Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №161/11167/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 161/11167/26 пров. № А/857/49908/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

представника позивача – Габрильчука Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2026 року (суддя – Кихтюк Р.М., м. Луцьк) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Луцького районного управління ГУНП у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у травні 2026 року звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Луцького районного управління ГУНП у Волинській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 ЕГА №2033318, винесену інспектором відділення поліції №3 (м.Луцьк) Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області лейтенантом поліції Козак А.Ю., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.182 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що така є незаконною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона не відображає дійсних обставин справи.

Зокрема, оскаржувана постанова не містить жодного посилання на належні та допустимі докази, які би вказували на доведеність виявленого порушення з боку позивача в частині перевищення ним вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях. З наявних матеріалів неможливо встановити наявність або відсутність адміністративного порушення, оскільки замірів за допомогою сертифікованого шумометра, відповідачем не здійснено. Окрім того, у постанові є посилання на закон, який втратив чинність, що унеможливлює встановлення об`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, які б об`єктивно підтверджували факт вчинення позивачем правопорушення, зокрема відеозаписи події, показання свідків-очевидців, результати замірів рівня шуму чи інші докази. Вказує, що відповідач фактично посилався на нормативи, дотримання або порушення яких можливо встановити виключно шляхом вимірювання, проте не надає жодного доказу такого вимірювання. За відсутності об`єктивно зафіксованих показників рівня шуму твердження про перевищення допустимих норм є припущенням, а не встановленим фактом. Також вказує що у постанові про адміністративне правопорушення міститься посилання на порушення норми статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка ще до складання постанови втратила чинність.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 19.05.2026 інспектором відділення поліції № 3 (м. Луцьк) Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області лейтенантом поліції Козак А.Ю. винесено відносно ОСОБА_1 постанову по справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 ЕГА №2033318 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 182 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 19.05.2026 за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Княгининок, вул. Тополева, близько 22 год 40 хв ОСОБА_1 , перебуваючи на підприємстві "Малекс Ка`бон" в АДРЕСА_1 , порушив тишу, а саме здійснював поріз металу за допомогою відповідного обладнання, чим порушив спокій громадян та вимоги ст. 24 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у поданому відзиві представником відповідача належним чином та у повному обсязі доводиться факт недотримання позивачем вимог щодо додержання тиші, зокрема – письмовими доказами – рапортами працівників поліції, які прибули за викликом сусідів, де проводилась порізка металу у нічний час, а також повідомленнями сусідів про спричинення такого шуму. Також суд у своєму рішенні послався на ч.4 ст. 22 Закону України «Про систему громадського здоров`я» згідно з якою, проведення на захищених об`єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з 21 години до 8 години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Власник або орендар приміщень, в яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов`язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок таких робіт. Шум, що утворюється, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стосовно адміністративного правопорушення, яке інкримінується позивачу, то відповідно до вимог ч.1 ст.182 КУпАП порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п`яти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян суб`єктів господарської діяльності від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приймаючи оскаржувану постанову відповідач вказав, що позивач порушив спокій громадян та вимоги ст. 24 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров`я населення шуму зобов`язані: здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами; забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів, тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих майданчиках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об`єкти):

1) жилих будинків і прибудинкових територіях;

2) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури;

3) готелів і гуртожитків;

4) розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу;

5) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

6) парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Шум на захищених об`єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.

У нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об`єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Проведення на захищених об`єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов`язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Апеляційний суд вказує, що зазначений Закон втратив чинність 01.10.2023 на підставі Закону України № 2573-IX від 06.09.2022 «Про систему громадського здоров`я».

Таким чином, відповідач в оскаржуваній постанові послався на норми Закону України, який втратив чинність за два роки до її винесення.

Колегія суддів вказує на те, що особа, щодо якої складається постанова про адміністративне правопорушення, має законне право бути належним чином проінформованою про суть висунутих їй обвинувачень, тобто знати, у вчиненні якого саме адміністративного правопорушення її підозрюють.

Стаття 268 КУпАП гарантує особі, що притягається до адміністративної відповідальності, право на захист. Зокрема, особа має право знати, у чому її обвинувачують , давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката та іншими процесуальними правами. Відповідно, посадова особа, яка складає протокол, зобов`язана чітко та зрозуміло повідомити особі, у чому саме полягає адміністративне правопорушення, які фактичні обставини їй інкримінуються, а також за якою статтею КУпАП передбачена відповідальність. Ненадання цієї інформації або формальне її викладення без конкретизації суті правопорушення може розцінюватися як порушення права особи на захист, гарантованого вказаною статтею

Разом з тим, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 263/15738/16-а.

Колегія суддів звертає увагу, що диспозиція норми ст. 182 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні правила щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких особа, що притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималась, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Отже, оскаржувана постанова не містить посилання на конкретний нормативний акт, яким встановлюються відповідні правила та яких особа, що притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималась, відтак є необґрунтованою.

Більше того, покликання на Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” є неконкретизованим, оскільки не містить опису, яке саме з правил, передбачених статтею 24 вказаного Закону, порушив позивач.

Позиція відповідача у справі не дозволяє однозначно встановити, що саме він інкримінує позивачу: проведення ремонтних робіт чи перевищення допустимого рівня шуму. Водночас жодна з цих обставин не підтверджена належними та допустимими доказами в розумінні КУпАП.

Апеляційний суд також зазначає, що суд не вправі самостійно змінювати (чи визначати) на шкоду особі фабулу, викладену у постанові про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певного особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосудця, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справах Малофєєва проти Росії ( Malofeyeva v.Russia , рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та Карелін проти Росії ( Karelin v.Russia , заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Як вже зазначалось судом вище, згідно з п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Нормами процесуального законодавства тягар доказування наявності факту вчинення адміністративного порушення позивачем покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Суд першої інстанції виходив з того, що вчинене правопорушення підтверджується рапортом працівника поліції, який прибув за викликом сусідів, де проводилась порізка металу у нічний час, а також повідомленнями сусідки про спричинення такого шуму.

Разом з тим, в оскаржуваній постанові не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок поліцейського про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.182 КУпАП.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові №338/1/17 від 26.04.2018 зазначив, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б у сукупності та взаємозв`язку доводили б вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 182 КУпАП, а будь-які сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи, слід дійти висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 182 КУпАП.

Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати, та прийняти нове, яким визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 ЕГА №2033318.

Щодо судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 665,60 грн.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2026 року у справі №161/11167/26 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 19.05.2026 ЕГА №2033318, винесену інспектором відділення поліції №3 (м.Луцьк) Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області лейтенантом поліції Козак А.Ю., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.182 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 03.11.26