Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №915/346/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/346/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Павленко Н.А.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

Прокурор – Черніговська О.С.;

Від Миколаївської міської ради – не з`явився;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд"– не з`явився;

Від ОСОБА_1 – не з`явився;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр"– не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 (повний текст рішення складено 10.07.2026, суддя Ільєва Л.М.)

у справі №915/346/25

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

- ОСОБА_1 ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр";

про витребування земельної ділянки,

(суддя першої інстанції Ільєва Л.М., дата та місце ухвалення рішення: 23.04.2026, Господарського суду Миколаївської області, м. Миколаїв),

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (далі – Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (далі – Позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" (далі – Відповідач) про:

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ "МК-Трейд" № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві, зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 54243838 від 22.03.2024);

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ “МК-Трейд” повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка, площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, була незаконно передана у приватну власність ОСОБА_1 , надалі відчужена ТОВ "Євротехцентр" та внесена до статутного капіталу ТОВ "МК-Трейд".

На думку Прокурора, спірна земельна ділянка повністю розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг та відповідно до Генерального плану міста Миколаєва належить до територій зелених насаджень загального користування, а тому не могла бути передана у приватну власність для будівництва житлового будинку. Крім того, під час її відведення порушено встановлений законодавством порядок погодження землевпорядної документації.

З огляду на викладене, Прокурор вважав, що ТОВ "МК-Трейд" набуло право власності на земельну ділянку незаконно, а її повернення територіальній громаді міста Миколаєва є належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави.

Надалі, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 22.04.2025, Прокурор просив витребувати спірну земельну ділянку з володіння ТОВ "МК-Трейд" на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2025 у справі № 915/346/25 прийнято до розгляду заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва від 22.04.2025 про зміну предмета позову.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у даній справі позов Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" задоволено; витребувано на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" на користь Миколаївської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 487,34 грн.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав, що земельна ділянка площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 накладається на прибережну захисну смугу річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, що підтверджується, зокрема, інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, даними геоінформаційної системи містобудівного кадастру та викопіюваннями з ортофотоплану, відповідно до яких відстань від урізу води до меж спірної земельної ділянки становить від 51 до 82 м.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що відсутність затвердженого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої смуги, оскільки її розміри визначені законом.

Крім того, Господарський суд Миколаївської області врахував, що відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 18.06.2009 № 35/18, спірна земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування, які є землями загального користування населеного пункту та не можуть передаватися у приватну власність.

З огляду на правовий режим земель водного фонду та земель загального користування суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Суд також зазначив, що під час відведення земельної ділянки не було дотримано передбаченого законодавством порядку погодження проєкту землеустрою з компетентними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвитку водного господарства. Водночас передача земельної ділянки як землі житлової та громадської забудови фактично супроводжувалася зміною її цільового призначення всупереч установленим законодавством обмеженням щодо використання земель водного фонду.

Оцінивши докази за стандартом більшої переконливості, суд першої інстанції визнав доведеними обставини розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та погодився з доводами Прокурора про неможливість її передачі у приватну власність.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40 у відповідній частині прийнято з порушенням вимог земельного та водного законодавства, а первісний набувач не набув права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку та, відповідно, не мав права нею розпоряджатися, а тому ТОВ "Євротехцентр" також не мало права вносити спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "МК-Трейд" на підставі Акта приймання-передачі від 19.03.2024.

Крім того місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлена Прокурором вимога про витребування спірної земельної ділянки є належним та ефективним способом захисту порушеного права з огляду на положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України в редакції, чинній після набрання 09.04.2025 чинності Законом України № 4292-ІХ.

Оцінивши обставини набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , ТОВ "Євротехцентр" та кінцевим набувачем — ТОВ "МК-Трейд", місцевий господарський суд вказав на їх недобросовісність, оскільки з огляду на об`єктивні та видимі природні ознаки ділянки, розташованої поблизу урізу води річки Південний Буг, набувачі могли та повинні були знати про її належність до земель водного фонду та неможливість набуття у приватну власність.

Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції зазначив, що повернення земельної ділянки територіальній громаді переслідує легітимну суспільну мету, пов`язану із захистом земель водного фонду, охороною довкілля та відновленням законності у сфері земельних відносин. За висновком суду, таке втручання у право власності Відповідача є правомірним і пропорційним, оскільки справедливий баланс між приватними та суспільними інтересами не порушується, а повернення ділянки не покладає на Відповідача надмірного індивідуального тягаря.

Також суд першої інстанції, розглянувши заяву ТОВ "МК-Трейд" про застосування позовної давності, зазначив, що Прокурор розпочав встановлення обставин можливих порушень у жовтні 2023 року, а доказів обізнаності Прокурора чи Позивача про такі порушення раніше Відповідач не надав.

Суд також урахував, що первісно Прокурором було заявлено негаторний позов, до якого позовна давність не застосовувалася, а необхідність зміни предмета позову на віндикаційну вимогу виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України № 4292-ІХ.

За таких обставин суд визнав причини пропуску позовної давності поважними та дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного права територіальної громади.

Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі № 915/346/25 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, стверджував про незаконну передачу останньою земельної ділянки водного фонду у приватну власність на підставі рішення від 16.09.2014 № 43/40. Водночас, на думку Скаржника, за таких обставин Миколаївська міська рада, дії якої, за твердженням Прокурора, спричинили порушення інтересів територіальної громади, мала бути залучена до участі у справі як Відповідач, а не як Позивач.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладені в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Апелянт наголошує, що склад учасників справи має визначатися з урахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктів, які допустили порушення, та обраного способу захисту. На його переконання, непред`явлення позовних вимог до Миколаївської міської ради та незалучення її співВідповідачем є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від обґрунтованості заявлених вимог по суті.

Крім того, Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки, за його твердженням, Прокурор не надав належних і допустимих доказів її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг.

Апелянт зазначає, що відповідно до статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України особливості встановлення розмірів і меж прибережних захисних смуг у межах населених пунктів визначаються з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов забудови. За відсутності належної землевпорядної документації та встановлених на місцевості меж необхідно враховувати фактичні обставини розташування земельної ділянки. Однак матеріали справи, на думку скаржника, не містять доказів щодо містобудівної ситуації в місці розташування спірної ділянки та її перебування в межах існуючого масиву міської забудови. Сам по собі факт її розташування поблизу урізу води, за доводами апеляційної скарги, не є достатнім для беззаперечного висновку про належність до земель водного фонду.

У зв`язку із цим Апелянт також заперечує висновок суду про недобросовісність ТОВ "МК-Трейд", зазначаючи, що добросовісність учасника цивільних правовідносин презюмується, а обов`язок доведення протилежного покладається на саме Позивача. Оскільки належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги не підтверджена належними доказами, Відповідач вважає необґрунтованим висновок про те, що він за зовнішніми ознаками ділянки міг достеменно знати про її належність до земель водного фонду.

Окремо скаржник посилається на набрання 09.04.2025 чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким, зокрема, статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено вимогою про додавання до позову про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, визначеної на підставі чинної оцінки.

На думку Відповідача, після прийняття до розгляду заяви Прокурора про зміну предмета позову на вимогу про витребування земельної ділянки суд першої інстанції мав залишити позовну заяву без руху для подання відповідної оцінки та доказів внесення коштів на депозитний рахунок суду. При цьому Апелянт посилається на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 922/2555/21, якою відповідні питання передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми щодо застосування нових процесуальних вимог.

Також Відповідач вважає помилковим незастосування судом першої інстанції позовної давності. Посилаючись на статті 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, починається з дня державної реєстрації права власності першого набувача або з дати передачі майна у випадках, визначених законом. У даній справі право власності на спірну земельну ділянку за першим набувачем ОСОБА_1 зареєстровано 03.10.2014, тоді як позов подано в березні 2025 року, тобто більш ніж через десять років. На переконання Апелянта, для визначення початку перебігу позовної давності за цією нормою обізнаність Позивача або Прокурора про порушення права значення не має.

Крім того, Скаржник зазначає, що положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо зупинення перебігу позовної давності на час дії воєнного стану не впливають на обчислення строку в цій справі, оскільки трирічна позовна давність спливла ще в жовтні 2017 року, тобто до набрання чинності відповідними змінами.

Відповідач також наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів існування об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали або істотно утруднювали звернення Миколаївської міської ради до суду в межах установленого законом строку, а тому апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав причини пропуску позовної давності поважними та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 для розгляду справи №915/346/25 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді Богацька Н.С., Павленко Н.А.

У зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Богацької Н.С. з 04.08.2026 по 07.08.2026 відповідно до наказу в.о. голови суду від 04.08.2026 №215-в у відпустці, за розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 05.08.2026 №141 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/346/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючої судді Принцевської Н.М., суддів – Діброви Г.І., Павленко Н.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 прийнято до провадження колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у новому складі: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді Діброва Г.І., Павленко Н.А.; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/346/25.

14.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/346/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “МК-Трейд” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №915/346/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “МК-Трейд” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 на: 12.10.2026 року об 11-30 год.

28.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Прокурор заперечує проти доводів Відповідача щодо неналежного визначення процесуального статусу Миколаївської міської ради, зазначаючи, що позов подано в інтересах територіальної громади з метою захисту права комунальної власності на земельну ділянку, а міську раду визначено Позивачем як орган, уповноважений здійснювати відповідні права власника.

При цьому Прокурор вказує, що жодних позовних вимог до міської ради не заявлено, а тому підстав для залучення її Відповідачем немає.

Також Прокурор наголошує, що Миколаївська міська рада не вжила заходів для захисту інтересів територіальної громади, попри незаконне розпорядження земельною ділянкою, яка належить до прибережної захисної смуги річки Південний Буг. Також зазначає про нерелевантність посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та вважає свої дії щодо звернення з позовом і визначення сторін спору такими, що відповідають вимогам законодавства.

У своєму відзиві Прокурор також заперечує доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, зазначаючи, що її належність до такої смуги підтверджується геопросторовими даними містобудівного кадастру, інформацією уповноважених органів та встановленими відстанями до урізу води.

При цьому відсутність затвердженої документації із землеустрою щодо визначення меж прибережної захисної смуги не спростовує її існування в силу закону, а Генеральним планом міста Миколаєва відповідні межі не визначено.

Прокурор також наголошує, що спірна ділянка є вільною від забудови, а Відповідач не надав доказів на спростування наведених обставин.

З огляду на вказане, Прокурор вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про належність земельної ділянки до прибережної захисної смуги та неможливість її передачі у приватну власність у силу законодавчої заборони.

Крім того Прокурор зазначає, що спірна ділянка є землею загального користування міста, а тому вона за жодних умов, як і земля прибережної захисної смуги, не могла бути передана із комунальної власності у приватну.

Прокурор у відзиві також зазначає, що підстави для залишення позову без руху у зв`язку з неподанням доказів внесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки відсутні, оскільки позов подано 04.03.2025, до набрання чинності Законом України № 4292-IX, а положення частини шостої статті 164 Господарського процесуального кодексу України не мають зворотної дії в часі.

Крім того, на переконання Прокурора, відповідний обов`язок виникає лише у разі витребування майна від добросовісного набувача, тоді як ТОВ "МК-Трейд" є недобросовісним набувачем, оскільки, з огляду на очевидну близькість земельної ділянки до річки Південний Буг, мало усвідомлювати її належність до земель водного фонду та неможливість набуття у приватну власність.

Прокурор у відзиві заперечує проти доводів Відповідача про пропуск позовної давності, зазначаючи, що первісний негаторний позов подано 04.03.2025, до набрання чинності Законом України № 4292-IX, а зміну предмета позову на вимогу про витребування земельної ділянки зумовлено подальшими змінами законодавства.

На переконання Прокурора, положення частини восьмої статті 261 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин у спосіб, що призводить до обчислення позовної давності з дати державної реєстрації права власності першого набувача, оскільки відповідна норма набрала чинності після подання первісного позову.

Крім того, Прокурор вважає, що положення Закону № 4292-IX щодо граничного строку витребування майна не застосовуються, оскільки Відповідач є недобросовісним набувачем. Також зазначає, що про порушення інтересів територіальної громади стало відомо за результатами перевірки, розпочатої у жовтні 2023 року в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а до цього Прокурор не мав об`єктивної можливості встановити відповідні порушення.

Додатково Прокурор посилається на законодавчі положення щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності у зв`язку з карантином COVID-19 і воєнним станом та вважає причини пропуску строку поважними.

З огляду на викладене, Прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

09.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “МК-Трейд” надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МК-Трейд” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2026 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №915/346/25 до: 02.11.2026 року о 13-45 год.

Позивач та Треті особи свої правом на подання відзиву не скористалися, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

02.11.2026 у судове засідання з`явився Прокурор, який підтримав доводи та вимоги викладені ними письмово. Представники Позивача, Відповідача та Третіх осіб у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Позивача, Відповідача та Третіх осіб, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Миколаївською міською радою прийнято рішення №43/40 від 16.09.2014 "Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва".

Пунктом 4 розділу 4 Рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 №43/40 вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:01:033:0033) загальною площею 938 кв.м (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 938 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 . Земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: типу 05.01 – "водоохоронна зона" на земельну ділянку площею 938 кв.м.

Разом з цим, п. 4.2 розділу 4 вказаного рішення вирішено надати громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 938 кв.м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 414384030 від 20.02.2025), земельна ділянка площею 0,0938 га з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована, як за власником, ОСОБА_1 03.10.2014, запис від 03.10.2014 №7237835, на підставі свідоцтва про право власності, на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_1 , виданий 06.10.2014

06.10.2014 ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 індексний номер 27731771 від 06.10.2014 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0938 га.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2014 між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр" було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2014, відповідно до умов п. 1 якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (дев`ять дріб шість), площею 0,0938 га (надалі - земельна ділянка). Земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_2 , виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 06 жовтня 2014 року, індексний номер: 27731771. Державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку проведена Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 470096748101. Кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:01:033:0033. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Опис меж земельної ділянки: А до Б - земельна ділянка по АДРЕСА_3 ; Б до В - земельна ділянка по АДРЕСА_4 ; В до Г - земельна ділянка по АДРЕСА_5 ; Г до Д - земельна ділянка по АДРЕСА_6 ; Д до Е - земельна ділянка по пров. 3 Прикордонному, 9/5; Е до А - землі комунальної власності загального користування (пров.3 Прикордонний). Земельна ділянка відчужується без зміни її цільового призначення.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки було підписано сторонами та посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. та зареєстровано в реєстрі за №1629.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 414384030 від 20.02.2025) відомості про право власності ТОВ "Євротехцентр" на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 було внесено до реєстру, про що в реєстрі вчинено запис від 15.10.2014 р. №7345761.

19.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротехцентр" за Актом приймання-передачі № 1 було внесено земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по пров. 3 Прикордонному, 9/6 у м. Миколаєві до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" (п. 7 акту). Згідно з умовами вказаного акту-приймання передачі Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" зобов`язалось документально оформити право власності, в тому числі, на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 414384030 від 20.02.2025) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 площею 0,0938 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) зареєстровано за ТОВ "МК-Трейд", про що в реєстрі вчинено запис №54243838 від 19.03.2024 р.

В матеріалах справи наявна відповідь Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, від 25.10.2023 №2282/10 на запит Прокурора від 09.10.2023 №51/50/2-9764ВИХ-23, в якій зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об`єкту річки Південний Буг.

Листом від 23.01.2024 № 434/02.02.01-40/11/14/24 Миколаївська міська рала (у відповідь на запит Прокурора від 24.10.2023 №51-50/2-10254ВИХ-23) надала викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033.

Відповідно до вказаного викопіювання відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 0,051 км., до північної – 0,082 км.

Листом від 13.06.2024 за №9032/12.01-12/12/7/24 Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради повідомив Прокурора про те, що згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/15, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 належить до території зелених насаджень загального користування.

Згідно з Відповіддю Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 №1607/01.1-03/04, надана на запит Прокурора від 16.11.2023 №51/50/2-11076ВИХ-23, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 на розгляд Управління не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.

Листом від 21.11.2023 №2520/10 Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області Державного агентства водних ресурсів України повідомив Прокурора, що ним не погоджувались упродовж 2013-2014 років проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок по пров. Прикордонному третьому в м. Миколаєві.

Відповідно до Акту Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №8 обстеження земельної ділянки від 31.01.2025, з якого вбачається, що було здійснено виїзд на місце розташування та обстежено земельні ділянки, та зазначено, що обстеженням встановлено, що на земельних ділянках, зокрема, з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, відсутні будь-які будівлі, споруди, огородження, будівельні матеріали.

Листом від 12.02.2024 №242-01-21 Департаментом містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації зазначено, що станом на 2014 рік у м. Миколаїв був чинним Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, який є чинним і на даний час. При цьому, на основному кресленні Генерального плану м. Миколаєва прибережна захисна смуга річки Південний Буг не визначена. Тобто, в містобудівній документації, що була чинною у 2014 році на території м. Миколаєва не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг відносно території, до якої входять розташовані в Центральному районі міста Миколаєва земельні ділянку, у тому числі з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033.

Листом за № 51-50/2-1866 вих-25 від 03.03.2025 Окружна прокуратура міста Миколаєва Миколаївської обласної прокуратури повідомила Миколаївську міську раду, що Прокурором пред`являється позов і інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ТОВ "Євротехцентр" та ТОВ "МК – Трейд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні Відповідача – ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 про пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві, зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання ТОВ "МК –Трейд" повернути земельну ділянку площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Щодо представництва Прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках Прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу Позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави Прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо Прокурор визначив стороною у справі певний орган.

Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених Прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення Прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо Прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення Прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

У даній справі, яка розглядається, Прокурор звернувся в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), про витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" земельної ділянки площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ради, Прокурор у позовній заяві зазначав, що перебування спірної земельної ділянки водного фонду у незаконному володінні ТОВ "МК-Трейд" завдає шкоди визначеній містобудівними документаціями територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об`єктів, а також порушується гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, узбережжя річки Південний Буг, безпечне для життя і здоров`я довкілля.

За таких обставин, Прокурор вважав, що "суспільним", "публічним" інтересом його звернення до суду з вимогою про повернення спірної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання – незаконного набуття у приватну власність землі прибережної захисної смуги річки Південний Буг, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу.

Згідно з частинам 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частин 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.

Частиною 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор зазначив, що Миколаївська міськрада, як повноважний представник територіальної громади міста Миколаєва, має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито.

Так судовою колегією було встановлено, що 19.02.2025 Заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва скеровано запит до Миколаївської міськради за №51-50/2-1559ВИХ-25, у якому Прокурором зазначено про порушення законодавства при відведенні спірної ділянки водного фонду під забудову житловим будинком та реєстрації права власності на неї. Миколаївська міськрада як власник та розпорядник земель водного фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви.

25.02.2025 Миколаївською міськрадою надано відповідь на зазначений вище запит Прокурора, у якому вказано, що позови щодо зазначеної земельної ділянки не пред`являлись та не заплановані до пред`явлення, у зв`язку із відсутністю відповідного доручення міського голови, звернень виконавчих органів міської ради або комунальних підприємств.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що достовірно знаючи про незаконне відведення земель водного фонду, які обмежені в оборотоздатності, Миколаївська міська рада мала повноваження звернутися з відповідним позовом на захист інтересів громади, проте дотепер цього не зробила.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку органу місцевого самоврядування та свідчить про нездійснення ним захисту інтересів територіальної громади міста Миколаєва.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у даній справі, як державного, так і суспільного інтересу, що вимагає представництва Прокурором інтересів територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міськради.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.

Доводи скаржника про те, що позов пред`явлено в інтересах Миколаївської міської ради, яка, за твердженням Прокурора, сама допустила порушення закону під час передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, у зв`язку з чим така рада повинна виступати Відповідачем у справі, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, наведеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12), Прокурор визначає склад Відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного Прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У даному випадку предметом спору є захист прав територіальної громади міста Миколаєва як власника земельної ділянки, а Миколаївська міська рада виступає представницьким органом цієї громади, уповноваженим здійснювати від її імені права власника на землю. У межах цієї справи не заявлено вимог щодо оскарження її рішень чи визнання їх протиправними, а вирішується питання про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою. Навпаки, у разі задоволення позову саме територіальна громада в особі Миколаївської міської ради набуває можливість реалізувати права власника щодо спірної земельної ділянки, що свідчить про правомірність визначення її Позивачем у справі.

Щодо суті спору судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом пунктів "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 Земельного кодексу України).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 Земельного кодексу України).

Як було встановлено судом апеляційної інстанції Рішенням від 16.09.2014 № 43/40 Миколаївською міською радою рішенням було затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0938 га з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, 15.10.2014, ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ТОВ "Євротехцентр" на підставі Договору купівлі-продажу, а 19.03.2024 Товариство внесло її до статутного капіталу ТОВ "МК-Трейд".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "МК-Трейд" 19.03.2024, запис № 54243838.

Судова колегія вважає за необхідне дослідити питання щодо правового режиму земельної ділянки, яка була надана у власність громадянину ОСОБА_1 , рішенням Миколаївською міською радою рішення від 16.09.2014 №43/40, зокрема, її належності до відповідної категорії земель та встановлених щодо них обмежень у використанні.

Законність/незаконність рішення Ради, відповідно законність/незаконність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло саме на момент прийняття такого рішення.

Приписи статті 18 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній станом на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення від 16.09.2014 №43/40) визначили, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням належать до певної категорії, жодна земельна ділянка не може бути без віднесення її до певної категорії.

Водночас правовий режим земель - це комплекс правових норм, що регулюють використання та охорону земель певної категорії, включаючи права та обов`язки землекористувачів.

Категорія земель є більш загальним поняттям, що характеризує землю за її основним цільовим призначенням, визначеним законом. Правовий режим земель передбачає більш детальний виклад правил використання та охорони земель певної категорії, який охоплює, зокрема, обмеження на використання землі.

Категорія земель визначає загальне цільове призначення, а особливий режим використання конкретизує правила використання та охорони земель, що належать до певної категорії.

Отже, саме належність земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель зумовлює встановлення у їхніх межах особливого режиму використання землі.

Відповідно до п. є) ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких - землі водного фонду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням належать до певної категорії, жодна земельна ділянка не може бути без віднесення її до певної категорії.

Водночас правовий режим земель - це комплекс правових норм, що регулюють використання та охорону земель певної категорії, включаючи права та обов`язки землекористувачів.

Категорія земель є більш загальним поняттям, що характеризує землю за її основним цільовим призначенням, визначеним законом. Правовий режим земель передбачає більш детальний виклад правил використання та охорони земель певної категорії, який охоплює, зокрема, обмеження на використання землі.

Категорія земель визначає загальне цільове призначення, а особливий режим використання конкретизує правила використання та охорони земель, що належать до певної категорії.

Отже, саме належність земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель зумовлює встановлення у їхніх межах особливого режиму використання землі.

Частиною 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 статті 3 Водного кодексу України (на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення від 16.09.2014 №43/40) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з п. а), б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України).

Відповідно до наведеного у ст. 1 Водного кодексу України визначення, прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Частиною 1 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (п. в) ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України).

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України та абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173.

За змістом положень ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та постановах Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 906/57/24, від 30.09.2025 у справі № 914/3230/23, від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 01.12.2021 у справі № 917/1082/20.

Статтею ст. 88 Водного кодексу України визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (п. “ґ” ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України).

Частина друга ст. 59 Земельного кодексу України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у Земельному кодексі України немає.

Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Як було встановлено судовою колегією Листом Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 №242-01-21 було повідомлено, що містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009, при цьому вказано, що на основному кресленні Генерального плану м. Миколаєва прибережна захисна смуга річки Південний Буг не визначена.

З наведеного вбачається, що даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033.

Разом з цим, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України).

За таких обставин, враховуючи відсутність затвердженої документації із землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг, питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги підлягає вирішенню з урахуванням положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке визначає правовий режим таких земель та встановлює відповідні обмеження щодо їх використання. При цьому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги не означає відсутності такої смуги, оскільки її розміри визначаються безпосередньо законом. Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності відповідної землевпорядної документації необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та положень законодавства щодо визначення меж водоохоронних зон. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проєкту землеустрою, погодження проєктів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води тощо.

Частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального коексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Судова колегія зауважує, згідно з відповіді Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, від 25.10.2023 №2282/10, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об`єкту річки Південний Буг.

Крім того апеляційним господарський судом було встановлено, що абзацом 2 пункту 4 розділу 4 Рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 №43/40 визначено, що земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: типу 05.01 - «водоохоронна зона» на земельну ділянку площею 938 кв.м.

Також колегія судді вказує, що листом Миколаївської міської ради від 23.01.2024 №434/02.02.01-40/11/14/24 було надано викопіюваннями з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, відповідно до яких вказана земельна ділянка накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об`єкту річки Південний Буг, відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 0,051 км., до північної – 0,082 км.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що Закон України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних" визначає правові та організаційні засади створення, функціонування та розвитку національної інфраструктури геопросторових даних, спрямованої на забезпечення ефективного прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування управлінських рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних", до базових геопросторових даних належать (серед іншого) відомості про сформовані земельні ділянки, ортофотоплани, гідрографічні об`єкти. У свою чергу, ортофотопланами є фотографічні плани місцевості на точній геодезичній основі, отримані шляхом аерофотозйомки або космічної зйомки з подальшим перетворенням знімків з центральної проєкції в ортогональну за допомогою методу ортотрансформування.

Відповідно до Закону України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних" та постанови Кабінету Міністрів України №532 від 26.05.2021 "Про затвердження Порядку функціонування національної інфраструктури геопросторових даних" створена та функціонує Геоінформаційна система містобудівного кадастру Миколаївської міськради (веб-сайт: mbk.mkrada.gov.ua).

Отже, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 повністю розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, ширина якої в межах міста Миколаєва становить 100 м. Такий висновок ґрунтується на відомостях Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, даних ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, а також на змісті самого рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40, яким щодо спірної земельної ділянки визначено обмеження у використанні типу 05.01 — "водоохоронна зона". При цьому встановлені відстані від урізу води до південної та північної меж земельної ділянки, які становлять відповідно 0,051 км та 0,082 км, додатково підтверджують її розташування в межах зазначеної прибережної захисної смуги.

Судова колегія також зазначає, що Відповідачем не надано належних і допустимих доказів на спростування наведених обставин, зокрема доказів, які б свідчили про розташування спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги річки Південний Буг або про інше визначення її меж. За таких обставин доводи Відповідача в цій частині не спростовують встановленого судом факту розташування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані апелянтом жодним належним, допустимим та достовірним доказом, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 повністю входить у прибережну захисну смугу річки Південний Буг.

За таких обставин, земельна ділянка, що накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту річки Південний Буг не може бути передана у приватну власність, незважаючи на те, що Радою не був затверджений відповідний проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на території м. Миколаєва.

Фактично, позиція ТОВ "МК-Трейд" у своїй апеляційній скарзі ґрунтується лише на відсутності затвердженої у встановленому законом порядку документації із землеустрою щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва.

Натомість, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, та не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак, не вказує на правомірність передання у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14, від 28.09.2022 у справі №483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №495/4980/21).

Таким чином, керуючись стандартом більшої переконливості (за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний), колегія суддів доходить висновку про те, що докази, надані Прокурором на підтвердження обставин знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, є більш вірогідними, ніж докази, надані ТОВ "МК-Трейд"на спростування цих обставин.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами та аргументами Прокурора про те, що оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги, встановленої ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, то вона (земельна ділянка) не може бути передана у приватну власність.

Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначає, що відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 для будівництва і обслуговування житлового будинку здійснено з порушенням вимог містобудівного законодавства.

Так, відповідно до ст.17 Закону України "Про основи містобудування", абз.2 ст.48 Закону України "Про охорону земель", п. 9 ч. 1 ст. 2 та ч. 4 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передача земельних ділянок у власність та їх забудова повинні здійснюватися відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Як вже зазначалося судовою колегією, на момент прийняття рішення Миколаївської міської ради №43/40 від 16.09.2014 чинним був Генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009.

Відповідно до цього Генерального плану спірна земельна ділянка віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що підтверджується листом Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради №9032/12.01-12/12/7/24 від 13.06.2024.

За положеннями п.п.5.1, 5.2 та пп."б" п.10.4 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" розміщення будівель та споруд на землях зелених зон міста, які не пов`язані з їх рекреаційним призначенням, забороняється.

З урахуванням функціонального призначення таких територій суд апеляційної інстанції вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 є землею загального користування.

Відповідно до п. "а" ч.4 ст.83 Земельного кодексу України землі загального користування населених пунктів не можуть передаватися у приватну власність, а тому передача цієї ділянки у власність фізичній особі суперечить вимогам земельного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що вказані вище вимоги земельного та водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку водного фонду у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що мало місце у даному випадку, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати у власність таку ділянку для вказаної мети.

При придбанні майна, покупець має проявляти розумну обачливість, що є стандартною діловою практикою.

Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення законності / незаконності, можливості / неможливості набуття права власності на відповідне нерухоме майно.

Усі набувачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 (як ОСОБА_1 , так і ТОВ "Євротехцентр" та ТОВ "МК-Трейд"), в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши щонайменшу розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг, відповідно, в межах її стометрової прибережної захисної смуги, а відтак і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на таке майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 також зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.

Враховуючи викладене в сукупності, судова колегія доходить висновку, що набуття ОСОБА_1 , ТОВ "Євротехцентр" та ТОВ "МК-Трейд" права власності на спірну земельну ділянку не може свідчити про їхню добросовісність, оскільки, проявивши розумну обачність, зазначені особи могли та повинні були усвідомлювати правовий режим цієї земельної ділянки, її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг та встановлені законом обмеження щодо можливості набуття її у приватну власність. За таких обставин судова колегія вважає, що вказані особи не можуть вважатися добросовісними набувачами спірної земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка на момент її передачі перебувала в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, а земельне законодавство встановлює пряму заборону на передачу земель водного фонду та земель загального користування населених пунктів у приватну власність, судова колегія доходить висновку, що рішення Миколаївської міської ради № 43/40 від 16.09.2014 у частині передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у приватну власність прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та є незаконним.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (Позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного Позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 02.07.2025 у справі № 902/122/24).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов - є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати Відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.

Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.

Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним майном за принципом реєстраційного підтвердження володіння.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду зводиться до того, що, ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним майном не призводять до заволодіння порушником таким майном за наявності одночасно двох умов: 1) закон прямо виключає можливість перебування відповідного майна у приватній власності, тобто встановлює імперативну заборону його приватизації чи іншого способу відчуження; 2) майно має очевидні, зовнішні, об`єктивні та видимі ознаки, які дозволяють особі, що діє розумно та обачливо, усвідомити неможливість набуття приватної власності на такий об`єкт у принципі.

Негаторний позов щодо земельної ділянки водного фонду опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).

Рішення суду про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Позивачем (суб`єктом, на користь якого ухвалене судове рішення) права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за Відповідачем, а не за іншою особою.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, поданий Прокурором позов в первісній редакції був негаторним, у якому Прокурор просив суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "МК-Трейд" повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві.

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ "МК-Трейд" № 1 від 19.03.2024 в частині передання земельної ділянки площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві, зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 54243838 від 22.03.2024).

22.04.2025 Прокурором було подано заяву про зміну предмету позову, згідно з якою Прокурором заявлені позовні вимоги про витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від ТОВ "МК-Трейд" земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, по пров. Прикордонному третьому, 9/6, у м. Миколаєві.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.04.2025 у справі № 915/346/25 прийнято до розгляду заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва від 22.04.2025 про зміну предмета позову. Відтак подальший розгляд справи судом першої інстанції здійснювався з урахуванням змінених позовних вимог, а саме вимоги про витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від ТОВ "МК-Трейд".

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих Позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату Позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18).

Судова колегія зауважує, що за обставинами цієї справи першочергова мета звернення Прокурора до суду полягала саме у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді міста Миколаєва від ТОВ "МК-Трейд". При цьому, як із первісно заявлених позовних вимог, так і з подальших доводів Прокурора вбачається, що його звернення спрямоване на відновлення можливості територіальної громади здійснювати правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, зокрема користуватися та розпоряджатися нею. Отже, фактична мета позову полягає в усуненні перешкод власникові (територіальній громаді міста Миколаєва), який, за доводами Прокурора, не втратив володіння цим специфічним об`єктом цивільних відносин — земельною ділянкою в межах прибережної захисної смуги, шляхом її повернення від ТОВ "МК-Трейд".

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає Відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав Позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний Позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту.

Встановивши, що фактична мета позову Прокурора у даній справі спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва, яка не втратила володіння спірною земельною ділянкою, у здійсненні правомочностей власника щодо її користування та розпорядження шляхом повернення такої ділянки від ТОВ "МК-Трейд", судова колегія вважає за необхідне розглядати заявлену вимогу про витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради від Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" земельної ділянки площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, розташованої по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві, за правовою природою як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді, заявлену в порядку негаторного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, зокрема належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, неможливість її передачі у приватну власність, а також відсутність добросовісності у набувачів спірного майна, судова колегія доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, розташовану по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві.

Щодо доводів Апелянта з приводу того, що 09.04.2025 набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким доповнено ст.164 Господарського процесуального кодексу України, однак при розгляді даної справи, після прийняття судом до розгляду заяви Прокурора про зміну предмета спору на вимогу про витребування земельної ділянки, судом не було залишено позовну заяву без руху з метою надання строку для надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, колегія суддів зазначає наступне.

Так, 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-ІХ від 12.03.2025 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача", яким, зокрема, внесено зміни до статей 164, 174, 238 Господарського процесуального кодексу України, а також до статей 388, 390, 391 Цивільного кодексу України, що передбачають нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі, - обов`язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.

Статтю 164 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною 6 такого змісту: "У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або Прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

Частину 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України доповнено абз. 3 такого змісту: "Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок Позивача внести відповідну грошову суму".

Крім того, Законом № 4292-ІХ також доповнено ст. 390 Цивільного кодексу України частиною 5 наступного змісту:

"5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або Прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або Прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Колегія суддів зазначає, що з аналізу вказаних норм убачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або Прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або Прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся Прокурор. Причому питання того, чи є Відповідач добросовісним вирішується судом тільки при розгляді справи по суті.

Норми, які зобов`язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а Позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.

Водночас, колегія суддів зазначає, що із системного аналізу вищевказаних норм Закону № 4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

При цьому, у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 Цивільного кодексу України без застосування приписів частини п`ятої статті 390 цього Кодексу, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі чи територіальній громаді, а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення Позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України, якщо Позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Оскільки Прокурор пред`явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (останнього набувача), то приписи ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 164, ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України у такому випадку не підлягають застосуванню.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі №523/14914/24, від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21, від 04.03.2026 у справі № 922/3562/21, від 23.03.2026 у справі №910/3027/24.

З матеріалів цієї справи вбачається, що позовна заява подана Прокурором до набрання чинності Законом № 4292-ІХ, а тому, остання і не могла містити доказів внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду і, як вже зазначалося вище, у випадку звернення Прокурора з вимогами до недобросовісного, на його думку, Відповідача, останній не повинен вносити такі кошти на стадії звернення до вирішення цього питання судом при розгляді справи по суті.

Більш того, колегія суддів наголошує, що як було зазначено раніше, поданий Прокурором позов у даній справі є негаторним, а не віндикаційним і ним при зверненні до суду обрано саме такий спосіб захисту порушених прав держави у вигляді усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

Доводи Прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади міста Миколаїв внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів, зокрема і Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд". Тобто, у цій справі Прокурор звернувся з вимогою про витребування майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" саме як у недобросовісного набувача.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що, як при поданні позову, так і при поданні заяви про зміну предмета позову, у Прокурора був відсутній обов`язок надавати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки), тому доводи апелянта в цій частині є неспроможними і відхиляються судом апеляційної інстанції.

Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном.

Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і “майном”.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 лютого 1986 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23 листопада 2000 року, “Трегубенко проти України” від 02 листопада 2004 року, “Булвес” АД проти Болгарії” від 22 січня 2009 року, “Щокін проти України” від 14 жовтня 2010 року, “Сєрков проти України” від 07 липня 2011 року, “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті “суспільний”, “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій “пропорційності” передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності", як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку “сферу розсуду”, за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третьої статті 13, частина сьомої статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших).

За вказаних обставин "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння Відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

"Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки.

"Суспільним", "публічним" інтересом у вимогах Прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність Відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі №752/14695/22.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від Відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності Відповідача

Щодо позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Натомість негаторний позов може бути пред`явлений Позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.

А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Такий підхід у судовій практиці також є досить усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі, тобто заявлений Прокурором позов має розглядатися саме як негаторний, який, як зазначено вище, є єдиним належним способом захисту у спірних правовідносинах, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування заявника апеляційної скарги судом розглянуті, але до врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Судова колегія зауважує, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та дійшовши висновку про незаконність передачі Миколаївською міською радою спірної земельної ділянки у приватну власність усупереч вимогам чинного законодавства, обґрунтовано задовольнив позов Прокурора, а тому доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують правильності такого висновку.

Водночас суд першої інстанції помилково кваліфікував спірні правовідносини як такі, що підлягають регулюванню приписами статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тоді як з огляду на їх правову природу застосуванню підлягає стаття 391 Цивільного кодексу України. Допущена помилка не призвела до неправильного вирішення спору по суті, однак зумовлює необхідність зміни оскаржуваного рішення в частині його мотивів та способу захисту порушеного права.

Оскільки належним способом захисту у цій справі є повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді міста Миколаєва в порядку негаторного позову, судова колегія вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення, виклавши її в редакції, відповідно до якої зобов`язати ТОВ "МК-Трейд" повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 938 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, розташовану за адресою: пров. 3-й Прикордонний, 9/6, м. Миколаїв.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 ГПК України може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позову є вірним, але з мотивів та підстав, викладених судом апеляційної інстанції, то, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 не підлягає задоволенню, але мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 підлягають зміні шляхом їх викладення в редакції даної постанови.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026 у справі №915/346/25 викласти у наступній редакції:

"Позов Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" – задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:033:0033, по пров. Прикордонному третьому, 9/6 у м. Миколаєві.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Трейд" (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 12/1; код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 Господарсько процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Н.А. Павленко