Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №595/1216/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №595/1216/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 595/1216/26 пров. № А/857/52142/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2026 року (суддя – Тхорик І.І., м. Бучач) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2026 року звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R699068 від 16 серпня 2026 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , згідно з якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності є неприбуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці, що відповідач кваліфікував як порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас, оскаржувана постанова не містить номера повістки, дати її формування, дати та способу направлення йому, конкретних дати і часу, на які він повинен був прибути, відомостей про поштове відправлення, а також доказів отримання ним відповідної повістки або відмови від її отримання. Як підставу висновку про неприбуття відповідач фактично зазначив лише результати вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Вважає, що сам по собі запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про неприбуття за повісткою не замінює належних доказів формування конкретної повістки, її направлення та належного оповіщення особи про відповідний виклик. 13 серпня 2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста позивачем було подано заяву, яка передбачала можливість розгляду справи за його відсутності. Проте, сама по собі подача такої заяви не звільняла відповідача від установленого законом обов`язку повно та об`єктивно з`ясувати фактичні обставини справи і перевірити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення. Зокрема, згода позивача на розгляд справи без його особистої участі не може автоматично підтверджувати факт належного вручення йому конкретної повістки, дату та спосіб такого вручення, а також не може замінювати належні докази оповіщення. Сам факт подання відповідної заяви через електронний кабінет не усуває обов`язку посадової особи при розгляді справи перевірити фактичні дані та прийняти постанову з дотриманням вимог статей 247, 280 та 283 КУпАП. Для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідач повинен був встановити та підтвердити належними і допустимими доказами, що позивач був належним чином оповіщений про конкретний виклик, знав про дату, час та місце прибуття, а також без поважних причин не виконав відповідний обов`язок.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач допустив порушення правил військового обліку, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що полягало у не прибутті за викликом по повістці. Вказує, що позивач самостійно подав заяву в порядку ст. 279-9 КУпАП через електронний кабінет військовозобов`язаного у додатку "Резерв"+". Позивачу була направлена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності до його електронного кабінету в додатку “Резерв+” у день її підписання ЕЦП начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ; строки притягнення до адміністративної відповідальності повністю дотримані відповідачем, оскільки адміністративне стягнення накладено не пізніше одного року з дня вчинення правопорушення. Викладене свідчить про повне дотримання процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. З викладеного вбачається, що постанова № R699068 від 16.08.2026 винесена на законних підставах, є такою, що набула законної сили та не підлягає скасуванню.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Належно повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) сторонами про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подано.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 16 серпня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винесено постанову № R699068 по справі про адміністративне правопорушення, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн за наступних обставин.

За результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію і скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять та відповідачем не долучено доказів належного оповіщення ОСОБА_1 про вимогу з`явитися на 01.08.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення облікових даних.

Колегія суддів вважає передчасними такі висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідно до частин 1-3 статті 1 якого Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з ч. 8 ст. 15 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" призовники, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов`язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оборону України", особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Згідно з п. 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" в Україні оголошено загальну мобілізацію. Надалі правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався указами Президента України та діє донині.

Відповідно до абзаців 1-3 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

В силу приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Статтею 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, частиною 3 якої за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за № 36/41381 (далі - Інструкція).

Пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки не складає протокол щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а саме:

- у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, щодо особи, яка не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику;

- у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення, та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності (далі - заява про визнання правопорушення).

Заява про визнання правопорушення подається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, у строки та способи, передбачені статтею 279-9 КУпАП.

Відповідно до ст. 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.

У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Згідно з ч. 5 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, у постанові про накладення адміністративного стягнення мають міститися інформація про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати штрафу, та відомості про те, що постанова вважатиметься виконаною у разі сплати протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу.

Оцінюючі доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до статті 279-9 КУпАП передбачає спрощену процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, пов`язане з порушенням військовозобов`язаним правил військового обліку та порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, - у випадках, якщо особа (1) не оспорює допущене порушення, (2) згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та (3) подала про це відповідну заяву.

Як було встановлено відповідачем, військовозобов`язаний ОСОБА_1 не прибув 01.08.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_5 на виклик за повісткою для уточнення даних.

Позивач цю обставину визнав шляхом добровільного подання ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви від 13.08.2026 про визнання факту вчинення правопорушення - неявки до ТЦК та СП за викликом (а.с. 21).

Водночас жодних доказів того, що вказана заява була подана під впливом помилки, примусу, обману чи всупереч волі позивача суду не надано. Навпаки, заява сформована через персональний електронний кабінет, містить усі необхідні відомості, передбачені статтею 279-9 КУпАП, та підписана кваліфікованим електронним підписом позивача.

Колегія суддів зазначає, що подання такої заяви свідчить не лише про визнання факту правопорушення, а й про обізнаність особи щодо конкретних обставин його вчинення.

Визнаючи факт неприбуття за повісткою, позивач фактично підтвердив, що йому було відомо про виклик до ТЦК та СП та про повістку, за якою він не прибув у визначені дату, час і місце. Відтак доводи позивача про те, що він не отримував жодних повісток та не був обізнаний про необхідність прибуття до ТЦК та СП суперечать його власному волевиявленню, викладеному у заяві про визнання правопорушення, поданій у порядку статті 279-9 КУпАП.

Наведене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що у справі відсутні докази належного оповіщення ОСОБА_1 про вимогу з`явитися на 01.08.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення облікових даних.

Будь-яких зауважень щодо відсутності події правопорушення, невручення повістки чи незгоди з обставинами, викладеними у постанові, позивач не заявляв. За таких обставин посадова особа ТЦК та СП, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, обґрунтовано виходила з відсутності спору щодо фактичних обставин правопорушення.

Колегія суддів наголошує, що подання заяви в порядку статті 279-9 КУпАП є підтвердженням того, що особа не оспорює допущене порушення та погоджується на розгляд справи і притягнення її до адміністративної відповідальності. Відповідна заява передбачає усвідомлення особою суті правопорушення, відсутність будь-яких заперечень щодо факту його вчинення та розуміння правових наслідків такого волевиявлення, зокрема можливості розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови за результатами її розгляду.

Тобто, ініціювання особою спрощеної процедури розряду справи за статтею 279-9 КУпАП є її свідомим та добровільним вибором, який повністю замінює загальний порядок розгляду правопорушення. Подавши письмову заяву, особа не лише беззастережно визнала сам факт вчинення порушення та погодилася на притягнення її до відповідальності, а й також відмовилася від процесуальних гарантій загальної процедури, у тому від права на складання протоколу, надання пояснень та доказів на спростування вчинення нею правопорушення.

У зв`язку з цим, подальше оспорювання особою вини та посилання на недоведеність факту адміністративного правопорушення є очевидно суперечливим, нівелює суть раніше висловленого волевиявлення та розцінюється судом як недобросовісна поведінка, спрямована виключно на уникнення встановленої законом відповідальності.

Своєю згодою та ініціюванням процедури за статтею 279-9 КУпАП позивач фактично констатував правомірність дій ТЦК та СП що свідчить про суперечливість його поведінки та безпідставність позовних вимог.

Вищенаведене спростовує доводи позивача, які фактично зводяться до того, що він не був належним чином оповіщений про конкретний виклик до ТЦК та СП за повісткою.

Також безпідставними є доводи апелянта щодо окремих недоліків оформлення спірної постанови. Судом установлено, що оскаржувана постанова містить відомості про особу правопорушника, правову кваліфікацію його дій, обставини вчинення правопорушення, посилання на заяву про визнання правопорушення, вид адміністративного стягнення, його розмір та порядок виконання постанови. Суть правопорушення полягає у неприбутті позивача до ТЦК та СП за повісткою. Заявою в порядку статті 279-9 КУпАП позивач визнав свою вину у вчиненому правопорушенні та надав згоду на притягнення його адміністративної відповідальності.

Колегія суддів резюмує, що під час розгляду справи відповідач довів правомірність винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення від 16.08.2026 № R699068, яка прийнята уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень, а також в порядку та у спосіб, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини. Підстав для її скасування та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення судом не встановлено, а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, не надав оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2026 року у справі №595/1216/26 – скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 02.11.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua