Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №725/11073/23 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року місто Чернівці справа №725/11073/23

провадження №22-ц/822/2129/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявники - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, та встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 29 січня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Войтун О.Б.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У грудні 2023 року заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із спільною заявою в порядку окремого провадження про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, та встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилалися на те, що 29 грудня 2014 року між ними укладено шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, актовий запис №46. Від шлюбу мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказували, що з вересня 2023 року вони припинили фактичні шлюбні відносини внаслідок частих конфліктів та сварок, проживають окремо. Після фактичного припинення шлюбних відносин син залишився проживати разом із батьком та перебуває на його утриманні, а донька залишилася проживати з матір`ю. 28 грудня 2023 року між ними укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина заявники обґрунтовували необхідністю переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, зняття з реєстрації місця проживання та реєстрації дитини за новим місцем проживання, забезпечення дитині можливості відпочинку за кордоном та її супроводу, оформлення та отримання належних виплат.

Просили розірвати шлюб між ними, встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом із матір`ю на її самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 29 січня 2024 року заяву задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , фактично проживає по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , проживає по АДРЕСА_2 ), зареєстрований 29.12.2014 року Виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, актовий запис№46 – розірвано.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , залишено проживати разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на її самостійному вихованні та утриманні.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявники дотримали вимог статті 109 СК України, уклавши договір щодо дітей, а за відсутності спору між батьками суд відповідно до постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 може вирішити питання про місце проживання дитини одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Встановлюючи факт самостійного виховання та утримання сина батьком, суд пославсь на частину другу статті 315 ЦПК України та зазначив, що із поданих заяв встановлено та не заперечувалось заявниками, що син залишається проживати разом із батьком, який самостійно його виховує та утримує і потребує юридичного встановлення факту перебування дитини на його самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, зокрема в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_8 , інтереси якого представляє ОСОБА_5 , сформував в системі «Електронний суд» 04 вересня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що встановивши рішенням суду факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, у заявника виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок щодо надання такої відстрочки. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України ухвалення судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення. Посилався на постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №308/12227/13-ц, від 04 листопада 2019 року у справі №542/401/18, від 10 вересня 2020 року у справі №757/68808/19-ц, від 17 червня 2021 року у справі №626/2547/19.

Зазначав, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі (стаття 15 СК України). Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Щодо строку на апеляційне оскарження вказував, що до участі у справі не залучався, а про наявність судового рішення дізнався лише 06 серпня 2026 року з листа Державного бюро розслідувань №10-2-05-02-18406, у зв`язку з чим строк пропущено з поважних причин. Посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №490/9587/18.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини вимог заяви повністю за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 25 вересня 2026 року, ОСОБА_1 просив закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а у разі продовження розгляду - апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін, справу розглянути без його участі.

Вказував, що апелянт учасником сімейних правовідносин між ним та ОСОБА_2 не був, суд першої інстанції не вирішував питання про надання чи ненадання відстрочки від призову, не встановлював і не змінював будь-яких прав чи обов`язків апелянта, а та обставина, що встановлений судом юридичний факт може надалі мати доказове значення у відносинах з державним органом, не означає, що рішення ухвалено про права чи обов`язки такого органу. Посилався на постанову Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі №359/10024/21.

Зазначав, що на час ухвалення рішення стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачала серед осіб, які не підлягали призову, жінок та чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, однак не містила формулювання про особу, яка «самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду», яке було запроваджене Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-IX, що набрав чинності 18 травня 2024 року. Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №201/5972/22 ухвалено 11 вересня 2024 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення.

Вважав, що рішення не створило сімейні відносини штучно, а підтвердило фактичні обставини, які існували до звернення до суду та підтверджувалися нотаріальним договором між батьками від 28 грудня 2023 року. Апеляційну скаргу подано після спливу понад двох років і семи місяців з дня ухвалення рішення, а виняток, передбачений частиною другою статті 358 ЦПК України, застосовується лише за умови, що суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 25 вересня 2026 року, ОСОБА_2 просила закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а у разі продовження розгляду - апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін, справу розглянути без її участі.

Вказувала, що заяву про розірвання шлюбу та встановлення факту подавала спільно з ОСОБА_1 , її позиція була добровільною, на момент розгляду справи син фактично проживав разом із батьком та перебував на його вихованні й утриманні. Рішенням суду її не позбавлено батьківських прав і не обмежено в батьківських правах, а встановлення відповідного фактичного стану сімейних відносин не тотожне припиненню батьківських прав чи обов`язків матері. Апелянт не надав доказів, які б спростовували встановлені судом обставини, а суд не вирішував питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цієї цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

01 жовтня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2026 року поновлено провадження у справі, закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 03 листопада 2026 року.

Межі розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_8 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу та залишення доньки проживати разом із матір`ю не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 29 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, актовий запис №46, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.7).

Від шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №36 від 22 травня 2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №63 від 21 травня 2020 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 (а.с.14-15).

28 грудня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Погорєловою М.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №6950 (а.с.22).

Відповідно до пункту 1.3 договору місцем проживання сина визначено місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 , а місцем проживання доньки - місце проживання матері за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно з пунктом 3.1.1 договору батько та мати зобов`язалися піклуватися про здоров`я дитини, самостійно утримувати ту дитину, яка залишилася проживати з кожним із них, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень життя та освіти незалежно від стосунків сторін; батько зобов`язався не перешкоджати спілкуванню сина з матір`ю, а мати - спілкуванню доньки з батьком.

Водночас відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору мати та батько мають право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми, в тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час, брати дітей до себе за місцем свого проживання у вихідні дні, а кожен із батьків має право проводити більше часу разом з дітьми та відпочивати разом з ними на території України та поза її межами. Згідно з пунктами 3.1.5, 3.1.6 договору батьки зобов`язалися брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей незалежно від стосунків між собою, за попередньою домовленістю забирати дітей для проведення спільного дозвілля. Пунктами 3.1.8-3.1.11 договору на батьків покладено обов`язки повідомляти один одного про зміну місця проживання та інші суттєві обставини, не підбурювати дітей проти батька чи матері, у міру можливості спільно організовувати відвідування дітьми цирку, кінотеатрів, театрів та інше дозвілля, а також спільно організовувати та проводити в присутності обох батьків святкування дня народження дітей. Договір діє до настання повноліття дітей (пункт 4.1).

23 січня 2024 року заявники подали до суду першої інстанції заяви про розгляд справи без їх участі, в яких ОСОБА_1 зазначив, що заяву підтримує в повному обсязі, а ОСОБА_2 - що щодо задоволення заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання сина батьком та щодо розірвання шлюбу не заперечує, та просила залишити доньку проживати з нею на її самостійному утриманні та вихованні (а.с.28, 29).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.84-88).

Конверти з судовими повістками, направлені заявникам, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.87-88).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому заявники вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не приймала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина, заявлену в умовах воєнного стану та загальної мобілізації одночасно із спільною заявою подружжя про розірвання шлюбу, могло бути пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи відзивів про те, що оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання про права та обов`язки апелянта, оскільки суд не вирішував питання про надання відстрочки. Для визначення того, чи вирішено судом питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, має значення не те, чи зобов`язував суд таку особу вчинити певні дії, а те, чи буде у зв`язку з ухваленням рішення змінено її наявні права та (або) обов`язки або покладено на неї нові обов`язки у майбутньому. Рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є чинним і на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в чинній редакції є безпосередньою підставою для надання заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яку зобов`язаний оформити територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Не спростовують такого висновку й доводи відзиву про те, що на час ухвалення оскаржуваного рішення стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містила формулювання про особу, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Як визнає сам заявник, і в редакції, чинній на 29 січня 2024 року, самостійне виховання дитини віком до 18 років було підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, оскаржуване рішення набрало законної сили і може бути використане заявником для отримання відстрочки на підставі чинної редакції закону, а тому стосується прав та обов`язків апелянта на час апеляційного перегляду.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання заявнику ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо клопотань заявників про закриття апеляційного провадження

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Оскільки, як зазначено вище, оскаржуваним рішенням вирішено питання, які стосуються прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_1 , підстав для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України немає.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_8 до участі у справі не залучався, а оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та обов`язки, тому на нього поширюється зазначений виняток, а строк на апеляційне оскарження поновлено ухвалою апеляційного суду від 09 вересня 2026 року з урахуванням того, що про оскаржуване рішення апелянт дізнався з листа Державного бюро розслідувань від 06 серпня 2026 року. Доказів, які б спростовували наведені апелянтом причини пропуску строку, заявники не надали.

Щодо вимоги заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву в оскаржуваній частині, виходив з того, що із поданих заяв встановлено та не заперечувалось заявниками, що син проживає разом із батьком, який самостійно його виховує та утримує, і встановив факт самостійного виховання та утримання батьком сина з посиланням на частину другу статті 315 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною третьою статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, і встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, адже у такому разі між цими особами виникає спір про право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків стосується зміни обсягу батьківських прав та обов`язків іншого з батьків, а також прав та інтересів самої дитини, а тому є питанням, яке складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, що підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковою участю органу опіки та піклування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження, оскільки не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №752/11817/24, від 26 червня 2025 року у справі №760/14564/24. Факт утримання дитини не може встановлюватися у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №551/812/23, від 15 серпня 2025 року у справі №709/1954/24).

У справі, що переглядається, заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження із спільною заявою, в якій, крім розірвання шлюбу та залишення доньки з матір`ю, просили встановити факт самостійного виховання та утримання батьком сина. При цьому, як зазначили самі заявники, встановлення такого факту необхідне, зокрема, для переміщення дитини та її виїзду за кордон без згоди матері, що безпосередньо стосується обсягу батьківських прав матері.

Водночас укладений заявниками за день до звернення до суду договір від 28 грудня 2023 року не містить жодних умов про самостійне виховання сина батьком. Ним визначено лише місце проживання дітей: сина - з батьком, доньки - з матір`ю, та обов`язок кожного з батьків утримувати ту дитину, яка проживає з ним. При цьому договором прямо передбачено обов`язок обох батьків брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей незалежно від стосунків між собою, право кожного з батьків зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дітьми у будь-який день і час, брати їх до себе у вихідні дні, відпочивати з ними в Україні та за кордоном, а також спільно організовувати дозвілля дітей та святкувати їх дні народження в присутності обох батьків. Такий договір відповідно до частини четвертої статті 157 СК України визначає порядок здійснення батьківських прав тим з батьків, хто проживає окремо від дитини, однак не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків матері щодо сина, які згідно зі статтею 15 СК України не можуть бути передані іншій особі за договором.

Не свідчить про самостійне виховання сина батьком і заява ОСОБА_2 від 23 січня 2024 року, в якій вона лише зазначила, що не заперечує проти задоволення заяви. Більше того, у відзиві на апеляційну скаргу мати дитини сама вказала, що рішенням суду її не позбавлено батьківських прав і не обмежено в їх здійсненні.

Посилання суду першої інстанції на частину другу статті 315 ЦПК України та необхідність юридичного встановлення факту перебування дитини на вихованні та утриманні батька є безпідставними, оскільки обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків законом (стаття 180 СК України), а встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків, як зазначено вище, у порядку окремого провадження не допускається.

Колегія суддів відхиляє доводи відзиву про те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 ухвалено після ухвалення оскаржуваного рішення. Норми статей 293, 294, 315 ЦПК України, відповідно до яких у порядку окремого провадження розглядаються справи лише про встановлення фактів, встановлення яких не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, а у разі виникнення спору про право заява залишається без розгляду, були чинними і на час ухвалення оскаржуваного рішення. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові висловила висновок щодо застосування цих норм, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховується судом апеляційної інстанції під час перегляду справи.

Отже, вимога заявників про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина не підлягала вирішенню в порядку окремого провадження разом із розглядом спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу, оскільки зі змісту заяви вбачається спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на встановлені у справі обставини апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішивши в порядку окремого провадження вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина, порушив норми процесуального права, а тому заяву в цій частині слід залишити без розгляду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком сина - скасуванню із залишенням заяви в цій частині без розгляду та роз`ясненням заявникам права на звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Оскільки апеляційний суд не вирішує спір по суті, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 294, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 29 січня 2024 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині залишити без розгляду.

Роз`яснити заявникам, що вони мають право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена судом 03 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк