Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №173/729/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Суд: Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №173/729/26

Суддя: Челюбєєв Є. В.

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/729/26

Номер провадження2/173/1180/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

повне

22 жовтня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Служби у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Черниха О.М.,

неповнолітньої ОСОБА_3 ,

психолога ОСОБА_4 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до Кам`янської міської ради, як орган опіки та піклування, служби у справах дітей Верхівцевської міської ради, третя особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області,про скасування усиновлення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом про скасування усиновлення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська 07.05.2014 року надано згоду ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на усиновлення малолітньої дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до актового запису № 84 від 23.08.2011 року складеного виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, а саме змінено прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », по батькові з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ім`я дитини « ОСОБА_11 » - залишити без змін.

Після усиновлення між ними та дитиною не склалися психологічні та емоційні стосунки. Незважаючи на вжиті заходи для забезпечення належних умов проживання, виховання, навчання та розвитку дитини, остання систематично тікає з дому, вчиняє крадіжки, порушує громадський порядок та ігнорує вимоги й заборони дорослих. Позивачі зазначили, що неодноразово зверталися за допомогою до психологів і психіатрів, проходили лікування, а також брали участь у профілактичній роботі за участю служби у справах дітей та органів ювенальної юстиції, однак позитивних результатів це не дало. Посилаючись на те, що між ними та усиновленою дитиною склалися стосунки, які унеможливлюють їхнє подальше спільне проживання та належне виконання батьківських обов`язків, позивачі просили суд скасувати усиновлення та передати дитину на опікування органу опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області.

Провадження у справі відкрито 12.03.2026.

Ухвалою від 15.04.2026 замінено відповідача службу у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області на орган опіки та піклування служби у справах дітей Верхівцевської міської ради та залучено до участі у справі як третю особу службу у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області.

Ухвалою від 19.05.2026 замінено відповідача орган опіки та піклування служби у справах дітей Верхівцевської міської ради на службу у справах дітей Верхівцевської міської ради та залучено як третю особу орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області.

Ухвалою від 24.06.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснила, що у 2014 році вони з чоловіком усиновили трирічну ОСОБА_11 . Після усиновлення займалися її вихованням, піклувалися про неї, докладали зусиль для коригування її поведінки. Однак згодом дитина почала самовільно залишати місце проживання. Починаючи з другого класу школи, її неодноразово доводилося розшукувати за допомогою працівників поліції. Через поведінку дитини позивач зверталася до психолога, дитині також призначали заспокійливі лікарські засоби. Софія має діагноз розладу поведінки, який їй встановили у 2019 році після кількох випадків самовільного залишення дому. На момент усиновлення дитина мала певне відставання у розвитку, зокрема погано розмовляла. Лікарі рекомендували приділяти їй особливу увагу та посилено займатися її розвитком, у зв`язку з чим позивач приділяла вихованню доньки значну частину свого часу та водила її до психолога. Позивач зазначила, що випадки самовільного залишення дому повторювалися навіть тоді, коли ОСОБА_11 гуляла на сусідній вулиці разом зі старшим братом: брат повертався додому, а донька залишалася та не вважала за потрібне повертатися. У таких випадках її доводилося розшукувати, після чого позивач проводила з нею виховні бесіди, а іноді й карала. З початком повномасштабної війни та після того, як чоловік позивача пішов на військову службу, поведінка доньки, за словами позивача, значно погіршилася. Старший брат ставився до неї з любов`ю, не ображав її та не вчиняв щодо неї насильства. Позивач вважає, що підставою для скасування усиновлення є небажання доньки проживати в сім`ї усиновлювачів та її систематична неналежна поведінка. За останні роки позивача неодноразово притягували до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків у зв`язку з поведінкою ОСОБА_11 . Крім того, донька вчиняла крадіжки в магазинах, без дозволу брала гроші та виносила з дому цінні речі. Останнім часом ОСОБА_11 проживала у свого хлопця. Після початку розгляду цієї справи вона повернулася додому, однак продовжувала періодично самовільно залишати житло, не ночувати вдома та не відвідувати школу. Також позивач пояснила, що щороку возила доньку до лікарні в м Дніпрі. Таке лікування давало позитивний результат, поки дитина була меншою. У 2025 році донька двічі проходила лікування, востаннє - протягом десяти днів. За словами позивача, психолог зазначала, що в дитини спостерігається виражений протест. Софія приймала призначені лікарські засоби під контролем позивача, однак згодом заявила, що надалі поводитиметься так, як сама вважатиме за потрібне. Позивач також пояснив, що вперше донька самостійно пішла гуляти, коли перебувала з батьком, який на той час був у стані алкогольного сп`яніння. Спочатку позивач вважав, що причиною такої поведінки була неналежна поведінка батька, однак згодом дійшов висновку, що донька самовільно залишає дім незалежно від обставин. Позивач вважає, що зі свого боку зробила усе можливе для належного виховання доньки: приділяла їй увагу, проводила з нею час, водила на заняття до танцювального гуртка, стежила за її участю у шкільних заходах та організовувала спільний відпочинок. Після кожного випадку самовільного залишення дому та повернення доньки позивач намагалася з`ясувати причини її поведінки, розмовляла з нею, а іноді сварила. Позивач зазначила, що коли ОСОБА_11 перебуває вдома, вона має можливість забезпечувати її навчання та лікування, однак не може здійснювати постійний контроль за відвідуванням нею школи, навчанням та проходженням лікування, оскільки донька самовільно залишає місце проживання. Також позивач повідомила, що ОСОБА_11 не бажає скасування усиновлення, оскільки її влаштовує теперішній спосіб життя. На цей час батько, ОСОБА_5 , за станом здоров`я не має можливості належним чином виконувати обов`язки усиновлювача. Сам позивач вважає, що може виконувати такі обов`язки за умови зміни поведінки доньки. При цьому зазначив, що ОСОБА_11 не проявляє агресії безпосередньо до неї та її чоловіка.

Позивач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що здитиною ще можна попрацювати, вважає, що позивачі недостатньо зверталися до лікарів та психолога, дитина потребує більшої уваги з боку батьків та більшої медичної допомоги. Вважає, що батьки не доклали достатньо зусиль для зміни поведінки дитини.

Представник відповідача - Кам`янської міської ради у судове засідання не з`явився, подав суду заяву розглянути справу без їх участі.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Черних О.М. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та пояснив суду, що вважає, що в матеріалами справи та поясненнями позивач у судовому засіданні доведено, що проживання дитини з позивачами є неможливим, оскільки дитина батьків зневажає, є випадки агресії. Батьки не можуть забезпечити ні належний навчальний процес, ні виховання, ні медичний догляд. Дитина має психічний розлад, лікування якого позивачі не можуть забезпечити. Позивач сама повідомила, що між нею та дитиною відсутнє взаєморозуміння, дитина її не слухає, зникає з дому на тижні, тому позивачі не можуть своєчасно виконувати рекомендації лікаря чи звертатися за психологічною допомогою. Родина перебувала на обліку у Службі, їм намагалися допомогти, але це не завжди вдавалося, бо дома, зазвичай, була одна мати. Позивачеві пояснювалося, що є Центр надання соціальних послуг, де можна звернутися за допомогою до спеціалістів.

Представники третіх осіб - Верхньодніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та органу опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області у судове засідання не з`явилися, подали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Неповнолітня ОСОБА_3 у присутності психолога в судовому засіданні пояснила, що в сім`ї все було добре, доки її не почали возити на лікування. Там вона бачила інших хворих, після чого її поведінка змінилася та виникло бажання жити самостійно. ОСОБА_12 періоди, коли для неї найголовнішим є взяти гроші та піти гуляти. Коли мати хворіла, вона не замислювалася над тим, що може статися щось погане. Після попереднього судового засідання вона планувала змінити свою поведінку та жити вдома, однак знову почала зустрічатися з хлопцем і перейшла жити до нього. Коли була маленькою, між нею та матір`ю був зв`язок, який згодом зник. Вважає, що мати дала їй багато чого в житті, однак зі своєю поведінкою вона нічого не може вдіяти. Друзям вона довіряє більше, ніж матері, та саме з ними ділиться своїми проблемами. ОСОБА_11 пояснила, що хотіла б залишитися в сім`ї, однак розуміє, що не зможе дотриматися своїх обіцянок і змінити поведінку, тому не хоче й надалі завдавати матері болю. Вважає, що могла б змінитися, однак для цього за нею потрібен постійний контроль, який мати не зможе забезпечити, оскільки працює та доглядає за хворим батьком.

Відповідаючи на запитання психолога, неповнолітня дитина пояснила, що у стосунках у сім`ї їй усе подобається, від матері вона не приховує нічого такого, що могло б пояснити її поведінку. Разом із тим неповнолітня зазначила, що хвилюється через те, що з нею буде та куди вона потрапить у разі скасування усиновлення.

Вислухавши пояснення сторін, неповнолітньої дитини, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачі перебувають у шлюбі з 18.10.2003, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.10.2003.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.05.2014 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 була усиновлена ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка після змін до актового запису стала ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.5.2014.

Згідно довідки військової частини № НОМЕР_3 № 623/01-76/37 від 18.01.2024, ОСОБА_5 перебував на військовій службі у Збройних Силах України з 06.07.2022.

Суду надана характеристика з ОСОБА_13 ліцею, згідно якої, ОСОБА_14 навчається не в повну міру своїх можливостей, потребує постійного контролю, не виявляє зацікавленості до навчання. Схильна до пропусків уроків без поважної причини. До виконання громадських доручень ставиться дбайливо, бере активну участь у громадському життя класу, але схильна до крадіжки коштів. Мати приділяє належну увагу навчанню і вихованню доньки.

Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 48/2 щодо перебування на стаціонарному лікуванні з 10.01.2022 по 20.01.2022, ОСОБА_3 має діагноз гіперкінетичний розлад поведінки.

Такий же діагноз було підтверджено Випискою № 2696 із медичної карки стаціонарного хворого під час перебування на лікування з 11.12.2019 по 28.12.2019, Випискою № 4408/2 з 25.10.2023 по 07.11.2023 та Випискою № 23034 під час лікування з 26.11.2025 по 03.12.2025. Надавалися рекомендації лікарів організувати систематичну корекційно-розвивальну роботу, зайняття за адаптованими навчальними програмами, зайняття з логопедом, дефектологом, психологом, підтримувальна медикаментозна терапія, подальше лікування під динамічним супроводом лікаря психіатра.

Згідно довідки № 83685-2026 від 25.02.2026 відділу поліції № 3 Кам`янського РУП, позивач ОСОБА_1 неодноразового притягувалася до адміністративною відповідальності за факти залишення місця мешкання її неповнолітньою донькою ОСОБА_14 та вчинення неповнолітньою дрібних крадіжок.

Аналогічна інформація також підтверджується листами відділу поліції: № 44.3-10273 від 28.09.2023, № 44.3-Л2 від 29.09.2023, № 44.3-93 від 28.09.2023 та № 44.3-Л3 від 16.12.2024.

Рішенням Верхньодніпровської міської ради № 281 від 17.06.2026 затверджено висновок про доцільність скасування усиновлення ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї та забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться в її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Згідно з ч. ч. 3–5 ст. 232 СК України з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов`язки між усиновленою особою та усиновлювачем і його родичами. Усиновлення надає усиновлювачеві права та покладає на нього обов`язки щодо дитини в такому самому обсязі, який мають батьки щодо своїх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

За змістом ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей та готувати її до самостійного життя.

Частинами 1, 4 ст. 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), ратифікованої Україною, передбачено, що усиновлення може бути скасоване лише за рішенням компетентного органу, а до досягнення дитиною повноліття - лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу.

Таким чином, скасування усиновлення є винятковим заходом, який допускається лише за наявності передбачених законом підстав. Конфлікти між усиновлювачами й дитиною, труднощі у вихованні або небажання дитини виконувати вимоги дорослих не є безумовною підставою для скасування усиновлення.

Як установлено судом, відповідно до рішення суду позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є усиновлювачами ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду, позивачі зазначили, що після усиновлення забезпечували дитину необхідними умовами для проживання, навчання, розвитку та відпочинку, однак психологічний зв`язок між ними так і не сформувався.

За поясненнями позивача ОСОБА_1 , протягом останніх років дитина систематично залишала місце проживання, відмовлялася дотримуватися встановлених правил, не виконувала вимог дорослих та ухилялася від навчання. Спроби контролювати її поведінку й навчальний процес призводили до нових конфліктів і втеч із дому.

Позивач також зазначила, що для подолання труднощів у поведінці дитини зверталися до психологів і психіатрів, а профілактичні бесіди з дитиною проводили служба у справах дітей та представники ювенальної превенції. Однак вжиті заходи не сприяли відновленню стабільних сімейних відносин.

Водночас із медичної документації вбачається, що дитині ОСОБА_3 встановлено діагноз F90.1 - гіперкінетичний розлад поведінки.

Зазначений розлад характеризується порушеннями поведінки, імпульсивністю, труднощами дотримання правил та соціальної адаптації, що може ускладнювати взаємодію дитини з дорослими й потребувати комплексної корекційної та лікувальної допомоги.

Разом із тим діагноз F90.1 не дає підстав для висновку про наявність у дитини тяжкої невиліковної психічної хвороби в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 238 СК України.

Досліджені судом медичні документи свідчать про те, що дитина потребувала постійного спостереження лікаря-психіатра за місцем проживання, психолого-педагогічного супроводу в умовах сім`ї та закладу освіти, систематичної корекційно-розвивальної роботи, занять із логопедом, дефектологом і психологом, а також навчання за адаптованими освітніми програмами з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Крім того, у медичних рекомендаціях зазначено про необхідність підтримувальної медикаментозної терапії та подальшого амбулаторного лікування під наглядом лікаря-психіатра, а також проведення додаткових обстежень і консультацій профільних спеціалістів за медичними показаннями.

Під час судового засідання психолог, надаючи пояснення щодо особливостей поведінки позивача й дитини, зазначила, що з огляду на стан дитини мати мала усвідомлювати необхідність застосування іншого підходу до її виховання. За поясненнями психолога, дитина мала труднощі з регулюванням власної поведінки, потребувала постійного спостереження, лікування та належного психолого-педагогічного супроводу. Психолог також висловила думку, що систематичне виконання відповідних рекомендацій могло сприяти запобіганню поглибленню конфліктів і настанню негативних наслідків для сімейних відносин.

Таким чином, наведені медичні документи та пояснення психолога свідчать про те, що поведінка дитини була зумовлена не лише особливостями її характеру чи небажанням дотримуватися встановлених правил, а й станом здоров`я, який потребував відповідного підходу з боку дорослих.

Із пояснень позивача ОСОБА_1 вбачається, що конфліктні відносини мають тривалий характер і не обмежуються окремими побутовими непорозуміннями. Дитина неодноразово залишала помешкання, відмовлялася дотримуватися правил сімейного співжиття, уникала контролю за навчанням і вихованням, а згодом фактично припинила проживання з усиновлювачами.

Водночас для застосування п. 3 ч. 1 ст. 238 СК України недостатньо самого факту конфліктів або небажання дитини повертатися до сім`ї. Необхідно встановити, що стосунки, які унеможливлюють спільне проживання та виконання батьківських обов`язків, склалися незалежно від волі усиновлювачів.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Оцінюючи встановлені обставини та надані сторонами докази в їх сукупності, суд виходить із того, що усиновлення покликане забезпечити дитині стабільне сімейне середовище, відчуття захищеності, належності до сім`ї та можливість повноцінного розвитку.

Прийняття дитини в сім`ю на правах дочки чи сина передбачає не лише створення належних умов для її проживання, виховання та розвитку, а й виникнення стійких сімейних правовідносин, у межах яких усиновлювачі набувають щодо дитини таких самих прав та обов`язків, як і батьки щодо своїх дітей. Водночас усиновлення передбачає готовність усиновлювачів до подолання труднощів, які можуть виникати у процесі виховання дитини та формування сімейних відносин, зокрема потребувати індивідуального підходу, додаткових зусиль і залучення відповідних спеціалістів.

Суд враховує, що формування емоційної прив`язаності, взаєморозуміння та довіри між усиновлювачами й дитиною може потребувати тривалого часу. Тому самі по собі труднощі у взаєминах або відсутність очікуваного емоційного зв`язку не можуть автоматично свідчити про неможливість збереження усиновлення та бути достатньою підставою для припинення сімейних правовідносин.

Особливої уваги потребує те, що дитина внаслідок свого віку та психологічних особливостей є вразливою стороною сімейних правовідносин і залежить від дорослих у забезпеченні своїх основних потреб, безпеки та емоційного благополуччя. Вона не повинна нести відповідальність за труднощі, які виникли у процесі сімейного життя, або сприймати припинення усиновлення як наслідок власної поведінки, невідповідності очікуванням усиновлювачів чи нездатності відповідати встановленим ними вимогам.

Скасування усиновлення є не лише припиненням юридичного статусу дитини та усиновлювачів, а й припиненням уже існуючих сімейних правовідносин, що може мати істотні наслідки для емоційного стану дитини, її відчуття стабільності та довіри до дорослих, посилити переживання відторгнення, втрати сім`ї та невпевненості у власній захищеності. Тому вирішення питання про скасування усиновлення потребує оцінки не лише характеру взаємин між усиновлювачами й дитиною, а й причин виникнення труднощів, можливості їх подолання та наслідків такого рішення для дитини.

За результатами оцінки наданих доказів суд доходить висновку, що, незважаючи на наявність тривалих труднощів у сімейних відносинах, позивачами не доведено в достатньому обсязі наявності обов`язкової умови, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 238 СК України, а саме того, що між усиновлювачами та дитиною склалися стосунки, які унеможливлюють їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачами батьківських обов`язків та виникли незалежно від волі усиновлювачів.

При цьому суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність скасування усиновлення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у справах щодо скасування усиновлення є обов`язковою. Висновок органу опіки та піклування подається на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини та інших осіб, а також документів, які стосуються справи.

Такий висновок не має наперед установленої сили для суду та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

Суд вважає, що орган опіки та піклування у своєму висновку врахував тільки тривалий характер негативних відносин між усиновлювачами й дитиною, фактичне припинення спільного проживання, відмову дитини повертатися до сім`ї та неможливість забезпечення належного сімейного виховання в умовах, що склалися.

Однак у висновку не надано належної оцінки індивідуальним особливостям дитини, її потребі в систематичному лікуванні та психолого-педагогічному супроводі, а також не з`ясовано, чи були усиновлювачами вжиті всі необхідні заходи для забезпечення таких потреб і чи виникли обставини, що унеможливлюють подальше спільне проживання, незалежно від їхньої волі.

Отже, з огляду на недоведеність передбачених п. 3 ч. 1 ст. 238 СК України підстав для скасування усиновлення, а також з урахуванням позиції неповнолітньої та необхідності забезпечення її найкращих інтересів, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про скасування усиновлення слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 247, 259, 263–265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Кам`янської міської ради, як органу опіки та піклування (Дніпропетровська область, м. Кам`янське, майдан Петра Калнишевського, 2, ЄДРПОУ 24604168), служби у справах дітей Верхівцевської міської ради Дніпропетровської області (51660, Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхівцеве, вул. Центральна, 75, ЄДРПОУ 43956744), треті особи: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, пл.. О. Поля, 8, ЄДРПОУ 34148670), служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, вул. С. Яцковського, 25 ЄДРПОУ 45066281),орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, просп. Шевченка, 21, ЄДРПОУ 04052595), про усиновлення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту.

Повний текст рішення суду складений 02.11.2026 з урахуванням положень ч. 3 ст. 124 ЦПК України.

Суддя Є.В. Челюбєєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua