Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №335/9604/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/9604/26 2-а/335/206/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Алєксєєнка А.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з вищевказаним позовом у якому просить скасувати постанову №2795 від 22.12.2025 року, складену тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а також скасувати примусове стягнення штрафу в розмірі 34 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 19.08.2026 після заблокування банківської картки та звернення до державного виконавця з цього приводу позивач дізнався про існування оскаржуваної постанови. При цьому, про розгляд справи про адміністративне правопорушення позивач належним чином не повідомлявся у зв`язку із чим був позбавлений можливості надати пояснення та докази.

Вважає зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступні обставини.

Так, 27.11.2008 року позивач був прийнятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , пройшов військово-лікарську комісію та за станом здоров`я був визнаний непридатним; обмежено здатним у військовий час.

У лютому 2018 року у зв`язку із загостренням безпекової ситуації у м. Донецьку разом із родиною переїхав до м. Запоріжжя та офіційно зареєструвався, як внутрішньо переміщена особа, за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає по теперішній час. Вказує, що від контакту із відповідачем не ухилявся, місце проживання не змінював, офіційно працював.

Крім того, зазначив, що після запровадження воєнного стану на початку березня 2022 року самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою з`ясування свого військово-облікового статусу та постановки на військовий облік, проте до приміщення ТЦК та СП його не допустили через відсутність військового квитка. Після цього він ще декілька разів приходив до ТЦК та СП проте на прийом так і не потрапив.

В подальшому в 2025 році за місцем роботи йому запропонували бронювання та його роботодавець здійснив дії щодо уточнення необхідних відомостей та оформив бронювання.

Разом з цим, згідно спірної постанови відповідачем притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що він не перебував на військовому обліку з 06.02.2018 по 15.12.2025.

Водночас, частини 1-3 ст. 210 КУпАП у нинішній редакції були викладені на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09.05.2024 №3696-ІХ, який набрав чинності 19.05.2024. Відтак вказана норма законодавства не підлягає застосуванню до діянь, що мали місце до її введення. В свою чергу у спірній постанові відповідачем чітко не визначено коли саме позивач вчинив дію чи бездіяльність, яка утворює склад адміністративного правопорушення та визначив період з 06.02.2018 по 15.12.2025 та фактично застосував чинну у 2025 році редакцію ст.210 КУпАП до поведінки, яку пов`язує із виникненням обов`язку ще у 2018 році.

В свою чергу, вважає, що невизначення відповідачем конкретного моменту вчинення правопорушення впливає також на визначення строків притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Адже, якщо відповідач вважає, що адміністративне правопорушення було вчинено саме 06.02.2018 то накладення адміністративного стягнення 22.12.2025 року відбулося після спливу встановленого законом граничного строку.

З урахуванням наведених обставин, вважає, що оскаржувану постанову прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку із чим, остання підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року поновлено позивачу строк на звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження із особливостями, встановленими ст.ст. 268–272, 286 КАС України, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання без повідомлення (виклику) сторін, надано учасникам справи строк для надання заяв по суті справи та роз`яснено наслідки їх неподання.

07.09.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі з огляду на наступні доводи.

Так, позивач був особисто присутній при складанні протоколу про адміністративне правопорушення №2795 від 15.12.2025 та його було ознайомлено під підпис з правами та обов`язками особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та повідомлено про день, час та місце розгляду адміністративної справи. Будь-яких заяв та клопотань від ОСОБА_1 не надходило.

За результатами розгляду матеріалів справи №2795 від 15.12.2025 року винесена постанова №2795 від 22.12.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Так, відповідно до відомостей ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач своєчасно не став на військовий облік військовозобов`язаних за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи, без поважних причин не перебував на військовому обліку з 06.02.2018 року, чим порушив вимоги абз. 5 ч. 8 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На момент вчинення позивачем адміністративного правопорушення в Україні діяв особливий період відповідно відповідальність за вчинене позивачем адміністративне правопорушення передбачена ч.3 ст.210 КУпАП.

Також представник відповідача посилаючись на правові позиції Верховного Суду (постанови від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, від 11.05.2022 у справі № 400/1510/19, від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20, від 16.03.2023 у справі № 400/4409/21), зауважив, що формальні порушення процедури не повинні призводити до скасування правильного по суті рішення суб`єкта владних повноважень, а надмірний формалізм шкодить суспільним інтересам.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази, які в ній містяться, у сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходяи із наступного.

Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 22.12.2025 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення винесено постанову №2795 якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 своєчасно не став на військовий облік військовозобов`язаних за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи, без поважних причин не перебував на обліку з 06 лютого 2018 року по 15 грудня 2025 року, чим порушив вимоги статті 1, пункту другого частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові на відповідність критеріям правомірності, передбаченич ч. 2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченим Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

В силу приписів ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Стаття 280 КУпАП вимагає від органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Відповідно до ч.3 ст.210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

При цьому диспозиція адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, є бланкетною, тобто такою, яка відсилає до інших нормативно-правових актів, які визначають правила військового обліку.

Так, правовідносини у цій справі регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України», а також Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Загальні засади військового обліку визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України зобов`язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Так, зокрема, ст. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону встановлено обов`язок військовозобов`язаних перебувати на військовому обліку за місцем проживання та своєчасно ставати на такий облік при зміні місця проживання чи отриманні статусу внутрішньо переміщеної особи.

Судом встановлено, що 27.11.2008 ОСОБА_1 був прийнятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 . Рішення ВЛК визнан придатним до нестройової служби по ст. 39 «В» відповідно до Наказу МО СРСР №207 від 1999 року.

Згідно з долученою до матеріалів справи Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 лютого 2018 року №0000470544 убачається, що місце проживання позивача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , та з 06.02.2018 року останнього взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Частиною 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній станом на 06.02.2018 року) встановлювався обов`язок військовозобов`язаного після прибуття до нового місця проживання в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

Таким чином, після прибуття до нового місця проживання у позивача виник обов`язок у семиденний строк стати на військовий облік у ТЦК та СП за новим місцем проживання.

При цьому, доводи позивача, що він на початку березня 2022 року прибував до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не зміг потрапити через неналежну організацію з боку відповідача процедури прийому громадян не спростовує того факту, що останній своєчасно не став на військовий облік за новим місцем проживання.

Разом з цим, як убачається зі змісту спірної постанови відповідач інкримінує позивачу бездіяльність, яка полягає у непостановці на військовий облік за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи, визначивши період правопорушення з 06.02.2018 року по 15.12.2025 року, та кваліфікувавши це діяння за ч. 3 ст. 210 КУпАП із застосуванням штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

В свою чергу, нова редакція частин 1–3 статті 210 КУпАП, яка передбачає підвищені розміри штрафів була запроваджена Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3696-ІХ від 09.05.2024 року та набрала чинності лише 19 травня 2024 року. До цієї дати санкція статті 210 КУпАП передбачала значно менший розмір стягнення (від 510 до 850 грн, а в умовах особливого періоду — від 850 до 1 700 грн).

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися правопорушенням.

Цей принцип також закріплений у статті 8 КУпАП, згідно з якою особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративне правопорушення, зворотної дії не мають.

Таким чином, кваліфікуючи бездіяльність Позивача, виникнення якої пов`язане з отриманням статусу внутрішньо переміщеної особи від 06.02.2018 року, за нормою ч. 3 ст. 210 КУпАП у редакції Закону № 3696-ІХ від 09.05.2024, відповідач фактично застосував новий Закон, який погіршує становище особи та посилює відповідальність, до юридичних фактів та обов`язків, що виникли до набрання ним чинності.

Крім цього, аналізуючи дотримання відповідачем строків накладення на позивача адміністративного стягнення суд виходить з наступного.

Так, частиною 1 статті 38 КУпАП (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) було встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3696-ІХ від 09.05.2024 року статтю 38 КУпАП доповнено частиною 7 згідно якої адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Виходячи з обставин справи позивач був зобов`язаний у семиденний строк після реєстрації місця проживання внутрішньо переміщеної особи стати на облік у ТЦК та СП тобто до 14.02.2018 року, отже за положеннями ст.38 КУпАП в чинній на той час редакції, адміністративне стягнення підлягало застосуванню не пізніше як через два місяці з дня його вчинення, тобто до 14 квітня 2018 року.

При цьому, навіть виходячи із положень ст.38 КУпАП з урахуванням змін внесених Законом України № 3696-ІХ від 09.05.2024 року, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 може бути накладено не пізніше одного року з дня його вчинення.

Таким чином, враховуючи те, що інкриміноване позивачу адміністративне правопорушення було вчинено у лютому 2018 року, а тому строк для накладення адміністративного стягнення сплив у лютому 2019 року.

У даному випадку на позивача накладено адміністративне стягнення 22.12.2025, тобто поза межами строків, передбачених ст.38 КУпАП.

Відповідно до ст.247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у разі закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, пропуск строків, передбачених ст.38 КУпАП, є безумовною підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити про встановлені порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення №2795 від 15 грудня 2025 року вбачається, що громадянинові ОСОБА_1 під час складання протоколу під його особистий підпис роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 годині 00 хвилин 29 грудня 2025 року за адресою: м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 9.

Разом з цим, спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення №2795 постановлено 22 грудня 2025 року.

Отже, винесення постанови раніше ніж було призначено справу до розгляду позбавило позивача процесуального права, передбаченого статтею 268 КУпАП, а саме: дати особисті пояснення, надати докази, заявити клопотання та скористатися правовою допомогою.

За вказаних обставин, суд вважає посилання представника відповідача на правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №640/11468/20 не релевантними до обставин справи, враховуючи те, що принцип «неістотне процедурне порушення не скасовує правильне по суті рішення» застосовується лише за умови доведення факту правопорушення та дотримання матеріального закону.

Водночас, винесення постанови за 7 днів до визначеної дати розгляду із позбавленням права на захист та порушення ст. 58 Конституції України є істотними (фундаментальними) порушеннями, за яких рішення не може вважатися правильним по суті.

Встановлені обставини є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, суд доходить висновку, що спірна постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, а позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про скасування примусового стягнення у вигляді штрафу суд роз`яснює, що скасування судом постанови № 2795 від 22.12.2025 року та закриття справи про адміністративне правопорушення означає втрату цією постановою статусу виконавчого документа. В силу приписів Закону України «Про виконавче провадження» скасування акта, на підставі якого видано виконавчий документ, є безумовною підставою для закриття виконавчого провадження та припинення будь-яких примусових стягнень.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 286 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності-задовольнити.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_7 по справі про адміністративне правопорушення №2795 від 22 грудня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 17 000,00 гривень - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Третього адміністративного апеляційного суду (49005, м. Дніпро, вул. Василя Жуковського, 23).

Повний текст рішення складено 03 листопада 2026 року.

Інформація відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 );

Третя особа: Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 44993352, адреса: м. Запоріжжя, майдан Профспілок, буд. 5, каб. 108)

Суддя: А.Б.Алєксєєнко