Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №761/23009/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23009/25

Провадження № 2/761/2657/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), у якій просить суд:

-розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 01 березня 2019 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 183.

-стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дати заяви до повноліття дітей на кожну.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено шлюб. Разом з тим, спільне життя з відповідачем не склалось, через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини. Більше року сторони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, спільного бюджету не мають, шлюбні відносини не підтримують, шлюб має лише формальний характер. Подальше збереження шлюбу неможливе. Спір про місце проживання дітей між сторонами відсутній.

Обґрунтовуючи необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, позивачка посилається на норми ст. 180-182, 191 СК України.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-479 від 03.03.2026 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 року матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Матвєєвої Ю.О.

05.03.2026 року ухвалою суду по справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Сторонам встановлено строки для надання заяв по суті справи.

14.04.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просив відкласти розгляд справи.

Позивач у судове засідання не з`явилась, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутності позивача та представника позивача (а.с. 32).

02.11.2026 року від відповідача надійшла заява, в якій не заперечував проти розірвання шлюбу, але заперечував проти стягнення з нього аліментів, оскільки діти проживають з ним та перебувають на його утриманні, у підтвердження чого надав відповідні документи. Крім того просив проводити розгляд справи без його участі.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами, що 01.03.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який було зареєстровано Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що складено відповідний актовий запис № 183 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

12 травня 2022 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), було змінено прізвище позивача з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », свідоцтво про зміну імені серії НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, у період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідно до ст.ст. 21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.

Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно положень ч.3-4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне сімейне життя не склалося, подальше збереження шлюбу та примирення сторін є неможливими. Відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами носить формальний характер, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача та відповідача, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також положенням ст. 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів суд вказує наступне.

Як встановлено судом, у період шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є батьками дітей, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей, посилалася на положення статей 180-182, 191 Сімейного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення зазначених позовних вимог, зазначав, що діти проживають разом із ним та перебувають на його повному утриманні.

Судом встановлено та підтверджується актом №360/26 оцінки потреб сім`ї/особи та висновком оцінки потреб сім`ї за місцем проживання відповідача, що діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , проживають з відповідачем, базові потреби дітей забезпечені (а.с. 49-54).

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами норм ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Зазначений обов`язок є рівним для обох батьків та не залежить від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Згідно зі статтею 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу матері або батька та/або у твердій грошовій сумі.

Отже, обов`язок щодо утримання дітей покладається на обох батьків, а визначення способу його виконання має враховувати фактичні обставини справи, зокрема місце проживання дітей та участь кожного з батьків у їхньому утриманні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ураховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на час розгляду справи обидві малолітні дитини фактично проживають із відповідачем, перебувають на його утриманні, а їхні базові потреби забезпечуються ним належним чином. Доказів того, що діти проживають з позивачкою, а відповідач ухиляється від виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо утримання дітей або не забезпечує їхніх потреб, позивачем суду не надано. Останній лише обмежився цитування норм Сімейного кодексу України.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення аліментів на утримання дітей.

На підставі викладеного, керуючись ст. 21, 24, 104, 105, 110, 112, 113, 141, 160-161, 180-181 Сімейного кодексу України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 178, 222, 258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований 01.03.2019 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 183, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_5 - розірвати.

У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

02 листопада 2026 року