Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №380/9671/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9671/24 пров. № А/857/22864/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року (суддя Желік О.М., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/9671/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогами: визнати протиправним та скасувати рішення начальника 5 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 від 28 березня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України; визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , капітана ОСОБА_3 від 28 березня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З матеріалів справи вбачається, що з метою перетину державного кордону України, позивач 28.03.2024 здійснював виїзд за кордон по системі «Шлях», в пункті пропуску “Краківець” з метою перевезення для потреб населення та потреб Збройних Сил, а саме військової частини НОМЕР_2 , вантажу гуманітарної допомоги автомобільними транспортним засобом.

Рішенням начальника 5 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітаном ОСОБА_2 від 28 березня 2024 року позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону з причини того, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМУ від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Також, того ж дня рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , капітаном ОСОБА_3 позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» та постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними та таким, що порушують його права. ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно із частинами 1, 2 статті 2 якого прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Колегія суддів зазначає, що порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон №3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом статтей 1, 2 Закону №3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. Документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Положеннями частини 1 статті 6 Закону №3857 встановлено , що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною 1 статті 6 Закону №3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Слід зазначити, що зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтями 1, 2 якого визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 6 Закону №389, в указі Президента України про введення воєнного стану серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).

Колегія суддів зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ №64/2022) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє дотепер, пунктом 2 якого постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відтак, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.

Як вірно вказав суд першої інстанції, що указаний правовий режим на підставі Закону №389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Як визначено пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону №389.

Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону №389, а саме: правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону; в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України; у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

Відтак, наведені приписи статті 20 Закону №389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.

Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону №389.

Згідно положень пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (частина 2 статті 3 Закону №3857).

Так, правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону, пунктами 2-8 якого визначено, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги. Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України. Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону. У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України Про прикордонний контроль.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, що підтвердженням права на перетинання державного кордону на виїзд з України чоловіків-водіїв, волонтерів є сукупність таких умов: зокрема, наявність відповідного рішення про виїзд за межі України, наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Суд першої інстанції вірно встановив, що під час здійснення прикордонного контролю, за результатами якого прийнято спірне рішення, позивач надав, зокрема такі документи: - закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 Крім того, судом з`ясовано, що листом Військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2024 адресованого на ім`я першого заступника Хмельницької обласної військової адміністрації надіслано звернення про надання позивачу можливості виїзду за межі України для ввезення з Польщі гуманітарної допомоги (перелік допомоги наведений у листі) із зазначенням номеру отримувача у Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги №5681.

Поряд з цим, Хмельницька обласна військова адміністрація задовольнила звернення військової частини і видала наказ №50/2024-н від 21.03.2024 про надання дозволу виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил України, через державний кордон строком на один місяць з моменту прийняття цього наказу згідно з переліком, що додається. Особі, відповідальній за заповнення заявок у телекомунікаційній системі «ШЛЯХ», забезпечити виконання цього наказу. Згідно з додатком до цього наказу позивача включено до відповідного переліку.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що згадані документи в сукупності у розумінні положень пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України є рішенням про виїзд за межі України, з метою доставки гуманітарної допомоги, зокрема позивачем.

Також суд першої інстанції вірно вказав, що відповідачем не спростовано і твердження позивача про те, що відповідно до інформації з інформаційної системи «Шлях», позивачу надано право виїзду за кордон, заявка на день перетину кордону була активна, а доказів існування жодних інших передумов які б перешкоджали позивачу реалізувати своє право на перетин кордону із метою доставки гуманітарної допомоги відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач з метою перетину державного кордону з України прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску та при проходженні паспортного контролю надав вищевказані перелічені документи. Доказів протилежного відповідачем суду також не надано.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних рішень відповідача, там вказано, що позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, які дають право на виїзд з України та не підтвердив мети поїздки за кордон в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Слід зазначити, що визначальним у спірних правовідносинах є встановлення того, чи мав право позивач для перетину державного кордону та чи належним чином це право на час проходження паспортного контролю було ним підтверджено.

Згідно з п.2-8 Правил №57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Окрім цього суд першої інстанції вірно наголосив, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб`єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування. Тобто, при виконанні своїх функціональних обов`язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що і було допущено у спірних правовідносинах.

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення відповідача та наявності підстав для його скасування.

Також суд першої інстанції вірно вказав, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України на підставі пункту 2-8 Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Зважаючи на все наведене апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, не відповідають критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а відтак таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №380/9671/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяІ. І. Запотічний

суддіО. І. Довга

Т. І. Шинкар