Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №910/1370/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа № 910/1370/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про забезпечення позову

в справі № 910/1370/26 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ"

про стягнення коштів

та

за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ"

про внесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ" (далі - позивач; ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ"; заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" (надалі - відповідач; ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ"; апелянт; скаржник) про стягнення 56 285 629,32 грн., а саме 56 164 054,32 грн. основного боргу та 121 575,00 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошував на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 52226/ВН/П про участь у балансуючій групі від 23.10.2025 в частині своєчасної оплати вартості електричної енергії для врегулювання негативних небалансів, придбаної у позивача як сторони, відповідальної за баланс (СВБ), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1370/26.

Через систему "Електронний суд" місцевого господарського суду від відповідача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" надійшла зустрічна позовна заява б/н від 06.03.2026 до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ" про внесення змін до пункту 7.2 договору № 52226/ВН/П про участь у балансуючій групі від 23.10.2025 в частині строку здійснення оплати, встановивши строк здійснення оплати - протягом 1 (одного) року з моменту завершення в Україні воєнного стану.

В зустрічному позові позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) посилався на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення спірного договору, у зв`язку з чим ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" зазначало про наявність підстав для внесення змін до умов договору в частині продовження строку оплати в судовому порядку згідно ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/1370/26 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ" про внесення змін до договору.

Через систему "Електронний суд" до суду І-ої інстанції 23.07.2026 від позивача за первісним позовом надійшла заява б/н від 22.07.2026 про забезпечення позову, в якій ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" просило вжити заходи забезпечення позову в даній справі в межах ціни позову в розмірі 77 170 908,72 грн. шляхом накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтел Вольт" (ідентифікаційний код 45126460), які знаходяться на всіх рахунках банківських та інших фінансових установах України та іншим чином юридично закріплені (зареєстровані) за ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ", які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 заяву позивача за первісним позовом - ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" б/н від 22.07.2026 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/1370/26 задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у справі № 910/1370/26 шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог в розмірі 77 170 908, 72 грн. (сімдесят сім мільйонів сто сімдесят тисяч дев`ятсот вісім грн. 72 коп.) на грошові кошти, що належать ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" та знаходяться на всіх рахунках ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. В іншій частині в задоволенні заяви ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" про забезпечення позову відмовлено.

За висновками суду 1-ої інстанції, наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" в межах суми первісних позовних вимог в розмірі 77 170 908,72 грн., яка була б достатньою для відповідного стягнення в рахунок погашення заборгованості відповідача за первісним позовом, як таких, що є обґрунтованими, адекватними, відповідають предмету первісного спору та спрямовані на запобігання виникненню можливих перешкод для виконання рішення суду про задоволення такого позову.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 в частині п. 2 резолютивної частини та постановити нову, якою в задоволенні заяви ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" від 22.07.2026 про забезпечення позову відмовити повністю. У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про законність та обґрунтованість застосування заходів забезпечення позову до ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ", зобов`язати ТОВВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" надати зустрічне забезпечення відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, співмірному сумі застосованого забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала в частині пункту 2 резолютивної частини (вжиття заходів забезпечення позову) та в частині відмови в зустрічному забезпеченні є незаконною та необґрунтованою, постановленою без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, без надання оцінки доводам і доказам відповідача, з порушенням вимог щодо співмірності заходу забезпечення позову та балансу інтересів сторін.

Апелянт, посилаючись на фактичні обставини справи, зазначає, що не заперечує факт укладення основного договору, факт надання позивачем відповідних послуг та факт неоплати виставлених рахунків. Водночас, предметом заперечень відповідача як по суті спору, так і в межах зустрічного позову, є виключно строк виконання грошового зобов`язання.

Також скаржник вказує, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить жодної згадки про заперечення відповідача щодо статусу критично важливого підприємства, про наказ Міністерства економіки України № 1883 від 26.03.2025 та про постанову від 19.01.2026 у справі № 921/341/24 (921/275/25).

Окремо відповідач звертає увагу, що оскаржувана ухвала формально обмежила арешт коштів сумою позовних вимог, вона не встановила жодного винятку щодо коштів, необхідних для виконання відповідачем його публічно-правових обов`язків та збереження мінімально необхідного для провадження діяльності критично важливого підприємства обігу коштів.

Додатково апелянтом зазначається, що дискреційний характер повноваження суду щодо застосування зустрічного забезпечення не звільняє суд від обов`язку навести мотиви, з яких він дійшов висновку про відсутність підстав для його застосування, особливо за умови, що: (1) відповідна вимога відповідача була мотивована конкретними обставинами - значним розміром заявленого забезпечення та статусом критично важливого підприємства; (2) розмір заходу забезпечення позову є значним (77 170 908,72 грн) і поширюється на всі рахунки відповідача без винятку; (3) сама оскаржувана ухвала одночасно встановила наявність суттєвих фінансових труднощів у відповідача (від`ємний власний капітал, зростання збитків), що є визначальним і для оцінки доцільності зустрічного забезпечення як гарантії відшкодування відповідачу можливих збитків від забезпечення позову, зокрема з огляду на предмет невирішеного зустрічного позову про зміну строку виконання зобов`язання.

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 05.08.2026, апеляційна скарга у справі № 910/1370/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про забезпечення позову в справі № 910/1370/26. Призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про забезпечення позову в справі № 910/1370/26 до судового розгляду.

До суду апеляційної інстанції від ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. За твердженнями ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ", предметом первісного позову є стягнення грошових коштів у розмірі 77 170 908,72 грн. Тому, як вважає позивач, арешт коштів у межах саме цієї суми є заходом, прямо пов`язаним із предметом спору та спрямованим виключно на гарантування реального виконання майбутнього рішення суду. Крім того, позивач у заяві не обмежувався абстрактними припущеннями. Ризик утруднення або неможливості виконання рішення підтверджувався конкретними обставинами, що підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи: присвоєнням відповідачу статусу «Дефолтний» із 17.01.2026, який на день подання заяви не був скасований; фактичним обмеженням можливості здійснювати основну господарську діяльність; погіршенням фінансових показників; збитком за 2025 рік у розмірі 44 898,0 тис. грн; збитком за І квартал 2026 року у розмірі 7 939,9 тис. грн; зростанням від`ємного власного капіталу з 63 336,3 тис. грн до 71 312,0 тис. грн. При цьому, сам апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що ризик невиконання рішення суду він не оспорює. Отже, фактично предметом апеляційного перегляду є не наявність передумов для забезпечення позову, а лише бажання відповідача отримати особливий режим користування власними коштами попри встановлений судом ризик невиконання рішення.

Позивачем вказується й те, що апелянт в апеляційній скарзі наголошує, що він віднесений до критично важливих підприємств для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення. Проте, сам по собі такий статус не звільняє підприємство від виконання договірних грошових зобов`язань, не виключає можливості накладення арешту на кошти та не усуває ризику невиконання рішення суду. В іншому випадку, на думку ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ", будь-яке підприємство з відповідним статусом могло б уникати ефективних заходів захисту кредиторів незалежно від свого фінансового стану, обсягу заборгованості та ризику відчуження активів. Такий підхід не передбачений ані ГПК України, ані законодавством, яке регулює статус критично важливих підприємств.

ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ" також вказує, що пропозиція відповідача про внесення позивачем на депозит суду коштів у сумі, співмірній із забезпеченням позову - тобто до 77 170 908,72 грн, - є очевидно непропорційною. Такий підхід фактично підміняє інститут зустрічного забезпечення механізмом блокування права позивача на судовий захист. Зустрічне забезпечення має на меті гарантувати відшкодування потенційних збитків відповідача, а не створити для позивача надмірний та фактично непосильний бар`єр для застосування заходів забезпечення позову. Відповідач не надав жодного розрахунку ймовірних збитків, не довів їх реальності та причинного зв`язку саме з арештом коштів у межах позову.

У судових засіданнях оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався.

Представник апелянта в судовому засіданні 14.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 11 статті 137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011).

Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, нерухоме майно тощо), наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними з вимогами, які розглядаються у справі. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Отже, вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 року у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Судова колегія зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог позову, в межах якого подано заяву про забезпечення позову, та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому та/або захисту порушених прав.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Колегія суддів вказує, що в обґрунтування заяви про забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕСС ЕНЕРДЖІ" посилалось на фінансову неспроможність відповідача за первісним позовом, а також зазначало, що згідно відомостей реєстру переддефолту і дефолту, який адмініструє НЕК "Укренерго" (https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault), з 15.01.2026 Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" було присвоєно статус "Переддефолтний", а з 17.01.2026 у зв`язку з не усуненням порушень, останнє набуло статусу "Дефолтний", що означає неможливість ним здійснення діяльності за основним видом економічної діяльності - торгівлею електричною енергією, що фактично призводить до припинення комерційної діяльності суб`єкта, втрати можливості отримувати дохід та істотно збільшує ризик порушення виконання договорів з іншими контрагентами та, як наслідок, неможливість належного виконання грошових зобов`язань перед кредиторами, зокрема, позивачем за первісним позовом.

Також, позивач за первісним позовом підкреслював, що за відомостями з відкритих джерел фінансовий стан відповідача за первісним позовом - ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" стрімко погіршується, що також свідчить про неможливість належного виконання ним своїх зобов`язань перед контрагентами та, зокрема, позивачем, оскільки відповідно до фінансових показників за 2025 рік ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" зазнав збитків у розмірі 44 898,00 тис. грн., що у більше ніж 2,4 рази перевищує збиток попереднього 2024 року (18 525,8 тис. грн.), та в порівнянні з 2025 роком вартість активів товариства за наслідками І кварталу 2026 року зменшилась до 95 105,7 тис. грн., поточні зобов`язання збільшились до 166 417,7 тис. грн., а кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги в 2026 році збільшилась до 149 689,8 тис. грн.; в порівнянні з 2024 роком кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги зросла з 36 219,3 тис. грн. до 136 108,5 тис. грн., тобто майже у чотири рази, а загальний обсяг поточних зобов`язань в 2025 році збільшився з 54 328,2 тис. грн. до 160 082,0 тис. грн., тобто майже втричі.

Отже, позивач за первісним позовом акцентував, що фінансовий стан відповідача за первісним позовом свідчить про динаміку зменшення прибутку товариства, значне перевищення зобов`язань на активами, від`ємний капітал та різке скорочення доходів.

Зважаючи на наведене заявник наголошував на неспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" обслуговування накопиченого боргу та, відповідно, подальшу неможливість виконання рішення суду у даному спорі про стягнення, враховуючи ціну первісного позову в розмірі 77 170 908,72 грн., за умови невжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, заявник підкреслював наявність обставин, які доводять, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Суд апеляційної інстанції акцентує, що звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Наразі, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається саме на заявника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 922/2419/20.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Оцінюючи викладені в заяві про забезпечення первісного позову доводи заявника та зміст первісних позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду, варто взяти до уваги, що предметом позовної заяви є вимоги майнового характеру про стягнення з відповідача за первісним позовом - ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" на користь позивача боргу у загальному розмірі 77 170 908,72 грн., в тому числі 74 887 004,42 грн. заборгованості за актами купівлі - продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та 1 727 561,89 грн. заборгованості за актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Верховний Суд у постанові від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23 дійшов висновку, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Подібний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Судовою колегією взято до уваги, що заявник ставить під сумнів фінансову спроможність відповідача за первісним позовом, оскільки останній ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором № 52226/ВН/П про участь у балансуючій групі від 23.10.2025, оскільки станом на дату розгляду заяви про забезпечення позову грошові зобов`язання в частині оплати вартості електричної енергії для врегулювання негативних небалансів, придбаної у ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" не виконано без надання поважних доказів та підстав щодо неможливості такого виконання.

При цьому врахуванню підлягає й обставина припинення збиткової діяльності відповідача в рамках її основного виду, та факт встановлення ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" як учаснику ринку електричної енергії статусу "Дефолтний" у відповідності до положень Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, як наслідок невиконання товариством своїх зобов`язань та не усунення виявлених порушень.

Згідно правової позиції, наведеної в постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 17.08.2022 у справі № 361/3446/21, задоволення вимог позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову. Таким чином, застосування такого виду забезпечення як накладення арешту на грошові кошти відповідача містить прямий зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 522/21977/21 за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми спору доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Поряд з цим, у постановах Верховного Суду від 02.08.2019 у справі № 915/538/19, від 06.11.2018 у справі № 923/560/17, від 27.11.2024 у справі № 450/177/24 викладена правова позиція, згідно якої накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт не зазначення позивачем чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачу, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14.01.2021 (провадження № 61-16635ав20), від 28.09.2023 (провадження № 61-11439ав23), від 14.12.2023 (провадження № 61-14128ав23).

При цьому, за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Згідно актуальної практики Верховного Суду на заявника покладається необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо) (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2026 року в cправі № 911/883/26).

З урахуванням наведених обставин та наявних у справі доказів, на переконання колегії суддів вмотивованими є висновки суду попередньої інстанції про обґрунтованість та адекватність в межах цього спору заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" в межах розміру суми заявлених первісних позовних вимог, оскільки такі заходи спрямовані запобіганню можливих перешкод для виконання рішення суду у разі задоволення позову, у той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в цій справі у разі задоволення позову ТОВ "НЕСС ЕНЕРДЖІ".

При цьому, в розрізі наведеного судовою колегією зазначається, що накладення арешту на грошові кошти у межах спірної суми (ціни первісного позову) забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення первісного позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача - ТОВ "ІНТЕЛ ВОЛЬТ", а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Тобто, обраний заявником захід забезпечення позову є тимчасовим, на період вирішення спору, з метою зупинення та запобігання вчиненню під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в межах цього спору.

На це, за висновками судової колегії, вірно вказав й місцевий господарський суд.

За вказаних обставин, за висновками судової колегії наявними є підстави для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" в межах суми первісних позовних вимог в розмірі 77 170 908,72 грн., яка була б достатньою для відповідного стягнення в рахунок погашення заборгованості відповідача за первісним позовом.

Аналогічних правомірних, на переконання колегії суддів, висновків дійшов й суд першої інстанції.

З цих підстав судова колегія критично оцінює аргументи апелянта про допущення судом першої інстанції порушення приписів ст.ст. 136, 137 ГПК України при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Щодо доводів скаржника про неспівмірність відповідних заходів забезпечення, порушення балансу інтересів сторін і ризику унеможливлення господарської діяльності відповідача як підприємства, віднесеного до переліку критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, то колегією суддів зазначається, що відповідний статус не звільняє підприємство від виконання договірних грошових зобов`язань, не виключає можливості накладення арешту на кошти та не усуває ризику невиконання рішення суду.

Додатково судова колегія зазначає, що за частинами 1 та 4 статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування.

Статтею 141 ГПК України передбачено право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до статті 146 Господарського процесуального кодексу України.

Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.

Водночас, за змістом диспозитивної норми ст. 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулась з заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду (наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №916/2851/17 та від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18), так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 цього Кодексу.

Як зазначено судом попередньої інстанції, відсутні достатні підстави для реалізації зустрічного забезпечення.

При цьому, з урахуванням того, що наведені відповідачем доводи щодо зустрічного забезпечення фактично зводяться до тверджень про заперечення ризиків, на які посилався позивач при зверненні з заявою про забезпечення позову та аргументації щодо необґрунтованості позовних вимог, беручи до увага зазначені вище в цій постанові висновки, судом апеляційної інстанції під час цього апеляційного розгляду не встановлено достатніх підстав для зустрічного забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, співмірному сумі застосованого забезпечення позову.

В свою чергу, висновки суду 1-ої інстанції в частині відсутності правових підстав для зустрічного забезпечення, на переконання судової колегії, - вмотивовані.

Стосовно решти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає, що наведені апелянтом аргументи були почуті й враховані судом апеляційної інстанції. Натомість, ухвала в межах заявленого предмета апеляційного оскарження є вмотивованою, а місцевим господарським судом достатньо повно зазначено підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").

У відповідності до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 ГПК України).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апелянтів, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана ухвала в частині пункту 2 резолютивної частини (вжиття заходів забезпечення позову) та в частині відмови в зустрічному забезпеченні є незаконною та необґрунтованою, постановленою без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, без надання оцінки доводам і доказам відповідача, з порушенням вимог щодо співмірності заходу забезпечення позову та балансу інтересів сторін, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку.

Отже, підсумовуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про забезпечення позову в справі № 910/1370/26 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про забезпечення позову в справі № 910/1370/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕЛ ВОЛЬТ".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак