Суд: Карлівський районний суд Полтавської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Відмова від виконання законних вимог командира (начальника)
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №531/2315/26
Суддя: Фисун Л. С.
єдиний унікальний номер справи 531/2315/26
номер провадження 3/531/388/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2026 року м. Карлівка
Суддя Карлівського районного суду Полтавської області Фисун Л.С., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Березань Київської області, громадянина україни, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-10 КУпАП,
в с т а н о в и л а:
20 серпня 2026 року ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та призначений на посаду старшого стрільця-вогнеметника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №240 від 20.08.2026., отримав військове звання "солдат" згідно наказу Березанського МВК №95 від 02.06.2008. 01.09.2026 року о 09:00 год. на території табірного збору в АДРЕСА_2 солдат ОСОБА_1 відмовився виконати вимогу командира НОМЕР_4 зведеного навчального взводу, а саме: отримати закріплену стрілецьку зброю (автомат АКМ) та приступити до навчальних занять та виконання вправ стрільб. Своїми діями порушив вимоги статтей 9, 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах особливого стану вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-10 КУпАП.
23 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від особи, яка приятгається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, у яких він зазначає, що отримав копію протоколу без додатків, про призначення його на посаду старшого стрільця-вогнеметника дізнався після отримання примірника протоколу, з наказом ознайомився в суді, військовий одяг та спорядження відповідно до п.п.3, 4 наказу №5571 у період з 20.08.2026 по 01.09.2026 року не отримував, із службовою характеристикою не ознайомлений та не згоден із нею, з моменту мобілізації та прибуття до частини с дислокацією в АДРЕСА_2 повідомляв про свою принадлежність до церковної громади, свої релігійні переконання щодо недопустимості використання та застосування зброї. З моменту прибуття виконував роботу не пов`язану з носінням та використанням зброї, командування йому повідомило, що він як релігійна людина має право бути призначеним на посади не пов`язані з використанням зброї. 01.09.2026 після складання протоколу його направили в Харківську область для виконання господарських робіт, не пов`язаних з використанням зброї. Умислу порушувати вимоги та накази командира не мав, не відмовляється від військової служби. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
26 жовтня 2026 року від захисника, особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи характеристики № 128 від 22.10.2026 релігійної організації "Українська Церква Християн Віри Євангельської "Світло Христове", характеристики громадської організації "Центр розвитку особистості "ЗД", подяки Хмельницького благодійного фонду "Хесед Бешт" та додаткові пояснення, у яких зазначає, що в матеріалах справи відсутня інформація про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом №240 від 20.08.2026 про призначення його на посаду старшого стрільця-вогнеметника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 , про ознайомлення із службовою характеристикою, ОСОБА_1 приймав активну участь у житті церкви, її служіннях, в громадському житті міста, не проходив строкову військову службу, сповідує недопустимість використання та застосування зброї з 2020 року, зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, а вимога про отримання зброї є незаконною, оскільки питання яке становить зміст такої вимоги не стосується обов`язків ОСОБА_1 та порушує його конституційні права і свободи, тому вважає що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення може бути розглянута за відсутності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, за наявності її належного повідомлення в матеріалах справи та якщо на момент розгляду справи від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, присутність особи-правопорушника при розгляді справи про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 172-10 КУпАП не є обов`язковим, тому суд вважає, можливим розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, пояснення правопорушника, його захисника, суддя вважає, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адмінстративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-10 КУпАП виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 172-10 КУпАП встановлено відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника).
Частиною 2 статті 172-10 КУпАП встановлено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на теперешній час.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Виходячи із вищевикладеного вбачається, що починаючи з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу в Україні діє режим воєнного стану, який є особливим періодом.
Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі № 601/2491/24 зазначено, що відповідно до положень статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі Закон), яким унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою), альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено частиною 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право на альтернативну службу згідно зі статтею 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
За змістом частини 1 статті 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі Закон №2232-XII), віком 1825 років.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень.
Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З огляду на викладене, право сповідувати свою релігію або переконання, не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
За приписами статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Відповідно до ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
У контексті наведеного суддя звертає увагу, що в умовах збройної агресії рф проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань, але це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки, є найважливішими функціями всього Українського народу.
Військова служба це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Такі положення основного закону дублюються в статті 1 Закону №2232-XII-захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до статті 2 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України від виконання законних вимог командира (начальника).
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2026 року № 240, солдата ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, призначено на посаду старшого стрільця-вогнеметника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 .
Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-10 КУпАП підтверджується:
- протоколом А5003 №878 про військове адіміністративне правопорушення від 01.09.2026, в якому викладені обставини скоєного ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-10 КУпАП, який його підписав та пояснив, що відмовляється брати зброю у зв`язку з релігійними переконаннями, тому, що є віруючою людиною;
- службовою характеристикою;
- медичною характеристикою;
- копією паспорта ОСОБА_1 ;
- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строєвій частині) від 20.08.2026 №240;
- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.08.2026 №5571 про організацію та проведення базової загальновійськової підготовки особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- списком особового складу військової частини НОМЕР_1 для проходження базової загальновійськової підготовки за програмою БЗВП видання 6.
Таким чином ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, а саме відмова від виконання законних вимог командира (начальника), вчинене в умовах особливого періоду.
Згідно ст.ст.23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
Обставин, що пом`якшують чи обтяжуть відповідальність судом встановлено не було.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення за правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
Вирішуючи питання щодо міри адміністративного стягнення, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , враховуючи особу правопорушника, який є військовослужбовцем, враховуючи ступінь його вини у скоєному ним адміністративному правопорушенні, яка доведена матеріалами справи, суд прийшов до висновку про необхідність визначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у межах санкції ч. 2 ст. 172-10 КУпАП у вигляді штрафу, саме ця міра покарання буде достатньою для виправлення порушника та запобігання вчинення ним нових адміністративних правопорушень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-37, 283, ч.2 ст.172-10 КУпАП,
п о с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП та застосувати до нього стягнення у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 гривень (вісім тисяч п`ятсот гривень 00 коп).
Роз`яснити, що відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.
У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Карлівський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає чинності після закінчення строку на її оскарження, а у разі її оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 02 листопада 2026 року.
Суддя Л.С.Фисун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua