Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші справи позовного провадження
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №591/11302/26
Суддя: Воронков Д. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 рокум.Суми
Справа №591/11302/26
Номер провадження 22-ц/816/3045/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Воронкова Д. В. (суддя-доповідач),
суддів - Щербаченко М. В. , Нестеренка М. В.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності – представника заявника ОСОБА_1 – адвоката Москвічова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 – адвоката Москвічова Андрія Сергійовича на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2026 року, постановлену у м. Суми суддею Зеря Ю.О., про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред`явлення у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про забезпечення позову, -
в с т а н о в и в :
22 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Москвічов А.С. звернувся до Зарічного районного суду м. Суми із заявою про забезпечення позову до його пред`явлення, у якій просив накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , із забороною її відчуження до набрання законної сили судового рішення у майбутній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним правочином та застосування правил правочину, який сторони насправді вчинили.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2026 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник має намір звернутися до суду з позовом про визнання удаваним договору дарування квартири, яку його колишня дружина, з якою заявник на той час перебував у шлюбі, отримала у власність від рідної сестри, проте, заява по забезпечення позову не містить посилань на конкретні докази, які б свідчили, що спірна квартира може бути віднесена до спільної сумісної власності подружжя, не наведено належних обґрунтувань неправомірності чи фіктивності набуття права власності попередньою власницею квартири, а також не надано достатніх даних про наявність ризиків ускладнення виконання судового рішення або вчинення у майбутньому відповідачкою дій, спрямованих на його невиконання.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Москвічов А.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалу постановлено з неправильним застосуванням статей 149–150 ЦПК України. Зазначає, що 26.09.2026 року ним через підсистему «Електронний суд» подано позовну заяву до Зарічного районного суду м. Суми про визнання договору дарування квартири удаваним правочином, відтак, спір не є гіпотетичним. Суд першої інстанції помилково констатував повну відсутність у заяві відомостей про ризики, не надавши оцінки доводам про нетипову послідовність правочинів 16.08.2024 року (набуття майна ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу та його безоплатне відчуження за договором дарування сестрі ОСОБА_2 з інтервалом у 24 хвилини) , а також тому факту, що ОСОБА_2 є одноосібним власником квартири і за відсутності обтяження має можливість у будь який момент змінити її правовий титул.
Крім того, на думку адвоката, суд першої інстанції підмінив розгляд заяви передчасною оцінкою доказів по суті майбутнього позову та не врахував превентивний характер забезпечення позову і положення ч. 2 ст. 149 ЦПК України щодо забезпечення ефективного захисту прав позивача.
Заінтересовані особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.
У судовому засіданні адвокат Москвічов А.С. доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду змінити, з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, але вважає за необхідне зазначити, що такий висновок підлягає обґрунтуванню з наведенням інших мотивів, ніж мотиви, на підставі яких місцевий суд прийшов до такого висновку і відмовив у задоволення заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому, ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
У ч. 1, 2 ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема, як окремий вид заходів у вигляді накладення арешту на майно, так і окремий вид заходів у вигляді заборони вчиняти певні дії. Відповідно до ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Як убачається з матеріалів справи, 26.09.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Лермонтова Н.М. про визнання договору дарування квартири від 16.08.2024 року удаваним правочином та застосування до нього правил договору купівлі-продажу.
Заявник стверджував, що невжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру, належну відповідачу, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Проте, вказана позовна заява не містить вимог про віднесення квартири до категорії спільного нажитого майна або вимоги про визнання за позивачем права власності на квартиру або її частку, її поділ чи витребування із чужого володіння, тобто, судове рішення за заявленим предметом позову у разі його задоволення безпосередньо не тягне примусового вилучення майна чи зміни суб`єкта речового права в державному реєстрі.
Отже, аналіз змісту позовних вимог через призму вимог статті 149 ЦПК України не дозволяє набути висновку про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки таке рішення, за відсутності вимог майнового характеру, не передбачає вчинення будь яких активних дій щодо його виконання.
За аналогічного обґрунтування не є слушними й доводи апелянта про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду 26.09.2026 року.
З огляду на характер правовідносин сторін, накладення арешту на об`єкт нерухомого майна із забороною його відчуження за відсутності речових вимог щодо нього, не відповідає критеріям співмірності та не може вважатись допустимим заходом охорони інтересів заявника у межах заявленого позову.
Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що існує реальний ризик відчуження відповідачкою, як одноособовим власником, майна, адже належних доказів вчинення ОСОБА_2 дій щодо підготовки до відчуження квартири, матеріали справи не містять.
Право власника розпоряджатися свої майном прямо закріплено статтею 317 ЦК України та ні в якому разі не може свідчити про наявність ризиків, передбачених ст. 149 ЦПК України.
Посилання апелянта на мінімальний розмір часового інтервалу між реєстраціями правочинів стосовно спірної квартири за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у серпні 2024 року, на думку колегії суддів, не є доказом ризиків відчуження майна, оскільки ґрунтується лише на припущеннях ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на відсутність в заяві про забезпечення позову вказівок на конкретні докази, які б свідчили, що спірна квартира може бути віднесена до спільної сумісної власності подружжя, а також належних обґрунтувань неправомірності чи фіктивності набуття права власності попередньою власницею квартири.
Разом з тим, суд не врахував, що зазначені вище положення процесуального закону не передбачають такої складової розгляду заяви про забезпечення позову, як оцінка судом доказів та обґрунтування безпосередньо позовних вимог та зв`язку цих обставин з можливістю задоволення або відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
За встановлених обставин, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо допущення місцевим судом порушення норм процесуального закону, а тому, дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваної ухвали суду в частині мотивів відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Питання розподілу судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги вирішується місцевим судом при ухваленні рішення за результатами розгляду позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Москвічова Андрія Сергійовича задовольнити частково.
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 24 вересня 2026 року у справі № 591/11302/26 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 04 листопада 2026 року.
Головуючий - Д. В. Воронков
Судді: М. В. Щербаченко
М. В. Нестеренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua