу на новий розгляд.

Верховний Суд у наведеній постанові наголосив на принципі jura novit curia, за яким неправильне посилання сторони на конкретну норму права не звільняє суд від обов`язку самостійно надати правильну юридичну кваліфікацію встановленим фактичним обставинам. Стосовно тотожної за характером вимоги АТ «Укртатнафта» Верховний Суд указав, що йдеться про недійсність правочину у зв`язку з порушенням вимог частини першої статті 203 ЦК України, а не про відсутність цивільної дієздатності фізичної особи у розумінні частини другої цієї статті.

Тому посилання позивача у позовній заяві, серед іншого, на частину другу статті 203 ЦК України саме по собі не перешкоджає суду надати правильну правову кваліфікацію наведеним ним фактам. Фактично позивач упродовж розгляду справи послідовно стверджував не про недієздатність ОСОБА_2. як фізичної особи, а про перевищення ним повноважень представника юридичної особи та відсутність належного волевиявлення АТ «Укртатнафта» на вчинення відповідного правочину.

Щодо обсягу повноважень ОСОБА_2.

Суд першої інстанції виходив із того, що довіреність №14/03-06 від 27.12.2021 була видана від імені АТ «Укртатнафта», не містила прямого обмеження щодо вартості правочинів та не була відкликана чи визнана недійсною, а тому ОСОБА_2. мав достатні повноваження для підписання спірної додаткової угоди.

Колегія суддів із таким висновком не погоджується.

Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 у справі №910/8142/24 щодо цієї самої довіреності та тих самих положень статуту АТ «Укртатнафта» сформулював висновок, за яким відсутність у тексті довіреності грошового обмеження не означає наявності у представника необмежених повноважень.

Верховний Суд зазначив, що довіреність хоча й видана від імені юридичної особи, однак воля юридичної особи на її видачу реалізована через голову правління, повноваження якого визначені та обмежені статутом. Тому голова правління, повноваження якого на вчинення правочинів понад 10 000 000 грн обмежені необхідністю отримання згоди правління, не міг шляхом видачі довіреності надати ОСОБА_2. більший обсяг повноважень, ніж мав сам. Верховний Суд прямо виснував, що статутні обмеження повноважень голови Правління поширюються і на ОСОБА_2., який діяв на підставі виданої головою Правління довіреності.

Цей правовий висновок є безпосередньо застосовним до спірних правовідносин у справі №910/9602/24.

Наведений висновок узгоджується із загальноправовим принципом nemo plus iuris ad alium transferre potest quam ipse haberet («ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам»). У спірних правовідносинах цей принцип знаходить своє відображення в тому, що видача довіреності не може слугувати способом обходу обмежень повноважень органу, через який юридична особа формує та виражає свою волю. Відтак голова правління, який відповідно до статуту не мав права самостійно вчиняти правочини на суму понад 10 000 000 грн без згоди правління, не міг шляхом видачі довіреності уповноважити іншу особу на самостійне вчинення таких правочинів без відповідного погодження.

Згідно з підпунктом 11.5.1.15 пункту 11.5 статуту голова правління мав право самостійно вчиняти від імені товариства правочини на суму меншу ніж 10 000 000 грн, тоді як відповідно до підпункту 11.2.1 статуту надання згоди на вчинення правочинів понад зазначену суму належало до компетенції правління.

При цьому висновок місцевого господарського суду про те, що оспорювана додаткова угода не мала вартості, оскільки безпосередньо не визначала ціну та кількість товару, є надмірно формальним.

Додаткова угода є невід`ємною частиною договору та прямо ідентифікує поставки, до яких застосовується змінений нею строк оплати. Її юридичним та економічним результатом є не абстрактна зміна тексту договору, а відстрочення виконання конкретних грошових зобов`язань за вже переданий відповідачу товар. За наданими у справі документами оспорювана угода охоплювала поставки на загальну суму 513 405 999,96 грн, а безпосередньо предметом заявленої у цій справі майнової вимоги є неоплачена вартість товару у сумі понад 20 млн грн.

Те, що числове значення відповідного грошового зобов`язання не продубльоване безпосередньо у тексті додаткової угоди, не змінює її майнового змісту, оскільки цей розмір однозначно визначається договором, додатками до нього, первинними документами та станом взаєморозрахунків сторін.

Щодо добросовісності ТОВ «Рагард»

Разом із тим саме лише встановлення факту перевищення представником внутрішнього обсягу повноважень не є достатнім для автоматичного визнання укладеного ним із третьою особою договору недійсним.

Колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.12.2025 у справі №914/768/22.

У зазначеній постанові Велика Палата виснувала, що обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це (пункт 83). Отже, під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності / недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу (пункт 84).

Окремо Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про значення посилання в договорі на статут як підставу повноважень особи, яка його підписала. У пункті 90 постанови зазначено, що положення договору на зразок «товариство в особі директора, який діє на підставі статуту» вказує на підставу виникнення повноважень особи, яка підписує договір, що вчиняє юридична особа. Цей вираз сам по собі окремо від інших обставин справи не є беззаперечним свідченням обізнаності іншої сторони зі статутом повністю чи в певній частині.

Таким чином, сам факт існування передбачених статутом АТ «Укртатнафта» обмежень повноважень голови правління та похідних від них обмежень повноважень ОСОБА_2. не є достатнім для висновку про недійсність оспорюваної додаткової угоди. Вирішальне значення має також установлення того, чи знало ТОВ «Рагард» про відповідні обмеження або чи повинно було знати про них за конкретних обставин укладення правочину, виявивши розумну обачність.

При цьому така обізнаність не може презюмуватися лише з посилання в договорі на статут або інший документ, що визначає повноваження особи. Вона підлягає встановленню на підставі сукупності доказів, які характеризують обставини укладення оспорюваної додаткової угоди та поведінку її сторін.

Розвиваючи цей висновок саме щодо відносин АТ «Укртатнафта» і ТОВ «Рагард», Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 у справі №910/8142/24 зазначив (пункт 73), що хоча стаття 92 ЦК України безпосередньо регулює дії органів юридичної особи, виходячи із засад справедливості та захисту інтересів добросовісних учасників цивільного обороту, до відносин представництва за довіреністю абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України підлягає застосуванню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України).

Тому вирішальним є не лише факт перевищення повноважень представником, а й оцінка добросовісності третьої особи.

Отже, довід скаржника про те, що сам факт зазначення у довіреності про її видачу головою правління, який діяв на підставі статуту, безумовно доводить обізнаність ТОВ «Рагард» з усіма статутними обмеженнями, колегія суддів відхиляє.

Водночас помилковим є й протилежний висновок суду першої інстанції про те, що відсутність відповідних обмежень у Єдиному державному реєстрі та в тексті самої довіреності фактично виключає недобросовісність відповідача.

У постанові від 28.01.2026 у справі №910/8142/24 Верховний Суд, оцінюючи необхідність дослідження добросовісності ТОВ «Рагард» при укладенні аналогічної додаткової угоди, зазначив, що за звичайних ринкових умов господарської діяльності контрагент, як правило, не зобов`язаний витребовувати та вивчати статутні документи іншої сторони. Водночас у пункті 83 цієї постанови Верховний Суд звернув увагу на необхідність оцінки суми та умов правочину, його економічної сутності, а також характеру передбаченого ним відтермінування оплати. Зокрема, Суд вказав, що значне відтермінування оплати за вже поставлений товар без компенсації в умовах інфляції та воєнного стану могло бути підставою для прояву контрагентом розумної обачності та перевірки наявності у представника відповідних повноважень.

Отже, при вирішенні питання про добросовісність ТОВ «Рагард» колегія суддів має оцінити не лише формальну наявність довіреності у ОСОБА_2., а й сукупність обставин укладення оспорюваної додаткової угоди, зокрема її майновий зміст, тривалість відтермінування оплати, відсутність компенсації за таке відтермінування та відповідність зазначених умов звичайній господарській практиці сторін.

Оцінюючи обставини справи, що переглядається, у сукупності за стандартом вірогідності доказів, колегія суддів доходить висновку, що поведінка ТОВ «Рагард» при укладенні оспорюваної додаткової угоди не відповідала стандарту розумної обачності добросовісного учасника господарського обороту.

До укладення спірної угоди строк оплати сторонами вже неодноразово переносився. Зокрема, додатковою угодою №14 від 17.11.2021, також підписаною ОСОБА_2., граничним строком оплати було визначено 01.12.2022.

Натомість 05.09.2022, менш ніж за три місяці до настання цього строку, сторони погодили принципово інший механізм, за яким строк оплати вже переданого товару пов`язано не з конкретною календарною датою, а з подією невизначеної тривалості - припиненням або скасуванням воєнного стану, та додатково відкладено ще на два роки після настання такої події.

Такий правочин істотно відрізняється від звичайного короткострокового коригування умов розрахунків, оскільки відповідач, уже отримавши товар, набував можливість протягом невизначеного періоду не сплачувати значну суму коштів, тоді як позивач позбавлявся можливості вимагати їх сплати, причому матеріали справи не свідчать про встановлення процентів, індексації, плати за користування коштами чи іншої зустрічної майнової компенсації на користь постачальника.

За таких обставин сама лише наявність формально чинної довіреності не давала відповідачу достатніх підстав беззастережно виходити з необмеженості повноважень представника. Незвичайність умов правочину, значний розмір відстроченого зобов`язання та очевидна одностороння економічна перевага для покупця об`єктивно вимагали від професійного учасника господарського обороту проявити підвищену обачність та переконатися в наявності належного корпоративного схвалення такої операції.

Отже, за встановлених у цій справі обставин докази, наведені позивачем на підтвердження того, що ТОВ «Рагард», проявивши розумну обачність, повинно було мати обґрунтовані сумніви щодо достатності одноособових повноважень ОСОБА_2. на вчинення такого правочину, є більш вірогідними, ніж доводи відповідача про можливість безумовно покладатися виключно на буквальний текст довіреності та відомості ЄДР.

Щодо протоколів Правління №61 та №68 і наступного схвалення правочину

Відповідач на підтвердження погодження спірної додаткової угоди посилається на протокол засідання Правління №61 від 05.09.2022 та протокол №68 від 04.10.2022.

Суд першої інстанції фактично поклав ці документи в основу висновку про наявність корпоративного погодження, зазначивши, що позивач не довів того, що відповідні рішення стосувалися інших конкретних угод.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме відповідач послався на протоколи №61 і №68 як на доказ погодження або наступного схвалення конкретного правочину, а тому, відповідно, саме на нього покладався обов`язок довести зв`язок між цими рішеннями правління та оспорюваною додатковою угодою. Натомість позивач не зобов`язаний доводити негативний факт, що загальні формулювання протоколів стосувалися інших документів.

Колегія суддів зауважує, що зі змісту зазначених протоколів неможливо індивідуалізувати оспорюваний правочин, оскільки у них не зазначено ТОВ «Рагард», договір №13/2/2118 від 08.01.2019, додаткову угоду від 05.09.2022, розмір відповідного грошового зобов`язання чи конкретну умову про відстрочення оплати до двох років після припинення або скасування воєнного стану.

Разом із тим для вирішення цього спору апеляційному суду немає потреби вирішувати питання про недійсність протоколів №61 та №68 як корпоративних актів із відповідними наслідками. Натомість визначальним є питання, чи є зазначені протоколи належними, достатніми та вірогідними доказами чіткого волевиявлення правління на укладення або наступне схвалення саме спірної додаткової угоди.

На переконання колегії суддів зміст зазначених протоколів, відсутність будь-яких ознак, що дозволяють ідентифікувати спірну угоду не дозволяють за стандартом більшої вірогідності встановити, що правління АТ «Укртатнафта» дійсно розглядало та схвалило саме додаткову угоду від 05.09.2022 до договору №13/2/2118.

Відсутність на спірній угоді внутрішніх погоджувальних віз, які містяться на інших документах до договору, сама по собі не є підставою недійсності правочину у відносинах із контрагентом. Однак ця обставина має доказове значення при встановленні того, чи проходила саме ця угода внутрішню процедуру погодження та чи могла бути предметом розгляду правління. Матеріали справи підтверджують, що інші документи до договору містили відповідні погоджувальні штампи та візи, тоді як спірна угода їх не містить.

У сукупності із неконкретизованим змістом протоколів №61 та №68 ця обставина додатково знижує вірогідність твердження відповідача про належне корпоративне погодження оспорюваного правочину.

При цьому Верховний Суд у справі №910/8142/24 зазначив, що застосування статті 241 ЦК України щодо наступного схвалення є вторинним стосовно встановлення добросовісності контрагента, а у випадку встановлення його недобросовісності правочин може бути визнано недійсним, якщо тільки його наступне схвалення не було явно вираженим.

У справі, що переглядається, явно вираженого схвалення саме додаткової угоди від 05.09.2022 матеріали справи не містять.

Щодо витягу з протоколу правління №250 від 16.08.2010, поданого в апеляційному провадженні

Під час апеляційного розгляду ТОВ «Рагард» додатково послалося на витяг із протоколу засідання правління АТ «Укртатнафта» від 16.08.2010 №250, відповідно до якого правління товариства ухвалило рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на укладення від імені товариства договорів купівлі-продажу, загальна вартість яких перевищує 10 000 000 грн.

Зазначений витяг оформлено 23.07.2019, а його зміст стосується рішення, яке, за твердженням відповідача, було прийнято за питанням №7 порядку денного засідання правління від 16.08.2010.

Обґрунтовуючи подання цього документа під час апеляційного провадження, відповідач зазначив, що відповідний витяг було отримано з електронної системи публічних закупівель Prozorro, де він перебував серед документів, розміщених АТ «Укртатнафта» як учасником закупівлі у 2019 році.

На підтвердження походження зазначеного документа відповідач також подав звіт ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «ВЕБ-ФІКС» від 05.06.2026 №149/2026-ЗВ, складений за результатами фіксації відомостей, розміщених у мережі Інтернет.

У свою чергу АТ «Укртатнафта», заперечуючи достовірність відомостей, наведених у поданому відповідачем витягу, надало засвідчену копію протоколу засідання правління від тієї самої дати за тим самим номером, а також інші документи на підтвердження його змісту та походження.

Вирішуючи питання про прийняття зазначених доказів, колегія суддів виходила з такого.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів враховує, що витяг із протоколу №250 є документом, який стосується внутрішньої діяльності АТ «Укртатнафта», не був складений відповідачем та, за наявними матеріалами справи, не перебував у його розпорядженні під час розгляду справи судом першої інстанції.

Сам факт розміщення документа у відкритому доступі в електронній системі публічних закупівель не свідчить про обізнаність відповідача щодо його існування або місця знаходження.

Можливість технічного завантаження документа з відповідного вебресурсу не є тотожною фактичній можливості його своєчасного виявлення та подання до суду. Для отримання такого документа сторона повинна була мати відомості про його існування або достатні підстави припускати, що він міститься серед матеріалів конкретної закупівлі.

При цьому йдеться не про документ, який підлягав обов`язковому оприлюдненню у спеціалізованому реєстрі корпоративних рішень, а про витяг із внутрішнього документа юридичної особи, розміщений серед матеріалів окремої процедури закупівлі.

Обставин, які свідчили б про те, що відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції знав про існування зазначеного витягу, його розміщення в системі Prozorro або мав у своєму розпорядженні відповідний документ, судом не встановлено.

Колегія суддів також враховує, що поданий витяг безпосередньо стосується обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, а саме обсягу повноважень ОСОБА_2. на вчинення правочинів від імені АТ «Укртатнафта».

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для прийняття зазначеного витягу під час апеляційного провадження відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України.

Щодо документів, поданих позивачем на спростування змісту зазначеного витягу, колегія суддів враховує, що необхідність їх подання виникла у зв`язку з прийняттям апеляційним судом нового доказу відповідача, достовірність якого позивач заперечує.

Позивач не мав процесуальної необхідності спростовувати конкретний документ, на який відповідач не посилався під час розгляду справи судом першої інстанції та який не був предметом дослідження цього суду.

Відтак подання позивачем копії протоколу №250 та пов`язаних із ним матеріалів є безпосередньою реакцією на новий доказ відповідача, а не самостійною спробою змінити підстави позову чи доповнити їх новими обставинами.

Оцінюючи подані сторонами документи, колегія суддів установила таке.

Відповідно до витягу з протоколу засідання правління від 16.08.2010 №250, наданого відповідачем, за питанням №7 порядку денного правління товариства ухвалило рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на укладення договорів купівлі-продажу, загальна вартість яких перевищує 10 000 000 грн.

Натомість надана позивачем засвідчена копія протоколу засідання правління від тієї самої дати за тим самим номером містить п`ять питань порядку денного, серед яких відсутнє питання про надання ОСОБА_2 зазначеного дозволу.

За другим питанням порядку денного правління погодило укладення договорів, додаткових угод та додатків до договорів, які забезпечують господарську діяльність товариства, однак у межах повноважень, передбачених його статутом.

Отже, наведене рішення за своїм змістом не передбачає розширення повноважень ОСОБА_2 понад установлені статутом обмеження.

Таким чином, розбіжності між поданими сторонами документами стосуються не окремих редакційних або технічних деталей, а самого змісту рішення правління, на яке відповідач посилається як на підставу виникнення у ОСОБА_2 відповідних повноважень.

На підтвердження походження наданої ним копії протоколу позивач подав довідку АТ «Укртатнафта» від 19.03.2026 №14/01-130 разом із копіями титульного аркуша архівної справи, опису документів, протоколу №250 та останнього аркуша справи з контрольною пломбою.

За змістом зазначених матеріалів протокол №250 входить до складу архівної справи, яка містить 43 протоколи засідань правління за серпень 2010 року, розміщені у хронологічному порядку.

Крім того, позивач надав копії протоколів засідань правління №251 та №252 від 16.08.2010, відповідно до яких цього дня о 16 год 00 хв та 16 год 30 хв відбулися окремі засідання правління з питань затвердження прейскурантів відпускних цін на нафтопродукти.

Зазначені протоколи не містять рішень про розширення повноважень ОСОБА_2 та оцінюються колегією суддів у сукупності з іншими матеріалами, поданими сторонами на підтвердження змісту рішень правління товариства від 16.08.2010.

У судовому засіданні 06.10.2026 колегія суддів безпосередньо оглянула надані представником позивача документи.

Водночас звіт ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «ВЕБ-ФІКС» від 05.06.2026 №149/2026-ЗВ підтверджує наявність відповідного електронного файла на вебсторінці системи Prozorro на момент проведення фіксації.

Однак сам по собі факт розміщення документа в електронній системі закупівель, як і наявність електронного підпису на відповідному файлі, не є безумовним підтвердженням того, що правління товариства 16.08.2010 фактично ухвалило рішення саме того змісту, який наведено у витягу.

Зокрема, електронне підписання файла та його розміщення у системі закупівель не усувають необхідності перевірки відповідності змісту витягу первинному документу, з якого його виготовлено.

Зіставивши подані сторонами документи, колегія суддів установила істотні розбіжності між їхнім змістом.

Так, витяг відповідача містить відомості про рішення за питанням №7 порядку денного щодо надання ОСОБА_2 дозволу на укладення договорів купівлі-продажу вартістю понад 10 000 000 грн, тоді як копія протоколу №250, надана позивачем, містить лише п`ять питань порядку денного та не передбачає ухвалення такого рішення.

Надані позивачем матеріали щодо формування архівної справи, а також копії протоколів наступних засідань правління №251 та №252 є додатковими джерелами відомостей, які підлягають урахуванню при перевірці достовірності копії протоколу №250.

Зазначені документи оцінюються колегією суддів з урахуванням їх походження, змісту, взаємного зв`язку та інших установлених обставин, без надання будь-якому з них наперед визначеної доказової сили.

За результатами оцінки сукупності поданих доказів, з огляду на істотні розбіжності між наданим відповідачем витягом з протоколу №250 та оглянутим судом оригіналом зазначеного протоколу, колегія суддів доходить висновку, що витяг із протоколу №250, наданий відповідачем, не доводить з достатньою вірогідністю ухвалення правлінням товариства рішення про надання ОСОБА_2 повноважень на укладення оспорюваної додаткової угоди.

Щодо матеріалів кримінального провадження

Посилання позивача на матеріали кримінального провадження та висновок економічної експертизи колегія суддів оцінює в сукупності з іншими доказами, проте не вважає їх самостійною та визначальною підставою для задоволення позову.

Наявність кримінального провадження, повідомлення особі про підозру або висновку експерта, складеного в межах такого провадження, не є тотожними встановленню господарським судом факту злочинної змови сторін правочину. За відсутності обвинувального вироку такі матеріали не створюють преюдиційності щодо винуватості відповідних осіб.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання договору АТ «Укртатнафта» протягом січня-лютого 2019 року поставило ТОВ «Рагард» нафтопродукти на загальну суму 20 656 981,53 грн, а 28.12.2020 відповідач частково оплатив отриманий товар у сумі 5037,27 грн. Відповідно, залишок неоплаченої вартості поставленого товару становить 20 651 944,26 грн (20 656 981,53 грн - 5 037,27 грн).

Факт отримання товару відповідачем не заперечувався.

З огляду на те, що колегія суддів доходить висновку про недійсність зазначеної додаткової угоди, передбачене нею відтермінування не створює для сторін правових наслідків. Відповідно до статті 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

До укладення оспорюваної угоди додатковою угодою №14 від 17.11.2021 сторонами було визначено граничний строк оплати поставленого товару - не пізніше 01.12.2022.

Отже, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати та прийнятого судом першої інстанції зменшення розміру позовних вимог з ТОВ «Рагард» на користь АТ «Укртатнафта» підлягає стягненню 20 651 944,26 грн основного боргу.

8.3. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції помилково ототожнив відсутність у довіреності №14/03-06 від 27.12.2021 прямого вартісного обмеження з наявністю у ОСОБА_2. необмежених повноважень, не врахував установленого статутом розмежування компетенції між головою правління та правлінням АТ «Укртатнафта», а також не надав належної оцінки економічному змісту спірної додаткової угоди та обставинам, що характеризують добросовісність і розумну обачність відповідача.

Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що правління АТ «Укртатнафта» надало згоду на укладення або в подальшому явно схвалило додаткову угоду від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022.

Оскільки внаслідок недійсності цієї угоди відсутня правова підстава для подальшого відтермінування строку оплати поставлених нафтопродуктів, а факт поставки товару, його часткової оплати та наявність залишку заборгованості підтверджені матеріалами справи, вимога про стягнення з ТОВ «Рагард» 20 651 944,26 грн основного боргу підлягає задоволенню.

Отже, апеляційна скарга АТ «Укртатнафта» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з урахуванням зменшеного розміру майнової вимоги.

9. Судові витрати

Відповідно до частин першої, чотирнадцятої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду першої інстанції АТ «Укртатнафта» заявило одну вимогу немайнового характеру - про визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 - та майнову вимогу про стягнення 20 656 981,53 грн. Позов подано в електронній формі. Позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 250 306,20 грн.

Надалі, 11.09.2024, позивач зменшив майнову вимогу на суму здійсненої відповідачем часткової оплати - 5 037,27 грн, у зв`язку з чим остаточний розмір заявленої до стягнення заборгованості становив 20 651 944,26 грн.

Отже, з урахуванням остаточного розміру позовних вимог належний судовий збір за їх розгляд у суді першої інстанції становить 2 422,40 грн за вимогу немайнового характеру та 247 823,33 грн за майнову вимогу (20 651 944,26 грн х 1,5% х 0,8), а всього - 250 245,73 грн.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову - визнання недійсною додаткової угоди від 05.09.2022 та стягнення з ТОВ «Рагард» 20 651 944,26 грн основного боргу, витрати позивача зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 250 245,73 грн підлягають покладенню на відповідача.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 було визначено необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 375 459,27 грн, після чого скаржник у встановлений судом строк усунув недоліки апеляційної скарги.

Разом із тим з огляду на те, що ще під час розгляду справи судом першої інстанції майнову вимогу було зменшено до 20 651 944,26 грн, судовий збір, що відповідає фактично переглянутим та задоволеним апеляційним судом вимогам, становить 375 368,60 грн, з яких 3 633,60 грн - за перегляд вимоги немайнового характеру та 371 735,00 грн - за перегляд майнової вимоги.

Відтак з ТОВ «Рагард» на користь АТ «Укртатнафта» підлягає стягненню 250 245,73 грн судового збору, понесеного у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, та 375 368,60 грн судового збору, понесеного у зв`язку з апеляційним переглядом справи, а всього - 625 614,33 грн.

Сума судового збору, сплачена позивачем понад розмір, що відповідає остаточному обсягу позовних вимог, не підлягає покладенню на відповідача. Питання про повернення надміру сплаченої суми судового збору може бути вирішене судом за відповідним клопотанням особи, яка його сплатила, у порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Доказів понесення АТ «Укртатнафта» інших судових витрат, які станом на момент ухвалення цієї постанови підлягають розподілу між сторонами, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, керуючись статтями 86, 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №910/9602/24 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. Позов Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагард» задовольнити.

4. Визнати недійсною додаткову угоду від 05.09.2022 до договору поставки нафтопродуктів №13/2/2118 від 08.01.2019, укладену між Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рагард».

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагард» (03115, Україна, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 34 кімната 13.1; ідентифікаційний код юридичної особи 40480817) на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (39610, Україна, Полтавська обл., місто Кременчук, вулиця Свіштовська, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи 00152307) 20 651 944 (двадцять мільйонів шістсот п`ятдесят одну тисячу дев`ятсот сорок чотири) гривень 26 копійок основного боргу.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рагард» (03115, Україна, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 34 кімната 13.1; ідентифікаційний код юридичної особи 40480817) на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (39610, Україна, Полтавська обл., місто Кременчук, вулиця Свіштовська, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи 00152307) 250 245 (двісті п`ятдесят тисяч двісті сорок п`ять) гривень 73 копійок судового збору за подання позовної заяви та 375 368 (триста сімдесят п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 60 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/9602/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному статтями 286-291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03.11.2026.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

О.М. Крижний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua