Суд: Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №348/2193/26
Суддя: Міськевич О. Я.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №348/2193/26
03 листопада 2026 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючої судді: Міськевич О.Я.,
з участю секретаря судового засідання: Скоблей О.В.,
представника позивача: Томина С.В. (за межами суду),
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог:
28.07.2026 адвокат Томин С.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовну заяву мотивує тим, що 17.08.2010 між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований ВРАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції (актовий запис №1145).
Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилося двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Зазначає, що з часом позивачка зрозуміла, що у неї з відповідачем несумісні характери та різні погляди на життя. Протягом останніх кількох років відповідач систематично погрожує позивачці, здійснює психологічний тиск. У сім`ї склалась вкрай несприятлива та напружена атмосфера, повністю відсутня взаємоповага та підтримка. Постійні конфлікти та агресивна поведінка відповідача негативно впливає на психоемоційний стан дітей, які є особами з інвалідністю та потребують спокійного, безпечного та сприятливого середовища.
Вказує, що шлюб існує тільки формально. Подальше спільне проживання сторін та відновлення сімейних відносин є неможливим та суперечить як інтересам дітей, так і позивачки.
За таких обставин перебування у шлюбі з відповідачем є недоцільним.
Просив розірвати шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 17.08.2010 ВРАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції (актовий запис № 1145).
Також просив суд, малолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з позивачкою.
В подальшому від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Томина С.В. поступило письмове клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Стислий виклад позицій сторін:
В судовому засіданні представник позивача вимоги ОСОБА_1 підтримав, з підстав, зазначених у позовній заяві. Просив суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, зареєстрований 17.08.2010 року між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 , у Відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1145.
Відповідач в судове засідання повторно не прибув.
З даного приводу суд зазначає наступне:
Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлявся завчасно належним чином, рекомендованою кореспонденцією, телефонограмою, СМС-повідомоленями, надсиланням відправлень на електронну адресу та у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
09.09.2026 року від відповідача на електронну адресу суду надійшла заява, в якій він просить суд, не розглядати позовну заяву ОСОБА_1 без його особистої присутності. Зазначає, що на даний час він разом з сім`єю проживає за кордоном. Змоги приїхати на слухання у нього не має, тому що він опікується хворими дітьми, які на даний час навчаються в школі, і залишити їх він не може. Також просить взяти до уваги, що стан його здоров`я, після перенесеного нещодавно інфаркту, не дає йому змоги в даний час бути учасником судових засідань (а.с.30).
07.10.2026 на електронну адресу відповідача судом надіслано повідомлення, в якому, з урахуванням викладених ним обставин у своїй заяві від 09.09.2026, зазначено, що відповідно до ст.275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 31.07.2026 по даній справі відкрито спрощене позовне провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вказано, що таким чином, подальші відкладення розгляду справи у зв`язку із відсутністю відповідача, призведуть до безпідставного затягування строків розгляду справи.
Разом з тим, судом роз`яснено відповідачу ОСОБА_2 , що учасник справи має право взяти участь у судовому засіданні онлайн через систему «Електронний суд» та підсистему відеоконференцзв`язку на порталі ЄСІТС та через сервіс ВКЗ.
Звернено увагу, що реєстрація та участь у судових засіданнях через підсистему відеоконференцзв`язку (ВКЗ) регулюється ЦПК України (ст.212) та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС) та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, Затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (а.с.42).
Дане повідомлення у виді електронного документу надіслано одержувачу - відповідачу ОСОБА_2 на його електронну адресу, яке було доставлене до його електронної скриньки 08.10.2026 о 10.39 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.43).
Проте, в наступні судові засідання відповідач повторно не з`явився, клопотання про розгляд справи у його відсутність чи про його участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, на адресу суду не надходило.
Суд констатує, що згідно ч.3 ст.13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд прийняв заходи для повідомлення особи про час та місце розгляду справи, забезпечивши відповідачу можливість з`явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі, тому визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст.7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктами 1 ч.3 ст.223 ЦПК України, визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таке положення пов`язане з дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами та із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою статті 121 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
Цивільний процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку поважних причин неявки до суду, однак зобов`язує суд оцінювати неявку до суду у кожному конкретному випадку залежно від підстав поважності наведених причин з тим, щоб забезпечити учасника процесу конституційною гарантією змагальності у процесі та доведення суду переконливості своїх доводів (п.4 ч.3 ст.129 Конституції України).
Крім цього, у відповідності до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частини 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини, констатує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету розгляду для заявника (рішення у справі «Писатюк проти України»).
Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 , оскільки останній будучи, в розумінні ЦПК України, належним чином повідомленим про судове засідання до суду повторно не прибув.
Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.07.2026 по даній справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Згідно ухвали суду від 21.09.2026, з підстав, викладених у ній, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей - залишено без розгляду в частині позовної вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей.
Фактичні обставини, встановлені судом:
Судом встановлено, що 17.08.2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що цього ж числа зроблено відповідний актовий запис №1145. Після реєстрації шлюбу прізвище позивача залишилось без змін - ОСОБА_5 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.08.2010 (а.с. 5).
В шлюбі у сторін по даній справі народилося двоє дітей, сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с.6, 7).
Спір між сторонами щодо визначення місця проживання малолітніх дітей відсутній.
Мотиви з яких виходить суд та застовані норми права:
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу розірвання шлюбу.
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач посилається на те, що подружнє життя у них з відповідачем не склалося через несумісність характерів та різних поглядів на сімейне життя, шлюбні відносини між ними припинені, шлюб існує формально.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Відповідно до ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст.104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно з ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 с. 110 СК України).
За змістом ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Сторона позивача стверджує, що сім`я припинила своє існування, примирення між сторонами вже неможливе, тобто шлюб розпався і носить лише формальний характер, що відповідачем не спростовано.
Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд приходить до висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Разом із тим незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу сама по собі не є правовою підставою для відмови іншому з подружжя у реалізації права на припинення шлюбних відносин.
Суд констатує, що невизнання даного позову відповідачем, не може саме по собі бути достатньою підставою для відмови в позові, якщо інший із подружжя (позивач) наполягає на припиненні шлюбних відносин.
Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.
Висновки суду:
Вирішуючи спір судом встановлено, що сторони сімейні стосунки не підтримують протягом часу, який оцінюється тривалим, їх шлюб існує формально та втратив своє значення і не може бути поновлений в зв`язку із категоричним запереченням позивача, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить її інтересам.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Спір між сторонами щодо визначення місця проживання малолітніх дітей відсутній.
Позивачем не заявлялась вимога про відшкодування їй судових витрат, тому судом не вирішувалось питання про розподіл судових витрат.
На підставі наведеного, ст.ст.24, 56, 104, 105, 110, 112 СК України, керуючись ст.ст.4, 19, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задовільнити.
Шлюб, зареєстрований 17 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у Відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1145 – розірвати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Міськевич О.Я.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua