Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №725/8983/23 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року місто Чернівці справа №725/8983/23

провадження №22-ц/822/2122/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявники – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, визначення місця проживання дітей та встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21 листопада 2023 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2023 року заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із спільною заявою в порядку окремого провадження про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей.

Посилалися на те, що 10 листопада 2009 року між ними укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2170. Від шлюбу мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказували, що з березня 2023 року шлюбні відносини між ними остаточно припинилися, вони не проживають однією сім`єю, не ведуть спільного господарства, примирення неможливе. За їх взаємною згодою діти проживатимуть та перебуватимуть на утриманні батька, оскільки ОСОБА_2 створює нову сім`ю та має намір виїхати за кордон. Така згода оформлена договором між батьками, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чепель О.Д. за реєстровим №3836.

Необхідність встановлення факту самостійного виховання дітей батьком обґрунтовували тим, що це дасть ОСОБА_1 змогу набути статусу «одинокого батька», а відтак право на податкову соціальну пільгу у розмірі 150 відсотків та на додаткову відпустку.

Просили розірвати шлюб між ними, за взаємною згодою залишити дітей проживати з батьком та встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21 листопада 2023 року заяву задоволено.

Шлюб між між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 10 листопада 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2170 - розірвано.

Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , залишити проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , самостійно виховує та утримує – неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Задовольняючи заяву в частині встановлення факту, суд першої інстанції, пославшись на частину другу статті 315 ЦПК України, виходив з того, що ОСОБА_2 не заперечує того, що ОСОБА_1 повністю турбується про дітей, займається їх вихованням, навчанням, лікуванням, дозвіллям, діти проживають разом із батьком і повністю перебувають на його забезпеченні, а сторони досягли взаємної згоди щодо участі у вихованні та утриманні дітей, уклавши договір від 18 жовтня 2023 року. Встановлення факту заявник обґрунтовував необхідністю набуття статусу «одинокий батько», щодо якого суд послався на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, зокрема в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей, ІНФОРМАЦІЯ_9 , інтереси якого представляє ОСОБА_5 , сформував в системі «Електронний суд» 04 вересня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що встановивши рішенням суду факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей, у заявника виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок щодо надання такої відстрочки. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України ухвалення судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення. Посилався на постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №308/12227/13-ц, від 04 листопада 2019 року у справі №542/401/18, від 10 вересня 2020 року у справі №757/68808/19-ц, від 17 червня 2021 року у справі №626/2547/19.

Зазначав, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі (стаття 15 СК України). Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини вимог заяви повністю за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлені апеляційним судом строки не надходило.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цієї цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

01 жовтня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2026 року поновлено провадження у справі, закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 03 листопада 2026 року.

Межі розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_9 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 10 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2170, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (повторним) серії НОМЕР_2 (а.с.11).

Від шлюбу у сторін народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1204 від 08 червня 2012 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №3031 від 06 грудня 2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.12-13).

18 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір між батьками про утримання та визначення місця проживання дітей з батьком, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чепель О.Д. та зареєстрований в реєстрі за №3836 (а.с.14).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору батьки домовилися про місце проживання дітей та про порядок здійснення батьківських прав щодо дітей, місцем проживання дітей визначили місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 3.1.1 договору батько зобов`язався піклуватися про здоров`я дітей, самостійно виховувати їх, забезпечити дітям достатній рівень освіти, нормальний фізичний, духовний, моральний розвиток та не перешкоджати спілкуванню дітей з матір`ю.

Водночас відповідно до пункту 2.1 договору мати має право за попереднім погодженням з батьком, враховуючи бажання дітей та стан їх здоров`я, зустрічатися з дітьми на території України і за її межами та без перешкод спілкуватися з ними. Згідно з пунктом 2.2 договору у період шкільних канікул кожен із батьків має право проводити більше часу разом з дітьми та відпочивати разом з ними як на території України, так і за її межами. Пунктом 3.2 договору на матір покладено обов`язки піклуватися про дітей та спрямовувати виховання дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, брати участь у забезпеченні здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, готувати їх до самостійного життя. Відповідно до пункту 3.3 договору батьки зобов`язалися повідомляти один одного про зміну місця проживання, контактних телефонів та інші суттєві обставини, своєчасно надавати один одному згоду на тимчасовий виїзд дітей за кордон. Договір діє до настання повноліття дітей (пункт 4.1).

21 листопада 2023 року заявники подали до суду першої інстанції заяви про розгляд справи без їх участі, в яких зазначили, що заявлені вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити (а.с.27, 28).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.80-85).

Конверти з судовими повістками, направлені заявникам, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.84-85).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому заявники вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не приймала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, заявлену в умовах воєнного стану та загальної мобілізації одночасно із спільною заявою подружжя про розірвання шлюбу, могло бути пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Та обставина, що заявники обґрунтовували необхідність встановлення факту іншими цілями (податкова соціальна пільга, додаткова відпустка), не змінює правових наслідків такого рішення для територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання заявнику ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо вимоги заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву в оскаржуваній частині, виходив з того, що мати не заперечує, що батько повністю турбується про дітей, діти проживають з ним та перебувають на його забезпеченні, а сторони уклали договір щодо участі у вихованні та утриманні дітей.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною третьою статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, і встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, адже у такому разі між цими особами виникає спір про право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків стосується зміни обсягу батьківських прав та обов`язків іншого з батьків, а також прав та інтересів самої дитини, а тому є питанням, яке складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, що підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковою участю органу опіки та піклування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження, оскільки не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №752/11817/24, від 26 червня 2025 року у справі №760/14564/24. Факт утримання дитини не може встановлюватися у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі №551/812/23, від 15 серпня 2025 року у справі №709/1954/24).

У справі, що переглядається, заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження із спільною заявою, в якій, крім розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, просили встановити факт самостійного виховання та утримання батьком дітей, обґрунтовуючи це укладеним між ними договором від 18 жовтня 2023 року.

Водночас зазначений договір не містить умов, які б свідчили про самоусунення матері від виховання та утримання дітей. Навпаки, пунктом 3.2 договору на матір прямо покладено обов`язки піклуватися про дітей, їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, спрямовувати їх виховання, брати участь у забезпеченні здобуття ними повної загальної середньої освіти та готувати їх до самостійного життя, а пунктами 2.1, 2.2 передбачено право матері зустрічатися з дітьми в Україні та за її межами, без перешкод спілкуватися з ними та відпочивати з ними під час шкільних канікул. Такий договір відповідно до частини четвертої статті 157 СК України визначає порядок здійснення батьківських прав тим з батьків, хто проживає окремо від дитини, однак не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків матері щодо дітей, які згідно зі статтею 15 СК України не можуть бути передані іншій особі за договором.

Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17 не підтверджують правильності його висновку. Як зазначено в цій постанові, для набуття статусу «одинокої матері» («одинокого батька») необхідно, зокрема, виховання і утримання дитини одним із батьків без участі іншого з подружжя у житті дитини. Однак встановлені обставини, зокрема умови укладеного між батьками договору, свідчать про участь матері в житті та вихованні дітей.

Не свідчить про самостійне виховання дітей батьком і та обставина, що ОСОБА_2 у спільній заяві не заперечувала, що батько повністю турбується про дітей. Сімейні обов`язки матері щодо дітей відповідно до статті 15 СК України не можуть бути передані іншій особі, а згідно з частиною третьою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною. Обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків законом (стаття 180 СК України).

Крім того, на час ухвалення оскаржуваного рішення сину Вадиму виповнилося 11 років, однак суд першої інстанції його думку відповідно до статті 171 СК України не з`ясовував.

Отже, вимога заявників про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не підлягала вирішенню в порядку окремого провадження разом із розглядом спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу, оскільки зі змісту заяви вбачається спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на встановлені у справі обставини апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішивши в порядку окремого провадження вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей, порушив норми процесуального права, а тому заяву в цій частині слід залишити без розгляду.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

З урахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей - скасуванню із залишенням заяви в цій частині без розгляду та роз`ясненням заявникам права на звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Оскільки апеляційний суд не вирішує спір по суті, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 294, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 листопада 2023 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати, заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині залишити без розгляду.

Роз`яснити заявникам, що вони мають право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена судом 03 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк