Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №240/20246/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/20246/25

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

I. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Мариніну Марину Олександрівну з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене витягом із протоколу засідання від 28 лютого 2025 року № 20/д, в частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 ;

2. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку із смертю військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що перебувала у фактичних шлюбних відносинах із загиблим військовослужбовцем молодшим сержантом ОСОБА_2 з 2011 року по день його смерті — ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов`язків подружжя встановлено рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2023 року у справі № 293/1477/23, яке набрало законної сили. Позивачка звернулася із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї (фактичній дружині) загиблого військовослужбовця. Однак комісія відповідача протокольним рішенням від 28 лютого 2025 року № 20/д повернула документи на доопрацювання, зазначивши про необхідність надання документів на підтвердження перебування позивачки на утриманні загиблого відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивачка вважає таке рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, оскільки вона зверталася за допомогою не як утриманець, а як один із подружжя. Крім того, позивачка посилається на Закон України від 09.12.2023 № 3515-IX, яким до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прямо внесено категорію жінки, яка проживала з військовослужбовцем однією сім`єю без шлюбу, а також звертає увагу суду на свою непрацездатність як особи з інвалідністю.

Відповідач — Міністерство оборони України — подав через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Відповідач зазначає, що військовослужбовець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду право на отримання одноразової грошової допомоги виникає безпосередньо з моменту настання юридичного факту — загибелі (смерті) військовослужбовця, а коло осіб, які мають право на таку виплату, визначається виключно станом на дату смерті. У редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинній на 25 липня 2023 року, коло одержувачів допомоги було вичерпним: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти до 18 років та утриманці. Жінка, яка проживала з військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, самостійного права на допомогу не мала. Рішення суду про встановлення факту спільного проживання підтверджує наявність сімейних відносин, однак не створює статусу подружжя у розумінні Сімейного кодексу України та спеціального закону. Закон України № 3515-IX набрав чинності лише 29 березня 2024 року і відповідно до статті 58 Конституції України не має зворотної дії в часі щодо відносин, де смерть військовослужбовця настала до його прийняття. Оскільки документів про перебування на повному утриманні позивачка не надала, комісія Міноборони правомірно повернула документи на доопрацювання. Відповідач просить відмовити у позові повністю.

Третя особа на стороні позивача — ОСОБА_3 (повнолітній син загиблого військовослужбовця та позивачки) подав письмові пояснення, в яких повідомив, що на момент загибелі батька був повнолітнім та проходив військову службу, тому за отриманням грошової допомоги не звертався. Підтвердив факт постійного спільного проживання батьків єдиною сім`єю та просив задовольнити позов своєї матері.

Третя особа на стороні відповідача — ІНФОРМАЦІЯ_2 надав письмову заяву, в якій зазначив, що є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_3 без статусу юридичної особи, не наділений окремою процесуальною правосуб`єктністю, та просив врахувати позицію Міністерства оборони України.

Третя особа — ІНФОРМАЦІЯ_4 окремих пояснень суду не надав, про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином.

II. Рух справи та процесуальні дії суду

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами статей 257–262 КАС України, встановлено строки для подання заяв по суті справи та залучено до участі у справі третіх осіб.

05 лютого 2026 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 600/1860/25-а.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про зупинення провадження у справі відмовлено за відсутністю підстав для висновку про об`єктивну неможливість розгляду даної адміністративної справи.

У травні 2026 року представник відповідача подав до суду заяви та додаткові пояснення, якими долучив до матеріалів справи копії постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25 та від 19 травня 2026 року у справі № 600/1860/25-а щодо застосування норм статті 16-1 Закону № 2011-XII у часі та суб`єктного складу отримувачів одноразової грошової допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України у разі розгляду справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд розглядає справу на підставі наявних у ній письмових матеріалів і доказів.

III. Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді командира відділення військової частини та мав військове звання «молодший сержант».

ІНФОРМАЦІЯ_1 молодший сержант ОСОБА_2 помер внаслідок поранень (вибухової травми, контузії), отриманих під час виконання обов`язків військової служби при захисті Батьківщини, що підтверджується свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2023 року у цивільній справі № 293/1477/23, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 2011 року до дня його смерті — ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У шлюбі загиблий військовослужбовець та позивачка перебували раніше, шлюб розірвано у 2011 році, від спільного життя мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який на момент смерті батька був повнолітнім (22 роки).

У травні 2024 року ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_7 звернулася до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 15 000 000 грн як цивільній дружині загиблого воїна, надавши рішення суду про встановлення факту спільного проживання.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим витягом із протоколу засідання комісії від 28 лютого 2025 року № 20/д (пункт 12), документи ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого на дату його смерті (рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні для призначення пенсії в разі втрати годувальника або відповідні довідки пенсійного органу).

Вважаючи відмову у призначенні допомоги та повернення документів на доопрацювання протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

IV. Норми права, застосовані судом, та оцінка доводів сторін

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких норм права та юридичних міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон № 2011-XII).

Статтею 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, — це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на момент настання смерті) встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ключовим правовим питанням у цьому спорі є визначення:

1) моменту виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги та редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII, яка підлягає застосуванню;

2) кола осіб, які мали законодавче право на отримання допомоги на момент смерті військовослужбовця;

3) правового значення встановленого судом факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу у співвідношенні зі спеціальним законом;

4) дії норм Закону України № 3515-IX у часі (принцип незворотності дії законів за статтею 58 Конституції України).

Щодо моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з юридичним фактом загибелі (смерті) військовослужбовця під час захисту Батьківщини. Саме дата настання смерті є моментом відкриття права та визначальною обставиною, яка фіксує суб`єктний склад осіб, уповноважених на одержання цієї соціальної виплати.

Подання особою заяви та необхідного пакета документів до уповноваженого органу є лише способом реалізації вже виниклого матеріального права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує його виникнення. Зміна законодавства після настання смерті особи не може породжувати права на отримання допомоги у суб`єктів, які станом на дату смерті не були віднесені законом до кола одержувачів.

Військовослужбовець молодший сержант ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак, для визначення кола осіб, які мають право на виплату, застосуванню підлягає стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній саме станом на 25 липня 2023 року.

Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на 25.07.2023) у випадках, зазначених у підпунктах 1–3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають:

— батьки;

— один із подружжя, який не одружився вдруге;

— діти, які не досягли повноліття, або діти, які досягли повноліття і є особами з інвалідністю з дитинства;

— утриманці загиблого (померлого).

Абзацом п`ятим частини першої статті 16-1 Закону № 2011-XII у вказаній редакції встановлювалося, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом одного року після звільнення).

Наведений законодавчий перелік осіб мав вичерпний характер і не містив серед самостійних суб`єктів права на отримання допомоги жінок чи чоловіків, які проживали із військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Суд відхиляє аргументи позивачки щодо можливості ототожнення її статусу із правовим статусом «одного з подружжя».

Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Проте вказана норма регулює виключно майнові відносини щодо спільної сумісної власності та не трансформує фактичні шлюбні відносини у зареєстрований шлюб і не наділяє особу публічно-правовим статусом «одного з подружжя» у сфері соціального забезпечення.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом. Зокрема, у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 809/1346/17 Верховний Суд наголосив, що встановлення судом факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без укладення шлюбу та визнання за ними статусу членів сім`ї не легітимізує їхній правовий статус як подружжя, оскільки статус подружжя виникає виключно після державної реєстрації шлюбу. У постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 205/5929/17 та від 19 березня 2021 року у справі № 1840/2940/18 Верховний Суд зазначив, що Закон № 2011-XII є спеціальним законом і не містить бланкетної норми чи відсилки до Сімейного кодексу України щодо довільного розширення суб`єктного складу отримувачів державної соціальної допомоги.

Щодо застосування Закону України від 09 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» (далі — Закон № 3515-IX), суд звертає увагу на конституційний принцип дії законів у часі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 сформулював офіційне тлумачення цього припису, зазначивши, що дія закону в часі полягає в тому, що закон починає діяти з моменту набрання ним чинності і втрачає чинність з дня її припинення, а отже, до події, факту застосовується той закон (нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Принцип незворотності законів спрямований на забезпечення юридичної визначеності та передбачуваності правового регулювання.

Законом України № 3515-IX частину першу статті 16-1 Закону № 2011-XII викладено у новій редакції, до якої включено, серед іншого, жінку (чоловіка), які проживали з військовослужбовцем однією сім`єю без шлюбу. Проте зазначений Закон № 3515-IX набрав чинності лише 29 березня 2024 року.

При цьому пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3515-IX законодавець прямо встановив випадки ретроактивної дії цього Закону, передбачивши, що він застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, виключно щодо призначення та отримання одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за її життя та народжених після її смерті. Жодних інших винятків або поширення зворотної дії нових правил на жінок чи чоловіків, які проживали із загиблим без шлюбу, Закон № 3515-IX не містить.

Суд обов`язково враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, як того прямо вимагає частина п`ята статті 242 КАС України та частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25 (провадження № К/990/54371/25) Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір щодо призначення ОГД цивільній дружині загиблого воїна, сформулював обов`язковий правовий висновок:

«Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою КМУ № 168, виникає саме з моменту настання юридичного факту — загибелі (смерті) військовослужбовця. Коло осіб, які мають право на таку виплату, визначається виключно станом на дату настання смерті за редакцією статті 16-1 Закону № 2011-XII, чинною на цей день. Перелік осіб, визначений у зазначеній нормі, є імперативним та вичерпним. Встановлення судом факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період до набрання чинності Законом України № 3515-IX не породжує у цивільної дружини самостійного права на отримання одноразової грошової допомоги, крім випадків підтвердження перебування на утриманні загиблого за правилами Закону № 2262-XII».

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі № 600/1860/25-а (провадження № К/990/56077/25) Верховний Суд остаточно підтвердив неможливість зворотної дії Закону № 3515-IX, зазначивши:

«Закон України № 3515-IX від 09.12.2023, яким розширено перелік осіб, що мають право на одноразову грошову допомогу, не містить положень про зворотну дію в часі щодо інших осіб, крім дітей, зачатих за життя загиблого та народжених після його смерті. Застосування нової редакції закону до смерті військовослужбовця, що настала до 29.03.2024, суперечить статті 58 Конституції України. За відсутності доказів перебування заявниці на утриманні загиблого, рішення комісії Міністерства оборони України про повернення документів на доопрацювання для надання доказів утримання є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства».

Щодо тверджень позивачки про наявність у неї інвалідності та фактичне перебування на утриманні суд зазначає, що за змістом абзацу п`ятого частини першої статті 16-1 Закону № 2011-XII та статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» статус «утриманця» не презюмується лише фактом наявності інвалідності, а вимагає встановлення того, що допомога годувальника була постійним і основним джерелом засобів до існування особи, або підтвердження призначення пенсії в разі втрати годувальника органами Пенсійного фонду України, або відповідного судового рішення про встановлення факту перебування на утриманні з метою отримання пенсії.

У судовому рішенні Черняхівського районного суду Житомирської області від 06.11.2023 у цивільній справі № 293/1477/23 факт перебування ОСОБА_1 на утриманні військовослужбовця ОСОБА_2 не встановлювався і предметом дослідження не був. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка зверталася до відповідача виключно як особа, що проживала із загиблим без шлюбу (цивільна дружина), а не як утриманець.

За таких обставин Комісія Міністерства оборони України, ухвалюючи рішення, оформлене витягом з протоколу від 28 лютого 2025 року № 20/д, про повернення документів на доопрацювання з пропозицією надати належні докази перебування на утриманні, діяла правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України.

Відтак, правові підстави для скасування пункту 12 оскаржуваного протокольного рішення відповідача відсутні.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн є похідною від вимоги про визнання рішення протиправним та його скасування, а матеріальне право позивачки на отримання допомоги станом на 25 липня 2023 року за відсутності доведеного статусу утриманця не виникло, зазначена позовна вимога також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить беззаперечного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність законних підстав для їх задоволення.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. У разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ: 00034022), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача — ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ); на стороні відповідача — ІНФОРМАЦІЯ_8 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії — відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

03.11.26