Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №751/4825/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/4825/26

Головуючий у першій інстанції – Діденко А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1836/26

№ 22-ц/4823/2314/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Супруна О.П., Черноп`ятова С.В.,

секретар судового засідання Хілик М.О.

учасники справи:

стягувач ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Авторгов Андрій Миколайович,

боржник Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»

особи, які подали апеляційні скарги: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року (суддя – Діденко А.О., місце ухвалення – м. Чернігів), апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ОСОБА_1 на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 вересня 2026 року (суддя – Діденко А. О., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова Андрія Миколайовича,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі – ТОВ «Він Фінанс») звернулось до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова А.М., у якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття провадження приватного виконавця Авторгова А.М. №80883299 від 29.04.2026 року з примусового виконання виконавчого листа №751/9914/24, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова від 28.04.2026 щодо стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 1488259,14 грн та судовий збір 9855,40 грн; визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди ВП №80883299 від 29.04.2026; визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №80883299 від 29.04.2026; зобов`язати приватного виконавця внести повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття на виконання з примусового виконання виконавчого листа №751/9914/24, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова від 28.04.2026 щодо стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 1488259,14 грн та судовий збір 9855,40 грн і зобов`язати його повернути на користь ТОВ «Він Фінанс» стягнуті у межах незаконно відкритого вищевказаного виконавчого провадження грошові кошти.

Скаржник свої вимоги обґрунтовує тим, що приватний виконавець незаконно відкрив виконавче провадження №80883299 від 29.04.2026 з виконання виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі №751/9914/24 щодо стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 1488259,14 грн та судового збору в сумі 9855,40 грн, оскільки даний виконавчий лист було пред`явлено з порушенням вимог чинного законодавства.

За доводами скаржника, вказаний виконавчий лист подано з пропуском визначеного в ньому строку пред`явлення до виконання, оскільки у виконавчому листі невірно зазначено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання – до 12.02.2026, тобто він пропущений для пред’явлення, хоча саме рішення набрало законної сили 11.02.2026, а виконавчий лист видано 28.04.2026.

Крім того. в порушення ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», п. 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, заява ОСОБА_1 про примусове виконання рішення не містила відомостей про назву і дату видачі виконавчого документа, дати народження та адреси місця проживання чи перебування стягувача, відсутня назва органу, що видав виконавчий документ, не додано реквізити документа, що посвідчує особу стягувача.

У зв`язку з цим, на думку скаржника приватний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, а не відкривати виконавче провадження та вчиняти в ньому виконавчі дії.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року в задоволенні скарги ТОВ «Він Фінанс» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова А.М. відмовлено.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у даній цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах ТОВ «Він Фінанс» просить:

- скасувати повністю ухвалу суду першої інстанції від 22.06.2026 та ухвалити нове рішення, котрим скаргу товариства задовольнити в повному обсязі;

- скасувати повністю додаткове рішення суду першої інстанції від 10.09.2026 та ухвалити нове судове рішення, котрим у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі відмовити повністю.

Доводи апеляційних скарг узагальнено зводяться до того, що ухвала та додаткове рішення суду першої інстанції є незаконними, необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт вказує, що суд неправильно визначив предмет судового контролю, внаслідок чого помилково ототожнив питання правомірності відкриття виконавчого провадження із питанням правильності оформлення виконавчого документа.

Скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на момент відкриття виконавчого провадження існувала ухвала суду про виправлення описки у виконавчому листі або будь-яке інше судове рішення, яким було змінено зазначений у ньому строк пред`явлення до виконання; жодна зі сторін взагалі не зверталася із відповідною заявою до суду, який видав виконавчий лист. Тому, станом на 29.04.2026 року існував єдиний чинний виконавчий документ, у якому строк пред`явлення до виконання був зазначений як «до 12.02.2026» і який був пред`явлений приватному виконавцю та прийнятий ним до виконання.

Апелянт наголошує, що виправлення помилок у виконавчих документах здійснюється судом, а Закон України «Про виконавче провадження» не наділяє приватного виконавця повноваженнями самостійно визначати, які реквізити виконавчого документа можуть бути проігноровані як помилкові. Тому приватний виконавець був позбавлений правових підстав самостійно визначати інший строк пред`явлення документа до виконання, ніж той, який був офіційно зазначений судом.

Скаржник посилається на неправильне тлумачення судом положень ст. 4, 26 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки застосований судом підхід суперечить принципу системного тлумачення нормативно-правових актів.

Апелянт зазначає, що вимоги про скасування постанов щодо основної винагороди та мінімальних витрат не є самостійними вимогами, а є похідними від вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, їх існування та правомірність безпосередньо залежать від законності відкриття самого виконавчого провадження. У разі, якщо відкриття виконавчого провадження здійснено з порушенням вимог закону, усі подальші процесуальні рішення приватного виконавця, прийняті виключно внаслідок такого відкриття, також позбавляються належної правової підстави.

Звертає увагу, що заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу судом було надіслано в неналежний спосіб, а саме на електронну пошту представника ТОВ «Він Фінанс» лише 09.09.2026 о 16:14, тобто менш ніж за 20 годин до початку судового засідання, тоді як товариство має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд». Цим суд порушив вимоги ст. 43, 128 ЦПК України, позбавивши скаржника розумного строку для ознайомлення з доказами та підготовки клопотання про зменшення витрат.

Скаржник зазначає, що місцевим судом проігноровано подане 04.09.2026 клопотання представника ТОВ «Він Фінанс» про ознайомлення з матеріалами справи та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чим порушено п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Апелянт також не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, вказуючи, що справа належить до категорії незначної складності з усталеною практикою; у матеріалах справи відсутній детальний опис робіт із зазначенням конкретного часу; представник заінтересованої особи займав пасивну позицію, що не вимагало значних інтелектуальних затрат.

21.10.2026 приватний виконавець подав відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.06.2026, у якому просить апеляційну скарг у залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін. Одночасно клопотав про продовження строку на подання відзиву, посилаючись на складну безпекову ситуацію у м. Києві, яка виникла внаслідок російської збройної агресії, безперервні повітряні тривоги.

Протокольною ухвалою апеляційного суду від 03.11.2026 дане клопотання приватного виконавця задоволено, наведені ним причини пропуску строку на подання відзиву визнано поважними і приватному виконавцю продовжено строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу, який прийнято до розгляду.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, виконавець зазначає, що оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою, відповідає фактичним обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Виконавець зазначає, що всі його дії щодо примусового виконання рішення суду були здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства, строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не був пропущений і відсутні передбачені ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Стягувачем ОСОБА_1 відзиву на апеляційні скарги ТОВ «Він Фінанс» подано не було, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати частину додаткового рішення суду першої інстанції, якою йому відмовлено у відшкодуванні решти розміру понесених судових витрат, та ухвалити в цій частині нове рішення про присудження на його користь всього розміру понесених витрат на адвоката, що пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 узагальнено зводяться до того, що додаткове рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушенням норм процесуального права.

Апелянт вказує, що на момент постановлення судом ухвали від 22.06.2026, у матеріалах справи були наявні документи, що підтверджували розмір витрат на правову допомогу, сплачених ним адвокату, докази їх направлення іншим учасникам, проте судом при винесенні ухвали витрати на правничу допомогу не були розподілені.

Скаржник стверджує, що вартість витрат на правничу допомогу є адекватною, помірною, узгодженою сторонами договору з урахуванням рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, що затверджені Радою адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025. Натомість судом не було враховано обгрунтованість та пропорційність розміру цих витрат (6000,00 грн) до предмета спору з урахуванням суми (1488259,14 грн), що стягується у виконавчому провадженні, значення справи для стягувача, дії ТОВ «Він Фінанс» щодо невиконання закону про обов`язковість рішення суду про стягнення з нього коштів, як наслідок відсутність самостійної, в добровільному порядку, сплати коштів.

Звертає увагу, що ТОВ «Він Фінанс» не зверталося з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Тому суд, не дотримавшись принципу рівності всіх учасників судового процесу, взяв на себе обов`язок ТОВ «Він Фінанс» з доведення неспівмірності, необгрунтованості, непропорційності судових витрат, чим надав привілеї боржнику (фінансовій компанії), яка є завідомо сильнішою стороною в судовому процесі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників стягувача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Новозаводським районним судом м. Чернігова 28 квітня 2026 видано виконавчий лист №751/9914/26 про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 1488259,14 грн, з яких: 1232103,73 інфляційні втрати та 256155,41 грн 3% річних; 9855,40 грн судового збору. У даному виконавчому листі зазначено, що рішення набрало законної сили 11 лютого 2026 року, а строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 12.02.2026 (а.с. 15, 27 зворот - 28).

29.04.2026 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Авторгова А.М. надійшла заява ОСОБА_1 від 28.04.2026, у якій просить прийняти до виконання виконавчий документ у справі №751/9914/24 щодо стягнення на його користь коштів у сумі 1488259,14 грн та 9855,40 грн судового збору; надає реквізити банківського рахунку для перерахування коштів та додає оригінал виконавчого документу (а.с. 14, 27).

29.04.2026 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Авторговим А.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП №80883299) за виконавчим листом №751/9914/24, виданим 28.04.2026 Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 1488259,14 грн, з яких: 1232103,73 інфляційні втрати та 256155,41 грн 3% річних; 9855, 40 грн судового збору (а.с. 11, 26).

У даному виконавчому провадженні приватним виконавцем 29.04.2026 винесено ряд постанов, зокрема: постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження у розмірі 69 грн, загальний сума мінімальних витрат виконавчого провадження становить 69 грн); постанову про стягнення з боржника основної винагороди (розмір основної винагороди 149811,45 грн) (а.с. 12, 13), що також підтверджується копіями наданих приватним виконавцем матеріалів виконавчого провадження.

Згідно копії платіжної інструкції №4447 від 29.04.2026, ТОВ «Він Фінанс» перераховано приватному виконавцю Авторгову А.М. за виконавчим провадженням ВП 80883299 кошти в сумі 1674967,25 грн (а.с. 16).

Приватним виконавцем 29.04.2026 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №80883299 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення відповідно до виконавчого документа (п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження») (а.с. 28 зворот).

31.05.2026 через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокатом Підгорним К.Є. подано заперечення на скаргу ТОВ «Він Фінанс», до якого на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу було надано (а.с. 39-43):

- договір про надання правничої допомоги від 15.05.2026, укладений між ОСОБА_1 і адвокатом Підгорним К.Є., в п. 3.1 якого сторони погодили вартість послуг адвоката 6000,00 грн, з урахуванням рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, що затверджені Радою адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 за №142;

- квитанцію від 29.05.2026 про перерахування ОСОБА_1 адвокату Підгорному К.Є. коштів у сумі 6000,00 грн на оплату згідно договору про надання правничої допомоги від 15.05.2026;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- копію адвокатського ордера.

Буштруком О.М. також додано докази направлення заперечення разом з документами щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Він Фінанс» та приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Авторгову А.М. (а.с. 44, 45).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст. 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, якімістять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні скарги ТОВ «Він Фінанс» на дії приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у відкритті виконавчого провадження на підставі виконавчого документа є допустимою лише з тих підстав, що безпосередньо передбачені законом і дійсно унеможливлюють виконання виконавчого документа.

Суд констатував, що у виконавчому листі по справі №751/9914/24 було допущено технічну описку в частині зазначення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання – до 12.02.2026, оскільки за жодної умови строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 11.02.2026, не міг би закінчуватися на наступний день після набрання рішенням суду в цивільній справі законної сили. Також суд зазначив, що даний недолік виконавчого листа не перешкоджав відкриттю виконавчого провадження, позаяк строк пред`явлення виконавчого документа до виконання регулюється не відомостями, що зазначені в такому виконавчому документі, а нормами чинного законодавств, зокрема ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно суд послався на приписи п. 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено переривання вказаного строку на період дії воєнного стану на території України.

Суд указав, що відсутність в заяві про примусове виконання рішення відомостей про назву і дату видачі виконавчого документа, дату народження та адреси місця проживання чи перебування стягувача, назву органу, що видав виконавчий документ, а також реквізитів документа, що посвідчує особу стягувача, не є підставою для повернення виконавчого документа без виконання згідно положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Тому суд дійшов до висновку, що доводи про незаконність рішень виконавця в частині відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди та мінімальних витрат виконавчого провадження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду скарги, і така скарга задоволенню не підлягає.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд вважав документально підтвердженими понесені стягувачем витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн, проте послався на особливості предмета спору, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, незначну складність справи, узгоджену та усталену судову практику у даній категорії справ, зважив на критерії виправданості, розумності та співмірності цих витрат із позовом та складністю справи й зменшив суму відшкодування витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні скарги ТОВ «Він Фінанс» та не повністю підтримує позицію місцевого суду щодо часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Аналогічне положення міститься й у п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Наведені норми Основного Закону кореспондуються з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 №11-рп/2012)

У рішенні «Горнсбі проти Греції» (§40) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» (заява №15729/07, §§26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява №71186/01, §84).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 зазначено, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

Забезпечення виконання остаточного судового рішення у визначеному законом порядку є позитивним обов`язком держави.

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

У ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» установлено вимоги до виконавчого документа.

Так, у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші відомості (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, реквізити електронних гаманців боржника, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав виконавчий документ, заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону або заяву про поновлення виконавчого провадження відповідно до статті 37-1 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди;

13) виконавчий документ, щодо якого подано заяву про примусове виконання, перебуває на виконанні в органі державної виконавчої служби, у приватного виконавця.

Приписами ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку.

Зокрема, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 Закону).

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 Закону).

Крім того, 26.03.2022 року набрав чинності Закон України від 15.03.2022 року №2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII доповнено пунктом 10-2, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконавчому листі Новозаводського районного суду м. Чернігова №751/9914/24 від 28.04.2026 про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі 1488259,14 грн та 9855,40 грн судового збору зазначено назву і дату його видачі, найменування суду, прізвище, ім`я та посада судді, який його видав; дату прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування стягувача та боржника, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код боржника ТОВ «Він Фінанс» у ЄДРПОУ, РНОКПП стягувача ОСОБА_1 ; резолютивна частина рішення Верховного Суду, що передбачає заходи примусового виконання; дата набрання рішенням законної сили (11 лютого 2026 року); строк пред`явлення рішення до виконання (до 12.02.2026).

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що даний виконавчий лист цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» й у приватного виконавця були відсутні передбачені ч. 4 ст. 4 даного Закону підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання.

Доводи скарги та апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» про звернення ОСОБА_1 із заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого листа з пропуском вказаного в ньому строку пред`явлення до виконання є безпідставними, оскільки у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є пропуск встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а не строку, який зазначено у виконавчому документі.

Як слушно вказав місцевий суд, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання регулюється не відомостями, що зазначені в такому виконавчому документі судом, а імперативною нормою закону. При цьому, визначений ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» трирічний строк з часу набрання судовим рішенням законної сили – 11 лютого 2026 року, не є пропущеним.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 20.01.2016 у справі №6-711цс15.

Посилання ж апелянта на інші постанови Верховного Суду є неприйнятними, оскільки вони не є релевантними до даної справи.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що навіть виходячи із зазначеного у виконавчому листі строку пред`явлення до виконання до 12.02.2026, з огляду на триваючий в Україні воєнний стан, запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, який неодноразово продовжувався, у відповідності до п. 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» вказаний строк пред`явлення виконавчого документу до виконання стягувачем не пропущений.

За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано розцінив зазначену у спірному виконавчому листі кінцеву дату строку пред`явлення його до виконання – 12.02.2026 як очевидну технічну описку, що не свідчить про вихід суду та приватного виконавця за межі наданих законом повноважень, як то помилково вважає апелянт, оскільки цей недолік не є істотним і не впливає на законність відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за даним виконавчим документом без наявності ухвали суду про виправлення в ньому помилки.

Одночасно апеляційний суд звертає увагу ТОВ «Він Фінанс», що воно як боржник, також не позбавлене можливості звернутися до суду із заявою про виправлення помилки у виконавчому документі на підставі ч. 1 ст. 432 ЦПК України.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду, що недоліки заяви ОСОБА_1 про примусове виконання рішення, в якій не було зазначено відомостей про назву і дату видачі виконавчого документа, дату народження та адреси місця проживання чи перебування стягувача, назву органу, що видав виконавчий документ, а також реквізитів документа, що посвідчує особу стягувача, не є підставою для повернення виконавчого документа без виконання згідно положень Закону України «Про виконавче провадження».

Адже, за нормами цього Закону виконавець не наділений повноваженнями повертати виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у разі не зазначення у заяві про примусове виконання рішення інформації, визначеної в п. 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012.

Не передбачає наслідків недодержання змісту заяви про примусове виконання рішення й дана Інструкція.

Натомість, як ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», так і п. 4 розділу ІІІ Інструкції містять приписи про необхідність повернення стягувачу без прийняття до виконання саме виконавчого документу й лише у чітко визначених випадках, які розширеному тлумаченню не підлягають

Посилання скаржника на п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» як на підставу повернення виконавцем спірного виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання не заслуговують на увагу, оскільки є власним суб`єктивним тлумаченням даної норми права.

Апеляційний суд вважає, що аналіз п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку із ч. 1 ст. 26 цього Закону вказують на те, що повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є можливим у разі, якщо стягувач не подав саму заяву про примусове виконання, оскільки з такою заявою пов`язується початок примусового виконання рішення.

За таких обставин, слід виснувати, що оскаржувані дії були вчинені приватним виконавцем відповідно до закону, в межах повноважень приватного виконавця і право боржника не було порушено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для повернення виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова №751/9914/24 від 28.04.2026 стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання та правомірність відкриття приватним виконавцем 29.04.2026 виконавчого провадження ВП №80883299 за цим виконавчим документом.

Оскільки колегія суддів не встановила незаконності винесення приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.04.2026, то і похідні від неї, як то вказує скаржник, постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.04.2026 винесені виконавцем згідно чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» вказаних висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильної по суті судового рішення (ухвали), яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені в ухвалі суду висновки відповідають обставинам справи.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 червня 2026 року – без змін.

Даючи оцінку доводам апеляційних скарг ТОВ «Він Фінанс» та ОСОБА_1 щодо незаконності додаткового рішення суду першої інстанції від 10.09.2026, апеляційний суд виходить з наступного.

Зазначене додаткове рішення ухвалене місцевим судом за заявою стягувача ОСОБА_1 у частині вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.06.2026, цим судовим рішенням не вирішено питання про судові витрати.

При цьому, апеляційний суд констатує, що вказаною ухвалою місцевого суду в задоволенні скарги боржника ТОВ «Він Фінанс» було відмовлено, а відтак понесені стягувачем ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу повинні бути розподілені за правилами ст. 141 ЦПК України, що і зроблено судом першої інстанції шляхом ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» про порушення місцевим судом порядку повідомлення товариства про судове засідання, що позбавило його можливості ознайомитися із заявою та підготувати заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 07.07.2026 заяву ОСОБА_1 від 23.06.2026 про ухвалення додаткового судового рішення призначено до розгляду на 05 серпня 2026 року о 12-00 год, про що повідомлено учасників справи рекомендованими поштовими відправленнями (а.с. 83-86).

Згідно довідки секретаря судового засідання від 05.08.2026, вказаний судовий розгляд не відбувся у зв`язку з проведення невідкладних слідчих дій, після чого судове засідання у справі відкладено на 10 вересня 2026 року на 11-30 год (а.с. 87-88).

Про нову дату, час і місце судового розгляду ТОВ «Він Фінанс» було повідомлено за адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (отримано за довіреністю 01/09) (а.с. 89).

Такий спосіб комунікації з скаржником на думку апеляційного суду відповідає вимогам ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України та не суперечить положенням ст. 14 ЦПК України, особливо з огляду на те, що сама скарга була подана ТОВ «Він Фінанс» у паперовій формі.

Крім того, апеляційний суд констатує, що представник ТОВ «Він Фінанс» Кравченко А.В. 03.09.2026 (за тиждень до судового засідання) через систему «Електронний суд» подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 90), що спростовує твердження апелянта про позбавлення його можливості ознайомитися зі справою та підготувати заперечення.

Водночас дана заява представника ТОВ «Він Фінанс» не містила клопотання про участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ, як то помилково вказує скаржник. У матеріалах справи відсутні інші заяви/клопотання ТОВ «Він Фінанс» про участь його представника в судовому засіданні, зокрема й у дистанційному режимі.

Також слід зауважити, що документи, підтверджуючі понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, були направлені представником стягувача ТОВ «Він Фінанс» разом із запереченням на скаргу та доставлені до електронного кабінету товариства 31.05.2026, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 44).

За приписами ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).

За таких обставин, неявка належним чином сповіщеного скаржника в судове засідання, про яке той був завчасно обізнаний та ознайомлений з матеріалами справи, не є порушенням прав учасника та не могла бути перешкодою розгляду заяви стягувача про ухвалення додаткового рішення, у зв`язку з чим відсутні передбачені п. 3 ч. 3 ст.376 ЦПК України підстави для скасування оскаржуваного додаткового судового рішення.

Не є прийнятними й аргументи апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» щодо необгрунтованості та неспівмірності стягнутих судом витрат на правничу допомогу, оскільки відповідного клопотання про зменшення заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката чи заперечення проти такого розміру скаржник у суді першої інстанції не подавав, маючи для цього достатньо часу та можливостей, чим скористався своїми правами на власний розсуд.

Водночас, як правильно установив місцевий суд, надані представником ОСОБА_1 адвокатом Підгорним К.Є. договір про надання правової допомоги від 15.05.2026, у п. 1.3 якого погоджено вартість гонорару адвоката у фіксованому розмірі 6000,00 грн з урахуванням рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16.05.2025 за №142 (а.с. 41-42), квитанція до прибуткового касового ордера №1 від 29.05.2026 про отримання адвокатом від ОСОБА_1 коштів у сумі 6000,00 грн (а.с. 43), є належними, допустимими, достатніми й достовірними доказами на підтвердження понесених стягувачем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Оскільки договором установлено фіксований розмір гонорару адвоката, то ненадання детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням того, скільки годин адвокат витратив на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії чи складення документу, не має правового значення для вирішення питання про компенсацію ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 26.01.2026 у справі №367/4064/21 та спростовує аргументи апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» у цій частині.

Не є слушними й твердження ТОВ «Він Фінанс» щодо пасивної позиції представника стягувача у даній справі. Адже, за матеріалами справи адвокат Підгорний К.Є. подавав письмові заперечення проти скарги боржника, приймав участь у двох судових засіданнях.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У ч. 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань

у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України)

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено такі висновки: «розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

З огляду на викладене та зважаючи, що ТОВ «Він Фінанс» відповідного клопотання про зменшення заявлених ОСОБА_1 до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн чи заперечення проти такого розміру в суді першої інстанції не заявляло, враховуючи ціну спору (близько 1,5 млн. грн) та значення справи для стягувача, якому боржник самостійно до відкриття виконавчого провадження не сплатив присуджені кошти, не виконавши у добровільному порядку судове рішення, то місцевий суд дійшов хибного висновку про необхідність зменшення з власної ініціативи заявлених витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн та їх невідповідність критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Саме до цього зводяться доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду першої інстанції, яке апеляційний суд вважає таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Одночасно колегія суддів констатує, що заявлену ОСОБА_1 до стягнення з ТОВ «Він Фінанс» суму витрат на правничу допомогу в 6000,00 грн не можна вважати способом надмірного збагачення стягувача та додатковим засобом отримання доходу, оскільки такий розмір витрат на адвоката є реальним (дійсним та необхідним), відповідає критерію розумності виходячи з конкретних обставин даної справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ «Він Фінанс» на додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 вересня 2026 року є безпідставною і не підлягає задоволенню.

Натомість апеляційна скарга ОСОБА_1 на це додаткове рішення суду першої інстанції є обгрунтованою, у зв`язку з чим її слід задовольнити частково (щодо способу перегляду), а додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 вересня 2026 року, яке суперечить нормам процесуального закону, – змінити, збільшивши визначену до стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу з 2000,00 грн до 6000,00 грн.

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» – залишити без задоволення.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2026 року – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 вересня 2026 року – змінити, збільшивши визначену до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу з 2000,00 грн до 6000,00 грн.

В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.П. Супрун

С.В. Черноп`ятов