Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №607/16808/13-ц
Суддя: Гірський Б. О.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/16808/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/1096/26Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого — Гірського Б.О.
cуддів — Костіва О.З. Храпак Н.М.
за участю секретаря — Панькевич Т.І.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Осіва П.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/16808/13-ц за апеляційними скаргами ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Осів Павло Володимирович на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2026 року та на додаткову ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2026 року (постановлені суддею Марциновською І.В.) у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Осів П.В., звернулася до суду із вказаною скаргою.
В обґрунтування скарги представник зазначав, що з Інформаційної довідки від 02.04.2026 року ОСОБА_1 дізналась про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про арешт усього належного їй нерухомого майна. Таке обтяження накладено згідно з постановою державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ від 12.05.2015 у виконавчому провадженні № 47291153.
Вказував на те, що за результатами звернення представника скаржниці до Святошинського ВДВС йому повідомили, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа № 607/16808/13-ц від 28.05.2014 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованості за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 у сумі 39 5360,55 грн. та 3 219 грн. судового збору.
Вважав, що зазначені відомості свідчать про незаконність відкриття виконавчого провадження, оскільки цивільна справа за №607/16808/13-ц розглядалася Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області в іншій справі - за позовом ПАТ «Імексбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. ОСОБА_1 учасником цієї справи ніколи не була і рішення щодо неї у цій справі не ухвалювалося.
Вказував, що ОСОБА_1 не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , не мала та не має ніякого відношення до вказаної адреси.
Відтак вважав, що ОСОБА_1 не може бути боржницею у виконавчому провадженні, відкритому для примусового виконання виконавчого листа № 607/16808/13-ц, а тому відкриття цього виконавчого провадження та накладення у цьому провадженні арешту на майно скаржниці є незаконними.
Зазначав, що в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутня інформація про виконавче провадження №47291153, а матеріали цього виконавчого провадження органом державної виконавчої служби знищені.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості тривалого існування арешту майна за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій стягувача, просив:
1) визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 21.04.2015 № 47291153 про відкриття виконавчого провадження;
2) визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 12.05.2015 № 47291153 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
3) визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 26.06.2015 № 47291153 про закінчення виконавчого провадження (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби);
4) зобов`язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , який накладено на підставі постанови від 12.05.2015 № 47291153 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (обтяження 9632120).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.
Додатковою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2026 року судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. покладено на скаржницю ОСОБА_1 .
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн. відмовлено.
В апеляційній скарзі на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2026 року ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Осів П.В. просить:
- з врахуванням заперечень відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 29 квітня 2026 року про прийняття скарги до розгляду та ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 09 червня 2026 року про витребування матеріалів цивільної справи і залучення заінтересованої особи;
- скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 26 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 повернути заявниці на підставі частини п`ятої статті 448 ЦПК України.
Вважає, що зазначені ухвали постановлено з порушенням норм процесуального права.
Звертає увагу на те, що приймаючи скаргу до розгляду, суд зазначив, що вона відповідає вимогам статей 447–449 ЦПК України, однак вважає, що такий висновок зроблено без належної перевірки змісту скарги та матеріалів цивільної справи №607/16808/13-ц, у межах якої скаргу було подано.
Вказує на те, що учасники цивільної справи №607/16808/13-ц: ПАТ «Імексбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у скарзі не були зазначені.
Звертає увагу на те, що до скарги були додані лише квитанції про її надсилання ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і Святошинському ВДВС, тобто особам, які не були учасниками справи №607/16808/13-ц.
Вказує на те, що докази надсилання копії скарги ПАТ «Імексбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до скарги не додавалися, що прямо підтверджується переліком додатків до скарги.
Вважає, що суд не мав права обирати інший спосіб процесуальної поведінки, ніж той, що прямо встановлений частиною п`ятою статті 448 ЦПК України, а тому не був уповноважений приймати скаргу до розгляду, а надалі усувати її недоліки шляхом витребування доказів, самостійного встановлення обставин іншої цивільної справи або залучення інших осіб до участі у розгляді.
Таким чином вважає, що ухвала від 29 квітня 2026 року про прийняття скарги до розгляду постановлена з порушенням пункту 3 частини третьої, пункту 2 частини четвертої та частини п`ятої статті 448 ЦПК України, а також частини другої статті 19 Конституції України.
Вважає, що саме незаконне прийняття скарги до розгляду створило процесуальні передумови для постановлення ухвали від 09 червня 2026 року та подальшого розгляду скарги по суті.
Звертає увагу на те, що ухвалою від 09 червня 2026 року суд першої інстанції з власної ініціативи витребував з архіву Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріали цивільної справи №1915/4189/2012 та залучив до участі у справі як заінтересовану особу ТОВ «Кредитні ініціативи».
Вказує на те, що підставою для постановлення такої ухвали суд визнав припущення про недобросовісне здійснення ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та невиконання нею обов`язків щодо подання доказів.
Посилається на те, що жоден учасник справи не стверджував, що виконавче провадження відкрито на виконання рішення у цивільній справі №1915/4189/2012, не заявляв клопотань про витребування матеріалів цієї справи та не просив залучити до участі у справі ТОВ «Кредитні ініціативи».
Незважаючи на це, суд самостійно змінив предмет доказування, встановив існування іншої цивільної справи, самостійно визнав її такою, що має значення для вирішення спору, та власною ухвалою розпочав збір доказів для підтвердження власної правової позиції.
Звертає увагу на те, що до звернення до суду представником скаржниці було направлено адвокатський запит №3 від 22.04.2026 року до Тернопільського міськрайонного суду з проханням повідомити учасників цивільної справи №607/16808/13-ц, однак така інформація судом надана не була.
За таких обставин вважає, що висновок суду про недобросовісність ОСОБА_1 є виключно припущенням, яке не ґрунтується на жодному належному та допустимому доказі.
Відповідно, у суду були відсутні передбачені частиною сьомою статті 81 ЦПК України підстави для самостійного витребування доказів.
Отже, між ТОВ «Кредитні ініціативи» та складом учасників цивільної справи №607/16808/13-ц відсутній будь-який матеріально-правовий або процесуальний зв`язок.
Тому вважає, що ухвала від 26 жовтня 2015 року у справі №1915/4189/2012 (якою у виконавчому провадженні було замінено стягувача - ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” на ТОВ “Кредитні ініціативи”) не могла бути належною правовою підставою для залучення ТОВ «Кредитні ініціативи» до розгляду скарги у справі №607/16808/13-ц.
Вказує на те, що залучаючи ТОВ «Кредитні ініціативи», суд фактично сам підтвердив, що почав здійснювати судовий контроль не у межах справи №607/16808/13-ц, в якій було подано скаргу, а у зв`язку з виконанням рішення у справі №1915/4189/2012.
Вважає, що саме внаслідок постановлення ухвали від 09.06.2026 року суд отримав матеріали цивільної справи №1915/4189/2012, дослідив виконавчий лист, встановив обставини, які не були предметом поданої скарги, та поклав їх в основу ухвали від 26.06.2026 року.
Звертає увагу на те, що сам суд визнав відсутність предмета судового контролю у межах цивільної справи №607/16808/13-ц.
Вважає, що фактично суд здійснив судовий контроль за виконанням рішення у цивільній справі №1915/4189/2012, хоча такої скарги заявником не подавалося.
Вказує на те, що суд не був наділений процесуальними повноваженнями змінювати цивільну справу, у межах якої здійснюється судовий контроль, або підміняти предмет судового розгляду іншим предметом.
Звертає увагу на те, що із змісту поданої ОСОБА_1 скарги вбачається, що єдиною підставою для оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження було те, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа у цивільній справі №607/16808/13-ц, учасником якої вона ніколи не була.
Зокрема, скарга не містила доводів щодо: - територіальної підсудності (місця відкриття) виконавчого провадження; - дотримання чи недотримання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання; - законності інших процесуальних дій державного виконавця.
Вважає, що таким чином, суд першої інстанції фактично перевірив законність рішень державного виконавця з власної ініціативи, вийшовши за межі предмета скарги, визначеного заявником.
Посилається на те, що зазначені процесуальні порушення є взаємопов`язаними та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку, оскільки ухвала від 09 червня 2026 року стала наслідком незаконного прийняття скарги до розгляду, а ухвала від 26 червня 2026 року - наслідком процесуальних дій, вчинених судом після відкриття провадження за скаргою.
За відсутності законних підстав для прийняття скарги до розгляду жодна з наступних процесуальних ухвал не могла бути постановлена.
Звертає увагу на те, що аналогічний процесуальний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2025 року у справі №908/2948/23, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що допущене на стадії відкриття апеляційного провадження істотне порушення норм процесуального права є самостійною підставою для скасування не лише постанови суду апеляційної інстанції, а й ухвали про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження, з поверненням справи на відповідну процесуальну стадію процесу.
В апеляційній скарзі на додаткову ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2026 року ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Осів П.В. просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 25 000 грн. витрат понесених на отримання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 25 000 грн. до 10 000 грн., за відсутності відповідного клопотання іншого учасника справи.
Звертає увагу на те, що Святошинський ВДВС не заперечував факту надання правничої допомоги, обсягу виконаних адвокатом робіт та не доводив неспівмірності заявлених витрат.
Посилаючись на частини п`яту та шосту статті 137 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 та іншу практику Верховного Суду, зазначає, що суд не мав повноважень зменшувати витрати з власної ініціативи, фактично перебравши на себе процесуальну функцію іншого учасника справи.
Наголошує, що витрати підтверджені договором про надання правничої допомоги від 02 квітня 2026 року та актом приймання-передачі наданих правничих послуг від 30 червня 2026 року.
Звертає увагу на те, що договором погоджено фіксований гонорар у розмірі 25 000 грн. незалежно від обсягу послуг і витраченого адвокатом часу. В акті відображено підготовку адвокатських запитів, скарги, клопотання, додаткових пояснень, опрацювання судової практики та участь у трьох судових засіданнях із загальними витратами часу 21 год 16 хв.
Зазначає, що час на дорогу до суду, підготовку та очікування судового засідання є складовою правничої допомоги.
Вважає, що суд фактично зменшив витрати за критеріями їх співмірності, а не застосував передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для відступу від загального правила розподілу судових витрат.
Вказує на те, що суд першої інстанції не обґрунтував визначення суми 10 000 грн., не навів її розрахунку та не зазначив, які саме послуги не підлягають відшкодуванню.
Звертає увагу, що оскільки ухвалу від 26 червня 2026 року також оскаржено, тому остаточний розподіл витрат залежить від результатів її апеляційного перегляду.
ТОВ «Кредитні ініціативи» через представника адвоката Попова Є.В. подало письмові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу на додаткову ухвалу від 06 липня 2026 року, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Вважає оскаржувану додаткову ухвалу законною, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Зазначає, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено повністю, а надані документи не дають підстав для компенсації всієї заявленої суми витрат.
Посилаючись на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, наголошує, що розмір відшкодування має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності витрат, складності справи й обсягу наданої правничої допомоги.
Заперечує проти зазначених в акті приймання-передачі послуг витрат часу, зокрема на поїздки до суду, оскільки представник скаржниці мав можливість скористатися зареєстрованим електронним кабінетом у системі ЄСІТС.
Також вважає надмірними заявлені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн. та просить врахувати наведені заперечення при їх розподілі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Осів П.В. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явивлись, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника судового процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2012 року у цивільній справі № 1915/4189/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позов задоволено та стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 у розмірі 39 5360,55 грн., а також 3 219 грн судового збору.
З матеріалів цивільної справи № 1915/4189/2012, витребуваної судом для огляду під час розгляду цієї скарги, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 брала участь у розгляді справи, заперечувала проти задоволення позову, а після ухвалення рішення скористалася правом на його апеляційне та касаційне оскарження.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14.03.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, у зв`язку із чим воно набрало законної сили.
Після набрання рішенням законної сили Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 28.05.2014 було видано виконавчий лист.
Як вбачається з копії постанови державного виконавця від 21.04.2015 року, на підставі зазначеного виконавчого документа відкрито виконавче провадження № 47291153.12.05.2015 державним виконавцем у межах цього виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
У подальшому постановою державного виконавця від 26.06.2015 року виконавче провадження №47291153 закінчено шляхом направлення виконавчого документа до іншого органу державної виконавчої служби за територіальністю.
Водночас із наданого суду витягу з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що накладений постановою державного виконавця від 12.05.2015 року арешт станом на день розгляду скарги залишається чинним.
Під час судового розгляду встановлено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 21.04.2015 року, постанові про арешт майна боржника від 12.05.2015 року, а також у відповіді Святошинського ВДВС від 13.04.2026 року як виконавчий документ зазначено виконавчий лист №607/16808/13-ц, виданий 28.05.2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
Разом із тим суд встановив, що цивільна справа № 607/16808/13-ц розглядалася Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за позовом ПАТ «Імексбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Матеріали цивільної справи № 607/16808/13-ц, а також рішення суду від 11.02.2014 року свідчать, що ОСОБА_1 не була учасником зазначеної справи, рішення про стягнення з неї будь-якої заборгованості у цій справі судом не ухвалювалося, а предмет спору, сторони та зміст прийнятого рішення жодним чином не пов`язані із кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року.
Водночас резолютивна частина виконавчого документа, зазначена у постановах державного виконавця, повністю співпадає із резолютивною частиною рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2012 року у справі № 1915/4189/2012.
Так, як у виконавчому документі, зазначеному державним виконавцем, так і у вказаному рішенні суду зазначено одного й того самого боржника - ОСОБА_1 , одного й того самого стягувача - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», той самий кредитний договір - № 03-2/855 від 10.12.2007, однаковий розмір основної заборгованості - 39 5360,55 грн. та однаковий розмір судового збору — 3 219 грн.
Таким чином, досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать про те, що зміст виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 47291153, повністю відповідає судовому рішенню, ухваленому саме у цивільній справі № 1915/4189/2012.
Крім того, суд встановив, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.10.2015 року, яка набрала законної сили, у межах цивільної справи № 1915/4189/2012 було замінено сторону виконавчого провадження № 47291153, а саме стягувача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника ТОВ «Кредитні ініціативи».
Постановляючи зазначену ухвалу, суд встановив факт існування виконавчого провадження №47291153, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого 28.05.2014 року на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2012 року у справі № 1915/4189/2012, а також факт невиконання зазначеного судового рішення станом на момент розгляду заяви.
Матеріали справи не містять доказів скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.12.2012 року, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, його відкликання судом чи визнання недійсним у встановленому законом порядку.
Так само відсутні будь-які належні та допустимі докази виконання боржницею рішення суду або припинення зобов`язання, що виникло на підставі кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що неправильне зазначення номера судової справи у виконавчому листі не перешкоджає однозначній ідентифікації рішення, яке фактично виконувалося, оскільки боржник, стягувач, кредитний договір та присуджені суми відповідають рішенню у справі №1915/4189/2012.
Місцевий суд вважав, що скаржницею не доведено відсутності передбачених законом підстав для відкриття виконавчого провадження саме Святошинським ВДВС.
Також суд першої інстанції вважав, що питання законності видачі виконавчого листа та дотримання строку його пред`явлення до виконання суд, не входять до предмета судового контролю при розгляді цієї скарги.
Місцевий суд також виходив із того, що виконавче провадження закінчено у зв`язку з направленням виконавчого документа до іншого органу державної виконавчої служби, що не передбачало зняття арешту.
Крім того, суд зазначив, що питання судового контролю за виконанням рішення у справі №1915/4189/2012 повинні вирішуватися у межах саме цієї справи, та дійшов висновку про недоведеність незаконності оскаржуваних постанов і незняття арешту з майна скаржниці.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Правовідносини щодо оскарження дій або бездіяльності виконавчої служби регулюються окремим 7 розділом ЦПК України - судовий контроль за виконанням судових рішень.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
За приписами частин першої-четвертої статті 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Скарга повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 4) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються; 5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження; 6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа; 7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця; 8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги.
До скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Згідно з ч.5 ст. 448 ЦПК України суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.
Перевіряючи оскаржувані ухвали в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів виходить із такого.
Так, в апеляційній скарзі на ухвалу від 26 червня 2026 року ОСОБА_1 просить скасувати її та повернути подану нею скаргу на підставі частини п`ятої статті 448 ЦПК України.
При цьому посилається на порушення порядку прийняття скарги до розгляду, витребування судом доказів із власної ініціативи, залучення заінтересованої особи та вихід за межі заявлених вимог.
Колегія суддів вважає, що наведені доводи апеляційної скарги не підтверджують наявності підстав для повернення скарги.
Так, обґрунтовуючи необхідність повернення скарги, скаржник зазначає, що у ній не вказано ПАТ «Імексбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є учасниками цивільної справи №607/16808/13-ц, та не додано доказів направлення їм копій скарги.
Однак колегія суддів звертає увагу на те, що такі доводи ґрунтуються виключно на номері справи, зазначеному у виконавчому документі, без врахування змісту оскаржуваних постанов та заявлених вимог.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на постанови державного виконавця, прийняті у виконавчому провадженні №47291153, у якому вона зазначена боржницею, а стягувачем - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Скаржниця просила скасувати постанови про відкриття цього виконавчого провадження, арешт майна та закінчення виконавчого провадження, а також зобов`язати орган державної виконавчої служби зняти арешт із належного їй майна.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що ПАТ «Імексбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є сторонами зазначеного виконавчого провадження.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувані постанови їхніх прав та обов`язків не стосуються, питання виконання рішення щодо цих осіб у поданій скарзі не порушувалося.
Тому саме лише зазначення номера справи №607/16808/13-ц не зумовлювало обов`язку скаржниці залучати цих осіб до розгляду скарги та направляти їм її копії.
Відповідно, відсутність таких відомостей і доказів надсилання не є підставою для повернення скарги без розгляду, відповідно до частини п`ятої статті 448 ЦПК України.
Посилання апеляційної скарги на ненадання відповіді на адвокатський запит від 22 квітня 2026 року щодо учасників справи №607/16808/13-ц наведеного висновку не спростовує, оскільки не змінює складу сторін виконавчого провадження, постанови у якому оскаржувались.
Також колегія суддів не вбачає підстав для повернення скарги й у зв`язку з дослідженням судом першої інстанції матеріалів цивільної справи №1915/4189/2012.
Апеляційний суд приходить до переконання, що з`ясування того, на виконання якого саме судового рішення видано виконавчий лист, безпосередньо стосувалося перевірки доводів скарги.
Суд першої інстанції встановив, що зазначені у постановах державного виконавця боржник, стягувач, кредитний договір та присуджені суми відповідають рішенню Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 грудня 2012 року у справі №1915/4189/2012.
За результатами дослідження матеріалів цієї справи місцевий суд виснував, що неправильний номер справи зазначено у виконавчому листі, виданому 28 травня 2014 року.
Встановлення цих обставин не означає зміни предмета скарги, оскільки місцевий суд перевіряв саме ті постанови державного виконавця та вирішував саме ті вимоги, які зазначила скаржниця у своїй скарзі.
При цьому, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що рішення у справах №607/16808/13-ц та №1915/4189/2012 ухвалені одним судом - Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
Перевіряючи заперечення щодо ухвали суду від 09 червня 2026 року, колегія суддів враховує, що судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, а тому перевірка таким судом матеріалів розглянутих справ в межах виконавчого провадження, за скаргою сторони такого провадження в порядку судового контролю, не є тотожним витребуванню доказів під час вирішення справи по суті, відповідно до основних положень про докази.
У цій справі необхідність перевірки виконавчого документа була зумовлена конкретною невідповідністю між номером справи та змістом рішення, наведеним у постановах державного виконавця.
Крім того, у додаткових поясненнях від 08 червня 2026 року представник скаржниці сам зазначив, що зміст виконавчого документа відповідає рішенню у справі №1915/4189/2012, та навів доводи щодо неможливості відкриття виконавчого провадження на його підставі через пропуск строку пред`явлення до виконання.
Колегія суддів враховує, що витребування матеріалів цієї справи було спрямоване на перевірку обставин видачі виконавчого листа у справі №1915/4189/2012, а не на вирішення судом іншої, не заявленої скарги.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне залучення ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.10.2015 року, яка набрала законної сили, у межах цивільної справи № 1915/4189/2012 було замінено сторону виконавчого провадження №47291153, а саме стягувача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника ТОВ «Кредитні ініціативи».
Доводи апеляційної скарги про те, що питання місця відкриття виконавчого провадження та строку пред`явлення виконавчого документа суд порушив виключно з власної ініціативи, не відповідають матеріалам справи, оскільки на відсутність зв`язку ОСОБА_1 з вказаною у постановах адресою у місті Києві її представник посилався в самій скарзі, а на пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання - в додаткових поясненнях від 08 червня 2026 року.
Відтак колегія суддів вважає, що надання відповіді на ці доводи не свідчить про вихід судом першої інстанції за межі вимог скарги.
Посилання на постанову Верховного Суду від 03 квітня 2025 року у справі №908/2948/23 є необґрунтованим, оскільки у ній оцінювалося порушення порядку поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження. Натомість у цій справі наведені скаржником підстави, які, на його думку, виключали можливість прийняття скарги до розгляду, не підтвердилися.
Таким чином, заперечення щодо ухвал від 29 квітня та 09 червня 2026 року не дають підстав для їх скасування.
Також колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали від 26 червня 2026 року з поверненням скарги заявниці.
Більше того, апеляційний суд приходить до переконання, що вирішення питання про повернення даної скарги без розгляду на підставі заяви особи, яка її подала, після завершення розгляду цієї скарги по суті та ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду суперечить принципу правової визначеності.
Доводів по суті заявлених у первинній скарзі вимог, апеляційна скарга не містить.
Щодо апеляційної скарги на додаткову ухвалу від 06 липня 2026 року колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Так, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Підстав для скасування цієї ухвали за результатами апеляційного перегляду не встановлено.
Відтак підстави для стягнення зі Святошинського ВДВС на користь скаржниці витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Доводи щодо фіксованого розміру гонорару, підтвердження наданих послуг договором та актом, обсягу виконаних адвокатом робіт і відсутності клопотання про зменшення витрат стосуються визначення їхнього розміру, однак вони не змінюють передбаченого статтею 452 ЦПК України порядку покладення цих витрат в залежності від результату розгляду скарги.
Більше того, під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Визначені судом першої інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., які покладено на саму скаржницю, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності їхнього розміру.
Оскільки результат розгляду скарги залишається незмінним, підстав для покладення на Святошинський ВДВС витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу у суді першої інстанції немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2026 року та додаткову ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2026 року слід залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 — залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2026 року та додаткову ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2026 року — залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рушення.
Повна постанова складена 04 листопада 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Костів О.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua