Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №140/2346/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/2346/26 пров. № А/857/50974/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі № 140/2346/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішеннямісто Луцьк

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїКсензюк А.Я.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі по тексту також - відповідач-1, ГУ ПФУ в Миколаївській області) та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (надалі по тексту також - відповідач-2, ГУ ПФУ у Волинській області), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо невнесення до Реєстру застрахованих осіб відомостей про спеціальний статус позивача як педагогічного працівника позашкільної освіти за всі періоди, зафіксовані в трудовій книжці, включаючи періоди навчання з 01.09.1993 по 01.07.1996, з 04.08.1997 по 11.11.2001 та роботи на педагогічних посадах в закладах позашкільної освіти;

зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області внести зміни до персональної електронної облікової картки у Реєстрі застрахованих осіб шляхом відображення займаних посад ("методист", "керівник гуртка інформатики", "керівник гуртка") у закладі позашкільної освіти та відповідного спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років на підставі частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту", за всі періоди трудової діяльності, а також прирівняних до них періодів навчання, починаючи з 01.09.1993 і по теперішній час, з урахуванням рішення суду у справі №140/13174/24;

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468;

зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити, обчислити, нарахувати та виплачувати пенсію за вислугу років з 03.10.2019 відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" із зарахуванням до спеціального (педагогічного) стажу періодів навчання з 01.09.1993 по 01.07.1996 та з 04.08.1997 по 11.11.2001, періодів роботи на педагогічних посадах, зафіксованих у трудовій книжці та підтверджених уточнюючими довідками від 30.10.2024 №249/16/2-24 та від 29.10.2024 №408, а також із зарахуванням до трудового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 05.01.1997 по 05.07.1997, у розмірі 65% середньомісячної заробітної плати, визначеної на підставі довідки від 30.10.2024 №250/16/2-24, без обмеження максимальним розміром, провести всі щорічні індексації та перерахунки пенсії за 2020-2024 роки та у майбутньому, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 03.10.2019 по день фактичної виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі №140/2346/26 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, витребувати від ГУ ПФУ в Миколаївській області повний розрахунок спеціального педагогічного стажу із зазначенням кожного зарахованого та незарахованого періоду і правових підстав такого зарахування чи неврахування, від ГУ ПФУ у Волинській області - матеріали архівної пенсійної справи №163135 (або акт її приймання-передачі за 2001-2002 роки чи акт про знищення), від Департаменту соціальної політики Луцької міської ради - довідку про факт передачі цієї справи до органів Пенсійного фонду України у 2002 році, а також стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір у загальному розмірі 6656,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що його право на пенсію за вислугу років виникає з частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту", яка є спеціальною нормою, а необхідного педагогічного стажу тривалістю 25 років він набув 03.10.2019, однак суд першої інстанції не встановив ні повного складу та тривалості спеціального стажу, ні моменту набуття права на пенсію, ні документів, якими такий стаж підтверджується, ні того, які з цих документів перебували у розпорядженні органів Пенсійного фонду України, у тому числі в архівній пенсійній справі №163135, переданій до органу Пенсійного фонду у 2002 році.

Скаржник наголошує, що враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 травня 2026 року у справі №140/13174/24, щодо застосування статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак не погоджується з його автоматичним застосуванням без оцінки співвідношення цієї норми зі спеціальною гарантією, встановленою частиною четвертою статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту", та пунктом 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону, оскільки, на його переконання, вимога про звільнення з роботи доповнює визначений спеціальним законом юридичний склад виникнення права новою умовою, ставить його перед вибором між реалізацією права на соціальний захист і правом на працю та суперечить статтям 8, 22, 43, 46 і пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України.

На переконання позивача, періоди навчання у Луцькому комерційному технікумі з 01.09.1993 по 01.07.1996 та у Волинському державному університеті імені Лесі Українки з 04.08.1997 по 11.11.2001 підлягають зарахуванню до спеціального стажу відповідно до пункту "д" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням законодавства, чинного у період їх набуття, та правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.06.2020 у справі №676/3013/17, а відсутність згадки про навчання у постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 не може бути підставою для його неврахування, оскільки обмеження пенсійних прав може встановлюватися виключно законом.

Також позивач зазначає, що відповідачі допустили триваючу протиправну бездіяльність, оскільки не забезпечили відображення у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про його педагогічну посаду в закладі позашкільної освіти та спеціальний стаж за весь період педагогічної діяльності, а неповнота відомостей електронного обліку, за яку він не відповідає, була використана як підстава для неврахування його стажу, тоді як відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик помилки державного органу має покладатися на державу, а не на особу. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів і невиплатою йому пенсії з 03.10.2019, не надав оцінки наданому ним розрахунку спеціального стажу, не витребував архівну пенсійну справу №163135, не дослідив виконання рішення у справі №140/13174/24 та звільнив відповідачів від обов`язку доказування правомірності своїх рішень, передбаченого частиною другою статті 77 КАС України.

ГУ ПФУ в Миколаївській області подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Додатково зазначає, що рішення від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468 прийнято на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №140/13174/24 в межах покладених ним зобов`язань, чинним законодавством не передбачено зарахування періодів навчання до вислуги років при визначенні права на пенсію за вислугу років, розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статей 27, 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а вимоги про індексацію, перерахунок та компенсацію є передчасними, оскільки пенсія позивачу не призначалася.

У відповіді на відзив від 07.10.2026 позивач підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на пріоритеті частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" як спеціальної норми, яка не містить вимоги про звільнення з посади, вважав взаємовиключними підстави відмови у призначенні пенсії (відсутність стажу та відсутність звільнення) і просив задовольнити апеляційну скаргу.

ГУ ПФУ у Волинській області своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідачі повідомлені в установленому КАС України порядку, відповідачі - через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначальною умовою для призначення пенсії за вислугу років є не лише наявність необхідного спеціального стажу, а й факт звільнення особи з роботи, яка дає право на призначення пенсії такого виду, тоді як позивач на дату звернення за призначенням пенсії продовжував працювати на посаді керівника гуртка комунальної установи "Волинська обласна Мала академія наук", тому відмова у призначенні йому пенсії за вислугу років відповідає вимогам частини четвертої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Інші позовні вимоги суд першої інстанції визнав похідними від вимоги про призначення пенсії і відмовив у їх задоволенні з тих самих підстав, дійшовши висновку, що позивач не довів протиправності бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області у заявленому обсязі та наявності правових підстав для скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 :

з 01.09.1993 по 01.07.1996 навчався у Луцькому комерційному технікумі (записи №1, №2);

з 05.01.1997 по 05.07.1997 отримував допомогу по безробіттю у Луцькому міському центрі зайнятості (записи №3, №4);

з 04.08.1997 по 02.07.2002 навчався на фізичному факультеті Волинського державного університету (записи №5, №6);

з 12.11.2001 прийнятий на посаду керівника гуртків інформатики Центру науково-технічної творчості учнівської молоді (запис №7);

10.09.2002 переведений на посаду методиста на час декретної відпустки основного працівника з правом ведення гурткової роботи (запис №9);

21.07.2003 переведений на посаду керівника гуртків інформатики (запис №10), 31.12.2005 звільнений у зв`язку з реорганізацією з посади керівника гуртків переводом до Волинської обласної Малої академії наук (запис №11);

з 01.01.2006 прийнятий на посаду керівника гуртка комунальної установи "Волинська обласна Мала академія наук" (запис №12).

На титульному аркуші трудової книжки відсутні дата заповнення, підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, та печатка.

Довідкою Центру позашкільної освіти Волинської обласної ради від 29.10.2024 №408 підтверджено, що позивач працював у Центрі науково-технічної творчості учнівської молоді з 12.11.2001 (наказ №100 від 12.11.2001) по 31.12.2005 (наказ №92 від 30.12.2005), зокрема з 12.11.2001 на посаді керівника гуртка інформатики з тижневим навантаженням 12 годин, з 10.09.2002 на посаді методиста на час декретної відпустки основного працівника з правом ведення гурткової роботи 9 годин, з 21.07.2003 на посаді керівника гуртків інформатики, у відпустці по догляду за дитиною та у відпустці без збереження заробітної плати не перебував, а Центр позашкільної освіти Волинської обласної ради є правонаступником зазначеного закладу.

Довідкою комунальної установи "Волинська обласна Мала академія наук" від 30.10.2024 №249/16/2-24 підтверджено, що позивач працює у цій установі з 01.01.2006 (наказ №1-к від 01.01.2006) на посаді керівника гуртка, у відпустці по догляду за дитиною та у відпустці без збереження заробітної плати за період з 01.01.2006 по 30.10.2024 не перебував.

Цією ж установою видано довідку від 30.10.2024 №250/16/2-24 про заробітну плату позивача для обчислення пенсії за період з жовтня 2019 року по вересень 2024 року.

Позивачу видано диплом про закінчення Луцького комерційного технікуму від 28.06.1996 (період навчання з 01.09.1993 по 27.06.1996) та диплом НОМЕР_2 від 02.07.2002 про закінчення Волинського державного університету імені Лесі Українки (період навчання з 01.09.1997 по 25.06.2002).

31.10.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України через вебпортал електронних послуг із заявою про призначення пенсії за вислугу років як педагогічному працівнику закладу позашкільної освіти.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення від 07.11.2024 №032350029615 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, та відсутністю звільнення з роботи, що дає право на призначення такої пенсії, на дату звернення.

Згідно з цим рішенням страховий стаж позивача становив 29 років 04 місяці 09 днів, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 - 15 років 0 місяців 19 днів при необхідному не менше 26 років 6 місяців.

До страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 05.01.1997 по 05.07.1997 з огляду на недоліки оформлення титульного аркуша трудової книжки.

До спеціального стажу не зараховано період роботи з 10.09.2002 по 20.07.2003 на посаді методиста, а періоди навчання з 01.09.1993 по 27.06.1996 та з 01.09.1997 по 11.11.2001 зараховано до страхового стажу на підставі дипломів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №140/13174/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Миколаївській області задоволено частково, а зокрема визнано протиправним та скасовано рішення від 07.11.2024 №032350029615 в частині не зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 05.01.1997 по 05.07.1997 та до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи з 10.09.2002 по 20.07.2003 на посаді "методист" та зобов`язано відповідача зарахувати вказані періоди до відповідного стажу. В решті позовних вимог, у тому числі щодо зарахування періодів навчання до спеціального стажу та призначення пенсії, відмовлено.

На виконання цього судового рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468, яким вирішено зарахувати позивачу до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи з 10.09.2002 по 20.07.2003 та до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 05.01.1997 по 05.07.1997. У рішенні зазначено, що будь-яких інших зобов`язань на відповідача судовим рішенням не покладалось.

Відповідно до сформованих органом Пенсійного фонду документів "Аналіз права" та форми "РС-право" від 05.09.2025 за заявою від 31.10.2024 страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 10 днів, стаж роботи працівника освіти, що дає право на пенсію за вислугу років, - 15 років 11 місяців, періоди навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах - 7 років 0 місяців 8 днів. До спеціального стажу враховано періоди роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017.

25.11.2025 позивач звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України до ГУ ПФУ у Волинській області щодо внесення до Реєстру застрахованих осіб статусу "педагогічний працівник закладу позашкільної освіти".

Листом від 17.12.2025 №21095-19969/В-02/8-0300/25 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що відомості до Реєстру застрахованих осіб формуються на підставі звітності страхувальника, відомості про періоди роботи, які зараховуються до спеціального стажу педагогічних працівників закладів позашкільної освіти, відображаються страхувальником у додатку 6 податкового розрахунку з кодом підстави для обліку спеціального стажу ЗП3055Е1, визначеним відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, а відомості по спеціальному стажу позивача відображені в його обліковій картці.

Листом від 16.01.2026 №1738-64/В-02/8-1400/26 на звернення позивача від 02.01.2026 ГУ ПФУ в Миколаївській області повідомило про результати виконання рішення у справі №140/13174/24, про наявність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про спеціальний стаж позивача за періоди січень-грудень 2008 року та січень 2010 року - серпень 2025 року з кодом підстави для обліку спеціального стажу ЗП3055Е1, про врахування при обчисленні вислуги років періодів по 10.10.2017 з посиланням на пункт 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також про те, що чинним законодавством не передбачено зарахування періодів навчання до вислуги років при визначенні права на пенсію за вислугу років.

06.01.2026 ГУ ПФУ у Волинській області звернулося до страхувальника - комунальної установи "Волинська обласна Мала академія наук" з листом щодо приведення у відповідність відомостей позивача в частині спеціального стажу за 2006, 2007 та 2009 роки.

Листом Департаменту соціальної політики Луцької міської ради від 04.03.2026 №33.2-15/935/2026 позивачу повідомлено, що виплатні відомості за 1997-2000 роки знищені згідно з актом від 31.10.2006, а бази даних та паперові носії (картки особових рахунків), у тому числі за особовим рахунком №163135, на виконання розпорядження виконавчого комітету Луцької міської ради від 22.05.2002 №184-рв передані до управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку.

Листом ГУ ПФУ в Донецькій області від 17.04.2026 на запит позивача роз`яснено, що форма звітності страхувальника з відображенням професійної назви роботи та коду класифікатора професій запроваджена з 01.08.2018, а зазначення таких відомостей та коригування звітності за попередні періоди не передбачено. Національне агентство кваліфікацій у відповіді від 15.04.2026 повідомило про відсутність інформаційної взаємодії Реєстру кваліфікацій з Реєстром застрахованих осіб.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі №140/13174/24 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому Верховний Суд виклав висновки щодо застосування частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту", статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та щодо не зарахування періодів навчання позивача до спеціального стажу, а підставою для направлення справи на новий розгляд визначив не дослідження судами питання зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача на посаді керівника гуртка.

Як убачається з ухвал Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 та від 30.06.2026, оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, справа №140/13174/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.11.2024 №032350029615 і зобов`язання призначити пенсію за вислугу років перебуває на новому розгляді в суді першої інстанції.

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468 та бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області щодо ведення Реєстру застрахованих осіб протиправними, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Ухвалою суду першої інстанції від 02.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.74), ухвалою від 20.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.129-130).

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з розглядом заяви позивача від 31.10.2024 про призначення пенсії за вислугу років, а тому колегія суддів застосовує законодавство в редакції, чинній на цю дату. При цьому колегія суддів перевірила, що абзац третій частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту", стаття 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пункти 2-1 та 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та абзац другий пункту 2.4 Порядку №22-1 після 31.10.2024 змін не зазнавали, а тому їх чинні редакції, з якими звірено наведений нижче текст, збігаються з редакціями, що діяли на дату спірних правовідносин.

Відповідно до абзаців першого та третього частини четвертої статті 21 Закону України від 22.06.2000 №1841-III "Про позашкільну освіту" (надалі по тексту також Закон №1841-III) права, обов`язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників закладу позашкільної освіти визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Пунктом 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №1841-III встановлено, що до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно зі статтею 51 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі по тексту також Закон №1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 7 Закону №1788-XII визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту також Закон №1058-IV) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, перелічених у цій частині, які стосуються пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі по тексту також Порядок №22-1), визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.4 Порядку №22-1 пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що частина четверта статті 21 Закону №1841-III визначає одну з умов виникнення права педагогічних працівників закладів позашкільної освіти на пенсію за вислугу років - наявність педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років, однак не регулює порядку та інших умов призначення такої пенсії, у тому числі не встановлює виключень з правила статті 7 Закону №1788-XII про призначення пенсії за вислугу років при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Наведене узгоджується з юридичною природою пенсії за вислугу років, визначеною статтею 51 Закону №1788-XII, як виду пенсійного забезпечення осіб, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання пенсійного віку, а сама вимога про залишення роботи встановлена законом, а не підзаконним актом, тому твердження скаржника про доповнення юридичного складу права на пенсію умовою, не передбаченою законом, та про порушення пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України є безпідставними.

Пункт 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №1841-III не змінює цього висновку, оскільки Закон №1788-XII у частині умови про залишення роботи не суперечить Закону №1841-III, який такого питання не врегульовує.

Що стосується спеціального стажу, то колегія суддів зазначає, що спеціальний (педагогічний) стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, є стажем роботи на відповідних посадах, тоді як пункт "д" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII включає навчання до загального стажу роботи і не містить положень, які б прирівнювали час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах до стажу роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років.

Не містить таких положень і частина четверта статті 21 Закону №1841-III, яка пов`язує право на пенсію саме з педагогічним стажем роботи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Колегія суддів враховує, що висновки щодо застосування наведених норм у правовідносинах з тим самим позивачем та тим самим відповідачем-1, які виникли з розгляду тієї самої заяви позивача від 31.10.2024, викладено Верховним Судом у постанові від 13 травня 2026 року у справі №140/13174/24 (провадження №К/990/39133/25), на яку посилаються обидві сторони.

У зазначеній постанові Верховний Суд зазначив: "Таким чином, на переконання колегії суддів, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що вказані нормативно-правові акти (Закон № 1841-III та Закон № 1058-IV і Закон № 1788-XII) регулюють різні за своєю правовою природою правовідносини, а тому посилання позивача на приписи частини четвертої статті 21 Закону № 1841-III, як на єдину обов`язкову умову виникнення права для призначення пенсії за вислугу років для працівника позашкільного закладу освіти, є безпідставними і не свідчать про наявність суперечностей у правовому регулюванні.", та далі: "Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимога до стажу, який є необхідним для призначення пенсії за вислугу років, для працівників закладів позашкільної освіти врегульована саме Законом № 1841-III, інші умови призначення такого виду пенсії, зокрема, вимога про звільнення з посади, що дає право на призначення такої пенсії, - Законом № 1788-XII.".

Щодо періодів навчання у цій же постанові Верховний Суд дійшов висновку: "Оскільки позивач у спірний період часу навчався у вищих навчальних закладах, а можливість зарахування часу навчання не до загального трудового стажу, а саме до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (стаття 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" від 10.02.1998 № 103/98-ВР), то періоди навчання ОСОБА_1 з 01.09.1993 по 01.07.1996 у Луцькому комерційному технікумі та з 04.08.1997 по 11.11.2001 - у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, не підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.", а також окремо зазначив, що висновки, викладені у постановах від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 та від 24.12.2019 у справі №442/4963/17, на які посилається позивач і в цій справі, стосувалися правовідносин "щодо нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, через що такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.".

Скасування Верховним Судом судових рішень у справі №140/13174/24 і направлення її на новий розгляд не позбавляє наведені висновки щодо застосування норм права обов`язковості в розумінні частини 5 статті 242 КАС України, оскільки підставою для направлення справи на новий розгляд стало лише не дослідження судами питання зарахування до спеціального стажу періодів роботи позивача на посаді керівника гуртка.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності "конституційно-орієнтованого" застосування статті 7 Закону №1788-XII та врахування постанови Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 фактично зводяться до незгоди з наведеними висновками Верховного Суду і не містять обґрунтування підстав для їх незастосування.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, на дату звернення із заявою про призначення пенсії (31.10.2024) позивач працював на посаді керівника гуртка комунальної установи "Волинська обласна Мала академія наук", що підтверджується записом №12 трудової книжки та довідкою від 30.10.2024 №249/16/2-24, і продовжує працювати на цій посаді, на що він сам посилається в апеляційній скарзі та у відповіді на відзив. Отже, умова, передбачена статтею 7 Закону №1788-XII та пунктом 2.4 Порядку №22-1, позивачем не виконана, що само по собі виключає можливість призначення йому пенсії за вислугу років за заявою від 31.10.2024.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку і доводам позивача щодо тривалості спеціального стажу, оскільки вимогу про призначення пенсії з 03.10.2019 він обґрунтовує саме набуттям на цю дату 25 років педагогічного стажу.

Згідно з наданим позивачем розрахунком стажу станом на 03.10.2019 тривалість 25 років досягається лише за умови включення до спеціального стажу періодів навчання з 01.09.1993 по 01.07.1996 та з 04.08.1997 по 11.11.2001, загальна тривалість яких перевищує сім років.

Оскільки періоди навчання до спеціального стажу не зараховуються, а педагогічна діяльність позивача на посадах у закладах позашкільної освіти розпочалася 12.11.2001, то навіть за умови зарахування до педагогічного стажу усіх без винятку періодів роботи, підтверджених трудовою книжкою та довідками від 29.10.2024 №408 і від 30.10.2024 №249/16/2-24, без застосування обмеження, передбаченого пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, педагогічний стаж позивача станом на 03.10.2019 становив 17 років 10 місяців 22 дні, а станом на 30.10.2024 - 22 роки 11 місяців 19 днів, тобто менше 25 років, необхідних відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №1841-III.

З урахуванням обумовленого, питання про те, чи підлягають урахуванню до спеціального стажу позивача періоди роботи після 11.10.2017, не впливає на результат вирішення цього спору, оскільки за будь-якого підходу до його вирішення необхідної тривалості педагогічного стажу позивач на дату звернення не мав.

Крім того, правомірність рішення від 07.11.2024 №032350029615 про відмову у призначенні пенсії за заявою від 31.10.2024, у тому числі в частині обчислення спеціального стажу за періоди роботи на посаді керівника гуртка, є предметом розгляду у справі №140/13174/24, яка перебуває на новому розгляді в суді першої інстанції, а тому колегія суддів не надає оцінки цьому рішенню, яке не є предметом оскарження у цій справі.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу позивача на те, що звернення до органу Пенсійного фонду України є юридичним фактом, з яким частина перша статті 45 Закону №1058-IV пов`язує дату призначення пенсії за вислугу років, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача із заявою про призначення пенсії до 31.10.2024.

Тому вимога про призначення пенсії з 03.10.2019 не ґрунтується на законі незалежно від тривалості спеціального стажу, а доводи про те, що право на пенсію виникає з моменту набуття стажу, а не з моменту звернення, не враховують того, що стаття 7 Закону №1788-XII дозволяє звернутися за призначенням пенсії у будь-який час після виникнення права на неї, але не передбачає її призначення за період до такого звернення.

Також не ґрунтується на законі вимога про обчислення пенсії у розмірі 65% заробітку відповідно до статей 19, 59 Закону №1788-XII, оскільки абзацом другим пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV прямо передбачено, що розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону №1058-IV. Вимоги про проведення індексацій і перерахунків пенсії за 2020-2024 роки та про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати є похідними від вимоги про призначення пенсії і за відсутності призначеної пенсії задоволенню не підлягають.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468, колегія суддів зазначає.

У спорах щодо правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє таке рішення в межах тих підстав і мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при його прийнятті.

Матеріалами справи підтверджується, що рішення від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468 прийнято відповідачем-1 з єдиною метою - виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №140/13174/24, яким відповідача зобов`язано зарахувати позивачу до спеціального стажу період роботи з 10.09.2002 по 20.07.2003 та до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 05.01.1997 по 05.07.1997.

Саме ці дії і вчинено оскаржуваним рішенням, яке не містить відмови у призначенні пенсії чи у зарахуванні будь-яких інших періодів, а лише констатує, що інших зобов`язань судовим рішенням на відповідача не покладалось.

Отже, у межах тих підстав, якими керувався відповідач-1, рішення від 04.09.2025 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і не порушує прав позивача, оскільки має для нього виключно сприятливі наслідки, а незгода позивача з неврахуванням до спеціального стажу інших періодів та з відмовою у призначенні пенсії стосується рішення від 07.11.2024 №032350029615, яке є предметом розгляду у справі №140/13174/24. Скасування оскаржуваного рішення не могло б відновити жодного права позивача, а навпаки призвело б до усунення зарахування на його користь зазначених періодів.

Стосовно ж доводів, які стосуються бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо ведення Реєстру застрахованих осіб, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 20 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі по тексту також Закон №2464-VI) Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Згідно з абзацом першим частини другої цієї статті персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. Джерела формування Державного реєстру визначено статтею 18 Закону №2464-VI.

Як убачається з листа ГУ ПФУ у Волинській області від 17.12.2025 №21095-19969/В-02/8-0300/25 та листа ГУ ПФУ в Миколаївській області від 16.01.2026 №1738-64/В-02/8-1400/26, у Реєстрі застрахованих осіб за даними звітності страхувальника відображено спеціальний стаж позивача з кодом підстави ЗП3055Е1, який застосовується для обліку спеціального стажу педагогічних працівників закладів позашкільної освіти, за періоди січень-грудень 2008 року та січень 2010 року - серпень 2025 року, а щодо 2006, 2007 і 2009 років відповідач-2 06.01.2026 звернувся до страхувальника щодо приведення відомостей у відповідність.

Позивач не навів норми закону, яка б передбачала окремий код обліку спеціального стажу за частиною четвертою статті 21 Закону №1841-III чи покладала на відповідача-2 обов`язок самостійно, без звітності страхувальника, вносити до Реєстру застрахованих осіб відомості про найменування посад за періоди до 01.08.2018, коли таких відомостей звітність страхувальників не передбачала.

Окрім того, періоди навчання позивача не є періодами педагогічної роботи, а тому у відповідача-2 не виникло обов`язку відображати їх у Реєстрі застрахованих осіб як спеціальний стаж, тоді як період навчання враховано органом Пенсійного фонду до страхового стажу на підставі дипломів.

Що стосується періодів роботи позивача на посадах керівника гуртка та методиста до 2011 року, то, як убачається з рішення від 07.11.2024 №032350029615, рішення від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468 та документа "Аналіз права", орган Пенсійного фонду визначав спеціальний стаж позивача не лише за відомостями Реєстру застрахованих осіб, а й на підставі довідок від 29.10.2024 №408 та від 30.10.2024 №249/16/2-24, і врахував до нього періоди роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017, у тому числі 2006, 2007 та 2009 роки, щодо яких у Реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про спеціальний стаж.

Відмова у призначенні пенсії ґрунтувалася на недостатності педагогічного стажу та на відсутності звільнення з роботи, а не на відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб.

За таких обставин колегія суддів не встановила причинного зв`язку між станом відомостей Реєстру застрахованих осіб і неможливістю реалізації позивачем права на пенсію, а отже і порушення прав позивача, яке підлягало б захисту в судовому порядку відповідно до частини першої статті 5 КАС України. З цих же підстав відхиляються доводи позивача з посиланням на практику Європейського суду з прав людини про покладення на державу ризику помилок її органів, оскільки відмова у призначенні пенсії зумовлена не помилкою органу Пенсійного фонду чи недоліками електронного обліку, а невиконанням позивачем передбачених законом умов призначення пенсії за вислугу років.

Стосовно доводів апеляційної скарги про невитребування судом першої інстанції архівної пенсійної справи №163135 та клопотання позивача про витребування доказів судом апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Періоди навчання позивача підтверджуються дипломами, записами трудової книжки, не заперечуються відповідачами та враховані до страхового стажу, а питання їх неврахування до спеціального стажу є питанням права, а не факту, тому зміст архівної справи №163135, як і документів про її передачу у 2002 році, не може вплинути на вирішення спору.

Розрахунок стажу позивача, на підставі якого прийнято рішення відповідача-1, міститься у матеріалах справи у вигляді рішень від 07.11.2024 та від 04.09.2025, документа "Аналіз права" і форми "РС-право", а тому підстави для його витребування відсутні. З огляду на наведене, клопотання позивача про витребування доказів, заявлене в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження колегія суддів відхиляє, оскільки ухвалою від 20.05.2026 суд першої інстанції вирішив відповідне клопотання позивача, а Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року у справі №140/13174/24 щодо аналогічного спору між тими самими сторонами зазначив, що "пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України спір у цій справі, який стосується призначення пенсії, віднесений до справ незначної складності.".

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

Разом з цим, суд першої інстанції помилково обґрунтував вимогу про звільнення з роботи частиною четвертою статті 114 Закону №1058-IV, яка стосується права на пенсію за вислугу років артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, замість статті 7 Закону №1788-XII, що підлягає застосуванню відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, не надав оцінки доводам позивача щодо зарахування до спеціального стажу періодів навчання, щодо дати, з якої позивач просив призначити пенсію, щодо правової природи рішення від 04.09.2025 №1400-0303-8/75468, а вимоги до відповідача-2 щодо ведення Реєстру застрахованих осіб, які за своєю суттю не є похідними від вимоги про призначення пенсії, відхилив без самостійного дослідження.

Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо неповноти мотивування оскаржуваного рішення знайшли своє часткове підтвердження, однак не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Оскільки зміна мотивувальної частини рішення не змінює результату вирішення спору, у задоволенні позову відмовлено, а позивач, який не є суб`єктом владних повноважень, звільнений від відшкодування судових витрат відповідачам, колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат, у тому числі для стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору, у даній справі відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі №140/2346/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі №140/2346/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос