Суд: Солом'янський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №760/17514/26
Суддя: Сердюк Н. В.
Справа №760/17514/26
2/760/17222/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:
головуючої судді Сердюк Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гержової С.О.,
позивача - ОСОБА_1 який також діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
третьої особи - представника Міністерства юстиції України - Мороз С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 , до Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної та тілесної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України,
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позицій сторін.
До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 , до Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної та тілесної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок збройної агресії РФ проти України, окупації частини території та початку повномасштабного вторгнення позивач та його малолітня донька були вимушені покинути постійне місце проживання та переселитися до іншого населеного пункту України, отримавши довідки внутрішньо переміщених осіб. З початком збройної агресії позивач був позбавлений можливості вести повноцінне життя, втратив належний доступ до житла, підтримки та надії на повернення додому, зіткнувся з безвладдям, ідеологічною пропагандою, погіршенням гуманітарної ситуації, що призвело до дестабілізації всіх сфер життя, відчуття розчарування, безсилля, безпорадності та заподіяння моральних страждань. Окрім того, позивач є громадянином України та військовослужбовцем Збройних Сил України, який з 2023 року безпосередньо брав участь у заходах із захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, де під час виконання обов`язків військової служби у зоні бойових дій отримав тяжкі тілесні ушкодження внаслідок збройних дій з боку Російської Федерації, зокрема мінно-вибухову травму, акубаротравму, черепно-мозкову травму, ураження центральної та периферичної нервової системи, стійкі порушення функцій зору, слуху та опорно-рухового апарату, а також психічні розлади, включаючи посттравматичний стресовий розлад. Факт отримання поранення, його тяжкість та причинно-наслідковий зв`язок із захистом Батьківщини підтверджуються медичними документами, довідками військово-лікарської комісії та судово-медичною експертизою, якою встановлено наявність у позивача стійких, тяжких та незворотних порушень функцій організму, що відповідають критеріям встановлення ІІ групи інвалідності безстроково. Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни та учасника бойових дій. Посилаючись на положення Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, позивач зазначає, що держава-агресор Російська Федерація не користується судовим імунітетом у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі у результаті збройної агресії. З огляду на множинний та триваючий характер порушень прав, глибину і тривалість фізичних і моральних страждань, тяжкість та незворотність наслідків для здоров`я, позивач просить визнати факт завданої фізичної, психічної і моральної шкоди та незворотності наслідків здоров`я позивача, визнати факт завданої психічної і моральної шкоди його дитині, а також стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 000,00 гривень, що еквівалентно 388 551,40 євро.
Позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій останній зазначив, що після подання позовної заяви він дійшов висновку про необхідність уточнення вимог з метою їх конкретизації, приведення у відповідність до фактичних обставин справи та забезпечення найбільш ефективного способу судового захисту порушених прав. Посилаючись на положення статті 49 Цивільного процесуального кодексу України щодо права позивача до закінчення підготовчого провадження змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, позивач просить викласти прохальну частину позовної заяви в новій редакції. Згідно з уточненими вимогами позивачі просять визнати факт того, що тяжкі та незворотні порушення здоров`я ОСОБА_6 , які виникли внаслідок отриманої 05 квітня 2024 року бойової травми під час проходження військової служби із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також психологічна та моральна шкода, завдана малолітній ОСОБА_2 , перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, пораненням її батька під час захисту Батьківщини та наслідками такої бойової травми. Крім того, позивачі просять стягнути солідарно з Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 20 000 000 гривень, що еквівалентно 388 551,40 євро, а на користь малолітньої ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 000 гривень, що еквівалентно 96 492,95 євро.
Позивач також надав додаткові пояснення, у яких деталізував підстави та обґрунтування розміру завданої моральної та тілесної шкоди. Зокрема, позивач зазначив, що внаслідок отриманої 05 квітня 2024 року мінно-вибухової травми під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України він фактично втратив здоров`я, що призвело до встановлення безстрокової інвалідності внаслідок війни та істотного обмеження життєдіяльності. Позивач повністю втратив зір на ліве око, страждає на атрофію зорових нервів обох очей, має прогресуюче погіршення функції зору та критичне звуження поля зору правого ока до 10 градусів, що створює постійну загрозу подальшої втрати залишків зорових функцій. Крім того, бойова травма зумовила значне погіршення слуху, стійкі неврологічні порушення, посттравматичну енцефалопатію, ураження центральної та периферичної нервової системи, а також посттравматичний стресовий розлад, що вимагало проведення декількох складних оперативних втручань, при цьому стан здоров`я продовжує прогресуюче погіршуватися. Позивач наголошує на довічному та безперервному характері фізичних і моральних страждань через неможливість відновлення здоров`я, постійні обмеження та необхідність постійного медичного контролю. Окрім цього, додатковим джерелом моральних страждань стало вимушене переселення з тимчасово окупованої території Запорізької області, факт якого та причинно-наслідковий зв`язок з діями РФ встановлені рішенням Сихівського районного суду міста Львова у справі № 464/5539/23, у результаті чого позивач втратив житло, соціальні зв`язки, звичні побутові умови та можливість реалізовувати житлові права. Позивач також зазнає постійних душевних страждань через те, що внаслідок інвалідності позбавлений можливості повноцінно реалізовувати себе як батько малолітньої доньки ОСОБА_2 , яка зі свого боку також зазнає моральної шкоди через зростання в умовах тяжких наслідків поранення батька, його інвалідності та численних госпіталізацій. З огляду на сукупність викладених обставин, довічний характер страждань, тяжкість порушених прав і наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, заявлені розміри компенсації у сумі 20 000 000 гривень на користь позивача та 5 000 000 гривень на користь малолітньої дитини позивачі вважають справедливими, співмірними та такими, що відповідають тяжкості заподіяної шкоди.
Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої обсяг заявлених вимог було змінено у зв`язку з істотним розширенням доказової бази, отриманням нових судових рішень, медичних документів та висновків спеціаліста, а також урахуванням сучасної судової практики. Зокрема, позивач зазначив, що до матеріалів справи долучено рішення Сихівського районного суду міста Львова від 07 травня 2026 року, яким встановлено юридичний факт вимушеного переселення позивача із зареєстрованого місця проживання у місті Молочанськ Запорізької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації та тимчасової окупації частини території України, що підтверджує додаткову форму шкоди та причинно-наслідковий зв`язок. Крім того, отримано новий висновок спеціаліста щодо психологічного стану малолітньої позивачки, який підтверджує глибокі зміни психоемоційного стану та високий рівень травматизації через наслідки збройної агресії. Позивач наголошує, що моральна та тілесна шкода має безперервний і довічний характер, оскільки наслідки важкого бойового поранення, отриманого 05 квітня 2024 року під час захисту України, не припинилися: встановлено безстрокову інвалідність внаслідок війни II групи, підтверджено повну втрату зору лівого ока, часткову втрату зору правого ока, прогресуючу атрофію зорових нервів, критичне звуження поля зору, тяжке ушкодження плечового сплетення з майже повною втратою функції лівої верхньої кінцівки, стійкі неврологічні наслідки та посттравматичний стресовий розлад. Позивач продовжує проходити лікування, реабілітацію і військову службу, зазнаючи щоденних фізичних і душевних страждань, втративши можливість повноцінного життя, професійної реалізації та догляду за дитиною. З огляду на зазначене, а також враховуючи практику українських судів у подібних справах, позивачі остаточно просять стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, яка діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, на користь ОСОБА_3 моральну та тілесну шкоду у розмірі 40 000 000 гривень, а на користь малолітньої ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000 000 гривень.
Позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про зазначення валютного еквівалента заявлених до стягнення сум, у якому останній зазначив, що справа має специфічний характер через те, що відповідачем є іноземна держава - Російська Федерація, а рішення може потребувати визнання та виконання за межами України, зокрема в державах-членах Європейського Союзу чи Сполучених Штатах Америки. Позивачі не змінюють валюту позовних вимог і не просять стягнути кошти в іноземній валюті, а залишають їх визначеними виключно в національній валюті України - гривні, загалом у розмірі 50 000 000 грн (40 000 000 грн на користь ОСОБА_3 та 10 000 000 грн на користь малолітньої ОСОБА_2 ). Зазначення еквіваленту в євро та доларах США має виключно довідковий і допоміжний характер для фіксації економічного еквіваленту станом на дату остаточного формування збільшених позовних вимог - 07 липня 2026 року, коли офіційний курс НБУ становив: 1 євро - 50,8696 грн, 1 долар США - 44,5638 грн. Відповідно до розрахунків, сума 40 000 000 грн довідково відповідає 786 324,25 євро або 897 589,52 доларів США, сума 10 000 000 грн - 196 581,06 євро або 224 397,38 доларів США, а загальна сума 50 000 000 грн - 982 905,31 євро або 1 121 986,90 доларів США. У зв`язку з цим позивач просить у разі задоволення позову зазначити за можливості в мотивувальній та/або резолютивній частині рішення довідковий еквівалент цих сум у євро та доларах США станом на 07.07.2026 з інформаційним характером без подвійного стягнення, вважаючи гривню основною валютою зобов`язання.
Третьою особою - представником Міністерства юстиції України Мороз С.В. надано письмові пояснення у справі, в яких представник зазначив, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а згідно зі статтею 27 Конституції України ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Положення статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають право кожної особи на ефективний засіб правового захисту, що відповідає змісту порушеного права та спричиненим наслідкам. Враховуючи Статут ООН, Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» та акти Верховної Ради України, російська федерація визнана державою-агресором. Згідно з Гаазькою Конвенцією про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року воююча сторона, яка порушує норми Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків і є відповідальною за всі дії осіб, що входять до складу її збройних сил. Частиною 5 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що російська федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення відповідно до IV Гаазької конвенції, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та Додаткового протоколу I. З огляду на судову практику Верховного Суду, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, не вправі посилатися на свій судовий імунітет, оскільки діяла поза межами суверенного права на самооборону та порушила суверенні права України. Підтримання імунітету російської федерації позбавило б позивача ефективного доступу до суду, є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України та не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав. Національне законодавство виходить із принципу «генерального делікту», а постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. З огляду на це, Міністерство юстиції України вважає, що російська федерація та її уряд зобов`язані нести цивільно-правову відповідальність за злочинні дії, вчинені відносно України та її громадян. Представник Міністерства юстиції України просить при винесенні рішення врахувати надані пояснення і прийняти законне та обґрунтоване рішення згідно з нормами матеріального права.
Третьою особою - представником Міністерства закордонних справ України Керімовим К.Е. огли надало письмові пояснення у справі, в яких зазначено, що Міністерство закордонних справ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин, а також здійснює захист прав та інтересів України під час вирішення міжнародних спорів. У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин застосовується судовий імунітет відповідно до статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право». Судовий імунітет також поширюється на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб і регулюється національним законодавством та міжнародними конвенціями, зокрема Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року і Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 року. При цьому рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує. Відповідно до розробленого раніше МЗС алгоритму з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету, МЗС доручало Посольству України в російській федерації передавати відповідну ноту. Проте у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації та розривом дипломатичних відносин з росією 24 лютого 2022 року, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено. Отже, подальше застосування алгоритму з отримання згоди рф на відмову від судового імунітету та подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється. Представник Міністерства закордонних справи України просить врахувати викладені доводи під час розгляду справи.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із заявою про подання доказів на підтвердження розміру судових витрат після ухвалення рішення суду у цивільній справі № 760/17514/26. У заяві зазначено, що під час підготовки та розгляду справи позивачем були понесені судові витрати, пов`язані з отриманням спеціальних консультацій та підготовкою Висновку спеціаліста № 123-09-2026 щодо стану здоров`я позивача, характеру і тяжкості його ушкоджень та наслідків бойової травми. Ці витрати підтверджуються відповідними договорами, платіжними документами й актами виконаних робіт. Посилаючись на положення статей 133, 141 та 246 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зазначає про своє право подати докази на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередньої заяви про це до закінчення судових дебатів. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду із заявою до закінчення судових дебатів та просить приєднати її до матеріалів справи, врахувати намір подати відповідні докази та детальний розрахунок протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а також вирішити питання про розподіл судових витрат після їх подання.
ІІ. Процесуальні дії по справі, заяви сторін
Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 19 червня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
29 червня 2026 року позивачем ОСОБА_1 до суду подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
13 червня 2026 року ОСОБА_1 подано письмову заяву про уточнення позовних вимог, якою уточнено зміст заявлених вимог, зокрема щодо причинно-наслідкового зв`язку між наслідками отриманої ним бойової травми та збройною агресією Російської Федерації, а також щодо моральної шкоди, заявленої в інтересах малолітньої ОСОБА_2 .
13 червня 2026 року позивачем подано клопотання про поновлення процесуального строку та долучення копії рішення Сихівського районного суду міста Львова від 07 травня 2026 року у справі № 464/5539/23 і довідки № 1319/32144860 від 09 червня 2026 року про набрання цим рішенням законної сили.
14 червня 2026 року позивачем також подано клопотання про долучення копії рішення Березанського міського суду Київської області від 12 червня 2023 року у справі № 355/274/23, яке позивач наводить як судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації.
14 липня 2026 року позивачем подано клопотання про поновлення строку та долучення Висновку оцінки потреб сім`ї, затвердженого 06 липня 2026 року.
13 серпня 2026 року позивачем подано клопотання про поновлення процесуального строку та долучення витягу з розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 серпня 2026 року № 440.
07 липня 2026 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.
15 серпня 2026 року позивачем подано клопотання про зазначення валютного еквівалента заявлених до стягнення сум.
15 серпня 2026 року позивачем подано клопотання, в якому останній просив допитати його як свідка у цивільній справі №760/17514/26 щодо відомих йому особисто обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 серпня 2026 року задоволено клопотання позивача - ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Постановлено підготовче засідання у справі № 760/17514/26 за позовом ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 , до Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної та тілесної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, призначене на 12 годину 00 хвилин 19 серпня 2026 року, та подальші судові засідання у справі проводити у режимі відеоконференції за участю позивача ОСОБА_3 , який є законним представником малолітньої ОСОБА_2 , поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 серпня 2026 року прийнято заяви ОСОБА_3 про уточнення позовних вимог та про збільшення розміру позовних вимог. Вирішено подальший розгляд цивільної справи № 760/17514/26 здійснювати з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог, відповідно до яких позивачі просять, зокрема, стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, на користь ОСОБА_3 40 000 000 грн моральної та тілесної шкоди та на користь малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її батько ОСОБА_1 , 10 000 000 грн моральної шкоди. Крім того, задоволено клопотання ОСОБА_3 про поновлення процесуального строку та долучення додаткових письмових доказів задовольнити, визнано поважними причини неподання у встановлений строк та поновлено строк на подання копії рішення Сихівського районного суду міста Львова від 07 травня 2026 року у справі № 464/5539/23 і довідки № 1319/32144860 від 09 червня 2026 року про набрання цим рішенням законної сили. Долучено зазначені документи до матеріалів справи. Визнано поважними причини неподання у встановлений строк та поновлено позивачам строк на подання Висновку оцінки потреб сім`ї, затвердженого 06 липня 2026 року. Вказаний Висновок долучено до матеріалів справи. Визнано поважними причини неподання у встановлений строк та поновлено позивачам строк на подання витягу з розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 серпня 2026 року № 440. Вказаний Витяг долучено до матеріалів справи. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про залучення ОСОБА_8 як спеціаліста для надання пояснень щодо висновку спеціаліста № 123-09-2026. Клопотання ОСОБА_3 від 15 серпня 2026 року про зазначення валютного еквівалента заявлених до стягнення сум та додані до нього документи долучено до матеріалів справи. Роз`яснено, що питання щодо розміру відшкодування, який може бути присуджений судом, та зазначення його еквівалента в іноземній валюті підлягає вирішенню судом за результатами розгляду справи по суті. Прийнято та долучено до матеріалів справи письмові пояснення Міністерства юстиції України та письмові та додаткові письмові пояснення Міністерства закордонних справ України.
23 серпня 2026 року позивачем подана заява, в якій останній просив під час розгляду справи по суті безпосередньо дослідити висновок спеціаліста № 123-09-2026, підготовлений ОСОБА_8 , надати йому повну правову оцінку у сукупності з іншими медичними та письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, під час визначення розміру відшкодування моральної та тілесної шкоди врахувати встановлені зазначеним висновком та іншими доказами обставини щодо характеру, тяжкості, тривалості та незворотності наслідків отриманої ОСОБА_1 бойової травми, а також їх впливу на його повсякденне та сімейне життя. У разі неврахування висновку спеціаліста № 123-09-2026 або окремих викладених у ньому висновків - навести у судовому рішенні мотиви їх відхилення або неврахування відповідно до вимог статей 89 та 263 ЦПК України.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 вересня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 760/17514/26 за позовом ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 , до Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної та тілесної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України. Справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 який також діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , в судовому засіданні підтвердив викладені в позовній заяві обставини, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Суду пояснив, що він разом із донькою є внутрішньо переміщеними особами, проживав у місті Молочанськ Запорізької області, окупаційну територію покинув, має статус внутрішньо переміщеної особи. Травми були виявлені безпосередньо під час проходження військової служби, а згодом ВЛК встановила їхній зв`язок із захистом Батьківщини. Зазначив, що вимушений постійно лікуватися, має встановлену 2 групу інвалідності довічно. Малолітня дитина через психологічні травми та перебування в медичних закладах стала нервовою, не спить, постійно жахається, їй надано статус дитини, що постраждала від військової агресії. Сім`я виїхала спочатку з окупованих територій, зараз через постійні обстріли Києва проживає в Київській області, а частина родини виїхала в іншу країну, що створює додаткові труднощі. Позивач наголосив на витратах на медичну допомогу та проведення судово-медичної експертизи для обстеження стану здоров`я та визначення групи інвалідності й характеру ушкоджень, а також зазначив, що надав витяг із розкладу хвороб.
Представником Міністерства юстиції України - Мороз С.В. надано суду письмові пояснення у справі. В судовому засіданні представник зазначила, що позиція Міністерства юстиції України викладена в наданих суду письмових поясненнях, проти задоволення позову не заперечує.
Представник Міністерства закордонних справ України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Представником суду надано письмові пояснення у справі, в яких останній, серед іншого, просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Представники відповідачів - Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи відповідачі повідомлялися шляхом опублікування оголошення про виклик до суду в газеті «Голос України». Заяв про відкладення розгляду справи, повідомлень про причини неявки або доказів поважності таких причин від відповідачів до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачі не подали.
З огляду на належне повідомлення відповідачів, їх неявку в судове засідання, неподання відзиву та згоду позивача на заочний розгляд справи, суд відповідно до статей 280-281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 16 жовтня 2020 року Оболонським РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
Позивач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , про що свідчить Довідка (форма 5) від 24 березня 2026 року № 2496/1/16/510, видана військовою частиною НОМЕР_2 .
Згідно з Довідкою (форма 9), виданою начальником штабу заступником командира військової частини НОМЕР_2 , на утриманні ОСОБА_3 дійсно перебуває сім`я: дружина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_1 у період з 25.08.2025 року по 06.10.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Сумській області, Сумському районі, Сумській міській територіальній громаді, що підтверджується Довідкою від 10 листопада 2025 року № 2496/1/16/2024, виданою командиром військової частини НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 07 листопада 2025 року, та Витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни № 20260112-00135104 від 12.01.2026 року.
Відповідно до довідки Військово-лікарської комісії Державної установи Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України №7466 від 25.02.2025 позивач при захисті Батьківщини 05.04.2024 в результаті мінно-вибухової травми отримав відповідно до наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007 тяжку травму.
04 березня 2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП "Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва" ухвалено рішення №120/25/509/Р на підставі наданої медичної документації і постанови КМУ №1338 від 15.11.2024 про встановлення військовому ОСОБА_1 2 групи інвалідності безстроково.
За результатами скарги позивача Центром оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» прийнято рішення № ОР-265 від 24.07.2024 про підтвердження рішення №120/25/509/Р від 04.03.2025 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 160/14859/25, яка набрала законної сили 25 листопада 2025 року визнано протиправними і скасовано рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» № 120/25/509/Р від 04.03.2025 та рішення Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» № ОР-265 від 24.07.2024. Зобов`язано Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторно розглянути скаргу ОСОБА_3 на рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» від 04.03.2025 № 120/25/509/Р щодо встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності без урахування ч. 17 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» № 2961-IV від 06.10.2005, із обов`язковим врахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, перебуває на обліку у Пенсійному фонді України та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 07.05.2025 року Пенсійним фондом України, та посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 26.02.2026 року Управлінням соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації.
Згідно з Висновком спеціаліста (з судової медичної експертизи) № 123-09-2026 від 05 березня 2026 року, складеного ФОП ОСОБА_8 «НСМЕ «МЄДІМЕД» на підставі заяви позивача ОСОБА_1, на момент мобілізації у ОСОБА_1 військово-лікарською комісією не було виявлено захворювань, які б обумовили необхідність надання йому медичної допомоги та неможливість приймати участь у захисті України, безпосередню його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. На теперішній час у громадянина ОСОБА_1 мають місце наслідки мінно-вибухової травми/акубаротравми, а саме: «Т94.0 Стан після МВТ (05.04.24) струс головного мозку, закрита травма лівого плечового сплетення. Стан після забою лівого плеча та плечового поясу з тендинопатією надостьового м`язу. Посттравматичний лівобічний брахіоплексит, нейросудинний компресійний синдром грудного виходу ліворуч. Акубаротравма, перфорація барабанної перетинки ліворуч. М42.10 M51.8 R26.8 ДДУХ, цервікобрахіалгія, остеохондроз, спондильоз, спондилоартроз, протрузії на рівні С3-С4, С4-С5. ПФХ 1 ст., порушення функції ходи. Н54.1 Сліпота лівого ока. Гіперметропія середнього ступеня правого ока, високого ступеня лівого ока. Складний гіперметропічний астигматизм лівого ока. Амбліопія високого ступеня лівого ока. Атрофія зорового нерва обох очей, ураження інших відділів зорових шляхів та звуження поля зору до 10 градусів від крапки фіксації правого ока. I68.7 Посттравматична енцефалопатія, двобічна пірамідна недостатність, церебрастенічний, тривожно-інсомнічний, епілептиформний, лікворно-гіпертензивний синдроми, вестибулопатія 3 ст. з порушенням периферичного та центрального відділів. Стійкий різко виражений ПТСР, тривожно-депресивний варіант розвитку, прогредієнтний тип перебігу з проявами емоційно-вольової нестійкості та стійкою інсомнією. Стан після оперативного втручання: 10.07.24 декомпресія ліктьового нерва на рівні кубітального каналу, 13.11.24 невроліз плечового сплетення ліворуч, міотомія MSA в надключичній ділянці ліворуч, 18.11.2025 - розсічення правого кубітального каналу, транспозиція ліктьового нерву. Демієлінізуюча хвороба центральної нервової системи. Двобічний синдром грудного виходу. Двобічна брахіоплексопатія. Виражений периферичний парез лівої в/кінцівки, сенсорно-рефлекторні та трофічні розлади. Помірний парез правої в/кінцівки. Порушення функції правої в/кінцівки.» Оскільки вищевказані захворювання громадянина ОСОБА_1 є саме наслідком перенесеної ним 05.04.2024 мінно-вибухової травми/акубаротравми, яка згідно наказу МОЗ України № 370 від 04.07.2007 року відноситься до тяжких травм, то ці наслідки є «Захворюваннями, ТАК, пов`язаними із захистом Батьківщини» (Довідки ВЛК від 25.02.2025, 21.11.2025 та 05.01.2026). Характер, тяжкість та виражене прогресування післятравматичних змін з боку центральної нервової системи та органів зору громадянина ОСОБА_1 зокрема, отримані ним ушкодження призвели до необоротної втрати зору на ліве око, дозволяють стверджувати, що у даному випадку застосування положень ч. 17 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» №2961-IV від 06.10.2005 є цілком обгрунтованим та правомірним. Тобто, на даний час стан здоров`я громадянина ОСОБА_1 є таким, що відповідає критеріям визначення його особою з інвалідністю ІБ групи. Виходячи зі ступеня важкості післятравматичних змін з боку центральної нервової системи та органів зору, громадянин ОСОБА_1 підпадає під дію пунктів 17-а, 30-а та 31-а Розкладу хвороб ВЛК, затвердженого Наказом МОУ 14.08.2008 № 402 (зі змінами).
У зв`язку з отриманням мінно-вибухової травми, що призвело до стійкої втрати здоров`я, позивач проходив численні курси лікування та зазнав декілька оперативних втручань, що підтверджується наступним: випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 747 від 16.02.2026 року; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.07.2025 року; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 6964/1084 від 21.11.2025 року; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2938/25; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02.07.2025 року; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 753 від 16.06.2025 року; випискою з медичної карти стаціонарного пацієнта № 6338 відділення мікросудинної та реконструктивно-пластичної хірургії від 07.05.2025 року; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4733 від 24.04.2025 року; перевідним епікризом із медичної карти стаціонарного пацієнта № 4733 відділення мікросудинної та реконструктивно-пластичної хірургії у терапевтичне відділення від 03.04.2025 року; випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 4229; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 608631 від 25.02.2025 року; епікризом (виписним) з медичної карти стаціонарного хворого № 1025; випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4435 від 17.07.2024 року; випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3685 від 25.12.2025 року; довідкою військово-лікарської комісії від 05.01.2026 року № 2026-0105-1017-2756-7; довідкою військово-лікарської комісії від 21.11.2025 № 2025-1121-0822-4302-7; довідкою військово-лікарської комісії від 11.11.2025 року № 2025-1111-1137-3048-0.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим 17 вересня 2025 року Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Як вбачається з Довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3009-7002184515 від 08 січня 2025 року та № 3009-7002311442 від 19 вересня 2025 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами. Місцем реєстрації позивачів вказано: АДРЕСА_1 . Місцем фактичного проживання/перебування позивачів зазначено: АДРЕСА_2 .
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 07 травня 2026 року у справі № 464/5539/23, яке набрало законної сили 07 червня 2026 року, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зареєстрованого місця проживання у місті Молочанськ Молочанської міської територіальної громади Запорізької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території України.
Згідно з Довідками Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 180 та № 181 від 26 травня 2026 року, позивачі дійсно перебувають на обліку в Управлінні соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації як внутрішньо переміщені особи по теперішній час, ОСОБА_13 - з 08 січня 2025 року, а ОСОБА_2 - з 19 вересня 2025 року.
На підтвердження психічного стану здоров`я малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем надано Консультаційний висновок спеціаліста ТОВ «МЕДИЦЕЯ» від 24.06.2026 року, згідно з яким дитина має посттравматичний стресовий розлад. Психоемоційні порушення виникли після впливу психотравмуючої події. Відзначаються тривожність, емоційна напруга, порушення сну, підвищена чутливість до стресових факторів. Клінічна картина відповідає Посттравматичний стресовий розлад. Потребує психіатричного спостереження та комплексної психотерапевтичної підтримки. Життєва ситуація дитини характеризується наявністю психотравмуючих факторів воєнного походження. Встановлено вплив несприятливих соціально-психологічних обставин, пов`язаних із вимушеним переміщенням сім`ї, наслідками збройної агресії РФ та тяжкими наслідками бойового поранення батька. Наявні фактори ризику для психоемоційного розвитку дитини, зумовлені тривалим впливом наслідків воєнних дій на сімейне середовище. Виявлені обставини відповідають критеріям негативного психологічного впливу воєнних дій та збройного конфлікту на дитину.
Висновком оцінки потреб сім`ї від 06.07.2026 року у малолітньої ОСОБА_2 встановлено наявність ознак психологічної травми. Основними ознаками та чинниками складних життєвих обставин є моральні та психологічні страждання дитини, які вона пережила внаслідок проживання в умовах воєнних дій. Емоційний стан дитини погіршився, порушення сну, плаксивість, тривожність, погіршення концентрації уваги. У дитини наявні проблеми посттравматичного розладу через поранення батька. Вплив складних життєвих обставин на малолітню ОСОБА_2 є пограничним. Тривалість існування проблем - декілька років і більше.
Позивач стверджує про наявність завданої йому та його малолітній дитині моральної і тілесної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та оцінює її у загальному розмірі 50 000 000 гривень, з яких 40 000 000 гривень моральна та тілесна шкода, завдана ОСОБА_1 , а 10 000 000 гривень - моральна шкода, завдана малолітній ОСОБА_2.
IV. Норми права, які застосував суд.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) учасниками цивільних відносинє фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 9 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно частиною 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95).
В пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 вказано, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено та діє станом на день ухвалення рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України», збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п`ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п`ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Відповідно до пункту 7 статті 1-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376 (зі змінами та доповненнями) м. Молочанськ Молочанської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області з 26 лютого 2022 року є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
Частиною 5 статті 5 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
При цьому, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того у своїй постанові від 14 квітня 2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1 та 2 статті 89 ЦПК України).
V. Мотивована оцінка і висновки суду.
Оцінивши зібрані у справі докази як окремо, так і в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов наступних висновків.
Щодо вимог про визнання факту наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими й незворотними порушеннями здоров`я ОСОБА_3 , а також психологічною та моральною шкодою, завданою малолітній ОСОБА_2 , та збройною агресією Російської Федерації проти України, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивачі ОСОБА_1 та його малолітня донька ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3009-7002184515 від 08 січня 2025 року, № 3009-7002311442 від 19 вересня 2025 року та Довідками Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 180 та № 181 від 26 травня 2026 року. Крім того, рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 07 травня 2026 року у справі № 464/5539/23 встановлено, що вимушене переселення ОСОБА_3 із зареєстрованого місця проживання у місті Молочанськ Молочанської міської територіальної громади Запорізької області відбулося саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території України.
Прямий причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією Російської Федерації та отриманою позивачем бойовою травмою, а також наступними тяжкими й незворотними порушеннями його здоров`я підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні матеріалів справи, зокрема: довідкою ВЛК ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» № 7466 від 25.02.2025, довідками ВЛК від 21.11.2025 № 2025-1121-0822-4302-7 та від 05.01.2026 № 2026-0105-1017-2756-7, якими встановлено формулювання причинного зв`язку ушкоджень та захворювань: «Захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини»; Висновком спеціаліста (з судової медичної експертизи) № 123-09-2026 від 05.03.2026, а також численними медичними виписками та епікризами щодо проведених оперативних втручань і встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок війни. Зазначеними документами беззаперечно доведено, що втрата зору, ураження центральної та периферичної нервової системи, акубаротравма та посттравматичний стресовий розлад є безпосереднім наслідком мінно-вибухової травми, отриманої в ході відсічі збройній агресії РФ.
Судом також встановлено наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією Російської Федерації, пораненням батька та психологічною й моральною шкодою, завданою малолітній ОСОБА_2 .
Згідно з наданим Консультаційним висновком спеціаліста ТОВ «МЕДИЦЕЯ» від 24.06.2026 та Висновком оцінки потреб сім`ї від 06.07.2026, у малолітньої дитини виявлено посттравматичний стресовий розлад, виражену тривожність, порушення сну та психоемоційну напругу.
Суд констатує, що вказані психологічні травми та моральні страждання дитини перебувають у прямому причинному зв`язку із сукупністю психотравмуючих факторів воєнного походження, а саме: вимушеним переміщенням сім`ї з тимчасово окупованої території, перебуванням в умовах воєнного стану та постійною присутністю травмуючого фактору у вигляді тяжкого стану здоров`я батька, його постійних госпіталізацій і проведених складних операцій.
Дослідивши та оцінивши зазначені докази у їх сукупності, суд вважає доведеним наявність безпосереднього та прямого причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією Російської Федерації проти України, бойовою травмою, отриманою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 під час захисту Батьківщини, та настанням тяжких і незворотних порушень його здоров`я, а також завданням психологічної та моральної шкоди малолітній ОСОБА_2 .
З огляду на те, що наявність зазначених порушень здоров`я позивачів та їхній прямий причинний зв`язок із збройною агресією Російської Федерації проти України повністю доведені та встановлені судом, вимоги позивачів у цій частині є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Оцінюючи наданий позивачем Висновок спеціаліста (з судової медичної експертизи) № 123-09-2026 від 05 березня 2026 року, складений ФОП ОСОБА_8 «НСМЕ «МЄДІМЕД», суд зазначає, що відповідно до статей 89, 102, 106 ЦПК України вказаний документ досліджений судом у сукупності з іншими докази по справі (виписками стаціонарного хворого, рішеннями ВЛК) та оцінюється як належний, допустимий і достовірний доказ. Зміст висновку узгоджується з матеріалами справи та підтверджує, що на момент мобілізації ОСОБА_1 не мав захворювань, які б перешкоджали проходженню військової служби, а наявні в нього на цей час тяжкі та необоротні ушкодження здоров`я є прямим наслідком мінно-вибухової травми, отриманої 05 квітня 2024 року під час захисту Батьківщини.
Оцінюючи зібрані докази, суд доходить висновку, що внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України позивачам завдано виключно тяжкої та незворотної моральної і фізичної шкоди.
Судом встановлено, що внаслідок бойової травми позивач ОСОБА_15 повністю втратив зір на ліве око, страждає на атрофію зорових нервів обох очей, має прогресуюче погіршення зорових функцій та критичне звуження поля зору правого ока до 10 градусів від точки фіксації, що створює постійну загрозу втрати залишків зору. Крім того, бойова травма призвела до значного погіршення слуху (перфорація барабанної перетинки), стійких неврологічних порушень, посттравматичної енцефалопатії, ураження центральної та периферичної нервової системи з периферичним парезом кінцівок та важкого посттравматичного стресового розладу, що вимагало проведення декількох складних оперативних втручань, при цьому стан здоров`я позивача надалі прогресуюче погіршується. Вказані обставини спричиняють позивачу безперервні довічні фізичні та душевні страждання, зумовлені неможливістю відновлення здоров`я, постійним болем, фізичними обмеженнями та необхідністю довічного медичного супроводу.
Додатковим джерелом моральних страждань позивача стало вимушене переселення з тимчасово окупованої території Запорізької області, факт якого та причинно-наслідковий зв`язок з діями відповідача встановлені рішенням Сихівського районного суду міста Львова у справі № 464/5539/23. У результаті збройної агресії РФ позивач втратив житло, звичні побутові умови, соціальні зв`язки та можливість реалізовувати свої житлові права.
Окрім того, позивач зазнає глибинних психологічних страждань через те, що внаслідок набутої інвалідності позбавлений можливості повноцінно реалізовувати себе як батько, піклуватися про свою малолітню доньку ОСОБА_2 та забезпечувати її гармонійний розвиток. Малолітня ОСОБА_2 з перших років життя зазнає моральної шкоди, зростаючи в умовах важких наслідків поранення батька, його постійних госпіталізацій, вимушеного переселення та загального негативного впливу воєнних дій, що спричинило розвиток у дитини посттравматичного стресового розладу та тривожних станів.
Водночас Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
Відповідачі - Посольство Російської Федерації в Україні та Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, які належним чином повідомлялися про розгляд справи, уповноважених представників у судове засідання не направили, відзиву на позовну заяву не подали, а отже, презумпцію вини заподіювача шкоди у встановленому законом порядку не спростували.
Розмір компенсації моральної шкоди суд визначає, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру, глибини і тривалості фізичних та душевних страждань позивачів, істотності вимушених змін у їхньому житті та незворотності їх наслідків.
Аналізуючи вимогу позивача ОСОБА_3 про відшкодування моральної та тілесної шкоди у розмірі 40 000 000 гривень, суд враховує виключну тяжкість отриманих ним ушкоджень здоров`я внаслідок бойової травми від 05 квітня 2024 року. Суд також зважає на перенесення позивачем низки складних хірургічних втручань, необхідність довічного лікування та стороннього догляду, встановлення II групи інвалідності внаслідок війни, втрату житла через окупацію міста Молочанськ Запорізької області та вимушене переселення, що призвело до повної руйнації звичного укладу життя, втрати соціальних зв`язків та обмеження можливостей повноцінно реалізовувати себе як батька малолітньої дитини. З огляду на наведене, заявлена ОСОБА_1 сума компенсації у розмірі 40 000 000 гривень є повністю обґрунтованою, співмірною із зазнаними ним незворотними втратами та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Розглядаючи позовні вимоги, заявлені в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 000 гривень, суд зазначає, що матеріалами справи, зокрема Консультаційним висновком спеціаліста ТОВ «МЕДИЦЕЯ» та Висновком оцінки потреб сім`ї беззаперечно доведено факт заподіяння дитині психологічної травми воєнного походження, розвитку посттравматичного стресового розладу, тривожності та порушень сну через вимушене переміщення, проживання в умовах воєнного стану та постійне перебування під негативним психоемоційним впливом тяжкого стану здоров`я батька й його постійних госпіталізацій.
Водночас, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, враховуючи вік дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та характер виявлених порушень, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення цієї вимоги та визначення розміру компенсації моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь малолітньої ОСОБА_2 , у сумі 5 000 000 гривень, відмовляючи в задоволенні решти цієї вимоги.
Щодо клопотання позивача про зазначення довідкового еквівалента присуджених сум в іноземній валюті, суд вважає за можливе відобразити у резолютивній частині рішення еквівалент стягуваних сум в іноземній валюті (євро та доларах США) станом на дату остаточного формування збільшених позовних вимог - 07 липня 2026 року, виходячи з офіційного курсу НБУ на вказану дату (1 євро - 50,8696 грн, 1 долар США - 44,5638 грн). При цьому суд роз`яснює, що вказаний еквівалент має виключно інформаційний та довідковий характер для можливого подальшого виконання судового рішення за межами України, тоді як єдиною валютою виконання зобов`язання та стягнення на території України залишається гривня.
VІ. Розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 22 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином позивачі звільнені від сплати судового збору за подання цього позову до суду.
Позивачами заявлено позов майнового характеру (стягнення моральної шкоди). Відповідно до позовних вимог з урахуванням заяви позивача про їх збільшення ціна позову становить 50 000 000,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328 гривень.
Тобто, 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 16640,00 грн. (3328,00 грн. х 5).
Отже, 1 відсоток ціни даного позову становить 500 000,00 грн (50000000,00 х 1%), та з урахуванням обмежень у 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб судовий збір за подання даного позову складає 16640,00 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково на 90% (45 000 000,00 грн із заявлених 50 000 000,00 грн.) з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 14976,00 грн. (16640,00 х 90%) грн., по 7488,00 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166 ЦК України, ст. 10, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 , до Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України, про відшкодування моральної та тілесної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити частково.
Визнати факт того, що тяжкі та незворотні порушення здоров`я ОСОБА_3 , які виникли внаслідок отриманої 05 квітня 2024 року бойової травми під час проходження військової служби із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Визнати факт того, що психологічна та моральна шкода, завдана малолітній ОСОБА_2 , перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, пораненням її батька під час захисту Батьківщини та наслідками такої бойової травми.
Стягнути солідарно з Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 40 000 000 (сорок мільйонів) гривень, що станом на 07 липня 2026 року відповідає 786 324 (сімсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять чотири) євро 25 центам або 897 589 (вісімсот дев`яносто сім тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) доларам США 52 центам.
Стягнути солідарно з Посольства Російської Федерації в Україні та Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, на користь малолітньої ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) гривень, що станом на 07 липня 2026 року відповідає 98 290 (дев`яносто вісім тисяч двісті дев`яносто) євро 53 центам або 112 198 (сто дванадцять тисяч сто дев`яносто вісім) доларам США 69 центам..
Стягнути з Посольства Російської Федерації в Україні на користь державного бюджету України 7488 (сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації на користь державного бюджету України 7488 (сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто Солом`янським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом 30 днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 19 жовтня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Позивачка: малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 .
Відповідач: Посольство Російської Федерації в Україні, адреса: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27.
Відповідач: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, який діє через Міністерство юстиції Російської Федерації, адреса: 103274, Російська Федерація, м. Москва, Краснопресненська набережна, 2.
Третя особа: Міністерство закордонних справ України, адреса: 01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1, ЄДРПОУ 00026620.
Третя особа: Міністерство юстиції України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ЄДРПОУ 00015622.
Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі "Електронний суд".
Головуюча суддя Н.В. Сердюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua