Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №380/24438/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24438/25 пров. № А/857/26067/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року (суддя –Лунь З.І., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.02.2026: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 шляхом включення до наказу «про виплату одноразової допомоги в розмірі 1000000 гривень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона була прийнята на військову службу до введення в Україні воєнного стану, у віці до 25 років. Вказує, що за час проходження служби брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних дій, що підтверджує відповідними документами (витяги з додатків до наказів). 11.02.2025 прийнято постанову Кабінету Міністрів України №153, відповідно до якої вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень. Позивачка зазначає, що зверталася до відповідача, проте її рапорт розглянуто та відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивачка звернулася з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». У задоволенні позову в частині інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги одну з основних умов для отримання виплати, що передбачена в абзаці 2 пункту 4 Постанови №153: призов або прийняття особи на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р.№ 2102-IX. Проте, позивач перебувала на військовій службі з 26.08.2021, тобто до введення воєнного стану. Вважає, що момент прийняття або призову на військову службу є юридично значущою обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється дія відповідної норми. Таким чином, відсутність у постанові прямої згадки про дату укладення контракту не свідчить про можливість її застосування до військовослужбовців, які розпочали проходження служби до введення воєнного стану, оскільки системне та телеологічне тлумачення пункту 4 постанови № 153 однозначно вказує на те, що законодавець мав на меті встановити спеціальний порядок заохочення саме тих осіб, які вступили на службу в умовах воєнного стану, тобто за підвищеного ризику та навантаження. Визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби.

Позивач подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, 26.08.2021, уклала контракт з військовою частиною НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського (старшинського) складу строком на 3 роки (далі також Контракт-1).

26.08.2021 згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №168 від 26.08.2021 позивачку, 26.08.2021, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на посаду старшого бойового медика інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

01.11.2023 позивачкою укладено контракт з військовою частиною НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського, старшинського складу до оголошення демобілізації.

26.10.2025 позивачці присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» та укладено контракт з військовою частиною НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

23.10.2025 позивачка подала рапорт, зареєстрований вх.№690/17033-В від 14.11.2025, на ім`я командира інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 про виплату їй одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року.

У виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року позивачці відмовлено з тих підстав, що одноразова грошова винагорода (мовою оригіналу) «не підлягає виплаті контракт з 26.08.2021, що суперечить ПКМУ 153 «прийняті або призвані в період з 24.02.2022 року».

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови КМ України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата одноразової грошової винагороди належить позивачці, як особі, яка відповідає кваліфікуючим умовам для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 Постанови №153, а також проходила військову службу і була атестована до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) (далі також Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р.№ 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); (абзац 3)

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

З положень абз. 2 п. 4 Постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМ України від 11.02.2025 року №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу у віці до 25 років;

3) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р.№ 2102-IX;

3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Водночас, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153" (далі також постанова №942), яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацом такого змісту, «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: (…) проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант” (…).

Зважаючи на внесені постановою № 942 зміни до Постанови № 153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі проходження військової служби військовослужбовцями під час дії воєнного стану і які були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант” незалежно від часу вступу на військову службу.

Суд вважає, що інше тлумачення приписів Постанови № 153, не відповідало б меті прийняття Постанови № 153, а саме: підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Як встановив суд, позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, прийнята на військову службу за контрактом 26.08.2021, проходила і проходить військову службу під час дії в Україні воєнного стану, брала участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Окрім того, суд звертає увагу, що 26.10.2025 позивачці присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» та укладено нею контракт з військовою частиною НОМЕР_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

Доводи апелянта зводяться до того, позивачка прийнята на військову службу не під час дії воєнного стану, а ще до його введення.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди у певному розмірі з тих підстав, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, оскільки в подальшому її контракт був переукладений (листопад 23 року, а в подальшому жовтень 2025 року).

Постанова № 153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених Постановою умов.

Зокрема, законодавець при викладі норми права у пункті 4 Постанови №153 не вказав про те, що відповідні особи «були вперше прийняті» на військову службу за контрактом.

Отже, така конструкція норми свідчить про те, що йдеться про укладення будь-якого контракту, в т.ч. укладеного не вперше, продовження раніше укладеного контракту і тд.

Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо:

1. повторного укладення контракту;

2. врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.

Тобто, законодавець очевидно не виключив таких осіб (які вже проходили службу за контрактом) з кола осіб, на яких поширюється Постанови №153, жодного окремого та конкретного правила поведінки для них не передбачив, в той час як їх становище свідчить про можливість застосування до них приписів Постанови №153.

Апеляційний суд наголошує, що позивачка для цілей п. 4 Постанови КМУ №153 є особою, яка прийнята на військову службу під час воєнного стану і саме в такому розумінні відповідач повинен оцінювати право позивача на одноразову грошову винагороду згідно Постанови КМУ №153.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому уклали (переуклали) контракт на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови № 153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

З огляду на викладене, нарахування та виплата одноразової грошової винагороди належить позивачці, як особі, яка відповідає кваліфікуючим умовам для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 Постанови №153.

Відтак, за наслідками розгляду цієї справи колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі №380/24438/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало