Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №643/8525/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

03 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 643/8525/25

провадження № 22-ц/818/2507/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Савенка М.Є., Тичкової О.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гулия Андрія Васильовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Афанасьєвим В.О., -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 і просить стягнути ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 05.09.2025) з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредиту № 00-9665456 від 11.03.2024 в розмірі 18405 грн. 00 коп.

В обґрунтування заявленого позову вказує, що 11.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 00-9665456 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

За умовами вказаного кредитного договору сторони погодили, що сума кредиту становить 6000 грн 00 коп. На виконання умов Кредитного договору, 11.03.2024 Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» на платіжну картку № НОМЕР_1 (далі - Платіжна картка), що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця. Первісний Кредитор виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі.

Всупереч умов договору ОСОБА_1 не виконувала свої зобов`язання щодо повернення наданого їй кредиту та не здійснювала оплату процентів та комісії згідно графіку платежів, в зв`язку із чим її заборгованість за договором кредиту, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, становить 18405,00 грн.

21.10.2024 ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу 21102024-МК/ЕЙС, за умовами якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9665456 від 11.03.2024.

Після набуття права вимоги за вказаним кредитним договором, ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювало будь-яких нарахувань за кредитним договором № 00-9665456 від 11.03.2024, заборгованість по якому на дату подачі позову залишилась незмінною.

Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконує своїх зобов`язань за договором кредиту № 00-9665456 від 11.03.2024, тому позивач просить стягнути з неї на свою користь 18405,00 грн заборгованості, з яких: 6000,00 грн. - заборгованість по кредиту, 12405,00 грн. - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом. Крім того, просить стягнути з відповідачки сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн., а також 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 00-9665456 від 11.03.2024 в розмірі 18405 (вісімнадцять тисяч чотириста п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) гривні 40 копійок судового збору та 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що п. 1.6.1. договору Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні Стандартної процентної ставки та Комісії (у разі її наявності) дорівнює 2.5%, вважає, що нарахування такої процентної ставки є неправомірним, адже відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», положення якого вводилося в дію поетапно, денна процентна ставка мала бути не більше 1,5 % з 22.04.2024р., а вже з 20.08.2024р. не більше 1 %. Посилаючись на форс-мажорні обставини у зв`язку із військовою агресією з боку російської федерації, вважає, що відсутні підстави для сплати нею заборгованості. Вказує, що жодного документу з дотриманням норм ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" позивачем не долучено до матеріалів справи. Звертає увагу, що також ніяких технічних засобів та інструментів, удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису Позивачем не надавалося для підтвердження фактичного волевиявлення ОСОБА_1 отримання та ведденя коду для ідентифікації.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу та зазначив, що Відповідно до Кредитного договору № 00-9665456 від 11.03.2024 Сторони підтверджують, що Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи Договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору та Правил. Кредитний договір № 00-9665456 від 11.03.2024 підписаний Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор 64005 направлено Позичальнику 11.03.2024 о 18:07:01 на вказаний ним номер мобільного телефону - НОМЕР_2 ; одноразовий персональний ідентифікатор введено Позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 11.03.2024 о 18:07:33 годині, після чого Відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Наголошує, що електронна форма договору прирівнюється до письмової. Слід зазначити, що реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) та адреса реєстрації, зазначені в кредитному договорі, повністю збігаються з даними Відповідача. Ці ідентифікатори є унікальними та незмінними. Щодо тверджень Відповідача про подання Позивачем електронних копій електронних доказів зазначає, що постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 р. у справі №554/5090/16-к (провадження №51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Щодо Форс-мажору. Дійсно, військові дії, які наразі тривають на території України, є загальновизнаною обставиною непереборної сили, про що свідчить офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 зазначив, що «лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Саме суд на підставі наявних у матеріалах доказів повинен встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.». Таким чином, для звільнення від відповідальності необхідним є підтвердження наявності індивідуального сертифіката про форс-мажорні обставини, виданого ТПП України або її регіональними представництвами. Саме такий сертифікат, а не лише загальний лист ТПП, є належним доказом для встановлення звільнення від відповідальності. Водночас, Відповідач не надав суду жодних конкретних доказів, що підтверджують неможливість виконання зобов`язань саме за його кредитним договором у зв`язку з воєнними діями.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.03.2024 між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №00-9665456.

Кредитний договір укладено сторонами в електронній формі та підписаний електронним підписом ОСОБА_1 , який відтворений шляхом використання нею 11.03.2024 о 18:07:01 одноразового ідентифікатора «64005», який був надісланий на номер її мобільного телефону НОМЕР_3 , про що свідчить розділ VIIІ кредитного договору, адреса, реквізити та підписи сторін.

Відповідно до п.1.2 кредитного договору відповідачці надано кредит в розмірі 6000,00 грн.

Строк кредитування за цим договором складає 360 днів до 06 березня 2025 року (п.1.3 договору). Тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процента ставка складає 2,47 % від Суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах Строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли Позичальник має право на використання Зниженої процентної ставки). Знижена процентна ставка становить 0,25 % від Суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою Періодичною датою оплати процентів, визначеною п.1.3.1. цього Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно протягом 15 днів користування кредитом поспіль, починаючи з першого дня користування Кредитом (дати видачі кредиту) протягом Строку кредитування, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (1.4.1-1.4.2 Договору).

Крім того, за умовами п.1.5 кредитного договору за надання Кредиту, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю одноразово комісію у розмірі 5,00% від суми Кредиту, що складає: 300.00 грн.

За умовами вищезазначеного договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отримані грошові кошти у визначений договором строк та сплатити відсотки за користування цими коштами та комісію.

Фінансова установа виконала свої зобов`язання за кредитним договором та надала відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору, однак ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала та не повернула отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у неї перед кредитором виникла заборгованість за вказаним кредитним договором.

21.10.2024 ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу 21102024-МК/ЕЙС, за умовами якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9665456 від 11.03.2024.

Після набуття права вимоги за вказаним кредитним договором, ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювало будь-яких нарахувань за кредитним договором № 00-9665456 від 11.03.2024, заборгованість по якому на дату подачі позову залишилась незмінною.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 11 березня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 00-9665456.

Із змісту даного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора «64005», який був надісланий на номер її мобільного телефону НОМЕР_3 , про що свідчить розділ VIIІ кредитного договору, адреса, реквізити та підписи сторін.

Отже, позивачем доведено факт укладення 11 березня 2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії № 00-9665456 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач, стверджуючи в апеляційній скарзі про те, що жодного документу з дотриманням норм ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" позивачем не долучено до матеріалів справи, клопотання про витребування оригіналів електронних доказів у суді першої інстанції не заявляв. Такого клопотання не містить і подана ним апеляційна скарга.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Відповідно до ч. 5 ст. 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідач не навів конкретних обставин, які викликали б обґрунтовані сумніви у достовірності поданих позивачем доказів.

Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Як убачається із довідки наданої АТ КБ «ПриватБанк» від 12.0.2025, на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_4 . Фінансовий номер телефону НОМЕР_5 . 11.03.2024 на картковий рахунок № НОМЕР_4 було зарахування на суму 6000,00 грн. отже, позивачем доведений факт перерахування кредитних коштів відповідачу.

Посилання відповідача на те, що нарахування процентної ставки 2.5% є неправомірним в силу вимог ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» не заслуговують на увагу, оскільки позивачем 04.09.2025 року було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач перерахував відсотки у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану настали форс-мажорні обставини, що вплинуло на неможливість виконання нею взятих на себе зобов`язань.

Колегія суддів не погоджується із такими твердженнями відповідача з огляду на таке.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 вказано, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21».

Разом з тим, відповідач не обґрунтував належним чином та не надав доказів того, що введення в Україні воєнного стану завадило йому вчасно виконати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та повернути кредитні кошти.

Доводів щодо незгоди із сумою витрат на правову допомогу апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного виконання взятого на себе зобов`язання за кредитним договором відповідачем, нею не спростовано розміру заборгованості, яку просить стягнути позивач, не надано свого конррозрахунку, на підтвердження доводів щодо відсутності у нього обов`язку з повернення кредитних коштів, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому суд першої інстанції дійшов обгрнутованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гулия Андрія Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу Українибезпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді М.Є. Савенко

О.Ю. Тичкова