Суд: Берегівський районний суд Закарпатської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності на земельну ділянку
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №297/2485/26
Суддя: ІЛЬТЬО І. І.
Справа № 297/2485/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого ІЛЬТЬО І. І.,
при секретарі судового засідання Гарані О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Великобийганської сільської ради Берегівського району Закарпатської області про визнання права власності на майно,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовом до Виконавчого комітету Великобийганської сільської ради Берегівського району Закарпатської області у якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2120480100:10:001:0232, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,1711 га, кадастровий номер 2120480100:10:001:0204, для ведення особистого селянського господарства на території Астейської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.
Позов мотивує тим, що 01 липня 2004 року на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 2-3719, він набув домоволодіння АДРЕСА_1 . Дарувальником був ОСОБА_2 . Право власності дарувальника на домоволодіння ґрунтувалося на свідоцтві про право на спадщину за законом від 05 квітня 2001 року. За доводами позивача, під час оформлення земельних прав він дізнався про існування державного акта серії І-ЗК № 011916 від 05 червня 2000 року, виданого ОСОБА_2 щодо землі загальною площею 0,57 га. Позивач вважає, що земельні права мали перейти до нього у зв`язку з набуттям будинку, однак оформлені на попереднього власника документи перешкоджають реєстрації. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач посилається на неможливість укладення з ним угоди про земельні ділянки та на лист приватного нотаріуса від 18 серпня 2026 року з рекомендацією звернутися до суду.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено в порядку загального позовного провадження підготовче засідання в приміщенні Берегівського районного суду Закарпатської області.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. При цьому, згідно поданої заяви просив провести розгляд без участі.
Представник Виконавчого комітету Великобийганської сільської ради Берегівського району Закарпатської області в судове засідання не з`явився. Разом з тим, подав заяву про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність передбачених законом підстав для визнання права, доходить наступного висновку.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статей 76–80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що згідно Договору дарування від 01 липня 2004 року, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв домоволодіння АДРЕСА_1 . У договорі зазначено житлову площу будинку 19,3 кв. м та загальну площу 50,3 кв. м, а також надвірні споруди: курятник, літню кухню, корівник і криницю. Договір посвідчено державним нотаріусом Мирончук О.В. за реєстровим № 2-3719. На копії наявна відмітка про реєстрацію в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 вересня 2004 року.
Пункт 7 договору містить відомості про роз`яснення сторонам статті 120 ЗК України та статей 377, 721, 727 ЦК України. При цьому договір не визначає площу земельної ділянки, яка передається разом із домоволодінням, і не містить окремої умови про дарування земельної ділянки для особистого селянського господарства. Посилання на роз`яснення закону саме по собі не замінює доказів обсягу земельних прав.
Із державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 011916 вбачається, що ОСОБА_2 передано у приватну власність 0,57 га на території Мочолянської сільської ради для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства. Підставою зазначено рішення 12 сесії 23 скликання Мочолянської сільської ради від 10 травня 2000 року. Акт датовано 05 червня 2000 року, зареєстровано у Книзі записів державних актів за № 71.
На плані державного акта відображено два контури площею 0,42 га та 0,15 га. У кількісній характеристиці зазначено 0,41 га сільськогосподарських угідь та 0,16 га під будівлями, лісами й іншими угіддями. Ці відомості необхідно оцінювати разом із сучасною документацією із землеустрою. Акт підтверджує документально оформлене право попереднього власника, однак не визначає без додаткових документів, як саме його контури співвідносяться з двома ділянками, зазначеними в позові.
Згідно Витягу із Державного земельного кадастру № НВ-9973308892026 від 10 липня 2026 року встановлено існування ділянки 2120480100:10:001:0232 площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія — землі житлової та громадської забудови; цільове призначення 02.01 — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ділянку зареєстровано в кадастрі 16 серпня 2018 року на підставі технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж від 13 вересня 2017 року, розробленої ПП «СПЕКТР-КОМ», ОСОБА_3 .
Кадастровий план цієї ділянки містить контури забудови; експлікація характеризує угіддя як малоповерхову забудову. План і експлікація підтверджують індивідуалізацію присадибної ділянки та її зв`язок із забудовою. Водночас необхідність усієї площі 0,2500 га для обслуговування конкретного домоволодіння має бути обґрунтована документацією, а не лише граничною нормою безоплатної приватизації.
Відповідно до Витяг із Державного земельного кадастру № НВ-9979086832026 від 01 вересня 2026 року встановлено, що земельна ділянка 2120480100:10:001:0204 площею 0,1711 га знаходиться на території Астейської сільської ради. Категорія — землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення 01.03 — для ведення особистого селянського господарства. Її зареєстровано в кадастрі 01 лютого 2018 року на підставі технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж від 15 вересня 2017 року, розробленої ПП «СПЕКТР-КОМ», ОСОБА_3 . Експлікація визначає всю площу як ріллю.
Витяг № НВ-9979085322026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки від 01 вересня 2026 року визначає оцінку ділянки 2120480100:10:001:0204 у 7687,17 грн. Вказано рішення Великобийганської сільської ради від 10 квітня 2025 року № 1709 та введення оцінки в дію 01 січня 2026 року. Цей доказ має значення для вартісної характеристики ділянки, але не підтверджує набуття права власності позивачем і не посвідчує оцінки іншої ділянки.
Листом Приватного нотаріусу Похил Наталії Михайлівни від 18 серпня 2026 року № 73/01-16 встановлено, що померлий обліковується власником ділянок 2120480100:10:001:0204 та 2120480100:10:001:0232, а будинок подарований позивачеві 01 липня 2004 року. Нотаріус зазначила, що питання передачі земельних ділянок тоді не вирішувалося, та рекомендувала звернутися до суду.
Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 17.11.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статей 1268–1270 ЦК України, набуття права на спадкове майно залежить від прийняття спадщини спадкоємцем у встановленому законом порядку.
За умови підтвердження належними доказами статусу позивача як спадкоємця та факту прийняття ним спадщини суд має підстави застосувати положення частини п`ятої статті 1268 ЦК України, відповідно до якої незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Із листа приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Похил Наталії від 18 серпня 2026 року вбачається, що позивач звертався з питання оформлення права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеному листі нотаріус повідомила про наявність договору дарування від 01 липня 2004 року та про те, що питання переходу права на земельну ділянку не було вирішено. Нотаріус також роз`яснила можливість вирішення питання про визнання права власності в судовому порядку.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 ЦК України, передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України є визнання права.
Згідно зі статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини 3статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що судовий захист шляхом визнання права власності допускається за наявності підтвердженого суб`єктивного права, яке потребує захисту, та встановлених законом підстав для застосування такого способу захисту.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен перевірити, чи існувало право власності у спадкодавця, чи перейшло воно до позивача в порядку спадкування та чи є судове визнання права власності належним і ефективним способом захисту.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 ЦК України, встановлено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за умов, визначених цією нормою, зокрема якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Таким чином, відсутність відомостей про право власності спадкодавця в сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не може розцінюватися як самостійна та безумовна підстава для заперечення права власності, яке виникло раніше.
При цьому, суд звертає увагу, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120480100:10:001:0204 сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01 вересня 2026 року.
Формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера після смерті попереднього власника не виключає можливості її спадкування, якщо буде встановлено, що відповідна ділянка утворена із земель, право власності на які належним чином виникло у спадкодавця.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців.
За змістом статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1225 ЦК України, встановлено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах зі збереженням її цільового призначення.
Таким чином, право приватної власності на земельну ділянку є таким, що може переходити в порядку спадкування, якщо на момент відкриття спадщини воно належало спадкодавцеві.
Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Суд також враховує, що 01 липня 2004 року позивач набув житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, в редакціях, чинних на момент укладення договору дарування, набуття права власності на будівлю було юридично пов`язане з переходом відповідних прав на земельну ділянку.
Однак обсяг та характер прав, що переходили до набувача будинку, повинні визначатися відповідно до конкретних положень законодавства, чинних на момент правочину, змісту договору та правового режиму земельної ділянки.
Відтак набуття позивачем права власності на житловий будинок не може автоматично підтверджувати його право власності на окрему земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
Водночас договір дарування має доказове значення для встановлення попередніх майнових правовідносин між позивачем і спадкодавцем та місця розташування нерухомого майна.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц Верховний Суд звернув увагу, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, набуває відповідних спадкових прав із часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину сама по собі не позбавляє його таких прав.
Аналогічні положення щодо правових наслідків прийняття спадщини та значення свідоцтва про право на спадщину наведені Верховним Судом у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 290/260/22.
Наведені правові висновки свідчать про необхідність установлення сукупності юридично значущих обставин: існування права власності у спадкодавця, належності конкретної земельної ділянки до складу спадщини, наявності у позивача права на спадкування та прийняття ним спадщини.
Отже, застосування наведених висновків Верховного Суду не звільняє суд від обов`язку перевірити належність та достатність доказів щодо кожної із зазначених обставин.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 77–80 ЦПК України, докази повинні бути належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи подані позивачем письмові докази, суд виходить із такого.
Державний акт на право приватної власності на землю підтверджує наявність правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 .
Договір дарування від 01 липня 2004 року підтверджує факт набуття позивачем житлового будинку за відповідною адресою, однак самостійно не доводить набуття права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування.
Свідоцтво про смерть підтверджує юридичний факт, з яким закон пов`язує відкриття спадщини.
Лист приватного нотаріуса від 18 серпня 2026 року підтверджує звернення позивача з питання оформлення права на земельну ділянку, проте не є безумовним підтвердженням неможливості нотаріального оформлення спадщини.
Суд також враховує, що визнання права власності в порядку спадкування передбачає не лише встановлення правового статусу спадкового майна, а й підтвердження виникнення у конкретного позивача спадкових прав.
Отже, за умови підтвердження належними доказами факту прийняття позивачем спадщини, належності спірної земельної ділянки спадкодавцю, відсутності інших спадкоємців із переважними чи рівними правами на це майно та наявності об`єктивних перешкод для нотаріального оформлення спадщини, сукупність таких доказів може бути достатньою для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Суд виходить із того, що право приватної власності на земельну ділянку, набуте відповідно до законодавства, чинного на час його виникнення, підлягає правовому захисту та може переходити до спадкоємців у порядку, визначеному цивільним законодавством.
Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 15, 16, 328, 377, 392, 1216–1218, 1220, 1225, 1268–1270, 1296, 1297 ЦК України, статтями 120, 125, 126, 152 ЗК України, статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Великобийганської сільської ради Берегівського району Закарпатської області про визнання права власності на майно – задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0, 2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2120480100:10:001:0232, та земельну ділянку площею 0, 1711 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Астейської сільської ради Берегівського району, Закарпатської області, кадастровий номер 2120480100:10:001:0204.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Суддя Іван ІЛЬТЬО
Оригінал: reyestr.court.gov.ua