Вирок від 25 жовтня 2026 р. у справі №336/2395/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 26.10.2026 Справа№ 336/2395/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/2395/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/598/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 26 жовтня 2026 року у місті Запоріжжі в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Наталівка Запорізького району Запорізької області, громадянина України, який отримав повну загальну середню освіту, одружений, має на утриманні малолітню дитину – доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця ЗСУ, призваного за мобілізацією, в званні «солдат», перебуває на певній посаді, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

захисника-адвоката ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_10 .

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 березня 2026 року, яким визнано ОСОБА_6 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) років.

На підставі статті 58 КК України призначено ОСОБА_6 замість основного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки покарання у виді службового обмеження на строк 2 (два) роки, із відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми грошового забезпечення засудженого.

Роз`яснено, що під час відбування покарання у виді службового обмеження засуджений не може бути підвищений за посадою у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Строк відбування покарання у виді службового обмеження ухвалено рахувати з дня, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця.

До строку відбування покарання у виді службового обмеження зараховано строк перебування ОСОБА_6 під вартою у період з 17 січня 2024 року по 19 січня 2024 року з розрахунку - один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Цивільний позов ОСОБА_12 та ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_10 , РНОКПП НОМЕР_2 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 426 375,00 гривень (чотириста двадцять шість тисяч триста сімдесят п?ять гривень 00 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_12 , РНОКПП НОМЕР_3 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 426 375,00 гривень (чотириста двадцять шість тисяч триста сімдесят п?ять гривень 00 копійок).

У задоволенні цивільного позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 25 747,52 гривень (двадцять п?ять тисяч сімсот сорок сім гривень 52 копійки).

Скасовано арешт рухомого майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі № 335/644/24, пр.1-кс/335/350/2024 від 25 січня 2024 року, а саме, з:

- автомобіля «CHERRY TIGGO 2», реєстраційний номер НОМЕР_4 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, власником якого є ОСОБА_12 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- автомобіля «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_6 , з пошкодженнями кузову в результаті дорожньо-транспортної пригоди, володільцем якого на час вилучення є ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ), власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 є Приватне підприємство «Лубнимаш» (Полтавська область, м. Лубни, проспект Володимирський, буд. 110/1).

Вирішена доля речових доказів.

В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м`якості, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 8 років.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що при ухваленні вироку судом не встановлено обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, тобто відсутні підстави для застосування положень ст.69 КК України, а також, як наслідок, застосування ст.69 КК України, відсутні також підстави для застосування положень ст.58 КК України.

Так, судом не було у повній мірі враховано, що ОСОБА_6 керував автотранспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння (наявність алкоголю склала 1,19%).

Відповідно до показань ОСОБА_6 , даних ним під час судового засідання, останній пояснив, що перебував у стані втоми після перебування на бойових позиціях та напередодні вживав алкоголь. Також, вказав на незадовільні погодні умови та незадовільний стан дорожнього покриття.

Разом з тим, ОСОБА_6 , усвідомлюючи всі вищенаведені обставини, сів за кермо автомобіля.

Будучи в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_6 за кермом транспортного засобу рухався по території населеного пункту з перевищенням допустимої швидкості руху в межах населеного пункту, чим порушував правила дорожнього руху та наражав на небезпеку не тільки пасажира автомобіля, а й інших учасників дорожнього руху.

Внаслідок порушення ОСОБА_6 правил дорожнього руху, коли той перебував в стані алкогольного сп`яніння, відбулась дорожньо-транспортна подія, в якій пасажир автомобіля ОСОБА_14 загинула.

Крім того, внаслідок застосування судом ст.58 КК України, ОСОБА_6 не був позбавлений права керувати транспортним засобом, що з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення не відповідає принципу справедливості призначеного покарання.

Згідно з вироком суду, судом встановлено, що ОСОБА_6 17 січня 2024 року, приблизно о 13 годині 20 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння, керуючи автомобілем «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснював рух по проїзній частині вулиці Запорізької в селі Таврійське на території Запорізького району Запорізької області, зі сторони м.Оріхова в напрямку м.Запоріжжя, з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху у населених пунктах. В салоні вказаного автомобіля на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Попереду, у попутному автомобілю «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , напрямку, здійснював рух автомобіль «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_6 , під керуванням водія ОСОБА_13 .

В цей же час, у зустрічному автомобілю «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , напрямку, здійснював рух автомобіль «Ford F-150», реєстраційний номер НОМЕР_8 , під керуванням водія ОСОБА_15 , в салоні якого в якості пасажирів перебували ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Під час руху, в районі буд. №83 по вул.Запорізькій в с.Таврійське, у зв`язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушення координації дії, викликаних вживанням алкогольних напоїв, діючи із злочинною недбалістю, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити попутний автомобіль «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_6 , який здійснював рух попереду, ОСОБА_6 не обрав безпечної швидкості руху та, не дотримуючись безпечної дистанції, з метою уникнення зіткнення з автомобілем «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_6 , застосував відворіт керма вліво, допустив зіткнення правою боковою частиною кузова керованого ним автомобіля «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , із задньою частиною кузова автомобіля «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_6 , після чого автомобіль «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , змінивши напрямок свого руху вліво, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення передньою частиною кузова автомобіля із лівою боковою частиною кузова автомобіля «Ford F-150», реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п.2.9 а), 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями, відповідно до яких:

- п.2.9. «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

- п.10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»

- п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»;

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пп.10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з подією цієї дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Chery Tiggo», реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_14 , від отриманих тілесних ушкоджень у виді поєднаної тупої травми голови та тулуба, яка ускладнилась розвитком шоку, загинула на місці пригоди.

Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; обвинуваченого та його захисника, а також потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону в цілому дотримався при розгляді цього провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.3 ст.286-1 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій ніким з учасників провадження не оспорюються, у зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.

Разом з цим, перевіряючи доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо безпідставного застосування судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання положень ст.69 та ст.58 КК України, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з положеннями ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Так, призначаючи покарання, суд врахував вік та відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, має малолітню дитину на утриманні, є військовослужбовцем, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Також, судом при призначенні покарання враховано вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, змішана форма вини, наслідки, що настали, посткримінальну поведінку ОСОБА_6 , який повністю визнав свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, надавши чіткі та послідовні показання, сприяв здійсненню розслідування та судовому розгляду справи. Випадки неявок під час розгляду справи неповажними не визнавались, були пов?язані зі станом здоров?я ОСОБА_6 , який проходив лікування у зв?язку із захворюванням, отриманим під час виконання обов?язків військовослужбовця, а також виконанням бойових завдань. Крім того, обвинувачений примирився із потерпілими та щиро розкається у скоєному, вибачився, а також здійснив значне відшкодування завданої шкоди. Зазначене на думку суду першої інстанції свідчить про те, що обвинувачений зробив належні висновки для себе та бажає стати на шлях виправлення.

Окрім того, судом першої інстанції також враховано думку потерпілих щодо призначення покарання обвинуваченому. Так, висловлюючи спільну із сином думку, ОСОБА_10 просив не позбавляти волі обвинуваченого, позаяк є важливим його внесок саме у військовій службі, враховуючи умови воєнного стану. На суворому покаранні не наполягав і потерпілий ОСОБА_12 , як видно з його заяви. Аналогічну позицію висловив потерпілий ОСОБА_10 і під час апеляційного розгляду.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування завданого збитку, у значній сумі, що підтверджується платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів на рахунок потерпілого (660000 грн під час судового розгляду та 450000 грн після ухвалення оскаржуваного вироку).

Доводи прокурора про відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки ці доводи суперечать фактичним обставинам провадження, згідно з якими, свою вину ОСОБА_6 визнав повністю, щиро розкаявся, сприяв як органу досудового розслідування так і суду у встановленні обставин провадження. Викладене стало підставою для дослідження доказів судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, що в свою чергу сприяло пришвидшенню судового розгляду провадження по суті.

На час ухвалення вироку завдану потерпілим шкоду обвинувачений відшкодував у значній сумі, що підтверджується наявними в матеріалах провадження платіжними дорученнями. Після ухвалення вироку обвинувачений продовжив відшкодовувати завдану потерпілим моральну шкоду, що підтверджено потерпілим ОСОБА_10 під час апеляційного розгляду.

На час вчинення вищевказаного кримінального правопорушення на утриманні у обвинуваченого перебувала малолітня дитина.

Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в цьому випадку достатніх підстав для застосування положень ст.69 КК України та призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст.286-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Також, з урахуванням фактичних обставин провадження та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наслідків, що настали від цього правопорушення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 років.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо можливості замість вищевказаного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки призначення обвинуваченому службового обмеження на той самий строк на підставі ст.58 КК України.

Так, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст.58 КК України тим, що останній є військовослужбовцем, а тому це сприятиме кадровому комплектуванню Збройних Сил України та стимулюватиме обвинуваченого в подальшому сумлінно виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини за умов широкомасштабної збройної агресії рф проти України та введеного воєнного стану, а також сприятиме формуванню дисципліни щодо виконання Правил дорожнього руху в подальшому, відшкодуванню завданої потерпілим шкоди.

Разом з цим, на думку колегії суддів суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у сукупності з його фактичними обставинами, а саме грубе порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху, тяжкі невідворотні наслідки, що настали від цього правопорушення у вигляді смерті потерпілої.

Призначаючи обвинуваченому службове обмеження, суд першої інстанції не в повній мірі врахував відомості про особу обвинуваченого, зокрема і за місцем проходження останнім військової служби.

Зокрема, як убачається з наявної в матеріалах провадження копії витягу з наказу командира певної військової частини від 12 лютого 2024 року, внаслідок проведеного службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 17 січня 2024 року до солдата ОСОБА_6 застосовано дисциплінарну відповідальність та оголошено дисціплінарне стягнення у вигляді суворої догани. До службового розслідування долучена службова характеристика щодо ОСОБА_6 , яка є задовільною.

Таким чином, враховуючи вищенаведені відомості, неможна констатувати, що за місцем проходження військової служби обвинувачений характеризується виключно позитивно.

Тому, на переконання колегії суддів, застосування до обвинуваченого службового обмеження не буде сприяти досягненню мети, визначеної статтею 50 КК України, а саме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим так і іншими особами.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про відсутність підстав для застосування положень ст.58 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 .

Враховуючи викладене, оскаржуваний вирок суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню на підставі ст.ст.407, 409, 413, 414, 420 КПК України, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_6 необхідно призначити покарання за ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням останнього права керування транспортними засобами на строк 6 років.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та буде сприяти досягненню мети, визначеної у ст.50 КК України.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 березня 2026 року, яким визнано ОСОБА_6 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку у виконання.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4