Суд: Бориспільський міськрайонний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №753/5819/25
Суддя: Муранова-Лесів І. В.
Провадження № 2/359/442/2026
Справа № 753/5819/25
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі
головуючого судді - Муранової-Лесів І.В..
при секретарі - Кулакевич В.О., Бокей А.В., Шуст А.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представників відповідача - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майно, -
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з вищевказаним позовом, за замістом якого просила суд:
- визнати земельну ділянку з кадастровим номером 32120500000:02:001:0067, площею 0100 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 32120500000:02:001:0067, площею 0100 га., яка знаходится за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати житловий будинок загальною площею 135,1 кв.м. (житлова 52,5 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 135,1 кв.м. (житлова 52,5 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу (т.1 а.с.1-7).
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1995 року, протягом якого проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та здійснювали спільні витрати, а майно набували за спільні кошти внаслідок спільної праці.
14 грудня 2016 року сторони за спільні кошти придбали земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 32120500000:02:001:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Наприкінці 2022 року на цій земельній ділянці за спільні кошти та внаслідок спільної праці подружжя збудувало житловий будинок загальною площею 135,1 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м.
Попри те, що зазначене нерухоме майно було придбане та збудоване за спільні кошти подружжя, за домовленістю сторін право власності на нього зареєстровано за відповідачем.
На підтвердження вартості спірного майна позивачка посилається на звіти про оцінку, відповідно до яких станом на 04 березня 2025 року ринкова вартість земельної ділянки становила 377231 грн. 00 коп., а житлового будинку 1578927 гр. 00 коп. Загальна вартість майна становить 1956158 грн. 00 коп., а ціна позову, з огляду на заявлену до визнання за позивачкою 1/2 частку, становить 978079 грн. 00 коп.
Позивачка зазначає, що під час перебування у шлюбі була працевлаштована та мала стабільний щомісячний дохід, що підтверджується довідками за формами ОК-5 та ОК-7. Відтак, вона мала можливість спрямовувати частину власних зароблених коштів і заощаджень на придбання спірного нерухомого майна.
Надалі стосунки між сторонами погіршилися через розбіжності у поглядах на сімейне життя, відсутність взаєморозуміння та взаємоповаги. 11 березня 2025 року позивачка звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу.
Позивачка вказує, що відповідач, за яким зареєстровано право власності на спірні об`єкти нерухомості, перешкоджає їй як співвласнику вільно володіти та розпоряджатися належним їй майном. Посилаючись на положення статей 60, 61, 63, 65, 69-71 СК України, статей 368, 369, 370, 372 ЦК України, вважає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, презюмується об`єктом їхньої спільної сумісної власності незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воно зареєстроване, а частки дружини та чоловіка при поділі такого майна є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
23.09.2025 представником відповідача – адвокатом Єрмоленком О.В. подано відзив (т.1 а.с.108-112), за змістом якого відповідач проти позовних вимог у частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку земельної ділянки не заперечує, натомість заперечує проти визнання за нею права власності на 1/2 частку житлового будинку.
На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1995 року, який було розірвано 24 квітня 2025 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/4090/25.
Під час перебування у шлюбі сторони придбали земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 32120500000:02:001:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас, з жовтня 2021 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, вони почали проживати окремо, а позивачка з цього часу не брала жодної участі у будівництві житлового будинку, ані фізично, ані фінансово. За твердженням відповідача, після фактичного припинення сімейних відносин він власними силами та за власні кошти побудував спірний житловий будинок, який ввів в експлуатацію без виконання внутрішніх ремонтних робіт, що, на його думку, істотно впливає на його вартість порівняно з визначеною у звіті про оцінку, на який посилається позивачка.
Відповідач зазначив, що ремонтні роботи у будинку здійснювалися поступово протягом 2022–2025 років і на час подання відзиву залишалися незавершеними. Зокрема, за період з 31 січня 2022 року по 21 серпня 2025 року ним було виконано ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 239300 грн. 00 коп., а саме: ремонт насосної станції, встановлення водонагрівача, електрокотла, додаткової точки виходу води на подвір`ї, розведення водопостачання та водовідведення у санвузлах, встановлення колектора теплої підлоги, укладання теплої підлоги площею 32 кв. м, монтаж септиків, встановлення дверей, облаштування та підключення санвузлів, встановлення системи очищення води «Екософі», укладання ламінату площею 27 кв. м, розведення електропостачання у санвузлі, укладання дерев`яної підлоги площею 25 кв. м, встановлення радіаторів опалення, укладання плитки площею 80 кв. м, поклейка шпалер площею 140 кв. м, встановлення системи розсувних дверей, заміна труб опалення та інші роботи, у тому числі фарбування стін.
Крім того, відповідач вказав, що в період з 04 грудня 2021 року по 21 серпня 2025 року особисто придбав будівельні матеріали та обладнання на загальну суму 360454 грн. 08 коп. Серед придбаного зазначив сантехнічне обладнання та матеріали для облаштування санвузлів, інсталяції, змішувачі, водонагрівачі, котел, матеріали для систем водопостачання та водовідведення, колектор, радіатори, матеріали для теплої підлоги, двері, плитку, клей для плитки, ламінат, силікон, фарбу, електротовари, крани, систему очищення води «Екософі» та інші будівельні матеріали.
На підтвердження обставин окремого проживання сторін з жовтня 2021 року та особистого здійснення ним будівництва будинку відповідач посилався на відповідні квитанції про придбання будівельних матеріалів і виконання робіт, а також зазначив, що ці обставини можуть бути підтверджені свідками.
Також відповідач посилався на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2025 року, яким позивачка визнала його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . За твердженням відповідача, у зазначеному судовому рішенні також встановлено, що він не проживає у цій квартирі з 2021 року.
З огляду на те, що шлюбні відносини між сторонами припинилися з жовтня 2021 року, позивачка проживала окремо та не брала участі у будівництві житлового будинку, який, за твердженням відповідача, зведений ним особистою працею та за власні кошти, останній вважав, що будинок є його особистою приватною власністю, а тому заперечував проти визнання за позивачкою права власності на 1/2 його частку.
Обґрунтовуючи заперечення, відповідач посилався на пункт 3 частини першої статті 57 СК України, відповідно до якого особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте нею або ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй або йому особисто.
Також відповідач посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 522/15159/21, згідно з яким майно, набуте подружжям у період шлюбу, презюмується об`єктом права спільної сумісної власності, однак така презумпція може бути спростована одним із подружжя, на якого покладається обов`язок доведення обставин, необхідних для її спростування. Зазначав, що придбання майна під час шлюбу саме по собі не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності, якщо воно придбане за особисті кошти одного з подружжя.
Аналогічний правовий висновок, за посиланням відповідача, викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, відповідно до якого під час вирішення питання про правовий режим майна суд повинен враховувати джерело походження коштів, за рахунок яких його придбано, навіть якщо таке майно набуте в період перебування сторін у шлюбі.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
02.10.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, поданий представником позивача ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» (т.1 а.с.145-151), у якій заперечив проти доводів відповідача та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Позивачка не погоджується з твердженням відповідача про припинення шлюбних відносин у жовтні 2021 року. Стверджує, що сторони проживали однією сім`єю до липня 2023 року, зокрема в січні 2022 року разом їздили на відпочинок до Єгипту. На підтвердження цих обставин посилається на можливість допиту їхньої доньки ОСОБА_6 , 1998 року народження.
Заперечуючи проти доводів відповідача про самостійне будівництво та ремонт будинку за особисті кошти, позивачка зазначає, що значна частина перелічених ним робіт була виконана ще під час спільного проживання сторін. На підтвердження цього подає відеозапис внутрішнього стану будинку станом на 28.07.2022 та скриншот листування цієї дати, яким, за її твердженням, підтверджується пересилання відеозапису. Вважає, що ці матеріали спростовують наведені відповідачем дати виконання окремих ремонтних робіт.
Також позивачка звертає увагу на те, що акти виконаних робіт датовані лише 30.07.2022, 15.06.2023 та 30.11.2024, а зазначені в них відомості відрізняються від даних реєстру виконаних робіт. Вважає, що долучені відповідачем чеки та акти не підтверджують ані фактичного використання придбаних матеріалів саме для спірного будинку, ані оплати робіт за рахунок його особистих коштів. Зазначає, що відповідач не довів джерела походження коштів, використаних на будівництво та ремонт будинку.
Позивачка повторно посилається на наявність у неї стабільного доходу протягом шлюбу, що підтверджується довідками ОК-5 та ОК-7, і вважає, що мала можливість брати участь у придбанні майна та фінансуванні будівництва. З огляду на це наполягає, що спірний будинок створено за спільні кошти подружжя, а тому він є об`єктом права спільної сумісної власності. Просить визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки та 1/2 частку житлового будинку
Ухвалою судді від 19.06.2025 було відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.84-85).
Ухвалою від 16.12.2025 було закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду (т.1 а.с.169).
Ухвалою судді від 19.06.2025 було відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.84-85).
Ухвалою суду від 23.10.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Динник О.В. про зупинення провадження у справі (т.2 а.с.24, 30-33).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Дубров Є.В. повністю підтримали позовні вимоги. Позивач прояснила, що з грудня 19995 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у якому у 2016 році була придбана земельна ділянка та у період 2017-2021 років за спільні кошти був побудований будинок. Вони з чоловіком припинили вести спільне господарство на початку 2022 року.
Відповідач ОСОБА_3 та його представники – адвокати Динник О.В. та Єрмоленко О.В. проти задоволення позову в частини визнання житлового будинку спільної власністю подружжя заперечували. Зокрема, відповідач надав пояснення, що позивачка була проти будівництва будинку, не бажала вкладати в це кошти. Він стверджує , що будинок було побудовано переважно за рахунок коштів, які він заробляв, та його власними силами, та що вклад позивачки дорівнює близько 150 тисяч гривень, з яких: 90 тисяч гривень дали її батьки, і 45-50 тисяч гривень давала позивачка, коли купляли труби. Вказує, що з жовтня 2021 року він проживав у спірному будинку, у якому не було внутрішнього оздоблення і який він добудовував власними силами і коштом. З кінця 2021 року вони з позивачкою спільного господарства не вели. Вважає, що будинок є його особистою власністю. Позивачці він пропонував справедливу на його думку компенсацію в розмірі 300 тисяч гривень, проте вона відмовилася.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1995 року, який було розірвано 24 квітня 2025 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/4090/25, що підтверджується долученими копіями свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 та вказаним рішенням суду (т.1 а.с.17, 113-114).
14 грудня 2016 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого за реєстровим № 2450, відповідач набув у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 32120500000:02:001:0067, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18-19).
За змістом п.5.8 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, зазначено, що згідно заяви, справжність підпису на якій посвідчено Кузьмиченко О.А., приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області 14 грудня 2016 року за реєстровим №2449, дружина «Покупця» ОСОБА_1 , згодна з укладенням цього договору.
Право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.39).
Як визнано сторонами, протягом 2017-2022 років на зазначеній земельній ділянці було збудовано житловий будинок загальною площею 135,1 кв. м, житловою площею 52,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Ця обставина також підтверджується Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та Технічним паспортом, виготовленим 23 листопада 2022 року КП «Бориспільське БТІ» (т.1 а.с.20-29).
Право власності на житловий будинок 04.01.2023 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.39).
Так, згідно із даними, внесеними до Державного реєстру речових прав, рішення про державну реєстрацію речового права було прийнято на підставі наданих документів, зокрема: технічного паспорта, серія та номер: ТІ01:7163-201006761-5952, виданого23.11.2022, видавник: ЄДЕССБ, витягу з Реєстру будівельної діяльності, серія та номер : КС101221209914, та витягу з ДЗК, серія та номер : 59576674, виданого 04.01.2023 (т.1 а.с.39).
Згідно із Звітом про оцінку майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ВСЕУКРАЇНСЬКА ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ», станом на дату оцінки на 04.03.2025 ринкова вартість спірного житлового будинку становить 1578927 гривень (один мільйон п`ятсот сімдесят вісім тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень) (т.1 а.с.41). При цьому суд звертає увагу,що оцінка проводилася порівняльним методом на підставі даних технічного паспорту на житловий будинок.
Відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ВСЕУКРАЇНСЬКА ОЦІНОЧНА КОМПАНІЯ», станом на дату оцінки на 04.03.2025 ринкова вартість спірного житлового будинку становить 377231 гривень (триста сімдесят сім тисяч двісті тридцять одна гривня) (т.1 а.с.46).
Встановлено, що заперечуючи проти позову в частині вимог щодо житлового будинку, відповідач стверджував, що з жовтня 2021 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, вони проживали окремо, а будівництво будинку та його подальше облаштування він здійснював самостійно, за рахунок власних коштів і без участі позивачки.
На підтвердження своїх заперечень відповідач посилався на витрати на виконання ремонтно-будівельних робіт у період з 31 січня 2022 року до 21 серпня 2025 року на загальну суму 239300 грн. 00 коп., а також на придбання будівельних матеріалів та обладнання у період з 04 грудня 2021 року до 21 серпня 2025 року на суму 360454 грн. 08 коп., загалом на 599754 грн. 08 коп. (т.1 а.с.118-119).
Оцінюючи доводи сторін та надані ними докази, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них з поважної причини не мав самостійного заробітку (доходу). Частиною другою цієї статті встановлено презумпцію належності кожної речі, набутої за час шлюбу, до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, крім речей індивідуального користування.
За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею або ним до шлюбу, а також майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Отже, визначальним для встановлення правового режиму майна є час та підстави його набуття, а також джерело коштів, за які воно було придбане.
Як убачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка набута відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2016 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Доказів того, що земельну ділянку придбано за особисті кошти відповідача, які належали йому на праві особистої приватної власності, суду не надано.
При цьому за змістом поданого відзиву та у судовому засіданні відповідач фактично не заперечував проти того, що земельна ділянка є спільним майном подружжя.
За таких обставин суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а тому вимога позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки є обґрунтованою.
Щодо визнання спірного житлового будинку спільним майном подружжя та визнання за позивачкою право власності на частку суд враховує наступне.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте за час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не встановлено законом або не доведено одним із подружжя. При цьому той із подружжя, хто стверджує, що майно, набуте під час шлюбу, є його особистою приватною власністю, повинен спростувати встановлену законом презумпцію спільності такого майна.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте нею або ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй або йому особисто.
Крім того, відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте нею або ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Таким чином, для застосування зазначеного положення необхідно встановити не лише факт окремого проживання подружжя, а й те, що таке проживання було пов`язане з фактичним припиненням між ними шлюбних відносин, а спірне майно було набуте саме за відповідних обставин.
Сам по собі факт проживання подружжя за різними адресами або відсутність одного з них за місцем реєстрації не є безумовним підтвердженням фактичного припинення шлюбних відносин, оскільки такі обставини мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема щодо збереження сімейних зв`язків, спільного господарства, бюджету, взаємної підтримки та інших обставин сімейного життя.
Заперечуючи проти визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку житлового будинку, відповідач посилався на те, що з жовтня 2021 року сторони проживали окремо та фактично припинили шлюбні відносини, а будинок будував за власні кошти.
На підтвердження окремого проживання відповідач також посилався на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2025 року (справа №753/7183/25), яким було задоволено позов позивачки ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 115-117).
За змістом вказаного рішення встановлено, що відповідач ОСОБА_3 в ході розгляду зазначеної цивільної справи №753/7183/25 визнав ту обставину, що він не проживає у квартирі з листопада 2021 року, заперечував щодо задоволення позову, при цьому зазначав, що позивачкою подано позов про поділ майна подружжя, серед якого є майно у м.Борспіль, де він наразі фактично проживає.
Водночас установлення судом обставин непроживання відповідача у зазначеній квартирі по АДРЕСА_2 , саме по собі не свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами з жовтня 2021 року, оскільки факт непроживання особи за певною адресою не є тотожним факту припинення сімейних відносин із другим із подружжя. Зазначені обставини мають оцінюватися з урахуванням інших доказів у справі.
При цьому суд звертає увагу, що з відповідним позовом про визнання відповідача таким, що втратив право на користування квартирою, позивач ОСОБА_1 звернулася у квітні 2025 року, тобто після того, як відповідач ОСОБА_3 у лютому 2025 року звернувся до Дарницького районного у місті Києві суду з відповідним позовом про розірвання шлюбу.
Крім того, суд бере до уваги фактично визнану сторонами обставину спільного відпочинку за кордоном (у Єгипті) у січні 2022 року. Зазначена обставина у сукупності з іншими доказами свідчить про збереження між сторонами сімейних зв`язків після жовтня 2021 року та не підтверджує доводи відповідача про фактичне припинення шлюбних відносин саме з цього часу.
Також суд бере до уваги поданий позивачкою відеозапис внутрішнього стану спірного будинку від 28 липня 2022 року, що фактично підтверджує стан його будівельної готовності та внутрішнього облаштування, придатного для фактичного проживання.
Щодо заперечень відповідача про понесені ним витрати на ремонтно-будівельні роботи у сумі 239300 грн. 00 коп. та придбання матеріалів і обладнання на суму 360454 грн. 08 коп. суд зазначає, що надані документи підлягають оцінці з урахуванням їх змісту, часу складення та зв`язку із створенням саме спірного житлового будинку.
Згідно з долученими відповідачем актами виконаних робіт, накладними, фіскальними чеками та квитанціями до прибуткового касового ордеру (т. 1, а.с. 120-138), лише частина документів оформлена на ім`я відповідача.
Крім того, лише акт виконаних робіт № 7 від 30 липня 2022 року на суму 42000 грн., виданий ФОП ОСОБА_7 , датований 2022 роком та стосується виконання робіт з ремонту насосної станції, установлення водонагрівача, установлення та налаштування електрокотла, установлення колектора теплої підлоги, розведення водопостачання в санвузлах, розведення водовідведення та облаштування додаткової точки виходу води на вулицю (т. 1, а. с. 122).
Інші надані документи датовані 2023, 2024 та 2025 роками.
При цьому сам по собі факт придбання відповідачем будівельних матеріалів, сантехнічного обладнання, водонагрівачів, електрокотла, радіаторів, матеріалів для теплої підлоги, плитки, ламінату, дверей, фарби та інших матеріалів, а також виконання робіт з облаштування санвузлів, укладання підлогового покриття, монтажу обладнання, опалення та водопостачання не підтверджує, що такі матеріали та роботи стосувалися саме первинного будівництва спірного житлового будинку.
Наведені документи за своїм змістом свідчать про здійснення відповідачем витрат на облаштування та внутрішній ремонт будинку у відповідні періоди, однак не дають можливості встановити, яка саме частина таких витрат була пов`язана зі створенням об`єкта нерухомого майна, а яка стосувалася його подальшого облаштування та поточного ремонту.
Також надані відповідачем докази не містять достатніх відомостей для встановлення того, що відповідні витрати здійснювалися саме за рахунок його особистих коштів, які належали йому на праві особистої приватної власності.
Не підтверджують зазначених обставин і показання допитаних свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які залучалися відповідачем до виконання певних будівельних робіт, оскільки сам факт виконання ними робіт не свідчить про джерело фінансування будівництва.
Крім того, сам факт придбання відповідачем певних матеріалів або складення акта виконаних робіт не доводить автоматично, що такі матеріали були використані саме для первинного будівництва спірного будинку, а понесені витрати самі по собі не свідчать про те, що внаслідок цих витрат відбулося істотне збільшення вартості спірного будинку.
Зазначені відповідачем документи не дають можливості встановити характер та перевірити фактичний обсяг виконаних робіт, їх вплив на вартість об`єкта нерухомості, а також чи мали здійснені поліпшення невід`ємний характер. Для з`ясування цих обставин необхідні спеціальні знання, однак відповідач клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи не заявив, відповідного експертного висновку суду не надав.
За таких обставин сам факт понесення відповідачем витрат на придбання матеріалів та виконання робіт не є достатньою підставою для висновку про істотне збільшення вартості будинку в розумінні статті 62 СК України та визнання його особистою приватною власністю відповідача.
Таким чином, надані відповідачем докази не є достатніми для висновку про створення спірного житлового будинку виключно за його особисті кошти та не спростовують установленої статтею 60 СК України презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу.
З огляду на те, що спірний житловий будинок створено та зареєстровано як об`єкт нерухомого майна у 2022 році, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а доказів, які б підтверджували його створення виключно за особисті кошти відповідача або набуття за обставин, передбачених частиною шостою статті 57 СК України, суду не надано, суд доходить висновку, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності сторін.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу між сторонами не припиняє їхнього права спільної сумісної власності на майно, набутого за час шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічний принцип закріплений у статтях 370, 372 Цивільного кодексу України, якими передбачено право співвласника спільного майна на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, а також презумпцію рівності часток співвласників у разі поділу такого майна.
Ураховуючи, що земельна ділянка та житловий будинок є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, доказів наявності домовленості про інший розмір часток або передбачених законом підстав для відступу від принципу їх рівності судом не встановлено, зустрічних позовних вимог відповідачем заявлено не було, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку кожного з об`єктів нерухомого майна.
Таким чином, позовні вимоги про визнання земельної ділянки та житлового будинку об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку кожного з цих об`єктів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу понесених судових витрат, суд враховує наступне.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж передбачено законом.
Так, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», за подання позову про поділ спільного майна подружжя судовий збір за вимогу майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не більше трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заявлені позивачкою вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, з огляду на їх зміст та правову природу, не є самостійними вимогами немайнового характеру, а тому не потребують окремої сплати судового збору.
За таких обставин належний до сплати судовий збір мав становити 1 відсоток ціни позову, визначеної позивачкою у розмірі 978079 грн. 00 коп., але не більше трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату звернення до суду, що становило 9084 грн. 00 коп. (3028 грн. х 3).
Натомість позивачкою сплачено судовий збір у загальному розмірі 12203 грн. 19 коп., з яких 9780 грн. 79 коп. за вимогу майнового характеру та 2422 грн. 40 коп. за дві вимоги немайнового характеру, що підтверджується квитанціями (т. 1, а. с. 8, 9).
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі, визначеному законом, а саме 9084 грн. 00 коп.
При цьому надміру сплачена позивачкою сума судового збору не підлягає стягненню з відповідача, оскільки не є необхідними судовими витратами у визначеному законом розмірі. Питання повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір», за відповідним клопотанням платника та за наявності передбачених законом підстав.
Крім того, позивачкою заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23000 грн. (т. 1, а. с. 6).
На підтвердження понесених витрат позивачкою надано додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 27/02 від 27.02.2025, акти № 1 та № 2 приймання-передачі наданих послуг від 11.03.2025, підписані позивачкою та адвокатом АБ «Редіч і партнери» Редіч Н.Ю., а також копії квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування позивачкою на рахунок адвокатського бюро «Редіч і партнери» коштів у розмірі 4000 грн. та 15000 грн. відповідно (т. 1, а. с. 52-55).
Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за умови їх документального підтвердження, з урахуванням фактичного понесення, необхідності, розумності та співмірності таких витрат.
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд враховує складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, обсяг наданих послуг, ціну позову, значення справи для сторони, а також інші обставини, які мають істотне значення для визначення розумного розміру витрат.
Оцінюючи подані докази, суд доходить висновку, що заявлені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими.
Так, відповідно до акта № 1 приймання-передачі наданих послуг адвокатом підтверджено надання послуг із підготовки позовної заяви про розірвання шлюбу (т. 1, а. с. 53).
Однак зазначені послуги не стосуються предмета спору у цій цивільній справі, а тому витрати на їх оплату не можуть бути віднесені до судових витрат, пов`язаних із її розглядом, та покладені на відповідача.
Натомість акт № 2 приймання-передачі наданих послуг та квитанція про сплату 15000 грн. підтверджують надання адвокатом послуг із підготовки позовної заяви про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на майно, а також оплату позивачкою відповідних послуг (т. 1, а. с. 54, 55).
Отже, факт понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., пов`язаних із розглядом цієї справи, підтверджено належними доказами.
Разом із тим, сам по собі факт документального підтвердження понесених витрат не є безумовною підставою для їх стягнення з іншої сторони у заявленому розмірі, оскільки суд має оцінити їх необхідність, розумність та співмірність з урахуванням конкретних обставин справи.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд враховує характер спірних правовідносин, предмет позову, ціну позову, складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, а також значення справи для позивачки.
Суд бере до уваги, що предметом спору є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку у такому майні. При цьому спір не був пов`язаний із вирішенням особливо складних правових питань, а весь обсяг наданих адвокатом послуг полягав у підготовці позовної заяви обсягом шість сторінок.
За таких обставин суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн. не в повній мірі відповідає критеріям розумності та співмірності з фактичним обсягом наданих послуг.
Враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг, характер спору, складність справи, зміст підготовленого процесуального документа та принципи розумності й співмірності судових витрат, суд вважає обґрунтованим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, у сумі 9000 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 18084 грн. 00 коп., що складаються з 9084 грн. 00 коп. судового збору та 9000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,12,13,81,82,89,141, 258,259,263-265,266,273 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , наступне нерухоме майно:
- земельну ділянку з кадастровим номером 32120500000:02:001:0067, площею 0100 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок загальною площею 135,1 кв.м. (житлова 52,5 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 32120500000:02:001:0067, площею 0100 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 135,1 кв.м. (житлова 52,5 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 9084 гривень та частину витрат на правничу допомогу в сумі 9000 гривень , всього у загальному розмірі 18084 гривень (вісімнадцять тисяч вісімдесят чотири гривні).
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня підписання (проголошення) судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. В. Муранова-Лесів
Оригінал: reyestr.court.gov.ua