Додаткове рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №909/126/26 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №909/126/26

Суддя: Міліціанов Роман Валерійович

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/126/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Ржепецький В.О., Степанюк Н.Л., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом: Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», м. Івано-Франківськ,

до Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни, с. Ямниця,

про стягнення заборгованості за теплопостачання

ВСТАНОВИВ:

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2026, повний текст якої складено 14.10.2026, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 у справі №909/126/26 задоволено частково.

13.10.2026 року, через систему «Електронний суд», представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути із відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн, за представництво інтересів державного підприємства під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 14.10.2026 прийнято заяву Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про ухвалення додаткового рішення у справі №909/126/26 до розгляду без повідомлення учасників справи.

15.10.2026 представником відповідача надіслано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути із відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу за представництво інтересів ФОП під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 16.10.2026 прийнято заяву Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі №909/126/26 до розгляду без повідомлення учасників справи.

23.10.2026 від ДП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення апелянта (вх.№01-04/9009/26), в яких представник позивача заначив такі аргументи:

- відповідачка не подала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат при поданні апеляційної скарги, що є порушенням ст.124 ГПК України;

- суперечності в номерах договору про правову допомогу та в сумах правової допомоги, зазначених у документах;

- подання адвокатом відповідачки двічі необґрунтованих клопотань про закриття провадження в цій справі;

- заперечив проти стягнення «гонорару успіху».

03.11.2026 року до суду найшли заперечення представника відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення позивача, у яких звернуто увагу на порушенні порядку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не надання орієнтовного розрахунку таких витрат, не повідомлення до закінчення судових дебатів про надання доказів щодо понесених витрат після ухвалення судового рішення.

1. При винесенні додаткової постанови суд виходить з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 281 ГПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України).

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Водночас, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2022 року №911/2737/17 виснував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

2. Щодо витрат на правову допомогу позивача.

У заяві від 12.10.2026 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, що понесені в межах справи на стадії апеляційного перегляду. Просив стягнути з відповідача/апелянта витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підтвердження надання правничої допомоги заявник надав:

1. Копія договору про надання правничої допомоги № 17/26 від 30.06.2026.

2. Копія рахунку-фактури від 07.10.2026 на суму 3 000,00 грн.

3. Копія акту про надання послуг від 07.10.2026.

Колегія суддів звертає увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Наведена правова позиція викладена у постанові ОП КГС у складі ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 виснувала про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При цьому, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в Постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ФОП Юрків В.П. та скасування рішення суду першої інстанції, постановою апеляційного господарського суду задоволено позов на 33,87% від заявлених позовних вимог (124 169,04*100/366 608,45), тому на відповідача могло бути покладено 1 016,10 грн витрат на професійну правничу допомогу позивача (3 000,00 х 33,87%).

Водночас, згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (п. 5 ч. 1 ст. 237, п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, згідно з частиною 1 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Ця норма кореспондується з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками:

по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору;

по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі;

по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (Постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Неподання чи не заявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (Постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №161/5317/18).

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № 922/1998/22, від 11.04.2024 у справі № 907/568/22, від 13.12.2023 у справі № 907/850/22.

Заява про подання доказів у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат (аналогічні за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 910/5316/21 та в ухвалах Верховного Суду від 21.10.2025 у справі № 904/3718/24, від 17.12.2025 року у cправі № 910/7700/19, від 20.11. 2025 року у cправі № 910/7294/22 тощо).

Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині (Постанова КГС ВС від 11 вересня 2026 року у cправі № 906/961/25).

На стадії апеляційного провадження представником позивача зазначено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у відзиві.

Також, до закінчення судових дебатів представниками позивача не заявлено про стягнення понесених витрат та не повідомлено про намір подати докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується змістом протоколу судового засідання 07.10.2026 року.

Тобто, позивачем не дотримано обов`язкового етапу, які передує покладенню витрат на професійну правничу допомогу на іншу сторону.

Виключно надання доказів понесення таких витрат після ухвалення судового рішення не створює достатніх правових підстав щодо їх покладення на іншу сторону.

З урахуванням встановлених обставин та останніх правових висновків Верховного Суду, апеляційний суд відмовляє у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» від 13.10.2026 року та стягнення з відповідача 3 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Щодо витрат на правову допомогу відповідача.

У заяві від 15.10.2026 апелянтом/відповідачем заявлено до стягнення з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, що понесені в межах справи на стадії апеляційного перегляду, а саме: 27 500,00 грн, в тому числі 3 000,00 грн - винагорода за представництво в суді апеляційної інстанції та 24500,00 грн – винагорода за вирішення справи на користь клієнта в розмірі 10% від суми, заощадженої внаслідок зміни рішення суду першої інстанції (366 608-124 000*10%). Просив стягнути з відповідача/апелянта витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду постановою апеляційного господарського суду задоволено 33,87% від заявлених позовних вимог (124 169,04*100/366 608,45), тому, на думку заявника 66,2% витрат відповідача на професійну правничу допомогу на суму 18 046,00 грн мають бути покладені на позивача.

На підтвердження надання правничої допомоги заявник надав:

1. Акт про надання правничої допомоги від 09.10.2026 на суму 27260,00 грн.

2. Рахунок №3-р від 09.10.2026 на суму 27500,00 грн.

3. Платіжна інструкція від 09.10.2026 №217 на суму 17000,00 грн.

4. Платіжна інструкція від 12.10.2026 №218 на суму 10500,00 грн.

5. Ордер №1137840 від 06.05.2026.

6. Договір №7/2026 від 29.06.2026.

У пункті 6.1 Договору про надання правничої допомоги №7/2026 від 29.06.2026 ФОП Юрків В.П. та адвокат Рубановський К.С. погодили, що за надання правничої допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату винагороду гонорар) у розмірі, який визначений додатком до договору. Оплата гонорару здійснюється клієнтом за фактом надання правничої допомоги протягом 3-х робочих днів після виставлення адвокатом відповідних рахунків.

У Додатку №1 до договору від 29.06.2026 у п.1.1 сторони ФОП Юрків В.П. та адвокат Рубановський К.С. погодили розмір гонорару успіху – 10% від суми, присудженої на користь клієнта (заощадженої внаслідок зміни/скасування рішення господарського суду першої інстанції).

Щодо гонорару успіху, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Зважаючи на положення ст. 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, правові висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу у вигляді «гонорару успіху» у повному розмірі заявленої суми 24500,00 грн.

Оскільки, такий розмір є надмірним порівняно зі складністю справи, обсягом вчинених представником процесуальних дій, їх наслідками, які виразились у відмові апеляційним судом у задоволенні клопотань про закриття провадження у справі.

Також, розрахунок належних до сплати сум апеляційним судом визначено самостійно, представником апелянта не наведено вірних розрахунків, повністю заперечуючи проти задоволення позовних вимог.

Тому, результат судового розгляду апеляційної скарги є наслідком судової оцінки наданих доказів та самостійно здійснених розрахунків, а не процесуальних дій представника апелянта.

Таким чином, апеляційний суд вважає достатньо обґрунтованим розмір витрат на правничу допомогу у формі гонорару успіху на рівні 3 000,00 грн, що відповідає вартості понесених витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного. апеляційний суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення в частині покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу у формі «гонорару успіху» в сумі 21 500,00 грн.

4. З приводу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн апеляційний суд зазначає наступне.

Позивачем подано заперечення за заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу (вх.№01-04/900/26 від 23.10.2026), в якій звернув увагу суду на суперечності в номерах договору про правову допомогу, на який посилається апелянт. Крім того, не співпадають суми правової допомоги у документах, що подані ФОП Юрків В.П.: Акт про надання правничої допомоги від 09.10.2026 підписаний на суму 27 260,00 грн, тоді як дві платіжні інструкції від 09.10.2026 та від 12.10.2026 сумарно підтверджують оплату від ФОП Юрків В.П. адвокату Рубановському К.С. правової допомоги на 27 500,00 грн.

Апеляційний суд критично оцінює відповідні доводи, оскільки окремі неточності у поданих документах не спростовують фактичного надання правничої допомоги представником відповідача, безпосередньо у формі представництва інтересів у судових засіданнях. Отриманні відомостей стосовно направлення оскаржуваного судового рішення, участі у підготовці апеляційної скарги.

Визначена сума правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн не є надмірною та відповідає складності справи.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ФОП Юрків В.П. та скасування рішення суду першої інстанції, 66,13% понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно відмови у задоволенні позову та відповідно задоволенню вимог апеляційної скарги) покладаються на позивача з розрахунку 6 000,00 грн (гонорар успіху та вартість правничої допомоги), що складає 3 967,80 грн.

Таким чином, заява відповідача підлягає частковому задоволенню, витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі: 23 532,20 (2 032,20 + 21 500,00) – залишаються за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 123-129, 232-242, 244, 269-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити повністю у задоволенні заяви Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про ухвалення додаткового рішення у справі №909/126/26 та стягнення з Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни 3000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

2. Заяву Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни про ухвалення додаткового рішення у справі №909/126/26 задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (вул. Б. Хмельницького, буд. 59-А, м. Івано-Франківськ, 76009, ідентифікаційний код 03346058) на користь Фізичної особи-підприємця Юрків Валентини Павлівни (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 3 967,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного провадження.

4. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 23 532,20 грн – залишити за апелянтом.

5. Видачу наказу на виконання постанови доручити суду першої інстанції.

6. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 04.11.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Ржепецький В.О.

Суддя Степанюк Н.Л.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua