Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №564/4196/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

Суд: Костопільський районний суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №564/4196/26

Суддя: Левчук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/4196/26

04 листопада 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Левчук В.В.

розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, посвідчення водія НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Костопільського районного суду Рівненської області надійшли матеріали (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №761176 від 02.09.2026 року) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату і час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є обов`язковою.

Захисником ОСОБА_1 – адвокатом Дупаком В.Г., подано до суду заперечення на протокол про адміністративне правопорушення.

Заперечення мотивоване тим, що ОСОБА_1 , безоглядно, беззастережно та у повному обсязі визнає свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З перших хвилин після виникнення цієї події і до сьогодні ОСОБА_1 перебуває у стані глибокого морального переживання та самокритичного переосмислення своєї поведінки. Він абсолютно чітко усвідомлює неприпустимість будь-яких ризикованих дій за кермом, висловлює щирий та непідробний жаль із приводу того, що допустив таку грубу помилку, і категорично засуджує власну необережність.

Крім того, ОСОБА_1 відчуває особливий сором і відповідальність перед своїм батьком-військовослужбовцем ЗСУ, який на фронті боронить Україну, оскільки розуміє, що будь-який протиправний вчинок у тилу кине тінь на добре ім`я усієї родини.

Вказує, що ОСОБА_1 є молодою особою, яка лише розпочинає свій трудовий та життєвий шлях, раніше ніколи не притягувався ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності, за місцем проживання та роботи характеризується виключно з позитивного боку. Вчинене ним діяння має суто випадковий, епізодичний характер і є єдиною помилкою в його житті, з якої він зробив належні й остаточні висновки і у розумінні ст.34 Кодексу України про адміністративні правопорушення щире каяття винного, повне визнання вини та сприяння з`ясуванню обставин справи є беззаперечними обставинами, які пом`якшують відповідальність і свідчать про те, що виховна мета адміністративного стягнення вже значною мірою досягнута самим лише фактом притягнення до суду та морального усвідомлення скоєного.

Також вказує, що у зв`язку із залученням батька до виконання бойових та службових завдань у складі Збройних Сил України в умовах воєнного стану, він тривалий час фізично відсутній за місцем проживання родини в с.Малий Стидин Рівненського району, а за таких умов усі обов`язки щодо утримання, логістичного, медичного та побутового забезпечення сім`ї в тилу повністю й безпосередньо покладені на його сина ОСОБА_1 .

Проживання родини у сільській місцевості обумовлює специфіку щоденного побуту, де відсутність розвиненої інфраструктури громадського транспорту робить наявність автотранспорту та права на керування ним не привілеєм, а життєво необхідним засобом існування та виживання родини, адже саме ОСОБА_1 здійснює регулярні поїздки до районного та обласного центрів для закупівлі медикаментів, продуктів харчування, а також товарів першої необхідності для господарства, вирішення невідкладних питань охорони здоров`я членів родини, доїзд до лікувальних закладів та надання допомоги близьким у разі екстрених ситуацій повністю лягає на плечі довірителя, забезпечення функціонування житлового будинку та ведення присадибного господарства в умовах осінньо-зимового періоду вимагає постійних автоперевезень і позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами фактично паралізує життєдіяльність родини українського захисника, позбавить їх належної побутової підтримки та створить надзвичайно скрутні, штучно ускладнені умови проживання в тилу для близьких осіб військовослужбовця ЗСУ.

Зазначає, що 02 червня 2026 року ОСОБА_1 офіційно працевлаштований у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів за основним місцем роботи і наявність дійсного посвідчення водія є не просто кваліфікаційною вимогою за цією посадою, а єдиною та обов`язковою умовою безпосереднього виконання моїм довірителем своїх щоденних функціональних трудових обов`язків, а тому застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами позбавить його юридичної та фактичної можливості виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Для ОСОБА_1 , який сумлінно працює та сплачує податки, робота водієм у ФОП ОСОБА_2 є єдиним професійним фахом та єдиним джерелом законного доходу для існування, а в умовах воєнного стану та складної економічної ситуації в країні позбавлення молодого працівника єдиного заробітку позбавить його та його родину єдиних фінансових засобів до існування, ставить на межу бідності та робить неможливим утримання житла, придбання ліків і продуктів харчування.

За обставин цієї справи позбавлення права керування транспортними засобами за своїми фактичними наслідками вийде далеко за межі процесуальної мети адміністративного стягнення.

Призначення судом грошового штрафу у розмірі 17000 гривень повністю та беззаперечно задовольнить публічний інтерес держави щодо притягнення правопорушника до відповідальності, стане відчутним матеріальним і процесуальним уроком для ОСОБА_1 та забезпечить наповнення державного бюджету, зберігши при цьому за особою можливість чесно працювати, сплачувати податки та забезпечувати свою родину, стане належним процесуальним і матеріальним стримуючим фактором на майбутнє, не руйнуючи при цьому життєдіяльність та економічне становище родини українського захисника.

Також вказує, що Наказом Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівнен6ської ОДА від 18.04.2025 №217 визначено перелік медичних закладів у яких проводиться огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння і одним з таких закладів є КНП «Костопільська багатофункціональна лікарня інтенсивного лікування» Костопільської міської ради, а тому направлення ОСОБА_1 до КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» на огляд з метою виявлення стану сп`яніння, виписане з порушенням встановленого порядку та є незаконним.

Просить врахувати як істотні пом`якшуючі обставини: беззастережне визнання вини ОСОБА_1 , його щире каяття, вчинення правопорушення вперше, проходження його батьком військової служби у Збройних Силах України, а також факт того, що посада водія є його єдиним джерелом існування і призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн., виявивши максимальну процесуальну поблажливість та розглянути можливість не застосовувати додатковий захід стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Розгляд справи просив проводити без участі ОСОБА_1 та його захисника.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши протокол та матеріали, додані до протоколу, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 , 30.06.2002 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так судом встановлено, що 01.09.2026 о 23:38 год, в м.Костопіль по вул.Івана Підкови 23, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW 525, державний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком на стан алкогольного сп`яніння 772 від 02.09.2026, чим порушив п.2.9«а» ПДР.

Зазначене підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №761176 від 02.09.2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 01.09.2026 року; направленням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01.09.2026 року; тестом газоаналізатора Drager Alcotest 6810 №4061 від 01.09.2026 з результатом огляду 1,47%; Висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.09.2026 №772 у якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває у стані сп`яніння; зобов`язанням ОСОБА_1 від 02.09.2026; долученим до матеріалів справи відеозаписами, які містяться на оптичному диску; поясненнями захисника у яких останній вказав про беззастережне визнання своєї вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Підстави ставити під сумнів вказані докази відсутні, оскільки вони є об`єктивними, відповідають вимогам ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, узгоджуються між собою і нічим не спростовані.

Відповідно до п.2.9«а» ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відтак, суд дійшов переконливого висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи захисника щодо врахування майнового стану ОСОБА_1 , наявності посвідчення водія, як засобу для реалізації основного джерела його доходу та його родини і поставлення його родини у скрутне матеріальне становище у разі позбавлення ОСОБА_1 права керування, оскільки вони зводиться до прохання обмежитися лише накладенням штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, що суперечить положенням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Твердження захисту про те, що проживання в сільській місцевості та відсутність інфраструктури роблять автомобіль життєво необхідним для забезпечення побуту родини суд розцінює як спробу перекласти наслідки протиправної поведінки особи на безпеку дорожнього руху, а посилання на те, що ОСОБА_1 працює водієм і позбавлення прав залишить його без роботи та засобів до існування, не є підставою для незастосування стягнення, оскільки останній не позбавлений можливості працевлаштування на роботу, яка на пов`язана із необхідністю керування транспортними засобами.

Крім того, керування транспортним засобом, це є керування джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка сідає за кермо у стані сп`яніння, свідомо ігнорує правила безпеки, створюючи загрозу життю інших громадян. Особисті чи побутові труднощі, що виникають у зв`язку з можливим позбавленням права керування, є прямим наслідком протиправних дій самого правопорушника.

При цьому законодавець не пов`язує застосування ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення із наявністю альтернативних способів пересування правопорушника чи його родини.

Щодо посилання захисника, що штраф у 17000 грн. повністю задовольнить публічний інтерес, то це суперечить самій сутності законодавчого регулювання боротьби з керуванням у стані сп`яніння.

Стаття 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення спрямована на захист соціальних цінностей – життя та здоров`я людей.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Основне завдання закону у цьому разі – ізолювати потенційно небезпечного водія від участі в дорожньому русі шляхом позбавлення його права керування.

Штраф носить фіскальний характер, тоді як позбавлення права керування є профілактичним (превентивним) заходом, що безпосередньо унеможливлює повторення аналогічного правопорушення цим водієм протягом строку позбавлення. Накладення лише штрафу за відсутності позбавлення права керування нівелює виховну та запобіжну функцію адміністративного стягнення.

Суд також враховує, що сам факт обрання ОСОБА_1 професії водія накладає на останнього підвищену міру відповідальності за дотримання Правил дорожнього руху. Вчинення правопорушення за ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення особою, чия професійна діяльність безпосередньо пов`язана з керуванням транспортними засобами, свідчить про грубе нехтування професійною етикою та законом. Якщо слідувати логіці захисту, то будь-який професійний водій отримав би «імунітет» від позбавлення права керування за керування у стані сп`яніння, що суперечить принципу невідворотності покарання та меті загальної превенції.

Більше того, санкція ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення сформульована імперативно. Вона передбачає накладення штрафу з обов`язковим позбавленням права керування транспортними засобами і у чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутні норми, які дозволяли б суду звільнити особу від додаткового стягнення з огляду на сімейні обставини, професію чи службу близьких осіб у Збройних Силах України. Тобто, покарання можливе лише в межах санкції статті, а не шляхом незаконного вилучення її складової частини.

Відтак, доводи захисника про не застосування позбавлення права керування є необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на суб`єктивній оцінці сімейних та соціальних обставин, які не передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення як підстави для пом`якшення імперативної санкції статті.

Щодо доводів захисника про неправомірність направлення та проведення огляду ОСОБА_1 не у КНП «Костопільська багатофункціональна лікарня інтенсивного лікування» Костопільської міської ради, а проведення такого огляду у КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення», то суд не приймає їх до уваги, оскільки, як встановлено судом з оглянутих відеозаписів, які долучені на оптичному диску до матеріалів справи, після висловленої ОСОБА_1 незгоди з результатам огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу останньому було запропоновано пройти такий огляд у найближчому закладі охорони здоров`я – КЗ «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» і ОСОБА_1 погодився пройти там огляд, заперечень не висловлював, що підтверджується відеозаписом «clip-1», час запису 08:18 – 08:43.

Враховуючи обставини справи, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень та виправлення особи правопорушника, суд дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення в межах санкції ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, що повинно бути достатнім для його виправлення.

Згідно статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665,60 грн. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.9, 40-1, 130, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 /одна тисяча/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 /сімнадцять тисяч/ гривень.

Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК у Рівнен.обл. /Рівнен.обл./ 21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, Код класифікації доходів бюджету: 21081300.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 665 грн. 60 коп. судового збору.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Згідно із ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до вимог ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

-подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

-витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Костопільський районний суд Рівненської області.

Постанова підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.

СуддяВ. В. Левчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua