Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №300/1598/25
Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1598/25 пров. № А/857/45808/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді – Димарчук Т.М.,
суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю (суддя – Микитин Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018, визначивши при обчисленні розміру такої індексації як базовий місяць – січень 2008 року; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018, визначивши при обчисленні розміру такої індексації як базовий місяць – січень 2008 року; 3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт; 4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, визначивши при обчисленні розміру такої індексації як базовий місяць – січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, визначивши при обчисленні розміру такої індексації як базовий місяць – січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023 (в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 24.06.2025.
16.09.2025 позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду від 22.05.2025 у справі №300/1598/25.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №300/1598/25 - відмовлено.
22.07.2026 позивач повторно звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду від 22.05.2025 у справі №300/1598/25.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.206 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №300/1598/25 - відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. Проте, вчинених державним виконавцем заходів виявилось недостатньо, адже боржник і надалі не виконує рішення суду. Вважає висновок суду безпідставним та необґрунтованим, таким, що підтверджує поверхневість розгляду заяви позивача. Суд не дослідив обставин, які були підставою подання заяви.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів у підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, тому відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення під час можливості його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 14 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, дійшов висновку, що із принципу верховенства права видно, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Статтею 381-1 КАС України встановлено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст.382-1 КАС України).
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення та наявність підстав для формування висновку про те, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Статтею 382-3 КАС України визначено порядок прийняття рішення за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення, де суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
У розглядуваній справі встановлено, що позивач просив суд зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду від 22.05.2025 у справі №300/1598/25, оскільки станом момент подання заяви судове рішення залишається не виконаним.
Частиною ч. 4 ст. 372 КАС України передбачено, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
За правилами ч.1 ст.373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
В свою чергу, виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, є виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.
Стаття 1 вказаного Закону визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень, що передбачає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Порядок виконання рішень немайнового (зобов`язального) характеру визначений розділом VIII Закону №1404-VIII.
В свою чергу, положеннями статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Колегія суддів враховує, що постановами старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.07.2025 відкрито виконавчі провадження: №78719975 щодо виконання виконавчого листа №300/1598/25, виданого 01.07.2025 Івано-Франківським окружним адміністративним судом про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити належні стягувачу кошти (в частині індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018); №78720078 щодо виконання виконавчого листа №300/1598/25, виданого 01.07.2025 Івано-Франківським окружним адміністративним судом про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити належні стягувачу кошти (в частині грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 12.05.2023, з врахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020, 2021,2022, 2023 роки).
Вказаними постановами про відкриття виконавчого провадження зобов`язано боржника (військову частину НОМЕР_1 ) виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Суд першої інстанції правильно вказав, що позивачем не було надано доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, а відтак відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення під час можливості його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Виконання судових рішень в першу чергу забезпечується шляхом їх примусового виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
На думку колегії суддів, заявник не навів належних та достатніх обґрунтувань того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження.
Правовою підставою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №802/357/17-а зазначено, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Більше того, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2026 заяву ОСОБА_1 про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення по справі №300/1598/25 задоволено. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 протягом шістдесяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали, подати звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 по справі №300/1598/25.
Апеляційний суд резюмує, що станом на момент розгляду заяви про встановлення судового контролю 22.07.2026 були відсутні підстави для задоволення такої, а в подальшому ухвалою суду від 19.08.2026 було зобов`язано відповідача подати звіт про виконання рішення суду, відтак відсутні підстави для скасування ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю у справі №300/1598/25 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддяТ. М. Димарчук
суддіР. М. Москаль
П. І. Сало
Оригінал: reyestr.court.gov.ua