Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №725/8980/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року місто Чернівці справа №725/8980/24

провадження №22-ц/822/2025/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявники – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за спільною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 28 жовтня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2024 року заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із спільною заявою в порядку окремого провадження про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилалися на те, що 31 серпня 2001 року між ними укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького обласного управління юстиції, актовий запис №1034. Від шлюбу мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказували, що з листопада 2023 року шлюбні відносини між ними фактично припинилися, вони не спілкуються, проживають окремо, не пов`язані спільним побутом, сім`я розпалася остаточно. 25 липня 2024 року між ними укладено договір про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, за умовами якого діти будуть проживати разом із батьком, виховуватися ним та перебувати на його утриманні.

Зазначали, що ОСОБА_1 проживає разом із дітьми, які перебувають на його самостійному вихованні та утриманні, що підтверджується актом ТОВ «Вайт Лаіонс» від 12 серпня 2024 року, поясненнями сусідів, характеристиками ліцею, відповіддю КНП «Міська дитяча поліклініка». Встановлення факту необхідне ОСОБА_1 для підтвердження статусу «одинокого батька», оформлення соціальної допомоги, виїзду з дітьми за кордон після закінчення воєнного стану без документального оформлення згоди матері, користування гарантіями у сфері трудових відносин та першочергового отримання житла, а примусити матір брати участь у вихованні дітей неможливо, оскільки такий спосіб захисту законодавством не передбачений.

Просили розірвати шлюб між ними та встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 28 жовтня 2024 року спільну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про розірвання шлюбу та встановлення факту,що має юридичне значення - задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 31 серпня 2001 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького обласного управління юстиції м. Чернівці, Україна, актовий запис № 1034.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівців від 07 лютого 2025 року виправлено описку у резолютивній частині тексту рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28.10.2024 року, замість невірно зазначеного прізвища відповідачки – « ОСОБА_5 », вірним вважати – « ОСОБА_2 ».

Задовольняючи заяву в частині встановлення факту, суд першої інстанції, пославшись на частину другу статті 315, частину першу статті 319 ЦПК України, статтю 8 Закону України «Про охорону дитинства», частину восьму статті 7 СК України, виходив з того, що між заявниками відсутній спір щодо місця проживання та порядку утримання спільних дітей, обставини, які визнаються учасниками справи, відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а у суду немає підстав сумніватися в достовірності письмових доказів, тому заявником доведено факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, зокрема в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку та малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_6 , інтереси якого представляє ОСОБА_6 , сформував в системі «Електронний суд» 27 серпня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що про існування оскаржуваного рішення дізнався 29 липня 2026 року з листа Державного бюро розслідувань від 28 липня 2026 року №10-2-05-02-17743. У разі задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у такої особи чоловічої статі призовного віку виникає право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

ІНФОРМАЦІЯ_6 не визнає вимог заявників в оскаржуваній частині та заперечує проти них. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Сімейні права та обов`язки тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку та малолітнього сина, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини вимог заяви повністю за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлені апеляційним судом строки не надходило.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 02 вересня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

08 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 15 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 03 листопада 2026 року.

Межі розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_6 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 31 серпня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького обласного управління юстиції, актовий запис №1034, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Від шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №2325 від 03 листопада 2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.16), та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №2477 від 07 листопада 2012 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.17).

25 липня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1575 (а.с.18-19).

Відповідно до пункту 1.1 договору батьки домовилися, що діти будуть перебувати на утриманні батька, виховуватися ним та проживати разом з батьком. Згідно з пунктом 2.1.1 договору батько зобов`язався повністю матеріально забезпечувати дітей, при цьому кожен з батьків зобов`язаний брати участь у вихованні дітей та виховувати їх з повагою до матері (батька).

Водночас відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору кожен з батьків має право визначити дні для побачення з дитиною, яка проживатиме окремо від нього, а святкові дні діти проводитимуть з кожним із батьків за їх попередньою домовленістю. Пунктом 2.1.3 договору на батьків покладено обов`язок інформувати іншу сторону про місце перебування дітей та забезпечувати можливість спілкування дитини з тим із батьків, хто проживає окремо. Згідно з пунктом 2.2.2 договору кожен з батьків має право проводити з дитиною, яка проживає окремо від нього, один тиждень під час зимових канікул та один місяць під час літніх канікул. Відповідно до пункту 3.1 договору сторони домовилися про забезпечення кожному з батьків вільного доступу до виховання дітей та можливості безперешкодного спілкування з ними. Згідно з пунктом 1.5 договору по досягненні чотирнадцяти років діти визначатимуть місце свого проживання особисто, а відповідно до пункту 3.3 договір діє до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

23 жовтня 2024 року заявники подали до суду першої інстанції заяви про розгляд справи без їх участі, в яких зазначили, що вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити (а.с.27, 28).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.89-94).

Конверти з судовими повістками, направлені заявникам, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.93-94).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому заявники вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не приймала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, заявлену в умовах воєнного стану та загальної мобілізації одночасно із спільною заявою подружжя про розірвання шлюбу, могло бути пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання заявнику ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо вимоги заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву в оскаржуваній частині, виходив з того, що між заявниками відсутній спір щодо місця проживання та порядку утримання дітей, обставини самостійного виховання та утримання батьком дітей визнаються заявниками та підтверджуються письмовими доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною третьою статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, і встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, адже у такому разі між цими особами виникає спір про право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків стосується зміни обсягу батьківських прав та обов`язків іншого з батьків, а також прав та інтересів самої дитини, а тому є питанням, яке складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, що підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковою участю органу опіки та піклування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження, оскільки не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №752/11817/24, від 26 червня 2025 року у справі №760/14564/24. Факт утримання дитини не може встановлюватися у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №551/812/23, від 15 серпня 2025 року у справі №709/1954/24).

У справі, що переглядається, заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження із спільною заявою, в якій, крім розірвання шлюбу, просили встановити факт самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина, обґрунтовуючи це укладеним між ними договором від 25 липня 2024 року та письмовими доказами. При цьому, як зазначили самі заявники, встановлення такого факту необхідне, зокрема, для виїзду батька з дітьми за кордон без згоди матері, що безпосередньо стосується обсягу батьківських прав матері.

Водночас зазначений договір, хоча й визначає, що діти проживатимуть з батьком, виховуватимуться ним та перебуватимуть на його утриманні, прямо покладає на кожного з батьків обов`язок брати участь у вихованні дітей, передбачає право матері на побачення з дітьми, на проведення з ними святкових днів і частини зимових та літніх канікул, вільний доступ кожного з батьків до виховання дітей та можливість безперешкодного спілкування з ними. Такий договір відповідно до частини четвертої статті 157 СК України визначає порядок здійснення батьківських прав тим з батьків, хто проживає окремо від дитини, однак не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків матері щодо дітей, які згідно зі статтею 15 СК України не можуть бути передані іншій особі за договором.

Крім того, твердження заявників про окреме проживання спростовуються тим, що мати дітей ОСОБА_2 зареєстрована за тією ж адресою, що й батько з дітьми, і саме цю адресу заявники зазначили як місце проживання кожного з них.

Посилання суду першої інстанції на частину першу статті 82 ЦПК України є безпідставними, оскільки визнання одним із батьків обставин невиконання своїх батьківських обов`язків, яке є підставою для настання для іншого з батьків публічно-правових наслідків у вигляді відстрочки від призову на військову службу, не може прийматися судом без перевірки, а встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків, як зазначено вище, у порядку окремого провадження не допускається.

Крім того, на час ухвалення оскаржуваного рішення доньці ОСОБА_7 виповнилося 16 років, а сину ОСОБА_8 - 11 років, однак суд першої інстанції їх думку відповідно до статті 171 СК України не з`ясовував. Колегія суддів також враховує, що на час розгляду справи апеляційним судом донька заявників ОСОБА_3 досягла повноліття.

Отже, вимога заявників про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина не підлягала вирішенню в порядку окремого провадження разом із розглядом спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу, оскільки зі змісту заяви вбачається спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на встановлені у справі обставини апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішивши в порядку окремого провадження вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина, порушив норми процесуального права, а тому заяву в цій частині слід залишити без розгляду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком доньки та сина - скасуванню із залишенням заяви в цій частині без розгляду та роз`ясненням заявникам права на звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Оскільки апеляційний суд не вирішує спір по суті, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 294, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 28 жовтня 2024 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині залишити без розгляду.

Роз`яснити заявникам, що вони мають право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена судом 03 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак