Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №140/4600/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4600/26 пров. № А/857/38402/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі № 140/4600/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішенням. Луцьк

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїСтецик Н.В.

дата складання повного тексту рішення19.06.2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі № 140/4600/26 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №032850006428 від 21.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 :

період роботи з 08.02.1990 по 18.11.1995 у Нововолинському автотранспортному підприємстві 10763 Волинського територіального виробничого об`єднання автотранспорту;

періоди роботи на території російської федерації: з 14.12.1996 по 17.11.1997 у філіалі «УкрПриполярмехавтотранс» АОЗТ «Строительная корпорация «УкрСибнефтегазстрой»; з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2012 по 02.08.2013 та з 13.08.2013 по 22.02.2014 у ЗАО «Полярная геофизическая экспедиция»; з 12.03.2014 по 07.11.2014 в «Уренгойское управление промьіслово–геофизических исследований скважин в бурении» закрьітое акционерное общество «Ямалпромгеофизика», (з 01.10.2014 перейменовано в «Управление промьіслово геофизических исследований скважин», з 08.10.2014 перейменовано в Акционерное общество «Ямалпромгеофизика») з 01.12.2014 по 31.07.2015 у обособленное подразделение «Уренгойская геофизическая экспедиция» общества с ограниченой ответственностью «ТНГ – КомиГИС» з 04.09.2015 по 30.06.2016 та з 02.07.2016 по 03.09.2016 в филиале ООО «ТНГЛенГИС».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 :

періоди роботи на території російської федерації (райони Крайнего Севера): з 09.12.1997 по 15.01.2012, 31.01.2012 – 27.11.2012, 20.12.2012 – 02.08.2013, 13.08.2013 - 22.02.2014 в ЗАО «Полярная геофизическая экспедиция», відповідно до справки №189-11 від 28.04.2014; з 01.12.2014 по 31.07.2015 в Обособленом подразделении «Уренгойская геофизическая экспедиция», відповідно до справки №74 від 10.02.2016; з 04.09.2015 по 30.06.2016, 02.07.2016 – 03.09.2016 в филиале ООО «ТНГЛенГИС», відповідно до справок №126/1 від 22.08.2016, №126 від 22.09.2016, №126/1 від 22.09.2016.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір в розмірі 1311,20 грн (одна тисяча триста одинадцять гривень 20 копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що на момент звернення до органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії вік позивача становив 56 років 08 місяців. страховий стаж позивача складає лише 11 років 02 місяці 14 днів, а пільговий стаж, взагалі відсутній. Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для отримання пенсії за Списком №2 чоловікам після досягнення 55 років необхідно мати від 25 до 30 років загального страхового стажу та не менше 12 років 6 місяців пільгового стажу. Вказує, що підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є, зокрема, наявність професії чи посади в Списків №1 або №2, підтвердження шкідливих умов праці робітника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць (при наявності пільгового стажу після 21.08.1992), а також підтвердження первинними документами зайнятості повного робочого дня на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсії громадян, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Враховуючи наведене, вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що допущені роботодавцями помилки в належному оформленні записів у трудовій книжці, не можуть слугувати підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Таким чином, суд вважав, що період роботи ОСОБА_1 з 08.02.1990 по 18.11.1995 на посаді водія у Нововолинському автотранспортному підприємстві 10763 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо не зарахування відповідачем до страхового та до пільгового стажу періодів роботи ОСОБА_1 , оскільки позивач в цей період працював на підприємстві, яке розташоване на території російської федерації, то суд вважав такі дії відповідача протиправними, оскільки припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Відтак, суд дійшов до висновку, що ГУ ПФУ в Тернопільській області під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії, протиправно не було зараховано до страхового та пільгового стажу позивача вказані у позовній заяві періоди трудової діяльності, а тому прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №032850006428 від 21.11.2025 слід визнати протиправним та скасувати.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Тернопільській області, рішенням якого за №032850006428 від 21.11.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії (а.с.11).

Так, відповідно до висновків відповідача до страхового стажу позивача не враховано:

періоди роботи з 08.02.1990 по 18.11.1995 згідно записів трудової книжки, оскільки в даті наказу про звільнення міститься виправлення, а в архівній довідці №431 від 25.07.2025 відсутній наказ про звільнення з роботи (період роботи з 1992 по 1995 враховано до страхового стажу згідно довідки про заробітну плату №186 від 04.09.2024);

періоди роботи в російській федерації з 14.12.1996 по 17.11.1997, з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2012 по 02.08.2013, з 13.08.2013 по 22.02.2014, з 12.03.2014 по 07.11.2014, з 01.12.2014 по 31.07.2015, з 04.09.2015 по 30.06.2016, з 02.07.2016 по 03.09.2016, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

До пільгового стажу не враховано періоди роботи:

з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2013 по 02.08.2013, з 13.08.2013 по 12.02.2014, згідно пільгових довідок №342-11 від 14.02.2014, №395-11 від 26.02.2014, №189-11 від 28.04.2014;

період роботи з 01.12.2014 по 31.07.2015 згідно пільгової довідки №74 від 10.02.2016;

періоди роботи з 04.09.2015 по 30.06.2016 та з 02.07.2016 по 03.09.2016, згідно пільгової довідки №126 від 22.09.2016, оскільки періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.

Таким чином, обов`язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, відсутність чи нечіткість записів чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Так, згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 08.02.1990 по 18.11.1995 працював на посаді водія у Нововолинському автотранспортному підприємстві 10763 (а.с.13 зв).

У трудовій книжці позивача зроблено записи про його прийняття та звільнення з роботи, за спірні періоди з покликанням на відповідні накази про прийняття на роботу, про звільнення з роботи, водночас, записи про звільнення засвідчені підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою відповідної установи (підприємства).

При цьому, наведені у трудових книжках записи узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами, наведеними у трудовій книжці.

Крім цього, трудовий стаж позивача за вказаний період підтверджується також і архівною довідкою №431 від 25.07.2025, виданою виконавчим комітетом Нововолинської міської ради Волинської області (а.с.23).

Водночас, та обставина, що у вказаній довідці відсутній наказ про звільнення з роботи, не робить неправдивими записи, які у ній наведені, оскільки такі підтверджені записами трудової книжки.

Колегія суддів зазначає, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Так, у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1 відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому, витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов`язку доказування, надання відомостей, тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці та інших документах відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки чи іншої документації.

Неточність в записах в трудовій книжці чи іншій документації не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки/іншої документації.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що період роботи ОСОБА_1 з 08.02.1990 по 18.11.1995 на посаді водія у Нововолинському автотранспортному підприємстві 10763 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Крім цього, з оскаржуваного рішення видно, що до страхового стажу позивача не враховано:

періоди роботи в російській федерації з 14.12.1996 по 17.11.1997, з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2012 по 02.08.2013, з 13.08.2013 по 22.02.2014, з 12.03.2014 по 07.11.2014, з 01.12.2014 по 31.07.2015, з 04.09.2015 по 30.06.2016, з 02.07.2016 по 03.09.2016, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

До пільгового стажу не враховано періоди роботи:

з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2013 по 02.08.2013, з 13.08.2013 по 12.02.2014, згідно пільгових довідок №342-11 від 14.02.2014, №395-11 від 26.02.2014, №189-11 від 28.04.2014;

період роботи з 01.12.2014 по 31.07.2015 згідно пільгової довідки №74 від 10.02.2016;

періоди роботи з 04.09.2015 по 30.06.2016 та з 02.07.2016 по 03.09.2016, згідно пільгової довідки №126 від 22.09.2016, оскільки періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Оцінюючи правомірність такої поведінки пенсійного органу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058 якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами другою - третьою статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

На підставі пункту другого статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13 березня 1992 року, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються під час встановлення права на пенсію і її обчислення.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (Постанова № 1328) постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди від 13 березня 1992 року виконує зобов`язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення Російською Федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосується періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.

Не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди від 13 березня 1992 року, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Так, записами трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_1 працював:

з 14.12.1996 по 17.11.1997 у філіалі «УкрПриполярмехавтотранс» АОЗТ «Строительная корпорация «УкрСибнефтегазстрой»;

з 09.12.1997 по 15.01.2012, з 31.01.2012 по 27.11.2012, з 20.12.2012 по 02.08.2013 та з 13.08.2013 по 22.02.2014 у ЗАО «Полярная геофизическая экспедиция»;

з 12.03.2014 по 07.11.2014 в «Уренгойское управление промьіслово – геофизических исследований скважин в бурении» закрьітое акционерное общество «Ямалпромгеофизика», (з 01.10.2014 перейменовано в «Управление промьіслово геофизических исследований скважин», з 08.10.2014 перейменовано в Акционерное общество «Ямалпромгеофизика»);

з 01.12.2014 по 31.07.2015 у обособленное подразделение «Уренгойская геофизическая экспедиция» общества с ограниченой ответственностью «ТНГ – КомиГИС»

з 04.09.2015 по 30.06.2016 та з 02.07.2016 по 03.09.2016 в филиале ООО «ТНГЛенГИС».

Додатково на підтвердження зазначених вище періодів роботи позивачем надано довідки роботодавців, у яких зазначено періоди трудової діяльності, професії, які обіймав ОСОБА_1 , та відомості про нарахування та виплату заробітної плати (а.с.25-35).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зарахування вказаних вище спірних періодів роботи позивача на підприємствах, які розташовані на території російської федерації, до страхового стажу ОСОБА_1 .

Крім того, як вірно враховано судом першої інстанції, що у періоди роботи ОСОБА_1 на території російської федерації (райони Крайнего Севера): з 09.12.1997 по 15.01.2012, 31.01.2012 – 27.11.2012, 20.12.2012 – 02.08.2013, 13.08.2013 - 22.02.2014 в ЗАО «Полярная геофизическая экспедиция» відповідно до довідки №189-11 від 28.04.2014 (а.с.26-27); з 01.12.2014 по 31.07.2015 в Обособленом подразделении «Уренгойская геофизическая экспедиция» відповідно до довідки №74 від 10.02.2016 (а.с.28); з 04.09.2015 по 30.06.2016, 02.07.2016 – 03.09.2016 в филиале ООО «ТНГЛенГИС», відповідно до довідок №126 від 22.09.2016, №126/1 від 22.09.2016 (а.с.30-31) позивач працював на професіях, які віднесені до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в якій дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах».

Отже, позивач у спірний період виконував роботи, які дають право на призначення йому пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 дійшов висновку, про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні пільгового стажу при призначенні позивачу пенсії

При цьому, відповідачем не зазначено про будь-які недоліки в заповненні трудової книжки позивача чи довідок роботодавців, що викликало б необхідність надання додаткових документів, що підтверджують пільговий стаж ОСОБА_1 в зазначені періоди, у зв`язку із чим, вони підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ГУ ПФУ в Тернопільській області під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії, протиправно не було зараховано до страхового та пільгового стажу позивача вказані у позовній заяві періоди трудової діяльності останнього, а тому прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області №032850006428 від 21.11.2025 вірно скасовано судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі № 140/4600/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос