Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №260/3112/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3112/26 пров. № А/857/51646/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 260/3112/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішенням. Ужгород

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїДору Ю.Ю.

дата складання повного тексту рішенняне зазначено

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі по тексту також - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку 09.04.2026 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2021 по день фактичного розрахунку 09.04.2026.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2021 №248 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 11.11.2021, однак повного розрахунку при звільненні в цей день відповідач не провів, а індексацію грошового забезпечення в сумі 76 715,26 грн виплатив лише 10.04.2026 на виконання рішення суду у справі №260/402/22, а тому період затримки розрахунку щодо цієї виплати становить з 12.11.2021 по 09.04.2026.

Зазначає, що відповідно до статті 116 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 роботодавець зобов`язаний провести зі звільненим працівником розрахунок за всіма належними йому виплатами, а невиплата у день звільнення хоча б частини грошового забезпечення є підставою для відповідальності роботодавця у межах відповідної частини заборгованості.

Стверджує, що суд першої інстанції помилково вважав, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України у цій справі призведе до подвійної відповідальності відповідача за одне порушення, оскільки відповідач допустив декілька самостійних порушень, не виплативши при звільненні різні складові грошового забезпечення, а кожне з таких порушень породжує окрему відповідальність за статтею 117 КЗпП України. На обґрунтування цього доводу посилається на постанови Верховного Суду від 17.07.2025 у справі №160/18656/22, від 29.04.2026 у справі №580/2562/24, від 31.01.2025 у справі №380/15041/22 та від 19.05.2025 у справі №380/1794/24.

Вказує, що чинна редакція статті 117 КЗпП України містить лише обмеження періоду, за який може бути нараховано середній заробіток, шістьма місяцями. Що підставою для звернення до суду у справі №260/10372/25 була виплата 28.11.2025, а у цій справі - виплата 10.04.2026. Що протилежний підхід звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату частини грошового забезпечення, а суд першої інстанції всупереч частині 5 статті 242 КАС України не врахував наведених висновків Верховного Суду.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №260/10372/25, яке набрало законної сили та виконане 23.03.2026, відповідача вже притягнуто до відповідальності за статтею 117 КЗпП України за не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з 12.11.2021, а тому відсутні підстави для повторного застосування такої ж відповідальності. Звертає увагу, що у провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебуває справа №260/1824/26 за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.11.2021 по 19.02.2026. Наголошує на необхідності дотримання розумного балансу інтересів працівника та роботодавця і на компенсаційному характері відповідальності.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) (позивач - через свого представника адвоката Каверіна С.М.), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року встановлено, що апеляційну скаргу подано з дотриманням строків апеляційного оскарження, а тому клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження окремого вирішення не потребує.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним законодавством не врегульовано відповідальність за затримку розрахунку з військовослужбовцем при звільненні, а тому до спірних правовідносин застосовуються статті 116, 117 КЗпП України. Що остаточний розрахунок з позивачем проведено із затримкою. Однак правовідносини щодо затримки з позивачем повного розрахунку при звільненні та його права на отримання середнього заробітку вже були предметом судового розгляду у справі №260/10372/25, рішенням у якій на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 листопада 2021 року по 28 листопада 2025 року в розмірі 179 545,77 грн.

Суд першої інстанції вказав, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX обмежила період, за який роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток, шістьма місяцями, не передбачає виплати середнього заробітку окремо за кожною з виплат, належних працівнику на день звільнення, а стягнення середнього заробітку є спеціальним видом відповідальності роботодавця, повторне застосування якої за одне і те ж триваюче порушення (затримку розрахунку при звільненні) є неприпустимим. Водночас суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки позов подано 11.05.2026, тобто в межах тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, з дня виплати 10.04.2026.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України; є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Головним управлінням Національної гвардії України).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.11.2021 №248 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом командувача Національної гвардії України від 01.11.2021 №206 о/с відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11 листопада 2021 року. Цим наказом визначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, премію за жовтень та за період з 01 по 11 листопада 2021 року, грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки та грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 59 117,14 грн. Індексація грошового забезпечення при звільненні позивачу не виплачувалася.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №260/402/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024, вирішено спір щодо індексації грошового забезпечення позивача за період його служби. Зміст присудженого убачається з довідок-розрахунків відповідача, наданих на адвокатський запит.

Згідно з розрахунком виплати індексації відповідно до рішення №260/402/22 від 19.03.2024, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення (базовий місяць - січень 2008 року) за грудень 2015 року - лютий 2018 року в сумі 85 751,47 грн; з урахуванням раніше виплачених сум (4 534,90 грн) сума індексації склала 80 752,91 грн, з якої утримано військовий збір 4 037,65 грн та податок на доходи фізичних осіб 14 535,52 грн (компенсований), сума індексації до виплати - 76 715,26 грн.

Згідно з розрахунком нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 11.11.2021 згідно з рішенням суду у справі №260/402/22 від 19.03.2024 позивачу нараховано індексацію в розмірі 188 946,55 грн, сума до виплати - 179 499,22 грн.

Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» по картці позивача за 10.04.2026 на його рахунок 10.04.2026 зараховано від військової частини НОМЕР_1 НГУ 76 715,26 грн з призначенням платежу «Перераховується індексація грош. забезп., зг. рішення ЛОАС від 19.03.2024 по сп. №260/402/22, ОСОБА_1 » (за номером справи та змістом інших доказів ідеться про рішення Закарпатського окружного адміністративного суду).

16.04.2026 представник позивача адвокат Каверін С.М. звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо виконання рішення у справі №260/402/22 з наданням помісячних розрахунків. Листом від 22.04.2026 №50/02/13-К-98-Аз відповідач надав довідки-розрахунки індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №260/402/22, зміст яких наведено вище.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 15 травня 2026 року подав довідку від 15.01.2026 №36 про середній розмір грошового забезпечення позивача, згідно з якою грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2021 року становило по 16 251,75 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 532,84 грн.

Згідно з карткою особового рахунку на виплату грошового забезпечення позивача за 2021 рік (засвідченою начальником ЦАВ НГ України) при звільненні 10.11.2021 позивачу нараховано та виплачено: грошове забезпечення за листопад 2021 року в сумі 14 804,45 грн (10 400,47 грн грошового забезпечення та 4 403,98 грн індексації); грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 53 089,05 грн; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 97 510,50 грн. Крім того, наказом від 11.11.2021 №248 позивачу визначено до виплати грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 59 117,14 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №260/10372/25, яке набрало законної сили 26.03.2026 та на яке посилаються обидві сторони, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 листопада 2021 року по 28 листопада 2025 року та стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 179 545,77 грн з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Із мотивувальної частини цього рішення убачається, що підставою для стягнення стала несвоєчасна виплата позивачу 28.11.2025 індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) на загальну суму 179 499,22 грн на виконання рішення у справі №260/402/22.

Суд виходив з середньоденного грошового забезпечення позивача 532,84 грн згідно з довідкою від 15.01.2026 №36 (вересень та жовтень 2021 року - по 16 251,75 грн), визначив середній заробіток за період з 12.11.2021 по 18.07.2022 та за шість місяців з 19.07.2022 і зменшив його із застосуванням принципу співмірності. Згідно з твердженнями відповідача, які позивачем не спростовано, це рішення виконане 23.03.2026.

11.05.2026 позивач звернувся до суду з цим позовом, сплативши судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 597,44 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Суть спору зводиться до того, чи має позивач право на середнє грошове забезпечення за час затримки виплати однієї зі складових належних йому при звільненні сум - індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року, виплаченої лише 10.04.2026, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, на його користь уже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати іншої складової - індексації-різниці за березень 2018 року - листопад 2021 року, виплаченої 28.11.2025, та за який період і в якому розмірі такі виплати підлягають нарахуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі по тексту також Положення №1153/2008), дію якого пунктом 3 цього Указу поширено на військовослужбовців Національної гвардії України. Відповідно до абзацу другого пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби та грошове забезпечення військовослужбовців, не визначає відповідальності військової частини за затримку розрахунку при звільненні, а тому до цих правовідносин застосовуються статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також КЗпП України). Цей висновок є усталеним у практиці Верховного Суду, сторонами не оспорюється і правильно застосований судом першої інстанції.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день виключення позивача зі списків особового складу - 11.11.2021) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною другою цієї статті було визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (надалі по тексту також Закон №2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину першу статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Частиною другою цієї статті в новій редакції визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Ця редакція статті 117 КЗпП України є чинною і на дату розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі по тексту також Порядок №100), відповідно до абзацу третього пункту 2 якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, а згідно з пунктом 8 - нарахування виплат провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Аналізуючи наведені норми у взаємозв`язку з обставинами справи, колегія суддів виходить з такого.

Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому суми індексації, які належали позивачу за період служби і не були виплачені в день виключення його зі списків особового складу, є сумами, належними працівникові при звільненні, у розумінні статті 116 КЗпП України та пункту 242 Положення №1153/2008.

Та обставина, що право на ці суми підтверджено рішенням суду у справі №260/402/22, а виплата здійснена на його виконання, не звільняє відповідача від відповідальності за статтею 117 КЗпП України. Спір щодо розміру належних позивачу сум вирішено на його користь, а за частиною другою статті 117 КЗпП України в такому разі роботодавець повинен сплатити відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що індексацію грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року, нараховану в сумі 80 752,91 грн (до виплати - 76 715,26 грн), відповідач виплатив позивачу лише 10.04.2026.

Отже, затримка виплати цієї суми тривала з 12.11.2021 (день, наступний за днем виключення зі списків особового складу) по 09.04.2026 включно. Доказів того, що затримка виплати сталася не з вини відповідача, суду не надано.

Відповідач не заперечує факту затримки, а свої заперечення зводить до того, що відповідальність за статтею 117 КЗпП України до нього вже застосовано рішенням у справі №260/10372/25. Колегія суддів з такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Предметом спору у справі №260/10372/25 була відповідальність відповідача за несвоєчасну виплату позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 11.11.2021 в сумі 179 499,22 грн, виплаченої 28.11.2025, і саме цю дату суд у тій справі визнав днем фактичного розрахунку.

Індексація грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року в сумі 76 715,26 грн, про стягнення середнього заробітку за затримку виплати якої просить позивач у цій справі, виплачена 10.04.2026, тобто після ухвалення рішення у справі №260/10372/25 (24.02.2026), а тому не могла бути і не була предметом розгляду в тій справі, а відповідний розмір відшкодування судом не визначався.

Обставини, встановлені рішенням у справі №260/10372/25, мають для цієї справи значення в силу частини четвертої статті 78 КАС України (зокрема щодо дати звільнення, середньоденного грошового забезпечення позивача та невиплати індексації при звільненні), однак не свідчать про те, що відповідальність відповідача за несвоєчасну виплату суми 76 715,26 грн уже застосована.

Несвоєчасна виплата кожної окремої складової належних працівнику при звільненні сум, право на яку підтверджено окремим судовим рішенням і яка виплачена в окремий день, є самостійним порушенням трудових прав працівника з власним предметом (сумою), строком тривалості та днем фактичного розрахунку, а кожна окрема виплата припиняє затримку лише у межах відповідної частини заборгованості. Тому відповідальність за статтею 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату однієї складової не поглинає і не виключає відповідальності за несвоєчасну виплату іншої складової.

Водночас відповідальність за кожне з таких порушень має бути визначена з урахуванням редакції статті 117 КЗпП України, чинної у відповідний період, та її компенсаційного характеру.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 11.11.2021, а затримка виплати спірної суми тривала після 19.07.2022, спірні правовідносини є триваючими і охоплюються дією обох наведених редакцій статті 117 КЗпП України.

За період з 12.11.2021 по 18.07.2022 включно (249 календарних днів) застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала період нарахування середнього заробітку, а з 19.07.2022 - редакція, викладена Законом №2352-IX, з обмеженням періоду нарахування шістьма місяцями, тобто період з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно.

Період з 19.01.2023 по 09.04.2026 перебуває поза межами встановленого законом шестимісячного обмеження, а тому за цей період середній заробіток за час затримки розрахунку стягненню не підлягає.

Крім того, оскільки на день звільнення позивачу було виплачено частину належних йому сум, а несвоєчасно виплачена лише частина - індексація в сумі 80 752,91 грн (до виплати 76 715,26 грн), відшкодування має бути співмірним розміру невиплаченої суми, тобто визначатися пропорційно частці (відсотку) несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі сум, належних позивачу при звільненні, які приймаються за 100 відсотків. Такий підхід забезпечує компенсаційний характер відповідальності роботодавця, дотримання справедливого балансу інтересів сторін, на якому наголошує відповідач, і водночас не допускає звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасний розрахунок.

Наведені висновки колегії суддів узгоджуються з практикою Верховного Суду, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23 (провадження №14-84цс25) дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), «з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями» (пункт 44). У пункті 45 цієї постанови Велика Палата навела приклад, за яким, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом №2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом №2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців. При цьому Велика Палата Верховного Суду «не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у справі № 440/6856/22, щодо періодів нарахування сум, передбачених статтею 117 КЗпП України» (пункт 52).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування критеріїв співмірності до статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX та сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями «установлює максимальну межу відповідальності роботодавця», не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру виплати; «Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.» (пункт 106).

Верховний Суд у постанові від 17 липня 2025 року у справі №160/18656/22 (провадження №К/990/27180/24), розглядаючи спір військовослужбовця, якому раніше вже було стягнуто середній заробіток за затримку виплати індексації грошового забезпечення, вказав, що «кожне з наведених порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення на суму 84 638,95 грн та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2020 рік на суму 127 724,15 грн) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше», а «висновок суду апеляційної інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця».

Цей висновок Верховний Суд підтримав уже після ухвалення наведених постанов Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №580/2562/24 (провадження №К/990/28733/25), ухваленій у подібних правовідносинах (військовослужбовець, щодо якого раніше рішенням суду стягнуто середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати іншої складової грошового забезпечення за період, що частково збігався). Відхиляючи висновок судів попередніх інстанцій про подвійну відповідальність, Верховний Суд зазначив, що кожне з порушень роботодавця «є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки» (пункт 70), «Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України» (пункт 71), а висновок про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим (пункт 72). У цій же постанові Верховний Суд, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 (пункти 116, 117), зазначив, що для обчислення середнього заробітку підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні, та частка коштів, яка не була виплачена (пункт 63), а суди мали присудити позивачеві «такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні» (пункт 64).

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.05.2025 у справі №380/1794/24 щодо того, що кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, також узгоджується з наведеними висновками. Постанова Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №380/15041/22 стосується можливості одночасного вирішення вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та похідних вимог про стягнення середнього заробітку і для вирішення цього спору визначального значення не має.

Як наслідок, висновок суду першої інстанції про те, що задоволення позову призведе до повторного застосування відповідальності за одне і те ж порушення, не відповідає обставинам справи та наведеній практиці Верховного Суду.

Крім того, суд першої інстанції помилково вказав на застосування до «спірного періоду з 26 червня 2020 року по 26 травня 2026 року» статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тоді як позивач заявив період з 12.11.2021 по 09.04.2026, а до частини цього періоду до 18 липня 2022 року включно застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, тобто про нарахування середнього грошового забезпечення за весь період з 12.11.2021 по 09.04.2026, оскільки з 19.07.2022 період нарахування обмежений законом шістьма місяцями, а розмір відшкодування має бути співмірним із розміром несвоєчасно виплаченої суми.

Перевіряючи відповідно до приписів КАС України дотримання позивачем строку звернення до суду, на порушення якого посилався відповідач у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що затримка виплати спірної суми припинилася 10.04.2026, а з позовом позивач звернувся 11.05.2026.

Як тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України, так і місячний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України, на який посилався відповідач (останній день якого - 10.05.2026 - припав на неділю, а тому в силу частини шостої статті 120 КАС України закінчився у перший після нього робочий день 11.05.2026), позивачем дотримано.

Визначаючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить позивачу, колегія суддів, керуючись наведеними висновками Верховного Суду, виходить з такого.

1) Середньоденне грошове забезпечення позивача.

Згідно з довідкою відповідача від 15.01.2026 №36, обчисленою відповідно до Порядку №100 виходячи з виплат за два останні календарні місяці служби (вересень та жовтень 2021 року - по 16 251,75 грн), середньоденне грошове забезпечення позивача становить 532,84 грн. Ця ж величина встановлена рішенням суду у справі №260/10372/25 і узгоджується з даними картки особового рахунку за 2021 рік. Розрахунок позивача, у якому середньоденне грошове забезпечення визначено в розмірі 692,51 грн виходячи з 21 121,50 грн за місяць, колегія суддів відхиляє, оскільки він не підтверджується карткою особового рахунку та довідкою №36.

2) Кількість календарних днів затримки, за які нараховується середнє грошове забезпечення:

- за період з 12.11.2021 по 18.07.2022 включно (дія статті 117 КЗпП України в попередній редакції, без обмеження строком) - 249 календарних днів;

- за період з 19.07.2022 (дія статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX) - шість місяців, тобто з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно, - 184 календарні дні.

За період з 19.01.2023 по 09.04.2026 середнє грошове забезпечення не нараховується в силу шестимісячного обмеження, встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України.

3) Середнє грошове забезпечення за весь час затримки без урахування пропорційності становить: 532,84 грн х 249 днів = 132 677,16 грн та 532,84 грн х 184 дні = 98 042,56 грн, а разом 230 719,72 грн.

4) Загальний розмір сум, належних позивачу при звільненні (100 відсотків), за матеріалами справи складається з: грошового забезпечення за листопад 2021 року - 14 804,45 грн; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку - 53 089,05 грн; одноразової грошової допомоги при звільненні - 97 510,50 грн; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно - 59 117,14 грн; індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 11.11.2021, виплаченої 28.11.2025, - 188 946,55 грн; індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року, виплаченої 10.04.2026, - 80 752,91 грн. Усі суми враховано в нарахованому розмірі (до утримання військового збору та податку на доходи фізичних осіб), що забезпечує їх співставність. Разом: 14 804,45 + 53 089,05 + 97 510,50 + 59 117,14 + 188 946,55 + 80 752,91 = 494 220,60 грн. Відомостей про інші суми, належні позивачу при звільненні, матеріали справи не містять.

5) Частка несвоєчасно виплаченої суми, щодо якої заявлено вимогу у цій справі. Один відсоток від загального розміру належних при звільненні сум становить 494 220,60 грн : 100 = 4942,21 грн. Несвоєчасно виплачена індексація в сумі 80 752,91 грн становить 80 752,91 грн : 4942,21 грн = 16,34 відсотка від усіх належних позивачу при звільненні сум.

6) Середнє грошове забезпечення, яке належить позивачу за затримку виплати цієї суми, обчислюється шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки та на частку несвоєчасно виплаченої суми: за період з 12.11.2021 по 18.07.2022 - 532,84 грн х 249 днів х 16,34% = 21 679,45 грн; за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 532,84 грн х 184 дні х 16,34% = 16 020,15 грн. Разом - 37 699,60 грн.

Отриманий розмір відшкодування (37 699,60 грн) є співмірним із розміром несвоєчасно виплаченої суми (76 715,26 грн до виплати), тривалістю затримки її виплати (понад чотири роки) та відповідає компенсаційному характеру відповідальності роботодавця, а тому підстав для його подальшого зменшення за критеріями, визначеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, колегія суддів не вбачає. Водночас такий розмір не є надмірним для відповідача, на що він посилається у відзиві.

З огляду на це належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки виплати індексації грошового забезпечення в сумі 37 699,60 грн, що відповідає заявленому позивачем способу захисту (зобов`язання нарахувати та виплатити). У решті позовних вимог (щодо періоду з 19.01.2023 по 09.04.2026 та щодо нарахування середнього грошового забезпечення без урахування частки несвоєчасно виплаченої суми) слід відмовити.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а висновки суду першої інстанції зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до частин першої, шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі; якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги немайнового характеру про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії по суті задоволені, хоча й за коротший період, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 064,96 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 1 597,44 грн, а всього 2662,40 грн.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 260/3112/26 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року, виплаченої 10.04.2026 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №260/402/22.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року - лютий 2018 року за період з 12 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року в сумі 37 699,60 грн (тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 60 копійок) з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос