Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №940/1279/26 — Тетіївський районний суд Київської області

26.10.2026 Провадження по справі № 2/940/840/26

Справа № 940/1279/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26 жовтня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Гричанюка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позов в якому просить визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , площею 102,6 кв.м. вартістю 235980,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 2001 року він користується будинком садибного типу загальною площею 102,5 м.кв., що по АДРЕСА_1 . Він добросовісно заволодів даним будинком, безперервно та відкрито володіє та користується даним нерухомим майном по теперішній час. За період користування облагородив дану будівлю, накрив дах, встановив вікна.ю зробив ремонт в кімнатах, усилив фундамент. Дані поліпшення позивач робив відкрито та постійно з 2001 по 2026 роки.

Відповідно до Інформації № 485767720 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості щодо реєстрації права власності будівлі за адресою АДРЕСА_1 , відсутні.

29.09.2021 позивачем проведена реєстрація будинку садибного типу в Реєстрі будівельної діяльності щодо інформації про технічну інвентаризацію Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Наказом відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 44 від 31.01.2022 року, за результатами звернення позивача, вказаному садибному будинку присвоєно адресу АДРЕСА_1 .

02.02.2022 року внесені відомості до Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння алрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, щодо присвоєння адреси в межах населеного пункту.

За даних обставин позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20.07.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 12.08.2026 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Неживок І.В. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача Тетіївської міської ради Гричанюк О.І. у судовому засіданні позовні вимоги з врахуванням матеріалів справи визнав в повному обсязі.

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 дійсно відкрито, безперервно володіє та користується будинком садибного типу по АДРЕСА_1 , більше 10 років, доглядає за ним, провів капітальний ремонт приміщення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 замовив технічний паспорт на будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , який був виготовлений 25.09.2021 року ФОП ОСОБА_5 ( а. с. 8-19).

Відповідно до Наказу відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 44 від 31.01.2022 року, за результатами звернення позивача, житловому будинку садибного типу присвоєно адресу АДРЕСА_1 ( а. с. 20).

Відповідно до висновку про ринкову вартість житлового будинку садибного типу, літера «А1», який розташований по АДРЕСА_1 , ринкова вартість даного будинку складає 235980 грн. ( а. с. 21).

Відповідно до Інформації № 485767720 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості щодо реєстрації права власності будівлі за адресою АДРЕСА_1 , відсутні ( а. с. 24).

З відповіді на адвокатський запит наданої регіональним офісом водних ресурсів річки Рось від 09.10.2026 вбачається, що відповідно до наказу Державного комітету України по водному господарству від 26.01.2004 № 12б «Про списання основних засобів Білоцерківського УМСВГ Київської області» списано майно П`ятигірської зрошувальної системи. На даний час приміщення, яке розташоване поруч з Галайківським водосховищем, на балансі РОВР річки Рось не перебуває ( а. с. 71-80).

Крім того, позивачем на підтвердження факту добросовісно заволодіння, безперервного та відкритого володіння будинком за адресою АДРЕСА_1 , надано договір про спільне вирощування риби від 09.04.2001 року та додаткових угод до даного договору та актуальні фотознімки приміщення ( а. с. 81-90).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина перша статті 344 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року (надалі - Постанова), відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови).

Так, звертаючись до суду позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, позивач зазначив, що з 2001 року він безперервно та відкрито володіє будинком садибного типу по АДРЕСА_1 , та вважає, що він має право на нього в силу положень статті 344 ЦК України.

Ці обставини визнані представником відповідача Тетіївської міської ради у судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Беручи до уваги пояснення свідків, а також те, що позивач ОСОБА_1 добросовісно заволодів будинком садибного типу по АДРЕСА_1 , та продовжує більше 20 років відкрито, безперервно та добросовісно користуватися ним, а в позасудовому порядку відсутні підстави для оформлення права власності на даний будинок, жодних спадкоємців, які б претендували на зазначене майно судом не встановлено, відтак ці обставини, на переконання суду, є достатніми підставами для набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на зазначений житловий будинок садибного типу за набувальною давністю.

Отже, з огляду на наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 15, 16, 328, 344 Цивільного кодексу України, статтями 3, 10, 12, 81, 264-268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , площею 102,6 кв.м., вартістю 235980,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 04 листопада 2026 року.

Суддя Р.В. Самсоненко